Інституціональні фактори розвитку підприємництва в системі регіонального менеджмент

Короткий зміст

Початок ХХІ століття для економіки України став етапом не лише подальшої динамічної розбудови ключових її інституцій, правового поля, але і новим етапом в усвідомленні здебільшого абстрактних наприкінці минулого століття категорій “незалежність”, “інвестиції”, “ринкова економіка”, “менеджмент”, “маркетинг”, “конкуренція”, “підприємництво”, “соціальне партнерство” та багатьох інших, які запозичені з зарубіжної літератури і міцно оселилися у вітчизняних економічних енциклопедіях і словниках. Але реальний зміст цих категорій в українській економічній науці тривалий час залишається предметом широких емпіричних досліджень. Така ситуація обумовлена унікальністю, з одного боку, процесів пострадянського економічного життя, вирішення економічних питань на державному, регіональному та місцевому рівнях, специфікою української підприємливості і менталітету в цілому, а з іншого – особливостями емпіричного вивчення цих явищ  окремими вітчизняними науковцями та їх намаганнями обґрунтувати широкомасштабну державну політику щодо економічних агентів на регіональному і місцевому рівні.

Водночас саме регіональна економічна політика, викладена у конкретних заходах і програмах, грамотно вбудована у загальнодержавне правове поле з усією сукупністю його інструментів та методів прямої і непрямої дії, системою регулювання економічних процесів, повинна відігравати вирішальну роль у соціально-економічному розвитку регіонів. Один обґрунтований регіональний інвестиційний проект, що має на меті не лише досягнення економічного зиску, але і вирішення соціальних проблем, має більшу вагу, ніж десятки статистичних звітів місцевих адміністрацій про витрачання бюджетних коштів.

Першим кроком у вирішенні регіональних економічних проблем повинна стати розбудова системи ефективного регіонального менеджменту в економічній сфері, де об’єктом регулювання виступатиме регіональна економіка зі своїми специфічними складовими. У процесі організації управління, як зазначають ряд вітчизняних та зарубіжних науковців [1, 35, 36, 68, 79, 81, 83, 86, 106, 133, 134, 154, 167, 176], на різних регіональних рівнях важливе значення має інформація про можливі напрями розвитку територій та підприємництва, що дає змогу при прийнятті рішень всебічно враховувати довгострокові наслідки цих рішень з тим, щоб вони не суперечили інтересам держави  та інших регіонів зокрема.

У цілому, загальнодержавне управління пов'язують, перш за все, з поняттям території усієї держави. Стосовно регіонів, то загальнодержавне управління здійснюється через центральні органи влади та їх структурні підрозділи. Кожен з них має свою структуру, повноваження, видає нормативні акти та застосовує властиві йому методи управління. В Україні до них відносяться Верховна Рада, Президент, Уряд (Кабінет міністрів), Верховний суд та інші органи, акти яких є обов’язковими до виконання на території всіх регіонів країни. Діяльність кожного з них регулюється відповідним законодавством, включаючи Конституцію України, інші закони, регламенти тощо. Відзначимо, що ступінь централізації або децентралізації влади в країні визначається обсягом повноважень щодо здійснення регіональної політики, втручання центральної влади в регіональні економічні і соціальні процеси.

Державне управління на рівні адміністративно-територіальних одиниць країни (поряд з діяльністю підрозділів або представників центральної влади) здійснюють відповідні виборні органи (ради). Сьогодні в Україні діє французька модель регіонального  управління: поряд з призначеним “згори” чиновником діє обрана населенням рада. В розвинених країнах перший займається загальнодержавними питаннями і контролює законність актів і дій ради, друга вирішує місцеві проблеми – не лише відає місцевим бюджетом, а й розробляє, обґрунтовує, відстоює і реалізує (із залученням усіх зацікавлених сторін) програми розвитку регіону. Реалії вітчизняного державного менеджменту характеризуються спотвореністю та неготовністю до повноцінної та ефективної роботи в умовах сучасної економічної динаміки. Попри це господарське життя регіонів не зупиняється. Малий і середній бізнес продовжує шукати можливості для залучення фінансових ресурсів, інформаційну підтримку з розробки, аналізу і реалізації проектів, проходить складний шлях узгодження інвестиційних рішень.