ІНСТИТУТ ЦІННИХ ПАПЕРІВ В МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, представлено характеристику стану її дослідження в юридичній літературі, зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами, сформульовані мета та завдання дослідження, визначаються об’єкт та предмет дисертаційного дослідження, характеризуються використані в роботі методи, сформульовано наукову новизну одержаних результатів та розкривається їх практичне значення, надається інформація про апробацію результатів дисертації та публікації за темою дослідження, його структуру та обсяг.

У першому розділі "Цінні папери як об’єкти міжнародного приватного права: загальнотеоретичні положення", який складається з двох підрозділів, окреслюються основні теоретичні проблеми, пов’язані з феноменом цінних паперів в загальноцивілістичному контексті, та формулюються загальні положення про інститут цінних паперів в міжнародному приватному праві.

У підрозділі 1.1 "Цінні папери як об’єкти цивільно-правових відносин sui generis" розкривається проблема визначення юридичної природи цінних паперів та основні шляхи її вирішення, підбиваються підсумки вітчизняної та зарубіжної доктринальної дискусії щодо визначення сутності цінного паперу як об’єкту цивільних правовідносин та формулюються ключові теоретичні узагальнення, необхідні для реалізації основних завдань дослідження.

На основі критичного огляду ключових постулатів "речово-правової" та "зобов’язально-правової" концепцій автор показує, що обидві вони ґрунтуються на ідеї домінування або речового, або зобов’язального елементу як вихідної ознаки цінних паперів, що не відповідає задекларованому дуалізму правової природи цінних паперів. Дисертант звертає увагу на неможливість формулювання універсального поняття цінних паперів та підкреслює необхідність диференційованого підходу до різних видів та форм цінних паперів, що характеризуються неоднаковим співвідношенням речових та зобов’язальних елементів.

Цінні папери на пред’явника та ордерні цінні папери в силу характеру легітимації їх власника та способів передачі посвідчених ними прав в цілому можуть бути віднесені до категорії рухомих речей. Специфіка іменних цінних паперів в документарній формі існування дозволяє відносити їх до об’єктів речового права лише умовно і з суворими застереженнями. Бездокументарні цінні папери в силу повної відсутності речових елементів принципово не можуть розглядатися як рухомі речі без створення юридичної фікції, проте і не можуть вважатися звичайними об’єктами зобов’язального права. В цьому випадку відповідний комплекс майнових прав виступає самостійним об’єктом цивільних правовідносин, що умовно позначається як “цінний папір”. Разом з тим, аналіз бездокументарних цінних паперів не виявив жодної їх змістової відмінності від цінних паперів у документарній формі, що свідчить про відсутність підстав для їх виведення за рамки інституту цінних паперів.

Окрема увага в даному підрозділі приділяється питанню співвідношення поняття цінного паперу та його сертифікату. Автор наголошує на тому, що будь-яке визначення поняття цінного паперу через поняття документу (сертифікату) є помилковим, а тому сертифікат, який виконує виключно правопідтверджувальну функцію, не можна ототожнювати з самим цінним папером.

Підрозділ 1.2 "Теоретико-методологічні засади виділення інституту цінних паперів та визначення його місця в системі міжнародного приватного права" присвячений загальнотеоретичним засадам існування інституту цінних паперів в системі міжнародного приватного права.

Автор дисертації зазначає, що наявність іноземного елементу дозволяє віднести окремі приватноправові відносини щодо цінних паперів до предметної сфери міжнародного приватного права і обумовлює необхідність застосування колізійного та матеріального методів їх регулювання.

Дисертант обґрунтовує необхідність виділення комплексного правового інституту, який утворює сукупність колізійних та матеріально-правових норм, що регулюють правовідносини щодо випуску та обігу цінних паперів, ускладнені іноземним елементом. Такий правовий інститут пропонується умовно позначати як "міжнародне приватне право цінних паперів". Дуалізм правової природи цінного паперу, на думку дисертанта, обумовлює необхідність зваженого підходу до визначення місця інституту цінних паперів в системі міжнародного приватного права та визначає його комплексний характер. Цей інститут включає елементи декількох підгалузей і характеризується неможливістю однозначного його включення до складу лише однієї з них.

Аналізуючи структуру інституту цінних паперів, автор акцентує увагу на доцільності виділення окремих субінститутів як сукупностей нормативних приписів, що забезпечують правове регулювання відносин у сфері випуску та розміщення емісійних цінних паперів, обігу цінних паперів на вторинному ринку, вчинення транскордонних забезпечувальних правочинів з цінними паперами, у сфері міжнародного вексельного обігу, обігу товаророзпорядчих цінних паперів, єврооблігацій, депозитарних розписок тощо.

Дисертант зазначає, що в умовах істотних прогалин у сфері колізійно-правового регулювання цінних паперів особлива увага має приділятися застосуванню принципу найбільш тісного зв’язку як системного принципу формування змісту колізійних норм, що дозволить забезпечити необхідний рівень гнучкості при адаптації колізійно-правового регулювання.

У другому розділі "Колізійне та матеріально-правове регулювання емісійних цінних паперів в міжнародному приватному праві", який складається з двох підрозділів та шести пунктів, досліджується методологія вирішення колізійних проблем, що виникають у сфері володіння та обігу емісійних цінних паперів у транскордонному масштабі, та аналізуються міжнародні акти з уніфікації колізійних та матеріально-правових норм, які регулюють цінні папери, що обліковуються у сфері опосередкованого володіння.

У підрозділі 2.1 "Емісійні цінні папери у документарній формі існування як об’єкт колізійно-правового регулювання", що складається з двох пунктів, предметом аналізу виступають колізійні питання, які пов’язані з володінням документарними емісійними цінними паперами, та шляхи їх вирішення, запропоновані доктриною, законодавчою та судовою практикою різних держав.

Пункт 2.1.1 "Загальні засади вирішення колізійного питання у сфері міжнародного речового права" містить історико-правовий огляд основних підходів до розв’язання загальної колізійної проблеми у сфері права власності, і зокрема, відносно рухомих речей. Основна увага приділяється принципу lex situs як основоположному принципу вирішення колізій у міжнародному речовому праві. Дисертант звертає увагу на трансформацію самого поняття situs, яке зараз у ряді випадків означає юридичне, а не територіальне місцезнаходження певного майна. При цьому наголошується, що саме цінні папери належать до такої категорії майна, оскільки їх локалізація пов’язана з об’єктивними труднощами, породженими як специфікою правової природи даного об’єкта цивільних прав, так і особливостями його обігу переважно в дематеріалізованій формі.

У пункті 2.1.2 "Проблема застосування колізійного принципу lex situs у відношенні документарних емісійних цінних паперів" дисертант розглядає концептуальні підходи до вирішення колізійної проблеми відносно емісійних цінних паперів у документарній формі існування, зосереджуючи основну увагу на з’ясуванні можливості використання класичного колізійного принципу lex situs у цьому випадку.

Автор дисертації звертає увагу на той факт, що колізійна проблема відносно таких цінних паперів не може бути вирішена за допомогою традиційних способів розв’язання колізій у сфері права власності. Здійснення просторової локалізації цінного паперу є складним, а інколи неможливим, оскільки його місцезнаходження не завжди може визначатися місцезнаходженням документу (сертифікату), що посвідчує право власності на цінний папір. Дисертант також підкреслює, що дуалізм правової природи цінних паперів обумовлює неможливість формулювання універсального колізійного правила відносно всіх аспектів існування цінних паперів, без врахування специфіки їх конкретних видів (форм).

Огляд зарубіжної літератури з даної проблематики дозволив встановити, що основні концептуальні розбіжності при формулюванні колізійної прив’язки відносно документарних емісійних іменних цінних паперів зводяться до надання переваги закону держави "національності" емітента цінного паперу чи закону держави місця ведення реєстру власників іменних цінних паперів. На підставі аналізу широкого кола доктринальних джерел, законодавчої та судової практики автор дисертації робить висновок, що колізійну прив’язку lex societatis емітента слід вважати вихідним правилом у відношенні комплексу посвідчених прав будь-яких емісійних цінних паперів, а також формальних вимог щодо окремих видів цінних паперів. Разом з тим, питання, пов’язані з переходом речового права на цінний папір, включаючи момент виникнення права власності у набувача, та інші питання, які традиційно відносяться до сфери речового статуту, мають вирішуватися за законом місцезнаходження цінного папера.

У випадку з емісійними іменними цінними паперами у документарній формі їх місцезнаходження буде збігатися з місцем ведення реєстру власників іменних цінних паперів. Автор дисертації пропонує сформулювати колізійну прив’язку до права держави місця ведення реєстру, як lex registrationis, та наводить численні приклади її застосування в іноземних законодавствах та судовій практиці. У разі одночасного ведення реєстру іменних цінних паперів у декількох державах встановлення місцезнаходження конкретних цінних паперів має здійснюватися за допомогою додаткових факторів локалізації.

У випадку з емісійними цінними паперами на пред'явника їх місцезнаходження збігатиметься з місцезнаходженням відповідних сертифікатів. Дисертант пропонує сформулювати колізійний принцип стосовно таких цінних паперів, як lex cartae sitae – закон місцезнаходження сертифікату цінного паперу.

Підрозділ 2.2 "Емісійні цінні папери, що обліковуються у системі опосередкованого володіння: питання колізійного та матеріально-правового регулювання", який складається з чотирьох пунктів, присвячений висвітленню колізійних та матеріально-правових питань щодо емісійних цінних паперів, які обліковуються в системі опосередкованого володіння.

У пункті 2.2.1 "Доктринальні підходи до вирішення колізійного питання відносно емісійних цінних паперів, що обліковуються у системі опосередкованого володіння" автором дисертації зроблений короткий огляд механізму функціонування системи опосередкованого володіння цінними паперами, прослідковано еволюцію поглядів зарубіжних вчених на правову природу прав власника на цінні папери, які обліковуються у такій системі, наведено приклади застосування відповідних підходів у зарубіжних законодавствах. Дисертант підкреслює, що саме розбіжності в поглядах на правову природу прав інвестора у відношенні цінних паперів, що знаходяться у володінні посередника, становлять одну з причин тривалих дискусій щодо вирішення колізійної проблеми в цій сфері.

Дана проблема не може бути вирішена за допомогою традиційного колізійного принципу lex situs, оскільки в цьому випадку виникає необхідність у "скануванні" всіх ланок системи опосередкованого володіння. Спроби адаптувати принцип lex situs до реалій сучасної системи володіння цінними паперами породили різноманітні варіанти "квазі-локалізації" цінних паперів, які також не створюють належної визначеності при встановленні застосовного права.

Більш адекватним у цьому відношенні, на думку дисертанта, слід визнати підхід, що полягає у встановленні місцезнаходження відповідного посередника або місця ведення рахунку в цінних паперах і який у зарубіжній доктрині умовно іменується PRIMA. Даний підхід є універсальним для всіх способів обліку та зберігання цінних паперів та не пов’язаний з кваліфікацією прав власника у відношенні таких цінних паперів.

Пункт 2.2.2 "Законодавчий досвід іноземних держав у сфері колізійного регулювання емісійних цінних паперів, що обліковуються у системі опосередкованого володіння" містить широкий ілюстративний матеріал, що охоплює нормативні джерела різних держав світу, а також акти законодавства ЄС, в яких знайшов своє втілення принцип PRIMA. Проаналізувавши положення законодавства Бельгії, Великої Британії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Німеччини, канадської провінції Онтаріо, США, Франції, директиви ЄС, автор дійшов висновку про неоднозначність тлумачення поняття "право держави відповідного посередника" у сучасній законодавчій практиці. Відповідно, застосування такого колізійного принципу у різних варіантах його втілення може призвести до неоднакових наслідків. Дана ситуація стала основною детермінантою застосування уніфікаційних механізмів для вироблення універсального підходу до вирішення колізійної проблеми у цій сфері.

У пункті 2.2.3 "Міжнародна уніфікація колізійних норм щодо емісійних цінних паперів, які обліковуються у системі опосередкованого володіння: аналіз положень Гаазької конвенції про цінні папери 2006 р." автором детально аналізуються положення Гаазької конвенції про право, яке підлягає застосуванню до певних прав відносно цінних паперів, які знаходяться у володінні посередника, від 5 липня 2006 р. Генеральна колізійна норма цієї Конвенції відсилає до права, обраного сторонами договору про відкриття та ведення рахунку в цінних паперах. Дисертант детально зупиняється на причинах такого вибору та розкриває сутність даного концептуального підходу, в основі якого лежить уявлення про те, що предметом обігу в системі опосередкованого володіння є не самі цінні папери, а права вимоги їх власника до посередника за договором про ведення рахунку в цінних паперах. Дисертант робить висновок, що дана Конвенція, по суті, уніфікує лише колізійні норми відносно зобов’язальних прав вимоги, які випливають з вказаного договору.

Вибір права сторонами договору визнаватиметься для цілей даної Конвенції лише у випадку дотримання ряду кваліфікаційних вимог. Завдяки цьому зберігається ключовий елемент підходу PRIMA – фактор пов’язаності "місцезнаходження" цінних паперів, що обліковуються у посередника, з місцем знаходження офісу такого посередника, а також усуваються побоювання, що відповідні правовідносини будуть регулюватися правопорядком, який не має жодного зв’язку з ними.

Пункт 2.2.4 "Міжнародна уніфікація матеріально-правових норм щодо емісійних цінних паперів, які обліковуються у системі опосередкованого володіння: загальна характеристика Конвенції УНІДРУА про цінні папери 2009 р." присвячений огляду положень Конвенції УНІДРУА про матеріальні норми у відношенні цінних паперів, що знаходяться у володінні посередника, від 9 жовтня 2009 р., спрямованої на створення принципово нової концепції регулювання правовідносин у системі опосередкованого володіння цінними паперами. Окрему увагу автор дисертації приділяє статусу посередника за цією Конвенцією, питанню захисту прав добросовісного набувача цінних паперів, конвенційним положенням щодо забезпечувальних прав на цінні папери, що обліковуються у посередника. На завершення робиться висновок про те, що вступ Конвенції в силу сприятиме усуненню існуючих прогалин та забезпеченню уніфікованості правового регулювання в цій сфері, однак при цьому вимагатиме перегляду окремих правових принципів та адаптації відповідних інститутів національних правових систем.

Третій розділ "Правові аспекти вчинення транскордонних правочинів на міжнародних ринках цінних паперів", що складається з двох підрозділів та чотирьох пунктів, містить аналіз основних проблемних питань регулювання транскордонних правочинів з цінними паперами та шляхів їх розв’язання.

У підрозділі 3.1 "Правове регулювання транскордонного розміщення емісійних цінних паперів у міжнародному приватному праві" предметом аналізу виступає процес гармонізації національних законодавств щодо розміщення емісійних цінних паперів та колізійні питання, пов’язані з їх розміщенням за межами держави емітента та захистом прав інвестора.

Пункт 3.1.1 "Гармонізація національних законодавств у сфері випуску та розміщення емісійних цінних паперів" присвячений огляду процесів наближення законодавств різних держав у цій сфері. У цьому пункті характеризуються найбільш важливі кроки, зроблені у даному напрямку, зокрема, в рамках ЄС. Автор зазначає, що в основі нормативного інструментарію ЄС у цій сфері лежить "принцип взаємного визнання", який забезпечує визнання проспектів емісій та інших відповідних документів у всіх державах-учасницях ЄС через запровадження єдиних стандартів щодо їх змісту. Дисертант виділяє основні результати гармонізаційних процесів в рамках ЄС у сфері регулювання розміщення цінних паперів, до яких, зокрема, належать, запровадження "єдиного європейського паспорту" емітентів та інших суб’єктів фондового ринку, ефективний розподіл компетенції між державами-членами ЄС у сфері нагляду та контролю за діяльністю суб’єктів ринку цінних паперів, уніфікація порядку розкриття емітентами інформації тощо.

Окрему увагу дисертант приділяє спробам гармонізації законодавств про випуск та розміщення цінних паперів в рамках Євразійського економічного співтовариства та Міжнародної організації комісій з цінних паперів (IOSCO).

У пункті 3.1.2 "Колізійні питання розміщення емісійних цінних паперів за межами держави їх емітента" розглядається колізійна проблема, що виникає у сфері транскордонного розміщення емісійних цінних паперів, та приділяється особлива увага питанням захисту прав інвестора в цьому зв’язку.

Автор дисертації зазначає, що вихідним колізійним правилом щодо регулювання випуску та розміщення цінних паперів має бути застосування закону держави місця їх здійснення. Виходячи на іноземний фондовий ринок, емітент повністю підпадає під дію вимог відповідної юрисдикції щодо порядку реєстрації випуску цінних паперів та проведення їх розміщення, порядку укладання правочинів з цінними паперами, розкриття інформації тощо.

Дисертант підкреслює, що доктрина і практика міжнародного приватного права не виробили однозначного підходу щодо встановлення компетентного правопорядку відносно захисту прав інвесторів при транскордонному розміщенні цінних паперів. Розглянувши запропоновані теоретичні підходи у цьому напрямку, автор дисертації зауважує, що основна проблема із застосуванням класичної колізійної прив’язки lex loci delicti commissi для правовідносин, що виникають із правопорушення на ринку цінних паперів, полягає у визначенні місця заподіяння шкоди інвестору, під яким зазвичай розуміється держава місця здійснення розміщення цінних паперів. У випадку з публічною пропозицією цінних паперів на організованому ринку такою державою однозначно слід визнати державу місцезнаходження фондової біржі чи реєстрації позабіржової торговельно-інформаційної системи.

При здійсненні транскордонного приватного розміщення цінних паперів місце заподіяння шкоди має визначатися як місцезнаходження "цільової аудиторії" такого розміщення, а якщо адресати пропозиції належать до різних юрисдикцій, держава місцезнаходження відповідного ринку має визначатися ситуативно як держава місця перебування (місцезнаходження) відповідної особи.

Дисертант також вказує, що найбільш адекватним механізмом колізійно-правового регулювання у сфері захисту прав інвесторів є альтернативна колізійна норма, яка має передбачати, що питання відповідальності емітента та інших осіб, які беруть участь у розміщенні цінних паперів, визначаються на вибір зацікавленої особи правом держави, де здійснювалося розміщення, правом держави емітента чи іншої винної особи або правом держави місця проживання чи основного місця діяльності потерпілого.

У підрозділі 3.2 "Колізійні аспекти здійснення транскордонних правочинів з емісійними цінними паперами в процесі їх обігу" висвітлюються питання, пов’язані з реалізацією принципу автономії волі сторонами таких правочинів, а також колізійні аспекти здійснення транскордонних забезпечувальних правочинів з цінними паперами, зокрема, застави цінних паперів та операцій РЕПО.

Пункт 3.2.1 "Особливості колізійно-правового регулювання договорів купівлі-продажу цінних паперів" присвячений в основному питанням обмеження та невизнання судом вибору сторонами правочину з цінними паперами застосовного права. Така ситуація пояснюється наявністю істотного "публічного елементу" у сфері правового регулювання ринку цінних паперів, і нормативні приписи щодо здійснення операцій з цінними паперами можуть бути визнані судом імперативними нормами. В цьому контексті дисертант торкається дискусійного питання про поширення на правочини з цінними паперами спеціального правового режиму, передбаченого відносно договорів споживання.

Розглядаючи проблему визначення застосовного права щодо правочину купівлі-продажу цінних паперів, укладеного у позабіржовій торговельно-інформаційній системі, дисертант пропонує застосовувати колізійну прив’язку до права держави "національності" юридичної особи, що забезпечує функціонування такої системи.

У пункті 3.2.2 "Колізійні аспекти транскордонних забезпечувальних правочинів з емісійними цінними паперами" автор дисертації зосереджується на вирішенні колізійних питань, які виникають у зв’язку із вчиненням забезпечувальних правочинів з емісійними цінними паперами. Предметом ретельного аналізу виступають правовідносини застави цінних паперів, обтяжені іноземним елементом, та т.зв. "квазі-забезпечувальні" правочини з цінними паперами, зокрема, договори РЕПО.

Автор дисертації наводить численні відмінності, які існують у національних законодавствах у сфері регулювання застави цінних паперів і які обумовлюють гостроту колізійного питання. Послідовно розглядаються шляхи вирішення проблеми колізії законів щодо формалізації заставного обтяження цінних паперів та формулюється висновок про необхідність застосування колізійного принципу lex situs: питання формалізації та дійсності забезпечення мають вирішуватися за правом держави, на території якої цінні папери перебували на момент укладення договору застави. Дисертант підкреслює, що будь-яка спроба створити штучну прив’язку у цьому відношенні неминуче наштовхуватиметься на ймовірність визнання такої застави недійсною за правом держави емітента через відсутність належної формалізації права застави.

Аналізуючи питання транскордонних "квазі-забезпечувальних" правочинів з цінними паперами, дисертант звертає увагу на ризик кваліфікації судом відповідного правочину як "прихованої застави", вчиненої без дотримання формальних вимог, що робить нагальною потребу вирішення колізійного питання. В результаті узагальнення зарубіжних доктринальних поглядів з цього приводу та положень ряду Директив ЄС автор дисертації робить загальний висновок, що кваліфікація правочину щодо цінних паперів як забезпечувального має здійснюватися відповідно до права, обраного його сторонами чи об’єктивно застосовного до його змісту.

Четвертий розділ "Правовий режим окремих видів цінних паперів в міжнародному приватному праві" охоплює чотири підрозділи та чотири пункти і містить узагальнення теоретичних та практичних аспектів правового регулювання цінних паперів, обіг яких характеризується переважно транскордонним характером, а саме векселів, коносаментів, єврооблігацій та депозитарних розписок.

У підрозділі 4.1 "Вексель та чек як об’єкти міжнародного приватного права: питання матеріального та колізійно-правового регулювання" автор дисертації робить огляд історичного процесу становлення вексельних законодавств та факторів їх системного оформлення як основної детермінанти уніфікаційних процесів, дає оцінку основним проектам уніфікації міжнародного вексельного та чекового права, детально аналізує положення ряду міжнародних договорів у цій сфері, розглядає існуючі підходи до вирішення колізій вексельних та чекових законів в континентальній та англо-американській системах права.

Пункт 4.1.1 "Міжнародна уніфікація вексельного законодавства: основні етапи, напрямки та результати" містить короткий нарис історичного генезису вексельних законодавств та окреслює розвиток ідеї їх міжнародної уніфікації. В цьому контексті дисертант аналізує ключові положення Гаазької конвенції про об’єднання законоположень про векселі переказні та прості від 10-23 липня 1912 р. та Уніфікованого закону про переказний та простий векселі, запровадженого Женевською конвенцією від 7 червня 1930 р. і виділяє їх особливості. Предметом окремого аналізу стала Конвенція ЮНСІТРАЛ про міжнародні переказні та міжнародні прості векселі від 9 грудня 1988 р., спрямована на подолання міжсистемних вексельних розбіжностей, яка, на думку дисертанта, явила собою відхід від традиційних постулатів вексельного права обох вексельних систем. Автором дисертації робиться загальний висновок про те, що уніфікаційні процеси, навіть у такій вузькій сфері, як обіг міжнародних векселів, ще далекі від остаточного завершення.

Пункт 4.1.2 "Уніфікація матеріально-правових норм відносно чеків на міжнародному та регіональному рівнях" присвячений аналізу основних міжнародних проектів з уніфікації норм чекового законодавства, зокрема, Уніфікованого закону про чеки, запровадженого Женевською конвенцією від 19 березня 1931 р. В ньому також розкриваються особливості англо-американської системи чекового права, у якій чек традиційно розглядається як специфічний різновид переказного векселя. Окрему увагу автор дисертації приділяє проекту Конвенції ЮНСІТРАЛ про міжнародні чеки та зазначає причини, чому цей проект залишився нереалізованим.

У пункті 4.1.3 "Механізм вирішення колізій в міжнародному вексельному праві: порівняльно-правовий аналіз колізійних норм женевської та англо-американської систем вексельного права" автор виділяє основні групи колізійних питань вексельного обігу та подає порівняльний аналіз шляхів їх вирішення у женевській та англо-американській системах вексельного права. На основі широкого ілюстративного матеріалу дисертантом було показано, що механізми колізійно-правового регулювання вексельних правовідносин в обох системах однаково ґрунтуються на принципі територіальності та "доктрині множинності правопорядків", однак, при цьому характеризуються неоднаковими підходами до вирішення цілої низки питань. Крім того, в англійській системі вексельного права спостерігається рецидив до ідеї "єдиного правопорядку" відносно вексельних зобов’язань, що виникли в рамках основного вексельного правочину.

Пункт 4.1.4 "Міжнародна та регіональна уніфікація чекового колізійного права" містить короткий огляд основних колізійних принципів, які були покладені в основу міжнародних актів з уніфікації чекового права, зокрема, Женевської конвенції, що має за мету врегулювання деяких колізій законів про чеки, від 19 березня 1931 р. та Міжамериканських конвенцій про колізійне право чеків 1975 р. та 1979 р. Дисертант зазначає, що уніфікація колізійних норм відносно чеків, як і векселів, не усунула, а навпаки, зберегла ті особливості, які властиві колізійному регулюванню в різних правових традиціях.

Підрозділ 4.2 "Коносаменти в міжнародному приватному праві: питання уніфікації їх регулювання та колізійні аспекти обігу" присвячений аналізу результатів міжнародної уніфікації норм щодо коносаментів та колізійних питань їх транскордонного обігу. Автор дисертації зупиняється на правовій природі коносаменту як товаророзпорядчого цінного паперу та аналізує характер взаємозв’язку, який існує між таким цінним папером та відповідним майном. Дисертант зазначає, що специфічне поєднання зобов’язальних та речових елементів у рамках його змісту обумовили особливості механізму колізійно-правового регулювання. Найбільш поширеною є практика застосування до змісту, тлумачення та формальної дійсності коносаменту права держави, у якій він був виданий (lex loci actus); при цьому можливість реалізації принципу автономії волі сторін у відношенні його змісту є спірною як в доктрині, так і в судовій практиці більшості країн. Окремо дисертантом розглядається колізійне питання щодо виникнення та припинення речових прав на товар, який знаходиться в дорозі за договором морського перевезення і представлений коносаментом.

У даному підрозділі автор дисертації також розкриває історичні передумови процесу уніфікації норм про коносаменти, досліджує основні міжнародні уніфікаційні акти, зокрема, Брюссельську конвенцію про уніфікацію деяких правил про коносамент від 25 серпня 1924 р. та протоколи до неї, а також окремі положення Гамбурзької конвенції ООН про морське перевезення вантажів від 31 березня 1978 р. Дисертант дійшов висновку про те, що норми відносно коносаментів стали предметом лише часткової міжнародно-договірної уніфікації, тоді як низка важливих питань продовжує регулюватися на національному рівні.

У підрозділі 4.3 "Єврооблігації як інструменти міжнародного ринку капіталу: особливості міжнародного приватноправового режиму" дисертантом аналізуються характерні ознаки та визначальні риси єврооблігацій, розглядається колізійне питання, пов’язане з їх випуском та обігом. Автор дисертації вказує на поширення практики вибору застосовного права до єврооблігацій, теоретичним підґрунтям якої служить поширене в англо-американській системі права уявлення про договірну природу єврооблігацій. Однак, викликають сумніви перспективи визнання такого вибору судами країн континентальної системи права, які можуть схилятися до застосування lex fori для захисту своїх резидентів.

Підрозділ 4.4 "Депозитарні розписки як об’єкти міжнародного приватного права та особливості їх правового регулювання" присвячений одному з новітніх міжнародних фінансових інструментів – депозитарним розпискам. Автор дисертації досліджує питання правової природи депозитарної розписки як цінного паперу, зокрема, доцільність віднесення депозитарних розписок до категорії похідних цінних паперів (деривативів), правові проблеми, пов’язані з випуском, розміщенням та здійсненням прав за депозитарними розписками, колізійні проблеми, що виникають у зв’язку з реалізацією корпоративних прав за представленими цінними паперами. Окрема увага приділяється проблемі легітимації суб’єкта прав з представлених цінних паперів та розбіжностей в правовому статусі учасників відповідних правовідносин за правом, що регулює випуск депозитарних розписок, та правом держави емітента представлених цінних паперів.