КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕЗАКОННЕ ЗАЙНЯТТЯ РИБНИМ, ЗВІРИНИМ АБО ІНШИМ ВОДНИМ ДОБУВНИМ ПРОМИСЛОМ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається стан її наукової розробленості, вказується на зв’язок дисертації з науковими планами та програмами, визначаються мета, завдання, об’єкт, предмет, методи та емпірична база дослідження, наведені положення, які становлять наукову новизну роботи, розкриваються практичне значення одержаних результатів та їх апробація.

Розділ 1 „Соціальна обумовленість кримінальної відповідальності за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом” містить чотири підрозділи.

У підрозділі 1.1 „Соціальна обумовленість кримінальної відповідальності за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом: поняття та система” досліджується зміст поняття соціальної обумовленості кримінальної відповідальності як системи соціальних явищ і процесів, що впливають на встановлення, зміну або скасування кримінальної відповідальності за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом. Встановлено, що соціальна обумовленість кримінальної відповідальності передує законотворчому процесу і має об’єктивний характер.

Виділено такі основні групи чинників соціальної обумовленості кримінальної відповідальності за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом: екологічні, соціально-економічні, кримінологічні, правові.

У підрозділі 1.2 „Екологічні та соціально-економічні чинники” розглянуто дві взаємопов’язані групи чинників соціальної обумовленості кримінальної відповідальності за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом: екологічні та соціально-економічні.

З’ясовано, що екологічні чинники відображають властивості водних живих ресурсів, характер їх взаємодії з іншими природними об’єктами та суспільством у межах водної екосистеми. До негативних екологічних чинників, що визначають потребу у встановленні кримінальної відповідальності за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, віднесено: кризову екологічну ситуацію в Україні і світі, викликану надмірним антропогенним навантаженням на біосферу; втрату біологічного різноманіття водних тварин і рослин; виникнення загрози для життя і здоров’я людини при споживанні продуктів і продукції водних промислів.

У соціально-економічних чинниках проявляється залежність економічних відносин, що існують у суспільстві, від дотримання усіма суб’єктами встановленого порядку добування водних живих ресурсів. Промислова значущість водних біоресурсів полягає в тому, що вони виступають: матеріальною основою економічної безпеки держави; сировинною базою суспільства; основою рибного господарства як складової частини економічної системи.

У підрозділі 1.3 „Кримінологічні чинники” розкрито кримінологічний аспект соціальної обумовленості кримінальної відповідальності за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом. Проведений аналіз кримінологічних чинників соціальної обумовленості кримінальної відповідальності за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом дозволив встановити високий ступінь суспільної небезпечності злочину, його стабільно високий рівень у структурі екологічної злочинності і поширеність у суспільстві, що набуває ознак масовості.

У підрозділі 1.4 „Правові чинники” виділено дві підгрупи правових чинників соціальної обумовленості кримінальної відповідальності за злочин, який розглядається: історико-правові та нормативні чинники.

Дослідження історико-правових чинників дало можливість виявити, що у законодавстві Російської імперії XVIII століття суспільні відносини у сфері довкілля ще не розглядалися як самостійний об’єкт юридичної охорони, а включалися в систему відносин власності. У другій половині XIX ст. у законодавстві Російської імперії відбулося розмежування рибної чи іншої ловлі, віднесеної до проступків проти громадського благоустрою, та самовільної ловлі на чужих землях, лісах і водах як проступку проти власності. У КК УРСР 1927 р. та 1960 р. злочин було віднесено до господарських, а для позначення діяння став вживатися термін „рибний, звіриний та інший водний добувний промисел”. У КК України 2001 р. злочини проти довкілля виділені в окремий розділ, однак збережена юридична термінологія попередніх кодексів, у зв’язку з чим визнано доцільним удосконалити законодавче закріплення ознак злочину з урахуванням новітніх положень екологічної науки та природоохоронного законодавства.

Нормативні чинники охоплюють систему нормативно-правових актів, які виступають юридичною базою регулювання і охорони суспільних відносин у сфері використання водних живих ресурсів. До цих документів належать: Конституція України, закони України та міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, підзаконні акти.

Розділ 2 „Об’єкт і предмет незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 „Об’єкт незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом” наведені загальні положення щодо об’єкта злочину, розкривається зміст та структура родового і безпосереднього об’єкта незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, досліджується механізм заподіяння шкоди безпосередньому об’єкту.

З урахуванням чинного законодавства та сучасних наукових положень термін „довкілля” розтлумачено як будь-які зовнішні умови існування людини, тобто сукупність не лише природних, а й створених людиною об’єктів, що спричиняють екологічний вплив. Основний безпосередній об’єкт злочину, передбаченого ст. 249 КК, визначено як поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність суспільні відносини, що забезпечують у водній екосистемі раціональне використання та охорону живих ресурсів, які мають промислове значення, збереження екологічної рівноваги та підтримання природного відтворення й екологічної безпеки.

З’ясовано структуру основного безпосереднього об’єкта злочину, що досліджується, яку утворюють три обов’язкових елементи: суб’єкти суспільних відносин (органи державної влади та місцевого самоврядування, що наділені повноваженнями з управління у сфері довкілля та його охорони, фізичні особи), предмет суспільних відносин (встановлений порядок використання водних біоресурсів), соціальний зв’язок (діяльність, спрямована на недопущення заподіяння шкоди довкіллю при спеціальному використанні водних живих ресурсів). Виявлено механізм спричинення шкоди об’єкту злочину.

У підрозділі 2.2 „Предмет незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом” досліджено загальні та спеціальні ознаки водних живих ресурсів як предмета злочину, передбаченого ст. 249 КК.

Сформульовано загальне визначення предметів злочинів проти довкілля, розглянуто їх ознаки: соціальну, фізичну, юридичну та екологічну. До спеціальних ознак предмета злочину, передбаченого ст. 249 КК, віднесено такі: належність до природних ресурсів, необхідною умовою існування яких є перебування у водному середовищі; ці ресурси є живими організмами (тварини та рослини); промислове значення і юридичний статус предметів водних промислів.

Наведено аргументи на користь розширення ч. 1 ст. 249 КК вказівкою на незаконне добування водних живих ресурсів, що належать до особливо цінних видів тваринного або рослинного світу, а також видів, занесених до Червоної книги України.

Розділ 3 „Об’єктивна сторона незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 „Загальні положення об’єктивної сторони незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом” наведено загальну характеристику об’єктивної сторони як елемента складу злочину та з’ясовано конструкцію об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 249 КК.

Обов’язковими ознаками об’єктивної сторони незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом як злочину з матеріальним складом є діяння, суспільно небезпечні наслідки та причинний зв’язок між діянням і наслідками. Внаслідок того, що диспозиція кримінально-правової норми, яка міститься у ст. 249 КК, є бланкетною, частина ознак об’єктивної сторони злочину, що розглядається, зазначена не в самому кримінальному законі, а в інших нормативних актах, якими визначається порядок зайняття водними промислами.

У підрозділі 3.2 „Діяння як ознака об’єктивної сторони незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом” досліджується поняття рибного, звіриного чи іншого водного добувного промислу.

Водний добувний промисел полягає у діях, спрямованих на вилучення певної кількості водних біоресурсів, із подальшим оберненням особою, яка діє, продуктів та продукції добування на свою користь або користь третіх осіб. З метою уникнення багатозначності при вживанні терміна „промисел” пропонується внести зміни до ст. 249 КК, визначивши злочинну дію як „незаконне добування”.

Незаконним зайняттям водними промислами визнано вилучення водних ресурсів з природного середовища, що здійснюється: без дозволу та (або) інших документів, наявність яких є обов’язковою; за наявності таких документів, але з недотриманням передбачених в них вимог; щодо тих видів живих ресурсів або тих особин водних тварин, на які поширюється заборона чи обмеження вилову; з виловом водних живих ресурсів у кількостях, що перевищують встановлені у нормативно-правових актах ліміти; в заборонений час, в заборонених місцях, забороненими способами, засобами чи знаряддями.

У роботі досліджено спосіб, час, місце, засоби і знаряддя вчинення злочинів та інших правопорушень проти довкілля, наводяться їх визначення.

Підрозділ 3.3 „Суспільно небезпечні наслідки незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом” присвячений дослідженню шкоди, яка заподіюється злочином довкіллю. Виходячи зі змісту ст. 249 КК, під шкодою тут розуміється лише фактична істотна шкода, а не реальна загроза її заподіяння.

Виокремлено критерії визначення розмірів шкоди, що заподіюється незаконним зайняттям рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом: вартісний; кількісний; цінність видів організмів, які стали предметом незаконного водного промислу; інші обставини, що впливають на розмір шкоди, завданої довкіллю. Пропонується законодавчо диференціювати розміри шкоди, заподіяної злочином, на істотні, великі і особливо великі.

У підрозділі 3.4 „Причинний зв’язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками при незаконному зайнятті рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом” викладено положення, що стосуються причинного зв’язку як обов’язкової ознаки об’єктивної сторони злочину, який розглядається. Доведено, що для об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 249 КК, характерним, як правило, є безпосередній причинний зв’язок, коли дія без втручання будь-яких додаткових умов безпосередньо породжує суспільно небезпечні наслідки. Необхідний причинний зв’язок відсутній, якщо дії особи, хоча і являли собою незаконне добування водних організмів, проте не стали необхідною і достатньою умовою фактичного настання суспільно небезпечних наслідків.

Розділ 4 „Суб’єктивні ознаки незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом” містить два підрозділи.

У підрозділі 4.1 „Ознаки суб’єктивної сторони незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом” розглянуто такі ознаки суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 249 КК, як вина, мета і мотиви.

Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом може бути вчинено як з прямим, так і з непрямим умислом. У ст. 23 КК запропоновано законодавчо відобразити положення, що зміст інтелектуального моменту вини охоплює усвідомлення особою не лише вчинюваної дії чи бездіяльності, а й інших фактичних обставин.

Виділено групи мотивів, що можуть мати місце при вчиненні незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом: корисливі, які мають розглядатися як низькі, корисливі, що не мають низького характеру, та некорисливі. Також проведено розподіл цілей зазначеного злочину на корисливі та некорисливі. Запропоновано виокремлювати такі різновиди корисливої мети, як мету наживи, мету споживання та інші корисливі цілі злочину. Мету наживи пропонується закріпити як кваліфікуючу ознаку в ч. 2 ст. 249 КК.

У підрозділі 4.2 „Ознаки суб’єкта незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом” визначені юридичні та кримінологічні особливості суб’єкта зазначеного злочину.

Суб’єктом незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом може бути будь-яка фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку, вчинила цей злочин і підлягає відповідальності за КК України (загальний суб’єкт), а за ч. 2 ст. 249 КК суб’єкт є спеціальним – особа, раніше судима за злочин, передбачений цією статтею.

На основі аналізу судової практики досліджено кримінологічні показники, які характеризують осіб, що незаконно займаються водним, звіриним або іншим водним добувним промислом. Абсолютна більшість цих злочинів вчиняється особами чоловічої статі. Майже половину засуджених становлять особи у віці від 25 до 40 років. Понад 95% засуджених не мають повної вищої освіти, 78% – не мають постійної зайнятості. Незважаючи на те, що питома вага службових осіб серед засуджених є незначною, злочини, що вчиняються за їх участю, характеризуються високим ступенем суспільної небезпечності, заподіюють велику шкоду довкіллю.

У розділі 5 „Покарання за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом” досліджуються тенденції законодавчого закріплення покарань за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом та практики їх призначення засудженим.

Виявлено, що розмір штрафних санкцій за цей злочин, встановлений у КК України, у порівнянні з кримінальними законами зарубіжних країн (Грузії, Іспанії, Литви, Німеччини, Російської Федерації та ін.) залишається одним із найнижчих і може негативно позначатися на реалізації превентивної функції кримінального закону, перешкоджати досягненню мети покарання. А, як було доведено в результаті аналізу судової практики, обмеження та позбавлення волі фактично застосовуються лише щодо незначної частки засуджених. Так, серед засуджених за ч. 1 ст. 249 КК, яким було призначено обмеження волі, звільнено 89% осіб. Серед засуджених за ч. 2 ст. 249 КК, яким призначено обмеження та позбавлення волі, частка звільнених з випробуванням осіб досягала відповідно 96% і 100%.