КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗЛОВЖИВАННЯ ВПЛИВОМ: СОЦІАЛЬНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ І СКЛАД ЗЛОЧИНУ Автореферат

У вступі розкривається актуальність теми, об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, його зв’язок із науковими програмами, наукова новизна та практична значущість.

Розділ 1 «Генезис кримінальної відповідальності за зловживання впливом та її соціальна обумовленість» складається із двох підрозділів. У підрозділі 1.1 «Історико-правовий аналіз становлення кримінальної відповідальності за зловживання впливом» досліджено становлення у вітчизняному кримінальному законодавстві норми, яка передбачає кримінальну відповідальність за зловживання впливом, у тому числі з’ясовано обставини, за яких з’явилося це поняття як у вітчизняному законодавстві, так і в міжнародних документах, а також зміни, яких воно зазнало на етапі свого становлення та розвитку. Автор констатує, що реформаційні процеси антикорупційного законодавства, зумовлені насамперед імплементацією положень міжнародних конвенцій, не дійшли свого завершального етапу, свідченням чого називає створення Державного бюро розслідувань, прийняття кримінального процесуального закону (який, на думку міжнародних та вітчизняних експертів, має мінімізувати масштаби корупції у правоохоронних органах та судах), схвалення Національної антикорупційної стратегії України на 2011–2015 рр. та затвердження відповідно до її положень Державної програми щодо запобігання і протидії цьому явищу, законопроектну роботу щодо внесення змін до КК України, зокрема, у зв’язку із введенням інституту кримінальних проступків (запровадження якого має суттєво змінити підходи та правову природу здійснення кримінального судочинства), до переліку яких, крім іншого, пропонується віднести окремі склади корупційних правопорушень, у тому числі деякі форми прояву зловживання впливом.

У підрозділі 1.2 «Соціальна обумовленість кримінальної відповідальності за зловживання впливом» доводиться, що позиція законодавця щодо криміналізації діяння, яке полягає у зловживанні впливом, з огляду на проведений аналіз факторів кримінально-правової заборони (загальносоціальних та кримінально-правових), відповідність її розробленим теорією кримінального права принципам криміналізації, є абсолютно виправданою. Констатовано, що у своїй сукупності наведені фактори достатнім чином зумовлюють необхідність встановлення, збереження та подальшого удосконалення кримінальної відповідальності за зловживання впливом, а сама стаття кримінального закону відповідає більшості принципів криміналізації. Стверджується, що законодавцем не належною мірою було дотримано принципу повноти складу, зокрема допущено невідповідність назви статті її змістові, не встановлено відповідальність за ряд «зустрічних» дій тощо. У зв’язку із цим обґрунтовано необхідність викласти ст. 369-2 КК України у новій редакції з метою врахування всіх об’єктивних і суб’єктивних ознак, необхідних для однозначного її застосування.

Розділ 2 «Об’єктивні ознаки зловживання впливом» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1 «Об’єкт посягання зловживання впливом» досліджено основні концепції визначення об’єкта складу злочину, визначено родовий і безпосередній об’єкти зловживання впливом. Так, на підставі аналізу сформульованих у кримінально-правовій теорії концепцій щодо сутності об’єкта злочину аргументується, що всі перелічені у них категорії є відображенням окремих елементів усієї сукупності суспільних відносин. Незважаючи на певні розходження у визначенні істотних ознак об’єкта злочину в науці кримінального права, здобувач, обґрунтовуючи свою позицію тим, що всі відносини (їх структурні елементи) перебувають у нерозривному діалектичному взаємозв’язку та взаємодії (а тому, на його думку, неможливо посягнути на одні з них, не зачіпаючи певною мірою інших), вважає найбільш прийнятною точку зору, згідно з якою визначальною ознакою об’єкта будь-якого злочину є охоронювані кримінальним законом суспільні відносини. У цьому контексті автор визначає, що родовим об’єктом зловживання впливом, як і всіх злочинів, передбачених розділом ХVII «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг» Особливої частини КК України, є суспільні відносини, що виникають у зв’язку зі здійсненням службовою особою або особою, яка надає публічні послуги, діяльності відповідно до нормативно-правових актів, що становить нормальну (правильну) роботу державного апарату та апарату органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та осіб, які здійснюють професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг.

Дослідивши внутрішню структуру суспільних відносин, дисертант зазначає, що предмет суспільних відносин – державна влада, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також професійна діяльність осіб, пов’язана з наданням ними публічних послуг, авторитет цих органів і установ; соціальний зв’язок полягає у безсторонньому здійсненні особою, уповноваженою на виконання функцій держави, діяльності виключно в межах та відповідно до нормативно-правових актів; механізмом заподіяння шкоди охоронюваним правовідносинам, що проявляється у порушенні відповідним злочином природного соціального зв’язку, а відтак, – у завданні шкоди предмету суспільних відносин – державній владі, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам і організаціям незалежно від форм власності, професійній діяльності осіб, пов’язаній із наданням ними публічних послуг; і як наслідок, − їх авторитету. На основі проведеного аналізу структурних елементів суспільних відносин надається визначення безпосереднього та додаткового безпосереднього об’єктів. У зв’язку із цим пропонується під безпосереднім об’єктом зловживання впливом розуміти суспільні відносини, які виникають у зв’язку зі здійсненням особою, уповноваженою на виконання функцій держави, діяльності відповідно до нормативно-правових актів, чим забезпечується нормальна (правильна) робота державного апарату та апарату органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та осіб, які здійснюють професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг. Додатковим безпосереднім об’єктом пропонується визначити авторитет органів, які виконують функції держави, а також охоронювані законом блага особи (права і свободи людини і громадянина, власність тощо).

У підрозділі 2.2 «Предмет зловживання впливом» дисертант, підтримуючи позицію провідних вітчизняних вчених, визначає, що неправомірна вигода як предмет злочину виражена в лише в грошових коштах, іншому майні, перевагах, пільгах, послугах, нематеріальних активах. Під грошовими коштами як предметом неправомірної вигоди слід розуміти як національну, так й іноземну валюту, що може мати як готівкову, так і безготівкову форму. З огляду на це, а також з урахуванням визначення поняття майна, передбаченого цивільним законодавством, автор зазначає про доцільність і правильність застосування законодавцем при визначенні неправомірної вигоди словосполучення «інше майно» для відмежування цього поняття від терміна «грошові кошти». Також вказується, що зміст терміна «майно» охоплює, у тому числі, й нематеріальні активи, у зв’язку із цим здобувач вважає недоцільним виокремлювати їх як самостійний предмет при визначенні поняття неправомірної вигоди. Досліджуючи інші складові поняття «неправомірна вигода», беручи до уваги його законодавче визначення, а також встановлення кількісного критерію для відмежування злочинів від адміністративних корупційних правопорушень, автор з огляду на результати проведеного ним емпіричного дослідження (95,8 % респондентів зазначили, що неправомірна вигода як предмет зловживання впливом має виключно матеріальний характер), з урахуванням досвіду зарубіжних країн (Аргентини, Бельгії, Іспанії, Литовської Республіки, Республіки Молдова та Республіки Польща, Сполучених Штатів Америки, Таїланду, Японії), нормативно-правовими актами яких передбачено кримінальну відповідальність за аналогічне діяння, на майновий характер предмета якого вказується у самих нормах, положень міжнародних договорів дійшов висновків, що: 1) неправомірна вигода як предмет злочинів, передбачених розділом ХVІІ Особливої частини КК України, у тому числі й зловживання впливом, може мати лише матеріальний характер, оскільки її зміст становлять матеріальні блага та вигоди майнового характеру, вартість яких може бути виражена (оцінена) у грошовому еквіваленті; 2) у разі коли неправомірна вигода має немайновий характер і полягає в одержанні послуг, пільг та переваг, які не мають матеріального змісту, її слід розцінювати як іншу (некорисливу) зацікавленість, що з огляду на структурні елементи неправомірної вигоди виключає визнання їх останньою.

У підрозділі 2.3 «Зміст об’єктивної сторони зловживання впливом», характеризуючи зміст ознак об’єктивної сторони, здобувач констатує, що злочин, передбачений ст. 369-2 КК України, може вчинятися тільки як дія: 1) згідно з ч. 1 ст. 369-2 КК України у формі: а) пропозиції неправомірної вигоди особі, яка пропонує чи обіцяє (погоджується) за таку вигоду вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави; б) надання неправомірної вигоди особі, яка пропонує чи обіцяє (погоджується) за таку вигоду вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави; 2) відповідно до ч. 2 ст. 369-2 КК України у формі: а) одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави; б) пропозиції здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, за надання неправомірної вигоди; 3) згідно з ч. 3 ст. 369-2 КК України у формі одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднане із вимаганням такої вигоди. При цьому пропозиція неправомірної вигоди полягає у пропонуванні суб’єктом (винесенні на розгляд) неправомірної вигоди особі, яка пропонує чи обіцяє (погоджується) за таку вигоду вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави. Обіцянка неправомірної вигоди має місце у разі домовленості про її надання. Під наданням необхідно розуміти передачу неправомірної вигоди незалежно від способу (шляхом прямої передачі чи через посередника, переказу, погашення боргових зобов’язань, поповнення особового рахунку тощо) для вчинення особою обумовленого впливу. Одержання неправомірної вигоди полягає в отриманні її незалежно від способу особою, яка обіцяє (погоджується) за таку вигоду вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави. Під пропозицією здійснення впливу слід розуміти виявлення особою бажання, готовності вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, за надання (одержання) неправомірної вигоди.

Зазначені форми прояву зловживання впливом, з огляду на використання у диспозиціях статті слів «надання» та «одержання», є взаємозалежними, тобто «зустрічними» діями, які у теорії кримінального права називають «необхідною співучастю» або «квазіспівучастю». У зв’язку із цим, а також беручи до уваги, що законодавець, визнавши 1) у ч. 1 ст. 369-2 КК України пропозицію неправомірної вигоди як прояв зловживання впливом, не встановив відповідальності за прийняття цієї пропозиції, тобто за обіцянку (згоду) здійснити вплив за надання такої вигоди; 2) у ч. 2 ст. 369-2 КК України відповідальність за пропозицію здійснення впливу за надання неправомірної вигоди, не встановив відповідальності за обіцянку її надання, – пропонується диспозиції ч. 1 та ч. 2 після слова «пропозиція» доповнити словом «обіцянка».

Крім того, за результатами проведеного аналізу дисертант констатує, що розробники конвенцій, на відміну від українського законодавця, який встановив у ч. 3 ст. 369-2 КК України кримінальну відповідальність за одержання неправомірної вигоди, поєднане з її вимаганням, передбачили як кримінально каране діяння саме «вимагання неправомірної вигоди», про аналогічну форму зловживання впливом зазначено й у кримінальних кодексах зарубіжних країн зокрема, Японії, Французької Республіки, Таїланду, Аргентини, Австрії, Республіки Молдова тощо. Автор зазначає, що кримінальна відповідальність за ч. 3 ст. 369-2 КК України настає у разі, коли особа внаслідок вимагання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, одержала таку вигоду, саме ж вимагання неправомірної вигоди не тягне за собою настання кримінальної відповідальності за зловживання впливом, оскільки не охоплюється жодною із частин ст. 369-2 КК України. У зв’язку із цим пропонується врахувати положення конвенцій та позитивний досвід зарубіжних країн (Аргентини, Австрії, Республіки Молдова, Таїланду, Французької Республіки, Японії), передбачивши кримінальну відповідальність за «вимагання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави». Крім того, зазначається, що законодавець, встановивши у ч. 3 ст. 369-2 КК України кримінальну відповідальність за аналізоване діяння, відступив у цьому (єдиному) випадку від введеного ним, зокрема у ч. 5 ст. 368-3, ч. 5 ст. 368-4 та ч. 6 ст. 369 КК України, правила щодо звільнення особи, яка запропонувала, надала неправомірну вигоду, від кримінальної відповідальності, якщо стосовно цієї особи мало місце вимагання неправомірної вигоди або якщо після пропозиції чи надання неправомірної вигоди така особа добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом порушувати кримінальну справу. Здобувач вказує на необхідність збереження єдиного підходу та передбачення у досліджуваній нормі такого спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності.

Дисертант зазначає, що пропозиція, надання та одержання неправомірної вигоди пов’язані із впливом на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, характер якого у ст. 369-2 КК України не розкривається, із чого вбачається, що його визначення перебуває поза межами складу злочину. Разом із тим, з огляду на існуючу в доктрині кримінального права точку зору, що якщо особа, одержуючи неправомірну вигоду, вдає, що вона може здійснити обумовлений вплив, а насправді такої можливості не має, її дії слід кваліфікувати як шахрайство, беручи до уваги положення міжнародних договорів, судову практику, що склалася, та досвід зарубіжних країн (Бельгії, Французької Республіки, Республіки Молдова), з метою приведення ст. 369-2 КК України у відповідність до положень Конвенції ООН проти корупції та Кримінальної конвенції РЄ про боротьбу з корупцією, пропонується диспозиції частин 2, 3 цієї статті після слова «вплив» доповнити словами «дійсний чи удаваний».

Визначаючи коло суб’єктів, за вплив на яких пропонується, передається або одержується неправомірна вигода, здобувач, аналізуючи положення приміток до статей 369-2, 364 та ст. 18 КК України, ст. 18 Конвенції ООН проти корупції та ст. 12 Кримінальної конвенції РЄ про боротьбу з корупцією, погоджується з М.І. Хавронюком щодо невідповідності терміна «особа, уповноважена на виконання функцій держави» змісту цього ж терміна, застосованого у ст. 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», разом із тим, не підтримує думку вченого, що до кола цих суб’єктів не можна відносити осіб, уповноважених на виконання функцій місцевого самоврядування, та осіб, прирівняних до таких (п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»), зазначаючи, що із положень примітки до ст. 369-2 КК України випливає зворотне. Водночас автор вважає, що у ст. 369-2 КК України коло суб’єктів, за вплив на яких пропонується, передається або одержується неправомірна вигода, має бути визначено інакше, зокрема, для уникнення суперечностей між положеннями КК України та Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» у диспозиціях частин 1, 2 та 3 ст. 369-2 КК України, а також у примітці до цієї статті слова «особою, уповноваженою на виконання функцій держави» пропонується замінити словами «особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування».

Проведений аналіз змісту об’єктивної сторони зловживання впливом дав дисертанту можливість дійти висновку, що діяння, передбачене ч. 1 ст. 369-2 КК України, має простий склад, а частинами 2 і 3 ст. 369 КК України – усічено формальний, оскільки здійснення впливу на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, для кваліфікації цього діяння за ст. 369-2 КК України законом не вимагається, достатньо лише встановити таку обумовленість. Іншими словами, вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, здійснений за неправомірну вигоду, перебуває за межами складів злочинів, передбачених частинами 2 і 3 ст. 369-2 КК України, а тому в разі його здійснення за отриману вигоду дії особи мають бути піддані правовому аналізу, та у випадку, якщо вони містять ознаки складу злочину, повинні одержати самостійну юридичну оцінку. Крім того, здобувач звертає увагу на невідповідність назви статті її змістові, вказуючи, що формулювання першої із використанням широкого за змістом словосполучення не знайшло відповідного відображення у диспозиціях ст. 369-2 КК України. У зв’язку із цим, а також беручи до уваги результати емпіричного дослідження (66,7 % опитаних вважають доцільним доповнити статтю новою частиною, яка передбачала б кримінальну відповідальність за здійснення незаконного впливу на прийняття рішення особою, яка виконує функції держави) та зарубіжний досвід, пропонується доповнити ст. 369-2 КК України новою частиною, передбачивши у ній відповідальність за здійснення незаконного впливу на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Розділ 3. «Суб’єктивні ознаки зловживання впливом» складається з двох підрозділів. У підрозділі 3.1 «Суб’єкт зловживання впливом» обґрунтовується позиція, що суб’єктом злочинів, передбачених ст. 369-2 КК України, є будь-яка фізична осудна особа, яка досягла шістнадцятирічного віку, в тому числі й службова особа, за умови, що обіцяний, запропонований, здійснений нею вплив на особу, уповноважену на виконання функцій держави, зумовлено не наданою їй по службі владою чи службовим становищем, а близькими, дружніми чи іншими позаслужбовими відносинами з останньою. У зв’язку із цим автор для конкретизації суб’єкта злочину та уникнення неоднозначного тлумачення використаного у диспозиціях ст. 369-2 КК України терміна «особа» при вказівці на особу, яка пропонує чи обіцяє (погоджується), одержує неправомірну вигоду за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, пропонує застосовувати словосполучення «будь-яка особа». Це, на його думку, дозволить виключити наявні труднощі при кримінально-правовій кваліфікації (як засвідчило проведене ним емпіричне дослідження, 35, 8 % респондентів зазначили, що суб’єктом зловживання впливом є лише спеціальний суб’єкт, 16,7 % – лише загальний, 36,7 % вказали, що ним можуть бути як загальний, так і спеціальний суб’єкти). Крім того, дисертант зазначає, що у випадку, коли за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, неправомірну вигоду отримано службовою особою і цей вплив остання могла здійснити із використанням наданої їй влади або свого службового становища (наприклад, у зв’язку зі службовою залежністю першої), дії винної особи слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 368 КК України. При цьому в разі здійснення такою особою обумовленого впливу з використанням владних чи службових повноважень її дії необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 364 і 368 КК України. Якщо ж службова особа отримала неправомірну вигоду за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, здійснила його, використовуючи при цьому не надану їй по службі владу чи службове становище, а близькі, дружні чи будь-які інші відносини з останньою, винна особа підлягає відповідальності за зловживання впливом та за наявності на те підстав – ще й за ч. 1 ст. 343 або ч. 1 ст. 344 чи ст. 376 КК України.

Здобувач на основі матеріалів судової практики вказує на необхідність відмежування поняття особи, яка надає/одержує неправомірну вигоду за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, від поняття особи, яка безпосередньо передає чи одержує таку вигоду (це може бути пособник, а також особа, яка взагалі не знає, що вона дає/одержує неправомірну вигоду за здійснення впливу). Зазначається, що дії першої – особи, яка надає/одержує неправомірну вигоду за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, – є усвідомленими, зумовленими спеціальною метою, ця особа має можливість (або матиме таку можливість після одержання) розпорядитися предметом неправомірної вигоди як своїм власним (якщо предметом неправомірної вигоди є майнова послуга, то суб’єктом зловживання впливом буде особа, яка її безпосередньо надає (приймає), або особа, яка сплачує за її надання грошові кошти (майнові цінності), які їй належать) та визначає такий предмет саме як неправомірну вигоду за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави. Якщо особа, яка безпосередньо за вказівкою, на прохання надає/одержує неправомірну вигоду, визначає роль такої вигоди, але не може чи не зможе у подальшому розпоряджатися нею як своєю власною, її дії не зумовлені метою, характерною для суб’єкта зловживання впливом, дії такої особи мають кваліфікуватися як пособництво, натомість особа, яка взагалі не знає, що вона дає/одержує неправомірну вигоду за здійснення впливу, тобто не визначає роль такої вигоди, кримінальній відповідальності за зловживання впливом не підлягає.

У підрозділі 3.2 «Суб’єктивна сторона зловживання впливом» здобувач на основі положень міжнародних договорів, розробок теорії кримінального права, досвіду зарубіжних країн та результатів проведеного ним емпіричного дослідження аналізує зміст суб’єктивної сторони зловживання впливом. Зазначається, що суб’єктивна сторона зловживання впливом характеризується усвідомленням суспільної небезпеки відповідних дій та лише прямим умислом, тобто винний: а) усвідомлює, що: він пропонує або надає неправомірну вигоду за здійснення впливу на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, особі, яка пропонує чи обіцяє (погоджується) за таку вигоду здійснити такий вплив (ч. 1 ст. 369-2 КК України), а у випадку, передбаченому частинами 2 і 3 ст. 369-2 КК України, – що одержує неправомірну вигоду за здійснення впливу на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, або пропонує за отримання неправомірної вигоди здійснити такий вплив; б) знає про неправомірність своїх дій (ст. 369-2 КК України); в) все одно бажає їх вчинення (ч. 1 ст. 369-2 КК України) або ж одержання вигоди у такий спосіб (частини 2 і 3 ст. 369-2 КК України). Такий висновок здобувач аргументує, крім іншого, проведеним дослідженням інтелектуального та вольового моментів психічного ставлення суб’єкта злочинів, передбачених ст. 369-2 КК України. Зокрема, зазначається, що зміст інтелектуального моменту прямого умислу суб’єкта зловживання впливом характеризується усвідомленням останнім всіх необхідних об’єктивних ознак цих складів злочинів – умислом особи, яка пропонує, надає, одержує неправомірну вигоду та пропонує здійснення впливу за її одержання, охоплюється те, що: 1) предмети чи послуги, які ця особа пропонує, надає, одержує, мають матеріальний зміст; 2) пропозиція (надання, одержання) таких предметів або послуг є незаконною; 3) неправомірну вигоду пропонують, надають особі, яка має змогу (або запевняє, що має) вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави (ч. 1 ст. 369-2 КК України), або одержують (пропонують надати) від особи, яка бажає вплинути на прийняття особою, уповноваженою на виконання функцій держави, необхідного їй рішення (частини 2 і 3 ст. 369-2 КК України); 4) неправомірна вигода пропонується або надається за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави; 5) такі дії завдають чи можуть завдати шкоди змісту нормальної (правильної) роботи державного апарату та апарату органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та осіб, які здійснюють професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, а також авторитету органів, які виконують функції держави. Незважаючи на усвідомлення суб’єктом незаконності та суспільної небезпечності діяння, задля одержання потрібного результату ця особа все одно бажає його вчинення. Саме вольовий момент підтверджує бажання такої особи отримати необхідний їй результат – прийняття особою, уповноваженою на виконання функцій держави, бажаного для неї рішення, – у будь-який необхідний для цього спосіб – здійснення впливу іншою особою або вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого частинами 2 і 3 ст. 369-2 КК України, – одержання неправомірної вигоди, незважаючи на відсутність законних на це підстав. Спрямованість дій винних осіб (незалежно від того, чи це суб’єкт злочину, передбачений ч. 1, чи частинами 2 і 3 КК України), свідчить, що зловживання впливом характеризується переважно корисливим мотивом (корисливий мотив превалює поміж іншими можливими мотивами), або іншим мотивом. При цьому метою суб’єкта злочину, передбаченого ч. 1 ст. 369-2 КК України, є прийняття особою, уповноваженою на виконання функцій держави, конкретно визначеного та бажаного для неї рішення, а злочину, передбаченого частинами 2 і 3 ст. 369-2 КК України, зважаючи на складність об’єктивної сторони цих діянь, як у сукупності, так і альтернативно – особисте збагачення (прийняття у власність вигод матеріального характеру), прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, торгівля впливом у виді промислу.