КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОЦІНКА ВИКОРИСТАННЯ ЗАХИСНИХ ЗАСОБІВ, ЩО ВРАЖАЮТЬ АВТОНОМНО Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації; показано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету та завдання дослідження, а також його методологічну, теоретичну, нормативну та емпіричну бази; сформульовано основні положення, що виносяться на захист; указано практичне значення одержаних результатів і наведено дані щодо їх апробації.

Розділ 1 «Загальні засади дослідження проблеми використання захисних засобів, що вражають автономно» складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Стан дослідження в юридичній літературі питання про кримінально-правову оцінку використання захисних засобів, що вражають автономно» констатовано, що проблема допустимості самого встановлення аналізованих засобів дискутується в літературі ще з кінця ХІХ ст. Виділено та систематизовано підходи вчених, згідно з якими встановлення таких засобів пропонується: визнавати протиправним діянням; допускати лише для захисту особливо важливих державних об’єктів; допускати встановлення щодо нападу, про який заздалегідь відомо; допускати встановлення для захисту будь-яких об’єктів.

Зроблено висновок, що серед криміналістів не досягнута єдність щодо правової оцінки заподіяння шкоди з використанням ЗЗВА. Відомі позиції, згідно з якими таку шкоду потрібно визнавати як умисний злочин, необережний злочин, або ж правомірне діяння.

Виявлено низку питань, які взагалі не висвітлені у літературі, зокрема: 1) класифікація ЗЗВА; 2) визначення, кого вважати невинною (сторонньою) особою; 3) оцінка провокації використання захисних пристроїв; 4) дослідження наявності умов правомірності необхідної оборони за такого способу захисту. На основі виокремлення спірних чи невирішених у літературі питань визначено напрями подальшого теоретичного аналізу цієї проблеми.

У підрозділі 1.2 «Історичний та зарубіжний досвід кримінально-правової регламентації використання захисних засобів, що вражають автономно» відображено результати вивчення джерел кримінального законодавства, яке діяло на території сучасної України у різні історичні періоди. Вказується, що досі фактично не регламентовано використання ЗЗВА, у цих нормативно-правових актах. Частково у Саксонському Дзерцалі (діяло в Західній Україні) вказувалося на засторогу щодо використання такого виду захисних засобів, як собак та інших диких тварин. Прогресивнішим щодо цього питання був збірник законодавства «Права, за якими судиться малоросійський народ», де, крім відповідальності за заподіяння шкоди тваринами, були передбачені випадки, за яких власник тварин не ніс відповідальність за заподіяння ними шкоди.

У кримінальному законодавстві зарубіжних держав питання використання ЗЗВА, регламентовано лише у КК штату Пенсільванія США, де пропонується розглядати використання таких засобів за правилами про необхідну оборону.

У підрозділі 1.3 «Поняття захисних засобів, що вражають автономно» доведено доцільність використання для позначення аналізованого поняття терміна «захисні засоби, що вражають автономно», розкривається його сутність і обсяг. Зміст поняття виводиться шляхом виділення ознак, притаманних указаним засобам: вони призначені для захисту охоронюваних законом суспільних відносин; розраховані на заподіяння шкоди посягаючому в момент здійснення ним посягання; встановлюються завчасно, до здійснення посягання і розраховані на захист від дій невизначеного кола осіб; діють (спрацьовують) за відсутності особи, яка їх установила чи використовує. З уваги на наведені ознаки сформульована така дефініція: захисні засоби, що вражають автономно, – це живі істоти, пристрої, отруйні продукти харчування, що призначені для захисту охоронюваних законом суспільних відносин, за відсутності особи, яка здійснює захист, шляхом заподіяння шкоди тому, хто вчиняє посягання.

Обсяг аналізованого поняття розкривається через його поділ за різноманітними критеріями, які наводяться у роботі. Доводиться значення проведеної класифікації для кримінально-правової оцінки заподіяння шкоди: а) особам, що вчиняють посягання; б) особам, які опинилися в зоні дії ЗЗВА, випадково (особам, що не вчиняють посягання). Також ця класифікація дозволяє встановити допустимі межі заподіяння шкоди вказаними засобами під час відвернення посягання.

Розділ 2 «Теоретичні концепції, на основі яких здійснюється кримінально-правова оцінка використання захисних засобів, що вражають автономно» складається із двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Обґрунтування кримінальної протиправності використання захисних засобів, що вражають автономно, в теорії кримінального права» дається критична оцінка концепції, згідно з якою заперечується правомірність установлення ЗЗВА, та заподіяння шкоди вказаними засобами пропонується оцінювати як злочин.

В основу критики вказаної позиції покладені такі аргументи:

– протидія злочинам не є прерогативою державних органів, право захищати законні права та інтереси, в тому числі шляхом заподіяння шкоди, мають також окремі громадяни;

– захисні засоби, що встановлюються з метою убезпечення відповідних прав та інтересів, призначені для враження не будь-якої особи, а лише тієї, що вчиняє суспільно небезпечне посягання;

– заподіяння шкоди стороннім особам указаними засобами може бути виключене чи мінімізоване завдяки унормуванню умов, за яких допускається їх установлення;

– вже на момент установлення ЗЗВА, визначення їх видів, уражаючих властивостей можна визначати розмір можливої шкоди, зіставляти його з інтенсивністю посягання, кількістю посягаючих та іншими конкретними обставинами справи;

– можливість установлення засобів, що вражають автономно, для захисту від малозначних посягань не виключає можливість використання таких засобів для убезпечення більш важливих об’єктів;

– заподіяння шкоди особам, що не вчиняють суспільно небезпечне посягання (які потрапили в зону враження: випадково, у зв’язку з виконанням своїх службових обов’язків тощо), не виключається і під час здійснення захисту особисто;

– наявність суспільно небезпечного посягання слід визначати не на час установлення ЗЗВА, а в момент спрацьовування таких засобів.

У підрозділі 2.2 «Обґрунтування правомірності використання захисних засобів, що вражають автономно, та заподіяння ними шкоди» розглядаються теоретичні погляди, на підставі яких здійснюється визнання заподіяння шкоди ЗЗВА, правомірним діянням. До них належать такі:

– відповідальність за заподіяння шкоди захисними пристосуваннями не настає у зв’язку з відсутністю причинного зв’язку;

– заподіяння шкоди ЗЗВА, потрібно оцінювати як реалізацію права на забезпечення недоторканності житла;

– заподіяння шкоди ЗЗВА, потрібно оцінювати як здійснення свого права на захист майна;

– заподіяння шкоди ЗЗВА, потрібно оцінювати як необхідну оборону;

– розглядати вказані випадки подібно з огляду на інші обставини, що виключають злочинність діяння (не необхідної оборони), наприклад, виконання службового чи юридичного обов’язку.

На основі аналізу вказаних поглядів доводиться оптимальність оцінки використання ЗЗВА, з уваги на вчення про необхідну оборону.

Розділ 3 «Умови правомірності необхідної оборони, яка здійснюється з використанням захисних засобів, що вражають автономно» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Умови правомірності необхідної оборони, які характеризують суспільно небезпечне посягання, при використанні захисних засобів, що вражають автономно» розглядається використання ЗЗВА, у прив’язці до умов правомірності необхідної оборони, які характеризують поведінку особи, від якої здійснюється захист: 1) посягання, від якого здійснюється захист, повинно бути суспільно небезпечним; 2) посягання повинно бути наявним; 3) посягання повинно бути дійсним.

Про суспільну небезпеку посягання свідчать дії особи, які спричинили спрацювання захисного засобу, що вражає, – проникнення на об’єкт, куди доступ стороннім закритий, подолання перешкод (злом замків, ґрат), або ігнорування попереджувальних сигналів (світлова чи звукова сигналізація), поведінка після проникнення в закритий об’єкт (спроба вилучити
майно, відкрити сховище тощо). За такі діяння передбачена кримінальна відповідальність, а вже тому вони є суспільно небезпечними. Відповідно, щодо таких діянь можлива необхідна оборона, в тому числі із використанням ЗЗВА.

Наявність посягання потрібно оцінювати на момент спрацювання ЗЗВА. Про наявність посягання свідчить місце, в якому встановлений такий засіб, та час його спрацювання. Зокрема, посягання буде наявним, якщо захисний засіб установлений у місці, недоступному для сторонніх осіб, і спрацьовує під час вчинення суспільно небезпечного посягання.

Дійсність посягання визначається не в момент його вчинення, а заздалегідь, під час установлення таких засобів. Посягання, від якого здійснюється захист із використанням ЗЗВА, є дійсним тоді, коли його суспільно небезпечний характер підтверджений усією поведінкою особи. Дійсність посягання доводиться діями особи, яка потрапила в закритий об’єкт, що полягають у подоланні перешкод, ігноруванні попереджувальних сигналів тощо, а також спрямованістю дій на вилучення цінностей, заволодіння транспортними засобами і т. д.

У підрозділі 3.2 «Умови правомірності необхідної оборони, які стосуються захисту при використанні захисних засобів, що вражають автономно» встановлюється коло прав та інтересів, які можна захищати з використанням ЗЗВА, перелік осіб, яким допускається заподіювати шкоду такими засобами, вид і розмір шкоди, що буде в межах необхідної оборони.

За допомогою ЗЗВА, можна захищати широке коло прав та інтересів. Зокрема, такі засоби використовуються для захисту державних і суспільних інтересів, а також прав та інтересів окремих громадян. Не є правомірним використання ЗЗВА, для захисту протиправних інтересів (для убезпечення доступу до викраденого майна, до незаконно вирощуваних наркотиковмісних рослин тощо).

У стані необхідної оборони заподіяння шкоди допускається лише особі, яка вчиняє посягання. До таких осіб належать виконавець злочину, а також інші співучасники, які знаходяться на місці вчинення злочину.

Аналіз шкоди, яка заподіюється відповідними засобами, сприяв висновку про те, що спричинена за допомогою ЗЗВА, завжди в межах необхідної оборони буде така шкода: матеріальна; удари, побої, укуси, подряпини тощо; легкі тілесні ушкодження; середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Заподіяння ЗЗВА, більш тяжкої шкоди буде правомірним за таких умов:

– здійснюється захист особливо важливих інтересів, що пов’язані
з безпекою людей (наприклад, ядерних реакторів, хімічних виробництв, водозаборів тощо);

– інтенсивність дій нападника свідчить про те, що тільки заподіяння тяжкої шкоди є необхідною і достатньою для успішного припинення посягання;

Обґрунтовано, що виняток, який встановлює ч. 5 ст. 36 КК України, не стосується захисту з використанням ЗЗВА.

Загалом констатується, що під час здійснення захисту з використання засобів, що вражають автономно, за вказаних вище обставин наявні умови правомірності необхідної оборони, які стосуються і посягання, і захисту.

Розділ 4 «Проблеми правозастосовної практики та вдосконалення законодавства щодо використання захисних засобів, що вражають автономно» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 4.1 «Кваліфікація заподіяння захисними засобами, що вражають автономно, шкоди при недотриманні умов правомірності необхідної оборони» виводяться правила кримінально-правової кваліфікації заподіяння шкоди особам, що не вчиняють посягання; шкоди, яка перевищує межі необхідної оборони; запізнілої шкоди, заподіяння якої не слугує меті відвернення посягання; шкоди засобом, який спрацьовує у невизначений на момент його встановлення час або не у встановленому місці; виходу захисного засобу з-під контролю; шкоди захисним засобом, який встановлений для захисту незаконних прав або інтересів; використання засобів, що вражають автономно, без мети захисту.

У підрозділі 4.2 «Напрями вдосконалення законодавства щодо використання захисних засобів, що вражають автономно» доводиться необхідність доповнення ст. 36 КК України частиною 3-1 такого змісту: «Заподіяння шкоди з використанням захисних засобів, що вражають автономно, становить необхідну оборону, якщо дотримані умови, передбачені частинами 1–3 цієї статті». Також пропонується прийняття Закону України «Про використання захисних засобів, що вражають автономно», в якому визначаються терміни та наводяться правила кримінально-правової оцінки використання ЗЗВА. Відповідні пропозиції спрямовані до профільного комітету Верховної Ради України та прийняті ним. Отже, можливе їх використання у законопроектній роботі.