У першому розділі „Теоретико-методичні засади територіальної організації розвитку регіону” систематизовано наукові підходи та уточнено сутнісне наповнення базових категорій регіонального розвитку, окреслено роль інституцій в розвитку регіонів, виявлено фактори та обґрунтовано принципи розвитку проблемних регіонів України в умовах посткризового відновлення; здійснено аналіз теоретичних моделей економічного розвитку з точки зору можливості їх застосування для моделювання розвитку проблемних регіонів в сучасних умовах господарювання.
Проблемні регіони країни відрізняються своєрідністю та обсягами природних ресурсів, інтенсивністю їх використання, особливим місцем в суспільному поділі праці тощо, що дозволяє визначити їх як певною мірою відокремлену підсистему єдиного економічного комплексу країни, яка має свою спеціалізацію, ендогенні та екзогенні економічні зв'язки, специфічну структуру виробництва. Природно-кліматичні умови, наявність корисних копалин, адміністративно-територіальне положення впливають на рівень та динаміку соціально-економічного розвитку проблемних регіонів, але для того, щоб в повній мірі відобразити все різноманіття і складність регіональної економіки, проблемні регіони в роботі досліджено з використанням відтворювального підходу та інституційної теорії, що дозволило розглянути їх як певне територіальне утворення, що характеризується єдністю, цілісністю, відносною замкнутістю та самостійністю відтворювального процесу. Територіальна організація розвитку проблемних регіонів України – це процес формування оптимальної просторової структури регіональних соціально-економічних систем, який передбачає дотримання мезопропорцій між виробництвом і споживанням сукупного суспільного продукту, між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання, між накопиченням і споживанням. Метою цього процесу є посткризове відновлення та сталий розвиток проблемних регіонів.
Своєрідність відтворення в окремих регіонах країни зумовила необхідність дослідження регіональних особливостей соціально-економічного розвитку з точки зору ролі окремих інституцій в розвитку регіону. Встановлено, що при дослідженні можливостей та перспектив розвитку регіону в науковій економічній думці насамперед враховувалися ресурсний потенціал, наявність споживачів, виробників, технічні й технологічні можливості та значно меншою мірою аналізувалося інституційне середовище, що і визначало відповідну систему заходів з удосконалення територіальної організації регіонального розвитку. Це призвело до суттєвого зростання регіональної диференціації: до існуючих диспропорцій додалися нові, в результаті чого відмінності стали ще більш рельєфними. Новий рівень розвитку продуктивних сил і суспільних відносин вимагає розробки нових теоретичних моделей, що базуються на положеннях інституційної теорії, які можуть і повинні бути включені в регіональну економіку в якості її складових елементів.
Дослідження проблем регіонального розвитку з використанням положень теорій інституціоналізму та економічного зростання дозволило: уточнити сутність категорій „проблемний регіон”, „регіональний економічний розвиток”, „регіональні екстерналії” (будь-які зовнішні ефекти, які отримують регіональні економічні агенти у своїй діяльності як при виробництві, споживанні, обігу товарів і послуг, так і в цілому в процесі суспільної діяльності від соціальних, екологічних, політичних та інших процесів); виокремити інституції, що найсуттєвіше впливають на процеси регіонального розвитку та здійснити їх ієрархізацію за ступенем впливу (перший рівень: державні органи влади; другий рівень: регіональні органи влади, регіональні бізнес-еліти, регіональні громадські об’єднання, соціальні страти регіону; третій рівень: регіональні органи влади сусідніх регіонів; четвертий рівень: владні структури сусідніх іноземних держав (для прикордонних регіонів), зарубіжні та регіональні діаспори, зарубіжні релігійні спільноти.
Основними характеристиками, що надають комплексне уявлення про соціально-економічний стан регіону, є: функціонування (збереження функцій, підтримка існуючих зовнішніх і внутрішніх зв'язків, що забезпечують цілісність регіональної системи та її якісну визначеність), розвиток (набуття нових якостей, що забезпечують сталість та рефлективність системи до умов зовнішнього середовища, тривале збереження базових умов для збалансованого відтворення регіонального потенціалу) і занепад (поява нових якостей і властивостей, що розбалансовують регіональну систему та знижують її стійкість). В умовах посткризового відновлення основними принципами розвитку проблемних регіонів України є: цілісність, структурність, динамічність, саморегуляція, емерджентність, ієрархічність.
Узагальнення та критичний аналіз факторів розвитку регіонів дозволив виокремити найсуттєвіші з них, що дозволяють забезпечити сталість розвитку проблемних регіонів України в умовах посткризового відновлення: модернізація регіональної економіки; зростання конкуренції на регіональних ринках; урізноманітнення організаційно-правових форм господарювання; забезпечення реальної свободи вибору сфер діяльності господарюючих суб’єктів та усунення бар’єрів для диверсифікованого розвитку; оптимізація галузевої та територіальної структури виробництва; гнучке поєднання державних, ринкових, матеріальних і духовних чинників та джерел регіонального розвитку.
Для більш глибокого і повного розуміння взаємозв’язку факторів, що впливають на розвиток проблемних регіонів України, доцільно використовувати методи економіко-математичного моделювання. Компаративний аналіз моделей економічного розвитку (В. Леонтьєва, Дж. Кейнса, Е. Домара, Р. Харрода, Кобба-Дугласа, Р. Солоу) дозволив визначити як базову, найбільш оптимальну для моделювання розвитку проблемних регіонів України в умовах посткризового відновлення модель факторного аналізу джерел економічного розвитку Р.Солоу.
У другому розділі „Комплексний аналіз розвитку проблемних регіонів України: структура, фактори, особливості”розроблено методичний підхід до комплексної оцінки проблемності розвитку регіонів та здійснено їх групування за ознакою подібності проблем розвитку; проведено комплексний аналіз соціально-економічного розвитку Закарпатського регіону; діагностовано структурну динаміку розвитку господарства Закарпаття.
В ході дослідження здійснено комплексну оцінку подібності проблематики соціально-економічного розвитку регіонів України на основі використання коефіцієнта Імбрі-Парді (R), який показує ступінь регіональної диференціації за сукупністю параметрів (виробничий, ресурсно-інфраструктурний, соціальний та екологічний блоки). Здійснені розрахунки дають змогу ідентифікувати ступінь подібності проблем регіонів України (чим ближче значення коефіцієнтів, тим подібніша типологія проблем у виробничій, ресурсно-інфраструктурній, соціальній та екологічній сфері), табл. 1.
По діагоналі розташовані значення показників, які характеризують інтегральне значення ступеня розвитку регіону. Перевагою використовуваного підходу є те, що він дає змогу визначити не лише інтегральне значення показника соціально-економічного розвитку регіонів України, а й здійснити їх групування на основі подібності типології проблем.
