ОБҐРУНТУВАННЯ РІШЕНЬ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ Автореферат

Актуальність теми дослідження. Положення про те, що обґрунтованим повинно бути кожне рішення, прийняте по кримінальній справі, у даний час є аксіоматичним не тільки в теорії кримінального процесу, але і на практиці. Поширення вимоги обґрунтованості на всі процесуальні рішення відповідає сучасній кримінально-процесуальній доктрині і міжнародним стандартам у сфері захисту прав людини. Справедливий судовий розгляд у тому сенсі, який цьому поняттю надає ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, - це не лише результат здійснення правосуддя у виді обґрунтованого рішення по справі, але і сам процес досягнення такого результату. Його складовими частинами є все різноманіття рішень, прийнятих у ході провадження по конкретній кримінальній справі, від законності, обґрунтованості і своєчасності винесення яких залежить, в кінцевому підсумку, можливість обґрунтованого і справедливого вирішення справи по суті. Проте чинне законодавство не висуває вимогу обґрунтованості до всіх кримінально - процесуальних актів. Не надається в законі й самого визначення поняття обґрунтованості, а також обґрунтування. Тим часом у правозастосовній практиці органів дізнання, слідства, прокуратури та суду ще є непоодинокі випадки прийняття безпідставних, неправосудних, нічим не обґрунтованих рішень. Таке становище підтверджується не лише аналізом відповідних статистичних даних, але й офіційною думкою Верховного Суду України, яку він неодноразово висловлював при оцінці якості здійснення правосуддя судами загальної юрисдикції. Разом з тим, якщо обґрунтованість процесуальних актів забезпечує стабільність та функціональну ефективність прийнятих рішень, то їхня необґрунтованість, навпаки, дестабілізує не лише процес ухвалення рішення, але й обумовлює появу різних вкрай негативних наслідків як для окремих осіб, органів, що ведуть процес, так і для держави в цілому.

Невипадково дослідження теоретичних і практичних питань забезпечення правильності здійснення правосуддя, а значить, і винесення обґрунтованих кримінально-процесуальних рішень, є однією з центральних проблем кримінально-процесуальної науки і через це привертає увагу багатьох вчених. Слід зазначити, що довгий час у радянській літературі проблема обґрунтованості процесуальних актів розроблялася, головним чином, стосовно вироку суду. Найбільш активно ця проблема досліджувалася, насамперед, у роботах М.М. Гродзинського, Ю.М. Грошевого, В.Я. Дорохова, А.С. Кобликова, В.С. Николаєва, П.Ф. Пашкевича, І.Д. Перлова, А.Л. Рівлина, М.С. Строговича та інших. У 1967 році вперше в науці кримінального процесу проф. М.І. Бажановим була висунута і докладно аргументована ідея, що вимога обґрунтованості повинна ставитися не до окремих, нехай навіть найважливіших правових актів, а до всіх кримінально-процесуальних рішень. Дана точка зору була підтримана й одержала подальше обґрунтування в роботах С.В. Бородіна, А.Я. Дубінського, П.А. Лупінської, Ю.В. Манаєва, О.Р. Михайленка, О.Б. Муравіна, Н.Г. Муратової, П.Н. Сергійка, А.В. Смирнова, С.С. Тюхтенєва, С.Ф. Шумілина. Суттєвий внесок у розробку проблеми обґрунтованості окремих процесуальних рішень внесли Л.О. Богословська, В.Г. Заблоцький, В.С. Зеленецький, Л.М. Карнєєва, О.М. Толочко, В.М. Хотенець та ін. Прикладні питання названої проблеми висвітлювалися й у різних виданнях зразків слідчих, прокурорських та судових актів. Водночас у зазначених та інших наукових працях розглядалися важливі, але лише окремі аспекти обґрунтованості кримінально-процесуальних рішень і в науці поки що відсутнє комплексне дослідження багатопланової сукупності питань, що стосуються інституту обґрунтування рішень у кримінальному процесі. У той же час здійснювана в Україні судова і правова реформи, а також вступ України в Раду Європи спричинили не лише наповнення новим змістом традиційних положень кримінально-процесуального права, але і появу нових інститутів, які мають безпосереднє практичне значення.

Слід зазначити, що обґрунтованість процесуального акта – це результат певного спеціально здійснюваного процесу, який іменується обґрунтуванням кримінально-процесуальних рішень. Тому для того, щоб конкретне рішення було обґрунтованим, потрібне доброякісне здійснення самого названого процесу. У кримінально-процесуальній науці сутність, природа і структура останнього ще не були предметом самостійного дослідження. Разом з тим їхнє правильне з'ясування ставить не лише певний теоретичний інтерес, але й має безпосереднє практичне значення, оскільки саме в процесі розслідування і судового розгляду кримінальних справ щодня реалізуються процеси обґрунтування кримінально-процесуальних рішень. Як видно, оптимальне вирішення всього комплексу питань, що виникають тут, має значення, насамперед, для практики діяльності всієї системи правоохоронних органів, зобов'язаних домагатися прийняття обґрунтованих процесуальних рішень. Вивчення різних видів юридичної практики свідчить про те, що органи дізнання, слідства, прокуратури і суду мають гостру потребу в науково обґрунтованих рекомендаціях про предмет, правила, методику, засоби та межі обґрунтування не тільки основних, але і й всіх інших процесуальних актів.

Усі названі обставини й обумовили актуальність даної проблеми, необхідність її розробки в рамках дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Обраний напрямок дисертаційного дослідження передбачений планом наукових досліджень Інституту вивчення проблем злочинності Академії правових наук України та спрямований на виконання Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. №1376/2000.