ОЦІНКА ВАРТОСТІ ВІДНОВЛЕННЯ РОДЮЧОСТІ РІЛЛІ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано її мету та основні завдання, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, відображено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів та їх апробацію.

У розділі 1 «Теоретико-методичні засади формування та оцінки вартості сільськогосподарської землі» досліджено теоретичні аспекти оцінки вартості землі у сільському господарстві, а також методичні підходи до оцінювання вартості ріллі. Встановлено, що вартість землі є передумовою для визначення її ціни. У ринковій економіці ціна землі визначається на основі домовленості продавця і покупця з приводу переходу власності на земельну ділянку. Вартістю як результатом оцінки земель є розрахункова сума грошей на дату оцінки у відповідності зі змістом оцінки. У ринковій економіці, як правило, визначають ринкову вартість як вигоду, яку можна отримати в майбутньому за визначений період часу. Рівність між вартістю і ціною землі можлива в умовах розвиненого ринку земель сільськогосподарського призначення.

В підприємствах України сільськогосподарське виробництво базується в основному лише на отриманні підприємницького доходу через вкладений капітал. При цьому нівелюється роль природних ресурсів, зокрема, землі. Вартість землі, розрахована через існуючу офіційну грошову її оцінку, використовується лише із метою оподаткування та визначення орендної плати. Такий підхід завищує оцінку капіталу в доданій вартості при майже нульовій оцінці земельних ресурсів. У зв’язку з цим землі сільськогосподарського призначення використовуються не раціонально, втрачають свою продуктивну здатність. У результаті цього родючість землі суттєво знижується, зменшується вміст у ній гумусу, який є основою не тільки біоенергетичної родючості, але і виступає як регулятор усіх ґрунтових процесів.

Все вище зазначене свідчить про необхідність створення механізму, який би регулював повернення коштів у відтворення родючості земель сільськогосподарського призначення, і, найперше, ріллі як основної продуктивної частини земельних ресурсів у сільському господарстві. Для цього необхідна науково обґрунтована справедлива вартість землі, яку можна використовувати як базу для розрахунку витрат на відновлення родючості сільськогосподарських земель.

Існує декілька методик оцінки вартості землі. Майже у всіх країнах використовують два основні підходи визначення вартості сільськогосподарської землі: за методиками грошової оцінки та на ринковій основі. Однак жодна із методик не розглядає сільськогосподарську землю як первинне джерело абсолютної додаткової вартості, а саме через накопичення сонячної енергії в гумусному шарі ріллі. Методологічна основа грошової оцінки землі повинна враховувати економічну оцінку і характер витрат, пов'язаних з її відтворенням. Родючість ґрунту значною мірою залежить від відтворення енергетичного потенціалу, основними показниками якого є вміст і запаси гумусу, та залежить від рівня природних умов, рівня використання сільськогосподарської землі. Даний метод дає можливість впровадити економічні регулятори механізму стимулювання охорони і відтворення земель сільськогосподарського призначення.

Запровадження повноцінного ринку сільськогосподарської землі надає сприятливіші умови для підвищення ефективності використання земельних ресурсів, зокрема підвищення родючості ріллі. Для цього потрібно створити відповідне законодавче поле шляхом забезпечення повноцінного функціонування Земельного кадастру та прийняття Верховною Радою України адекватного закону «Про ринок земель», забезпечивши надання можливості вітчизняним аграрним підприємствам мати у власності сільськогосподарську землю та вносити її як актив до статутного фонду.

У розділі 2 «Стан та проблеми відновлення родючості ріллі в аграрних підприємствах Чернігівської області» проаналізовано існуючий рівень використання сільськогосподарської землі аграрними підприємствами та виявлено основні проблеми, що призводять до зниження родючості ріллі.

Серед багатьох показників, які визначають рівень родючості ріллі, найважливішими є вміст гумусу і поживних речовин та реакція ґрунтового розчину. Агрохімічний стан ґрунтів Чернігівської області постійно погіршується тому, що винос поживних речовин з ґрунту не компенсується внесенням відповідних доз органічних і мінеральних добрив. Сальдо балансу поживних речовин у землеробстві до 1993 року було додатнім за всіма елементами живлення (NPK), що пояснює нагромадження в ґрунтах залишкових кількостей фосфатів, обмінного калію та повністю компенсувало витрати азоту. Починаючи з 1993 року, сальдо балансу стає від`ємним за всіма макроелементами, що свідчить про виснаження ґрунтів, зниження в них запасів поживних речовин.

Середній екологоагрохімічний бал родючості ґрунту в області становить 47 балів, що дає можливість забезпечувати за рахунок природної родючості урожайність зернових культур – 19,3 ц/га, кукурудзи на зерно – 24 ц/га, цукрових буряків – 132 ц/га, картоплі – 85 ц/га. Екологоагрохімічний бал родючості по області коливається від 35 балів у Щорському районі і до 61 балу у Варвинському районі.

У ґрунтовому покриві області переважають малогумусні ґрунтові відміни. У зв`язку з чим середній вміст гумусу становить лише 2,24%. У сучасному землеробстві області створились вкрай несприятливі умови, коли еколого-агрохімічний стан ґрунтів погіршується не в результаті перевантаження агроекосистем надмірно високими дозами агрохімікатів, а внаслідок порушення основного екологічного закону агрохімії, за яким винос поживних речовин з ґрунту необхідно компенсувати внесенням екологічно доцільних норм добрив. Також однією з найгостріших проблем у землеробстві області є зростаюча кислотність ґрунтового покриву. Найбільші площі кислих і середньокислих ґрунтів на півночі та в центрі області: Новгород-Сіверський, Козелецький, Семенівський, Чернігівський райони. У Сосницькому районі виявлено 15,5 тис. га кислих ґрунтів (47,84% орних земель), з них сильнокислих – 1,4 тис. га (6,1%), середньокислих – 6,2 тис. га (27,2%).