ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ СУДІВ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ СТАНДАРТІВ

Короткий зміст

Актуальність теми дослідження. Кожному політичному та економічному ладу в державі має адекватно відповідати судова система і судова влада. Без цього держава успішно розвиватися не може. На жаль, Україна, відійшовши від радянського способу владарювання і господарювання, судову систему фактично залишила незмінною. Окремі зміни, які внесені в законодавство, не можна вважати судовою реформою. У 1992 році Верховною Радою України затверджена концепція судово-правової реформи. Головною метою судово-правової реформи в Україні визначалось формування незалежної судової влади, перебудова судової системи та вдосконалення законодавства щодо судочинства та самої практики судочинства. Між тим ігнорування концептуального бачення реформування судової влади призвела до непослідовності і невиправданої повільності процесу перебудови та організації загальних і спеціалізованих судів, що триває вже майже два десятиліття. Десятки законів, які приймалися начебто на розвиток реформи, не ґрунтувалися на якомусь основному стрижні чи одній ідеології. Автори цих законопроектів нерідко мали на меті не якомога надійніший захист прав та інтересів людини в сфері судочинства, а створення якихось абстрактних моделей, що начебто відповідають так званим світовим стандартам, не задумуючись при цьому, чи є ці моделі функціонально придатни­ми для України, чи спроможна держава забезпечити їх фінансами та кадрами, чи зберігається позитивний вітчизняний досвід, що накопичувався роками.

У зв’язку з цим існуюча в Україні систе­ма здійснення правосуддя є розбалансованою, не відповідає європейським стандартам і не гарантує право особи на справедливий суд, а відтак не вважаєть­ся дієвим інститутом захисту прав лю­дини.

Окремі положення,  покладенні в основу цієї дисертації, зокрема щодо організації і функціонування судової влади, проблем спеціалізації судової діяльності висвітлені у роботах ряду вітчизняних і зарубіжних вчених та практиків: В.Ф. Бойка, В.Д. Бринцева, Т.В. Варфоломеєвої,  В.В. Городовенка, Ю.М. Грошевого, О.С. Захарової, І.І. Ємельянової,  С.В.Ківалова, М.І.Козюбри, І.Б.Коліушка, В.В.Костицького, В.В.Кривенка, Р.О.Куйбіди, В.Т.Маляренка, І.Є.Марочкіна, М.І.Мельника, М.М.Михеєнка, В.В.Молдована, Л.М.Москвич,  М.В.Оніщука, В.В.Онопенка, А.Й.Осетинського, С.В.Подкопаєва, С.В.Прилуцького, Д.М.Притики, М.В.Руденка,  А.О.Селіванова, В.В.Сердюка,  Н.В.Сібільової, М.І.Сірого, В.С.Стефанюка, В.І.Шишкіна, С.Г.Штогуна,  та інших.

Здійснені дослідження не впливають на актуальність обраної теми, оскільки ще не зроблено однозначної відповіді про  вибір шляхів завершення судово-правової реформи  в контексті судової спеціалізації в системі судоустрію України .

В умовах фактичного призупинення  судово-правової реформи важливо проаналізувати наслідки попередніх років реформування судоустрію України. Наступні етапи реформи мають забезпечи­ти єдність та цілісність судової системи та практичну реалізацію конституційного принципу спеціалізації судової діяльності. В цьому контексті питання організаційно-правових засад перебудови спеціалізованих судів в Україні в контексті європейських стандартів в наш час залишаються актуальними.