ОЗЕРНЮК Ганна Володимирівна РЕНТНІ ДОГОВОРИ В СИСТЕМІ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ДОГОВОРІВ

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовуються актуальність теми дослідження, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, мета і завдання дослідження, визначаються об’єкт і предмет, методи, науково-теоретичні засади дослідження та наукова новизна одержаних результатів, сформульовано нові науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації, які виносяться на захист, наводиться інформація щодо апробації основних положень роботи та публікації результатів дослідження.
Перший розділ «Правова природа та правове регулювання рентних договорів» складається з чотирьох підрозділів та присвячується історії виникнення рентних договорів, поняттю ренти, правовому регулюванню рентних договорів, а також закріпленню рентних договорів у законодавствах зарубіжних країн.
У підрозділі 1.1. «Історичні витоки рентних правовідносин» розглядаються причини виникнення та історичний розвиток рентних правовідносин. На підставі існуючих наукових досліджень проведено аналіз періодизації виникнення рентних договорів.
Обстоюється думка, що правовідносини, подібні до рентних, існували ще за часів Карфагену, Стародавніх Єгипту та Греції. Правовідносини з користування чужою землею в цих країнах були використані для створення

нової для тих часів правової моделі у Стародавньому Римі, а саме – емфітевзису, який за своєю суттю нагадував рентні правовідносини. Цей історичний етап можна вважати початком існування правового інституту ренти в Європі.
У Західній Європі інститут ренти зародився паралельно з римськими рентними правовідносинами та набув подальшого розвитку. За часів середньовіччя він існував у різних формах для прикриття кредитних правовідносин, які забороняла церква в зазначений період.
У середні віки відносини, подібні до рентних, існували й у Київській Русі, але не набули подальшого розвитку, як в європейських країнах. Правочини оформлювалися під виглядом класичних договорів купівлі-продажу, дарування під умовою здійснення періодичних платежів. Спроба регламентації інституту ренти була зроблена лише напередодні Жовтневої революції в проекті Цивільного уложення, але він не набрав чинності.
За часів Радянського Союзу рентні договори також не знайшли відображення в чинному законодавстві. З цього приводу між ученими-юристами існувало багато суперечок. Юридична практика зазначеного періоду свідчила про необхідність законодавчого закріплення рентного договору, що і сталося з прийняттям нового Цивільного кодексу УРСР 1963 року, в якому було закріплено один із різновидів договору ренти – договір довічного утримання, лімітувавши суб’єктний склад та інші умови зазначеного договору.
Положення рентних договорів у повному обсязі були регламентовані лише з прийняттям в Україні Цивільного кодексу 2003 року, в якому вони набули більш повного відображення у вигляді договору ренти та договору довічного утримання (догляду).
У підрозділі 1.2. «Поняття ренти та загальна характеристика рентних договорів» досліджується практика застосування терміна «рента» та види рентних договорів.
Обстоюється думка, що термін «рента» має широке застосування і вживається в різних значеннях, але завжди має однакові ознаки: договірні, періодичні задоволення у грошовому чи іншому вигляді.
Окрема увага приділяється цивільно-правовій характеристиці рентних договорів. Пропонується реструктуризація норм ЦК щодо конкретних видів договорів ренти.
Підрозділ 1.3. «Правове регулювання рентних договорів» присвячується джерелам регулювання рентних договорів. Обґрунтовується думка про те, що регулювання рентних договорів здійснюється на засадах диспозитивності.

Підрозділ 1.4. «Рентні договори за законодавством зарубіжних країн: порівняльно-правовий аналіз» містить дослідження та порівняльний аналіз законодавства деяких зарубіжних країн щодо рентних договорів.
Рентні договори є поширеними в цивільному законодавстві різних правових систем світу: закріплені в нормативно-правових актах та зустрічаються в юридичній практиці. Більш конкретного та повного закріплення вони набули в кодифікованих нормативно-правових актах Німеччини, Франції та РФ. Цивільні кодекси держав пострадянського простору, а також штату Квебеку та Японії є яскравими прикладами рецепції європейського права, про що свідчить схожість їхніх положень.
Порівняльний аналіз положень цивільних кодексів зазначених країн надає можливість дійти висновку, що їх можна розподілити на три групи. Перша включає кодекси, побудовані за такою структурою: загальні положення про ренту, договір постійної ренти, договір строкової (довічної ренти). Таку структуру мають кодекси Російської Федерації, Білорусі, Азербайджану, Вірменії, Казахстану та Узбекистану. Іншу групу складають кодекси, що за своєю будовою не відокремлюють положення щодо видів рентних договорів – Молдова, Україна. Щодо останньої групи, то до неї можна віднести лише Цивільний кодекс Таджикистану, що не містить поняття договору ренти взагалі, а включає тільки норми, які регламентують один із його видів – договір довічного утримання. Лише в ЦК РФ у главу «Рента», крім положень про строкову та довічну ренти, окремо включені ще й положення про договір довічного утримання. Конструкція, що розмежовує загальні положення від положень про окремі види рентних договорів, є більш досконалою. Всі вищезазначені нормативно-правові акти країн-учасниць СНД містять майже однакові положення щодо рентних правовідносин.
Другий розділ «Місце рентних договорів у системі цивільно-правових договорів» складається з трьох підрозділів, у рамках яких аналізуються поняття та система цивільно-правових договорів, визначається місце договорів ренти в системі цивільно-правових договорів, проводиться порівняльна характеристика видів рентних договорів.