ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ ТА ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ КОСТЯНТИНИ МАЛИЦЬКОЇ (1872

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, аргументовано актуальність та висвітлено ступінь її розробленості; визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методи і джерельну базу дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, відображено апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – “Дидактично-виховні ідеї Костянтини Малицької в контексті культурно-освітнього процесу в Україні кінця ХІХ – першої половини ХХ ст.” висвітлено історіографію проблеми, здійснено аналіз джерельної бази, розкрито життєвий шлях та чинники й передумови становлення К. Малицької як українського педагога, культурно-просвітницького і громадського діяча, проаналізовано її педагогічні погляди, питання родинного виховання, дидактично-виховний потенціал творів для дітей, охарактеризовано провідні напрями діяльності К. Малицької як важливого чинника утвердження й збереження українського шкільництва.

У розділі представлено результати наукового пошуку, які засвідчують, що до цього часу цілісного і всебічного аналізу творчої спадщини та освітньої діяльності К. Малицької не проводилося, хоча джерельна база з проблеми є досить широкою. Зібрані й опрацьовані джерела умовно поділені на дві групи: ті, що створені К. Малицькою і ті, що створені іншими особами та стосуються її життя, освітньої діяльності, розкривають педагогічні погляди.

До першої групи належать: опубліковані педагогічні твори К. Малицької (нариси, статті в періодиці тощо), художні та публіцистичні твори; неопубліковані твори; газетні замітки й рецензії; матеріали особистого характеру (епістолярій – листи до О. Барвінського, Я. Веселовського, М. Грінченко, В. Охримовича, А. Петрушевича, О. Тисовського, Б. Ярошевського; власні спогади).

До другої групи – роботи біографічного плану про К. Малицьку з точки зору оцінки значення її освітньої, громадської діяльності для розвитку педагогіки [серед них виокремлюємо підготовлені сучасниками К. Малицької (С. Кабаровська (1927); С. Федорчакова, М. Фуртак-Деркачева (1937); перша неопублікована бібліографія її творів, укладена І. Калиновичем (1925); діаспорні видання (М. Богачевська-Хом’як, Л. Бурачинська, І. Павликовська, І. Скопляк, О. Федак-Шепарович, А. Франко-Ключко, А. Храплива); сучасні дослідження: літературознавчі (А. Агафонова, В. Антофійчук, М. Богайчук, Р. Дуб, В. Задорожний, В. Качкан, Л. Кліщ, Л. Міщенко, Ф. Погребенник, Н. Романишина, М. Якубовська), сторінки біографії (М. Горда, С. Далавурак, Л. Ковалець, Я. Лялька, О. Маланчук, Д. Мельник, Б. Мельничук, Л. Олексюк, Р. Пащин, М. Рибак, В. Селезінка, В. Слезінський), педагогічна спадщина (З. Нагачевська, Г. Панкевич, В. Полєк), епістолярій (Н. Лисенко, З. Пахолок), журналістська та видавнича діяльність (М. Вальо, Г. Корнєєва, М. Кострова, Т. Старченко), псевдоніми письменниці (І. Горощук, Г. Рис)]; матеріали, що характеризують обставини життя та творчості К. Малицької (листи до неї О. Левицького, Я. Стешенка; спогади, які залишили К. Гриневичівна, Р. Дашкевич, С. Дорошенко, Б. Лепкий, І. Петрів, О. Степанів, С. Федак, С. Шах; хроніка в пресі); згадки про К. Малицьку в контексті власних наукових пошуків сучасних дослідників (Л. Кліщ (2006), О. Палійчук (2007), Л. Потап’юк (2010), Н. Сабат (1998), І. Скоморовська (2009), Л. Шологон (2007); матеріали, що характеризують загальноісторичну ситуацію протягом життя та творчості К. Малицької; методичні розробки до уроків української літератури з вивчення творчості К. Малицької (В. Анікієнко (2010), Н. Артюх (2005), Л. Багмут (2009), Г. Боднарчук (2009), І. Рибак (2005), Т. Самбольська (2009).

Подана класифікація не претендує на остаточність і безпомилковість, розроблена з урахуванням кількості й репрезентативності джерел. Ретроспективний аналіз життєвого шляху К. Малицької, здійснений на основі архівних матеріалів, епістолярної спадщини, наукової та публіцистичної літератури, дає змогу стверджувати, що діячка прожила складне, насичене, різноманітне за політичним, соціально-економічним характером його періодів життя, яке цілком, незалежно від обставин, було присвячене діяльності на благо України.

Визначальну роль у вихованні К. Малицької та її становленні як освітнього діяча мала родина, духовна атмосфера якої характеризувалась старанним плеканням національних, релігійних традицій, любові до Бога й України, культом друкованого слова, бажанням здобувати освіту, щоб прислужитися рідному народу.

Головні світоглядні позиції К. Малицької викристалізувалися у важких умовах існування Галичини періоду панування Австро-Угорської імперії, що спричинило обмежений економічний розвиток краю, зубожіння населення, адміністративний тиск на українську культуру й освіту. Друга половина ХХ ст. характеризується загостренням відносин між українцями й поляками, боротьбою за український університет у Львові, посиленням боротьби між політичними партіями й угрупуваннями. Таким чином, становлення особистості К. Малицької відбувалось у добу активізації суспільно-політичного руху в Галичині другої половини ХХ ст., поширення просвітницького руху, який характеризувався підвищенням рівня національної свідомості галичан, активною діяльністю товариств “Просвіта”, “Руське товариство педагогічне”.

Важливим чинником особистісного становлення К. Малицької та передумовою вибору професії педагога стало її навчання у Львівській державній жіночій учительській семінарії (1887-1891 рр.), яку вона успішно закінчила з відзнакою. Тут вона отримала досить ґрунтовну, як на той час, гуманітарну освіту та національно-патріотичний вишкіл, що забезпечувався спілкуванням із педагогами й відомими громадськими діячами краю О. Барвінським, О. Партицьким, о. А. Петрушевичем, О. Стефановичем та ровесниками-однодумцями, читанням книг та часописів “Правда”, “Зоря”, “Літературно-Науковий Вісник”, “Записки Наукового товариства імені Шевченка”, “Діло”.

Аналіз творчої спадщини просвітительки засвідчує, що вона окреслила шляхи й засоби розв’язання важливих педагогічних проблем: історія педагогічних товариств та дошкілля, їхня діяльність; місце й роль школи й учителя в навчально-виховному процесі; організація і зміст навчання й виховання дівчат; опіка над знедоленими дітьми та дітьми-сиротами. Педагогічна тема була домінуючою в її публікаціях у пресі.

Досить вагомою була науково-педагогічна та навчально-методична діяльність К. Малицької. Принципи гуманізму, педоцентризму, реалізму, народності виховання були провідними у її діяльності та творчості. Вона надавала вагомого значення рідній мові як педагогічному інструментарію та дитячій книжці як домінуючому засобу виховання. У своїй освітній, громадсько-просвітницькій діяльності, методичних та художньо-публіцистичних напрацюваннях відстоювала пріоритетні духовно-культурні цінності виховання дитини: національні, соціоцентричні, педоцентричні, освітні, культурологічні.

Базуючись на постулатах тогочасної європейської думки, використовуючи напрацювання українських педагогів та власний досвід, К. Малицька висвітлює питання виховання дітей у сім’ї, школі, діяльності позанавчальних та позашкільних інституцій. Об’єктом її уваги виступає дитина зі своїми думками, почуттями, прагненнями, переживаннями.

Значущість внеску К. Малицької в методику викладання української мови полягає в тому, що вона розробляла й утверджувала нові форми роботи з дітьми: дискусії, "балачки", "гутірки". Працювала над оновленням змісту і методів шкільної освіти з метою забезпечення її високого рівня, над майстерністю лекційного викладання. Її особистий приклад як учительки, письменниці, громадсько-просвітницької діяльності сприяв вихованню учнів у національно-патріотичному дусі. Серед її учениць – Гандзя Дмитерко, Іванна Петрів, Олена Степанів.

Свої напрацювання узагальнила в низці наукових, методичних, публіцистичних, художних творів і статей, які друкувала в тогочасних часописах “Буковина”, “Дзвінок”, “Діло”, “Зоря”, “Малі друзі”, “Молода Україна”, “Нова хата”, “Промінь”, “Рідна школа”, “Світ дитини”, “Світло”, “Учитель”, альманахах “Жіноча доля”, “Нова хата”, сатиричному часописі “Комар” та інших виданнях.

У другому розділі – “Освітня діяльність Костянтини Малицької як важливий чинник утвердження українського шкільництва” –охарактеризовано провідні напрями діяльності К. Малицької для збереження українського шкільництва, проаналізовано педагогічну працю Костянтини Іванівни у школах Галичини та Буковини, розглянуто її життя й діяльність в умовах сибірського заслання, висвітлено участь у діяльності культурно-освітніх товариств, визначено етапи педагогічно-літературної та громадсько-просвітницької діяльності педагога, розкрито педагогічну спрямованість її видавничої, журналістської, перекладацької діяльності, окреслено шляхи творчого використання спадщини педагога в сучасних закладах освіти України.

Виявлено, що на галицький період діяльності К. Малицької (1892-1903) припадає утвердження її як педагога-фахівця, активної громадської діячки. Освітню працю в школах Єзуполя Галицького повіту й м. Галича поєднувала із громадською: в 1901 р. заснувала читальню “Просвіти" і була першим її секретарем; брала активну участь у діяльності українських жіночих об’єднань. У виступах на зборах, вічах, низці публікацій відстоювала такі нагальні питання, як захист соціально-економічних, культурно-освітніх прав жінки-українки, освіта дівчат, виховання дітей, готових до сучасних умов життя.

Активна громадсько-просвітницька діяльність молодої вчительки стала причиною переведення її на Буковину (1903-1906). Тогочасний інспектор шкіл Буковини О. Попович, який прихильно ставився до вчителів галичан і багато спричинився до українізації шкіл, запросив її в припрутське село Лужани.

Вона не обмежувала свою діяльність суто дидактичною спрямованістю: працює в кредитній кооперативі ("райфайзенці"), проводила велику роботу з організації жіночих гуртків по селах та заснуванні в травні 1905 р. "Жіночої громади". Її напрацювання вміщували на своїх сторінках суспільно-науковий двотижневик українських учителів "Промінь", чернівецькі газети “Буковина”, "Bukowiner Schule", народний календар "Отаман" та газета “Зоря”, що виходили друком у Коломиї та ін. У її дослідженнях превалюють педагогічні та літературознавчі теми.

Працюючи на Буковині, педагог згуртувала вчителів, переконавши їх у необхідності заснування незалежного вчительського журналу, на сторінках якого згодом друкувала велику частину своїх педагогічних статей, публіцистичних та літературних творів. Тут познайомилася з редакторами газети “Буковина” Я. Веселовським та журналу “Промінь” І. Герасимовичем і згодом увійшла до складу редакційного комітету останнього. Її підтримували такі відомі буковинці, як І. Карбулицький, О. Кобилянська, О. Маковей, В. Сімович, С. Яришевський, Є. Ярошинська.

К. Малицька брала активну участь у вчительських вічах, увійшла до складу "екзекутивного комітету" першого віча галицьких і буковинських педагогів, на якому 18 липня 1904 року 1 392 учасниками виголошено протест проти існуючої в Галичині освітньої системи. Вона доклала чимало зусиль для виконання ухвали віча про створення професійної організації народних учителів Галичини й Буковини – товариства "Учительська самопоміч", котре згодом стало називатися "Взаїмна поміч українського вчительства".

Після переїзду в 1906 р. до Львова К. Малицька продовжує свою діяльність у першій українській п’ятикласній приватній дівочій виділовій школі ім. Т. Шевченка (1906-1914 рр.; 1922-1925 рр.), якою тоді керувала Марія Білецька – співзасновниця, а пізніше й голова "Клубу русинок". Цей заклад широко відомий не лише як важливий чинник національно-патріотичного виховання дітей, а й як осередок активної педагогічної діяльності учителів – визначних жіночих діячок краю. Разом із К. Малицькою тут працювали такі відомі жінки – педагоги й члени керівних органів жіночих товариств, як С. Олеськів, І. Січинська, М. Торонська, забезпечуючи достойне навчання й виховання українських дівчат. Тут К. Малицька викладала рідну мову, природознавство, педагогіку, геометрію, фізику, завідувала шкільною бібліотекою, брала активну участь у діючих освітньо-виховних курсах, жіночому гуртку імені Ганни Барвінок. Строгість і вимогливість поєднувала зі справедливістю. Багатьом ученицям зуміла привити любов до педагогічної професії та у майбутньому вони стали вчителями.

Саме завдяки К. Малицькій у стінах школи поширюється й утверджується культ Кобзаря. Вона започатковує й утверджує такі форми роботи, як учнівські шкільні "задачі" та "відчити" Шевченківської тематики, широко практикувалися декламації, хорове й сольне виконання творів поета, "сценічні образки", що відтворювали епізоди з його життя та інші культурно-масові заходи, що сприяли національному вихованню дівчат. Усвідомлюючи першочергове значення рідної школи для справи виховання українців-патріотів, К. Малицька доклала чимало зусиль до заснування першої у Львові української приватної народної школи ім. Б. Грінченка, була членом організаційного комітету з її відкриття. Свої скромні заощадження вона вкладала у відкриття народної школи для бідних дітей імені М. Шашкевича, фінансово підтримувала Рогатинську гімназію.

Предметом особливої уваги К. Малицької була освіта й виховання дівчат (статті "Наші дівчата в наших школах" та "Кілька заміток про науку в дівочих школах виділових").

Російська окупація принесла Львову велике національно-культурне спустошення: арештовано й вивезено у глиб Росії багатьох культурно-освітніх діячів. У лютому 1915 р. К. Малицьку (тоді заступницю голови УПТ) разом із В. Охримовичем і Шухевичем заарештовують вивозять зі Львова. Однак і у вимушених умовах сибірського заслання К. Малицька зуміла організувати активну просвітню діяльність серед тамтешніх українців. Перебуваючи спершу в Казачинську, що за 200 верст від Красноярська, а з 16 вересня 1919 р. у Красноярську, де була чимала українська громада, вона плідно працювала в місцевій "Українській громаді", видавала українські часописи. Доклалася й до організації народних шкіл у Харбіні, Маньчжурії, Владивостоку, Хабаровську. Брала активну участь у заснуванні першої української народної школи ім. І. Котляревського у Красноярську, стала її першою вчителькою.

Після повернення у вересні 1920 р. у Львів К. Малицька активно включилася в освітню й громадську діяльність: працювала в дівочій виділовій школі імені Тараса Шевченка, відновила співпрацю з УПТ, "Просвітою", "Українською захоронкою". Працювала у психотехнічній секції "Порадні до вибору звання" при УПТ у Львові, яка активно розробляла проблеми дитинознавства, запровадила в школах тестування, анкетування.

У результаті дослідження виявлено, що педагог була задіяна в багатьох культурно-освітніх товариствах – "Просвіта", "Рідна школа", "Крайове товариство охорони дітей і опіки над молоддю", "Жіноча служба Україні". Виконувала обов’язки директора дівочої школи імені Т. Шевченка, Голови Жіночого організаційного комітету (1914-1915). Була членкинею "Союзу українок", очолювала його в 1923-1924 рр. Організовувала вечори, на яких виступала з доповідями, запрошувала до виступів відомих діячів культури. Також активно співпрацювала з Товариством наукових викладів ім. П. Могили, вивчала діяльність "Соколів", "Січей", вивчала досвід роботи "Руської захоронки". 1912 року разом з О. Дучимінською і Н. Кобринською започатковує видання “Жіночої бібліотеки” у Коломиї, в якому пропагують кращі зразки світової літератури.

Утвердженню громадянської позиції К. Малицької сприяла співпраця з досвідченими діячками міжнародного жіночого руху А. Горохович, З. Мірною, Л. Мриц-Шав’як, І. Прісневською, М. Рудницькою, С. Русовою, О. Ціпановською, Г. Чикаленко-Келлер, О. Шепарович, разом з якими вона увійшла у 1934 р. до складу Головної ради “Всесвітнього союзу українок” (ВСУ). У січні 1937 р. разом із М. Рудницькою викладала на курсах організаторок і сільськогосподарських інструкторок.

К. Малицька брала активну участь у виданні численних українських часописів – "Промінь", "Дзвінок" (редагувала в 1903 р.), "Учитель", "Гайдамаки", "Нове життя". У своїх виступах, публікаціях пропагувала питання підготовки та видавництва дитячих книжок, дитячого читання. Питанню видання дитячої літератури присвячена низка публікацій К. Малицької у часописах "Бібліотечний Порадник", "Назустріч", "Промінь", "Жінка" та інших ("Видавництва для дітий і молодіжи", 1910; "Книжка в діточому світі", 1925; "У 20-ліття ідейного видавництва", 1939). Разом із М. Рудницькою вела "Жіночу сторінку" на шпальтах часопису "Діло".

Перекладала з російської, норвезької, шведської, на хорватську.

Після німецько-радянської війни К. Малицька працювала у Львівському філіалі бібліотеки АН УРСР (тепер – Львівська національна наукова бібліотека імені В. Стефаника НАН України). Трудилася над укладанням бібліографії української дитячої літератури з найдавніших часів до 1946 р.

У розділі визначено й охарактеризовано основні шляхи використання педагогічної спадщини К. Малицької. Доведено, що в сучасних умовах заслуговують на увагу її погляди на значення дитячої книги у вихованні, методичні розробки, підходи до національного, духовного, морального виховання, діяльності молодіжних організацій та їхньої ролі у формуванні особистості дитини.

Результати проведеного історико-педагогічного дослідження дають підстави для таких висновків.

1. Основними чинниками формування К. Малицької як українського педагога, культурно-просвітницького і громадського діяча стало сімейне оточення; навчання у Львівській семінарії; соціальне середовище; суспільно-політичні й соціально-економічні зміни, які відбувалися в Європі та світі в другій половині ХІХ ст. та впливали на мету і зміст діяльності шкіл; соціокультурні чинники, особливо знайомство та спілкування з непересічними постатями, серед яких – о. Ю. Дзерович, Я. Веселовський, І. Герасимович, М. Грушевський, О. Кобилянська, М. Козоріс, Д. Коренець, О. Макарушка, В. Охримович, С. Пашкевичівна, О. Партицький, О. Попович, М. Рудницька-Лисякова, О. Січинська, О. Степанів, О. Терлецький, С. Федак, С. Федорчакова, І. Франко, А. Шептицький, Є. Ярошинська; власна педагогічна, літературна, громадсько-культурна діяльність.

Аналіз освітньо-просвітницької діяльності Костянтини Малицької до провідних напрямів її діяльності дає змогу віднести:

– педагогічну діяльність, у якій прослідковуємо такі періоди:

- освітня праця в державних школах Галичини (Єзупіль, Галич) – 1891-1903;

- освітня праця на Буковині – 1903-1906;

- педагогічна діяльність у Львові – 1906-1915, 1920-1937;

- культурно-освітня робота у Сибіру – 1914-1920;

– науково-методичну (авторка статей із дидактичних та виховних проблем, методики викладання української мови й літератури, які друкувала у виданнях Галичини й Буковини – “Дзвінок”, “Діло”, “Літературно-науковий вістник”, “Назустріч”, “Промінь”, “Рідна школа”, “Світло”, “Українській дитині”, “Bukowiner Schule”);– громадсько-просвітницьку (почесний член товариств "Просвіта", "Рідна школа"; співзасновниця фонду "На потреби України", що надавав матеріальну допомогу УСС; засновниця і довголітня голова гуртка імені Ганни Барвінок; провідна діячка "Жіночої громади" в Чернівцях і Львові; ініціаторка "Жіночої служби Україні" (1941); заступниця голови світового Союзу Українок);

– літературну (автор збірок дитячих оповідань “Малі герої”, “З трагедій дитячих душ”, “Гостинець для руських дітей”, “Гарфа Леїлі. Легенди про христа”, циклу художніх і публіцистичних творів для дітей і дорослих – віршів, оповідань, новел, дитячих сценок, нарисів, січових пісень тощо);

– журналістсько-видавничу (участь у виданні українських часописів "Дзвінок", "Учитель", "Промінь", "Гайдамаки", "Нове життя"; підготовка до друку редакційних статей у цих журналах, дописи до тематичних рубрик про діяльність дівочої школи ім. Т. Шевченка, УКТОД);

– перекладацьку діяльність (з англійської, російської, польської, норвезької, шведської мов).

2. Освітню діяльність К. Малицька органічно поєднувала з письменницькою та громадською, тому її педагогічні погляди ми розглядали як комплекс дидактичних і літературних постулатів. Аналіз творчої, епістолярної спадщини просвітительки засвідчує, що основу її педагогічних поглядів складали: принципи наступності, наочності, гуманізму, педоцентризму, реалізму, народності, широкого педагогічного значення мови як педагогічного інструментарію виховання; надання вагомого значення дитячій книжці як домінуючому засобу виховання. У своїй освітній, громадсько-просвітницькій діяльності, методичних та художньо-публіцистичних напрацюваннях відстоювала пріоритетні духовно-культурні цінності виховання дитини: національні, соціоцентричні, педоцентричні, освітні, культурологічні. Підґрунтям освітньо-виховної діяльності вважала громадянське виховання, до провідних форм якого відносила використання народної творчості, традицій українського народу; наповнення змісту навчального матеріалу громадянським компонентом; підвищення професійної компетентності учительського збору з питань громадянського виховання школярів; гуманізацію і демократизацію педагогічної взаємодії, спрямовану на забезпечення позитивного емоційного стану учнів; індивідуальний підхід, що передбачає вміння учителя бачити в кожному учневі особистість, визнавати за ним право на власні погляди, захоплення, інтереси.

Спираючись на передову європейську і світову педагогічну думку та національні традиції, К. Малицька плідно працювала у галузі теорії і практики шкільництва, виклавши свої напрацювання в педагогічних статтях і книгах. Вона окреслила шляхи й засоби розв’язання важливих педагогічних проблем: історія педагогічних товариств та дошкілля, їхня діяльність; місце й роль школи й учителя в навчально-виховному процесі; організація і зміст навчання й виховання дівчат; опіка над знедоленими та дітьми-сиротами.

Проведене дослідження засвідчило, що педагогічні погляди К. Малицької співвідносяться з дидактично-виховними засадами вітчизняних педагогів кінця ХІХ –першої третини ХХ ст. О. Барвінського, М. Білецької, Б. Грінченка, О. Партицького, С. Русової, Я. Яреми, Є. Ярошинської.

3. У процесі дослідження нами визначено такі етапи педагогічно-літературної та громадсько-просвітницької діяльності К. Малицької: 1) етап формування її як педагога і дитячої письменниці (1887-1891); 2) етап інтенсивних педагогічних і літературних пошуків, удосконалення педагогічної майстерності, активної громадсько-просвітницької праці (1891-1937); 3) етап розквіту мистецького таланту, узагальнення знань з історії дитячої книги (1937-1947). Встановлено, що К. Малицька була однією з найактивніших учасниць громадсько-культурного руху в Україні у другій половині ХІХ ст. Її педагогічна, художня, публіцистична спадщина є вагомим вкладом у формування національної ідеї. Вивчення педагогічно-літературної та громадсько-просвітницької діяльності К. Малицької дає можливість відтворити картину освітнього життя, дидактично-виховних пошуків педагогів Східної Галичини та Північної Буковини другої половини ХІХ – першої третини ХХ ст.

4. Пріоритетними напрямами впровадження педагогічних ідей та досвіду К. Малицької в сучасну освітню практику ми вважаємо: актуалізацію її напрацювань у сучасних наукових пошуках учених та у діяльності освітян-практиків, дослідження маловідомих фактів життя й діяльності просвітительки; вивчення та упровадження дидактично-виховних ідей К. Малицької у практику діяльності сучасних закладів освіти всіх рівнів акредитації; надання провідного значення національній освіті й вихованню засобами дитячої літератури; врахування розроблених нею основних дидактичних принципів, методів і прийомів викладання української мови та літератури; пропаганду творчих надбань К. Малицької в педагогічних фахових виданнях та ін.

Здійснене дослідження не вичерпує всіх аспектів розглянутої проблеми. Подальшого вивчення потребує життєвий шлях і освітня діяльність К. Малицької у час сибірського заслання; її журналістська практика і внесок у вивчення історії української преси, історії дитячого книговидання; перекладацька діяльність.