ПИСАНЕЦЬ КОСТЯНТИН КОСТЯНТИНОВИЧ ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ СКОРИНГОВИХ СИСТЕМ ОЦІНКИ ПОЗИЧАЛЬНИКІВ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження,
визначено його мету, основні завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження,
розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.
У першому розділі дисертаційної роботи «Теоретико-методологічні основи
оцінювання кредитоспроможності позичальників» розкрито сутність, природу
виникнення, теоретико-методологічні основи ідентифікації та оцінювання
кредитних ризиків, що включають аспекти економічної теорії, теорії ризику, теорії
фінансів. Досліджено генезис споживчого кредитування та розвиток кредитних
відносин, виявлено фактори ризику позичальників у споживчому сегменті
кредитного ринку, досліджено сутність скорингової системи оцінки позичальників
та розглянуто її види через призму циклу кредитного ризик-менеджменту.
Дослідження генезису споживчого сегменту вітчизняного кредитного ринку
показало, що він повноцінно сформувався на початку XXI століття, пережив бум
6
2006-2008 рр. і кризу 2008-2009 рр. та сьогодні представлений великою кількістю
суб’єктів кредитних відносин (банками, кредитними спілками, лізинговими та
фінансовими компаніями, бюро кредитних історій, страховими компаніями,
колекторськими компаніями та фізичними-особами позичальниками) і широким
спектром кредитних продуктів (іпотекою, кредитами на купівлю автомобілів,
кредитними картками, кредитами на товари та нецільовими незабезпеченими
кредитами). На кінець 2013 р. у сегменті споживчого кредитування України
функціонувало більше 1500 суб’єктів кредитних відносин (без врахування
позичальників), а обсяг кредитних зобов’язань сягав близько 150 мільярдів гривень.
Відносини між позичальником та кредитором на усіх етапах кредитного циклу
породжують ризики, зокрема ризик дефолту, ризик зміни поведінки позичальника,
ризик неповернення простроченої заборгованості у разі її виникнення. За
допомогою показника інформаційної значимості здійснено комплексний аналіз
факторів ризику окремо для аплікаційного етапу та етапу стягнення у сегменті
споживчого кредитування. На основі аналізу реальних даних визначено, що
найбільш впливовими факторами ризику на етапі видачі кредитів є наступні десять:
вид зайнятості, термін проживання за останньою адресою, вік клієнта на дату видачі
кредиту, сімейний стан, регіон реєстрації, вид кредитного продукту, досвід на
останньому місці роботи, освітній рівень, загальний досвід роботи та запитана сума
кредиту. На етапі стягнення простроченої заборгованості найбільш значимими
факторами є кількість днів прострочення, частка «тіла» й відсотків у сумі боргу,
строк погашення кредиту, факт прострочення з першого платежу, частка сплаченого
«тіла» кредиту, пені та штрафи, дата видачі кредиту та вид кредитного продукту.
Характеристичні особливості споживчого кредитування, такі як масовість,
ідентичність та обмежений час на оцінку ризиків обумовлюють використання
моделей скорингових систем для оцінки позичальників. Необхідно розрізняти
поняття «скорингова система», «кредитний скоринг» та «модель скорингової
системи», що формують теоретико-методологічну платформу оцінки ризиків у
споживчому кредитуванні. Скорингова система – це множина факторів ризику, їх
взаємозв’язків (у тому числі кореляційних) та взаємовпливу, що визначають
існуючий рівень ризику за допомогою спеціальним чином розрахованого
інтегрального показника (скорингового балу). Модель системи кредитного скорингу
(модель кредитної скорингової системи) – це економіко-математична модель, що
відображає кількісні взаємозв’язки та якісні взаємозалежності між факторами та
кредитним ризиком за допомогою статистичних або нестатистичних методів.
Кредитний скоринг визначається як інструмент оцінки кредитного ризику
позичальника на основі трансформації інформації про фактори позичальника,
кредиту та інші фактори у числову форму. Він дозволяє впорядкувати сукупність
позичальників або розбити її на класи за рівнем ризику за допомогою скорингового
балу з метою прийняття обґрунтованого рішення.
За результатами дослідження охарактеризовано способи використання
кредитного скорингу та запропоновано його класифікацію за різними
класифікаційними ознаками: за способом побудови (статистичний, експертний), за
сферою застосування (аплікаційний, скоринг потенційного шахрайства,
7
поведінковий, колекторський), та за типом інформації, що використовується для
розробки скорингу (аплікаційний, поведінковий, скоринг бюро кредитних історій).
У другому розділі дисертації «Методи побудови та моделі скорингових
систем оцінки кредитного ризику» досліджено методи моделювання скорингових
систем оцінки позичальників, здійснено аналіз впливу фактору часу на рівень
кредитного ризику у споживчому сегменті, розглянуто моделювання скорингових
систем оцінки ризику дефолту позичальників методами «аналізу виживання»,
запропоновано модель системи оцінки динаміки кредитного ризику, що враховує
зміну сили впливу факторів з часом.
Аналіз більше 10 найпоширеніших методів моделювання скорингових систем
оцінки позичальників у межах класифікації Л. Томаса за критерієм заданості
характеристик дозволив ідентифікувати переваги та недоліки кожного з методів.
Серед ключових переваг варто виділити простоту імплементації та інтерпретації
байєсівського методу, методу лінійної дискримінації Р. Фішера, методів лінійної та
логістичної регресії, а також методу дерева класифікації. Іншим важливим
критерієм при виборі методу моделювання скорингових систем є вимогливість до
даних та швидкості оновлення моделі, до яких добре пристосовані методи штучних
нейронних мереж, генетичних алгоритмів та експертні методи. Серед недоліків
наведених методів варто відмітити неврахування динаміки кредитного ризику,
складність та можливі похибки в оцінюванні, наявність припущень у статистичних
моделях про форму залежності рівня ризику від його факторів.
Виявлено, що через неврахування часу настання дефолту позичальників при
побудові моделей скорингових систем, результати оцінки ризику втрачають
точність та не узгоджуються з теорією дисконтування грошового потоку. Це може
призводити до помилок при оцінюванні очікуваних надходжень від позичальників,
неможливості розрахунку параметрів ефективного кредитного процесу.