| Короткий зміст: |
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Сучасне житлово-комунальне господарство (далі – ЖКГ) є однією з найважливіших галузей економіки держави, від стану та розвитку якої залежать як добробут населення, так й темпи розвитку інших невиробничих та виробничих сфер життєдіяльності. Галузь житлово-комунального господарства має життєзабезпечувальний характер, оскільки спрямована на задоволення першочергових потреб у побутовому та виробничому споживанні послуг, що надаються в її межах. Незважаючи на високу соціально-економічну значущість ЖКГ, його загальний стан вже досить довгий час залишається незадовільним, а в останні роки в цій сфері посилюються деструктивні процеси, подальше ігнорування яких може призвести до вкрай небезпечних соціально-економічних результатів, а згодом й до повної руйнації житлово-комунального господарства. На сьогодні нагальними проблемами у означеній царині залишаються: фрагментарність та непослідовність чинного законодавства у сфері ЖКГ; недосконалість системи управління ЖКГ; відсутність дієвих механізмів залучення інвестицій, насамперед інноваційного характеру, надання засобів державної підтримки, та, як наслідок, неефективність діяльності підприємств житлово-комунального господарства.
Безсумнівно, система ЖКГ потребує невідкладного й докорінного, системного та послідовного реформування відповідно до вимог світових стандартів, а законодавство в цій царині – суттєвої модернізації відповідно до ринкових умов господарювання, сучасних диверсифікаційних та інноваційних процесів у сфері ЖКГ.
Останнім часом в Україні здійснено певні кроки на шляху законодавчого забезпечення реформування та належного функціонування галузі ЖКГ, насамперед, на рівні програмного регулювання. Утім чинні нормативно-правові акти (Закони України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 р., «Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009–2014 роки» від 11.06.2009 р., «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» від 9 липня 2010 р., низка постанов Кабінету Міністрів України про затвердження Правил, Порядків, Типових договорів, що стосуються виробництва, надання і споживання різноманітних житлово-комунальних послуг і встановлення й формування цін і тарифів на них тощо) не забезпечують житлово-комунальне господарство реальним механізмом реалізації чисельних програм та концепцій розвитку цієї галузі.
Недосконалість і суперечливість правових норм, які закріплюють повноваження й компетенцію органів державної влади й органів місцевого самоврядування у відповідній галузі, брак чіткого алгоритму дій учасників відносин у ЖКГ, пов’язаних, зокрема, з порядком надання житлово-комунальних послуг, недотримання виважених тарифів, та їх постійна зміна, а також ціла низка інших чинників і зумовили нагальну потребу у комплексному дослідженні проблем, пов’язаних із недосконалістю правової регламентації господарських відносин у цій сфері.
Питання правового регулювання відносин у ЖКГ були предметом вивчення таких учених, як О.М. Білянський, Н.О. Гура, В.Н. Инякін, Т.М.Кравцова, М.В.Косюта, О.Ю. Кучеренко, О.А. Медведєва, Г.М. Семчук, О.М. Соколовська, Г.Й. Солодухін, О.І. Сушинський, О.М. Тищенко, А.Г. Хазиков, Н.М. Шевченко, Т.П. Юр’єва та ін.
Утім названі правознавці досліджували або найбільш загальні закономірності та тенденції розвитку ЖКГ або окремі правові аспекти господарських відносин у цій сфері. При цьому низка значущих проблем функціонування та розвитку ЖКГ перебувають поза межами уваги як науковців, так й вітчизняного законодавця, тому формування конкретних пропозицій щодо їх вирішення потребує проведення поглиблених досліджень.
Дисертаційне дослідження підготовлено на підставі вивчення й використання наукових праць учених радянського й сучасного періоду в галузі теорії права, цивільного, господарського, міжнародного права та економіки, таких як Ю.Є. Атаманова, О.А. Беляневич, А.Г. Бобкова, М.І. Брагінський, С.М. Братусь, О.М. Вінник, В.В. Вітрянський, О.П. Віхров, В.М. Гайворонський, Д.В. Задихайло, Л.Г. Знаменський, О.С. Іоффе, Н.С. Кузнєцова, В.В. Лаптєв, М.П. Лелюк, Ф.Х. Ліберман, В.К. Мамутов, В.С. Мартем’янов, В.С. Мілаш, О.П. Подцерковний, С.В. Томчишин, В.А. Устименко, М.С. Фалькович, Р.О. Халфіна, С.Р. Хачатрян, О.В. Шаповалова, В.С. Щербина та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри аграрного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» в межах державної цільової комплексної програми «Проблеми оптимізації правового регулювання економічних відносин в Україні» (державна реєстрація № 0106U002289).
Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є розробка концептуальних засад реформування господарських правовідносин у сфері житлово-комунального господарства та сформулювання конкретних рекомендацій щодо модернізації законодавства в цій царині.
Відповідно до поставленої мети визначені основні завдання:
визначити поняття господарських правовідносин у сфері житлово-комунального господарства;
здійснити загальну характеристику сучасного стану правового регулювання господарських відносин у сфері ЖКГ;
класифікувати та виявити сутнісні ознаки господарських відносин у цій галузі народного господарства;
проаналізувати та провести порівняльну характеристику основних тенденцій державного регулювання господарських відносин у сфері житлово-комунального господарства в Україні та за кордоном;
визначити напрямки модернізації договірного регулювання господарських відносин у цій сфері;
визначити та розглянути види, особливості господарських договорів у сфері житлово-комунального господарства;
виокремити й проаналізувати правові підстави відповідальності за порушення договірних зобов’язань у цій сфері.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, в тому числі й урегульовані нормами права, що виникають у сфері житлово-комунального господарства.
Предметом дослідження є господарсько-правове регулювання відносин, що виникають у процесі організації та здійсненні господарської діяльності у сфері ЖКГ.
Методи дослідження. У даному комплексному дослідженні використано низку загальнонаукових і спеціальних наукових методів, а саме: діалектичного, історичного, порівняльно-правового, нормативно-аналітичного, догматичного й методу системно-структурного аналізу. За допомогою діалектичного методу показано формування й розвиток господарських відносин у сфері житлово-комунального господарства України, співвідношення в них публічних і приватних інтересів суб’єктів, учасників господарських відносин, формування й застосування житлово-комунальних тарифів і цін за надання житлово-комунальних послуг. Історичний метод дозволив розкрити передумови становлення й розвитку господарських відносин у сфері житлово-комунального господарства відповідно до етапів формування і становлення економічних і суспільних відносин в Україні. Порівняльно-правовий і нормативно-аналітичний методи були задіяні при співставленні окремих положень законодавства України, що регламентує господарські відносини в ЖКГ, і законодавства деяких країн ближнього й дальнього зарубіжжя з метою встановлення найбільш оптимальних шляхів правового регулювання цих відносин у ЖКГ України. Догматичний метод дозволив проаналізувати зміст норм господарського, цивільного, адміністративного, житлового й господарсько-процесуального законодавства, виявити в ньому прогалини й запропонувати законодавчо-правові заходи з усунення існуючих недоліків. Метод системно-структурного аналізу сприяв окресленню місця господарських відносин у досліджуваній царині та їх ролі у формуванні правового господарського порядку в Україні.
Системне оперування зазначеними методами допомогло вирішити поставлені наукові завдання і сформулювати пропозиції з удосконалення норм права, що регулюють господарські відносини в житлово-комунальній сфері та практики їх застосування.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що подана на захист дисертація є першим у вітчизняній господарсько-правовій науці комплексним дослідженням питань реформування господарських правовідносин у сфері ЖКГ. На підставі системного аналізу чинного законодавства та науково-теоретичних джерел обґрунтовано нові наукові положення та пропозиції з удосконалення нормативно-правового регулювання господарських відносин в цій царині.
Наукова новизна притаманна наступним положенням.
Уперше:
обґрунтовано позицію, згідно з якою до складу ЖКГ слід відносити: (а) об’єкти інфраструктури житлового господарства (житлові й нежитлові будинки з мережею експлуатуючих та обслуговуючих підприємств та організацій); (б) об’єкти інфраструктури комунального господарства, які за своїм складом являють собою сукупність систем інженерного забезпечення поселень (електроенергія, газ, тепло, водопостачання й водовідведення); (в) об’єкти інфраструктури зовнішнього міського благоустрою (шляхове господарство, озеленення, вуличне освітлення, підприємства з вивезення й переробки побутових відходів);
запропоновано закріплення в ст. 1 Закону України «Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009–2014 роки» від 24 червня 2004 р. (в редакції Закону України від 11 червня 2009 р.) визначення поняття «житлово-комунального господарства як галузі народного господарства, представленої розгорнутою інфраструктурною мережею, що має життєзабезпечувальний характер та важливу соціально-економічну значимість для особи (фізичної, юридичної), міста, регіону, держави, та такої, що здійснює суттєвий вплив на створення необхідних інституційних умов функціонування народногосподарського комплексу в цілому»;
наводиться дефініція конструкції «господарської діяльності у сфері житлово-комунального господарства» як систематичної, цілеспрямованої, довгострокової, професійної, суспільно-корисної діяльності юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців (виробників, виконавців, управителів, балансоутримувачів та ін.) з надання різноманітних житлово-комунальних послуг (робіт) відповідно до встановлених уповноваженими державою органами цін (тарифів) необмеженому колу споживачів з метою одержання прибутку та/або досягнення інших соціальних ефектів;
запропонована класифікація господарської діяльності у сфері ЖКГ: (а) за змістом і господарським статусом суб’єкта господарської діяльності – на основну та допоміжну, (б) за метою господарської діяльності – на комерційну та некомерційну, (в) за строками провадження господарської діяльності – на безстрокову (яка здійснюється на постійній основі), строкову, сезонну. Доведено необхідність врахування специфіки означених видів діяльності у сфері ЖКГ під час здійснення регулюючого впливу щодо них;
розроблено визначення правової категорії «господарські правовідносини у сфері ЖКГ» як урегульованого нормами господарського права комплексу суспільних відносин (господарсько-виробничих, організаційно-господарських, внутрішньогосподарських), що виникають при здійсненні господарської діяльності в ЖКГ (в першу чергу у сфері виробництва й надання житлово-комунальних послуг) та/або у процесі організації (управлінні) такою діяльністю на ґрунті існуючого правового господарського порядку;
обґрунтовано потребу оптимізації системи та форм управління державного керівництва в ЖКГ та створення органу державного регулювання зі спеціальною компетенцією у сфері надання житлово-комунальних послуг;
визначено особливості договірних відносин у сфері ЖКГ з урахуванням яких сформульовано поняття господарського договору на надання житлово-комунальних послуг у сфері ЖКГ як угоди між виробниками, виконавцями, управителями, балансоутримувачами та споживачами, яка спрямована на забезпечення приватних і публічних інтересів учасників договірних відносин, умов перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд, у результаті якої виробники, виконавці, управителі, балансоутримувачі надають, а споживачі отримують і оплачують житлово-комунальні послуги (роботи) відповідно до або законодавчо закріплених правил, тарифів, вимог до якості послуг тощо, або визначених на договірних засадах умовах.
Удосконалено:
класифікацію господарських відносин у сфері житлово-комунального господарства за їх безпосереднім змістом на відносини з надання послуг із: (1) централізованого постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газопостачання та електропостачання, централізованого опалення, а також вивезення побутових відходів тощо; (2) утримання будинків і споруд, прибудинкових територій – прибирання внутрішньобудинкових приміщень і прибудинкової території, санітарно-технічного обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточного ремонту та ін.; (3) управління будинком, спорудою або групою будинків – балансоутримання; (4) ремонту приміщень, будинків, споруд – заміна й підсилення елементів конструкцій і мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій та ін.;
положення щодо з’ясування співвідношення понять «господарські відносини», «господарські відносини у сфері ЖКГ» із цивільними, адміністративними та іншими відносинами і щодо встановлення критеріїв розмежування господарських відносин від суміжних;
запропоновано ст. 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» викласти в наступній редакції: «…Законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг ґрунтується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі господарського, цивільного, житлового…» і далі по тексту.
Отримали подальший розвиток:
ідеї стосовно систематизації методів правового регулювання господарських відносин у сфері житлово-комунального господарства як сукупності способів, правових прийомів, заходів і засобів, характерних для методів припису, узгоджень (автономних рішень, координації) і рекомендацій, заснованих на положеннях Конституції України, нормах права і стратегічних економічних рішеннях, що застосовуються в процесі господарювання та об’єднаних ключовим правовим методом суспільного господарського порядку, що забезпечує гармонізацію приватних і публічних інтересів, партнерських і добропорядних взаємовідносин у процесі здійснення діяльності в ЖКГ;
підходи щодо визначення змістового навантаження конструкції «об’єкт господарських правовідносин у сфері ЖКГ» під якою слід розуміти житлово-комунальні послуги (роботи) як предмет господарської діяльності виробників (виконавців), спрямованої на задоволення потреб фізичних або юридичних осіб у забезпеченні холодною й гарячою водою, здійснення водовідведення, газо- й електропостачання, опалення, вивезення побутових відходів тощо у встановленому законодавством порядку, на які спрямовані суб’єктивні права та юридичні обов’язки учасників цих правовідносин;
положення про необхідність запозичення позитивного досвіду правового впорядкування господарських відносин у сфері ЖКГ у високорозвинених державах світу (зокрема, у ФРН – це створення багатопрофільних акціонерних товариств зі змішаною формою власності, у Франції – обов’язкова експертиза якості послуг, що здійснюється уповноваженими державою органами);
окремі питання договірного регулювання в досліджуваній царині, зокрема, щодо ролі господарського договору, його змісту, форми, видів, особливостей порядку укладення, зміни, розірвання й виконання, правових підстав та особливостей настання відповідальності за порушення договірних зобов’язань.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертаційному дослідженні висновки, положення і пропозиції є певним внеском у теорію господарського права, які можуть бути використані при подальшому розробленні й удосконаленні законодавства, що визначає умови правового регулювання господарських відносин у сфері житлово-комунального господарства в Україні. Основні положення даної наукової роботи можуть бути застосовані також при підготовці навчальної й методичної літератури, курсів лекцій з господарського права.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри аграрного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», де виконувалася дана робота, а також були оприлюднені на таких міжнародних і регіональних науково-практичних конференціях: (а) Науково-практична конференція з нагоди 10-річчя прийняття Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та ратифікації Європейської хартії місцевого самоврядування» (м. Харків, 26 червня 2007 р.); (б) Науково-практична конференція «Проблеми правового забезпечення економічної політики держави на сучасному етапі» (м. Харків, 11 грудня 2009 р.); (в) VІІ Міжнародна наукова-практична конференція «Устойчивое развитие городов. Управление проектами и программами городского и регионального развития» (м. Харків, 19-21 травня 2010 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення й висновки дисертаційного дослідження викладені в 6-ти публікаціях, з яких три статті, опубліковані в наукових фахових виданнях України, і троє тез доповідей на зазначених конференціях.
Структура дисертації зумовлена її предметом, цілями й завданнями, логікою й послідовністю розкриття теми й викладення його результатів дослідження. Вона складається зі вступу, 2-х розділів, які містять 6 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 213 сторінок, в тому числі основного тексту – 194 сторінки. Список використаних джерел налічує 197 найменувань і займає 19 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обґрунтовані актуальність теми дисертації, стан наукового опрацювання поставленої проблеми, зазначено її зв’язок з науковими програмами, планами й темами, сформульовані мета й завдання дослідження, визначені його об’єкт і предмет, характеризуються його методологія, правова, теоретична й інформаційна база, розкриваються наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, відображено їх апробацію, викладено структуру даної наукової роботи.
Розділ 1. «Загальна характеристика правового регулювання господарських відносин у сфері житлово-комунального господарства» складається із 3-х підрозділів.
У підрозділі 1.1. «Поняття й ознаки господарських відносин у сфері житлово-комунального господарства» розкривається поняття й аналізуються ознаки господарських відносин у сфері житлово-комунального господарства, підкреслюються їх специфічні риси, а також наводиться тлумачення конструкцій «господарські правовідносини у сфері житлово-комунального господарства», «господарська діяльність у житлово-комунальному господарстві».
За результатами аналізу положень нормативно-правових актів у сфері ЖКГ та праць провідних фахівців визначено зміст поняття господарські правовідносини у сфері ЖКГ як урегульованої нормами господарського права системи суспільних відносин (господарсько-виробничих, організаційно-господарських, внутрішньогосподарських), що виникають при здійсненні господарської діяльності в ЖКГ (в першу чергу у сфері виробництва й надання житлово-комунальних послуг) та/або у процесі організації (управлінні) такою діяльністю на ґрунті існуючого правового господарського порядку.
Відзначається, що господарська діяльність у сфері ЖКГ є систематичною, цілеспрямованою, довгостроковою професійною суспільно- корисною діяльністю юридичних і фізичних осіб-підприємців (виробників, виконавців, управителів, балансоутримувачів та ін.) з надання різноманітних житлово-комунальних послуг (робіт) відповідно до встановлених уповноваженими державою органами цін (тарифів) необмеженому колу споживачів переважно з метою одержання прибутку та/або досягнення інших соціальних ефектів..
Установлено, що методи правового регулювання господарських відносин у сфері житлово-комунального господарства становлять собою сукупність способів, правових прийомів, заходів і засобів, характерних для методів припису, узгоджень (автономних рішень, координації) і рекомендацій, заснованих на положеннях Конституції, нормах права і стратегічних економічних рішеннях, що застосовуються в процесі господарювання, та об’єднаних ключовим правовим методом суспільного господарського порядку, що забезпечує гармонізацію приватних і публічних інтересів, партнерських і добропорядних взаємовідносин у процесі діяльності в ЖКГ.
У підрозділі 1.2. «Класифікація господарських відносин у сфері житлово-комунального господарства» проаналізовано існуючу класифікацію господарських відносин у сфері житлово-комунального господарства. Аргументується доцільність її поглиблення шляхом диференціації цих відносин за функціональним призначенням житлово-комунальних послуг (як їх безпосередніх об’єктів ) на: (1) відносини з надання послуг централізованого постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газопостачання та електропостачання, централізованого опалення, а також вивезення побутових відходів тощо; (2) відносини з надання послуг з утримання будинків і споруд, прибудинкових територій – прибирання внутрішньобудинкових приміщень і прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт та ін.; (3) відносини з надання послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків – балансоутримання; (4) відносини з надання послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд – заміна й підсилення елементів конструкцій і мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій та ін.
Проведено класифікацію господарських відносин за порядком ціноутворення на житлово-комунальні послуги та визначення їх обсягів.
Особлива увага приділяється господарським відносинам з надання житлово-комунальних послуг, ціни (тарифи) на які визначаються виключно за договором – домовленістю виконавця і споживача, оскільки саме вони найбільше відповідають ринковим приватно-правовим інтересам суб’єктів цих відносин та умовам господарювання. Обґрунтовується необхідність органічного поєднання ринкових механізмів з регуляторними й контрольними функціями держави й місцевих органів влади, тобто приватно-правових і публічно-правових інтересів учасників господарських відносин у цій галузі.
У підрозділі 1.3. «Особливості державного регулювання господарських відносин у житлово-комунальному господарстві» обґрунтовується нагальна потреба створення якісно нової системи та форм державного регулювання господарськими відносинами у сфері ЖКГ.
Аргументується необхідність державного впливу на господарські відносини в ЖКГ. Це пояснюється тим, що за сучасних умов їх належний розвиток можливий лише за наявності постійного організуючого та регуляторного впливу держави, регламентації цих відносин суб’єктами, що репрезентують суспільство й забезпечують його інтереси.
Наводиться аналіз особливостей державного регулювання (впливу держави) на господарську діяльність у досліджуваній галузі, що зумовлені певною специфікою правовідносин у ЖКГ.
Пропонується характеристика функцій державного регулювання господарської діяльності в ЖКГ. Зазначається, що в процесі становлення й розвитку ринкових відносин ці функції набули нового змісту, відповідно до якого вони втілюють такі напрямки впливу господарсько-правових норм на врегульовані ними комплексні господарські відносини, які у своїй сукупності складають: матеріально-технічне забезпечення галузі, ціноутворення, фінансування, кредитування, розрахунки тощо, а також на відносини організаційно-адміністративні, фундаментом яких є прийняття органами господарського керівництва юридично значущих рішень, обов’язкових для підпорядкованих суб’єктів та учасників господарської діяльності в розглядуваній сфері.
Акцентується увага на тому, що в багатьох зарубіжних державах господарські відносини у подібній галузі регулюються як приватним, так і публічним правом, тому що лише правова збалансованість приватних і публічних інтересів може служити запорукою успішного економічного розвитку соціуму.
Вивчено досвід зарубіжних країн щодо впорядкування господарських відносин у сфері ЖКГ, за результатами якого запропоновано змоделювати оптимальний механізм функціонування житлово-комунального господарства міста (регіону, держави), який повинен формуватися на принципах: (а) узгодженості державних інтересів з інтересами мешканців міста (регіону); (б) усунення дублювання функцій в управлінні й підвищення відповідальності керівників різних рівнів управління за ефективне функціонування житлово-комунального сектора економіки міста (регіону, держави); (в) диференційованості підходу до об’єктів житлово-комунальної власності з точки зору вибору форм і методів управління; (г) створення належних умов економічної заінтересованості суб’єктів житлово-комунального господарства міста (регіону, держави) в ефективному функціонуванні цієї галузі.
Розділ 2. «Договірне регулювання господарських відносин у сфері житлово-комунального господарства» складається із трьох підрозділів, які присвячені теоретичному дослідженню та практичному визначенню напрямків вдосконалення договірного регулювання господарських відносин в сфері житлово-комунального господарства.
У підрозділі 2.1. «Види господарських договорів, що застосовуються у сфері житлово-комунального господарства» розглядаються види договорів у сфері ЖКГ, аналізуються їх особливості, проводиться класифікація, за результатами чого пропонується авторська дефініція поняття господарського договору на надання житлово-комунальних послуг у сфері ЖКГ як угоди між виробниками, виконавцями, управителями, балансоутримувачами та споживачами, яка спрямована на забезпечення приватних і публічних інтересів учасників договірних відносин, умов перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд, у результаті якої виробники, виконавці, управителі, балансоутримувачі надають, а споживачі отримують і оплачують житлово-комунальні послуги (роботи) відповідно до або законодавчо закріплених правил, тарифів, вимог до якості послуг тощо, або визначених на договірних засадах умовах.
Відзначено, що регулюючий вплив органів державної влади та місцевого самоврядування на суб’єктів господарювання цієї галузі здійснюється у нормотворчій та організаційно-виконавчій формах під час реалізації ними спеціальної компетенції (щодо прийняття рішення про створення підприємств житлово-комунальної галузі, щодо затвердження Типових і Примірних договорів, укладення договорів у межах державно-приватного партнерства, проведення конкурсу щодо обрання виконавця житлово-комунальних послуг, реалізації контрольно-наглядових повноважень за дотриманням правил здійснення господарської діяльності).
З’ясовано, що основним регулятором договірних відносин цієї сфери є Типові договори. Наголошується, що нарівні з позитивною характеристикою, широке впровадження в практику господарювання Типових договорів не позбавлено певних недоліків.
Відзначено, що практиці господарювання у сфері ЖКГ відомі (в значно меншій мірі, ніж Типові) також Примірні договори, що відрізняються від Типових характером відсутності обов’язкової відповідності їх положень змісту конкретних договорів, що укладаються сторонами. З’ясовано, що окрім застосування Типових договорів для нормування договірних відносин з більш низьким рівнем концентрації публічної компоненти доцільно використовувати Примірні договори, а при наданні житлово-комунальних послуг, де публічна компонента зведена до мінімуму – надати сторонам можливість укладення договорів за їх власним розсудом і бажанням (шляхом вільного волевиявлення).
У підрозділі 2.2. «Особливості договорів у сфері житлово-комунального господарства» визначено, що в умовах реформування й розвитку житлово-комунального господарства особливого значення набуває потреба у якісній реконструкції господарсько-договірних зв’язків, що виникають у цій сфері. Визначено, що особливістю договорів у ЖКГ є впровадження в процес їх укладення механізму нетрадиційної конкуренції, значне звуження меж договірної свободи за рахунок широкого впровадження в регулювання цієї сфери Типових договорів.
Зроблено висновок про можливість укладення договорів щодо надання житлово-комунальних послуг певного виду на власний розсуд на засадах вільного волевиявлення не тільки з виконавцем структури ЖКГ, а й з будь-якою іншою юридичною чи фізичною особою, якщо чинним законодавством не передбачено інше. Разом із тим встановлено, що така договірна свобода має законодавчі обмеження.
З’ясовано, що одним з головних завдань гармонізації (узгодження) положень господарського й цивільного законодавства у регулюванні договірних відносин у ЖКГ повинні стати завдання: (а) нормативної координації, (б) кореляції законодавства стосовно прав та обов’язків суб’єктів господарювання при укладенні договорів, (в) формування їх умов (змісту), (г) належного виконання умов договорів з метою уникнення правових колізій.
У підрозділі 2.3. «Відповідальність за порушення договірних зобов’язань у сфері житлово-комунального господарства» проаналізовано правові підстави та механізм реалізації відповідальності за порушення договірних зобов’язань в житлово-комунальному господарстві. Доведено, що кожен суб’єкт господарювання як сторона господарського договору повинен мати право на захист свого особистого інтересу який може постраждати унаслідок як протиправних дій контрагента, так і об’єктивно існуючих обставин, незалежних від волі сторін. Визнано, що для забезпечення такого права чинному законодавству належить мати розгорнуту систему засобів захисту такого інтересу і правовий механізм їх реалізації.
На ґрунті аналізу доктринальних положень та чинних нормативно-правових актів визначені характерні ознаки господарсько-правової відповідальності у сфері ЖКГ. Ними є: наявність господарського правопорушення; сфера застосування – специфіка, притаманна господарським правовідносинам; суб’єктний склад – учасники господарських правовідносин; зміст господарсько-правової відповідальності, що включає засоби впливу, майнові та організаційні компоненти; процедура застосування у вигляді судового або претензійно-позовного, спеціального чи оперативного порядку.
Належним чином обґрунтовано, що питання відповідальності за договорами, які використовуються у сфері ЖКГ, вимагають негайного вирішення проблеми, пов’язаної з браком дійового механізму відповідного правового забезпечення виконання зобов’язань учасниками господарських відносин. Вона має не тільки правовий і економічний характер, а й яскраво виражене соціально-політичне забарвлення, особливо щодо встановлення меж відповідальності за несплату (часткову несплату) житлово-комунальних послуг.
Наголошується на необхідності негайного вирішення проблеми розробки і прийняття єдиного Порядку (Методики) розрахунку тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до встановлених нормативів і з урахуванням фактичних даних минулих років.
|
