ПРАВОВІ ОСНОВИ ФІНАНСУВАННЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ Автореферат

Актуальність теми. В Україні, державі із потужним демократичним потенціалом, продовжуються перетворення в усіх сферах життя. Вона заявила про євроінтеграційні наміри й орієнтується у своєму розвитку на міжнародні стандарти державного будівництва. Запорукою сприйняття її як правової демократичної держави є повага свободи й недоторканості людини, здійснення правосуддя відповідно до конституційних вимог. Цього неможливо досягти без зміцнення фінансової основи судової влади.

Суд, завдяки практичній реалізації системи стримувань і противаг, поступово набуває впливовості, визнання в суспільстві, але, на жаль, не фінансової самостійності. Причинами гальмування судово-правової реформи, спрямованої на створення незалежної судової влади, її деідеологізацію й гуманізацію, забезпечення необмеженого права людини й громадянина на справедливий судовий захист, є насамперед: відсутність необхідних економічних і соціальних умов, нерозуміння важливості фінансового чинника у розвитку судової влади. У частині 1 статті 130 Конституції України записано, що держава бере на себе обов’язок щодо фінансового забезпечення судової влади, створення комплексу умов, які сприятимуть виконанню судовими органами своїх функцій, тобто, йдеться про фінансові, матеріальні й організаційні аспекти забезпечення незалежності судів і суддів, що випливають з їхнього статусу. Не потребує доведення твердження про те, що незалежність судової влади є умовою реалізації її функцій та однією із підвалин правової держави. Однак саме завдяки фінансовому, матеріально-технічному забезпеченню судів органи виконавчої та законодавчої влади отримують можливість впливати на процес здійснення правосуддя.

Визначальною складовою незалежності судової влади є фінансова незалежність. Однак уже багато років поспіль запити щодо її фінансових потреб Верховною Радою України задовольняються лише частково: у 2002 р. суди були недофінансовані на 46,5%; у 2003 р. було виділено менше ніж половину від необхідної суми; у 2004 р. – 47 % від потреби; на 2005 р. планувалося лише 42 % необхідних коштів; видатки на правосуддя у бюджеті 2006 року становили 59,7 % від реальних потреб; видатки у 2008 році пропонувалося задовольнити на 47 %; у 2009 році судові органи отримали трохи більше половини від потреби. Обсяг видатків для утримання судів та установ державної судової адміністрації на 2010 рік становив лише 22,1 %. У зверненні Голови Державної судової адміністрації України до органів законодавчої та виконавчої влади з проханням про збільшення фінансування судів та установ судової системи у 2011 році йшлося про необхідність урахування в проекті бюджету на 2011 рік видатків у сумі 9850,7 млн. грн., у тому числі поточних видатків – 7207,4 млн. грн. та капітальних видатків – 2690,4 млн. грн. Законом України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» на утримання судів та установ державної судової адміністрації передбачено видатки у сумі лише 2384896,7 тис. грн., тобто лише 24,2 % від потреби. Конституційна норма щодо повного фінансового забезпечення судової влади не виконується через недосконалість механізму її фінансування та його правового регулювання. Розв’язання проблеми покращення фінансового забезпечення судової влади, формування належної правової бази фінансування, що задовольнятиме її потреби в умовах розвитку Української держави, зумовлюють необхідність комплексного наукового аналізу цього напряму.

Відносини у сфері фінансування судової влади регулюються нормами фінансового права, вагомий внесок у становлення та розвиток якого внесли вітчизняні й зарубіжні вчені: Є.О. Алісов, Л.К. Воронова, О.М. Горбунова, О.Ю. Грачова, М.В. Карасьова, М.П. Кучерявенко, А.А. Нечай, О.П. Орлюк, П.С. Пацурківський, Л.А. Савченко, Н.І. Хімічева, Н.Я. Якимчук та інші. Окремі проблеми фінансування бюджетних інституцій або видів діяльності на початку ХХІ століття вивчалися такими вченими-юристами, як А.М. Цвєтков, А.Г. Чубенко, М.В. Глух, Л.М. Чуприна, А. М. Хливнюк та іншими. Але до цього часу відсутнє комплексне наукове дослідження правових основ фінансування судової влади в Україні, хоча висвітлення окремих аспектів цієї проблеми здійснювалося в наукових статтях юристів та економістів. Отже, вибір теми дисертаційного дослідження зумовлений нагальною потребою з’ясування проблем фінансування судової влади задля створення відповідної правової бази, яка б сприяла повному, своєчасному виділенню фінансових ресурсів на її потреби та раціональному й ефективному їх розподілу й використанню.

Наукове й практичне значення проблеми, відсутність комплексного її аналізу у вітчизняному науковому дискурсі зумовили вибір теми дисертації, дозволили сформулювати мету й завдання, визначити аспекти дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дослідження обрано з урахуванням положень концептуальних і програмних документів, які завдання реформування судової влади визначають як нагальні й першочергові: Програми інтеграції України до Європейського Союзу (затвердженої Указом Президента України від 14.09.2000), Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів (затвердженої Указом Президента України від 10.05.2006), Плану заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи (затвердженого Указом Президента України від 12.01.2011), у яких ідеться про фінансування судів, оплату праці та соціально-побутове забезпечення суддів і працівників апарату судів.

Тему дисертації затверджено Вченою радою Київського міжнародного університету 24 травня 2008 р. (протокол № 10). Дослідження є частиною науково-дослідної теми Юридичного інституту Київського міжнародного університету “Захист прав людини: міжнародні та національні аспекти” (державний реєстраційний номер 0104U003159), у розробці якої дисертант брав безпосередню участь.

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу теоретичних джерел, чинних нормативно-правових актів, міжнародно-правових документів, практики фінансового забезпечення судової влади в Україні розкрити особливості її фінансування та сформулювати теоретичні висновки й пропозиції щодо вдосконалення його правового регулювання.

Відповідно до мети було поставлено такі завдання дослідження:

– визначити місце судової влади в системі державної влади з огляду на особливості її фінансування;

– з’ясувати сутність фінансової незалежності судової влади;

– сформулювати принципи фінансування судової влади;

– дослідити особливості правової регламентації процесу фінансування судової влади;

– окреслити коло головних розпорядників бюджетних коштів у процесі фінансування судової влади, охарактеризувати їхні функції;

– проаналізувати механізм фінансування судової влади та визначити шляхи його удосконалення в умовах судової реформи;

– охарактеризувати обсяги, динаміку й структуру видатків на судову владу;

– розглянути зарубіжний досвід у сфері фінансового забезпечення судової влади;

– розробити Концепцію Закону України «Про фінансування судової влади» та пропозиції щодо вдосконалення законодавства, пов’язаного з фінансуванням судів в Україні.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у процесі фінансування судової влади в Україні.

Предмет дослідження – правові основи фінансування судової влади в Україні.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять загальнонаукові та спеціальні методи пізнання, що обрані з урахуванням мети роботи. Історико-правовий підхід використаний у процесі вивчення трансформації судової системи у судову владу як за часів незалежності України, так і в попередній історичний період (підрозділ 1.1). Метод системно-структурного аналізу застосовувався для загальної характеристики судової влади як суб’єкта фінансових правовідносин, визначення місця її фінансової незалежності у структурі незалежності в системі державної влади (підрозділ 1.1). Важливе місце у здійсненні наукового дослідження відведено методу моделювання, який дозволив сформулювати й уточнити дефініції деяких понять (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3). Метод тлумачення використовувався для з’ясування змісту законодавчих та інших правових норм у сфері регулювання процесу фінансування судової влади (підрозділи 1.2, 1.3). За допомогою статистичного методу досліджено фактичні показники фінансування судової влади, обсяги, динаміку й структуру видатків на судову владу у різні періоди (підрозділи 2.2, 2.3). Системно-функціональний аналіз дав можливість охарактеризувати механізм фінансування судової влади як цілісну систему та його складові, визначити шляхи його удосконалення в контексті судової реформи (підрозділи 1.3, 3.2). Формально-догматичний метод застосовувався при аналізі відповідних повноважень головних розпорядників бюджетних коштів у процесі фінансового забезпечення судової влади (підрозділ 2.1). За допомогою порівняльно-правового методу проаналізовано зарубіжне законодавство й передовий досвід з питань організації фінансування судових органів та запропоновано його запровадження в Україні (підрозділ 3.1). Метод опитування застосовувався при проведенні анкетування та опрацюванні його результатів (підрозділ 2.3).

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням правових основ фінансування судової влади, у якому обґрунтовується низка концептуальних понять, теоретичних положень і висновків, практичних рекомендацій.

У рамках здійсненого дослідження одержано результати, які представляють наукову новизну, зокрема:

уперше:

– визначено місце судової влади в системі державної влади з огляду на особливості фінансування, специфіку нормативно-правового регулювання цього процесу, вказано на відсутність систематизації норм, неповноту охоплення усіх важливих етапів, наявність законодавчих прогалин і необхідність прийняття окремого закону (Закону України «Про фінансування судової влади»), який би усував усі ці недоліки, розроблено його Концепцію;

– поглиблено проаналізовано причини фінансової несамостійності судових органів, як-то: 1) недостатня правова урегульованість механізму фінансового забезпечення діяльності судових органів; 2) нерозуміння сутності фінансової незалежності судової влади; 3) надмірна концентрація владних повноважень у органів виконавчої і законодавчої влади в частині забезпечення фінансування судової влади;

– дається авторське тлумачення поняття «фінансова незалежність судової влади» з урахуванням ролі судових органів у бюджетному процесі щодо фінансування судової влади;

– сформульовано й обґрунтовано принципи фінансування судової влади (державного бюджетування; повноти фінансування; своєчасності фінансування; рівномірності виділення державних асигнувань протягом фінансового року; прямого фінансування й самостійності витрачання розпорядниками бюджетних коштів, призначених на фінансування судової влади, з обов’язковим дотриманням вимог бюджетного законодавства та затверджених кошторисів; захищеності бюджетних призначень на фінансування судів), виконання яких повинно сприяти забезпеченню її фінансових потреб у повному обсязі відповідно до вимог Конституції України та міжнародних стандартів;

удосконалено:

– аргументування необхідності подальшого розвитку й поліпшення законодавчого регулювання у сфері фінансового забезпечення судової влади, оскільки серед негативних факторів автором називаються відсутність нормативних положень про відповідальність за невиконання владних приписів щодо фінансування судової влади, перенесення питання матеріальної автономності судів із соціально-економічної в соціально-політичну сферу;

– узагальнення підходів організаційно-правового характеру до покращення системи бюджетного фінансування судової влади, які насамперед пов’язуються із положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;

дістало подальшого розвитку:

– концептуальний підхід до фінансового забезпечення судової влади у напрямі гарантування її незалежності в системі державної влади, зокрема доцільність повернення до питання про особливий порядок її фінансування, який передбачатиме посилення участі головних розпорядників бюджетних коштів у формуванні проекту Державного бюджету України;

– обґрунтування структури видатків на судову владу для забезпечення здійснення правосуддя відповідно до законодавства та щорічного збільшення обсягів видатків на вказану сферу, особливо видатків розвитку, що стане запорукою її реформування й удосконалення та відповідності міжнародним тенденціям поступального розвитку;

– теза про необхідність перегляду, з урахуванням зарубіжного досвіду та практики судочинства, критеріїв для розробки економічно виважених і виправданих нормативів фінансового забезпечення судових органів й визначення на їхній основі реальних потреб кожного органу судової влади у фінансових ресурсах;

– характеристика основних напрямів реформування судової влади як передумови підвищення ефективності її фінансування, серед яких, насамперед, удосконалення механізму виділення бюджетних коштів судовим органам, рівномірний їх розподіл протягом фінансового року, удосконалення структури суддівської винагороди;

– обґрунтування необхідності внесення змін і доповнень до Бюджетного кодексу України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що дослідження сприяє поглибленню й систематизації знань щодо правової регламентації фінансування судової влади та її удосконаленню. Отримані результати та сформульовані пропозиції можуть бути використані:

– у науково-дослідній сфері – мають стати основою для подальшого вивчення аналізованої проблеми, удосконалення механізму фінансування судової влади (акт впровадження № 191-11/ 05-09 від 11.05.2009);

– у сфері правотворчості – зокрема, у законотворчій діяльності, при підготовці законопроекту «Про фінансування судової влади»;

– у навчальному процесі – під час викладання дисципліни «Фінансове право», підготовки підручників і навчальних посібників, курсів лекцій із зазначеного предмета (акт впровадження № 010 від 06.06.2011).

– у правозастосовній діяльності – для подальшого удосконалення діяльності суб’єктів, які беруть участь у процесі фінансування судової влади.

Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження виконано і обговорено на кафедрі теорії та історії держави і права Київського міжнародного університету. Окремі положення роботи оприлюднені автором на науково-практичних конференціях, у тому числі міжнародних: «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів Івано-Франківської області, 27–31 січня 2009 р.); «Україна в євроінтеграційних процесах» (м. Київ, 20–21 лютого 2010 р.); «Сучасна юридична наука і правозастосування» (м. Саратов, Російська Федерація, 3–4 червня 2010 р.); «Україна в євроінтеграційних процесах» (м. Київ, 19–20 березня 2011 р.); «Від громадянського суспільства – до правової держави» (м. Харків, 4–5 березня 2011 р.); «Міжнародні та національні механізми захисту прав людини: виклики сьогодення» (м. Донецьк, 8 квітня 2011 р.); «Становлення господарської юрисдикції в Україні – 20 років досвіду роботи. Проблеми і перспективи» (м. Одеса, 24–26 травня 2011 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано одинадцять наукових праць, п’ять з яких – наукові статті у фахових виданнях з юридичних наук, що входять до переліку ВАК України, шість – тези доповідей за матеріалами науково-практичних конференцій.

Структура дисертації зумовлюється поставленою метою та сформульованими завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації 215 сторінок, з них: 177 – основний текст, 25 – список використаних джерел (244 найменування), 13 – додатки.