ПРИМУСОВЕ ЛІКУВАННЯ ВІД НАРКОМАНІЇ: КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИЙ ТА КРИМІНОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТИ Автореферат

Актуальність теми дослідження. Стаття 49 Конституції України закріпила право людини на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Забезпеченню цього права перешкоджає суттєве погіршення ситуації у сфері обігу наркотиків в Україні та помітне зростання пов’язаної із цим злочинності. На сьогодні Україна займає одне з перших місць у Європі за темпами розповсюдження наркоманії.

Проблема незаконного розповсюдження наркотиків має чітко виражену соціальну спрямованість: наркоманія домінує переважно в молодіжному середовищі і справляє значний руйнівний вплив на суспільство. За даними МВС України у 2005 р. виявлено 92,8 тис. хворих на наркоманію (у 2004 р. – 83,7 тис.). Загальна кількість громадян України, які допускають немедичне вживання наркотичних засобів, у 2005 р. склала 152,4 тис. осіб (у 2004 р.–124,8 тис.), з них близько 7 тис. – неповнолітні. Зростає і частка злочинів у сфері обігу наркотичних засобів у загальній кількості злочинів, вчинених в Україні, з 12,6 % у 2004 р. до 13,4% – у 2005 р., а також частка осіб, які вчинили такі злочини, з 17,3% у 2004 р. до 18,4% – у 2005 р. Зважаючи на латентність цього явища, можна стверджувати, що реальні цифри є набагато більшими.

Поширення наркоманії потребує застосування новітніх попереджувальних засобів правового, організаційного, економічного, психолого-педагогічного та медичного характеру. Низка прийнятих за останні роки законодавчих актів і державних програм свідчить про зростання ролі медичних заходів протидії наркоманії та правопорушенням у сфері обігу наркотичних засобів і психотропних речовин. Разом із тим, недостатня правова врегульованість питань, пов’язаних із застосуванням соціального інституту примусового лікування, помітно знижує ефективність протидії цьому явищу в суспільстві.

Аналізові проблем, пов’язаних із наркоманією, а в цьому контексті і з примусовим лікуванням, присвячено праці багатьох учених, зокрема Р. Авакяна, Л. Анісімова, М. Бажанова, Ю. Бауліна, Т. Білика, І. Брехмана, С. Гарницького, М. Гернета, В. Глушкова, С. Гончаренка, А. Гришка, С. Гусєва, О. Гуміна, С. Дідковської, О. Джужі, І. Дружиніна, В. Єсипова, В. Єраксіна, В. Женунтія, А. Закалюка, А. Зелінського, М. Коржанського, І. Нікіфорчина, П. Матишевського, Н. Мірошниченко, А. Музики, Б. Протченка, С. Ромазіна, М. Селіванова, В. Смірнова, В. Смітієнка, Б. Спасеннікова, В. Сташиса, В. Тація, Ю. Ткачевського, А. Трайніна, І. Туркевич, Є. Фесенка, А. Філатова, В. Філонова, В. Фоміна, М. Хруппи, М. Шаргородського, В. Шаповалова, А. Ярмиша та ін.

Їх наукові праці відіграли надзвичайно важливу роль у дослідженні проблематики соціально-правових, кримінально-правових, кримінологічних та інших проблем протидії наркоманії.

Однак, зважаючи на традиційну недооцінку суспільством криміногенного значення поширення наркоманії, відсутність ефективної практики та невелику кількість наукових розробок питань саме примусового лікування як одного із заходів протидії наркоманії, актуальними є систематизація, аналіз та узагальнення кримінально-правових і організаційно-управлінських заходів щодо здійснення примусового лікування, у першу чергу серед молоді, вивчення вітчизняного та зарубіжного досвіду регламентування і застосування примусового лікування, внесення відповідних пропозицій та рекомендацій до законодавства.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до затвердженої МВС України тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002–2005 рр. (п. 114 розділу 2 наказу МВС України від 30.06.2002 № 635). Обрана тема дослідження безпосередньо пов’язана із виконанням завдань пп. 4.6, 4.7 Концепції реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2002–2010 рр. та пп. 5.1, 5.4 Програми реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2003–2010 рр.

Мета і завдання дослідження. Концептуальною метою дисертації є теоретична розробка й обґрунтування доцільності правового забезпечення застосування примусового лікування від наркоманії як одного із засобів захисту здоров’я населення, визначення основних напрямків оптимізації форм такого лікування, розробка й обґрунтування пропозицій до чинного законодавства та рекомендацій щодо вдосконалення інституту примусового лікування.

Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішуються такі основні завдання:

- визначити сучасний стан поширення наркоманії серед населення України, виявити та дослідити причини й умови, які сприяють росту незаконного обігу наркотичних засобів на сучасному етапі;

- виявити кримінологічний механізм протиправної поведінки та дати характеристику осіб – суб’єктів примусового лікування від наркоманії; визначити типовий портрет наркомана;

- здійснити системний аналіз правового регулювання примусового лікування в Україні для вдосконалення шляхів протидії наркоманії та пов’язаній з нею злочинності;

- проаналізувати досвід зарубіжних країн щодо примусового лікування наркоманів та протидії наркоманії, а також можливості його використання в Україні;

- визначити напрямки вдосконалення заходів кримінального попередження та припинення правопорушень, пов’язаних із незаконним обігом наркотиків;

- комплексно дослідити загальні та індивідуальні заходи попередження наркоманії;

- проаналізувати взаємодію державних органів та громадських організацій у сфері примусового лікування;

- сформулювати та обґрунтувати відповідні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства.

Об’єктом дослідження є правовідносини у сфері примусового лікування від наркоманії.

Предметом дослідження виступає стан кримінально-правового та кримінологічного забезпечення примусового лікування від наркоманії, норми вітчизняного і зарубіжного кримінального законодавства, які передбачають примусове лікування, а також практика застосування цих норм.

Методологічну основу дисертаційного дослідження складає сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Головним у цій сукупності виступає загальнонауковий метод системного підходу, що вимагає досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. У роботі також використовуються такі методи пізнання: історико-правовий – для вивчення процесу становлення примусового лікування в часовій перспективі; формально-юридичний – для аналізу правових норм, які регламентують примусове лікування в Україні, з метою їх оптимізації; порівняльно-правовий – для вивчення досвіду регламентування і застосування примусового лікування в Україні та зарубіжних країнах, а також порівняння вітчизняного і зарубіжного відповідного законодавства; системно-функціональний – для аналізу примусового лікування від наркоманії та протидії незаконному обігу наркотиків як системи, що складається із взаємозалежних елементів, та ролі кожного з них; соціологічний – для проведення контент-аналізу антинаркотичного законодавства, документації органів державної влади та громадських організацій, які здійснюють антинаркотичну діяльність; анкетування наркоманів – для вивчення ефективності та доцільності примусового лікування; експертної оцінки працівників наркологічних установ, співробітників закладів виконання покарань – для вивчення рівня взаємодії державних органів щодо здійснення примусового лікування, а також виявлення чинників, що перешкоджають удосконаленню такої діяльності; статистичний – для вивчення даних щодо кількості осіб, які перебувають на наркологічному і профілактичному обліку, числа скоєних злочинів, пов’язаних із незаконним обігом наркотиків, виявлених злочинців, ліквідованих організованих злочинних груп тощо.

Ці та інші методи наукового дослідження використовувалися у діалектичному взаємозв’язку та взаємодії.

Нормативно-правовою, теоретичною та емпіричною базою дослідження є: законодавчі та інші нормативно-правові акти України та окремих зарубіжних країн; статистичні дані, які характеризують поширення наркоманії, пов’язану з цим криміногенну обстановку та її динаміку в Україні; узагальнення практики діяльності органів внутрішніх справ та інших суб’єктів щодо організації примусового лікування; праці науковців; публікації у періодичних виданнях; довідкова література; відомчі аналітичні матеріали; огляди та інші службові документи, які містять інформацію з досліджуваної проблеми.

У процесі написання дисертації автор вивчив та проаналізував статистичні й аналітичні дані МВС України, Міністерства юстиції України, Верховного Суду України за період з 1994 до 2005 року. За цей же період у Донецькому регіоні проведено опитування 70 працівників закладів виконання покарань, 10 працівників МОЗ і 54 засуджених за злочини, пов’язані з наркотизмом. Вивчено та проаналізовано 693 кримінальні справи, порушені в Донецькій області з 1995 до 2003 року.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших в Україні досліджень, виконаних на сучасному етапі реформування суспільних відносин, в якому проаналізовано кримінально-правові та кримінологічні засади примусового лікування від наркоманії, визначено місце та роль цього заходу у боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин, з’ясовано його зміст і форми, напрацьовано пропозиції до чинного законодавства та практики його застосування.

У результаті проведеного дослідження сформульовано низку наукових положень і висновків. Основні з них такі:

- доведено, що примусове лікування – це один із заходів, який держава повинна застосовувати, щоб захистити суспільство та права окремих громадян, тобто з правової позиції примусове лікування не порушує загальнолюдських прав, що обґрунтовує правомірність та доцільність застосування примусового лікування від наркоманії;

- здійснено комплексний аналіз і сформульовано конкретні дефініції понять, пов’язаних із примусовим лікуванням та обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, а саме: “примусове лікування”, “наркоманія”, “наркотизм”, “здоров’я населення”, “соціальна реабілітація хронічних наркоманів”, “міжвідомча взаємодія у сфері примусового лікування наркоманії” тощо;

- обґрунтовано помилковість тез, висловлених деякими фахівцями, про: насильство як домінуючий фактор в інституті примусового лікування; порушення прав людини; малоефективність та дорожнечу лікування як фактори, що роблять примусове лікування непотрібним;

- установлено, що категорії примусового лікування притаманна двополюсність, закладена в її назві: примусове (юридичний аспект) лікування (медичний аспект). Визначено діалектичну єдність цих двох складових із домінуванням правового фактору. Об’єднуючими моментами є загальносоціальні цілі: лікування хворих і повернення їх до нормального життя, зниження рівня злочинності, зміцнення здоров’я населення, забезпечення нормального розвитку суспільства;

- виділено етапи розвитку інституту примусового лікування в Україні;

- визначено, що примусове лікування реалізується на трьох рівнях, які утворюють комплексну систему профілактики наркоманії. Зокрема, на рівні ранньої профілактики наркоманів примусове лікування покликане стати методом індивідуальної профілактики, спрямованої на попередження злочину і повернення суспільству здорової та повноцінної особистості. У процесі безпосередньої кримінологічної профілактики примусове лікування здійснюється щодо осіб, поведінка яких характеризується стійкою антисоціальною спрямованістю. Примусове лікування щодо таких осіб здійснюється у спеціальних медичних закладах і є можливим лише згідно з адміністративним законодавством. У посткримінологічній обстановці (тобто профілактика рецидиву) примусове лікування застосовується до осіб, які за вчинений злочин відбувають покарання у місцях позбавлення волі. Таким чином, три рівні, на яких реалізується примусове лікування, дозволяють розглядати його як засіб комплексної профілактики наркоманії та пов’язаної з нею злочинності;

- одержали подальшого розвитку: характеристика системи причин та умов, які сприяють виникненню та розповсюдженню наркоманії (доведено, що основне місце серед них займають соціально-економічні фактори та відсутність у населення чітких ідеологічних і соціальних орієнтирів тощо); системний аналіз норм міжнародного та вітчизняного права, яке регулює правовідносини у сфері примусового лікування наркоманії, у результаті доведено зростаючий у цілому позитивний вплив міжнародно-правових норм на формування національного законодавства;

- деталізовано соціально-правову характеристику поширення наркоманії, у результаті встановлено тенденцію зростання темпів наркотизації молоді, яка стає своєрідним детермінантом кризових явищ у суспільстві; зроблено прогноз, що таке зростання буде продовжуватися через відкритість кордонів, погіршення життєвого рівня населення; відповідно більш прискореними темпами буде поширюватися злочинність, пов’язана з феноменами наркотизму;

- визначено кримінально-правову сутність інституту примусового лікування від наркоманії, яка полягає в тому, що вона є спеціальною формою примусових заходів медичного характеру і регламентує певні правообмеження, що застосовуються до наркоманів, які скоїли злочин на ґрунті наркоманії, але це є формою профілактики девіантної поведінки, формою лікування, а не кримінальним покаранням;

- уточнено основні напрямки організації міжвідомчої взаємодії щодо примусового лікування наркоманів;

- деталізовано систему загальних та індивідуальних організаційно-правових заходів профілактики наркоманії та протидії їй у сучасних умовах;

- обґрунтовано доцільність використання досвіду зарубіжних країн з питань застосування примусового лікування наркоманії, вироблено рекомендації щодо можливого його використання в Україні;

- запропоновано зміни до чинного кримінального законодавства України, які можуть забезпечити вдосконалення та оптимізацію кримінально-правових та організаційно-правових заходів застосування примусового лікування від наркоманії та протидії незаконному обігу наркотичних засобів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що на основі викладених розробок розширено наукові знання щодо застосування примусового лікування як заходу протидії наркоманії та пов’язаній з нею злочинності. Одержані результати та сформульовані на їх основі пропозиції можуть бути використані:

- у сфері науково-дослідної діяльності – для подальшої розробки правових механізмів застосування примусового лікування;

- у правотворчості – для підготовки й уточнення положень деяких законодавчих і підзаконних правових актів;

- у правозастосовній діяльності – для поліпшення практичної діяльності державних органів та громадських організацій у сфері примусового лікування та протидії поширенню наркоманії;

- у навчальному процесі – під час викладання дисциплін “Кримінальне право”, “Кримінологія” та “Кримінально-виконавче право”, підготовки підручників і навчальних посібників із цих дисциплін.

Результати дисертаційного дослідження прийнято до використання Комітетом з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України для вдосконалення Кримінального кодексу України (акт від 14 червня 2005 року № 06/1947).

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на науково-практичних конференціях:

- республіканській науково-практичній конференції “Всезагальна декларація прав людини як міжнародний стандарт правового становища особистості в Україні” (м. Луганськ, 1999 р.);

- міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми діяльності ОВС по попередженню, розкриттю та розслідуванню злочинів” (м. Одеса, 2000 р.);

- науково-практичній конференції “ОВС на початку третього тисячоліття: проблеми протидії злочинності” (м. Дніпропетровськ, 2000 р.);

- науково-практичній конференції “Особливості кримінально-правових проблем боротьби із злочинністю у Донецькому регіоні” (м. Донецьк, 2001 р.);

- міжнародній науково-практичній конференції “Нове кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів ОВС України” (м. Луганськ, 2002 р.);

- всеукраїнській науково-практичній конференції “Боротьба з наркобізнесом: проблеми та шляхи їх вирішення” (м. Одеса, 2002 р.);

- міжнародній науково-практичній конференції “Пріоритетні напрямки діяльності ОВС у боротьбі зі злочинністю в сучасних умовах” (м. Дніпропетровськ, 2002 р.);

- міжвузівській науково-практичній конференції “Сучасні правові проблеми профілактики та розкриття злочинів, які скоюються неповнолітніми” (м. Донецьк, 2002 р.);

- міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми підвищення ефективності протидії нелегальному обігу наркотичних та психотропних речовин: вітчизняний та міжнародний досвід” (м. Дніпропетровськ, 2003 р.);

- всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми розкриття та розслідування злочинів, пов’язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів” (м. Донецьк, 2003 р.),

а також на засіданнях кафедри кримінального права та кафедри кримінології та юридичної соціології Донецького юридичного інституту. Теоретичні напрацювання автора використовуються в процесі викладання в Донецькому юридичному інституті курсів “Кримінальне право”, “Кримінологія” та “Кримінально-виконавче право”.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 9 наукових статтях у фахових виданнях.

Структура дисертації. Відповідно до логіки дослідження дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (222 найменування) і 17 додатків, які містять аналіз анкетування, діаграми, проект Інструкції з організації примусового амбулаторного лікування засуджених тощо. Повний обсяг дисертації становить 248 сторінок, обсяг основного тексту дисертації – 186 сторінок.