ПРОЦЕСНО-ОРІЄНТОВАНИЙ МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ СУКУПНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

В першому розділі «Концептуальні та теоретико-методологічні основи процесно-орієнтованого управління сукупним потенціалом промислових підприємств» представлено організаційно-теоретичні засади та перспективи розвитку сучасних систем управління, визначено особливості тенденцій розвитку зовнішнього середовища та його вплив на процеси управління промисловими підприємствами, проведено системний аналіз джерел та механізмів формування потенціалу промислових підприємств, запропоновано концепцію проектування системи управління його сукупним потенціалом на основі процесно-орієнтованого підходу.

Категорія «управління» є багатогранною і може розглядатися з різних точок зору як наука, мистецтво, функція, процес чи апарат. Наука про управління ставить задачі не тільки опису об'єкту, що досліджується, а й вивчення його внутрішнього складу і структури, механізму поведінки, виявлення його закономірностей і розвитку. В найбільш широкому розумінні управління соціально-економічною системою – це вплив на її стан та функціонування для досягнення максимально можливих результатів в певних умовах існування при обмежених витратах.

Питання управління соціально-економічними системами, до складу яких входять і промислові підприємства, розглядаються теорією організаційного управління. Різні підходи до розуміння процесу управління і формування основ теорії організаційного управління мають прояв в існуванні наукових шкіл: класичної, біхеворістської, наукової, інформаційної, прийняття управлінських рішень, що відображають ретроспективу розвитку категоріального поняття «теорія організаційного управління».

Наприкінці ХХ століття становлення поглядів на управління підприємствами відбувалося на фоні прискорення і зростання частоти зовнішніх змін, скорочення горизонту і зменшення періоду планування. Як  відповідна реакція на зміни зовнішнього середовища в теорії організаційного управління з'явилися три наукові теорії, кожна з яких пропонує парадигми, які за своїм охватом претендують на роль надсистеми по відношенню до загальної теорії управління: самоорганізація складних систем, прийняття раціональних рішень, автоматичного управління.

З появою інструментальних засобів управління, заснованих на використанні комп’ютерних технологій та систем, спостерігається намагання підвищити ефективність управління завдяки оптимізації окремих завдань і процесів, з подальшим їх об’єднанням в рамках підприємства. Розробники складних програмних продуктів, таких як «1С», «Галактика», «ProjectExpert», «Парус», «Gross Be» «SalesExpert», R3 стверджують про можливість створення дієвих автоматизованих систем управління. Але вони припускаються помилки, оскільки пропонують рух від часткового до загального. Передбачається створення методичних і програмних комплексів, які б вирішували конкретні завдання спочатку на найбільш низьких рівнях управління, а потім - на більш високому рівні в рамках підсистеми завдань.

Для виживання у сучасних умовах зміни всередині промислового підприємства повинні протікати швидше, ніж зміни в зовнішньому середовищі. Виділяються наступні характеристики розвитку зовнішнього середовища промислових підприємств: прискорення процесів, що відбуваються; технологічна рівність виробників; неможливість досягнення істотних конкурентних переваг в тривалому часовому проміжку; зниження вхідних і вихідних бар'єрів у галузях; розмивання класичних кордонів галузей, поява нових галузей і сегментів; підвищення значущості нематеріальних складових виробництва; зниження кількості помилок, що допускаються; багатофакторність процесів, що відбуваються.

Ці умови ставлять перед сучасними промисловими підприємствами якісно нові завдання у сфері стратегічного та операційного управління й у такий спосіб істотно трансформують технологічну базу теорії організаційного управління. Керівництво промислового підприємства все частіше стикається з необхідністю: перебудови на новій технологічній основі виробничо-господарської діяльності, головним завданням якої є підвищення швидкості реакції; створення максимально гнучкого внутрішнього соціально-економічного механізму, де ключову роль відіграє інтелектуальна складова, здатна генерувати нові рішення, інструменти, методи, технології; використання принципів ринкового господарювання у внутрішньому середовищі промислового підприємства, націлене на підвищення відповідальності та контролю на окремих етапах його діяльності; інтеграційних процесів, які спрямовані на більш ефективне використання всіх ресурсів; нефінансових вимірників в оцінці ефективності управління.

Нові технології дозволяють різко скорочувати виробничі цикли, провадити продукцію із принципово іншою системою цінності. Однак нові технології виробництва вимагають нових технологій управління. Якщо процес управління виробництвом розглядати, як пошук найбільш ефективної комбінації факторів виробництва з метою мінімізації витрат ресурсів, часу й максимізації якісних характеристик готового продукту, то промислові підприємства стоять перед множинним вибором цих комбінацій. Завдяки новим технологіям кількість таких комбінацій зрослася у рази, й при цьому істотно змінилися кількісні і якісні характеристики кожного елементу. Кожна нова комбінація таких елементів формує виробничу підсистему з унікальними характеристиками. При цьому, сама комбінація містить у собі два аспекти: матеріальний (устаткування, інфраструктура, матеріали, персонал і ін.) і нематеріальний (процеси або зв'язки між матеріальними компонентами). Нові технології припускають, що між тими самими матеріальними компонентами можуть бути встановлені різні зв'язки, що в підсумку буде давати різний результат.