ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА ПЕРЕКЛАДАЧІВ В УНІВЕРСИТЕТАХ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її зв’язок
із науковими програмами, планами та темами; окреслено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; доведено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів; зазначено особистий внесок автора;
подано відомості про апробацію та впровадження результатів наукового пошуку.

У першому розділі «Професійна підготовка перекладачів у контексті розвитку євроінтеграційних процесів» проаналізовано ступінь опрацювання проблеми професійної підготовки перекладачів у філософській, психологічній і педагогічній літературі; досліджено вплив євроінтеграційних процесів
на професійну підготовку перекладачів у Великій Британії; обґрунтовано основні функції фахової діяльності перекладача.

Вивчення та узагальнення результатів наукового пошуку вітчизняних
і зарубіжних учених із порушеної проблеми дали підстави стверджувати,
що методологічним підґрунтям професійної підготовки перекладачів
є взаємопов’язані теорії та концепції: сучасної філософії освіти (С. Гончаренко, І. Зязюн, В. Кремень, В. Кудін); неперервної професійної освіти (С. Батишев, Т. Десятов, А. Кузьмінський, Н. Ничкало); порівняльної педагогіки (О. Локшина, Н. Мукан, А. Саргсян); формування та розвитку творчої мовної особистості (Л. Виготський, Н. Гальскова, В. Маслова, М. Мід, О. Семеног, С. Рубінштейн); комунікації, асоціаціонізму та сугестії (В. Кашкін, Г. Лозанов, М. Філоненко, І. Халєєва); формування міжкультурної іншомовної комунікативної компетентності та компетенції (Х. Альбір, Е. Бялисток, М. Вільямс, Н. Власенко, Г. Єлізарова, В. Сафонова, Д. Хемфрі); особистісно орієнтованого, суб’єкт-суб’єктного, діяльнісного, акмеологічного, міждисциплінарного, інтегративного, ситуаційного та компетентнісного підходів (І. Бех, І. Зимняя, В. Ляудис, О. Мисечко, О. Овчарук, Є. Пассов, Є. Полат, Дж. Річардс, Т. Роджерс, Т. Симоненко, О. Хуторський); діалогу культур, професійної культури, толерантності, міжкультурної взаємодії
та культурологічних цінностей (К. Альбуханова-Славська, Г. Андреєва, Л. Гришаєва, А. Маркова, М. Палій, С. Тер-Мінасова, І. Шевченко); перекладу й перекладознавства (Е. Гентцлер, В. Гумбольдт, В. Коміссаров, Ю. Найда, П. Ньюмарк, М. Цвіллінг); соціолінгвістичних учень і норм (Р. Барч, Ж. Віне, Т. Германс, Ж. Дарбельне, Г. Тоурі); експліцитного та імпліцитного навчання іноземної мови (Н. Елліс, Р. Елліс, О’Маллі, Р. Оксфорд, Дж. Рубін, О. Соловова); використання інноваційних технологій у професійній підготовці фахівців (Р. Гуревич, Т. Коваль, Л. Морська, Р. Олексієнко, М. Прадівлянний).

Проаналізовані підходи науковців відображено у формулюванні цілей, конкретизації змісту, форм, методологічних підходів, дидактичних принципів, методів і технологій професійної підготовки перекладачів, обґрунтуванні їхніх професійних компетенцій та функцій. Підсумовано, що професійна підготовка перекладачів – це цілісний, неперервний процес, який передбачає оволодіння теоретичними знаннями, практичними вміннями й навичками на когнітивному, діяльнісному та особистісному рівнях, що необхідні для виконання професійних завдань з урахуванням специфіки мовного потенціалу, культурних і національних особливостей країн, особистісних характеристик комунікантів, вимог до адекватності та правильності перекладу як професійного продукту. Необхідною умовою якості такої підготовки є відповідність світовим стандартам і міжнародній практиці.

Розвиток глобалізаційних та євроінтеграційних процесів зумовив реформування університетської освіти Великої Британії, що суттєво вплинуло на професійну підготовку перекладачів. Зафіксовано зміни в соціальній характеристиці студентства; орієнтації діяльності університетів на потреби
та інтереси споживачів освітніх послуг; посиленні професіоналізації підготовки перекладачів на основі трансформації змісту та залучення до його розроблення перекладачів-професіоналів; активному впровадженні наукового доробку та педагогічних інновацій у навчальний процес; реалізації елементів європейської моделі підготовки перекладачів; сприянні розвиткові досліджень у галузі перекладу та перекладознавства; розробленні уніфікованих професійних стандартів перекладацької діяльності; посиленні активної співпраці з європейськими асоціаціями перекладачів і перекладацькими спілками; організації перекладацької практики за кордоном та укладанні договорів про працевлаштування; підвищенні мобільності студентів; проведенні наукових конференцій і семінарів.

Створення різноманітних асоціацій, спілок, комітетів осередків перекладачів у Великій Британії та їхня активна діяльність дають змогу контролювати якість перекладацьких послуг, моніторити професійну підготовку перекладачів відповідно до європейських стандартів, сприяти захисту прав перекладачів.

За результатами опрацювання міжнародних документів, науково-методичної літератури виокремлено професійні функції перекладача: виконання різних видів перекладу (внутрішньомовного, міжмовного, традиційного, машинного, письмового, усного (синхронного, послідовного та ін.), вільного, адекватного); обмін інформацією між носіями різних мов; переклад текстів різних типів і жанрів; використання обладнання, інформаційних систем і технологій; володіння методикою викладання перекладу; реалізація науково-дослідницької та управлінської роботи; консультування й редагування; налагодження зв’язку з громадськістю. Найважливішими механізмами перекладацької діяльності є сприйняття тексту (інформації), запам’ятовування, перехід від однієї мови до іншої, оформлення перекладу та синхронізація перекладацьких операцій. Серед уніфікованих професійних компетенцій перекладачів розмежовано: фахову (перекладацьку), ділову, стратегічну, морально-психологічну, інтелектуально-інформаційну
та соціально-комунікаційну. Перевага професії перекладача полягає
в можливості самореалізації в будь-якій галузі знань: економіці, юриспруденції, туризмі, PR-менеджменті, журналістиці, освіті, медицині, політиці тощо.

У другому розділі «Організаційно-педагогічні засади професійної підготовки перекладачів в університетах Великої Британії» досліджено вимоги до професійної підготовки перекладачів відповідно до національних стандартів; проаналізовано структуру, зміст освітніх програм, форми, методи
і технології підготовки перекладачів; схарактеризовано особливості організації перекладацької практики в університетах Великої Британії.

Доведено, що сучасні тенденції соціально-економічного розвитку, посилення конкуренції на ринку праці, актуалізація інтеграційних процесів, модифікація ціннісних пріоритетів британського суспільства зумовлюють постійне оновлення професійних стандартів вищої освіти. Вивчення національних професійних стандартів із перекладу (National Occupational Standards in Translation для письмових перекладачів; National Occupational Standards in Interpreting для усних перекладачів), які розроблені
й функціонують відповідно до національного курикулуму (National Curriculum), дало змогу узагальнити сучасні вимоги до якості професійної підготовки перекладачів, що охоплюють такі аспекти: загальні вимоги
до провадження освітньої діяльності навчального закладу; вимоги до змісту освітніх програм і структури навчальних планів (гнучкість, модульність, варіативність, професійна спрямованість, наступність, раціональне поєднання теоретичного й практичного складників, орієнтація на наукові досягнення, відповідність потребам соціуму та особистості, ринку праці), засобів контролю (диверсифікація тестів, кваліфікаційна робота, сертифікація, дисертація); вимоги до професійної компетентності перекладачів (загальнокультурна, перекладацька, соціокультурна, міжкультурна, лінгвістична, компенсаторна, країнознавча, предметна, комунікативна, інформаційно-аналітична, технологічна, методична, соціальна, міжособистісна, нормативно-правова, психолого-педагогічна, науково-дослідницька та підприємницька компетенції); вимоги до особистісних якостей перекладача (толерантність, ерудиція, лідерські якості, конфіденційність, дотримання правил професійної етики, креативність, комунікабельність та ін.).

З’ясовано, що асоціації перекладачів Великої Британії активно співпрацюють з університетами щодо питань стандартизації підготовки
та професійної діяльності, узгоджують вимоги, розробляють норми перекладацької діяльності, спонукаючи науковців та перекладачів-практиків до постійних пошуків, досліджень, експериментів тощо.

Аналіз змісту освітніх програм університетів Астона, Бірмінгема, Бристоля, Лідса, Суонсі, Іст-Англії, Мідлсекса, Суррея засвідчив,
що професійна підготовка перекладачів ґрунтована на таких методологічних підходах: компетентнісному, міждисциплінарному, культурологічному, особистісно орієнтованому, діяльнісному, акмеологічному, практико-орієнтованому. Ефективності організації професійної підготовки перекладачів сприяє інтеграція загальнопедагогічних (демократизації, науковості, відкритості, неперервності, індивідуалізації, диференціації, гнучкості, доступності, системності, систематичності, наступності, модульності, елективності, поєднання теорії з практикою) та спеціальних дидактичних принципів (активності, діалогізації, фахової спрямованості, комунікативної спрямованості, ситуативності, міжпредметних зв’язків, наочності, усвідомленого навчання, формування асоціацій, проблемного навчання, комплексного розвитку вмінь і навичок усіх видів мовленнєвої діяльності, випереджувального навчання, суб’єкт-суб’єктної взаємодії). Зміст навчання орієнтований на фахову підготовку, задоволення перспективних кар’єрних можливостей та професійне зростання перекладачів.

Творче поєднання методологічних підходів і принципів сприяє формуванню професійної компетентності перекладачів, зокрема таких
її компонентів: когнітивного (інтегровані лінгвістичні та соціокультурні знання; знання терміносистеми метамови, теорії й практики перекладу, перекладознавства, текстолінгвістики, лінгвальних маркерів соціальних відносин та етики перекладу, типів іншомовних дискурсів, жанрових конвенцій, способів досягнення еквівалентності в перекладі й перекладацьких трансформацій, видів перекладу та методик; галузеві знання); інформаційно-аналітичного (пошук, аналіз, систематизація, презентація інформації, інформаційні технології, розвиток пізнавальної активності, критичного, логічного, дивергентного, асоціативного, аналітичного типів мислення); операційно-практичного (мовленнєві, фахові, навчальні вміння й навички; поведінкові реакції; володіння засобами та продуктивними способами іншомовного професійного спілкування, використання дискурсивних способів вираження інформації, методиками галузевого перекладу, редагування
й реферування, самостійного вивчення мови, розпізнавання регістрів спілкування, перекладацькими стратегіями, досвідом мовної діяльності); мотиваційного (цільові установки, формування позитивної мотивації оволодіння професією, орієнтація на результат, комунікативні стратегії, формування позитивної міжособистісної взаємодії, рефлексія, професійний розвиток, самовдосконалення та самореалізація). Ці компоненти формують
і розвивають під час аудиторної й самостійної роботи студентів у два етапи: перший – навчання теорії перекладу; другий – навчання технології перекладу.

Вища освіта Великої Британії стандартизована національною рамкою кваліфікацій FHEQ (Framework for Higher Educational Qualification), що має вісім рівнів, окремі з них передбачають завершений та незавершений цикли. Ступінь бакалавра відповідає завершеному циклові 6 рівня FHEQ; ступінь магістра – завершеному циклові 7 рівня FHEQ; післядипломні практико-орієнтовані програми, що ведуть до PG-сертифікатів та PG-дипломів, – незавершеному циклові 7 рівня FHEQ; ступінь доктора філософії – завершеному циклові 8 рівня FHEQ. Підготовка перекладачів відбувається
в межах зазначених рівнів і прогнозує здобуття таких ступенів: бакалавр гуманітарних наук у галузі усного та письмового перекладу (Bachelor of Arts (Interpreting and Translation)), магістр гуманітарних наук у галузі перекладознавства (MA in Translation Studies), магістр гуманітарних наук
у галузі літературного перекладу (MA in Literary Translation), магістр гуманітарних наук у галузі прикладного перекладознавства (MA in Applied Translation Studies), магістр гуманітарних наук у галузі перекладу конференцій (MA in Conference Interpreting), магістр гуманітарних наук у галузі теорії
та практики перекладу (MA in Theory and Practice of Translation) та ін. Позначення ступеня засвідчує орієнтацію освітньої програми – академічну, дослідницьку, практико-орієнтовану, поглиблену дослідницьку, науково-педагогічну. Суттєвою відмінністю бакалаврських програм від магістерських
є тривалість навчання (бакалавр – 3 роки, магістр – 1–2 роки), цикли (обов’язкові (гуманітарного, професійного і наукового спрямування)
та вибіркові (вузькоспеціалізовані)) і кількість дисциплін, а також моніторинг. Магістерські програми передбачають обов’язкове написання кваліфікаційної роботи (практичний переклад обраного літературного твору чи книги, виконання теоретико-практичного дослідження, проекту). Основний акцент
у підготовці бакалаврів роблять на практичному навчанні (три види перекладацької практики), магістрів – на формуванні поглибленої теоретичної та науково-дослідницької підготовки. Навчальні плани розробляють
за модульним принципом з одночасним спрямуванням на інтеграцію навчальних курсів та логічний розподіл блоків обов’язкових та вибіркових дисциплін. Професійна підготовка перекладачів передбачає ґрунтовну базову, практичну та наукову підготовку на основі інтеграції загальнонаукових, професійних і спеціалізованих знань, а також широкого впровадження елективних курсів. Для оптимізації подальшого працевлаштування
та конкурентоспроможності випускників на ринку праці університети пропонують паралельне навчання (практико-орієнтовані програми) за двома спеціальностями, що дає змогу зекономити кошти та отримати подвійний диплом (наприклад, мова та економіка, мова й інженерія, мова та діловодство, мова й медицина).

Особливостями практичної підготовки перекладачів є проходження навчальної практики при університеті або участь у міжнародних програмах,
а також проходження виробничої короткотривалої практики
як волонтерів у відомих організаціях (Червоний Хрест, ООН, ЮНЕСКО тощо). Перекладачі мають змогу пройти педагогічну практику, яка полягає в навчанні рідної мови студентів-іноземців.

До основних форм організації навчальної діяльності перекладачів належать комбіноване навчання (blended lea
ing або b-lea
ing), інтерактивні лекції, мікрогрупове обговорення, асинхронні дискусії, обговорення перекладацьких рішень, виконання практичних завдань, лабораторних робіт, групова робота над проектами. Характерна особливість організації навчання – створення оптимальних умов для усвідомленого професійного саморозвитку та самовдосконалення шляхом реалізації принципів індивідуалізації
й диференціації, проблемно-пошукового навчання, педагогіки співпраці
та партнерства. У процесі формування професійної компетентності перекладачів застосовують такі активні й інтерактивні методи навчання,
як: візуалізація, брейн-стормінг, складання семантичних графів, побудова інтелект-мап, читання «зиґзаґом», метод ланцюгових асоціацій, інтерв’ю, «акваріум», дискусії, диспути, кейс-метод, «карусель» (внутрішні / зовнішні кола), «занурення» у віртуальне середовище, імітація, симуляція, «ситуація успіху», рольові, ділові ігри, ток-шоу, дебати, телешоу, презентація наукових відкриттів, метод послідовного чергування видів мовленнєвої діяльності.

Ефективне використання інтерактивних педагогічних технологій
на основі особистісно орієнтованого та діяльнісного підходів сприяє залученню перекладачів до процесу пізнання, розвиткові критичного мислення, цілісному професійно-особистісному зростанню, формуванню фахового світогляду. На особливу увагу заслуговує практика застосування сучасних інформаційно-комунікаційних технологій навчання перекладачів, зокрема програм TRADOS, WSS, MOSS, платформ MOODLE, Wiki, EDUkIT, MySQL, WiZiQ; електронного форуму «студентська вітальня». Науково-методичний супровід охоплює довідкові матеріали та інтерактивний навчальний інструментарій, а саме: рекомендації щодо організації навчання, паперові носії інформації, статичний конспект лекцій, динамічний конспект лекцій («блог»), «лекції-подкасти», змістове наповнення дисциплін
у середовищі «Microsoft Live Spaces», допоміжні інформаційні матеріали
для навчальних дисциплін. Серед засобів мультимедіа особливо популярні мультимедіапрезентація, слайд-шоу, електронний звіт, мультимедіадоповідь, електронний журнал, віртуальний тур, мультимедіавидання, flash-, shockwave-ігри, мультимедіатренажери, навчальні мультимедіасистеми, лінгвістичні мультимедіасистеми, мультимедійні інтернет-ресурси.

Практичний досвід Великої Британії засвідчив, що моніторинг якості професійної підготовки перекладачів проводять на основі анкетування базових знань (діагностування залишкових знань); тестування базових знань (контролю знань на початку навчання); поточного контролю (самоперевірки
у вигляді тесту); підсумкового контролю (контролю якості засвоєних знань
і навичок); анкетування після закінчення програми навчання (визначення рівня отриманих знань, якості змісту курсів); виконання наукового проекту
або дисертації. Серед форм професійного розвитку перекладачів – навчання
та практика за кордоном, підтвердження кваліфікації шляхом сертифікації
й ліцензування в асоціаціях перекладачів, що гарантує їм працевлаштування
та конкурентоспроможність на міжнародному ринку праці.

У третьому розділі «Порівняльно-педагогічний аналіз професійної підготовки перекладачів в університетах України та Великої Британії» досліджено особливості професійної підготовки фахівців із перекладу
у ВНЗ України; виконано порівняльно-педагогічний аналіз підготовки перекладачів у британських та українських університетах; обґрунтовано науково-методичні рекомендації щодо використання прогресивних ідей британського досвіду в Україні.

З’ясовано, що тенденції професійної підготовки перекладачів в Україні свідчать про намагання узгодити навчання й практичну діяльність
із європейськими стандартами, зокрема шляхом: удосконалення концептуального, нормативно-правового, інституційного, організаційно-педагогічного, інформаційного та інтеграційного складників. За результатами опрацювання законодавчо-нормативної бази підсумовано, що в Україні
не розроблено галузевого стандарту вищої освіти за спеціальністю «Переклад», це ускладнює процес професійної підготовки перекладачів
та гарантування якості наданих перекладацьких послуг. Нормативний супровід професійної підготовки перекладачів розроблений лише на рівні ОКХ, ОПП, навчальних планів, робочих програм дисциплін вищого навчального закладу. За таких умов існують певні розбіжності в нарахуванні кредитів, змістовому наповненні, раціональному розподілі норм часу на теоретичну й практичну підготовку, видах і тривалості практик, формах підсумкового контролю. Професійна діяльність перекладачів регульована типовими нормами часу
на переклад й опрацювання науково-технічної літератури та документації; документацією з кваліфікації та сертифікації перекладачів; документами
з регулювання послуг із письмового та усного перекладу; загальними правилами та вимогами до надання перекладацьких послуг.

Вітчизняна практика засвідчує, що у 59 ВНЗ України здійснюється підготовка перекладачів. Порівняльно-педагогічний аналіз процесу професійної підготовки перекладачів в університетах Великої Британії (Лідський університет) та України (Хмельницький національний університет) дав змогу виокремити спільні ознаки та відмінності. Зазначено, що підготовка перекладачів в Україні відбувається відповідно до вимог Болонського процесу. Вітчизняні освітні програми спрямовані на становлення всебічно розвиненого та ерудованого фахівця, водночас британські програми орієнтують
на формування вузькопрофесійних компетенцій, залишаючи поза увагою загальний розвиток особистості. Перевагою британської підготовки перекладачів є формування вмінь і навичок спеціалізованого перекладу (юридичного, медичного, технічного, економічного, наукового, літературного та ін.), проте програми лише окремих українських ВНЗ (Донецького національного університету, Херсонського національного технічного університету, Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича) наслідують цей досвід, що створює певні труднощі
в узгодженості змісту та формуванні професійної компетентності майбутніх перекладачів. Важливе значення має здобуття додаткової спеціалізації
в британських університетах (як правило, економічної або юридичної, натомість у вітчизняних університетах – педагогічної). Заслуговує на увагу щорічна практика написання та захисту курсових проектів, що допомагає поглиблено вивчати спеціальні дисципліни, формувати вміння й навички самостійного опанування знань, розвивати інші професійно важливі характеристики майбутнього фахівця.

Зафіксовано, що на законодавчому рівні процес професійної підготовки перекладачів регулює Закон України «Про вищу освіту». У Великій Британії чинною є Постанова Уряду «Про правовий захист суб’єктів перекладацької діяльності», Закон «Про авторське право», які регулюють взаємини
між перекладачем або перекладачем-фрілансером та іншими суб’єктами ринкових відносин. Закон і постанова чітко характеризують процес перекладацької діяльності, необхідні норми для виконання робіт, кваліфікацію перекладача, засоби та шляхи легалізації фрілансерів, механізми діяльності перекладацьких агентств тощо. Такий законодавчий супровід
дає перекладачам змогу уникнути ризиків у ході професійної діяльності
та водночас вимагає від них виконання необхідних процедур із легалізації, сертифікації, отримання дозволів, захищає в судових справах.

У Великій Британії діє низка організацій, які об’єднують перекладачів: Комітет із захисту прав перекладачів та організації професійної діяльності перекладачів, Інститут усного й письмового перекладу, що виконує функцію профспілки перекладачів, Асоціація перекладачів Великої Британії, Асоціація перекладачів Шотландії, Асоціація перекладачів Уельсу, Асоціація перекладачів Ірландії, Королівський комітет із питань перекладу
та авторського права. В Україні, окрім громадської Асоціації перекладачів України, не існує жодної державної структури, яка б захищала інтереси останніх та сприяла їхньому професійному зростанню.

Результати дослідження переконують, що, незважаючи на певний консерватизм, дотримання історичних і культурних традицій, наявність окремих недоліків та проблем (неузгодженість предметів із курсами навчання, порушення послідовності їх вивчення, надмірна спеціалізація), Велика Британія має більш вагомі здобутки в професійній підготовці перекладачів завдяки врегульованій законодавчо-нормативній базі; чіткій структурі організації навчання на всіх рівнях; оперативному реагуванню системи освіти на зміни ринку праці; професійній спрямованості освітніх програм; гнучкості системних зв’язків із роботодавцями й асоціаціями перекладачів, цілеспрямованій та систематичній роботі з підвищення якості перекладацької підготовки. Потужний науково-педагогічний потенціал вітчизняної вищої школи у поєднанні з прогресивними ідеями досвіду Великої Британії сприятиме підвищенню якості професійної підготовки перекладачів.

Виконане теоретичне дослідження особливостей професійної підготовки перекладачів в університетах Великої Британії й отримані результати аналізу професійної підготовки перекладачів в Україні вможливили обґрунтування науково-методичних рекомендацій щодо перспектив творчого використання прогресивних ідей британського досвіду в умовах модернізації
та реформування вітчизняної системи вищої освіти.