Проноза А.В. \"Дідівщина\" як соціально-культурне явище: механізми та форми відтворення

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується актуальність теми, окреслюється її характер, визначається мета, завдання роботи, наукова новизна одержаних результатів та їх практичне значення, наведено інформацію про особистий внесок здобувача, апробацію результатів дисертації та публікації.

         Перший розділ ““Дідівщина” як соціокультурне явище”. В цьому розділі пропонуються погляди різних дослідників, а також авторське бачення ключових понять таких як, “нестатутні взаємовідносини”, “дідівщина” в контексті більш широких понять, “культури” і “субкультури”.

На погляд російського військового соціолога Н. Марченко, нестатутні взаємовідносини – це специфічні соціальні відносини між неформальними групами військовослужбовців строкової служби, які виникають в зовнішнє детермінованих обставинах зімкнутості військових колективів паралельно уставним (формальним) відносинам і які виконують функцію заміщення, соціалізації, захисту, соціального контролю. Більшість військових психологів усвідомлює під “нестатутними взаємовідносинами” загострені по мірі відсутності покарання до протиправних, дій військовослужбовців різних категорій або їх груп на особистість та права співслужбовців. Генерал-майор юстиції В. Бондарев вважає, що “нестатутні взаємовідносини” – це гостре протиборство закону і беззаконня, порядку і свавілля, честі та безчестя”. Така більшість формулювань відзначена військовим журналістом С. Бугерой. На його думку поняття “порушення статутних правил взаємовідносин” на сьогодні потребує певного перегляду. В Збройних силах традиційно склалося усвідомлення під термінами “нестатутні взаємовідносини” і “дідівщина” одного ї того ж самого явища, що пов’язано з довгостроковим нерозумінням армійським керівництвом (ще з радянських часів) наявності “дідівщини” в армійському середовищі. На погляд автора дисертації “дідівщина” є багатофакторне явище, сукупність нестатутних взаємовідносин військовослужбовців, яка регулюється неформальними культурними нормами. Такій підхід дозволяє відійти від усвідомлення “дідівщини” як абсолютно негативного явища.

В залежності від ступеню відкритості суспільства, його інформованості про процеси які відбуваються в Збройних силах, складається відношення до нестатутних взаємовідносин (“дідівщині”) в армійському середовищі. В різні історичні періоди воно було різним – від повного замовчування до безкомпромісної критики, від спроб уяснити суть цього явища, до примітивних звинувачень армійського керівництва в бездіяльності. Без усвідомлення еволюції поглядів суспільства і військового керівництва на проблему “дідівщини” не можна зрозуміти суть цього явища.

Дається характеристика різноманітних джерел, з яких на сьогодні складається інформованість суспільства про “дідівщину”, а саме:

– погляди вчених різних галузей науки;

– директивні документи військового відомства і виступи військових керівників;

– засоби масової інформації;

– свідчення молодих чоловіків про факти “дідівщини”, під час їхньої служби в армії;

– свідчення батьків солдатів про факти “дідівщини” відносно їх синів;

– різноманітна інформація з боку командування та офіцерів військових частин.

 Вказується, що їх вивчення передбачається доволі важливим і заслуговує окремого розгляду, оскільки через них, виявляється відношення до “дідівщини” різних груп та шарів населення, соціальних інститутів і організацій.

Здійснюється аналіз відношення до “дідівщини” різних категорій військовослужбовців – офіцерів, сержантів, молодих солдатів, особливостей їх міжособової комунікації і службової взаємодії в контексті “дідівщини”. Стосовно до явища “дідівщини” автор вважає необхідним виділити два аспекти:

         по-перше, це існування офіцерської “дідівщини”, яка передбачає використання офіцерами в своєї службовій діяльності нестатутних методів впливу на солдатів, тобто таких методів, які звичайно практикуються “дідівщиною” в солдатському середовищі;

         по-друге, відношення офіцерів до самої “дідівщини”. На сьогодні воно має три основні тенденції, а саме:

- безперечне усвідомлення “дідівщини” характерним, для армії явищем, яке подолати не можливо;

         - намагання будь-яким засобом знайти щось вигідне з “дідівщини” в тому чи іншому вигляді;

- боротьба з нею всіма засобами та методами.

         Обґрунтовується теза про те, що однією з причин укорінення в армії “дідівщини” є падіння престижу сержантської служби і як наслідок - перерозподіл власних повноважень серед військовослужбовців строкової служби. Докладно окреслюються різноманітні способи і прийоми, які використовує “дідівщина” в боротьбі за владу, а саме – панібратство, низька виконавча дисципліна, приклеювання ярликів та інше.

         В другому розділі “Особливості прояву “дідівщини” в армійському середовищі” здійснений аналіз дисциплінарної практики, яка проводиться у відповідності з вимогами Дисциплінарного статуту. Обґрунтовується неефективність існуючої дисциплінарної системи, яка заснована переважно на застосуванні моральних засобах заохочень. Ті дисциплінарні стягнення, які пропонуються до застосування в силу об’єктивних причин і особливостей сучасного стану Збройних сил не сприймаються військовослужбовцями строкової служби як покарання. Це породжує стан вседозволеності і безкарності. В таких умовах офіцери стають “заручниками”, з одного боку, застарілої дисциплінарної системи, а з іншого - “дідівщини”. В результаті виникає явище “фільтрації інформації”, яка передбачає приховування правопорушень або доповідь про них в більш вигідному для офіцерів ракурсі. “Фільтрація інформації” - це своєрідний механізм захисту, якій сприяє зберіганню “дідівщини”. Таким чином, інтереси офіцерів і “дідівщини” збігаються.

Ґрунтовно розглядаються неформальні покарання, які використовуються “дідівщиною”. Пропонується систематизувати їх наступним чином:

- по ступеню и інтенсивності фізичного впливу: пряме фізичне насильство і приховане (пов’язане з випробуванням вимогливості).

- по кількості покараних: покарання окремих військовослужбовців і групові покарання.

Підкреслюється, що кожна група покарань має свої особливості, використовується при досить визначених обставинах і для досягнення досить визначених цілей. В першу чергу застосовують покарання, пов’язанні з випробуванням вимогливості. Часто, вони мають загальний характер, коли за провину одного несе покарання група військовослужбовців.

Дається опис типових неформальних покарань розповсюджених в умовах “дідівщини” в солдатському середовищі, таких, як “електричний стілець”, “крокодил”, різновиди “лося” і т. ін.

Як правило, всі покарання ініціюються солдатами - старослужбовцями або сержантами, а провина перевищується чи навіть вигадується. Головне - не само покарання, а причина, привід для нього. Ними можуть бути і запізнення в стрій, і неохайний зовнішній вигляд, і якби неналежне виконання стройової пісні, тобто – все, що завгодно. Причому, часто карається не той, хто, наприклад, запізнився встати в стрій, а останній, хто встав; не той, у кого взуття брудне, а той, у кого гірше виглядає. Таким чином, визначається не винний, а останній. Саме він і несе покарання. Як наслідок, у молодих солдатів формується почуття тотальної винності, нездатності, непевності і постійного страху бути покараним в будь - який час и за все, що завгодно.

У фізичних покарань, в порівнянні з Дисциплінарним статутом, є своєрідні переваги. В системі “провина – покарання”, часова дистанція між кінцевими пунктами значно коротше. Покарання, як правило, слідує терміново, одразу після скоєння порушення. Крім того, фізичне покарання породжує відчуття страху перед болем, чого не можна сказати про покарання, що запропоновані до застосування Дисциплінарним статутом.

Таким чином, неформальні покарання позбавлені недоліків, властивих офіційної дисциплінарної практиці і як наслідок, є більш дієвими. Саме тому, “дідівщина” намагається їх активно використовувати, і саме тому, “дідівщина” в питанні впливу на військовослужбовців завжди знаходиться в більш зручному стані в порівнянні з офіцерами, які використовують статутні методи впливу на військовослужбовців.

Для неформальних покарань властиві наступні характерні особливості:

- прихованість;

- намагання причинити як можна більше фізичного болю і страждань, і при цьому, залишити як можна менше слідів насильства на тілі постраждалого;

- моральне приниження;

- масовість;

- подвійність неформального покарання – тобто, “дідівщиною” передбачається, що неформальне покарання крім грубого фізичного насильства, безумовно, несе в себе функцію відбору, коли по спроможності переносити фізичну біль і моральне приниження, відбувається попередній розподіл молодих солдатів на окремі прошарки (“перці взводу”, “рахуючи”, “чмошнікі”, “косарі”, “шаровікі” и т. ін.);

- неоднакова інтенсивність використання неформальних покарань, яка залежить від строку служби солдата.

Розглядаються поведінські стереотипи з елементами міфологізації, які створюються “дідівщиною” для різних категорій військовослужбовців. Вони повинні забезпечити стабільне існування і відтворення “дідівщини”. Можна виділити наступні поведінські стереотипи:

         - на початку служби, всього лише шість місяців необхідно перетерпіти, всі негаразди, приниження і знущання, а потім буде легше, можна буде взагалі нічого не робити, за тебе все будуть робити інші молоді солдати;

- “уставщина”, як гіпертрофоване викривлення положень загальновійськових статутів солдатами - старослужбовцями;

- боротьба із “стукачами” (явними або уявними), як з погрозою існування самих основ “дідівщини”;

- твердження, що всі молоді солдати нероби. Вони не бажають служити, нічому не бажають вчитися і тому, їх потрібно примушувати;

- твердження, що саме молоді солдати, частіше за все порушують військову дисципліну, тому старі військовослужбовці повинні за ними слідкувати;

- переконання, що “дідівщина” сприяє підтриманню дисципліни і порядку в підрозділі. Тільки вона може їх забезпечити на необхідному рівні;

- пропаганда думки про те, що “дідівщини” в армії вже немає її вже ліквідували, або, принаймні, вона вже не та, що була раніше;

- переконання про не викорінення “дідівщини”.

         В залежності від конкретної ситуації, “дідівщина” використовує той чи інший поведінській стереотип.

         В третьому розділі “Прояв “дідівщини” в різних формах творчості військовослужбовців строкової служби” дається аналіз комплексу неформальних ритуалів, привілеїв і заборон розглядаються неформальні ритуали і неформальна періодизація військової служби, які є одними з найбільш яскравих проявів “дідівщини”. Вони нерозривно пов’язані між собою. Їх вивчення до недавнього часу цілеспрямовано не здійснювались, або проводились доволі поверхово, без з’ясування причин, що їх породжують, істинного значення і ступеню впливу на всю систему неформальних взаємовідносин, яка існує в солдатському середовищі.

         Під неформальною періодизацією військової служби слід розуміти її умовний розподіл на визначені часові інтервали (великі або маленькі), з моменту призову на військову службу і до самого звільнення військовослужбовця строкової служби в запас. Їх кількість, може варіюватися від трьох і більше, але як провило не перевищує сьомі.

         Неформальні ритуали, супроводжують перехід солдатів від одного умовного періоду служби до іншого. В солдатському середовищі вони отримали назву “перехід”. Спільним для них, як правило, є:

- визнання їх необхідності і значущості для військової служби більшістю солдатів;

- їх  характерна прихованість під час здійснення, що пов’язано з негативним до них відношенням з боку офіцерів. Їх більшість рахує, що такі ритуали є проявами нестатутних взаємовідносин і через них суттєво погіршується стан військової дисципліни;

- здійснення ритуальних дій в більшості випадків супроводжується больовим випробуванням або його імітацією;

- велика варіативність, під час проведення однакових ритуалів, яка залежить від багатьох факторів – роду військ, традицій, що склалися у військової частині, контингенту військовослужбовців строкової служби, ступеню контролю з боку командирів та ін.

Автор вважає, що неформальні ритуали в солдатському середовищі не обов’язково жорстко пов’язані з дідівщиною. Їх можна розглядати як самостійний субкультурний прояв, характерний для військової служби. Вони являють собою доволі розвинуту та струнку систему і, в сукупності з офіційними військовими ритуалами, вони, задовольняють різноманітні потреби військовослужбовців строкової служби.

Стабільному існуванню “дідівщини” сприяють й інші, не пов’язані з “переводами” неформальні ритуали, звичаї та традиції, які можна визнати своєрідними компенсаторними механізмами. Серед них, з точки зору найбільшого компенсаторного впливу, можна виділити неформальне свято “50 на 50”, коли рівно на добу молоді солдати змінюються ролями зі старослужбовцями.

Завершує службу в Збройних силах ритуал проводів “дембеля” за КПП.

Дуже близько до неформальних ритуалів стоять інші карнавальні “дійства” та “приколи”, певною мірою доволі жорстокі, такі, наприклад, як “дискотека”, “місяцехід”, “пам’ятник”, “нічне водіння”, “дембель в небезпеці”, “бій гладіаторів” та ін. Їх опис даний в дисертації. Вони займають проміжне місце між ритуалами і неформальними покараннями.

Неформальній періодизації відповідає досить визначена і чітка система неформальних привілеїв та заборон для різних, у відповідності до “дідівщини”, категорій військовослужбовців строкової служби. За її порушення слідують конкретні санкції та покарання. Намагання до збільшення числа заборон тягне за собою більшу ймовірність їх порушення і, відповідно, більш велику вірогідність застосування покарань. Неформальні заборони і привілеї виникають під впливом утиску законних прав інших військовослужбовців. Це своєрідні правила поведінки військовослужбовців різних строків призову, наслідування яким є обов’язковим для всіх.

В дисертації зроблений висновок про те, що неформальна періодизація військової служби, а також система неформальних ритуалів, привілеїв і заборон, є однією з важливих складових “дідівщини”.

Аналізуються  її щоденні засоби та методи впливу на військовослужбовців і протидії вимогам загальновійськових статутів. Молоді солдати, вже з першого дня служби знають, що їх чекає “дідівщина”. Морально і психологічно вони готові до її сприйняття. В таких умовах вимоги “дідівщини” розглядаються ними як обов’язковий і характерний елемент військової служби.

Дослідження показує, що обов’язковою умовою виникнення і сталого існування “дідівщини” є створення певного, бажаного постійного рівня морально-психологічної напруги. Воно досягається шляхом введення солдата в стан постійного почуття страху. Можна виділити наступні види страху, який породжується “дідівщиною”:

- страх перед фізичним покаранням;

- страх отримати характеристику “стукача”;

- страх виглядати слабким і несамостійним перед батьками.

Молоді солдати, які відчувають тиск з боку старослужбовців, не бажають відновити справедливість та покарати винних, але шукають можливих шляхів втечи від “дідівщини”.

“Дідівщина” легко адаптується до зміни умов існування. При цьому, вона завжди намагається привласнити собі функції керівництва і поширити свої норми, правила, еталони поведінки на весь військовий колектив. І це нерідко стає дійсністю, оскільки робиться послідовно, наполегливо і агресивно. В результаті військовослужбовець, якій вирішив постояти за себе в боротьбі з “дідівщиною” автоматично стає в опозицію до колективу.

В роботі дається характеристика проявів “дідівщини” в формах поведінки і творчості військовослужбовців строкової служби. До них, в першу чергу відносяться особливості носіння військової форми одягу, фотокартки про службу в армії, татуювання, на військову тематику, “дембельскі альбоми”, пісенники, кишенькові блокноти, вірші і пісні військової тематики, солдатські рими і графіті.

Так, самостійна модернізація солдатами військової форми одягу здійснюється поетапно, від одного періоду служби до іншого і відповідно існуючим нормам солдатської моди. Кожному періоду служби відповідають ті чи інші неформальні правили модернізації військової форми. Вона набуває своєї кульмінації під кінець служби у вигляді оформлення так званої “дембельскої форми”.

“Дідівщина” знаходить свої прояви у солдатських фотокартках на пам’ять, так як на них документально фіксуються всі зовнішні розбіжності в носінні військової форми одягу і поведінки військовослужбовців строкової служби. Що стосується татуювання, то тут привілеями в їх нанесенні мають переважно старослужбовці.

Особливо значимим елементом солдатської субкультури до недавнього часу були так звані “дембельські” альбоми. Але, у зв’язку із скороченням терміну дійсної строкової служби з двох до півтора року цей своєрідний жанр субкультури слід визнати елементом минулого. На зміну йому прийшли кишенькові блокноти, які в свою чергу отримали статус “дембельских”.

Велике розповсюдження отримали такі своєрідні поетичні форми творчості, як солдатські рими. Примітивні по своєї суті, вони в сукупності відображають існуючу в солдатському середовищі систему норм, цінностей та пріоритетів. У декілька меншому ступені отримали розповсюдження вірші та пісні військової тематики. В них також має місце відображення системи нестатутних взаємовідносин як домінуючого зразка поведінки серед військовослужбовців строкової служби, хоча і менш, в порівнянні з римами.

Якій жанр армійської субкультури ми би ні взяли, який характерний субкультурний прояв в армії ми б ні розглядали, в них обов’язково, в тій чи іншій формі, в більшому або меншому ступеню знаходить свій прояв “дідівщина”. Це є характерною знаковою рисою і особливістю армійської субкультури.