У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і задачі дослідження, його об'єкт і предмет, визначено методи дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, визначено особистий внесок здобувача, відображено апробацію результатів роботи.
У першому розділі «Теоретичні основи формування і розвитку транзитного потенціалу країни» визначено сутність, специфіку і систематизовано складові транзитного потенціалу країни, узагальнено положення відносно оцінки ефективності використання транзитного потенціалу, встановлено особливостей його реалізації на сучасному етапі розвитку економіки.
Сучасний етап економічного розвитку, який характеризується посиленням конкуренції, формуванням нових правил поведінки країн у взаємодії з іноземними партнерами, посиленням впливу глобального середовища на розвиток національних економік, обумовлює необхідність постійного нарощування економічного потенціалу країн з метою забезпечення стійкого зростання конкурентоспроможності національної економіки. Однією з найважливіших складових економічного потенціалу країни є транзитний потенціал, під яким пропонується розуміти можливості та спроможність транспортної системи країни здійснювати міжнародні транзитні перевезення по своїй теріторії.
Обєктивна необхідність транзита як вида перевезень обумовлена такими чинниками: нерівномірністью розповсюдження природних ресурсів, надмірно високою концентрацією деяких видів ресурсів в окремих країнах та гострим дефіцитом в інших; необхідністю диверсифікації матеріальних і енергетичних ресурсів по мірі розвитку виробництва; розвитком торговельних відносин країн; відносною обмеженностю предметів споживання (природних ресурсів, товарів виробничого призначення), виробництво (видобуток), постачання і накопичення яких доцільно в теперешній час; спеціалізаціей окремих країн на виробництві товарів тощо.
Виявлено специфічні особливості транзиту, а саме: поєднання і збалансування інтересів і зусиль різних країн; забезпечення на рівні міжнародних домовленостей; залежність від інших галузей економіки і кон’юнктури міжнародних ринків; безпосередній зв’язок із реалізацією геополітичних і геоекономічних стратегій держав. Встановлено найбільш важливі складові транзитного потенціалу, в т.ч. виробничий, комунікаційний, соціально-трудовий, організаційний, інституціо-нальний потенціали та потенціал системи обслуговування.
Розроблено напрями класифікації транзитного потенціалу. Серед них: групи країн та інтеграційні угруповання, які є споживачами транспортних послуг; види вантажів (групи товарів); види транспорту, які виконують транзитні перевезення; міжнародне інституційно-правове забезпечення; інфраструктурно-технологічне забезпечення (міжнародні транспортні коридори, схеми організації); види власності на засоби транспортування/шляхи сполучення/об’єкти транспортної інфраструктури.
Однією з найважливіших особливостей транзиту є висока частка державної власності і високий рівень державного регулювання, який реалізується через проведення транспортної політики, що спрямована на забезпечення сталого функціонування транспортної системи і оптимізацію транзитного потенціалу.
Якість державного втручання є важливим фактором розвитку транзитного потенціалу, а його необхідність зумовлена: 1) занадто високою капіталоємністю галузі і довгостроковим характером інвестицій; 2) монополістичним характером елементів транспортної системи; 3) необхідністю спеціального функціонально-правового режиму роботи; 4) вимогами підтримки високого рівня функціональності транспорту для нормальної роботи виробничої системи, обміну і життєдіяльності суспільства; 5) загостренням екологічних проблем, що повязані зі зростанням обсягів і інтенсивності транспортних перевезень; 6) особливою значущістю для забезпечення національної безпеки.
Запропоновано класифікацію видів транзиту і транзитних перевезень з урахуванням таких ознак, як: види транспорту (наземний, водний, повітряний, комбінований); предмет транзиту (сировина, промислова і сільськогосподарська продукція, енергія і енергетичні ресурси); сезонність (сезонний, постійний); характер систем транзиту (локальні, дисперсні); характер доходу (прямий, непрямий, змішаний); особливості регулювання (в односторонньому і багатосторонньому порядку); форми власності транспортних засобів і комунікацій (державні, приватні, змішані); номенклатура товарів (гомогенні, гетерогенні); тип транспортних комунікацій (масові, спеціальні); участь різних видів транспорту (прямий; змішаний); спосіб транспортування вантажів (єдиний; комбінований); специфіка руху одного виду транспорту (сквозний, з перевантаженням); необхідність розміщення вантажів на митному складі (прямий і непрямий). Така класифікація дозволяє враховувати специфічні характеристики транзитних перевезень та удосконалити діагностику стану транзитного потенціалу країни.
Серед первинних факторів, які зумовлюють масштаб транзитного потенціалу і можливості його реалізації, виділено наступні: природньо-географічні умови і розміри території країни; рівень диверсифікованості структури промислового виробництва; ефективність державної економічної, транспортної і зовнішньої політики; рівень забезпеченності необхідними інвестиційними і людськими ресурсами; баланс переваг від здійснення транзитних послуг; рівень розвитку транспортної системи. Встановлено основні напрями впливу інтернаціоналізації економіки на розвиток транзитного потенціалу країни; охарактерізовано комплексний ефект використання транзитних можливостей.
При оцінці рівня транзитного потенціалу країни запропоновано виділять внутрішню (передбачає оцінку секторальну оцінку транзитного комплексу) та зовнішню (передбачає оцінку результатів транзита для національного господарства) ефективність його реалізації за видами транспорту, вантажів, технологічними і комунікаційними мережами, міжнародними транспортними коридорами. У процесі оцінки ефективності пропонується враховувати обмеження і якісні характеристики транспортної системи країни, ключові індикатори її функціонування (обсяг транзитних перевезень, вартість, обсяг послуг, валютна ефективність, рівень доходності). Обгрунтовано класифікацію факторів, які впливають на ефективність використання транзитного потенціалу. Серед них: ступень впливу, місце виникнення, періодичність, характер впливу, іерархія тощо.
Враховуючи велику різноманітність факторів реалізації транзитного потенціалу країни, складність їх розмежування і систематизації запропоновано виділяти декілька парадигм управління ним, які дозволяють визначити напрями і сформувати економічний механізм використання транзитних можливостей. У роботі виділено структурну, технологічну, технічну, інформаційну, ринкову, політичну, правову, організаційну, ресурсну, цінову парадигми і парадигму конкурентоспроможності. Надано характеристику сутності кожної з парадигм, що дає можливості зусередити увагу на певній групі факторів у процесі управління і наукових дослідженнях. При цьому враховуються різні групи умов (політичні, правові, ресурсні, інформаційні), пріоритетне значення серед яких мають інвестиційні та політичні. Сформульовано принципи реалізації транзитного потенціалу і транзитної політики держави, які пов’язані із завданнями забезпечення міжнародної конкурентоспроможності транзитних перевезень в умовах входження країни в міжнародний (глобальний і регіональний) економічний та інституційний простір.
