Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Каталог авторефератів / ЮРИДИЧНІ НАУКИ / Криміналістика; судово-експертна діяльність; оперативно-розшукова діяльність
Назва: | |
Тип: | Автореферат |
Короткий зміст: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, задачі, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено відомості про особистий внесок здобувача, апробацію та оприлюднення результатів дослідження. Розділ 1 “Поняття та криміналістична характеристика шахрайства, вчиненого способом фінансової піраміди” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1 “Фінансова піраміда як спосіб шахрайства: поняття та ознаки” на основі юридичних, економічних й інших підходів, законодавства та слідчої практики обґрунтовано поняття й виокремлено криміналістичні ознаки фінансової піраміди як способу шахрайства. За результатами аналізу літератури, оцінки сучасного стану та розвитку наукових уявлень про шахрайство автор дійшов висновку, що злочинні схеми заволодіння майном громадян шляхом створення фінансових пірамід є продуктом взаємодії низки правових, соціальних та психологічних чинників, що зумовлені історичним етапом розвитку суспільства. Це не лише сучасний спосіб шахрайства, а соціальний феномен, що потребує комплексного вивчення у контексті історії, соціології, психології, кримінології, кримінального права та інших наук. Метою організаторів фінансової піраміди (на відміну від правомірної фінансової діяльності) завжди є незаконне залучення коштів фізичних осіб (вкладників, інвесторів, довірителів) зі створенням ілюзії обґрунтованості інвестиційної діяльності та з обіцянкою швидких прибутків у подальшому, що підтверджується частковою виплатою “дивідендів”, але не унаслідок економічної прибутковості, а за рахунок фінансових надходжень від нових учасників. Головними ознаками фінансової піраміди як способу шахрайства є відсутність в організаторів намірів і реальних можливостей виконати взяті зобов’язання щодо управління залученими коштами (підтверджених фінансових і матеріальних активів, програм капіталізації коштів, результатів задекларованої діяльності), а також неадекватність наданих послуг із залучення нових учасників їх фактичній цінності. Додатковими ознаками є: 1) зв’язок шахрайства (ст. 190 КК України) з іншими злочинами (ст. 191, 200, 205, 209, 255, 357, 358, 361, 364, 366 КК України); 2) участь у вчиненні злочину організованих груп (злочинних організацій), що діють під прикриттям фінансових установ (кредитних спілок, страхових компаній, довірчих товариств, інвестиційних фондів) чи неприбуткових організацій (релігійних общин, благодійних асоціацій, клубів “за інтересами”); 3) використання у злочинних цілях інструментів фінансового ринку (цивільно-правових угод, передачі коштів у довірче управління, продажу цінних паперів тощо); 4) непрозора сфера діяльності компаній, що приховують фінансову піраміду (їх багаторазова реорганізація, зміна організаційно-правової форми, юридичної та фактичної адреси, офшорна реєстрація, недоступність керівників); 5) створення легенди прибутковості капіталовкладень шляхом використання підроблених документів, PR-технологій та активної реклами в засобах масової інформації; 6) застосування прийомів маніпулювання свідомістю потерпілих. Як специфічне явище в сучасній злочинності цей спосіб шахрайства відомий багатьом країнам, а дії злочинців нерідко набувають транснаціонального характеру. У зв’язку з цим, проведено порівняльний аналіз законодавства та правозастосовної практики щодо протидії шахрайству, вчиненому способом фінансової піраміди, в окремих країнах Європи, Південно-Східної Азії та США. У підрозділі 1.2 “Характеристика злочинних технологій заволодіння коштами громадян способом фінансової піраміди” підкреслено, що складовими цього способу шахрайства є низка взаємопов’язаних технологій підготовки, вчинення та приховування злочинної діяльності (злочинних технологій). Виокремлено та проаналізовано такі злочинні технології: 1) створення суб’єктів господарювання або набуття права на створені суб’єкти; 2) проведення розвідувальних заходів; 3) організаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності злочинної групи; 4) залучення нових учасників фінансової піраміди; 5) застосування психологічного впливу на громадян. На підставі вивчення кримінальних справ встановлено, що будь-яка схема шахрайства, вчиненого способом фінансової піраміди, за період свого розвитку проходить певні стадії. Перша стадія (“створення”) характеризується активною рекламою та залученням нових учасників (її тривалість у 80,7 % справ становить від трьох місяців до року). Друга стадія (“розквіт”) характеризується інтенсивним (ажіотажним) припливом інвесторів. На цій стадії виплачують “дивіденди” за рахунок надходження коштів від нових учасників (у 69,9 % – від шести місяців до року). Третій стадії (“стагнація”) властиві сповільнені темпи напливу нових інвесторів і стабілізація їх кількості. Обсяг залучених коштів уже є недостатнім для своєчасних виплат за внесками. Інвесторів переконують у необхідності очікування дивідендів, пояснюючи затримання з їх виплатою впливом об’єктивних обставин (у 73,3 % – від трьох до шести місяців). На четвертій стадії (“ліквідація”) збільшується кількість невдоволених учасників, які звертаються до правоохоронних органів (у 65,8 % – від одного до шести місяців). Організатори фінансової піраміди здебільшого зникають на цій стадії та вживають заходів щодо приховування коштів, здобутих злочинним шляхом. Виокремлено особливості вчинення шахрайств способом фінансової піраміди у сфері інвестиційної діяльності, зокрема, під виглядом надання послуг з навчання та працевлаштування, вкладання коштів у прибутковий бізнес-проект, організації схем багаторівневого маркетингу, а також придбання товарів у групах (64,7 % справ), у сфері діяльності кредитних спілок (21,8 %), житлового будівництва (7,7 %), страховій сфері (3,8 %), а також під виглядом надання фінансових послуг у мережі Інтернет (1,9 %). У підрозділі 1.3 “Характеристика предмета та обстановки злочинного посягання, особи злочинця та злочинних груп, а також особи потерпілого” розкрито зміст основних елементів криміналістичної характеристики шахрайств, учинених способом фінансової піраміди. Предметами шахрайства є гроші (81,3 %) у національній (48,0 %) та іноземній (52,0 %) валюті, безготівкові кошти, обіг яких пов’язаний з електронними платіжними системами (16,0 %), а також фінансові зобов’язання громадян у вигляді акцій, іпотечних та інвестиційних сертифікатів (2,7 %). Різноманіття способів учинення шахрайств визначає їх вчинення у різних місцях. Для проведення зустрічей з потерпілими злочинці орендують, як правило, великі за площею приміщення, що розташовані в центральних районах міст, мають високий рівень обладнання й комфортності (палаци культури та мистецтв, кінотеатри, ресторани, готелі, стадіони, актові зали державних установ). За результатами вивчення 380 осіб, яких притягнено до відповідальності за вчинення шахрайства, встановлено, що здебільшого злочини вчиняють чоловіки (84,4 %) віком від 35 до 49 років (51,8 %). Більшість з них є громадянами України (96,2 %), отримали спеціальну фахову підготовку та мають значний досвід фінансово-господарської діяльності різного рівня (81,3 %). У 72,1 % для прикриття злочинної діяльності організатори злочинних груп залучали співзасновників і службових осіб суб’єктів господарювання, у 11,6 % – колишніх працівників правоохоронних органів, у 10,2 % – раніше засуджених за корисливі злочини. Особа злочинця у справах цієї категорії у 82,5 % випадків є колективним суб’єктом (організована злочинна група або злочинна організація). Кількість членів групи визначається залежно від потреби в розподілі ролей і технологій злочинної діяльності. Формування груп відбувається зазвичай з ініціативи організаторів (68,1 %). За стійкістю злочинної спрямованості у 23,0 % випадків злочини вчиняли злочинні організації, у 55,1 % – організовані групи, що мають ієрархічну побудову (вищий орган управління, виконавчий орган, середня та низова ланки, виконавці), існують тривалий час при незмінному складі вищих керівників і поетапному оновленні виконавців середньої та низової ланки, які мають обмежене уявлення про загальну злочинну спрямованість діяльності організації. Завданнями організаторів шахрайства найчастіше було розроблення загальної схеми злочину та безпосередня участь у її реалізації (97,4%), підбір співучасників, розподіл ролей між ними, їх навчання (93,5 %), приховування доходів, одержаних злочинним шляхом, розподіл злочинних прибутків між членами злочинної групи (66,2 %), налагодження корупційних зв’язків з працівниками правоохоронних та контролюючих органів (62,3 %). Потерпілими є переважно жінки (61,2 %). Більшість потерпілих – віком від 30 до 55 років (55,6 %), мешкали в інших регіонах (57,9 %), як правило, знайомі між собою або є родичами (78,5 %). Наміри передати кошти шахраям у більшості жертв виникали під час спілкування з іншими потерпілими (70,1 %) або унаслідок впливу з боку членів злочинних груп (15,7 %). Розділ 2 “Початковий етап розслідування шахрайства, вчиненого способом фінансової піраміди” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1 “Особливості попередньої перевірки інформації про злочин та порушення кримінальної справи” підтверджено необхідність виокремлення цього етапу кримінально-процесуальної діяльності в методиці розслідування шахрайства, вчиненого способом фінансової піраміди. Специфіку попередньої перевірки інформації про злочин визначають такі чинники: 1) перевірка розпочинається, як правило, за заявами потерпілих після завершення активної фази злочинної діяльності; 2) її складність визначає велика кількість заявників (до 10 осіб – у 9,6 % справ; від 10 до 25 осіб – у 21,5 %; від 25 до 50 осіб – у 24,4 %; від 50 до 100 осіб – у 31,4 %; понад 100 – у 13,4 %); 3) необхідність одночасного вилучення документів, що мають ознаки речових доказів, у різних місцях, інформації на електронних носіях, а також проведення документальних перевірок із залученням фахівців державних контролюючих органів (Держфінпослуг, Нацбанк, Мінфін); 4) під час перевірки необхідно виявляти ознаки вчинення різних злочинів, зокрема у сфері господарської та службової діяльності. Підставами до порушення кримінальної справи є матеріали попередніх перевірок за заявами громадян (62,8 %) або суб’єктів господарювання (13,5 %), дані, зібрані унаслідок проведення оперативно-розшукових заходів (17,9 %), результати перевірок суб’єктів господарювання за ініціативою контролюючих або правоохоронних органів (5,8 %). Слідчий має оцінювати зібрану інформацію, зокрема із залученням фахівців у галузі економіки, психології, криміналістики. Якщо зібрані дані є недостатніми для прийняття обґрунтованого рішення про порушення кримінальної справи (дають змогу припустити як наявність, так і відсутність події злочину), потрібно провести додаткову перевірку, що включає в себе процесуальні, оперативно-розшукові та адміністративні заходи. У підрозділі 2.2 “Обставини, що підлягають встановленню на початковому етапі розслідування шахрайства, вчиненого способом фінансової піраміди” диференційовано ці обставини за трьома рівнями, а саме: перший рівень (предмет доказування) визначено ст. 64 і 23 КПК України; другий рівень визначено на основі ознак злочинів певного виду (проти власності, у сфері господарської, службової діяльності), а також положень регулятивного законодавства; третій рівень визначають шляхом деталізації перших двох груп з урахуванням обставин вчинення конкретного злочину. Розкрито зміст обставин, що підлягають встановленню у справах про шахрайства, вчинені способом фінансової піраміди, зокрема щодо факту шахрайства (обставини, що характеризують подію злочину), щодо об’єктивної сторони злочину (ознаки злочинних технологій підготовки, вчинення та приховування злочинів), що характеризують суб’єкта (скільки було злочинців, стосунки у злочинній групі, розподіл ролей між співучасниками), щодо суб’єктивної сторони (вина кожного члена злочинної групи), щодо характеру і розміру шкоди, завданої злочином (використання коштів і майна, одержаних злочинним шляхом), обставини (причини та умови), що сприяли вчиненню злочину. На початковому етапі розслідування у справах цієї категорії має суттєву специфіку встановлення суб’єктивних ознак шахрайства, причетності до злочину всіх фігурантів, розміру матеріальної шкоди, завданої злочином, коштів і майна, одержаних злочинним шляхом, а також іншого майна, на яке може бути накладено арешт для забезпечення відшкодування збитків потерпілим і можливої його конфіскації. Акцентовано увагу на окремих ознаках шахрайства, що мають бути встановлені на початковому етапі розслідування, зокрема невиконання договірних зобов’язань організацією, що залучала кошти громадян, використання підроблених документів при укладанні угод, а також неправдивих рекламних оголошень і повідомлень у засобах масової інформації, створення суб’єктів господарювання з реєстрацією в офшорних зонах або з ознаками фіктивності, відсутність в організації можливостей виконати взяті зобов’язання, застосовування прийомів психологічного впливу. У підрозділі 2.3 “Типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування шахрайства, вчиненого способом фінансової піраміди” класифіковано та розглянуто типові слідчі ситуації, характерні для початкового етапу розслідування шахрайства, вчиненого способом фінансової піраміди, а також запропоновано оптимальну сукупність дій слідчого для вирішення відповідних завдань. Автором підкреслено важливість оцінки слідчої ситуації залежно від характеру джерел початкової інформації про злочин (у зв’язку із заявами потерпілих та повідомленнями службових осіб, проведенням документальних перевірок, а також здійсненням оперативно-розшукової діяльності). Встановлено, що типовими ситуаціями початкового етапу розслідування у справах цієї категорії є такі: 1) справу порушено на підставі численних звернень громадян у зв’язку з припиненням діяльності організації, що залучала їх кошти, та зникненням її керівників (73,0 %); 2) справу порушено за оперативними матеріалами у зв’язку з неповерненням коштів організацією, керівники якої не ховаються від правоохоронних органів і не спростовують факту залучення коштів громадян, а невиконання зобов’язань перед вкладниками пояснює тимчасовими фінансовими труднощами (16,4 %); 3) справу порушено стосовно службових осіб організації, що залучала кошти громадян, унаслідок перевірки її фінансово-господарської діяльності (10,6 %). Залежно від обсягу інформації про організатора злочинної групи, виокремлено ситуації, коли інформація про організатора злочину є недостатньою, організатора встановлено, проте його місцезнаходження невідоме, організатора злочину затримано. Розглянуто порядок проведення слідчих та інших процесуальних дій, а також оперативно-розшукових заходів у різних ситуаціях, що визначають необхідність розв’язання тактичних завдань початкового етапу розслідування, зокрема встановлення злочинного умислу в діях керівників організацій, що є прикриттям злочинної діяльності, подолання протидії розслідуванню з боку підозрюваних та інших осіб, вилучення документів, у яких відображено зобов’язання перед потерпілими, та інших речових доказів, визначення складу та стосунків учасників злочинної групи, встановлення зв’язку шахрайства з іншими злочинами, виявлення коштів і майна, одержаних злочинним шляхом, та вжиття заходів щодо відшкодування завданої шкоди. Розділ 3 “Особливості проведення слідчих дій під час розслідування шахрайства, вчиненого способом фінансової піраміди” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 3.1 “Організація і тактика проведення слідчих дій для отримання інформації з матеріальних джерел” запропоновано перелік слідчих дій, спрямованих на вилучення та дослідження речових доказів і документів у справах про шахрайства досліджуваної категорії, а також сформульовано рекомендації щодо їх проведення. Обшук (проводився у 71,1 % справ) дає змогу передусім встановити груповий характер злочину, довести наявність зв’язків учасників організованого злочинного угруповання, його склад, цілі, розподіл ролей, особу організатора. У 65,3 % справ здійснено обшуки службових або інших адміністративних приміщень. Об’єктами пошуку зазвичай є офіційна документація, зокрема документи з ознаками підроблень, а також електронні носії інформації. До проведення обшуку слід залучати спеціалістів різного профілю, зокрема бухгалтерів і ревізорів, експертів-криміналістів, фахівців у галузі комп’ютерних технологій. Під час виїмки найчастіше (у 98,7 % справ) вилучали документи в районних і міських державних адміністраціях (дані про реєстрацію громадських об’єднань та суб’єктів господарювання), у підрозділах Державної податкової служби (документи податкової звітності суб’єктів, використаних для прикриття злочинної діяльності), Міністерства юстиції України (щодо реєстрації об’єднань громадян), Пенсійного фонду та Держкомстату України (щодо факту реєстрації на території України певних організацій), Міністерства фінансів України, Національного банку України, Держфінпослуг України (щодо видачі організаціям дозволів здійснювати фінансово-посередницьку діяльність), органів внутрішніх справ (щодо отримання дозволів на виготовлення печаток і штампів), у комерційних банках (щодо відкриття рахунків і ведення операцій за рахунками), у патентних організаціях (щодо реєстрації знаків для товарів і послуг, видачі свідоцтв), нотаріальних конторах (щодо завірення угод з громадянами, інших документів), у бюро технічної інвентаризації (щодо реєстрації прав власності на нерухомість), на телефонних станціях (інформація операторів мобільного зв’язку), в адміністраціях підприємств, установ та організацій (щодо використання членами злочинної групи приміщень, устаткування). Огляд місця події як невідкладну слідчу дію проводили в офісах компаній, що використовували для прикриття злочинної діяльності (34,6 % справ). Результативним є огляд офісних приміщень (для спростування факту здійснення членами злочинної групи задекларованої діяльності), а також приміщень установ та організацій, орендованих членами злочинної організації для проведення акцій з потенційними потерпілими. Особливу увагу слід приділяти огляду вилученої комп’ютерної техніки й телекомунікаційних пристроїв (49,3 %), що повинен проводити слідчий за участю спеціаліста відповідного профілю. У підрозділі 3.2 “Організація і тактика проведення слідчих дій для отримання інформації з особистісних джерел” розкрито специфіку організації й тактики одержання показань свідка, потерпілого, підозрюваного та обвинуваченого. На підставі узагальнення матеріалів кримінальних справ встановлено, що як свідків найчастіше допитують осіб, які брали участь в окремих юридично значимих діях чи фінансових операціях (приватних нотаріусів, працівників охоронних компаній, адвокатів, менеджерів юридичних фірм, орендодавців, провайдерів Інтернет-сайтів, службових осіб банків); осіб, які залучені організаторами злочину для виконання окремих технічних та інших допоміжних функцій; спеціалістів різного профілю, не зацікавлених у розслідуванні (економістів, фахівців у галузі маркетингу, соціальної психології, математичного моделювання, музикознавства); знайомих підозрюваних та обвинувачуваних у позаслужбових стосунках (родичів, колег, друзів, коханців). Показання свідків на допиті залежать від ролі допитуваних у механізмі злочину, що визначає ступінь їх відвертості. Службові особи зазвичай схильні замовчувати факти, пов’язані з неправомірною поведінкою підлеглих, а також з учиненням ними різних правопорушень при виконанні службових обов’язків. Показання потерпілих мають важливе доказове значення у цих справах, оскільки вони є найбільш зацікавленими в результатах розслідування та відомі їм фактичні обставини завжди становлять основу обвинувачення. До першої категорії потерпілих належать громадяни (заявники), які не мають зв’язків з учасниками злочинної групи і тому надають слідству усіляку допомогу, до другої категорії – наймані працівники суб’єктів господарювання, яким завдано шкоду злочинними діями. Лінія поведінки цих осіб залежатиме від бажання повернути втрачене майно та, водночас, прагнення уникнути розголошення певних обставин їх можливої співучасті у злочині. Допит підозрюваних та обвинувачуваних здійснюється у ситуаціях конфлікту. Можливі ситуації, коли допитуваний не визнає своєї участі в шахрайстві та інших інкримінованих йому злочинах, пояснюючи невиконання зобов’язань перед потерпілими впливом незалежних від нього обставин (35,9 % справ), не заперечує участі у вчиненні менш тяжкого злочину (наприклад, підроблення документів), проте спростовує намір заволодіти чужим майном (19,8 %), перекладає вину на інших співучасників злочину (18,5 %), дає неправдиві (суперечливі) показання або взагалі відмовляється від спілкування (8,9 %). На думку опитаних слідчих, найбільш ефективними тактичними прийомами проведення допитів є проведення серії повторних допитів та очних ставок з послідовним пред’явленням доказів, створення перебільшеного уявлення про поінформованість слідчого та використання конфліктів у злочинній групі (насамперед слід допитувати осіб, які відігравали у групі другорядну роль, утягнутих організаторами шляхом залякування чи обману). У підрозділі 3.3 “Призначення окремих видів судових експертиз” розкрито можливості та значення техніко-криміналістичних експертиз документів (51,9 % справ), комп’ютерно-технічних (8,3 %), судово-бухгалтерських (18,5 %) і судово-психологічних (12,1 %) експертиз для доказування у справах про шахрайство, вчинене способом фінансової піраміди. Особливості призначення техніко-криміналістичної експертизи документів визначають зміни в характері господарських і фінансових відносин, пов’язані із запровадженням у діловодство документів, виготовлених за допомогою комп’ютерної і копіювально-розмножувальної техніки. Експерти-криміналісти, досліджуючи сучасні друкувальні пристрої, виявляють сліди підроблень документів, зокрема ознаки імітації усіх реквізитів документа або додавання тексту у справжній документ (підроблення фінансової звітності), повторної роздруківки підробленого документа (підроблення ліцензій і дозволів), сканування справжніх документів з поєднанням їх реквізитів у новому підробленому документі (фальсифікація рекламних оголошень). Комп’ютерно-технічна експертиза вирішує питання щодо змісту, властивостей і характеристик носіїв інформації, порядку користування даними на конкретному носієві, змісту захищених даних, відомостей про власника (користувача) комп’ютерних систем тощо. Серед питань, що ставлять перед судово-бухгалтерською експертизою, найбільш поширеними є такі: “Чи підтверджується встановлений перевіркою розмір завданих матеріальних збитків?”, “Які порушення вимог нормативних актів, що регламентують ведення бухгалтерського обліку і контролю, сприяли виникненню матеріальних збитків?”, “Чим підтверджується необґрунтованість залучення коштів?”. На основі вивчення праць учених у галузі судово-психологічної експертизи та юридичної психології (М.В. Костицький, С.Д. Максименко, В.Я. Марчак, В.С. Медведєв, Л.І. Мороз, С.І. Яковенко та ін.), а також судової практики автор проаналізував відповідні експертні висновки у справах, у яких експертами доведено застосування злочинцями прийомів і методів психологічного впливу на потерпілих, що викликали тимчасове затьмарення та дезорієнтацію їх свідомості, на підставі чого сформульовано рекомендації для слідчих.
|