РОЗВИТОК АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ НА ОСНОВІ АКТИВІЗАЦІЇ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано завдання і методи дослідження, визначено зв’язок з науковими програмами, планами і темами, розкрито наукову новизну одержаних результатів, наведено дані щодо їх апробації.

У першому розділі „Теоретичні і методичні основи розвитку аграрного сектору економіки та інтеграційних процесів” розглянуто механізм управління розвитком аграрного сектору, досліджено організаційно-економічні основи інтеграційних процесів, а також методичні основи оцінки розвитку і ефективності аграрного сектору та інтеграційних процесів.

На основі дослідження доведено, що колишнє управління не є дієвим для сучасних аграрних формувань, але і втілення зарубіжного досвіду не має відповідного базису. Для системи управління, яка потребує перебудови, нами було переглянуто і визначено загальний категоріальний апарат для аграрного сектору, що включає об’єкти і суб’єкти, види, функції, методи та принципи. Зазначені категорії дозволяють створити такий механізм управління, який стимулюватиме виробництво вітчизняної аграрної продукції і розвиток інтеграційних процесів, підвищуючи ефективність функціонування аграрних формувань окремо та агропромислового комплексу взагалі.

Аналіз, проведений на основі літературних джерел, дозволив виявити як спільні риси, так і суттєві відмінності основних складових інтеграційних процесів – агропромислової інтеграції та кооперації. Необхідність здійснення інтеграційних процесів в аграрному секторі полягає у наступному: створення умов для поєднання інтересів аграрних формувань; забезпечення єдиного процесу, що об’єднує окремі етапи і прискорює просування продукції до кінцевої ланки (споживача); організація виробництва на основі ефективної економії ресурсів; підвищення продуктивності праці, як слідства комбінування виробництва; оптимальне поєднання галузевого і територіального управління, а також суттєве його скорочення; можливість більш широкого впровадження науково-технічних досягнень.

Результатом здійснення інтеграційних процесів є формування, які об’єднують окремих учасників ринкових стосунків, акумулюючи майнові, трудові, фінансові ресурси. Дослідженням установлено, що такі утворення ефективніше використовують сировину і матеріали, швидше впроваджують у виробництво результати науково-технічного прогресу, підвищують ефективність протистояння інфляційним процесам і діям посередницьких структур, створюють нові робочі місця. Класифікація форм інтегрованих аграрних угруповань у сучасній економіці є доволі багатою. На нашу думку, найдоцільніше їх розрізняти за характером діяльності, галузевим складом, типами та формами власності, організаційними формами управління, охопленням ринку. Вибір тієї чи іншої форми інтеграції при цьому має залежати від: виробничо-економічної обстановки в регіоні; стану продовольчого ринку; форм об’єднання капіталу та участі в управлінні; можливостей головного підприємства; урахування рішень адміністративних органів.

Ефективність аграрного сектору, з огляду на інтеграційні процеси, які в ньому відбуваються, доцільно розглядати як соціально-економічну категорію. Так, у кожному інтегрованому формуванні необхідною умовою для соціальної складової (підвищення соціального добробуту) є економічний рівень розвитку (економічна ефективність) підприємства, але для того, щоб вона мала місце, обов’язковою є складова соціальна (турбота про рівень добробуту власних працівників). Таким чином, соціальний та економічний аспекти є рівнозначними та невід’ємними при оцінюванні ефективності діяльності аграрних угруповань. Аналізуючи ступінь значення показників при визначенні ефективності аграрного виробництва за наявної їх різноманітності виділено п’ять умовних груп показників: узагальнені (або агреговані) регіонального характеру (I); синтетичні, що характеризують ефективність використання трудових ресурсів (II) і основних засобів виробництва (III); приватні, що характеризують ефективність поточних матеріальних витрат (IV); соціально-економічні, що відбивають рівень і якість життя працівників аграрного сектору (V). Тільки комплексне використання наведених у роботі груп показників дозволяє всебічно оцінити ефективність розвитку інтеграційних процесів у аграрному секторі економіки.

У другому розділі „Розвиток аграрного сектору економіки та інтеграційних процесів у регіоні” розглянуто ретроспективу та проаналізовано сучасний стан аграрного сектору Миколаївської області, досліджено розвиток інтеграційних процесів, а також вплив трансформаційних змін в аграрній сфері регіону на ефективність її розвитку. Дослідженням розвитку інтеграційних процесів в аграрному секторі встановлено, що першими об’єднаннями були утворення у вигляді кооперативів, у яких до 1917 р. була задіяна половина селян України. За радянських часів з’явилися колгоспи, які мали розвиватися на кооперативних засадах, але порушення принципів кооперації та невміле управління призвели до критичних наслідків. Реформа 1965 р. змінила ситуацію появою агропромислових, міжгосподарських підприємств, які в подальшому поступово трансформувалися в агропромислові формування територіального типу – агропромислові об’єднання, агрокомбінати і агроконсорціуми. Ці формування функціонували досить ефективно, поки в розвиткові аграрного сектору не почався зовсім новий етап, пов’язаний із реформами 90-х років. На нашу думку, стрімкість реформування колективних підприємств у приватні мало дуже негативні наслідки. Так, тільки в Миколаївській області в 1999 р. 72% сільськогосподарських підприємств були збитковими.