У першому розділі «Теоретико-методологічні засади формування стратегії розвитку сільського господарства як визначального напряму регулювання регіонального зернопродуктового підкомплексу» розглянуто економічну категорію стратегії економічного розвитку в соціально-орієнтованій ринковій економіці, досліджено концептуалізацію стратегії розвитку сільського господарства України і стратегічні основи економічної стійкості розвитку регіонального сільського господарства, розкрито методологічні аспекти формування механізмів розвитку регіональних інтегрованих структур зернопродуктового підкомплексу.
Встановлено, що стратегія державного управління і регулювання зернопродуктовим підкомплесом (державний контроль і встановлення цін на хлібобулочні вироби, управління експортом зерна, монополія держави на спиртогорілчану продукцію, що виготовляється із зерна і так далі) є найважливішим складником соціальної політики України та її регіонів, формування соціально-орієнтованого ринкового господарства.
Розвиток зернопродуктового комплексу базується на потужному виробничому потенціалі і значних трансформаційних процесах, що посилюють його територіальні відмінності функціонування. Основу зернопродуктового комплексу країни складають регіональні комплекси, рівень розвитку і значимість яких обумовлена специфікою і особливостями господарства окремих регіонів.
Економічні відносини у зернопродуктовому комплексі це, головним чином, відносини у сфері обмінних операцій, за допомогою яких регулюються господарські зв’язки між його ланками та здійснюється купівля-продаж зерна і продуктів переробки. Одним із факторів, що впливає на систему економічних відносин і сприяє стабілізації зернового виробництва та його подальшому розвитку надалі може стати інтеграція сільськогосподарських підприємств з підприємствами переробки та торгівлі зернопродуктами.
Регіональний зернопродуктовий комплекс як сукупність видів економічної діяльності, що тісно пов’язана з виробництвом, переробкою, зберіганням, трансформуванням та збутом зерна та зернопродуктів, має виключно важливе значення в розвитку господарства регіону, зокрема АР Крим, і характеризується специфікою територіальної організації.
Встановлено, що розширене відтворення сільськогосподарського виробництва й виробництва зерна зокрема, потребує формування чіткої стратегії вдосконалення системи міжгалузевих економічних відносин на засадах розвитку інтеграційних процесів в ланках продуктових підкомплексів та сприяння державної підтримки.
Розроблені пропозиції, які є стратегічним планом розвитку сільського господарства України на 2012 - 2015 рр. і включають: відкриття ринку землі і організацію державного земельного банку, формування кластерів, здатних створити умови для великого механізованого виробництва на інноваційній основі, забезпечення інтервенції держзакупівель і експорту продукції, для завоювання позицій на світових ринках, технічне переозброєння, як підприємств, так і господарств населення, зміцнення нових великих організаційно-правових форм господарювання, формування експортно-орієнтованої моделі економіки.
У поняття «стратегія стійкого розвитку» слід включити здатність і структурну можливість господарства, підприємства, галузі підвищити свою ефективність і конкурентоспроможність не лише за рахунок збільшення виробництва продукції, але і за рахунок підвищення її якості. Так, наприклад, вирощування високоякісного зерна сильної і твердої пшениці, замість звичайної, дозволить серйозно зміцнити економіку господарства. У поняття «стійкий розвиток» повинна обов'язково включатися екологічна оцінка наслідків виробничої діяльності.
Стратегію стійкого розвитку зернового господарства Криму, необхідно критично переглянути, зробивши головний акцент на підвищення його стійкості до впливу погодних умов, хвороб і шкідників, кон'юнктури ринку, економічну ефективність і екологічну безпеку. З урахуванням біопотенціалу ґрунтово-кліматичних зон півострова виділити для кожної з них пріоритетні галузі і напрями їх розвитку. Визначити набір оброблюваних культур і сортів, їх дислокацію і масштаб обробітку. Головним критерієм при визначенні пріоритетів має бути необхідність можливо повного використання ґрунтового, температурного і гідрологічного потенціалів тієї або іншої ґрунтово-кліматичної зони. З цієї точки зору, такі специфічно південні галузі, як виноградарство, виноробство, ефіроолійне виробництво, тютюнництво, плодівництво, слід вважати в Криму пріоритетними, зважаючи на їх «південну специфіку».
У другому розділі«Концептуальні положення розрахунку економічної ефективності функціонування зернопродуктового підкомплексу регіону» розглянута сутність і особливості розрахунку економічної ефективності функціонування зернопродуктового підкомплексу (кластера), досліджена методика оцінки економічної ефективності виробництва зернових культур, проведена оптимізація розмірів земельної площі зернових підприємств, обґрунтовано метод розрахунку інтегрального показника економічної ефективності зернопродуктового кластера, що формується.
Аналіз проведених досліджень показав, що сфера агропромислового виробництва є сукупністю галузей національної економіки, зайнятих виробництвом продовольства і промислової продукції з сільськогосподарської сировини, їх зберіганням і реалізацією споживачеві, виробництвом засобів виробництва для сільського господарства і переробної промисловості, їх виробничо-технічним обслуговуванням. Зернопродуктовий підкомплекс охоплює виробництво зернових культур і інфраструктуру його обслуговування, зберігання, первинну переробку у борошно, крупи і вторинну переробку в хлібобулочні вироби, торгівлю. Спільність інтересів і економічна вигода дозволяють формувати в зернопродуктовом підкомплексі кластери (табл. 1).
Методологія виділення кластерів зернопродуктового підкомплексу, як самостійного виробничого об'єкта, полягає в тому, щоб на основі суспільного поділу праці виокремити види діяльності, які в нього входять, та забезпечити узгоджене, пропорційний розвиток усіх галузей і функціональних підрозділів, що входять в нього. На рівні регіону існують реальні об'єктивні умови формування кластерів зернопродуктового підкомплексу, прообраз інноваційної моделі об'єднання регіональних установ, підприємств і організацій, який може використовуватися як координаційний центр управління всіма процесами виробництва і реалізації продукції.
Встановлено, що ядро зернопродуктового кластера повинні складати підприємства, що займаються виробництвом, зберіганням і переробкою зерна. Інша його частина – переробники (борошномельні, комбікормові і хлібопекарні заводи, кондитерські та макаронні фабрики). До складу зернопродуктового кластера повинні входити також підприємства, що забезпечують постачання і сервіс, транспорт, збут його продукції, що становлять інфраструктуру. Об'єднати їх всіх до єдиного, чітко діючого механізму, повинні установи щодо забезпечення управління та координації діяльності всього кластера.
