РОЗВИТОК ВАЛЕОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ ( 1918

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи та джерельну базу дослідження; розкрито його наукову новизну, теоретичне і практичне значення; подано відомості про апробацію та впровадження основних результатів наукової праці.

У першому розділі – “Розвиток валеологічної освіти як історико-педагогічна проблема” – висвітлено стан розробленості досліджуваної проблеми у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі, охарактеризовано передумови та розкрито етапи її розвитку на західноукраїнських землях протягом означеного періоду.

Аналітичний огляд джерельної бази дає підстави стверджувати, що українськими і зарубіжними вченими нагромаджено значну кількість фактичного та теоретичного матеріалу, який тією чи іншою мірою розкриває різні аспекти розвитку валеологічної освіти. У творчій спадщині західноукраїнських педагогів 1918 – 1939 рр., якими науково обґрунтовано систему культурно-світоглядних цінностей українського народу, актуальною була проблема розвитку валеологічної освіти, яка орієнтувала на забезпечення гармонійного розвитку кожної особистості. У розділі проаналізовано головні ідеї західноукраїнських педагогів (М. Галущинський, Ю. Дзерович, С. Парфанович, С. Сірополко, П. Франко, І. Ющишин, Л. Ясінчук), які активно пропагували валеологічну освіту, у своїх працях вказували, що саме школі належить головна роль закладання основ всієї санітарно-гігієнічної праці та оздоровлення побуту. У напрямі міжпредметних зв’язків скеровували свою роботу педагоги Буковини та Закарпаття – А. Алиськевич, А. Волошин, О. Попович, І. Рихло, С. Смаль-Стоцький, діяльність яких була зорієнтована на формування змісту валеологічної освіти, формулювання цілей валеологічного виховання, окреслення його дидактичних форм тощо.

У дисертаційному дослідженні на основі аналізу наукових джерел з’ясовано сучасний загальнотеоретичний рівень проблеми, який визначається низкою робіт зарубіжних авторів: О. Балакірєва, Н. Рингач, Р. Левін – досліджували поведінкові орієнтації учнівської молоді у зв’язку з турботою про власне здоров’я; О. Вакуленко, Ю. Галустян О. Яременко, А. Бедворс, Д. Бедворс, В. Колбанов, Л. Татарникова, К. Тоунз – вивчали перспективи формування здорового способу життя особистості. Управління якістю діяльності навчального закладу щодо побудови у ньому середовища, сприятливого для організації валеологічної освіти, аналізували у своїх працях П. Карстаньє, Д. Окланд.

Ключові позиції розвитку валеологічної освіти на західноукраїнських землях (1918 – 1939 рр.) були закладені відповідно до історичних етапів, що мають свої суттєві відмінності. Розглядаючи їх, важливо окреслити пріоритети, спрямовані на вираження здоров’я як невід’ємної частини загальнолюдської культури. З урахуванням суспільно-політичних, економічних та національно-культурних передумов розвитку педагогічної думки на західноукраїнських землях у досліджуваний період нами виділено два етапи, спільною характеристикою для яких є визнання того, що основою виховання здорової особистості становить духовно-моральне здоров’я сім’ї та гармонія родинно-громадсько-шкільного виховання. Перший етап розвитку валеологічної освіти на західноукраїнських землях – 1918 – 1928 рр. – оздоровлювальний (медико-гігієнічний), що відзначався поширенням медичних знань, систем оздоровлення, активізацією наукових пошуків західноукраїнських педагогів у галузі фізичної культури (руханки) та гігієни. Другий етап розвитку валеологічної освіти на західноукраїнських землях – 1929 – 1939 рр. – науково-педагогічний, який характеризувався виданням творів, що сприяли орієнтації на здоровий спосіб життя, моральному і фізичному оздоровленню молоді.

У другому розділі – “Теоретичні засади формування змісту валеологічної освіти на західноукраїнських землях (1918 – 1939 рр.)” на підставі аналізу наукових джерел обгрунтовано педагогічні принципи та виокремлено основні напрями формування змісту валеологічної освіти на західноукраїнських землях 1918 – 1939 рр.

У дисертаційному дослідженні з’ясовано педагогічні принципи, які мали вагоме значення у розвитку валеологічної освіти на західноукраїнських землях (1918 – 1939 рр.), зміст яких зумовлювався соціальним замовленням, що змінювалося залежно від суспільно-політичних умов, загальнонаукових досліджень та самою практикою навчально-виховного процесу. При цьому ми врахували особливості історичних умов, при яких розвивалася освіта загалом. Основною характеристикою принципів, які стосувалися розвитку валеологічної освіти, була націленість на здійснення завдань виховання здорової особистості в умовах розвитку суспільства, формування всебічної і гармонійно розвиненої особистості з активною життєвою позицією та почуттям поваги до національної культури, історії свого народу. Це принципи: зв’язку з життям; гуманізації та орієнтації на національні цінності; демократизації досвіду валеологічної діяльності; природовідповідності; індивідуалізації змісту валеологічної освіти; принцип культуровідповідності; відповідності загальним цілям часу (соціуму) тощо.

У розділі обґрунтовано зміст валеологічної освіти, що зумовлювався поширенням українського руху за здоров’я, специфіка якого полягала у формуванні духовно-морального здоров’я сім’ї, турботі про родинне виховання, в організації товариств, гуртків, сходин, де розглядалося питання підготовки молоді до соціального життя. Встановлено, що зміст валеологічної освіти включає у себе зміст валеологічного виховання та зміст відповідного розвитку. Різні аспекти змісту виховання (релігійно-моральний, просвітницько-оздоровлювальний, національний, громадянський, сімейний, господарсько-суспільний, естетичний та ін.) також містять валеологічну складову. Тому реалізація змісту валеологічного виховання забезпечуватиметься різноманітними напрямами валеологічної освіти.

Наше дослідження доводить, що актуальним напрямом формування змісту валеологічної освіти було спрямування на фізичне виховання, яке вважали вагомим засобом відродження нації. Проводячи аналіз навчальних програм державних та приватних семінарій, стверджуємо, що поруч з основними предметами фізкультура займала відповідне місце, а в школах та гімназіях цей предмет вважався надобов’язковим. У зв’язку з охороною здоров’я нації виділявся наступний напрям формування змісту валеологічної освіти, а саме: створення спортивно-гімнастичного та гігієнічного рухів, які поєднували у собі здоровоохоронну роботу та медичне обстеження, засвоєння відповідних вікових гігієнічних навичок, пропаганду гігієнічних знань серед жінок-селянок.

Пріоритетним напрямом формування валеологічної освіти було створення й активне поширення протиалкогольного та протинікотинового руху, проте він як складова валеологічної освіти на західноукраїнських землях 1918 – 1939 рр. проводився непослідовно, але загалом за підтримки духовенства й інших національних інституцій ішов по висхідній лінії. Розуміючи, що алкоголь і нікотин підривають фізичні, моральні і матеріальні сили українського народу, ведуть його до неминучої катастрофи, було створено церковні братства тверезості, які розгорнули масштабну за змістом валеологічну роботу з формування антиалкогольної свідомості у широких верств населення. Найбільшим репрезентантом руху тверезості стало антиалкогольне товариство “Відродження”, що активно виступало за захист нації від нищівної дії алкоголю та нікотину, тому з кінця 20-х років ХХ ст. протягом десятиліття сформувалася доволі чітка валеологічна система антиалкогольної роботи. Її своєрідною відправною точкою став “місяць боротьби з пияцтвом”, влаштування якого було наслідуванням відповідних акцій європейських країн.

У третьому розділі – “Шляхи та засоби розвитку валеологічної освіти на західноукраїнських землях (1918 – 1939 рр.)” – проаналізовано чинники розвитку валеологічної освіти на означеній території в досліджуваний період, розкриті форми, методи і засоби розвитку валеологічної освіти на західноукраїнських землях та запропоновано використання історичного досвіду розвитку валеологічної освіти на сучасному етапі.

У результаті педагогічного пошуку визріли уявлення про чинники розвитку валеологічної освіти, серед яких пріоритетним була сім’я, яка є найближчим оточенням для дитини, першоосновою формування здоров’я, природним середовищем, де формуються елементи валеологічної освіти, головні людські риси, і при цьому велика роль належить батькам – носіям національних, валеологічних, сімейних цінностей. В усіх сім’ях було багато спільного – їх єднали валеологічні традиції: шанобливе ставлення до старших членів сім’ї, ретельне наслідування батьків у способі життя, їхній тісний зв’язок з природою.

Дослідженням виокремлено такі чинники: дошкільні заклади, зокрема ті, що створювалися на селі в період польових робіт, які турбувалися про здоров’я дітей, проводили дитячі ігри та забави, тим самим пропагували здоровий спосіб життя; безперечно, школа та шкільне самоврядування, які в усіх своїх діях опиралися на національний ґрунт, були невіддільними від коріння свого народу, формували в дитини національну свідомість, виховували її здоровою як у духовному аспекті, так і у фізичному, в яких піклування про здоров’я молодої людини здійснювалося через зміст навчальних предметів. Важливе місце серед чинників розвитку валеологічної освіти відводилося учителеві – його характеру, поведінці, відповідальності за формування у дитини її здоров’я. Доведено, що церква, народні установи, преса, книжка, театр і все довкілля теж були пронизані виховними впливами (щодо формування та збереження здоров’я молоді, залучення її до здорового способу життя). Вагома роль у пропагуванні здорового способу життя та збереженні здоров’я належала медичним чинникам.

У дисертації зосереджено увагу на значенні етнічного середовища, яке виступає виразником валеологічних цінностей і виконує при цьому виховні функції, розкрито роль товариств “Сокіл”, “Січ”, “Луг”, “Пласт”, які утворилися на західноукраїнських землях відповідно до історичних умов і сприяли розвитку валеологічної освіти шляхом пропагування руханки, відродження фізичного виховання, загартовування та зміцнення фізіологічного стану людини. В статутах товариств часто зазначалося, що, окрім науки рухатися і відповідних вправ, вони мають також великі культурно-освітні та педагогічні завдання: організовувати українську молодь, вчити любити український народ і землю, шанувати навколишню красу. Для досягнення виховної мети (у рамках діяльності товариств “Сокіл”, “Січ”, “Луг”, “Пласт”) використовувалися такі форми роботи: змагання з різних видів спорту, заходи щодо пропаганди здорового способу життя, утримання бібліотек, заняття (на курсах) для підготовки кадрів, навчання музиці, співам, туристичні ігри, аматорські гуртки, фестини, театральні вистави та вечорниці тощо. З огляду на проведене дослідження ми визначили головні методи розвитку валеологічної освіти: методи формування свідомості особистості; методи організації спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки; методи стимулювання діяльності і поведінки, серед яких важливе значення надавалося методам самовиховання.

Валеологічна освіта була важливою складовою всієї системи масового просвітництва, яке проводили українські громадські та політичні інституції. Діяльність її у цьому напрямі мала виразну національно-мобілізуючу спрямованість і відзначалася високою результативністю. Вона сприяла формуванню у молодого покоління розуміння масштабів моральних і матеріальних витрат, яких завдавали шкідливі звички. Величезний потенціал для боротьби за тверезість було нагромаджено завдяки валеологічному вихованню молодої української генерації. Рух тверезості став складовою національного пробудження українства, що перебувало у складі різних держав, а його виникнення і розвиток зумовлювалися цілим комплексом суспільно-політичних та соціально-економічних відносин краю. Усі напрями проведення цієї роботи мають неоціненне значення для сучасності і можуть бути використані у практиці організації валеологічної освіти.

У сучасному суспільстві, на жаль, добре відчутна неувага до здоров’я. Критерії здоров’я або практично не беруться до уваги, або залишаються другорядними при оцінюванні якості освіти та її наслідків. В Україні спостерігається тенденція до різкого зростання пияцтва, куріння, вживання наркотиків. Зниження коефіцієнта народжуваності при зростанні загальної смертності, погіршення стану здоров’я різних категорій населення ставлять під загрозу збереження індивідуального здоров’я. Актуальними на сьогодні стають питання збереження здоров’я з використанням здоров’язберігаючих технологій, які сприяють покращенню стану здоров’я суспільства, його генофонду, без чого неможливе відродження України. Вияви громадського контролю за станом здоров’я людей, громадської опіки над немічними і хворими, матеріально незабезпеченими, пропагування здорового способу життя всіма доступними засобами, які практикувалися на західноукраїнських землях у досліджуваний період, набувають тепер особливого значення. Виховання молоді повинно відповідати потребам сучасного суспільства, проте опиратися на виховні традиції української національної педагогіки та досягненнях сучасної педагогічної науки. Пропонуємо повсюдне створення інноваційного валеологічного центру “Відродження”, який мав би посилювати оздоровлювальну роботу в суспільстві, сприяти розвитку валеологічної освіти та формувати, зберігати і зміцнювати індивідуальне здоров’я.

Узагальнення результатів наукового дослідження дає підстави для таких загальних висновків:

1. Дослідження проблеми розвитку валеологічної освіти на західноукраїнських землях 1918 – 1939 рр. у працях вітчизняних та зарубіжних науковців показало, що її сутність розглядається багатоаспектно. Історичний огляд уможливлює виокремити такі передумови розвитку валеологічної освіти: суспільно-політичні (перебування під впливом державних і культурних систем чужих держав; політика денаціоналізації та асиміляції; боротьба за національне самовизначення та прагнення до національної окремішності), соціально-економічні (господарська недорозвиненість краю; безробіття і бідність; загострення проблеми здоров’я молоді через несприятливі умови життя), культурно-освітні та педагогічні (закриття шкіл, заборона рідної мови).

У розвитку валеологічної освіти на західноукраїнських землях протягом означеного періоду нами виокремлено два етапи. Перший – 1918 – 1928 рр. – оздоровлювальний, що характеризувався вивченням проблем тілесності, активізацією наукових пошуків у галузі фізичного виховання та гігієни. Основні тенденції першого етапу: планування навчально-виховного процесу відповідно до вимог гігієни; обстеження об’єктивного стану здоров’я шкільної молоді; оздоровлення дітей та молоді шляхом організації екскурсій, рухливих ігор і забав, літніх відпочинкових таборів; проведення інструктажу щодо попередження захворювань тощо. Другий етап розвитку – 1929 – 1939 рр. – науково-педагогічний, який характеризувався створенням підручників і посібників; виданням низки творів, які розкривали окремі шляхи формування, збереження та зміцнення здоров’я. Упродовж цього етапу важливими були такі тенденції: проведення протиалкогольної, протинікотинової, протитуберкульозної пропаганди; просвітництво батьків з метою організації допомоги у справі охорони здоров’я дітей; підтримка громадських товариств, діяльність яких відігравала важливу роль у моральному і фізичному оздоровленні українства.

2. Валеологічна освіта на західноукраїнських землях (1918 – 1939 рр.) у своєму розвитку керувалася певними принципами, зміст яких зумовлювався соціальним замовленням, філософськими і психологічними закономірностями, загальнонауковими дослідженнями, зокрема в галузі педагогіки, психології, філософії, медицини, та самою практикою навчально-виховного процесу, характеристикою яких у досліджуваному періоді була націленість на здійснення основної мети – виховання здорової особистості. Вони визначалися на основі мети валеологічної освіти у досліджуваний період, її методологічних, теоретичних, методичних завдань, передбачали зв’язок із життям, гуманізацію та орієнтацію на національні цінності, демократизацію досвіду валеологічної діяльності, природовідповідність та культуровідповідність, структурну єдність змісту освіти на різних рівнях його формування у русі від загальних до більш часткових і конкретних форм, урахування єдності змістової і процесуальної сторін навчання і виховання, відповідність змісту валеологічної освіти загальним цілям часу (соціуму), а також індивідуалізацію становлення кожної особистості тощо.

3. У дослідженні проаналізовано зміст валеологічної освіти, який включає валеологічні знання, уміння і навички, що стосуються збереження здоров’я, зміст валеологічного виховання і валеологічного розвитку. Вивчення та узагальнення спадщини освітніх діячів дало можливість виокремити такі напрями формування змісту валеологічної освіти досліджуваного періоду: створення протиалкогольного та протинікотинового руху; визначення змісту діяльності товариств з метою духовного, морального і фізичного виховання молоді; змістове забезпечення шкільного спорту та занять з фізичної культури для збереження здоров’я; визначення змісту валеологічного виховання (зорієнтованості його на валеологічні цінності) в родині; визначення змісту гігієнічної науки і санітарної практики; пропаганда гігієнічних знань серед жінок-селянок; визначення змісту просвітницько-валеологічної роботи із творами природничого характеру. Все це формувало в молоді систему валеологічних поглядів на світ, спрямовувало її поведінку, сприяло засвоєнню одержаних знань та відповідного досвіду, узагальнювало її світогляд.

4. У дисертації проаналізовано форми розвитку валеологічної освіти в рамках діяльності товариств на західноукраїнських землях (1918 – 1939 рр.), серед яких найбільшого значення набули руханкові виступи, прогулянки, січові, сокільські свята, обряди, які пропагують здоров’я та здоровий спосіб життя, заняття з руханки, тіловиховання, заняття спортом, які носять оздоровлювальний характер.

У валеологічній освіті використовувалися як методи формування свідомості особистості (бесіди, лекції, дискусії), так і методи організації і стимулювання діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки (громадянська думка, довіра, привчання, гра, змагання, заохочення тощо). Основними все ж залишалися методи самовиховання (самопізнання, самооцінювання, саморегулювання), розвитку духовної сфери особистості з арсеналу традиційної для українців християнської релігії – молитва, сповідь, Св. Причастя, участь у Богослужінні, піст, смирення, прощення й ін. Їх оптимальне поєднання забезпечувало розвиток валеологічної освіти на західноукраїнських землях (1918 – 1939 рр.) і сьогодні стає важливим шляхом збереження здоров’я людей. Використовувалися такі засоби валеологічної освіти як рідна мова, родовід, рідна історія, краєзнавство, природа рідного краю, релігія, національні традиції, звичаї, обряди, родинно-побутова культура, національне мистецтво, фольклор тощо.

5. В умовах сучасної глобальної духовно-екологічної кризи, одним з проявів якої є погіршення здоров’я людства, зростає інтерес до питань збереження здоров’я та розвитку валеологічної освіти, виявів контролю за станом здоров’я людей, громадської опіки над немічними і хворими, матеріально незабезпеченими, способів пропагування здорового способу життя всіма доступними засобами, що практикувалися на західноукраїнських землях у досліджуваний період. Уважаємо за доцільне створення інноваційного валеологічного центру “Відродження”, який мав би посилювати роботу із оздоровлення середовища, забезпечити активну діяльність протиалкогольного та протинікотинового руху, зміцнювати здоров’я дітей та молоді, оскільки вони найлегше можуть адаптуватися до змін у способі життя і саме від них залежить майбутнє країни.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми. Перспективними напрямами подальшого вивчення вважаємо такі: порівняльний аналіз розвитку валеологічної освіти у вітчизняній та зарубіжній педагогіці кінця ХІХ – початку ХХ ст.; теоретико-методологічні засади валеологічного виховання в сучасній українській педагогіці; взаємодія сім’ї і школи у формуванні валеологічних цінностей.