СЕМАНТИЧЕСКАЯ ПРОГРАММА СИМФОНИЙ А.БРУКНЕРА В ЕЕ ЖАНРОВЫХ И КУЛЬТУРНО-ИСТОРИЧЕСКИХ СВЯЗЯХ

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, коротко аналізується ступінь її розробленості у вітчизняному та зарубіжному музикознавстві, формулюються мета і наукові завдання роботи, обирається об’єкт та предмет дослідження, визначається аналітичний матеріал, його новизна та методи дослідження, з’ясовується практичне значення, зв’язок із науковими програмами, планами, темами.

Перший розділ – “Семантична програма жанру симфонії як утілення індивідуальної художньої концепції” – складається із двох підрозділів. У першому – “Методологічні підходи до вивчення симфоній Брукнера” –аналізується стан вітчизняної та доступної зарубіжної брукнеріани з погляду обраного ракурсу дослідження. Спираючись на наукові роботи Л. Зайцевої, Л. Неболюбової, І. Соллертинського, В. Нілової, М. Филимонової, Н. Шліфштейн, C. Cooke, M. Dehnert, L. Nowak, H.F. Redlich, M. Wagner, E. We er автор діходить таких висновків: 1) шлях ідентифікації симфоній А. Брукнера із усталеними історико-художніми симфонічними моделями (наприклад, з моделлю епічного чи драматичного симфонізму) дозволяє типологізувати брукнерівський симфонізм у загальному плані, з’ясувати генезу симфонічного мислення композитора, однак не розшифровує індивідуальний структурно-семантичний код симфоній; 2) вивчення брукнерівської спадщини крізь призму світоглядних уявлень самого композитора (з акцентом на його релігійність) дає ключ до концепції, дозволяє наблизитися до духовно-естетичної сутності симфоній, але вилучення типологічних особливостей культурно-історичного контексту з уваги дослідників не дозволяє прочитувати концепцію композитора у всій повноті її смислових зв’язків; 3) проблема кореляції індивідуальної художньої концепції та тексту щодо симфоній Брукнера як і раніше залишається не вирішеною, як і питання, у чому ж виявляється унікальність симфоній А. Брукнера.

Пізнання симфоній А. Брукнера як духовно-естетичних феноменів передбачає проникання в індивідуальну художню концепцію шляхом розшифрування їх семантики. Ми з’ясували семантичний параметр тексту, який одночасно є носієм індивідуалізованого смислу і містить у собі загальнотипологічне (жанровий канон), а також відбиває двоспрямований інтра- та екстрамузичний характер семантики – семантичну програму.

Спираючись на теорію жанру симфонії, запропоновану М. Арановським, були розмежовані поняття семантичний інваріант та семантична програма. Під семантичним інваріантом ми розуміємо узагальнену концепцію людини. Під семантичною програмою – розгортання семантичного інваріанту у певний алгоритм семантичних подій-функцій. Семантичну програму (як і структурно-семантичний інваріант) можна уявити у синхронному і діахронному вимірах. У першому випадку вона інваріантна, являє собою абстраговану від конкретних реалізацій послідовність семантичних подій-функцій як розгортання семантичного інваріанту жанру в часі. У другому – втілюється у конкретному тексті як індивідуально-художня інтерпретація семантичного інваріанту та інваріантної семантичної програми і, відповідно, є варіативною в історичній перспективі.

Будучи засобом індивідуальної інтерпретації семантичного інваріанту жанру і способом утілення індивідуально-художнього замислу у конкретному тексті, семантична програма має вихід у позамузичний контекст, інакше кажучи, вона народжується на перетині власне музичних закономірностей і цілої низки позамузичних факторів. Серед останніх визначальна роль належить світоглядним установкам композитора та системі типологічних властивостей культури, до якої належить даний твір.

Таким чином, розшифрування індивідуальної семантичної програми симфоній Брукнера як коду його концепції передбачає: 1) розгляд її з точки зору жанрового канону; 2) виявлення світоглядних основ творчості композитора; 3) з’ясування типологічних властивостей австрійської культурної традиції.

У зв’язку з цим у другому підрозділі Першого розділу – “Специфічні особливості семантичної програми симфоній Брукнера” – провадиться порівняльний аналіз симфоній Брукнера зі структурно-семантичним жанровим інваріантом і відзначаються характерні особливості семантичної будови циклу. У трактовці жанру симфоній А. Брукнер не виходить за межі структурно-семантичного канону: він звертається до чистого інструменталізму як специфічно музичного висловлювання; обирає як модель для всіх симфоній (виняток становить незакінчена Дев’ята) чотиричастинний цикл, семантика якого репрезентує цілісне знання про людину і світ; зберігає традиційну послідовність частин (умовно сонатне Allegro – Адажіо – Скерцо – Фінал); оперує стійкими типами форм, які кардинально переосмислює зсередини у Перших частинах, Адажіо та Фіналах. Однак у семантичній будові циклу відбувається зміна акцентів: збільшується значення Адажіо як духовного центру симфонії, його семантична функція посилюється й дискретно реалізується у Перших частинах і Фіналах. Під знаком медитативності, ритуальності модифікується семантика Першої частини. Семантика дії зосереджується у Фіналі та Скерцо.

Зміни у семантичній програмі свідчать про оригінальну концепцію людини і світу в симфоніях Брукнера, що спонукає до дослідження світоглядних основ його творчості, яка базується на двох взаємопов’язаних началах: глибокій вірі композитора та його закоріненості в національній австрійській художній традиції. З цих позицій доцільними є намагання вітчизняних і зарубіжних учених розглядати творчість Брукнера крізь призму ідей Християнської антропології. Очевидно, у цілому правильний, такий підхід виявляється дещо однобічним, тому не дає відповіді на цілу низку питань, зокрема, що спонукало Брукнера звертатися до світських жанрів, як у його творчості співвідносяться меса і симфонія. Унаслідок цього ми досліджуємо симфонічну творчість Брукнера у контексті австрійської культурної традиції, пов’язуючи світогляд і культуру як певний тип мислення. У результаті багато суб’єктивних, індивідуально-особистісних моментів брукнерівської концепції набуває об’єктивного пояснення і глибинного контекстуального смислу.

У дисертації, спираючись на дослідження А.В. Михайлова, з’ясовуються типологічні властивості контексту – австрійської культурної традиції, що охоплює останню третину ХУІІІ-ХІХ ст. До таких належать: 1) історичний тип мислення; 2) католицизм; 3) відтворення барокової гармонійної ієрархічної моделі світу з її супідрядним минуще-вічне упродовж майже усього ХІХ ст; 4) стійке існування класицистичних та барокових традицій в активному шарі культури романтизму; 5) концепція людини, згідно з якою вона як частина цілого виявляється вписаною в гармонійну ієрархію Універсуму, на противагу німецькій концепції емансипованої особистості.

Тим самим у концепції Брукнера людина є Особистість, яка переважає своє індивідуальне начало і усвідомлює себе не відокремленим “я”, а соборним “ми”, що органічно входить у гармонійну систему Універсуму. У свою чергу Універсум являє собою грандіозне гармонійне й ієрархічне ціле, гармонізуючим абсолютним центром якого і праначалом усього сущого є Бог.

Відповідно до таких уявлень про світ і людину ми визначаємо семантичний інваріант симфоній Брукнера як дійство з домінуючою семантикою Feierlich. Дійство є своєрідною формою втілення гармонійного та ієрархічного Універсуму, в який вписана соборна Особистість, яка перебуває у складних горизонтально-вертикальних смисловних стосунках із буттям і Богом. Під Feierlich розуміємо широке семантичне поле, у якому перетинаються різні смисли, пов’язані з дійством: урочисте, високе, духовне, надсуєтне. У цьому смислі симфонії Брукнера, націлені на утвердження буття зі знаком “плюс”, виконують гармонізуючу функцію у сфері мистецтва, яку можна порівняти із функціями ритуалу та свята у сфері культури. Саме у цьому смислі симфонії Брукнера можна порівняти із месами – ритуалом Християнської церкви. Семантичний інваріант розгортається у наступну інваріантну семантичну програму, що варіантно втілюється у всіх десяти симфоніях композитора, у тому числі і в Нульовій (d-moll).

Перша частина. Сонатне Allegro перетворюється в сонатне Misterioso, Majestoso. Пролог до дійства, який у згорнутому вигляді містить план усієї симфонії. Особистість, що осягає розумом і споглядає.

Друга частина. Адажіо – споглядання, найвища сакральна точка дійства, яка своєю структурою відбиває ідею становлення як основу життя Універсуму. Соборна Особистість, котра перебуває і споглядає, = Ми.

Третя частина. Скерцо – гра як “інше” без знака “мінус”, необхідний момент дійства. В основі структури “іншого” – ідея сталого, заданого. Особистість, що грає у дійстві.

Четверта частина. Фінал – заключна частина дійства, емоційний заклик, заключне слово. Особистість, яка діє колективно, соборно, однак без ідей масовості, котра передбачає знеособленість.

У Другому розділі – “Семантичні константи симфоній Брукнера” –досліджується інтонаційне втілення семантичної програми. У тексті визначаються стійкі звукові утворення, які через їх особливу семантичну навантаженість і стійкість застосування до кожної симфонії називаються семантичними константами (далі – СК) [термін Є. Чигарьової]. За ними закріплюється своє коло значень, вони пов’язані з певною драматургійною ситуацією. СК висловлюються через комплекс відібраних засобів музичної виразності – мелодійних, тембрових, фактурних, гармонійних, динамічних і т.д., які детально аналізуються у цьому розділі. Ми виділяємо такі СК:

1) виникнення, народження; 2) широкого простору; 3) сходження, завоювання вершини; 4) урочистого проголошення; 5) трагічного проголошення; 6) осяяння-відвертості; 7) тиші; 8) “барокову алюзію”.

СК являє собою ключові інформаційно насичені моменти музичного процесу, опорні семантичні точки, взаємодія яких утворює стійкий смисловий каркас, через котрий семантична програма проявляється в тексті, набуває інтонаційної плоті. Кожна СК утворює свою парадигму. Їх система об’єднує симфонії у Метатекст, що дозволяє прочитувати кожну симфонію через призму інших. СК підпорядковані домінантній семантиці циклу Feierlich, яка за їх допомогою повертається різними смисловими гранями; тим самим висвітлюються різні аспекти буття Особистості та Універсуму, в який Особистість вписана. У зв’язку з цим кожна СК має свою локалізацію, наприклад, семантична константа народження відзначає початок кожної з десяти аналізованих нами симфоній. Таким чином, ми маємо справу із такою концентрацією, згущенням семантики, яке дозволяє обережно його вербалізувати, перевести в систему висловлених за допомогою слів основних смислів семантичної програми.

У Третьому розділі – “Структурно-семантичний інваріант симфоній Брукнера” – розглядається кореляція “семантична програма – текст” на рівні структури кожної частини. Зміна семантики Першої частини під знаком медитативності, ритуальності, семантики Feierlich відбувається за допомогою таких засобів. Темп, притаманний першим частинам, уповільнюється і коментується ремарками Feierlich, Misterioso, Majestoso. У тематизмі головної партії використовується СК виникнення, народження із відповідними мелодійними (пра-інтервали квінти, кварти, октави), гармонічними (тонічне тризвуччя), фактурними (мелодія на фоні мелодійних, гармонічних або ритмічних фігурацій струнних), тембровими (труба, валторна, високі або низькі віолончелі), динамічними (p, mp) засобами. Структурно-семантичне переосмислення розділу головної партії спрямоване на зниження її динамічних якостей і сприяє її семантичній однорідності. Для цього контрастно-діалогічна структура класичного тематизму переборюється або виявляється у специфічних умовах – у темі-комплексі. Тематизм розгортається безконфліктно із первісної ідеї – інтервалу, мотиву, фрази. Інший вияв цього ж принципу – поєднання кількох мало контрастних елементів. Тонально-гармонічна спрямованість до розділу побічної відсутня, що створює ефект драматургійної вичерпаності, завершеності головної партії. Відчувається вплив логіки поліфонічних форм, зокрема, структури “ядро і розгортання”. Експозиція трицентрична, що порушує опозиційність традиційної біцентричної сонатної експозиції. Тематизм розвивається за допомогою мотивних, варіантно-варіаційних, поліфонічних, остинатних, секвентних засобів, спрямованих на зміну без трансформації семантичних якостей тематизму. Драматургійна ідея досягнення мети реалізується у специфічних умовах: вектор руху до мети (коди) набуває вигляду спіралі, витками якої є експозиція, розробка і реприза. Логіка сонатної форми змінюється, в результаті її можна визначити як нединамічну трифазну сонатну форму із трицентричною експозицією.

Адажіо розглядаються як висока духовна лірика. Споглядання, подані в Адажіо, охоплюють людину у всіх її горизонтально-вертикальних смислових зв’язках: Особистість = Ми, співвіднесені з Богом. Воно відбувається в особливому часі, який ми визначили як “тривання-перебування-становлення”, що синтезує уявлення про позачасність і час як тривання. У структурі Адажіо відбивається діалектична єдність становлення (зміни) і повторення (збереження). Становлення виявляється у посиленні процесуального боку форми за допомогою таких засобів: 1) тонально-гармонічної логіки, спрямованої на тональну незамкненість розділів форми; 2) варіантного принципу розвитку тематизму; 3) перетворення параметра фактури від розділу до розділу; 4) розташування головної кульмінації в останньому розділі форми. Ідея збереження виявляється через повторення тематизму у розділах подвійної тричастинної, потрійної тричастинної, складної тричастинної форми, утримання головної тональності у розділах А. Діалектика становлення і збереження породжує драматургію особливого типу, яку ми назвали драматургією мети всередині спіралі.

Скерцо, на перший погляд, “випадає” із циклу, в якому домінує семантика Feierlich. Антитеза виникає між Скерцо й Адажіо, що утворюють опозиційне ядро всередині циклу: високому, духовному Адажіо протиставляється на перший погляд стихійне, інколи “зле” Скерцо. При цьому ”гра” в Скерцо відбувається у межах суворих правил, “стихійність” замкнена в ієрархічно організованому часі-просторі: 1) Скерцо написані у складній тричастинній формі da caрo c trio – гранично замкненій, завершеній; 2) в основі драматургії Скерцо лежить ідея буквального повторення, повернення у вихідну точку, логіка кола; 3) розділи Скерцо тонально замкнені, у кінці кожного є каданс, що встановлює певну тональність. Тонально-гармонічна будова крайніх розділів ґрунтується на одній логіці: T-D-T. Часто тонально-гармонічний процес у Скерцо має статичний, апроцесуальний характер; 4) у тематизмі Скерцо можна виділити чотири види лексем, які мають інструментальну генезу: а) сигнальні формули; б) скерцозні формули кружляння; в) танцювальні формули; г) маршові формули; 5) важливим фактором у системі закономірностей є гомофонно-гармонічна фактура.

Тим самим контраст між Скерцо й Адажіо, Першою частиною і Фіналом реалізований на рівні організації структури. Зокрема, закономірності структурної організації Скерцо апелюють до інструментальної гомофонно-гармонічної музики, Адажіо – до вокально-інструментальної гомофонно-поліфонічної.

Фінал у будові циклу займає сильну смислову позицію – це емоційне заключне слово дійства, в якому соборна Особистість подана у дійовому аспекті. Підкреслена емоційність висловлювання у фіналі, поворот Особистості у бік дійства вирішується за допомогою таких засобів: 1) помірного або швидкого темпу; 2) дійової головної партії; 3) цілеспрямованого просування до коди шляхом порушення стрункості сонатної форми, яка в результаті перетворюється у двоетапну форму із поєднаними в один розділ розробкою і репризою: експозиція – Х, де експозиція є стабільним компонентом, а Х відбиває варіативні вирішення розробки і репризи; 4) драматургії мети, що має ступеневий характер.

У Четвертому розділі – “Механізми витворення тексту симфоній Брукнера” – застосовується запозичене з лінгвістики і запропоноване у музикознавстві М. Арановським поняття деривації. Деривація є механізмом витворення текстів; як спосіб мислення втілює ключові моменти художньої концепції композитора у специфічній логіці розгортання тексту. У симфоніях Брукнера конструктивно-смисловими механізмами витворення й організації тексту (деривації) є: 1) остинато; 2) секвенція; 3) варіантность. Ці принципи є універсальними засобами розвитку тематизму, але в симфоніях Брукнера вони організують великі фрагменти тексту, використовуються широко й різноманітно, найголовніше – набувають індивідуального й оригінального семантичного й функціонального трактування. Вони стають факторами унікальної організації тексту симфоній Брукнера, адекватно відбиваючи суть його художньої концепції: ідею гармонії, стабільності, повтореності, порядку, заданості, ієрархічності.

У першому підрозділі четвертого розділу – “Принципи остинато і секвенції як механізми витворення тексту симфоній Брукнера” – окреслюється спектр семантичних значень остинато і секвенції, що склалися в музичній практиці; з’ясовуються їх тектонічні і драматургійні функції в симфоніях Брукнера. Ми розрізняємо такі тектонічні функції: 1) експозиційну; 2) розвивальну; 3) роздільну; 4) заключну (секвенція часто перебуває у заключній зоні, але ніколи через свою тонально-висотну нестабільність не завершує розділ форми).

Із драматургійної точки зору остинато і секвенція беруть на себе функцію підготовки важливої смислової точки в драматургії форми, способу тривання якоїсь драматургійної події і зони спаду після кульмінації. Ми розрізняємо такі драматургійні функції остинато і секвенції: 1) нагнітання; 2) нагнітання і досягнення кульмінації; 3) тривання кульмінації; 4) згасання.

Названі функції остинато і секвенції реалізуються таким чином: остинато (секвенція), що виконують роздільну функцію, з драматургійної точки зору поділяються на остинато (секвенцію) нагнітання, досягнення кульмінації, тривання кульмінації та згасання. Остинато (секвенція) функції розвитку – остинато (секвенція) нагнітання, тривання кульмінації, згасання. Остинато завершення завжди являє собою остинато досягнення кульмінації й тривання кульмінації.

Остинато і секвенція у симфоніях Брукнера біфункціональні і є носіями логічних функцій стійкості і нестійкості. Так, остинато (секвенція) нагнітання є носієм функції нестійкості; нагнітання і досягнення кульмінації – нестійкості, що переходить в стійкість; тривання кульмінації, а також згасання – стійкості або нестійкості. Реалізація тої чи іншої функції остинато залежить від контексту його застосування, у першу чергу – від гармонічних умов. У підрозділі детально аналізується комплекс засобів, необхідних для реалізації конкретних видів остинато і секвенцій.

Відзначаємо, що ці принципи надають музичному процесу характеру неспішного розгортання у часі особливого тривання, який ми визначаємо як тривання-перебування, де кожний момент, кожна драматургійна подія у результаті повтору максимально збільшується.

У другому підрозділі – “Варіантність як механізм витворення тексту симфоній Брукнера” – розглядається принцип варіантності як регулятора текстових процесів у симфоніях Брукнера. Термін варіантність трактується широко: як будь-яка зміна “первинної цілісності” [М. Арановський], що не тягне її корінну трансформацію; означає різноманітні, різнорівневі та різномасштабні прояви цього принципу. Таке тлумачення загальновживаного поняття зумовлене його важливою роллю у процесі деривації та характером його застосування. Ми виділяємо такі види варіантності з наступним детальним аналізом засобів їх реалізації:

1) мелодійну варіантність; 2) варіантність як принцип організації фактури; 3) варіантність на віддалі – принцип витвірних моделей; 4) варіантність на композиційному рівні як спосіб викладу і розвитку “первинної цілісності” (теми, тематичного елемента) у процесі становлення музичної форми; 5) семантичну варіантність як на рівні тем, так і на рівні циклу в цілому; 6) комбінаторну варіантність.

У третьому підрозділі – “Механізми витворення текстів як відбиття типологічних властивостей австрійської культурної традиції” – з’ясовується зв’язок між культурою як певним типом мислення і способами витворення й організації текстів, котрі належать до австрійської національної культури. Відзначається, що ця проблема перебуває в стадії розробки і є темою окремого дослідження, котре дозволило б з’ясувати типологію австрійської національної музичної традиції. Висловлюємо припущення, що австрійська культура, яка відтворює гармонійну ієрархічну картину світу, стимулює дію естетичного принципу граничної, декларованої, виведеної на поверхню тексту структурної упорядкованості. На відміну від цього в інших текстах “генетичний зв’язок структур” [М. Арановський] перебуватиме на глибинному рівні.

Положення підтверджується шляхом аналізу структурних закономірностей симфонії С-dur Шуберта і Симфонії ор. 21 Веберна. Вибір зумовлено наступним: творчість Шуберта вписується у межі класичної австрійської культури [А.В. Михайлов], а в музиці – у межі романтичного мистецтва; Шуберт – попередник Брукнера, чиї традиції він багато в чому продовжує. Творчість А. Веберна належить уже до іншої культурно-історичної епохи, відповідно, звернення до неї доцільне з метою підтвердження думки про генетичний, глибинний зв’язок текстів, що належать до однієї національної традиції в умовах культурно-історичного контексту, який змінився.

У Висновках підтверджуємо адекватність обраного методологічного підходу до предмета дослідження. Подаємо такі підсумки:

1.                  У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, суть якого – пізнання симфоній Брукнера як духовно-естетичних феноменів, розшифрування їх унікального структурно-семантичного коду.

2.                  Ключем до пізнання сутності брукнерівських симфоній є категорія семантики, вужче – поняття семантичний інваріант і семантична програма, оперування якими дозволило розшифрувати індивідуальну художню концепцію композитора.

3.                  Семантичний інваріант й інваріантна семантична програма симфоній Брукнера не протирічать жанровому канону, відповідно, перебувають у руслі жанрової традиції. У той же час, оригінальна семантична програма симфоній  Брукнера є індивідуальною інтерпретацією семантичного інваріанта, народженою на перетині власне музичних і позамузичних смислів.

4.                  У цьому зв’язку семантична програма розглядається нами у контексті класико-романтичної традиції жанру симфонії, типологічних властивостей австрійської культури і світоглядних уявлень композитора, тобто у всіх інтра- й екстрамузичних смислових зв’язках. Її розшифрування прояснює індивідуальні структурно-семантичні особливості симфоній Брукнера.

5.                  Аналіз структурно-семантичних закономірностей організації тексту симфоній Брукнера виявляє домінантні властивості й механізми, котрі регулюють відношення між його параметрами й елементами: у семантиці – це поняття Feierlich, у структурі – принципи остинато, секвенції й варіантності. Ці поняття і механізми зімкнулися в категорії дійства як формі втілення гармонійного Універсуму із вписаною в нього Особистістю.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гладких А.С. Романтическая композиция в ее внемузыкальных связях // Проблеми сучасного мистецтва і культури: Зб. наук. праць “Проблеми мистецтвознавства та професійної освіти”. – Київ: ТОВ “Між нар. фін. агенція”, 1998. – С. 16-24.

2. Гладких А.С. Мифоритуальная семантическая программа симфоний А.Брукнера // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: Зб. наук. праць. – Київ: ТОВ “Між нар. фін. агенція”, 1998. – С.44-53.

3. Гладких А.С. Функционально-семантическая организация музыкальной композиции А.Брукнера // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: Зб. наук. праць. – Харків: Каравела, 1998. – Вип.2. – С. 5-11.

4. Савченко А. Традиции барокко в австрийском музыкальном романтизме на примере симфонии h-moll Ф. Шуберта (к постановке проблемы) // Музичне мистецтво: Зб. наук. ст. – Донецьк: ТОВ “Юго-Восток”, Лтд, 2003. – Вип. 3: Бах та його епоха в історії світової музичної культури. – С. 174 – 184.

5. Савченко Г. Семантична програма симфоній А.Брукнера як інтерпретація жанрового інваріанта // Київське музикознавство. Культурологія та мистецтво: Зб. статей. – Київ, 2004. – Вип. 15. – С. 152-159.

6. Савченко А.С. Функционально-драматургическая роль остинато как носителя временных отношений в первых частях симфоний А.Брукнера // Метроритм – 1. Колективна монографія. – Київ, 2002. – С.105-107.

7. Гладких А.С. Музыкальная композиция как функционально-семантический инвариант // Аспекти історичного мистецтвознавства: Дослідження і матеріали. – Харків: Прапор, 1998. – С. 218-222.

8. Савченко А.С. Симфонии А.Брукнера: семантические константы как отражение художественной концепции // Культура та інформаційне суспільство ХХ1 століття: Матеріали наук. конф. молодих учених, 22-23 квітня 2004 р. / Харк. держ. акад. культури. – Харків: ХДАК, 2004. – С. 93-94.

9. Савченко А.С. Художественная концепция симфоний А.Брукнера // Формування творчої особистості в інформаційному просторі сучасної культури: Матеріали ювілейної науково-практичної конференції до 60-річчя ХССМШ-ї. – Харків, 2004. – С. 57-59.