СОБОЛЬ Валерій Анатолійович ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН ЯК МЕХАНІЗМ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ ТА СУСПІЛЬСТВА

Короткий зміст

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено його об’єкт, предмет та методи, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо їх апробації.
У першому розділі – “Реалізація права людини на звернення в громадянському суспільстві: теоретико-методологічні засади” − здійснено системний аналіз наукової літератури за проблематикою дисертаційної роботи, обґрунтовано теоретичні та методологічні засади дослідження взаємодії громадян з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, розглянуто звернення громадян як чинник розвитку демократії, реалізації прав і свобод людини в умовах становлення громадянського суспільства.
Аналіз наукових джерел засвідчив, що трансформація суспільно-політичних відносин, соціальний характер еволюційного розвитку України зумовлюють актуальність ґрунтовного дослідження ролі та місця звернень громадян у взаємодії органів державної влади й органів місцевого самоврядування з громадянським суспільством. Важливість дослідження питання звернень громадян зумовлена також потребою в ефективному регулюванні соціальних процесів з метою запобігання процесам некерованості їх розвитку та, у свою чергу, унеможливлення небажаних соціальних деформацій. Проаналізовані в роботі теоретичні напрацювання вітчизняних і зарубіжних фахівців дозволяють зробити висновок, що ступінь розробленості зазначеної проблематики залишається недостатнім.
Наголошується, що людина (громадянин) у системі державного управління та місцевого самоврядування має прямо чи опосередковано брати участь у реалізації соціодіагностичних, прогностичних, планових, організаційних, пізнавальних, освітніх, інформаційних та багатьох інших функцій, які визначаються гуманістичною концепцією державного управління, а також правовими механізмами державного управління. Вказано, що за нинішніх умов взаємовідносини “влада – громадянин” значно детерміновані соціально-історичним і соціально-психологічним досвідом, накопиченим усіма учасниками цього процесу (тим більше, що такі відносини реалізуються не лише на рівні інституціональних структур). Розвиток інституту реалізації прав і свобод людини потребує створення дієвих інституцій громадянського суспільства та сильної держави як арбітра і гаранта цивілізованих економічних, політичних, правових і соціальних відносин. Установлено, що забезпеченню підлягає не саме право людини на звернення як сутність відповідних нормативно-правових актів і як система суб’єктивних правозобов’язань держави, а саме реалізація таких прав, що обумовлено законом.
Наближення до європейських стандартів життєдіяльності, соціальна спрямованість державного управління передбачають забезпечення реалізації прав громадян на вільне вираження своїх поглядів і переконань, вільне збирання, зберігання й поширення інформації, вільне об’єднання громадян для реалізації та захисту своїх прав, одержання інформації від органів державної влади й органів місцевого самоврядування, доступ до їхніх ресурсів, звернення до них, участь в управлінні, що є найважливішими умовами та критеріями функціонування правової держави. Ці права виступають сполучним елементом системи основних прав і лише за умови їх дотримання можна стверджувати про фактичну реалізацію особистих політичних, соціальних, економічних, екологічних та культурних прав. Значущість та актуальність проблематики конституційного механізму забезпечення прав людини на звернення зумовлюється не лише специфічними обставинами (демократизацією політичної системи, формуванням громадянського суспільства), а й глибинними реформами на рівні повноважень інститутів державної влади, структурною реорганізацією державного управління, які сьогодні відбуваються в Україні.
Доведено, що право на звернення є важливим конституційно-правовим засобом захисту та однією з організаційно-правових гарантій дотримання прав і свобод громадян. Це пояснюється тим, що, по-перше, звернення громадян є однією з форм участі суспільства в державному управлінні, у вирішенні державних і суспільних справ, можливістю активного впливу громадянина на діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, по-друге, це спосіб відновлення порушеного права громадянина шляхом подання до органів влади скарг, заяв і клопотань. У такому розумінні – це механізм виконання соціальних обов’язків публічної влади та втілення її відповідальності в політико-правовому аспекті.
З’ясовано, що звернення громадян є показником рівня організації реагування на факти порушень прав і свобод людини з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування як в окремих регіонах, так і загалом у державі. Незалежний, всебічний, об’єктивний та справедливий розгляд звернень громадян на правовій основі запобігає подальшим зверненням щодо порушених громадянами питань, а відсутність такого розгляду свідчить про неспроможність органів влади вживати невідкладних і системних заходів стосовно своєчасного та якісного вирішення проблем на місцях, що знижує довіру громадян до влади і тим самим перешкоджає ефективній взаємодії держави та суспільства і фактично свідчить про невідповідність виконання ними своїх обов’язків.