СПАДКОВА ТРАНСМІСІЯ ТА СПАДКОВЕ ПРЕДСТАВЛЕННЯ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, її зв’язок з науковою тематикою Київського університету права НАН України, сформульовано мету і завдання дослідження, визначено об’єкт, предмет і використані методи дослідження, викладено наукову новизну та основні положення, які виносяться на захист, висвітлено теоретичне і практичне значення отриманих результатів, їх апробацію, зазначено публікації за темою дисертації, її структуру та обсяг.

Розділ 1 "Теоретико-методологічні засади правового регулювання спадкової трансмісії та спадкового представлення" складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню понять "спадкова трансмісія" та "спадкове представлення", визначенню їх змісту і структурних елементів.

У підрозділі 1.1 "Гносеологічне підґрунтя становлення спадкової трансмісії та спадкового представлення" простежуються історичні корені спадкування, вивчаються досягнення цивілістичної доктрини та практики минулих років, детально досліджуються етапи розвитку, становлення інститутів спадкової трансмісії та спадкового представлення, проводиться ретельний розгляд напрацювань попередників.

Здійснюється аналіз етапів становлення спадкової трансмісії та спадкового представлення починаючи зі стародавніх джерел римського приватного права до нормативних актів сьогодення.

Першу згадку щодо можливості спадкування за спадковою трансмісією та спадковим представленням знаходимо у римському приватному праві, де вперше було сформульовано поняття та принципи застосування зазначених інститутів права та послідовно впроваджено в практику спадкових правовідносин.

Спадкування за давнім цивільним правом (hereditas) регламентувалося Законами XII таблиць, які вже передбачали спадкування за заповітом.

Але у самому тексті Законів XII таблиць ми не знаходимо ані поняття спадкування за правом представлення, ані поняття поколінного наступництва. Тому можна стверджувати, що сам механізм спадкування за правом представлення існував ще в давньоримському цивільному праві, але сам термін з’явився значно пізніше.

Першим прецедентом трансмісії став transmissio ex capite infantiae – випадок, коли спадок відкривався до досягнення дитиною одного року (в подальшому – семи років), батько мав право отримати спадщину за дитину.

За Феодосія II було встановлене правило: якщо в заповіті спадкоємцями призначені низхідні родичі спадкодавця і ці спадкоємці помирають до відкриття заповіту, то їхні власні низхідні спадкоємці можуть за них отримати спадщину.

За часів Юстиніана загальне правило про особистий характер права на отримання спадщини було нівельоване: якщо спадкоємець помирав, не скориставшись можливістю спадкувати, і з часу сповіщення спадкоємця про відкриття йому спадщини не минуло ще року, то його спадкоємці могли отримати спадщину, яка відкрилася.

Надалі, порядок спадкування за спадковою трансмісією та спадковим представленням було запозичено майже всіма правовими системами країн світу, з незначною адаптацією до національного законодавства.

Підрозділ 1.2 "Характеристика понять спадкової трансмісії та спадкового представлення у вітчизняному спадковому законодавстві" присвячений вивченню нормативного забезпечення сучасного спадкового права України та виявлення правової сутності та відповідності правових норм цивільного законодавства сучасним реаліям українського суспільства.

Правове регулювання відносин у сфері спадкової трансмісії та спадкового представлення має комплексний характер. Особливості розглянуто на прикладі нині діючих нормативно-правових актів.

Цивільний кодекс України регламентує порядок спадкування за правом представлення (ст. 1266 ЦК України) та спадковою трансмісією (ст. 1276).

Відзначається, що додатково згадується прядок спадкування за трансмісією та представленням у Листі Міністерства юстиції України "Щодо переходу прав на частку у спадщині" від 08.05.2007 р. № 19-35-84.

Зазначено, що основи спадкування за спадковою трансмісією та спадковим представленням були рецепійовані з римського приватного права і з плином часу, розвитком суспільства зазнали деяких змін у застосуванні, хоча трактування самих понять залишилося практично незмінним. При переході у спадщину права спадкування фігурують дві особи: 1) спадкоємець, який помер після відкриття спадщини і не встиг здійснити належне йому право прийняти спадщину або відмовитися від неї і 2) його власний спадкоємець.

Під час переходу в спадщину права спадкувати, не вимагається, щоб особа, до якої переходить право спадкувати, знала про відкриття спадщини. Спадкоємці померлого після відкриття спадщини можуть здійснити своє право спадкувати на загальних підставах, у межах строків для прийняття спадщини.

Аналізуючи вітчизняне законодавство, яке регулює перехід права на прийняття спадщини, зауважимо, що ступінь розробленості цих понять і порядок їх застосування на практиці є недостатніми. Тому в нотаріальній практиці виникає багато колізійних питань щодо правильного розподілу спадщини у випадках спадкової трансмісії та спадкового представлення.

Наголошено, що основна відмінність досліджуваних двох інститутів спадкового права полягає в тому, що спадкування за правом представлення виникає тоді, коли спадкоємець помирає до відкриття спадщини, а спадкова трансмісія – коли закликаний до спадщини спадкоємець помирає після відкриття спадщини, але до її прийняття. При  цьому спадкодавці не визнаються суб’єктами спадкової трансмісії та спадкового представлення, оскільки в момент смерті їх правоздатність та дієздатність припиняються.

Розділ 2 "Загальні положення переходу права на спадщину" складається з трьох підрозділів, присвячених дослідженню особливостей спадкової трансмісії та спадкового представлення, порядку захисту спадкових прав та інтересів під час спадкування за трансмісією та представленням.

У підрозділі 2.1 "Особливості спадкової трансмісії" розглядаються особливі правила спадкування, встановлені у випадках, коли закликаний до спадкування спадкоємець як за законом, так і за заповітом помирає, не встигнувши реалізувати своє право на прийняття спадщини. У цьому випадку мова йде про перехід у спадщину нездійсненого права спадкувати. Для застосування цих правил мають значення дві обставини: встановлений строк для прийняття спадщини не минув, закликаний до спадкування спадкоємець у межах установленого строку не подав заяву про прийняття чи відмову від спадщини, не вчинив будь-яких дій, що свідчать про фактичне прийняття спадщини.

У такому випадку, право на прийняття спадщини, що належала померлому після відкриття спадщини спадкоємцеві, переходить у порядку спадкової трансмісії або до його спадкоємців за заповітом, або до спадкоємців за законом. При цьому право на прийняття спадщини в порядку спадкової трансмісії не входить до складу спадщини, що відкрилася після смерті спадкоємця, який не встиг прийняти спадщину, є самостійним суб’єктивним цивільним правом.

Зроблено висновок щодо самого визначення спадкової трансмісії, ми вважаємо його вдалим, і таким, що відображає сутність самого явища. Поняття трансмісії походить від латинського слова transmissio, що означає передачу, пересилання будь-чого. Передбачається можливість для спадкоємців набути права трансмісарів, тобто до них переходить право стати спадкоємцями (правонаступниками) після смерті первісного спадкодавця, а також право спадщини трансмітента. Померлого спадкоємця в цих відносинах іменують "трансмітентом", а спадкоємця, до якого переходить право на прийняття спадщини, "трансмісаром".

Умовами для переходу в спадщину права спадкувати за спадковою трансмісією є: 1) відкриття спадщини; 2) смерть особи, закликаної до спадкування.

Зазначається, що право на прийняття спадщини в порядку спадкової трансмісії здійснюється спадкоємцями на загальних підставах, але за одним винятком. Оскільки право на прийняття спадщини переходить до спадкоємців трансмітента після смерті спадкоємця, що раніше закликався до спадкування, строк, що залишався, протягом якого це право можна реалізувати, завжди наперед буде меншим за встановлені законом шість місяців. Якщо, однак, строк, що залишився, менший, ніж три місяці, він автоматично подовжується до трьох місяців. Нездійснення права на прийняття спадщини в порядку спадкової трансмісії прирівнюється до неприйняття спадщини спадкоємцем, право якого перейшло.

Право на прийняття спадщини в порядку спадкової трансмісії не виникає, якщо спадкоємцеві, який помер, не встигнувши прийняти спадщину у встановлений термін, тобто потенційному трансмітенту, підпризначений інший спадкоємець. У цьому разі пріоритет надається підпризначеному спадкоємцеві.

Досліджуючи колізійні випадки нотаріальної практики, відзначається, що у осіб, які померли в межах однієї календарної доби (комморієнтів), спадкового правонаступництва не виникає, навіть у разі, якщо існують переконливі докази неодночасності настання їхньої смерті (різниця може бути значною і становити більше двадцяти трьох годин). Оскільки ніхто з них не став спадкоємцем після смерті іншого, спадщина відкривається одночасно і переходить окремо до кожного з їхніх власних спадкоємців.

Це правило є універсальним і не залежить від виду спадкування. Тому за одночасної (в межах однієї календарної доби) смерті заповідача та особи, на користь якої складений заповіт, для останньої та її спадкоємців такий заповіт анулюється, не маючи юридичної сили і не породжуючи юридичних наслідків.

Водночас у разі смерті першого з комморієнтів наприкінці однієї доби, а другого - на початку наступної, внаслідок того, що мова йде про настання біологічної смерті в межах різних діб, друга особа вважається спадкоємицею першої, а її спадкоємці матимуть право на успадкування майна особи, що померла раніше, за правилами спадкової трансмісії.

У підрозділі 2.2 "Особливості спадкування за правом представлення" досліджується порядок спадкування за правом представлення згідно з цивільним законодавством.

Зазначено, що у цивілістичній науці право представлення розглядають як право віддалених спадкоємців спадкувати права та обов’язки померлого спадкоємця. Через таку теоретичну побудову виникає думка про повну залежність прав спадкоємців від прав попередників, до спадкоємців переходили всі "недоліки", що негативно впливали на правоздатність попередника. Вважаємо вірним те, що спадкування за правом представлення можливе, якщо свого часу правонаступник спадкував від попередника, оскільки спадщина фіктивно переходила через голову померлого попередника від спадкодавця.

Проаналізувавши різні наукові концепції та сутність спадкового представлення, доходимо висновку, що при спадкуванні за правом представлення не відбувається ніякого правонаступництва між спадкоємцем, що вибув унаслідок смерті до відкриття спадщини, та його прямими нащадками. У результаті смерті спадкоємця, що представляється, його нащадки стають безпосередніми спадкоємцями тієї особи, за якою повинен був спадкувати їх висхідний родич.

На основі дослідження правової регламентації обґрунтована  цивільно-правова природа спадкування за правом представлення як різновид спадкування за законом, коли до прийняття спадщини закликаються родичі спадкодавця, який міг би спадкувати, якби був живим на момент відкриття спадщини. За правом представлення своїх померлих батьків успадковують право на спадщину внуки та правнуки спадкодавця. Племінники, двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частину спадщини, яка б належала за законом їхнім матері та батькові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Особливість спадкування за правом представлення по прямій низхідній лінії полягає в тому, що воно здійснюється без обмеження ступеня споріднення.

У підрозділі 2.3 "Цивільно-правова охорона спадку та захист спадкових прав та інтересів" зазначається, що існує певний проміжок часу з моменту відкриття і до прийняття спадку.

Аналізуючи нотаріальну практику, у випадку спадкування за спадковою трансмісією та спадковим представленням, час прийняття спадщини подовжується на деякий термін для з’ясування спірних питань. На спадкоємця, таким чином, переходить обов’язок утримання спадкового майна з моменту відкриття спадщини та до часу її прийняття. Здійснювати юридичні дії щодо спадкового майна спадкоємець має право лише після прийняття спадщини та офіційного оформлення своїх прав.

Вивчаючи питання охорони спадкового майна в юридичній літературі, робиться висновок, що охорона спадкового майна - це комплекс заходів, спрямованих на забезпечення збереження майна, запобігання можливому його псуванню, загибелі чи розкраданню. Охорона спадкового майна полягає у з’ясуванні складу спадкового майна та у передачі спадкового майна на відповідальне зберігання спадкоємцям чи третім особам.

Приділяється увага вивченню заходів щодо охорони спадкового майна, які здійснюються поетапно: 1) прийняття заяви про вживання заходів щодо охорони спадкового майна; 2) здійснення підготовчих дій (витребування та отримання всіх необхідних документів, вирішення питання щодо залучення свідків, необхідності залучення           чи оцінювача тощо); 3) опис спадкового майна; 4) охорона та зберігання описаного спадкового майна.

Доведено, що процедура вживання заходів щодо охорони спадкового майна чинним законодавством регламентована не в повному обсязі у випадках спадкування за спадковою трансмісією та спадковим представленням, коли строки є інколи довшими, ніж 6 місяців. Пропонується доповнити статті 1284 та 1285 ЦК України відповідними частинами щодо призначення окремої уповноваженої особи, яка б здійснювала охорону та управління спадщиною на весь період спадкування за спадковою трансмісією та спадковим представленням за відповідну плату.

У дисертації наголошується на важливості та необхідності своєчасного вживання заходів щодо охорони спадкового майна.

Розділ 3 "Проблеми та перспективи розвитку спадкової трансмісії та спадкового представлення в цивільному праві України" складається з трьох підрозділів, у яких досліджуються проблеми правового регулювання спадкової трансмісії та спадкового представлення в законодавстві України, шляхи вдосконалення та міжнародний аспект спадкування за спадковою трансмісією та спадковим представленням.

У підрозділі 3.1 "Основні проблеми сучасного спадкового законодавства України" зазначається, що інститут спадкового права потребує постійного наукового дослідження для комплексного, системного реформування правової системи та її вдосконалення. Констатуємо той факт, що досить цікаві правові конструкції (спадкова трансмісія та спадкове представлення) традиційно розглядаються в доктрині спадкового права фрагментарно і лише в контексті більш загальних досліджень.

Збільшення кількості черг спадкоємців за законом є свідченням прагнення держави забезпечити при спадкуванні інтереси членів сім’ї спадкодавця, це нововведення сприяє збереженню спадкового майна у приватній власності.

Проблематичним у доктрині спадкового законодавства є питання спадкової трансмісії. У нотаріальній практиці виникає безліч питань щодо її застосування на практиці. Право померлого спадкоємця на прийняття спадщини в порядку спадкової трансмісії може бути здійснене його спадкоємцями (за законом чи за заповітом) на загальних підставах впродовж шестимісячного строку для прийняття спадщини.

Звертається увага на те, що перехід права на прийняття спадщини за спадковою трансмісією регламентується ст. 1276 ЦК України і фактично може стосуватися двох видів спадкування: за заповітом або за законом.

Досліджується думка науковців щодо порядку спадкування за спадковою трансмісією та спадковим представленням усиновлених дітей. До дітей спадкодавця прирівнюються і усиновлені діти, які спадкують саме після свого усиновителя і вже не вважаються спадкоємцями за законом рідних батьків. Однак окремі фахівці вважають, що усиновлені ні за яких обставин не стають спадкоємцями своїх братів і сестер, діда та баби з боку усиновителя. Спірним є те, що не виникає ніяких прав та обов’язків між усиновленими та іншими дітьми усиновителя, тому дитина усиновителя і усиновлена дитина не перебувають у правових відносинах брата або сестри.

У процесі здійснення права на спадкування за правом представлення та спадковою трансмісією особливої актуальності набуває питання щодо встановлення батьківства і материнства при використанні репродуктивних технологій, зокрема, за договорами щодо сурогатного материнства. Кількість дітей, народжених завдяки цим технологіям, постійно збільшується, але до цього часу не отримано науково обґрунтованої відповіді на запитання: чи тотожні поняття "дитина генетичного походження від спадкодавця" і "спадкоємець" у разі визначення походження за кровним спорідненням. На основі аналізу практики застосування  репродуктивних технологій в умовах сьогодення потребує законодавчого закріплення визначення походження дітей, народжених завдяки їх застосуванню. Пропонується доповнити статтю 1266 Цивільного кодексу України частиною сьомою такого змісту: "Особи, які штучно були зачаті після смерті батька, спадкують за правом представлення лише за умови, що таке штучне запліднення відбулося з волі спадкоємця, підтверджене документально".

Детально аналізується сутність права представлення та спадкової трансмісії. Спадкування за правом представлення – це перехід до родичів по прямій та боковій лінії споріднення права на спадкування тієї частки спадщини, яка б належала за законом їхньому родичеві, якби він був живим на час відкриття спадщини. За правом представлення спадкування може здійснюватися одним спадкоємцем, який успадковує всю частку того спадкоємця, котрого він представляє; кількома спадкоємцями в частках, що визначаються ступенем їх споріднення із спадкоємцем. Спадкування за спадковою трансмісією – це перехід права на прийняття спадщини до спадкоємців від спадкодавця, який будучи спадкоємцем за заповітом або за законом, помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти. Основна відмінність цих двох інститутів спадкового права полягає в тому, що спадкування за правом представлення виникає тоді, коли спадкоємець помирає до відкриття спадщини, а спадкова трансмісія - коли закликаний до спадщини спадкоємець помирає після відкриття спадщини, однак до її прийняття;

Досліджується підхід до положень стосовно ступенів споріднення осіб, які спадкують за правом представлення і в порядку черговості, оскільки згідно ч. 6 ст. 1266 ЦК України при спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення, тоді як за ч. 1 ст. 1265 ЦК України у п’яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно. Слід керуватись тим, що остання норма поширює свою дію виключно на спадкоємців п’ятої черги, тоді як правом представлення послідовно наділяються подальші родичі без обмеження ступеня споріднення;

Спадкове право потребує подальшого доопрацювання. Сучасне українське спадкове право у своєму реформуванні й розвитку зберігає певні традиції та історичні надбання, проте, як і будь-яка сучасна галузь, не може ізолюватися від світового досвіду, міжнародної уніфікації та тенденції до зближення національних правових систем.

У підрозділі 3.2 "Зарубіжний досвід організації переходу прав власності на спадкове майно" розглядаються особливості спадкування за правом представлення та спадковою трансмісією в законодавстві іноземних держав.

Приділено увагу світовому досвіду щодо вирішення спадкових питань. Практика спадкування за правом представлення та спадковою трансмісією спостерігається майже в кожній європейській країні, різниться лише кількістю черг закликання та суб’єктами спадкування. Дещо різняться підстави, принципи спадкування за спадковою трансмісією. Ці суперечності у матеріальному праві держав є причиною виникнення та розвитку колізій у міжнародному приватному праві. Ліквідувати ці суперечності та неузгодженості можна за допомогою процесу гармонізації права, який передбачає використання не лише міжнародних договорів, а й інших інструментів нормативної регламентації з метою досягнення певного рівня одноманітності норм. Але яким би не було реальне зближення спадкового права держав, наскільки б однаковими не були норми спадкування, колізійні питання спадкування за спадковою трансмісією та спадковим представленням у міжнародному приватному праві залишаються. Адже цей інститут спадкового права є досить складним та проблематичним у нотаріальній практиці.

       Доводиться, що країни континентальної Європи мають подібну до української моделі побудови спадкових відносин, різняться лише під впливом деяких національних традицій. Існує поділ усіх спадкоємців на чотири черги: низхідні родичі (діти, внуки, правнуки); батьки, брати та сестри; неповнорідні брати та сестри; та інші бічні родичі.

       У законодавстві багатьох держав історично склався поділ спадкоємців на певні категорії. Це може бути поділ спадкоємців за низхідною, висхідною та бічною лінією споріднення на класи, черги, розряди, а також система парантел – група кровних родичів, які походять від одного предка.

Проаналізовано порядок спадкування за спадковою трансмісією та спадковим представленням у законодавстві Російської Федерації, Республіки Білорусь, Польщі, Болгарії, Німеччини, Австрії, Франції, Великобританії, Китайської Народної Республіки та інших країн світу.

Враховуючи зарубіжний досвід, можна зробити висновок, що в ідеалі правове регулювання спадкових правовідносин, а саме спадкової трансмісії та спадкового представлення в Україні повинно детальніше регламентуватися статтями ЦК України та врахувати практику інших європейських країн.

Підрозділ 3.3 "Концептуальні підходи до вдосконалення спадкового законодавства" присвячено підготовці рекомендацій нашим законодавцям щодо того, на які питання спадкової трансмісії та спадкового представлення необхідно звернути увагу при розробленні спадкового законодавства.

На підставі аналізу цивільно-правової природи досліджено поняття права представлення. Сформульоване законодавцем визначення поняття
(ст. 1266 ЦК України) в цілому відображає його юридичний зміст, але має описовий, а не дефінітивний характер. Нами пропонується така дефініція, яка може претендувати на отримання офіційного визнання: "Право представлення – це перехід до родичів по прямій та боковій лініях споріднення права на спадкування тієї частки спадщини, яка б належала за законом їхньому родичеві, якби він був живим на час відкриття спадщини".

Акцентовано увагу на сучасних репродуктивних технологіях, коли людина може не тільки народитися, а й бути зачатою після смерті спадкодавця. Сучасне спадкове законодавство прямо зазначає, що спадкоємець повинен бути зачатий за життя спадкодавця, що виключає спадкування таких дітей. Особа, яка зачата за допомогою засобів штучного запліднення, може бути закликана до спадкування після смерті свого батька лише у випадку, якщо буде живим спадкодавець (дід, прадід та ін.).

На основі дослідження правової регламентації спадкування за правом представлення зроблено висновок про необхідність об’єднання осіб, які спадкують за цим правом, в наступні групи: а) внуки, правнуки, прабаба, прадід та б) племінники, двоюрідні брати та сестри задля запобігання виникнення колізійних ситуацій під час оформлення права на спадщину;

Вивчення причинного зв’язку між смертю особи та відкриттям спадщини дозволило вийти на контекст взаємозв’язку однієї причини смерті для кількох людей, які перебували у спадкових правовідносинах. Згідно з ч. 3 ст. 1220 ЦК України у разі смерті двох і більше осіб спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної особи, які могли б спадкувати одна після одної, але померли впродовж однієї календарної доби. Це означає, що особи, які померли в один день, хоча і у різний час доби, вважаються такими, що померли одно­часно, тобто за романо-германською термінологією визнаються комморієнтами і не закликаються до спадкування після смерті один одного.

Поглиблено проаналізовано всі положення спадкового права як окремого інституту цивільного права, приділено увагу аналізу чинного законодавства та тенденціям розвитку спадкового права з можливістю одночасного узгодження цього процесу з поліпшенням якості нотаріальної процедури та законодавства про нотаріат.

Поглиблення зв’язків між нормами матеріального і процесуального права, дає можливість подальшого предметного вивчення та удосконалення процедури спадкування за спадковою трансмісією та спадковим представленням та адаптації до сучасного спадкового законодавства