СПРОЩЕНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ФОРМИ: АДАПТАЦІЯ ГОСПОДАРСЬКОГО СУДОЧИНСТВА УКРАЇНИ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, мета і задачі, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, їх апробація, наведені відомості щодо наукових публікацій за темою дослідження.

Розділ 1 «Аналітико-правові засади спрощення господарського процесу» складається з 2-х підрозділів, в яких уточнено наукову термінологію, представлено результати оцінки наявного стану реалізації механізму спрощення і прискорення судочинства та обґрунтовано механізм й напрями адаптації господарсько-процесуального законодавства України.

У підрозділі 1.1. «Поняття процесуальної форми як предмета спрощення» встановлено перешкоди на шляху вирішення спорів за спрощеними формами здійснення господарського судочинства та обґрунтовано п’ять сучасних факторів негативного впливу на нього, які потребують усунення. Серед них – відсутність визначення уніфікованого поняття правового забезпечення спрощеної процесуальної форми господарського судочинства, для подолання якого проаналізовано дискусії з праворозуміння понять «процесуальна форма» та «спрощене провадження». За вихідні постулати поняття процесуальної форми як предмета спрощення береться концепція К.І. Малишева про скорочене провадження у формальному і матеріальному сенсі. Внаслідок критичного вивчення концептуальних підходів до формування спрощеного провадження доводиться неповнота пропозиції Н.В.Сивак стосовно розподілу всіх спрощених судових проваджень на дві групи за критерієм (1) безспірності заявлених вимог та (2) малозначності предмета спору. На більш високому рівні узагальнення, ніж пропонує Н.В.Сивак, розподіл проваджень дозволяє здійснити концепція К.І.Малишева. На її засадах обґрунтовуються два окремих спрощених порядки здійснення позовного провадження: первісне та ситуативне. Первісним поглинаються ті, що були запропоновані Н.В.Сивак та ті, що за авторською аргументацією потребують першочергової необхідності запровадження, а саме, наказне та електронне. Висувається для доказу гіпотеза про наявність підстав для реалізації ідеї виокремлення альтернативного порядку для первісного – ситуативного провадження. Доводиться, що відносний характер поняття процесуальної форми дозволяє використовувати його у даному дослідженні як процес судочинства, відносно якого прописуються дії із спрощення форм та обрядів. В умовах затяжної дискусії стосовно прояснення природи спрощеної процесуальної форми, аргументується припущення, що вона опосередковує собою обмежене коло спрощених процесуальних форм (електронне, наказне, ситуативне) у межах позовного провадження. Теоретичне значення розробки господарсько-процесуальних правових засад спрощення провадження полягає у відмежуванні від автономних видів судочинства передумов об'єктивної можливості спрощення господарської процесуальної форми (в певних випадках та процесуально-правових ситуаціях) та несприйняття нарівні з особливим провадженням будь-якого ступеню спрощення.

У підрозділі 1.2. «Адаптація як інструмент запозичення світового досвіду щодо спрощення» досліджено ідеї спрощення судочинства, яких дотримується Рада Європи. Позиція досягнення адекватності їм, як правовим цінностям більш високого порядку ніж національне законодавство, змусила Україну прийняти концептуальні документи з питань проведення адаптаційного процесу. У співвідношенні, проголошених Радою Європи принципів (спрощення, прискорення розгляду і зниження судових витрат) й рекомендацій (наявність правил або зведення правил, що прискорюють розв’язання спорів) встановлено такі акценти адаптаційного процесу: розробка вимог до Порядку електронного провадження в Україні; подолання розрізненої дії норм про реалізацію процесуальних прав у спрощеному провадженні. При вивченні світового досвіду щодо придатності бути застосованим в Україні для спрощення господарського процесу, акцентовано увагу на так званому сумарному провадженні, яке практикується у США для запобігання складних і тривалих судових розглядів та спонукально-наказному провадженні (Німеччина). З метою вибіркового запозичення досвіду спрощення визначено напрями адаптації господарського-процесуального законодавства. Обґрунтовано та висунуто гіпотезу про затребуваність наукою господарсько-процесуального права теоретичних розробок структурної адаптації наявного процесуально-правового середовища до найбільш ефективних спрощених форм провадження.

Розділ 2 «Перешкоди прояву адаптивної функції господарсько-процесуального законодавства» містить 3 підрозділи, в яких викривлення процесуальних прав та зменшення їх обсягу у господарському судочинстві визнається наслідком несприятливих умов прояву адаптивної функції законодавства та зумовлює актуалізацію проблеми вжиття превентивних заходів щодо спрощення процесуальних форм провадження.

У підрозділі 2.1. «Вади застосування конституційних положень у господарському судочинстві» викрито причини негармонійного розвитку такого елементу структурної адаптації наявного процесуально-правового середовища до спрощених форм провадження як пристосування діючих норм господарсько-процесуального законодавства України до окремих конституційних положень. Доведено, що найважливішими з них є викривлене розуміння принципу розвитку конституційних положень у поточному законодавстві та вади тлумачення конституційних норм внаслідок руйнування термінологічного апарату, що створювався впродовж багатьох років. Аргументується, що наслідком цього стали наявні проблеми правозастосування норми ч.1 ст. 61 Конституції України при порушенні господарських зобов’язань в аспекті її застосування щодо суб’єктів господарювання - юридичних осіб. Неоднозначне тлумачення вказаної норми у фаховій науково - юридичній літературі обумовлює суперечливі висновки суду стосовно неправомірного сприйняття правового статусу фізичної особи у співвідношенні з правовим статусом юридичної особи, які за своєю правовою природою не є тотожними. Аналізуються матеріали судової практики і, спираючись на них, досліджується питання недосконалої регламентації становища суб’єктів господарювання - юридичних осіб в умовах відсутності єдиного підходу у вищих судових органах щодо застосування вищезазначеної норми при накладенні на суб’єктів господарювання – юридичних осіб штрафу та пені одночасно. Пропонується як засіб убезпечення від бюрократичного тлумачення здійснення доопрацювання нормативного тексту експертами, яким надано право рекомендувати конкретні засоби виправлення на стадії застосування помилок, яких інколи припускаються вищі судові органи.

У підрозділі 2.2. «Ущемлення прав у господарському процесі» проаналізовано сучасні проблеми адаптації господарсько-процесуального провадження до економічних та організаційних потреб учасників процесу з причин зменшення обсягу процесуальних прав, їх зникнення в цілому, або інших формальних ускладнень в отриманні судового захисту внаслідок деформації господарсько-процесуальних норм. Виявлено ознаки, за якими можна виявляти процесуальні ущемлення, зокрема: 1) наявність норми, яка регулює процесуальні відносини без обмеження обсягу права учасників судового процесу та суду до критичного моменту; 2) виникнення провокуючої правової ситуації, що спричиняє дію процесуальної норми у напрямку ущемлення процесуального права. За результатами проведеного дослідження зроблено висновок, що загроза процесуальних ущемлень як значного зменшення обсягу процесуального права внаслідок реалізації процесуальної норми, яка у разі виникнення провокуючої правової ситуації здатна спричиняти деструктивну дію, не можна ототожнювати з реалізацією процесуальних прав за спрощеними процесуальними формами. Тому важливим теоретичним завданням при вивченні спрощених процесуальних форм є надання поняттю «адаптивна функція господарсько-процесуального законодавства» більш глибокого змісту як джерелу здійснення превенції процесуальних ущемлень. У практичному аспекті має активізуватися судовий контроль за попередженням процесуальних ущемлень при спрощеному провадженні. Предметом судового контролю за спрощеним провадженням слід вважати дії/бездіяльність, що породжують: 1) ущемлення, які стосуються учасників судового процесу; 2) ущемлення, які стосуються безпосередньо суду.

У підрозділі 2.3. «Зловживання процесуальними правами при спрощеному провадженні» наголошується на загрозливому характері зростання тенденції нецільового використання процесуальних прав осіб, задіяних у господарському процесі з метою його штучного затягування та моделюються наслідки її розповсюдження на спрощені провадження. Прогнозуються можливі деструктивні прояви реалізації процесуальних прав з боку сторін та учасників господарського процесу внаслідок застосування їх не за призначенням (здійснення «процесуальних диверсій» задля відтягування моменту відповідальності за своїми зобов’язаннями). Проводиться порівняльний аналіз загальних положень про «лояльність і чесність» сторін та учасників процесу як вимоги до процесуальної поведінки. Узагальнюються підходи до застосування санкцій за зловживання процесуальними правами у Франції, Бельгії, Голландії та визнається доречною наявність обов’язкових вимог до їх процесуальної поведінки на подібність до відповідних положень італійського процесуального кодексу, Модельного кодексу для країн Латинської Америки та інших. Визнається вадою норми ст.22 ГПК України те, що її припис про обов’язок добросовісно користуватись процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав та охоронюваних законом інтересів сторін й вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи, не розповсюджується на свідків, експертів, перекладачів та інших учасників. Наводяться результати опрацювання судової практики як додатковий аргумент щодо розповсюдження зазначеного припису на всіх учасників. Критичне ставлення до спроб в Україні легалізувати відповідальність за недобросовісну реалізацію процесуальних прав (п. 5 ст. 39 проекту ГПК України), коли при цьому не запропоновано санкцій, підкріплюється ілюстрацією результатів узагальнення досвіду судів Литви (троєкратне збільшення мита, що сплачується при подачі скарг як інструмента «процесуальної диверсії»; встановлення обов’язку дебітора відшкодувати кредиторові усі витрати, пов’язані з затримкою виконання, у випадку програшу справи у вищій інстанції), Франції (при встановленні, що скарга подана з метою затягування процесу, її заявник піддається штрафу в розмірі від 100 до 10 000 франків), Росії (віднесення всіх судових витрат на особу, що зловживає процесуальними правами або не виконує процесуальних обов'язків, якщо це привело до зриву судового засідання, затягуванню судового процесу, тощо). Пропонується уніфікувати процесуальні можливості сторін та учасників спрощеного провадження.

Розділ 3 «Шляхи запровадження у господарське судочинство спрощених процесуальних форм» складається з 3 підрозділів, у яких обґрунтовано пропозиції теоретичного та практичного характеру стосовно вимог до проведення наказного, спрощеного електронного, форсованого процесу, санкційного спрощення у відповідності з наявним станом та потребами судочинства у спрощених судових процедурах в Україні.

У підрозділі 3.1. «Вимоги до наказного провадження» здійснено аналіз проблем адаптації перспективного господарського процесу України до спрощених судових процедур, традиційно притаманних наказному провадженню. Наголошується на помилковості позиції вилучення інституту наказного провадження з цивільно-правової юрисдикції судів (передбачено у проекті закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо інституту наказного провадження)»). Здійснено порівняльний аналіз законоположень про наказне провадження ГПК Білорусії, АПК РФ та проектів ГПК України від 26.09.2003 № 4157-1 (не принятий) та від 12.02.2004 № 4157-2 (прийнятий за основу). Обґрунтовано критичні зауваження до їх окремих положень та висунуто низку заходів стосовно попередження проблем застосування наказного провадження в практиці господарського судочинства України. Наголошується на доцільності збереження принципу диспозитивності при відкритті наказного провадження та забезпечення (на розсуд заявника) вимоги про вирішення спору в порядку наказного провадження при наявності підстави для подання заяви про видачу виконавчого документу. Основні законодавчі вимоги до наказного провадження пропонується формувати у системі господарсько-процесуальних вимог та розмістити у самостійній главі ГПК України. Розроблено пропозиції щодо редакції процесуальних та матеріальних норм про: підстави для повернення або відмови в прийнятті заяви про видачу виконавчого документу; переривання позовної давності з моменту подання позову або заяви про видачу судового наказу (зміна редакції ст. 264 ЦК України).

У підрозділі 3.2. «Вимоги до проведення спрощеного електронного провадження» наведено аргументи на користь перспективності адаптації до господарського правопорядку України спрощеної форми електронного провадження. Надано оцінку позитивним та негативним аргументам ставлення дослідників до спрощеного електронного судочинства та порядку його реалізації на практиці. Узагальнено результати дискусії та обґрунтовано позитивне ставлення до різноманітних систем електронної подачі документів та документообігу у судах США, Австралії, Канади, Італії, Франції, Німеччині, Російської Федерації, Білорусії. Здійснено критичний аналіз концепції «Електронний суд», яка в березні 2012 року була презентована Державною судовою адміністрацією України, та Тимчасового порядку подачі документів до арбітражних судів Російської Федерації в електронному вигляді. Розроблено авторський підхід сприйняття суттєвих переваг спрощеного електронного провадження та форми розміщення вимог до порядку його проведення. Визначено дві категорії господарських спорів, за якими провадження здійснюється виключно електронними засобами за рахунок спрощення процесуальної форми, про: 1) стягнення штрафних санкцій, 3 % річних, втрат від інфляції, нарахованих на заборгованість, що була предметом розгляду господарського суду та стягнута за його рішенням; 2) стягнення боргу та похідних від нього вимог за мировими угодами, що були затверджені господарським судом за результатами розгляду іншої господарської справи. Уточнюється сучасне розуміння поняття спрощеного електронного провадження, що являє собою нормативний процес розгляду двох категорій справ, яке відбувається без фізичної участі представників сторін та паперового дублювання матеріалів справи і процесуальних документів, виключно за допомогою засобів комп’ютерної техніки та мережі Інтернет. Обґрунтовується авторська модель порядку реалізації спрощеного електронного провадження та пропонуються статті до нового розділу ХІ¹ ГПК України (зокрема, розроблено норми десяти нових статей 90¹⁶-90²⁵).

У підрозділі 3.3. «Поняття, види та структура ситуативного спрощення процесуальної форми» обґрунтовується необхідність розробки теоретичної конструкції ситуативного спрощенням судового процесу як альтернативи первісному спрощенню. Здійснено додатковий аналіз судової практики та проаналізовано результати проведеного соціологічного дослідження внаслідок експертного опитування суддів господарських судів в Луганській, Запорізькій та Харківській областях. На їх основі доведено потребу у запровадженні ситуативного спрощення господарської процесуальної форм як засобу стимулювання та заохочення позивача або як негативний наслідок для суб’єкта процесуальних порушень в особі відповідача. Подається класифікація умов ситуативного спрощення процесуальної форми за критерієм процесуальної поведінки суб'єктів спору, а не за предметом та ціною позову (як при первісному спрощенні порядку проведення позовного провадження). Обґрунтовується доцільність виокремлення двох видів провадження: 1) форсований судовий процес; 2) санкційне спрощення. Здійснення дій із спрощення форм та обрядів провадження при форсованому судовому процесі відбувається за умов та у такий спосіб, як прописано у централізованому порядку. При санкційному спрощенні застосування дій із спрощення процесу припускаються на розсуд суду, який оцінює процесуальну поведінку відповідача безпосередньо у процесі провадження. Проведено порівняльний аналіз форсованого та санкційного спрощення в аспекті залежності від інтенсивності процесуальної поведінки позивача та недбалої поведінки відповідача. При форсованому судовому процесі суб’єктом опосередкованого ініціювання спрощення є позивач з комплексом активних процесуальних дій, спрямованих на отримання позитивного результату вирішення спору в найкоротший термін. При санкційному спрощенні господарського процесу суб’єктом процесуальної дії є відповідач з відсутністю активних процесуальних дій, що для суду стає умовою „переводу” справи із звичайного позовного провадження у спрощене санкційне. Критерієм відмежування первісного від ситуативного спрощення є масштаб процесуальних можливостей судового розсуду. При первісному – це обсяг, обмежений спеціальною нормою законодавчого припису, при ситуативному – оцінка поведінки сторін з боку суду та вчинення дій правозастосування у межах вимог загальних господарсько-процесуальних норм.