У першому розділі "Стратегічне планування як засіб реалізації довгострокових цілей інноваційного розвитку підприємства" розглянуто теоретичні основи сучасного управління інноваційним розвитком підприємства, визначено місце стратегічного планування у системі управління інноваційним розвитком підприємства, проаналізовано сучасний стан інноваційних процесів машинобудівних підприємств України шляхом компаративного аналізу.
На основі системного аналізу й узагальнення теоретичних підходів науковців до визначення ролі і значення управління в інноваційному розвитку підприємства запропоновано визначення системи управління інноваційним розвитком підприємства як узгодженого поєднання двох складових: 1) підсистеми стратегічного планування та 2) підсистеми управління в реальному масштабі часу, що реалізується поточним та оперативним управлінням.
На основі фактичних даних обґрунтовано, що зростання обсягів продукції машинобудування України за останні роки характеризується нестабільністю та залежністю від багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів, оскільки воно відбувається не на основі інноваційних технологій, а шляхом використання виробничих потужностей, що раніше простоювали. При цьому майже не використовується концепція управління інноваційним розвитком на основі науково обґрунтованого планування та регулювання. Доведено, що в цій ситуації можливості інноваційного розвитку вітчизняних машинобудівних підприємств суттєво обмежені, тому перехід до свідомого управління інноваційним розвитком стає об'єктивною необхідністю.
Установлено, що центральним елементом системи управління інноваційним розвитком підприємства є стратегічне планування. Стратегічний підхід у плануванні інновацій забезпечує його більш високу ефективність в умовах швидких змін, особливо технологічних, коли рівень передбачуваності дуже низький. Визначено, що специфіка інноваційних процесів, механізмів їх планування та прогнозування об’єктивно обумовлює існування особливого змістовного наповнення термінів "стратегічне планування інноваційного розвитку підприємства", під яким запропоновано розуміти процес вибору збалансованих між собою напрямів інноваційного розвитку підприємства у рамках обраної місії, а також обґрунтування обсягів, способів залучення та використання усіх видів ресурсів, необхідних для забезпечення ефективної реалізації цих напрямів. На основі аналізу існуючих підходів до визначення складових стратегічного планування інноваційного розвитку підприємства узагальнено основні його елементи.
Обґрунтовано, що стратегічне планування у системі управління інноваційним розвитком підприємства, з одного боку, дозволяє поєднувати аналіз поточних подій, прогнози техніко-, соціально-економічного розвитку, сценарії майбутнього з виробленням стратегії інноваційного розвитку, а з іншого – погоджувати позиції зацікавлених сторін, формувати загальне бачення перспектив інноваційного розвитку підприємства.
На основі структурного аналізу системи інноваційних цілей машинобудівних підприємств України обґрунтовано, що найбільшу питому вагу за всіма типами інновацій становлять короткострокові цілі, які мають характер поліпшення, довгострокові стратегічні цілі плануються лише невеликою кількістю машинобудівних підприємств. Так, у структурі продуктових цілей інноваційна ціль "випуск нових видів продукції на основі власних розробок" становила лише 2,0%, при цьому ціль "удосконалення освоєної продукції" – 32,7%. Формування системи стратегічних цілей інноваційного розвитку підприємства стримується: 1) прагненням керівників до отримання швидких прибутків; 2) ризиковим характером інноваційної діяльності; 3) відсутністю ресурсів для реалізації стратегічних цілей; 4) відсутністю досвіду стратегічного планування у сфері інноваційного розвитку. Обґрунтовано необхідність розроблення практичних методик стратегічного планування у сфері інноваційного розвитку, адаптованих для вітчизняних машинобудівних підприємств.
У другому розділі "Теоретико-методичні основи формування системи стратегічного планування інноваційного розвитку машинобудівних підприємств" удосконалено теоретико-методичні основи стратегічного планування інноваційного розвитку підприємства, розроблено теоретико-методичні підходи до вибору стратегії інноваційного розвитку та до вибору інноваційних технологічних рішень.
Стратегічне планування інноваційного розвитку підприємства виділено в окрему систему. У системі стратегічного планування інноваційного розвитку підприємства виділено дев'ять підсистем: інформаційного забезпечення; прогнозування; формування цілей; прийняття стратегічних рішень; науково-методологічного, методичного та організаційного забезпечення; стратегічних планів; зв'язку стратегічних планів з поточними та оперативними; оцінювання ефективності реалізації стратегічних планів; контролю.
Обґрунтовано, що найважливішим етапом стратегічного планування інноваційного розвитку підприємств є вибір стратегії інноваційного розвитку. Це складний процес, який потребує врахування значної кількості різноспрямованих факторів, що зумовлює необхідність поділу процедури обґрунтування та вибору стратегії на три етапи.
1. Ретроспективний аналіз наявної стратегії інноваційного розвитку. Більшість машинобудівних підприємств України на сьогодні, здійснюючи інноваційну діяльність, не розробляють стратегію інноваційного розвитку, тому визначити її тип доволі складно. Цей аналіз доцільно здійснювати через призму структури продуктового портфеля підприємства. У роботі доведено доцільність використання для такого аналізу матричних методів, а саме модифікованої матриці Бостонської консалтингової групи (БКГ), застосування якої передбачає використання лише внутрішньої інформації підприємства.
2. Обґрунтування потенційно досяжної стратегії інноваційного розвитку. Запропоновано використовувати два інтегральні показники: показник фінансової стійкості функціонування підприємства ФСт, що характеризує початковий стан підприємства та його потенційну конкурентоспроможність в майбутньому; та коефіцієнт адаптивності потенціалу інноваційного розвитку Кпірад, що характеризує адекватність потенціалу інноваційного розвитку підприємства до непередбачуваних вимог зовнішнього середовища.
Визначено, що для розрахунку вищенаведених інтегральних показників доцільно використовувати програмно-цільовий підхід, за яким визначається відповідність між необхідними характеристиками та наявними можливостями. Для оцінки цих показників запропоновано використовувати універсальний показник – функцію бажаності Харрінгтона.
Послідовність вибору потенційно досяжної стратегії інноваційного розвитку показано на рис.1.
