СТРУКТУРА КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації, визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, мету, задачі, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію та публікації.

Розділ 1 "Загальні положення структури кримінального процесу" розкриває структуру кримінального процесу, її побудову за вертикаллю та горизонталлю, визначає засади, за якими здійснюється кримінальне провадження, розкриває методи правового регулювання, процедурну, процесуальну форми процесу та її джерела.

Підрозділ 1.1 "Кримінальний процес як галузь права" визначає, кримінальний процес – це процесуальна та процедурна діяльність, яка здійснюється стороною обвинувачення слідчим, прокурором, оперативними підрозділами, для виконання завдань кримінального провадження, встановлення обставин злочину та особи, яка його вчинила, чітко регламентована правом галузь державної діяльності, спрямована на захист прав і свобод людини та громадянина.

Структура кримінального процесу побудована на підставі кримінального провадження: досудове та судове, яка включає стадії, етапи. Кримінальне провадження включає до себе інститути, засади, функції сторін процесу, проведення процесуальних, слідчих, негласних слідчих (розшукових) дій, повідомлення про підозру та ін.

Розкриваючи юридичні ознаки структури автор розкриває специфіку, засади і функції нормативно-регулятивної дії, розкриваючи методи правового регулювання. Останній дає відповіді на питання, яким чином, за допомогою яких прийомів, способів, засобів галузь права впливає на стосунки та визначає предмет регулювання стадій, інститутів.

Розглядаючи інститути кримінального процесу автор надає їх класифікацію, яку можна визначити виходячи з основоположних аспектів. По-перше, інститути провадження процесуальних, слідчих дій, негласних слідчих (розшукових) дій. По-друге, новий інститут підозрюваного на досудовому розслідуванні та обвинуваченого під час судового провадження, який встановлює особу, яка вчинила злочин, забезпечує гарантії прав та свобод у кримінальному процесі. По-третє, інститути забезпечення гарантій прав та свобод сторін процесу, учасників та суб’єктів під час кримінального провадження.

Аналіз КПК щодо структури процесу дає підстави для його подальшого удосконалення. Так, ч. 1. п. 5 ст. 3 КПК України визначає досудове розслідування – стадією кримінального провадження. Однак, ч. 1 п. 14 ст. 3 КПК України визначає стадією кримінального провадження – притягнення до кримінальної відповідальності, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчинені кримінального правопорушення. Вважаємо, що стадія досудового розслідування включає етап повідомлення про підозру тому пропонується привести структуру процесу згідно з теоретичними положеннями та скасувати положення ч. 1 п. 13 ст. 3 КПК України.

Структуру процесу пропонується побудувати: за стадіями, етапами (горизонтально); за інститутами, правовим статусом сторін, учасників (вертикально).

В джерелах кримінального процесу втілюються засади, функції, правова діяльність сторін та ін. Джерела кримінального процесу мають комплексний характер, оскільки об’єднують як матеріальні так і процесуальні норми.

Підрозділ 1.2 "Засади кримінального процесу" розкриває теоретичні положення засад кримінального процесу як регулюючу діяльність провадження по кримінальних справах на досудових та судових стадіях.

Теоретична розробка засад кримінального процесу потребує їх класифікації. Пропонується теоретична модель класифікації засад кримінального процесу. По-перше, конституційні засади, які діють під час досудового та судового кримінального провадження на його стадіях. По-друге, процесуальні засади, які діють відносно сторін, учасників процесу. По-третє, загальні засади, які діють на окремих стадіях процесу.

Розкриття процесуального змісту засади верховенства права дає можливість відійти від суто позитивістського тлумачення права. На відміну від традицій юридичного позитивізму, який виправдовує пріоритет державного інтересу над інтересами індивіда, людини, громадянина, принцип верховенства права, навпаки, захищає індивіда від свавілля державної влади та згідно ст. 62 Конституції України встановлює засаду презумпції невинуватості, якій застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Процесуальні засади визначені в ст.ст.10-29 КПК України. Вони встановлюють гарантії проведення процесуальних, слідчих дій. Данні засади побудовані таким чином. що жодна особа не може бути примушена визнавати свою винуватість у вчинені кримінального правопорушення, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчинені злочину. Обмеження прав під час кримінального провадження здійснюється на підставі вмотивованого судового рішення, яке повинен ухвалити слідчий суддя.

Спеціальні засади кримінального процесу можна визначити, виходячи зі ст.ст. 303–308 КПК України. Новела КПК України визначає проведення негласних слідчих (розшукових) дій під час досудового провадження. Слідчий, на підставі ухвали слідчого судді має право проводити негласні слідчі (розшукові) дії для встановлення обставин злочину, особи, яка вчинила злочин. Дані засади мають специфіку, тому що з одного боку вони порушують положення Конституції України, а з іншого проведення негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному процесі завжди має елементи порушення чинного законодавства.

Підрозділ 1.3 "Правове регулювання кримінального процесу" визначає предмет правового регулювання з точки зору "об’єктивності", а саме за ознакою, яка виражається за внутрішнім змістом права. В даному випадку ми можемо визначити однорідну, якісно особливу групу суспільних відносин, які впорядковані за допомогою юридичних засобів. Під методом правового регулювання розуміють сукупність прийомів та засобів правового впливу на певну групу суспільних відносин. В теорії права традиційно виділяють два основні методи: імперативний та диспозитивний.

Кримінально-процесуальні функції обвинувачення починаються з моменту складання повідомлення про підозру та завершуються етапом реалізації даної функції зверненням до суду з обвинувальним актом. Прокурор, який підтримує державне обвинувачення виконує функцію кримінального переслідування.

Кримінально-процесуальні функції захисту починаються з пред’явлення повідомлення про підозру, затримання підозрюваного. Дана функція повинна забезпечити механізм реалізації прав і обов’язків підозрюваного, обвинуваченого для захисту від обвинувачення на стадії досудового слідства та судового розгляду.

Кримінально-процесуальні функції вирішення справи починаються з моменту попереднього розгляду кримінальної справи слідчим суддею, призначення справи до розгляду та закінчуються постановою вироку або ухвали апеляційного колегіального суду.

Факультативні функції призначені для досягнення мети кримінального процесу, виконання його завдань. Вони визначені у КПК відносно сторін, учасників, суб’єктів кримінально-процесуального провадження.

Допоміжні, підсобні функції виконують учасники процесу, які забезпечують напрямок руху кримінальної справи. До першої групи можна віднести функції, які виконують свідок, експерт, фахівець та ін. До другої групи можна віднести учасників процесу, які забезпечують виконання основних і факультативних функцій. Їх виконують перекладач, секретар судового засідання, судовий розпорядник та ін. На відміну від основних і факультативних функцій, кожна з яких виконується декількома учасниками кримінального процесу, підсобні, як правило, пов’язані з однією з категорією учасників.

Підрозділ 1.4 "Процесуальна форма кримінального процесу" обумовлює необхідність процесуального закріплення фактичних даних та доказів, які отримані у разі проведення процесуальних, слідчих, негласних слідчих (розшукових) дій та використання технічних засобів фіксування процесуальної дії таким чином, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна процесуальна процедура.

Важливим елементом процесуального закріплення процесуальної форми є гарантії, які включають до себе права та законні інтереси суб’єктів кримінального процесу, його учасників та інших осіб. Процесуальні гарантії сторін, учасників досудового та судового провадження забезпечуються процесуальними функціями сторін. Матеріально-правові гарантії забезпечуються на підставі кримінально-правових, фінансових, цивільних та інших інтересів.

Автор надає класифікацію процесуальних гарантій провадження слідчих, негласних слідчих (розшукових) дій під час досудового провадження та гарантії судового провадження. Гарантії провадження слідчих, негласних слідчих (розшукових) дій включають можливість користування учасниками процесу своїми правами та обов’язками, надавати клопотання, приносити скарги до прокурора, слідчого судді на дії слідчого під час досудового розслідування. Гарантії судового провадження включають забезпечення сторонам, учасникам процесу використовувати процесуальні права, виконувати свої обов’язки.

Автор пропонує побудувати теоретичну модель процесуальної форми у разі фіксування технічними засобами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, яка повинна включати до себе рішення про фіксацію процесуальної дії за допомогою технічних засобів під час досудового розслідування; процесуальний статус слідчого, оперативних та технічних підрозділів, які приймають участь у проведенні негласних слідчих (розшукових) дій, процедурні та процесуальні гарантії по захисту учасників процесу; форми режиму таємності під час отримання заяви, яка має державну таємницю; механізм прокурорського нагляду, контролю та керівництва під час фіксації технічними засобами проведення процесуальної дії; гарантії судового розгляду кримінальної справи, які включають обов´язкове технічне фіксування судового засідання.

Розділ 2 "Досудове провадження як інститут кримінального процесу" розкриває положення змагальності та диспозитивності доказування на досудових стадіях процесу, розкривається положення консенсусу у кримінальному процесі у разі укладення угоди між стороною захисту та потерпілим.

Підрозділ 2.1 "Змагальність, диспозитивність доказування" надає теоретичні положення та практику забезпечення сторонами процесу своїх прав та обов’язків на збирання та подання до суду доказів, які отримані під час проведення процесуальних, слідчих, негласних слідчих (розшукових) дій.

Диспозитивність в процесі визначається як можливість за своїм розсудом використати свої суб’єктивні права. Змагальний процес, за новим КПК, встановив розподіл повноважень сторони обвинувачення та захисту.

Ст. 46 КПК закріпила право захисника збирати докази та надавати їх до слідчого, прокурора, слідчого судді. Однак, захиснику лише декларується право збирати докази. Право захисника залежить від розсуду підозрюваного, обвинувача – залучити або ні представлений документ, предмет до справи. Право захисника надавати докази у судовому засіданні не відповідає положенням змагальності, тому що про докази захисту прокурор (державний обвинувач) дізнається під час розгляду кримінальної справи, що не дає йому можливості ретельно підготуватися і аргументовано надати відповідь стороні захисту.

Правова основа проведення негласних слідчих (розшукових) дій, закріплена в ст.ст. 250, 268, 269 КПК України. Слідчий може проводити негласні слідчі (розшукові) дії самостійно, або спільно з уповноваженими оперативними підрозділами на підставі ухвали слідчого судді. Подання слідчого про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які містять відомості про факт та методи проведення негласної слідчої (розшукової) дії, розголошення яких створює загрозу національним інтересам та безпеці, підлягає встановлення грифа таємності.

Проведене анкетування практики встановлення грифа таємності визначило: 80 % слідчих, вважають, що тільки наглядовий прокурор уповноважений встановити гриф таємності та зняти його; 20 % оперативних співробітників оперативних підрозділів вважають, що вони самостійно можуть встановити та зняти гриф таємності.