ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ КРЕДИТНО-МОДУЛЬНОЇ СИСТЕМИ НАВЧАННЯ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІНФОРМАТИКИ

Короткий зміст

Перший розділ "Теоретичні засади кредитно-модульної системи навчання" присвячено системному дослідженню та обґрунтуванню основних компонентів теоретичної моделі КМСОНП: філософсько-освітнього, що включає особливості та тенденції розвитку освітніх систем в умовах переходу до нового інформаційного суспільства, принципові положення Болонського процесу; психолого-педагогічного, що визначається психолого-педагогічни­ми передумовами організації навчання за кредитними технологіями; проектувально-технологічного, який включає досвід та перспективи використання у вищій школі кредитних систем і технологій навчання.

Проведено системний аналіз сучасної філософської думки, особливостей розвитку суспільного життя, методологічних підходів у педагогіці вітчизняної та зарубіжної вищої школи, тенденцій розвитку освітніх систем, динаміки цілей та завдань Болонського процесу.

Розглянуто ряд чинників, що об’єктивно зумовлюють перехід до інформаційного суспільства, його особливі ознаки як нового етапу розвитку людства та вплив на розвиток освітньої галузі. Виявлено ряд особливостей такого розвитку системи освіти:

– діалектичне поєднання, з одного боку, глобального інтеграційного процесу (регіональна, національна, міждержавна інтеграція та інтеграція в міжнародний освітній простір), а з другого, – локальних процесів інтенсивного розвитку вищих навчальних закладів, посилення їх автономії, збереження кращих університетських традицій, підвищення якості й рівня освіти;

– посилення ролі в міжнародному освітньому просторі ВНЗ, організаційна структура яких найбільше відповідає концепції мережного підприємства. Збільшення питомої ваги таких навчальних закладів у національних системах освіти об’єктивно зумовлюватиме більш широке впровадження новітніх, певною мірою уніфікованих мережних технологій навчання в традиційних закладах освіти, зближення й інтеграцію освітніх систем різних країн;

– поява нових вимог до професорсько-викладацького складу, пов’язаних із необхідністю досконалого володіння ІКТ та однією з іноземних мов за професійним спрямуванням; можливістю ефективної роботи за нових умов часткової зайнятості, дистанційних форм навчання; новими психолого-педагогіч­ни­ми особливостями роботи в складі динамічних груп колег та студентів; адаптацією навчальних курсів до вивчення в умовах постійного вдосконалення системи організації навчального процесу; поглибленням автономії викладачів, зокрема розширенням повноважень щодо зміни змісту, структури, впровадження новітніх технологій і методик вивчення дисципліни та підвищення відповідальності викладача за результати підготовки фахівців;

– орієнтація освітньої галузі на перспективні потреби інформаційного суспільства, на вирішення проблеми інформаційної нерівності його членів;

– формування соціально значущих ціннісних орієнтирів людини, культурно-освітнього і виховного середовища, спрямованого на становлення громадянського суспільства, є запорукою подолання негативних проявів інформаційного суспільства та постає одним із актуальних завдань системи освіти.

З’ясо­вано, що глобальні чинники сучасного суспільного розвитку все більшою мірою визначають зміст освітньої політики національних держав та приводять до феномену глобалізації освіти.

Сучасний стан і розвиток систем вищої освіти свідчить, що, незважаючи на суттєві національні відмінності в структурах вищої освіти, різноманітність кваліфікацій, учених ступенів і звань, є ряд особливостей, притаманних більшості розвинених країн. Серед іншого, це поглиблення інтеграції національних систем вищої освіти в міжнародному освітньому просторі; демократизація та децентралізація системи управління освітою, делегування суттєвих повноважень університетам, посилення їх автономії і відповідальності, розширення участі громадськості в управлінні освітою; посилення економічної конкуренції між освітніми закладами; створення умов для забезпечення продовженого навчання; посилення наукових досліджень у вищій школі; підвищення ролі фундаментальної складової на всіх рівнях професійної освіти; неперервний моніторинг й удосконалення структури профілів підготовки фахівців з урахуванням як вимог міжнародного, загальнодержавного ринків праці, так і регіональних потреб; широке впровадження методів інноваційного і розвивального навчання, орієнтованих на розвиток творчого потенціалу особистості; полегшення доступу до якісної освіти; акредитація ВНЗ та перехід до ефективних механізмів зовнішнього оцінювання освітнього процесу; підвищення ролі, автономії професорсько-викла­дацького складу в навчальному процесі та посилення відповідальності кожного викладача за якісну підготовку фахівців; підвищення мобільності студентів; підвищення соціальної захищеності студентів шляхом документального підтвердження завершення кожного циклу навчання або досягнення певного рівня професійної підготовки.

На основі розгляду основних документів, що визначають Болонський процес, проведено аналіз шести його основних цілей для врахування їх під час упровадження вітчизняної КМСОНП. Встановлено, що такий процес динамічно розвивається, цілі розширюються, конкретизуються, змінюються їх пріоритети.

Серед нових цілей та завдань Болонського процесу: соціальна згуртованість і відповідальність європейської системи вищої освіти за її підвищення; посилення інтеграції науки та освіти; відкритість європейської освіти для інших регіональних освітніх систем; розширення можливостей системи вищої освіти щодо забезпечення навчання протягом усього життя.

Динаміка процесу свідчить про зміну його суто економічної, ринкової, індустріальної орієнтації, спрямованої на підвищення регіональної конкурентоспроможності європейської вищої освіти, на соціальну, післяринкову, постіндустріальну орієнтацію в світовому освітньому просторі.

Для дослідження основних понять та характеристик кредитних систем навчання розглянуто залікові кредитні системи: UCTS (University Credit Transfer System – система перезарахування кредитів університетів азіатсько-тихоокеанського регіону), ECTS (European Credit Transfer System – європейська система перезарахування кредитів), ряд кредитних систем, що розробляються і впроваджуються в країнах СНД, та накопичувальні кредитні системи: USCS (United States Credit System – система залікових одиниць США), CATS (Credit Accumulation and Transfer System – система накопичення та перезарахування кредитів Великої Британії).

Встановлено, що в залікових кредитних системах кредити зазвичай розуміються як одиниці вимірювання обсягу загального навчального навантаження студента (обсягу роботи), необхідного для засвоєння освітньої програми або її частини, а системи заліку (перезарахування) кредитів в основному орієнтовані на використання з метою забезпечення академічної мобільності. У таких системах академічний рік асоціюється з певним обсягом навчальної роботи і поділяється на умовні порції – кредити, завдяки чому досягається певна гармонізація між періодом навчання, обсягом роботи студента та обсягом навчального матеріалу, який має засвоїти студент.

Визначено, що до поняття кредиту в накопичувальних кредитних системах підходять як до одиниці оцінювання результатів освоєння освітніх програм – набутих знань, умінь та навичок.

На основі розгляду переваг та недоліків використання двох груп кредитних систем – залікових та накопичувальних – з’ясовано можливі перспективи їх розвитку, важливі для запровадження вітчизняної КМСОНП.

Практика використання основних груп кредитних систем дозволяє:

– встановити, що в основу перспективної кредитної системи повинен бути покладений принцип накопичення кредитів, а механізм їх перезараху­ван­ня має відігравати допоміжну функцію в організації навчання;

– визначити однією з найбільш перспективних технологій організації навчання за кредитною системою модульну технологію з використанням ефективного (наприклад, рейтингового) оцінювання навчальної діяльності;

– стверджувати про реальну перспективу трансформації ECTS у кредитну систему не лише перезарахування, а й накопичення кредитів.

Вітчизняній вищій школі доцільно розробити національну кредитну систему, розраховану на використання не лише під час традиційно існуючих періодів навчання у вищих навчальних закладах, що визначаються найпоширенішими формами навчання (денна, заочна), а й на застосування в навчанні протягом життя, і яка б за допомогою технології накопичення освітніх кредитів забезпечувала визнання та присвоєння поряд із академічними кваліфікаціями необхідних професійних кваліфікацій. Одночасно ECTS слід розглядати лише як основу для визначення технології перезарахування освітніх кредитів.

Перспективна вітчизняна кредитна система навчання – це освітня технологія, точніше освітня професійна технологія, що ґрунтується на застосуванні залікових освітніх одиниць, що дозволяє, ураховуючи індивідуальні потреби особистості, незалежно від форм навчання забезпечити протягом життя суспільно значущий напрям і актуальний рівень фахової підготовки. Заліковий кредит – відносна одиниця вимірювання результатів навчання, одержаних студентом під час вивчення фрагмента курсу – залікового модуля. Заліковий кредит кількісно вказує, яка частка від усіх результатів навчання, запланованих в освітньо-професійній програмі (ОПП), припадає на знання і вміння з опанованого модуля, та передбачає максимальний термін вивчення його матеріалу. Отже, під час визначення залікового кредиту поряд із встановленням різнорівневих результатів навчання слід врахувати обсяг навчального матеріалу, його рівень і значущість, а також нормативний термін вивчення.

Розглянуто дидактичні закономірності, принципи, педагогічні ідеї, концепції, теорії, що слугують розумінню основ формування знань та вмінь кваліфікованих фахівців, створенню об’єктивних умов для їх гармонійного і всебічного розвитку, впровадженню інноваційних технологій організації навчального процесу. Однією з найважливіших дидактичних закономірностей постають взаємозв’язки в реальному житті: взаємозв’язок суб’єк­тив­них потреб майбутніх фахівців з об’єктивними актуальними і перспективними вимогами ринку праці, взаємозв’язок інтеграційних процесів системи вищої освіти та автономії ВНЗ, взаємозв’язок колективної навчальної діяльності студентів і індивідуальної діяльності окремого студента, взаємозв’язок індивідуальної, самостійної роботи з аудиторною роботою студента, взаємозв’язок вимог курсової системи навчання й індивідуальних пот­реб студентів у побудові власних траєкторій опанування навчальних дисциплін тощо.

Для розробки та впровадження КМСОНП особливого значення набувають ряд дидактичних принципів: порівняльної трудомісткості кредитів, модульності, методичного консультування, організаційної динамічності, гнучкості та партнерства, пріоритетності змістової й організаційної самостійності та зворотного зв'язку, науковості та прогностичності, технологічності та інноваційності, усвідомленої перспективи, діагностичності.

Реалізацію ідеї особистісно орієнтованого навчання доцільно здійснювати на основі використання відповідних положень ряду педагогічних теорій, зокрема теорії діяльності, теорії розвивального навчання, теорії предметного навчання, теорії проектних методів навчання, при застосуванні яких насамперед передбачається розгляд студента як суб’єкта навчального процесу.

Особистісно орієнтований підхід можна вважати одним із провідних у сучасній освіті, а ідеї конструктивізму, що найбільше віддзеркалюють цю парадигму, – вагомою теоретичною основою КМСОНП.

За ступенем суб’єктивної значущості навчання серед інших видів людської діяльності виділено три основні категорії осіб, які навчаються, визначено їх індивідуально-типологічні особливості та встановлено відповідні групові ознаки.