ТЕОРІЯ ЕЛІТАРНОЇ ДЕМОКРАТІЇ: ПРАВОВІ ЗАСАДИ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, мета та задачі дослідження, його об’єкт та предмет, наукова новизна одержаних результатів та їхнє практичне значення, наводяться дані щодо апробації результатів дослідження та публікацій за його матеріалами, структури й обсягу роботи.

Розділ 1. «Загальнотеоретичні засади дослідження теорії елітарної демократії» складається з двох підрозділів, присвячених висвітленню загальнотеоретичних основ ідей елітарної демократії та бібліографії дослідження даної теорії.

У підрозділі 1.1. “Історіографія та джерельна база дослідження ідей теорії елітарної демократії” досліджується генезис теоретичних уявлень щодо елітарності суспільства. З’ясовано, що проблеми елітарного напрямку в працях філософів Стародавнього світу починаються з проблем людської обраності та ідей суспільної і особистої досконалості. Проводиться порівняльний аналіз поглядів Конфуція, Платона, Н. Макіавеллі, Ф. Ніцше, М. Острогорського, М. Бердяєва з метою виявлення окремих аспектів елітарної проблематики, а також розвитку елітарної політико-правової думки в Україні з часів Київської Русі та в подальших працях Д. Донцова і В. Липинського. Висловлені політико-правові ідеї в творах видатних філософів Стародавнього, Нового та Новітнього часу обумовили подальшу появу праць з дослідження функцій обраної меншості у державотворенні та ролі народу в державно-правовому будівництві.

Визначаючи джерельну базу дисертаційного дослідження, здобувач виділяє п’ять основних груп аналізу: 1) твори засновників теорій еліт В. Парето та Г. Моски, в яких вперше підняті питання значущості еліти в державі та сформовані головні теоретико-правові засади елітарних теорій; 2) політико-правову теорію елітарної демократії, викладену Р. Міхельсом в його основній праці «До соціології сутності партій в сучасній демократії» в оригінальному виданні, а також вчення його послідовників – теоретиків дослідження ролі партій в сучасній демократичній державі; 3) праці теоретиків американської та італійської школи неоелітизму з дослідження проблем демократії, елітарних теорій та проблем взаємовідносин еліти з народом; 4) сучасні дослідження українських та російських вчених щодо політико-правових питань елітарного напрямку та реалізації основних принципів елітарної демократії в Україні; 5) законодавчу базу, яка регламентує діяльність політичної еліти в Україні. Визначені складники набувають особливої ваги для з’ясування можливостей інноваційних змін у політико-правових інститутах.

У підрозділі 1.2. «Теорії еліт як передумови виникнення теорії елітарної демократії» здійснюється порівняльно-правовий аналіз поглядів засновників теорій еліт – Г. Моски та В. Парето. Зазначається, що незважаючи на ідентичність основоположних пунктів концепцій науковців, деякі розбіжності в концептуальному підході виявляють необхідність окремого розгляду та детального аналізу ідей
Г. Моски та В. Парето.

Досліджуються теоретичні уявлення Г. Моски про правлячий клас, критерії відбору до нього, організаційну побудову, політичну формулу та юридичний захист. Провідною думкою в працях Г. Моски є пов’язування механізмів побудови та функціонування правлячого класу з суспільним і державним розвитком. Звертається увага, що науковець прийнятним варіантом розвитку держави вважав можливість відбору кандидатів на посади до державного апарату, які, крім володіння матеріальними ресурсами, мають необхідні інтелектуальні здібності, обґрунтовуючи моральні засади діяльності правлячого класу та їх дотримання у відносинах з народом. Політична формула, за вченням Г. Моски, виступає тією силою, яка допомагає політичній еліті здійснювати державно-владні повноваження, а громадянам забезпечує впевненість у необхідності існування та досконалості правлячої верхівки. Аналізуючи функцію юридичного захисту правлячого класу, зроблено узагальнення, що в суспільстві, в якому сформовано дієвий державний апарат, існує розвинене громадянське суспільство, а моральна дисципліна – набагато вища.

Інший представник класичного елітарного напрямку В. Парето зробив спробу побудувати нову політико-правову теорію, в основі якої знаходиться принцип підтримки та порушення рівноваги в соціальних системах, переносячи таким чином основний закон механіки на суспільні відносини та державний механізм. Здобувач детально аналізує теорії залишків та деривацій, які, з точки зору В. Парето, здійснюють найбільший вплив на розвиток і формування суспільства та періодична зміна яких пояснює динаміку дії закону циркуляції еліт у суспільстві.

Оскільки дефініція «аристократія» не носила основного концептуального навантаження, необхідного для позначення вибраних осіб в теорії соціальної системи В. Парето, то він вводить в політико-правову науку термін «еліта». За психологічними якостями, а саме – домінуванням залишків або першої («інстинкту комбінацій»), або другої («непорушності агрегатів») групи, В. Парето поділяє еліту на спекулянтів («лисів») та рантьє («левів»), поєднанням яких досягається рівновага в суспільстві.

Перебіг циркуляції еліт носить у В. Парето психологічний характер, оскільки обумовлюється перш за все зміною, характером співвідношення та ступенем використання і розвитку залишків і деривацій у відносинах еліти з народом. Цей процес в свою чергу впливає на тип правлячої еліти і змушує коригувати її дії та вчинки. Наслідком зміни еліт є стан соціальної рівноваги та стабільності державно-правового механізму.

Узагальнюючи положення теорій еліт, здобувач визначив базисні пункти, що стали підґрунтям та сприяли виникненню теорії елітарної демократії: неспроможність демократичної форми правління протистояти численним недолікам; наявність еліти як особливої ланки суспільства; організаційний устрій виступає в якості необхідної умови представництва інтересів; психологічні детермінанти поведінки визначаються основними для формування відносин еліти з народом; циркуляція еліт є умовою розвитку державно-правового механізму.

Розділ 2. «Методологія дослідження. Сутність та зміст теорії елітарної демократії» складається з трьох підрозділів, у яких зроблено спробу визначити методологію дослідження та охарактеризувати концептуальні ідеї теорії елітарної демократії Р. Міхельса та неоелітарних учень.

У підрозділі 2.1. «Методологічні підходи дослідження теорії елітарної демократії» зазначається, що методологічна основа є необхідною умовою цілісної наукової діяльності, в тому числі при вивченні політико-правових поглядів дослідників елітизму, визначенні умов впровадження основних ідей теорії елітарної демократії в державотворення та правотворення України.

З метою отримання об’єктивних знань, повноцінної наукової інформації в дисертаційному дослідженні використовувався цілий ряд наукових принципів, передусім: всебічності, історизму, комплексності, діалектичної єдності, соціального детермінізму.

У процесі дослідження теорій еліт та елітарної демократії для забезпечення цілісності підходу до об’єкта, що вивчається, а також проникнення у сутність явища
елітарності, процесів, які сприяли виникненню даної концепції, використовувався історичний метод. Таким чином встановлено, що, не дивлячись на формування основних теоретичних положень теорії елітарної демократії в ХХ столітті, окремі елементи зустрічаються ще в працях вчених Стародавнього світу, Нового та Новітнього часу. Поряд з історичним застосовувався логічний метод, який дозволив розкрити погляди дослідників в усій багатоманітності зі з’ясуванням напрямків та тенденцій розвитку і функціонування історичного методу. Порівняльно-історичний метод зафіксував схожість між теоретичними положеннями стосовно особливої ролі аристократії, лідера, «надлюдини» в державі як свідчення спільності їхнього походження, а розходження між ними в контексті функціонального призначення, особливостей розвитку еліти та її зміни – як показник їхнього різного походження. Порівняльний аналіз зорієнтував дослідження на розкриття спільних і відмінних рис класичних теорій еліт Г. Моски та В. Парето, теорії елітарної демократії
Р. Міхельса, поглядів сучасних теоретиків неоелітизму в зарубіжних країнах, таких як Дж. Сарторі, Т. Дай, Х. Зіглер, Г. Лассуелл, Дж. Хіглі, Є. Етціоні-Халеві та ін.,
а також російських та українських учених. Виявлення причини становлення та формування лідерства в демократичній державі, ролі організаційних утворень в цьому процесі досягалось використанням системного методу. Структурно-функціональний метод застосовувався для вивчення зв’язків політичної еліти з іншими елітними угрупованнями та народом, визначення їхнього місця і ролі у функціонуванні держави та суспільства в цілому. Біхевіористський підхід допоміг визначити якісні ознаки елітної особистості в контексті особистісного виміру, встановити конкретні складові індивідуума, на які повинні звертати увагу при обранні кандидатури елітного представника. За допомогою термінологічного принципу здійснювалось наукове формулювання складних термінів, таких як «еліта», «політична еліта», «моральні якості еліти», «професійні здібності». Використання синергетичного методу в дослідженні умов існування державного механізму з дихотомічним поєднанням «еліта-маса» обумовлено припущенням, що держава та суспільство є системою індивідуумів з визначеними принципами існування, якій необхідно постійно підтримувати стабільність за допомогою механізмів соціальної мобільності. Це допомогло виявити загальні закономірності розвитку (навчання та виховання), а також сукупність якісних ознак, які характеризують еліту, що не властиво в межах науки теорії держави та права. Аксіологічний (ціннісний) підхід дав можливість з’ясувати якості і властивості еліти, визначити умови, що впливають на характер процесу елітогенезису. Для дослідження конкретних фактів політико-правової дійсності в Україні здобувачем застосовувався соціологічний метод під час аналізу письмових документів. Використання методу прогнозування в дисертаційному дослідженні дозволило узагальнити й систематизувати інформацію про вплив різноманітних чинників на державно-правові феномени, що сприяють елітарним процесам в суспільстві, оцінити тенденції в динаміці суспільних потреб щодо державно-правових явищ.

У підрозділі 2.2. «Сутність та зміст теорії елітарної демократії у вченнях
Р. Міхельса та його послідовників» подається детальний аналіз положень теорії елітарної демократії Р. Міхельса та узагальнені висновки стосовно актуальності
теоретичних ідей вченого в сучасний період розвитку держави. Наводяться точки зору дослідників творчості Р. Міхельса та його послідовників, зокрема: Х.-Х. Лінца,
А. Фразманда, М. Дюверже, Д. Бітхема.

Досліджуючи адміністративні причини лідерства, здобувач поділяє погляди
Р. Міхельса щодо важливості та значення організаційних утворень в сучасному суспільстві: з їх допомогою забезпечуються людські та соціальні потреби та цілі діяльності, проте саме вони можуть стати головною перешкодою при досягненні цих самих цілей. Фактор організації – важливий компонент у здійсненні демократичної форми правління, крім того саме він формує лідерів, уніфікує їх соціальні та особисті якості у зв’язку з організаційно-адміністративними потребами.

Виходячи з психологічних причин лідерства та інтелектуального фактору в теорії Р. Міхельса, можна зробити відповідне узагальнення, що в сучасній демократичній державі народ потребує ефективного лідера. В інноваційних умовах розвитку лідер та сама політична еліта є невід’ємною частиною державного механізму, яка повинна та спроможна взяти на себе провідну та відповідальну роль щодо забезпечення функцій держави, насамперед політичної функції та функції соціального захисту населення, що в подальшому створить умови для розвитку та стабільності державно-правових інститутів.

Інтерпретація теоретичних поглядів Р. Міхельса відносно елітарної побудови суспільства та консолідуючої ролі лідерів в демократичній державі як пропагування тоталітарних ідей є несправедливою. Подальші дослідження з названої проблематики виявили можливість успішного використання елітарних ідей в демократичному суспільстві.

Завдяки ґрунтовним дослідженням Р. Міхельса ролі та феномену становлення лідерства в сучасному демократичному суспільстві було сформовано більш досконалі напрямки для наукових досліджень в політико-правовій науці. Послідовники Р. Міхельса розвинули кілька принципово важливих складових його ідей: дослідження елітарних процесів в суспільстві, аналіз ролі партійного механізму в державотворчому процесі, характеристику значення організацій при демократичній формі влади, створили різноманітні теорії лідерства, в яких розглядаються окремі сторони лідерських якостей.

У підрозділі 2.3. «Неоелітизм – політичне вчення сучасності (Х. Лассуелл,
Дж. Сарторі, Т. Дай, Х. Зіглер та ін.)» проаналізовано теорії неоелітизму, що склалися внаслідок суміщення ідей елітарних та демократичних теорій. Розглядаються окремі підходи до класифікації неоелітарних теорій в сучасній політико-правовій науці, обґрунтовується їх недосконалість через відсутність хронологічних рамок та сумісність більшості положень. Це дозволило здобувачу стверджувати, що до неоелітарних теорій належать теорії демократичного елітизму та елітарного плюралізму.

Аналізуються концептуальні підходи до визначення еліти та політичної еліти, класифікації еліти, що обґрунтовували зарубіжні (Х. Лассуелл, Дж. Сарторі, Т. Дай, Х. Зіглер, Є. Етціоні-Халеві, Дж. Хіглі та М. Доган, Г. Мур та ін.) та українські науковці (В. Пилипенко, В. Ніколаєвський та Ю. Привалов, Л. Кочубей, Л. Мандзій, О. Крюков, З. Атаманюк). В якості узагальнення дослідження проблематики дисертантом сформульовано і аргументовано власне удосконалене визначення термінів. Пояснюючи поняття «еліта», здобувач вважає за необхідне акцентувати увагу на потребі дотримання початкового оціночного значення терміна, а також розглядати при цьому функціональну роль особи в суспільстві.

Аналізуючи погляди неоелітистів (Т. Дая та Х. Зіглер, Дж. Сарторі,
Х. Ласуелла та ін.), дисертант робить наголос на функціональному призначенні еліти в демократичній державі. Демократія якнайбільш потребує політичної еліти найвищої якості, оскільки все населення держави не вирізняється особливими знаннями щодо політичної та державно-правової сфери діяльності, а тому і не здатне забезпечити якісне функціонування демократичних інститутів влади.
У зв’язку з цим державні та громадські організації повинні бути зорієнтовані на якісний відбір еліти.

Дослідження поглядів Дж. Сарторі, Х. Лассуелла, Т. Дая, Х. Зіглера та інших представників неоелітарної школи стосовно виборчого процесу привело до висновку щодо його важливості у процесі відбору еліти. Визначається, що в сучасному демократичному суспільстві вибори повинні відповідати системі відбору якісної еліти, на що необхідно зорієнтувати організаційні утворення, які висувають кандидатів на виборні посади.

Узагальнюючи погляди теоретиків неоелітизму, більшість з яких підкреслюють ціннісне визначення еліти, а також результати проведеного соціологічного опитування громадян, здобувач вважає за необхідне розробити теоретичну модель еліти, елементом змісту якої є сукупність якісних ознак, що її характеризують. Дотримання визначених ознак сприятиме ефективному правовому регулюванню відбору елітних представників.

Розділ 3. «Актуальні проблеми реалізації ідей теорії елітарної демократії у державотворенні зарубіжних країн та України» складається з двох підрозділів, присвячених дослідженню практики застосування окремих ідейних положень теорії в державотворенні зарубіжних країн, а також перспектив їх використання в розбудові Української держави.

У підрозділі 3.1. «Практика застосування ідей елітарної демократії у державотворенні зарубіжних країн» аргументуються результати впровадження окремих позицій теорії елітарної демократії у державотворчу діяльність таких країн, як США, Велика Британія, Федеративна Республіка Німеччини.

Досліджуючи політичну систему США та Великої Британії, зазначається,
що встановлена в цих країнах двопартійна система та традиційно узгоджена організаційна побудова державного апарату допомагає підтримувати процес циркуляції еліт та значною мірою сприяє забезпеченню стабільності державного механізму, впровадженню визначеного політичного курсу, що свідчить про використання правових засад теорії елітарної демократії.

Встановлено, що вимога дотримання моральних орієнтацій в суспільстві як беззаперечної складової діяльності партійного представника, що неодмінно підтримується елітною верхівкою у США, Великій Британії, ФРН, а також впровадження у Великій Британії комітету зі стандартів у публічній сфері, забезпечують функціонування якісної політичної еліти та сприяють верховенству права в державі.

Можливість домінування однієї партії протягом кількох десятиліть, дієві механізми відбору політичних лідерів, суворої партійної дисципліни сприяють
організаційній єдності елітної верхівки та ефективному виконанню державно-владних функцій у Великій Британії. І в цьому вбачається якнайширше впровадження британськими лідерами ідейних положень теорії елітарної демократії в державно-правову практику.

Федеративна Республіка Німеччини є прикладом консолідованої діяльності представників політичної еліти. Цьому сприяє детальна правова регламентація діяльності відповідних установ в державі, що забезпечує їхню організаційну структурованість, відповідальність та взаємодію політичних еліт в процесі досягнення спільного консенсусу, а також напрацьовані роками принципи та методи діяльності народних представників, що підтримується правовою культурою.

Здобувач аналізує стан освітньої системи в зарубіжних державах (на прикладі США, Великої Британії, Франції), у зв’язку з чим приходить до висновку про функціональну роль елітних закладів освіти у формуванні політичної еліти: Ітонського коледжу, Гарвардського, Оксфордського університетів у Великій Британії, Єльського, Прінстонського, Кембриджського університетів у США, Національної школи адміністрації у Франції. Елітна освіта забезпечує талановитих осіб знаннями, навичками та вміннями, необхідними для здійснення професійних обов’язків.

У підрозділі 3.2. «Проблеми та перспективи використання ідей елітарної демократії в розбудові Української держави» формуються підходи до з’ясування можливостей використання концептуальних положень теорії елітарної демократії в Україні.

Аналіз поглядів українських науковців стосовно сформованої політичної верхівки в Україні дозволив зробити висновок, що відсутність політичної еліти в нашій державі пояснюється низкою причин. У цьому аспекті, на думку дисертанта, найбільш пристосованою до якісного відтворення елітарної політичної системи України є теорія елітарної демократії, основні концептуальні ідеї якої повинні стати засобами для створення державних механізмів впливу на елітарний процес.

Висловлюється точка зору, що політична еліта повинна визначити роль моралі та політико-правової культури в повсякденній і професійній діяльності та керуватися перш за все моральними принципами, що відповідатимуть загальнолюдським цінностям, потребам та можливостям усього суспільства. Постійне дотримання названих принципів всіма членами громадських організацій, партій, елітних груп та всією політичною елітою сприятиме становленню української еліти в повноцінному значенні даного терміна: якісної, кваліфікованої, відповідальної та авторитетної, розвитку громадянського суспільства та верховенству права в державі.

В Українській державі на даному етапі розвитку поки що відсутній комплексний підхід до виявлення елітної особистості, що є недоліком як законодавчої сфери (оскільки не вироблено необхідної програми становлення та пошуку елітної особистості), так і суспільної (такі інститути як сім’я, школа, державні та громадські організації не зацікавлені та не діють відповідно до поставленої мети щодо розвитку обдарованих дітей та молоді). Визначаючи основні напрями реалізації теорії елітарної демократії, дисертант акцентує увагу на необхідності вдосконалення сфери правової освіти населення, зокрема використання інструментальних засобів впливу, а також пропонує створити консультативний орган державної влади, компетенцією якого було б розроблення програм та відбір елітних осіб. В функції держави повинно входити виявлення обдарованих осіб з метою подальшого їхнього залучення до галузевої професійної діяльності.

Формування політичної еліти повинно забезпечуватися перш за все механізмом правового регулювання. Відсутність в законодавчих актах кваліфікаційних вимог до політичної еліти – одна з вагомих причин неспроможності творення еліти. Визначені аргументи дали змогу сформулювати деякі пропозиції щодо змін в законодавство.

Підвищення ролі та значущості партій в демократичному суспільстві та в умовах побудови елітарної демократії з правлінням професійних та кваліфікованих еліт в державі обумовлює необхідність загострити увагу партійних лідерів щодо потреби відбору членів партій на основі якісних критеріїв.

Системність і послідовність визначеної в дослідженні правової діяльності з удосконалення законодавства можуть стати передумовою для формування добірної еліти високого рівня на основі особистих якостей та професійних здібностей. Кінцевою метою цієї діяльності є безумовно створення елітарно-демократичної держави та еліти, що забезпечує суспільну, економічну та політичну стабільність в державі, верховенство права та розвиток громадянського суспільства.