Типи глосем у текстах масової періодики та принципи їх лексикографування (на матеріалі української, російської та англійської мов)

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, доведено її актуальність, розкрито наукову новизну дослідження, окреслено теоретичне й практичне значення одержаних результатів. Визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження. Наведено дані про апробацію результатів роботи.

Перший розділ дисертаційного дослідження „Адекватність розуміння лексики писемних текстів в аспекті лінгвокультурології” складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 1.1. „Проблема розуміння: філософський та лінгвістичний аспекти” розглядаються погляди деяких дослідників у галузі філософії та лінгвістики (Ф. Шлейєрмахер, В. Дільтей, Х. Г. Гадамер, В. Гумбольдт, О. О. Потебня, А. Дуранті) на проблему розуміння / нерозуміння, простежується еволюція підходів до вирішення цього питання від суто філософського до герменевтичного, який вимагає залучення мови як засобу матеріалізації думок і знання та людини як їх адресата.

Проблема розуміння мовцями один одного під час спілкування увійшла до сфери лінгвістики разом із поширенням поняття мовної особистості як об’єкта лінгвістичних досліджень. У психолінгвістиці питання про адекватність сприйняття знання, що передається в процесі комунікації, розглядається переважно у світлі проблеми мовленнєвих помилок та внутрішньої форми слова. При цьому предметом досліджень, як правило, виступає ситуативний контекст, а не семантика мовних одиниць та її розуміння слухачем. Адекватне сприйняття слова у психолінгвістиці пов’язують зі здатністю індивідів усвідомлювати його внутрішню форму, тобто зв’язок між зовнішньою формою слова та його значенням. Отже, правильність розуміння під час спілкування – як  усного, так і писемного – передбачає однакове сприйняття такого зв’язку, що зумовлюється обсягом знань людини (довготривалий чинник) та її психологічним станом на момент спілкування (тимчасовий чинник).

Категорія розуміння сьогодні є об’єктом досліджень у когнітивній та комунікативній лінгвістиці, психолінгвістиці, лінгвістиці тексту тощо. Адекватність сприйняття семантики лексичних одиниць при цьому зумовлюється наявністю спільного знання в адресанта й адресата, що, як правило, має культурологічну значимість, а отже, закріплюється в культурологічно ціннісній лексиці й фразеології.

У підрозділі 1.2. „Адекватне розуміння культурологічно ціннісної лексики з позицій лінгвокультурології, когнітивної лінгвістики та лінгвокраїнознавства” з’ясовуються аспекти вивчення культурологічно значимого лексико-фразеологічного шару мови в окремих напрямках сучасної лінгвістики.

У когнітивній лінгвістиці культурологічно ціннісні одиниці досліджуються з погляду їх зв’язку зі структурами людських знань та способу їх відображення у свідомості людини. У межах цього напрямку більше уваги приділяють мовним формам концептуальних понять, ніж семантично затемненим лексико-фразеологічним одиницям. Спираючись на прийняте в когнітивістиці твердження про те, що мовна компетенція індивіда відображає його повноцінне знання про дійсність та окремі її елементи, можемо зробити висновок, що недостатня увага до семантично складних слів і словосполучень негативно позначається на якості розуміння інформації про навколишній світ.

Дослідження культурологічно ціннісних лексико-фразеологічних одиниць у лінгвокраїнознавстві обмежується національно-культурним шаром словникового складу мови. Цей аспект викладання мови іноземцям здійснює акультурацію адресата насамперед через правильне сприйняття ним мовлення співрозмовника та оригінальних текстів, розрахованих на носіїв мови. У такий спосіб лінгвокраїнознавство забезпечує аспектне вирішення проблеми адекватного розуміння текстів, а саме – на матеріалі текстів іноземною мовою шляхом вивчення лексико-фразеологічних одиниць із національно-культурною семантикою.

У напрямку лінгвокультурології до вивчення лексики соціально значимих текстів окремої культури з погляду правильності її розуміння носіями мови вперше підійшла Н. П. Матвєєва. Ті ціннісні в культурологічному, дидактичному та естетичному плані лексико-фразеологічні одиниці, що здатні ускладнювати розуміння відповідних текстів для носіїв мови, було виділено в окрему категорію глосем. Разом із цим, дослідження в галузі глосології одночасно належать і до сфери лінгводидактики, оскільки відповідний шар лексики вимагає спеціальної уваги до його засвоєння носіями мови. При цьому, на відміну від лінгвокраїнознавства, теорія глосології спрямована на навчання саме носіїв рідної мови складним для розуміння культурологічно ціннісним словам і фразеологічним зворотам. Отже, порівняно з іншими напрямками, у глосології зроблено акцент безпосередньо на дослідженні тієї частини культурологічно значимого лексико-фразеологічного фонду мови, що є семантично затемненою.

У підрозділі 1.3. „Концепція «культурної грамотності» Е. Д. Хірша” розкривається сутність суперечливої в американській науці концепції правильного розуміння суспільно значимих текстів. Деякі російські дослідники (Є. М. Верещагін, В. Г. Костомаров, Г. Д. Томахін) називають цю теорію „американською версією лінгвокраїнознавства”. Н. П. Матвєєва, навпаки, переконана, що „культурну грамотність” слід вважати окремим аспектом викладання рідної мови її носіям, спрямованим на пізнання як загальнолюдської, так і національної культури. При цьому орієнтація на носіїв мови є принциповою, оскільки вимагає іншого методичного підходу. Так, на рівні засвоєння іншої культури під час вивчення іноземної мови людина обмежується моделюванням міні-фону, тобто засвоює спільні для всіх носіїв цієї культури знання, тоді як обсяг інформації, якою оволодіває носій мови, набагато більший, пов’язаний із тими уявленнями, що характерні тільки для членів певної культурної спільноти.

Концепція „культурної грамотності” поєднує поняття правильного, свідомого читання текстів і культурологічної компетенції людини. Однак вона не має чітко вираженої лінгвістичної спрямованості; її суть полягає в необхідності окреслення певного культурологічного мінімуму для носіїв мови, який би враховував як національно, так і інтернаціонально значимі поняття, володіти якими повинен представник того чи іншого суспільства для повноцінного існування в ньому. „Культурною грамотністю” Е. Д. Хірш називає те спільне фонове знання, що є обов’язковим для кожного носія окремої культури й уможливлює адекватне спілкування в межах цієї культури та суспільства.

„Культурна грамотність” є проміжним між надто загальним побутовим та вузькоспеціалізованим фаховим шаром знання, яким повинен володіти середньостатистичний читач. Це явище водночас консервативне й динамічне: воно охоплює багатовікову історичну й культурну спадщину народу, а також все нове, що з’являється у світі. Процес формування „культурної грамотності” передбачає засвоєння знань про ті фрагменти культури, що є постійними її складовими, на які посилаються в спілкуванні, які містять суттєву інформацію, часто у формі додаткового, розширеного значення; по суті, це знання, які цілком можна назвати прецедентними.

Індикатором „культурної грамотності” Е. Д. Хірш вважає вміння читати газети й журнали масового спрямування. Таке вміння не зводиться до механічних навичок упізнавати зовнішню форму слів, а вимагає усвідомленої актуалізації закріпленого за ними знання, часто з урахуванням відомостей позамовного характеру. Отже, можемо зробити висновок, що „культурна грамотність” передбачає вміння оперувати широким спектром смислових елементів у межах семантики слова, яка поєднує відомості філологічного та енциклопедичного характеру.

У підрозділі 1.4. „Співвідношення енциклопедичної інформації та філологічного значення слова” визначається місце енциклопедичної інформації в структурі значення слова.

Серед усіх мовних одиниць культурним смислом максимально навантажені слова, у семантиці яких виділяють культурний компонент. У мовознавстві існують декілька поглядів на природу цього сегменту значення слова. Так, Є. М. Верещагін і В. Г. Костомаров культурним компонентом називають той екстралінгвістичний зміст слова, який безпосередньо пов’язаний із національною культурою. М. Г. Комлєв упевнений, що культурний компонент наявний у кожного поняття й формується протягом усього періоду функціонування слова в мовному колективі. Визнання такого компонента є обов’язковим, оскільки слово завжди пов’язане з фактом об’єктивної дійсності, який воно називає. Через те, що дійсність, по-перше, постійно змінюється, а по-друге, неоднаково сприймається різними народами, культурний компонент як еволюціонує в межах одного мовного колективу, так і відрізняється від того культурного значення, яке зберігається за ним в іншому мовному колективі.

К. Гірц називає культурні значення суспільними, закодованими у відомій для всіх носіїв мови системі символів. Вони кристалізуються в соціальній практиці та зумовлюють інтерпретацію індивідами об’єктивної дійсності. Тому розуміння такого семантичного компонента є обов’язковим не тільки для забезпечення ефективного міжкультурного спілкування, але й для адекватного сприйняття інформації в межах однієї культури.

Проблема структури значення є міжгалузевою. Вона привертає увагу дослідників у сфері семіотики, прикладної лінгвістики, психології, художньої літератури тощо. У сучасній лінгвістиці питання співвідношення філологічного та енциклопедичного значень слова порушується в межах антропоцентричної наукової парадигми з позицій лінгвокультурології, комунікативної та когнітивної лінгвістики.

Виявлення різних за якістю смислових елементів у слові має давню традицію і вперше оформилось у протиставленні найближчого і подальшого значення в концепції О. О. Потебні, що отримало розвиток у дихотомії вузького і широкого (Б. О. Серебренніков), опорного і супровідного (М. І. Толстой), архісеми та диференційних сем (В. Г. Гак). Основоположник такого розмежування О. О. Потебня називає найближчим значенням слова те, яке є спільним для всіх носіїв мови, і тим самим забезпечує розуміння між мовцем і слухачем. Це формальне значення виражає не повний зміст, а лише суттєву ознаку позначуваного фрагмента дійсності, достатню для того, щоб упізнати цей фрагмент через протиставлення його іншим. Найближче значення слова і є його лінгвістичним (філологічним) значенням, що, як правило, закріплюється в словниках. Подальше значення має індивідуальну природу. О. О. Потебня відносить його до сфери вивчення нелінгвістичних наук. Це енциклопедичне значення слова, яке містить усі знання й асоціації, що їх може мати індивід відносно цього слова, тому подальше значення слова різне для кожного й залежить від знань кожної мовної особистості, її психологічного настрою тощо.

У когнітивній лінгвістиці відоме подане А. Вежбицькою розрізнення концепту-мінімуму, концепту-максимуму та енциклопедичного додатка як відповідників найближчого і подальшого значень слова. Подібне розмежування компонентів значення зустрічається і в логічній семантиці, де виділяють екстенсіонал, інтенсіонал та імплікаціонал (М. В. Нікітін).

І. М. Кобозєва розрізняє два компоненти у складі немовного знання, закріпленого в семантиці слова. Так, енциклопедична частина подальшого значення слова, залежно від ступеня поширеності, належить або всім освіченим людям, або тільки спеціалістам у певній галузі. У першому випадку енциклопедичні відомості належать мові та, фактично, складають те спільне для суспільства знання, яке отримало назву „культурної грамотності”. Другий компонент немовного знання – індивідуальні асоціації – залишаються поза мовою як суспільною даністю.

Як такі, що належать мові, енциклопедичні відомості в семантичній структурі слова розуміє й В. В. Морковкін, автор антропоцентричної концепції значення. Відповідно до цієї концепції, значення лексичної одиниці – це пов’язана з відповідною матеріальною оболонкою інформація, володіти якою необхідно для правильного використання цієї лексичної одиниці в мовленні та безпомилкового розуміння її в мовленні інших. Інформація про об’єкт дійсності зберігається у свідомості носія мови у формі денотативних уявлень. Такі уявлення не збігаються в різних індивідів за обсягом та змістом, але відмінності між ними не виходять за встановлену мовою межу. На основі денотативних уявлень формується спільне інформаційне ядро – узагальнене уявлення про денотат, що складає денотативне значення слова. Частина денотативного уявлення за межами денотативного значення формує денотативний фон, який може бути індивідуальним або спільним для декількох носіїв мови. У такий спосіб антропоцентрична концепція значення пояснює співвідношення найближчого і подальшого значень. Проте В. В. Морковкін водночас наголошує на безпідставності запропонованого О. О. Потебнею протиставлення; на його переконання, абсолютна цінність слова (денотативне уявлення у всій складності його структури) є тим інформаційним блоком, який об’єднує всі відомості про денотат у свідомості носія мови й повинен мислитися як єдине мовне значення.

На нашу думку, під час дослідження культурологічно ціннісної лексики протиставляти найближче і подальше значення слова як мовне і немовне недоцільно, оскільки обидва важливі для успішної мовленнєвої діяльності, для правильного розуміння окремих висловлювань і цілих текстів. Вони є компонентами єдиного мовного значення в широкому, антропоцентричному розумінні.

У другому розділі „Глосеми в текстах масової періодики як покажчик культурного рівня людини”, що містить три підрозділи, аналізується фактичний матеріал дисертаційного дослідження, визначаються чинники появи глосем у текстах МП, виділяються та описуються типи глосем у цих текстах за джерелом породження.

У підрозділі 2.1. „Глосеми як антропоцентричні лексичні одиниці” обґрунтовується статус глосем як антропоцентричних лексичних одиниць та визначаються їхні відмінності від інших мовних одиниць, що виділяються із загального лексико-фразеологічного фонду мови на антропоцентричній основі.

В антропоцентричній лінгвістиці характерне для лінгвоцентричного підходу уявлення про існування мови „в собі й для себе” змінюється уявленням про невідривність мовних одиниць від мовної особистості, її знання та досвіду. Це дозволило виділити в лексичній системі глосеми, які в сукупності  складають окрему лексичну підсистему – глосонімію. На відміну від синонімії чи антонімії, що існують у мові об’єктивно, глосонімія ґрунтується на зв’язку між мовними одиницями та людською свідомістю.

У російському мовознавстві виділяють інші три типи антропоцентричних лексичних одиниць: фреймові поля, тароніми й агноніми (В. В. Морковкін). Таронімами є лексичні й фразеологічні одиниці, які змішуються під час породження і/або сприйняття мовлення внаслідок їх формальної, семантичної чи тематичної суміжності. Важливим є реальне (не гіпотетичне) змішування таких одиниць у мовленні як критерій віднесення їх до таронімів. Вважаємо, що нерозрізнення слів через їх співзвучність слід також розцінювати як свідчення їх недостатнього розуміння. Отже, можемо говорити про належність окремих таронімів до категорії глосем. Агнонімами називають лексичні й фразеологічні одиниці рідної мови, які є невідомими, незрозумілими або малозрозумілими для багатьох її носіїв. Як бачимо, явище агнонімії наближене до глосонімії, оскільки спільним підґрунтям для них обох є ступінь зрозумілості одиниці для носія мови. Принциповою відмінністю між глосемами й агнонімами є культурологічна цінність та соціальна значимість перших, адже глосеми, як правило, функціонують у суспільно важливих, актуальних текстах, тоді як корпус агнонімів формується на основі всього лексичного масиву, зафіксованого в словниках.

З іншого боку, необхідно розмежовувати глосеми та рідковживані слова. Останні, як відомо, є суто лінгвістичною категорією, для виявлення якої достатньо звернутися до лінгвостатистики; з іншого боку, з’ясування ступеня зрозумілості слова чи фразеологізму вимагає звернення до мовної свідомості носія мови. У мові існує багато рідковживаних слів, значення яких повністю зрозуміле носіям мови; поряд із цим у розрахованих на широкий читацький загал текстах легко зустріти слова й фразеологізми, які вимагають пояснення, хоча вони й не зафіксовані в частотних словниках як рідковживані.

Отже, головними критеріями виділення глосем із загального лексико-фразеологічного фонду мови є наявність у них лексико-семантичних труднощів та їх культурологічна цінність. На основі цих критеріїв нами було сформовано корпуси глосем у текстах МП в українській, російській та англійській мовах.

У підрозділі 2.2. „Позамовні причини виникнення глосем у текстах масової періодики” визначаються екстралінгвістичні чинники появи глосем у текстах МП, демонструються результати їх дії на основі даних сформованого корпусу глосем та результатів експериментальної перевірки серед носіїв трьох досліджуваних мов.

Першим позамовним чинником виникнення глосем у текстах МП вважаємо недостатню освіченість читачів, які можуть не знати саме слово / фразеологізм, предмет або явище, що ним позначається, енциклопедичні відомості, активізація яких необхідна для повноцінного розуміння тексту, тобто обсяг їх знань може бути недостатнім для правильного прочитання тексту. Цей чинник ми називаємо антропоцентричним. На нашу думку, на якість освіченості носіїв мови впливають такі демографічні характеристики, як рівень освіти (1), напрямок освіти та сфера діяльності (2), вік (3) і ґендер (4). Вплив недостатньої освіченості на рівень адекватності сприйняття глосем носіями трьох мов переконливо продемонстрували результати соціолінгвістичного експерименту, проведеного нами серед носіїв української, російської та англійської мов із метою підтвердження семантичної складності одиниць, вибраних із текстів МП цими мовами.

Через обмежений обсяг роботи в дослідженні прослідковано залежність рівня культурологічної компетенції лише від однієї з демографічних характеристик носіїв мови – вікової. Ми намагалися охопити максимально широку аудиторію потенційних читачів МП, серед якої виділили три групи інформантів: 1) студенти 18-20 років (80 осіб); 2) інформанти у віці 25-40 років (100 осіб); 3) інформанти у віці 50-60 років (75 осіб). При цьому було враховано якісний склад респондентів таким чином, що під час експерименту різні соціальні верстви були представлені максимально.

Опитування проводилося шляхом анкетування. Респондентам було запропоновано надати тлумачення глосемам у контексті та поза ним, навести синоніми, вказати на слова в контексті, значення яких їм невідомі. У результаті аналізу отриманих відповідей було визначено типові способи тлумачення респондентами маловідомих / невідомих слів, що вказують на недостатній рівень їх освіченості:

1) відсилання до сфери функціонування слова: (укр.) апологет – „термін з історії”, „щось із літератури”; гекатомба – „медичний термін”; (рос.) риэлтер – „маркетинговый термин”; минарет – „связано с религией”, „церковный термин”; (англ.) glasnost (гласність) – „historical reference” (стосується історії), „something Russian” (щось російське); metabolism (метаболізм) – „a term from biology” (термін із біології);

2) заміна тлумачення лексеми типовим (частотним) словосполученням: (укр.) молох – „молох війни”; дерибан – „привласнив дерибан земель”; (рос.) тендер – „на товары”; риэлтер – „риэлтер фирмы”;

3) модальність тлумачення, уведення індивідуальних конотацій у семантику лексем: (укр.) апологет – „політик (із сарказмом, насмішкою)”; вакханалія – „розгул «демократії»”; (рос.) риэлтер – „посредники, перекупщики, занимающиеся рынком недвижимости”; (англ.) glasnost (гласність) – „this term was coined towards the end of the USSR, to mean transparency in gove ment, the opposite of corruption and gove mental secrecy of the past” (термін виник наприкінці існування СРСР на позначення прозорості уряду на відміну від його минулої корумпованості й засекреченості); jihad (джихад) – „a holy war, sounds like a good reason to kill those who don't share your beliefs” (священна війна, це схоже на гарну підставу вбивати тих, хто не поділяє твої погляди).

Розкриваючи в різні способи значення глосем, респонденти часто давали неточні пояснення, змінюючи семантику слів. Аналіз основних семантичних модифікацій дозволив виділити типові семантичні помилки, яких припускалися носії всіх трьох мов:

1) розширення значення слова: (укр.) голгофа – „гора”, „гора в давній міфології”; езопова мова – „особливості стилю мови, що були властиві вперше Езопу”, „нестандартна”; (рос.) харизма – „черта характера”, „качество человека”, „характер”; минарет – „религиозное строение”, „здание”, „башня”; (англ.) euphemism (евфемізм) – „indirect word” (непряме слово), „another name for something” (інша назва чогось); jihad (джихад) – „war” (війна); mantra (мантра) – „guiding principle” (головний принцип);

2) звуження значення слова: (укр.) інфраструктура – „система зв’язків між економічними об’єктами”, „структура ринку, ринкових відносин”; (рос.) эстакада – „приспособление для автомобилей для осмотра днища авто”, „помост для ремонта автомобиля”; (англ.) charisma (харизма) – „relates to spirituality, to the ability to perform miracles through divine intersession” (стосується духовності, здатності творити дива через посередництво Бога), „religious inspiration of the faithful” (релігійна наснага віруючих);

3) виділення периферійної семи в семантиці слова як ядерної: (укр.) логістик – „товарознавець”, „перевізник”, „експедитор”;  (рос.) неофит – „человек, который пытается внести новые идеи в той или иной сфере”, „первопроходец”, „человек, гоняющийся за новым”, „отстаивающий что-то совершенно новое”; (англ.) Manhattan project (Манхеттенський проект) – „America’s first nuclear pile in a sports stadium in Manhattan” (перший американський ядерний реактор на спортивному стадіоні на Манхеттені).

Часто помилкові тлумачення невідомих респондентам слів зумовлювалися дією механізму народної етимології: вони намагалися віднайти внутрішню форму слів на основі співзвучності, схожості за звуковою формою з відомими їм словами.

На основі аналізу отриманих експериментальних даних можемо говорити про недостатній рівень мовно-культурологічної компетенції носіїв усіх трьох мов, що позначається на адекватності розуміння ними глосем: інформанти в усіх мовах мали схожі труднощі в поясненні глосем, застосовували однакові способи експлікації значень і припускалися схожих семантичних помилок.

Було з’ясовано, що респонденти молодшого віку в українській і російській мовах продемонстрували найнижчий рівень розуміння глосем (правильні відповіді складають 20% і 31% відповідно). В українській та англійській мовах найкраще сприймали глосонімічну лексику представники старшої вікової категорії (49% і 72%), тоді як у російській мові найвищий показник мали інформанти середнього віку (59%).

Крім антропоцентричного, до екстралінгвістичних факторів породження глосем у текстах МП відносимо весь навколишній світ, відображати який покликана лексична система будь-якої мови. Стрімкі зміни та оновлення сьогодні спричиняють ситуацію, коли людині не просто не відоме окреме слово, але й сам референт, та частина дійсності, яку позначає слово. При цьому процес розвитку світу зумовлює дві протилежні тенденції в мові: появу численних неологізмів на позначення нових реалій та ідей і поповнення шару застарілої лексики, а саме – історичної. Відповідно до цього чинника в текстах МП можна виділити глосеми двох типів – неологізми та історизми.

Глосеми-неологізми в текстах МП в слов’янських мовах представлені новітніми запозиченнями, активне функціонування яких на сторінках МП позначається на ступені зрозумілості тексту. Поява в мові газет і журналів величезної кількості транслітерованих англійських слів зумовлена, з одного боку, потребою в найменуванні нових предметів і реалій, що в період невпинного науково-технічного прогресу постійно з’являються в суспільстві, а з іншого – соціально-психологічним чинником: іншомовне слово сприймається носіями мови як більш престижне. Це такі глосеми, як: (укр.) месидж, мікс, промоушн, перформанс, рімейк, респект, фешн; (рос.) тренд, обструкция, девайс, листинг, сингл, рингтон, пиллинг, дресскод. В англійській мові ми зафіксували лише декілька складних для розуміння неологізмів, наприклад: smartphone, iPhone, iPod, blog, які, проте, не є запозиченнями, а утворені внутрішньомовними засобами.

За нашими спостереженнями, історизми в текстах МП частіше вживаються в прямому значенні. Це такі, як (укр.) війт, пластуни, хрестоносці, вагант; (рос.) эллины, мажордом, Присутственные места; (англ.) conquistador, the Red Army, the Wehrmacht, bubonic plague. В українській та російській мовах значну кількість глосем цього типу складають так звані „радянізми” – слова на позначення реалій радянської епохи: (укр.) чекіст, Головліт, ДіПі, політрук; (рос.) самиздат, люмпен-пролетарский, генсек, шестидесятник; певна їх кількість наявна й в англійській мові, наприклад: glasnost, perestroika, Bolshevik. Разом із цим, ціла низка глосем-історизмів функціонує в текстах МП в переносному значенні, переважно зі стилістичною метою. У таких випадках маємо справу з мовними одиницями, що в прямому значенні є історизмами, але продовжують функціонувати в мовленні в переносному, як правило, набуваючи іронічного забарвлення: (укр.) індульгенція, стахановець, (рос.) канонир, гренадерский, (англ.) guru, mogul, chaperone.

У підрозділі 2.3. „Внутрішньомовні джерела глосем текстів масової періодики” виділяються типи глосем у текстах МП за джерелом породження, подаються якісна й кількісна характеристики цих типів.

Аналіз сформованих корпусів глосем текстів МП в трьох мовах дозволив виділити такі їх внутрішньомовні джерела: запозичення, архаїзми, жаргонізми, діалектизми, лексика з національно-культурною семантикою, фразеологізми та власні назви. Позамовні чинники продукування глосем та їх внутрішньомовні джерела в сукупності зумовлюють функціонування в текстах МП відповідних типів цих одиниць.

Як свідчать результати аналізу функціонування глосем у трьох мовах, серед соціально значимих лексичних одиниць, які є малознайомими або незнайомими носіям мови й ускладнюють розуміння текстів МП, найбільшою кількістю представлені запозичення. Серед них найчисленнішою в усіх мовах є група суспільно-політичної лексики. Як правило, це назви суспільно-політичних рухів та настроїв: (укр.) космополітизм, нігілізм, шовінізм, пацифізм, (англ.) totalitarianism, apartheid, genocide; учасників таких рухів: (укр.) авангардист, гандист, колаборант, (рос.) унитарист, гомофоб, скинхед, (англ.) dissident. На нашу думку, в кожній мові такі слова слід відносити до глосем, адже вони містять спільне для всього людства знання, оперувати яким має кожна освічена людина. Їх інтернаціональна зовнішня форма в багатьох випадках полегшує їх упізнання.

У групі економічної та фінансової лексики виділяємо такі складні для розуміння одиниці, як (укр.) фіскальний, рентабельність, девальвація, ліквідний; (рос.) лизинг, акциз, депозит, консалтинг, ипотека; (англ.) franchise / franchising, syndicate, fiscal. Усі ці слова подаються без пояснень, отже, мисляться як знайомі й зрозумілі читачеві. Більшість із них досить часто зустрічається на сторінках періодичних видань та звучить на телебаченні, однак знайомства із зовнішньою формою таких слів недостатньо для адекватного сприйняття вираженої ними інформації.

Іншими тематичними групами, рівномірно представленими у всіх трьох мовах, є такі: політична лексика [(укр.) лобі, лобіювати, (рос.) электорат, импичмент, (англ.) Pax Americana, checks and balances], комп’ютерна лексика [(укр., рос.) хакер, геймер, он-лайн, (англ.) cyberterrorism, hacjtivism], релігійна лексика [(укр.) омофор, конфесія, анафема, (рос.) архиерей, киот, реинкарнация, (англ.) celibacy, schism, Pentecostal] тощо.

Особливі труднощі під час читання текстів МП створює абстрактна лексика, оскільки в цьому випадку контекст, як правило, не допомагає в семантизації маловідомих слів: (укр.) гегемонія, консенсус, преференція, номенклатура, квота, кон’юнктура, пієтет, апогей, ерзац; (рос.) инфраструктура, апломб, эпатаж, коллапс, кондиция, дежавю, эскалация, апатия, перипетия; (англ.) equilibrium, hierarchy, status quo, dogma, penchant, sabotage.

Незаперечну культурологічну цінність мають глосеми-екзотизми, на зразок: (укр.) сейм, байство, муедзин, фламенко, шахід, кенаси, бундесвер; (рос.) шариат, рикша, талиб, минарет; (англ.) suttee, mullah, Rastafari, yurt, haiku, igloo, jihad. Адекватне розуміння цього шару лексики найбільше залежить від рівня культурологічної компетенції носіїв мови.

Крім запозичень, семантично складними для носіїв мови є одиниці питомої лексики. Глосеми цього типу більш характерні для текстів МП в англійській мові; в українській та російській мовах цей тип глосем складають виключно абревіатури. Відомо, що для публіцистичного стилю і текстів МП  зокрема, характерне використання великої кількості абревіатур, проте вони не завжди адекватно сприймаються читачами. Це такі скорочення, як (укр.) НСЖУ (Національна спілка журналістів), ПНА (Палестинська національна адміністрація), ДП (державне підприємство), ВАТ (відкрите акціонерне товариство); (рос.) МАГАТЭ (Международное агентство по атомной энергии), МКС (Международная космическая станция), МЧС (Министерство по чрезвычайным ситуациям), ПВО (противовоздушная оборона); (англ.) PTA (Parent-Teacher Association), GOP (Grand Old Party), OPEC (Organization of Petroleum Exporting Countries), IBM (Inte ational Business Machines), GPS (Global Positioning System). Усі вони називають соціально значимі поняття та явища (переважно назви організацій та установ), тому для адекватного сприйняття змісту текстів МП читачі мають однозначно й правильно розуміти такі скорочення.

В англійській мові семантично затемнені скорочення також досить часто з’являються в масовій періодиці: proxy (від procuracy – довіреність, повноваження), ex-pat (від expatriate – емігрант, біженець), sci-fi (від science fiction – наукова фантастика), reg (від regulation – постанова, директива), condo (від condominium – співволодіння). Крім абревіатур, семантично складними в текстах МП в англійській мові є інші питомі лексеми: Frisbee, see, laity, skycap, grunge, mosh pit, Blackberry, bomb-lobby тощо.

Архаїзми вживаються в текстах МП переважно зі стилістичною метою і, водночас, здатні ускладнювати розуміння тексту. Дослідження показало, що кількість глосем цього типу незначна й представлені вони виключно лексичними архаїзмами: (укр.) ламентація, скриптор, посполитий, вояж, реноме, альма-матер; (рос.) апоплексический удар, матримониальный, волоокий, сибаритствовать, рандеву; (англ.) vintner, behemoth, colossus, sans. Знання таких слів є свідченням справжнього володіння мовою, високого рівня культурологічної компетенції індивіда, його філологічної обізнаності.

За даними нашої картотеки, локалізована лексика (соціально й територіально обмежені одиниці, лексика з національно-культурною семантикою) не є продуктивним джерелом глосем у текстах МП в жодній з досліджуваних мов. Так, жаргонізми й діалектизми можуть ускладнювати сприйняття тексту, розрахованого на широкий читацький загал, однак при цьому вони, як правило, вимагають диференційованого підходу щодо визначення їх відповідності критерію культурологічної, естетичної та дидактичної цінності. Етнографізми й слова-символи в цілому є важливим джерелом глосем у мові, проте їхнє функціонування в текстах МП зумовлюється тематикою цих текстів. Отримані кількісні результати дозволили зробити висновок, що цей шар лексики є неосновним, але продуктивним джерелом глосем у досліджуваних текстах трьох мов.

Образне переосмислення значень компонентів фразеологізмів і позначуваних ними явищ створює передумови для їх неточного тлумачення й вільної інтерпретації в контексті. До глосем цього типу, крім стійких та ідіоматичних виразів, відносимо крилаті й прецедентні вислови, прислів’я та приказки. Серед глосем-фразеологізмів виділяємо фразеологізми, характерні для однієї національної лінгвокультури або для споріднених лінгвокультур (наприклад, української та російської). Це такі вирази, як (укр.) ставити на карб, плести личаки, стригти купони; (рос.) реветь белугой, набить оскомину; (англ.) melting pot, zero-sum game, pass the buck, white-collar / blue-collar, potluck dinner. До таких фразеологізмів відносимо прецедентні вислови, що вперше з’явились у соціально важливих для окремої культури текстах і не втратили цінності з часом, до яких звертаються задля непрямого вираження думки, наприклад: (рос.) хождения „по мукам”, сплотила навеки великая Русь, (укр.) дай мільйон, кадри вирішують все, сон у літню ніч.

Важливими для глосології є фразеологічні звороти інтернаціонального значення, що є відомими й однаково значимими в різних мовах і культурах: (укр.) дев’ятий вал, п’ята колона, туманний Альбіон, езопова мова; (рос.) пятый континент, однорукий бандит, карт-бланш; (англ.) the forth estate, Potemkin village, the Old World, Iron Curtain. Розуміння семантики таких виразів свідчить про належний рівень мовно-культурологічної компетенції читачів, оскільки в таких випадках вони оперують загальнозначущим знанням. Вагому частину серед них складають фразеологізми біблійного та міфологічного походження: (укр.) золотий телець, тридцять срібняків, одним миром мазані, косиці Горгони, авгієві стайні, канути в Лету, прокрустова постіль; (рос.) змей-искуситель, десять заповедей, узы Гименея, стрелы Амура, родные пенаты, золотой век; (англ.) Trojan horse, Scylla and Charybdis, five pillars of wisdom, good Samaritan.

За нашими спостереженнями, культурологічно ціннісні власні назви на сторінках газет і журналів зустрічаються без пояснень, як добре відомі читачам. Насправді такі лексичні одиниці далеко не завжди є повністю зрозумілими. До глосем, проте, відносимо не всі оніми, а тільки такі одиниці, значення яких містить інформацію, важливу для окремої культури або світової культури в цілому, які переживають сьогоднішній день завдяки важливості того елементу дійсності (або нереального світу), який вони називають. Серед складних для розуміння онімів, зафіксованих у текстах МП, розрізняємо назви осіб, місцевостей, літературних творів і персонажів, об’єднань людей тощо, а також ті оніми, що функціонують уже як загальні назви. Це такі лексеми, як: (укр.) доктор Фройд, Енрон, Ельдорадо, Клондайк, Лапікура, П’ємонт; (рос.) Мекка, Жюль Верн, Тора, Хезболла, Освенцим, Майн Кампф; (англ.) bedlam, Adam Smith, Martin Luther, Strangelove, Hiroshima, bin Laden, Confucius,  Pearl Harbor, Ivy League, Chto Delat’, gargantuan тощо. Серед власних назв, повноцінне розуміння значення яких вимагає позамовного знання, слід виділити оніми літературного походження: (укр.) мертві душі, Футурологічний конгрес, 1984; (рос.) альфонс, Дон Жуан, Илиада; (англ.) Candide, Dorothy in Oz, Girl Friday, gargantuan, quixotic, frankensteinian, а також міфологізми та біблеїзми: (укр.) Феміда, церберський, бахус, молох, фенікс, сезам, юди та пілати; (рос.) голгофа, Янус Многоликий, Ахилл, Экклезиаст, (англ.) Icarus, Sisyphean, Davy Jones’ Locker, David and Goliath, leviathan.

Результати вивчення глосем у текстах МП в українській, російській та англійській мовах свідчать про необхідність комплексного лексикографування цих мовних одиниць у спеціальних глосографічних словниках.

У третьому розділі „Українська, російська та англійська глосографія на сучасному етапі розвитку” розкриваються теоретичні засади глосографії, аналізуються сучасні словники української, російської та англійської мов з погляду опису глосонімічної лексики, пропонується структура словникової статті для лексикографування глосем текстів МП.

У підрозділі 3.1. „Глосографічні словники як засіб підвищення мовно-культурологічної компетенції носіїв мови” окреслюються основні принципи та здобутки теорії глосографії.

Необхідність тлумачення семантично затемненої лексики в соціально значимих сакральних текстах давніх народів спричинила появу перших словників, що поклало початок лексикографічній науці. Практична глосографія тривалий час була, по суті, єдиним проявом лексикографії. Її здобутки вивчало багато дослідників, однак теоретичні положення глосографії були сформульовані лише в 90-х роках ХХ ст. Об’єктом глосографії як частини лексикографії є глосонімічна лексика, що описується в глосографічних словниках (ГС).

Основною вимогою до ГС є комплексний характер лексикографічної інтерпретації глосем у них. Це вимагає, перш за все, поєднання в межах словникової статті філологічних та енциклопедичних тлумачень. Несуттєвість меж між цими видами інформації підкреслювали В. Г. Гак, О. І. Киселевський, Н. П. Матвєєва, Дж. Консидайн, Л. Бауер та інші. На думку дослідників, включення до словника розширеної додаткової інформації про слово тільки підвищує його культурологічну цінність, а в окремих випадках подає саме ті відомості, яких вимагає користувач.

Сьогодні вже розроблена загальна типологія ГС, визначені основні аспекти опису глосем текстів художньої літератури, рекомендована структура відповідної словникової статті (Н. П. Матвєєва). Разом із цим, теорія і практика глосографії потребують подальшої розробки.

У дослідженні ми запропонували типологію ГС лексико-семантичних труднощів текстів МП відповідно до типів глосем, що складають реєстр слів у них, виокремлюючи: 1) словники застарілої лексики (архаїзмів і / або історизмів); 2) словники неологізмів; 3) словники запозиченої лексики; 4) ономастикони та відономастикони; 5) словники фразеологізмів / перифраз / паремій/ прецедентних висловів; 6) словники локалізованої лексики (жаргонізмів, діалектизмів, слів із національно-культурною семантикою).

У підрозділі 3.2. „Аналіз глосографічних словників в українській, російській та англійській мовах” здійснюється аналіз тих словників у сучасній українській, російській та англійській лексикографії, які повністю або частково відповідають вимогам глосографії, а також робиться спроба порівняти стан глосографії в цих трьох мовах.

До аналізу залучено словники, видані з 90-х років ХХ ст., а також окремі словники радянського періоду, які не розглядалися в попередніх дослідженнях із глосографії, але представляють інтерес із погляду лексикографування культурологічно ціннісного мовного матеріалу. Оскільки кількість словників, що повністю відповідають вимогам глосографії, надзвичайно обмежена в лексикографії всіх трьох мов, ми звертали увагу й на ті з них, що наближаються до глосографічних за такими ознаками: 1) частина матеріалу, що лексикографується, належить до сфери глосонімії; 2) словникова стаття містить культурологічно ціннісну інформацію.

Аналіз засвідчив, що в сучасній лексикографії трьох мов глосонімічна лексика представлена в словниках різного типу переважно разом з іншими лексико-фразеологічними одиницями, що, як правило, не викликають труднощів у розумінні. Семантична складність у таких словниках не виступає основним критерієм добору мовного матеріалу для лексикографування. Глосеми в них отримують, як правило, філологічне тлумачення.

Словники, що повністю відповідають вимогам глосографії, у порівняно невеликій кількості представлені в сучасній російській лексикографії; в українській словниковій практиці вони тільки починають з’являтися. Такі словники, відповідно до принципів глосографії, органічно поєднують філологічні та енциклопедичні відомості в семантизації заголовних одиниць. За даними нашого аналізу, в сучасній англійській лексикографії словників, орієнтованих на комплексний глосографічний опис відповідного мовного матеріалу, немає, хоча зустрічаються такі, що поєднують філологічні та енциклопедичні тлумачення культурологічно значимих одиниць.

Концепція глосографії найкраще реалізується в лінгвокраїнознавчих словниках, які значну увагу приділяють культурному компоненту в семантиці слова. Тлумачення мовних одиниць у них складається з розкриття їх філологічного значення та надання культурологічної довідки про позначувані ними поняття та явища у відповідній культурі.

Значний інтерес для глосографії становлять словники історизмів, оскільки вони лексикографують культурологічно значимі одиниці. Такі словники відомі в сучасній російській лексикографії, проте вони рідко дотримуються вимоги комплексного опису глосем, тому важливий для історизмів культурологічний фон часто залишається поза увагою. У лексикографії української та англійської мов на сучасному етапі розвитку окремих видань для лексикографування історичної лексики немає.

Концепції глосографії відповідають словники, які надають інтерпретацію тим культурологічно значимим лексико-фразеологічним одиницям, що використовуються переважно в метафоричному значенні. Джерелами матеріалу для таких словників є легенди та міфи, Біблія, облігаторні тексти художньої літератури, висловлювання з кінофільмів та інших текстів культурної спадщини суспільства. До видань такого типу належать окремі словники крилатих висловів у лексикографії всіх трьох мов, „словники алюзій” в англійській лексикографії, словники біблеїзмів у російській лексикографії тощо. Загальна кількість таких лексикографічних праць сьогодні залишається невеликою.

У підрозділі 3.3. „Модель словникової статті для глосем текстів масової періодики” на основі проведеного аналізу словників у трьох мовах, що частково або повністю відповідають вимогам глосографії, а також на основі розроблених принципів побудови словникової статті для опису глосем текстів художньої літератури нами запропонована модель мікроструктури ГС для лексикографування глосем текстів МП. На нашу думку, словникова стаття такого ГС повинна включати: 1) глосему у вихідній формі; 2) систему граматичних, стилістичних та інших позначок; 3) філологічну дефініцію глосеми; 4) ілюстративний матеріал із текстів МП у вигляді розгорнутого контексту; 5) можливий перелік інших значень заголовної одиниці; 6) зону етимології, де вказується мова-джерело для запозиченої лексеми, вихідна форма в мові-оригіналі з перекладом; тут також можуть подаватися основні гнізда однокореневих слів, споріднених з погляду синхронії та діахронії; 7) довідковий відділ, що містить необхідну додаткову енциклопедичну, культурно-історичну інформацію про глосему; 8) лексичні одиниці, з якими носії мови схильні плутати заголовну одиницю через співзвучність або асоціативний зв’язок, та їх коротке філологічне тлумачення.

Наведено приклади словникових статей для лексикографування глосем-онімів у трьох мовах: (укр.) шагренева шкіра, берлусконі, (рос.) Освенцим, Мун, (англ.) Imelda Marcos, Buck Rogers kind of thing.

У додатках подається детальний опис процедури та результатів соціолінгвістичного експерименту, а також зразки анкет для його учасників.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми функціонування семантично затемненої лексики в соціально значимих текстах, що виявляється в подальшому вивченні категорії глосем на новому мовленнєвому матеріалі та в новому зіставно-порівняльному аспекті, а також у пропозиції оптимальних принципів лексикографування глосем текстів МП для створення словників, що сприятимуть підвищенню рівня читацької спроможності та „культурної грамотності” носіїв мови. Отримані результати є підґрунтям викладених нижче висновків.

Культурологічно значимі лексико-фразеологічні одиниці є об’єктом вивчення декількох лінгвістичних напрямків (когнітивної лінгвістики, лінгвокультурології, лінгвокраїнознавства), проте усі вони, як правило, не приділяють уваги семантичній складності цих одиниць. У дослідженнях семантично затемненої лексики, навпаки, втрачає принциповість критерій культурологічної цінності слова. На відміну від інших напрямків, теорія глосології присвячена системному дослідженню саме культурологічно важливого, однак не повністю зрозумілого мовного матеріалу.

Достатня освіченість носія мови передбачає знання ним культурного компонента значимих у культурологічному плані лексико-фразеологічних одиниць, а також володіння енциклопедичною інформацією про позначувані ними реалії та поняття. З погляду антропоцентричної теорії значення, така інформація є частиною семантики слова, а отже, має засвоюватися разом із першочерговим сигніфікативним компонентом. Відповідно до природи глосем, культурологічно важливі відомості про позначуваний фрагмент дійсності слід розглядати як органічний компонент значення цих одиниць.

Поява глосем у текстах МП зумовлена сукупною дією екстралінгвістичних та інтралінгвістичних чинників. До позамовних факторів відносимо: 1) навколишній світ, зміни в якому спричиняють процеси старіння та оновлення лексики, і 2) недостатню культурологічну освіченість носіїв мови, яку певною мірою визначають їхні демографічні характеристики, такі як рівень освіти, напрямок освіти та сфера діяльності, вік і ґендер.

Відповідно до першого з цих чинників, у текстах МП виділяємо глосеми двох типів: історизми та неологізми. Історизми досить часто зустрічаються в цих текстах (8%, 5%, 7% від загальної кількості глосем відповідно в українській, російській та англійській мовах). У слов’янських мовах чимало з них представлені так званими „радянізмами”. Неологізми на перших етапах свого функціонування в соціально значимих текстах викликають закономірні труднощі в розумінні. За нашими даними, продуктивним джерелом глосем цей шар лексики виявився тільки в українській та російській мовах (5% та 8% відповідно); в англійській мові семантично складні нові слова становлять лише 1%.

Недостатню освіченість носіїв мови як другий фактор появи глосем у текстах МП продемонстрували результати лінгвістичного експерименту, проведеного серед носіїв української, російської та англійської мов. Аналіз відповідей респондентів засвідчив недостатній рівень їхньої мовно-культурологічної компетенції, що виявився в неправильних і неточних тлумаченнях, вказівках на окремі слова як повністю невідомі, у спробах пояснити значення шляхом народної етимології. Все це доводить, що соціально значима лексика, яка активно функціонує на сторінках МП, часто сприймається носіями мови інтуїтивно, контекстуально, але не завжди правильно.

На основі отриманих експериментальних даних можемо стверджувати, що вікові особливості носіїв мови впливають на обсяг їхніх знань та здатність поглиблювати й розширювати їх, що прямо позначається на адекватності сприйняття глосем і цілих текстів. Інші демографічні характеристики потребують подальшого дослідження.

Внутрішньомовні чинники появи глосем у текстах МП дозволяють виділити такі типи цих одиниць: запозичення, питома лексика, власні назви, фразеологізми, архаїзми, жаргонізми, діалектизми, етнографізми, слова-символи.

Спираючись на дані нашого дослідження, можна зробити висновок, що загальновживана лексика є джерелом абсолютної більшості глосем у текстах МП у всіх трьох мовах (95% в українській, 98% у російській, 94% в англійській). Найбільша кількість глосем у цій групі є запозиченнями (62%, 68%, 38% відповідно). До найчисленніших тематичних груп серед запозичень у всіх трьох мовах належить суспільно-політична й абстрактна лексика; в українській мові значну кількість складає також релігійна (6%) і культурно-мистецька (9%) лексика; у російській мові – культурно-мистецька (10%) і спортивна лексика (6%); в англійській – екзотизми (16%). Питома лексика виявилася продуктивним джерелом глосем тільки в англійській мові (20%), тоді як в українській та російській мовах глосеми цього типу є виключно абревіатурами (відповідно 3% та 5%).

Аналіз засвідчив, що архаїзми досить рідко вживаються в текстах МП в усіх трьох мовах, тому їх участь у породженні глосем цього функціонального підстилю мінімальна (відповідно 3%, 2% та 1%).

За даними нашої картотеки, локалізована лексика в цілому породжує невелику кількість глосем у текстах МП (5%, 2%, 6% відповідно в кожній мові). Це жаргонізми, діалектизми та етнографізми, які складають незначну кількість одиниць у сформованому корпусі, що дозволяє вважати локалізовану лексику малопродуктивним джерелом глосем у текстах цього підстилю.

Дослідження показало, що одним з основних джерел глосем у текстах МП в трьох мовах є фразеологізми, завдяки своїй ідіоматичній природі та наявності в їх складі застарілих, запозичених або діалектних слів (7%, 4%, 10% від загальної кількості глосем). При цьому фразеологізми інтернаціональної значущості, зокрема, міфологічного та біблійного походження, складають переважну більшість в українській та російській мовах (67% і 78% від кількості фразеологізмів у корпусі), тоді як в англійській мові – лише 32%.

За нашими даними, важливим джерелом глосем у текстах МП виступають власні назви (7%, 6%, 17% відповідно в трьох мовах). Семантично складними при цьому є як прямі, так і переносні слововживання. Прямі значення глосем-онімів відсилають до певних подій та постатей, що вимагає знання відповідного шару енциклопедичної інформації. Серед образно переосмислених власних назв велика кількість глосем є літературними алюзіями (16%, 17%, 16%), міфологізмами та біблеїзмами (39%, 14%, 10%). Такі оніми функціонують як прецедентні імена, як посилання на відповідний текст або його окремий фрагмент.

Відповідно до виділених типів глосем у текстах МП, було запропоновано типологію глосографічних словників для їх лексикографування.

Аналіз лексикографічної практики останніх 10-15 років в українській, російській та англійській мовах показав, що в сучасній лексикографії трьох мов глосонімічна лексика представлена в словниках різного типу переважно разом з іншими, достатньо зрозумілими лексико-фразеологічними одиницями.

На основі аналізу способів лексикографування семантично затемнених одиниць у сучасних словниках трьох мов було запропоновано модель словникової статті для оптимальної, на наш погляд, реалізації принципів лексикографічного опису глосем текстів МП.

Отримані результати становлять основу для подальшого дослідження проблематики, порушеної в дисертаційній роботі. Перспективним є детальне вивчення окремих типів глосем на матеріалі текстів декількох функціональних стилів, а також з’ясування впливу інших демографічних характеристик носіїв мови на рівень їхньої освіченості та розуміння ними глосем. Доцільним також буде залучення матеріалу інших мов (польської, німецької, іспанської тощо).