ТРУДОВІ МІГРАЦІЇ У ПЕРІОД ТРАНСФОРМАЦІЇ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність визначеної теми дослідження, сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет, визначено теоретичні засади та методи дослідження, охарактеризовано ступінь наукового опрацювання проблеми, визначено наукову новизну та практичну значущість отриманих результатів, наведено дані про апробацію роботи та публікації.

У першому розділі роботи “Теоретико-методологічні основи дослідження міграційних процесів” розглядаються теоретичні засади вивчення трудової міграції, сутність і зміст основних понять, якими автор оперує у дисертаційному дослідженні.

У першому підрозділі першого розділу “Сутність поняття “трудова міграція” та її класифікація у контексті міграційних переміщень” виходячи з різних визначень поняття трудова міграція, автор характеризує її як складне багатомірне соціальне явище. У процесі з’ясування сутності поняття “трудова міграція”, встановлено, що незважаючи на достатньо глибоку розробленість досліджуваної проблематики, єдиного визначення даного поняття не існує. Автором пропонується визначати трудову міграцію як територіальне переміщення особи або групи осіб між населеними пунктами різних країн або всередині держави, пріоритетним чи визначальним чинником яких виступає зміна (пошук) місця прикладання праці, і які впливають на динаміку соціальної структури та статусних характеристик різних прошарків населення, а також на характер і ступінь розвитку соціально-економічних відносин у районах прибуття і вибуття мігрантів. З огляду на складність структури, багатогранність трудової міграції розглянуто різні підходи до її класифікації і зроблено спробу об'єднання даних підходів у єдину систему. 

У другому підрозділі першого розділу “Теоретичні підходи та аналітичні моделі вивчення трудових міграцій” здійснено критичний аналіз класичних та сучасних соціально-економічних теоретичних підходів до пояснення міграційних процесів, що виступають методологічною основою вивчення та регулювання трудової міграції. Дослідження і узагальнення значної кількості концепцій дало можливість виокремити різноманітні чинники внутрішньої та зовнішньої трудової міграції, а також її наслідки та основні закономірності перебігу.

Концепція соціального капіталу (Г. Беккер, Т. Шульц, Л. С’яастад) наголошує на селективній природі міграцій. У структурованому просторі суспільства, з якого походять мігранти, на переміщення наважуються частіше за все представники не найнижчих верств, а особи, які походять з більш високих прошарків соціальної ієрархії. Людський капітал, який складається як із вроджених здібностей і задатків, а також включає накопичені знання, навички, досвід, освіту, кваліфікацію, інформацію тощо, виступає специфічним ресурсом. Для здійснення переміщення особа повинна володіти достатнім рівнем зазначеного ресурсу. Соціальні зв’язки особи також можуть виступати у якості різновиду соціального капіталу, оскільки вони можуть розглядатися як запас, що формується за допомогою інвестицій і приносить віддачу. Соціальні мережі, що утворюються з родинних, дружніх, сусідських та інших зв’язків, є важливою темою в дослідженні міграцій, що вивчається у рамках концепції міграційних мереж (Ф. Х’юго, Е. Тайлор, Д. Массей). Міграційні мережі, що складаються з набору міжособистісних зв’язків між мігрантами, колишніми мігрантами і немігрантами у країнах (регіонах) походження та призначення, значно підвищують імовірність здійснення переміщення, оскільки вони зменшують міграційні витрати та ризики.

У межах другого підрозділу подано авторське уявлення про дослідження трудових міграцій у руслі соціологічної теорії ризиків. Вивчення ризиків з якісної точки зору дало змогу виокремити основні типи ризиків трудової міграції з України. Це ризики, пов’язані із працевлаштуванням (незадовільні умови праці, порушення роботодавцем попередньої домовленості стосовно різного роду параметрів виробничого процесу, занизький рівень заробітної плати тощо); соціально-психологічні ризики (соціальне виключення у приймаючому суспільстві, погіршення стосунків із родичами на батьківщині, інформаційна ізоляція тощо) та ризики порушення прав людини (торгівля людьми, прояви неповаги до честі та гідності трудових мігрантів тощо).

У рамках дослідження механізмів оптимізації трудових міграційних ризиків виявлено, що найважливішими є: норма (у вигляді правових норм, що регулюють питання перебування мігрантів на території країни (регіону) прикладання праці, а також різні аспекти стосунків у виробничому процесі) та контракт (що у рамках зазначеного дослідження розглядається у вигляді трудового контракту між роботодавцем та працівником-мігрантом).

У третьому підрозділі першого розділу “Система інформаційного забезпечення аналізу трудових міграцій населення України” досліджується сучасний стан інформаційної бази вивчення трудових міграційних процесів. До її складу входять такі основні джерела інформації: поточний облік, переписи населення, прикордонна статистика, вибіркові дослідження. Визначаються недоліки та переваги кожного із зазначених джерел у контексті дослідження трудових міграцій населення України. До основних переваг перших з трьох вищезгаданих джерел слід віднести регулярну повторюваність та масштабність, а до недоліків – обмеженість даних: неможливість отримати інформацію щодо мотивації, обставин та наслідків міграційних переміщень, їх впливу на соціальний статус мігрантів; саме тому у сучасних умовах при вивченні трудових міграцій населення України зростає значення вибіркових досліджень, оскільки вони дають змогу отримати інформацію щодо особистісних характеристик трудових мігрантів.

У другому розділі “Аналіз основних тенденцій розвитку трудових міграцій в Україні” здійснено комплексну оцінку трудової міграції населення України. ЇЇ адекватного відображення досягнуто за рахунок поєднання теоретичних положень і узагальнення характеристик конкретних міграційних потоків, статичного і динамічного підходів до аналізу предмету дослідження.

У першому підрозділі другого розділу “Ситуативний та ретроспективний аналіз зовнішніх трудових міграцій населення України” виділено основні тенденції сучасних трудових міграцій населення України, до яких слід віднести: масштабність, розширення соціальної бази, країн та галузей прикладання праці, домінування нелегальної компоненти української трудової міграції, збільшення тривалості перебування заробітчан за кордоном, ускладнення структури мотиваційних чинників до здійснення трудової міграції, поширення так званої “сімейної міграції”, тобто виїздів на заробітки за кордон двох або більше членів домогосподарства, повторюваність.

Однією із найважливіших завдань дослідження міграційної ситуації в країні є виявлення зміни основних її параметрів у часі. Протягом років незалежності відбулися трансформації основних соціально-демографічних характеристик учасників зовнішніх трудових міграцій: намітилася тенденція до помолодшання контингентів, що беруть участь у зовнішніх трудових переміщеннях; виявлено тенденцію щодо зменшення серед трудових мігрантів осіб з вищою освітою та збільшення частки заробітчан із загальною та спеціальною середньою освітою, а також випускників професійно-технічних закладів. Зазнали змін і такі параметри трудових міграційних поїздок як тривалість (що змінилася у сторону збільшення)  та форма організації трудових міграційних поїздок за кордон.

При дослідженні міграцій у соціологічному зрізі перш за все слід звернути увагу на такі їх наслідки як зміна соціальної структури і статусних характеристик різних прошарків і груп населення держави або регіону під впливом переміщень населення за межі країни або регіону на постійно або на відносно тривалий час. З огляду на це, у процесі дослідження сучасних трудових міграцій неминуче виникає необхідність визначення місця українських заробітчан у соціальній структурі суспільства. Для цього у роботі застосовувався об’єктивний підхід до виокремлення елементів соціальної структури, що використовує за основу такі основні ознаки як рівень доходів та матеріального забезпечення. Якщо взяти за точку відліку шкалу, що застосовується під час соціальних і політичних досліджень і містить п’ять верств (класів): “вища верства”, “верхня частина середньої верстви”, “середня частина середньої верстви”, “нижня частина середньої верстви”, “нижча верства”, то переважну більшість українських заробітчан можна розмістити на середній та нижній частині середньої верстви.

Слід зауважити, що у соціальній структурі приймаючого суспільства місце трудових мігрантів з України є набагато нижчим, що пов’язано із рівнем доходів, що є меншими ніж у корінного населення. Тому очевидним є неспівпадіння статусу українського трудового мігранта на батьківщині та за кордоном.

Визначення місця українських трудових мігрантів у соціальній структурі є важливим також з точки зору визначення соціально-класової характеристики мігрантської сім’ї в цілому. Для цього доцільно застосувати домінантний підхід (Р. Еріксон), що є популярним у сучасній соціологічній науці. Згаданий підхід однаковою мірою враховує статус зайнятості обох членів подружжя, а соціально-класову характеристику сім’ї в цілому прирівнює до становища того з них, хто посідає більш високе професійно-посадове становище. Враховуючи припущення, що у разі якби один з подружжя був би досить успішним в економічному плані на батьківщині, то інший не мав би необхідності їхати на заробітки, можна говорити про те, що місце трудового мігранта у соціальній структурі українського суспільства визначає також соціально-класовий статус мігрантської сім’ї в цілому.

Другий підрозділ другого розділу “Внутрішні трудові міграції як компонент міграційних переміщень (на прикладі м. Києва)” присвячений вивченню особливостей поведінки населення в галузі внутрішніх трудових міграцій, що спирається на результати вибіркового соціологічного обстеження, проведеного за участі авторки. На основі результатів даного дослідження нами виявлено структуру немісцевих працівників, що зайняті на ринку праці м. Києва, а саме їх статево-вікові, освітні, сімейні, професійно-кваліфікаційні параметри та характеристики, виявлено умови праці та проживання, а також рівень задоволеності оплатою праці, визначено регіони їх  походження. Столицю для проведення дослідження обрано як потенційно найбільш привабливе для мігрантів місто за рахунок багатьох факторів, серед яких основними виступають найвищий в Україні розмір заробітної плати та найменша заборгованість із виплати зарплати, розвиток соціальної інфраструктури тощо.

Вивчення регіонів постійного проживання трудових мігрантів м. Києва дало змогу підтвердити закон міграції стосовно обернено пропорційної залежності розміру міграційних потоків від віддаленості населених пунктів походження та прибуття мігрантів. Серед немісцевих працівників, які зайняті на ринку праці столиці, найбільше представників Київської області, а також областей, що межують з нею – Житомирської, Чернігівської, Черкаської та Вінницької.

У процесі написання дисертаційної роботи, на основі результатів дослідження немісцевих працівників м. Києва, встановлено соціальний портрет внутрішніх трудових мігрантів столиці. Це, переважно, молоді люди віком 20-34 роки, які відрізняються достатньо високим освітнім рівнем: більше половини з них мають вищу освіту. Близько двох третин немісцевих працівників столиці є вихідцями з міст. Майже половина внутрішньодержавних заробітчан перебувають у шлюбі (серед них близько третини – у незареєстрованому). Відтворення населення у сім’ях внутрішніх трудових мігрантів відбувається  в поширених у сучасній Україні умовах малодітності. Майже половина заробітчан не мають дітей, а серед тих, хто зважився на материнство чи батьківство, лише незначна кількість осіб є багатодітними.

Далеко не всі немісцеві працівники столиці пов’язують своє майбутнє лише із заробітчанством у межах нашої держави, трохи більше однієї п’ятої респондентів мають наміри працювати за кордоном. В контексті аналізу результатів проведеного дослідження для більш якісного вимірювання міграційного потенціалу респондентів авторкою розроблено показник для вимірювання готовності респондентів до здійснення зовнішньої трудової міграції за допомогою індексів співвідношення частки потенційних зовнішніх трудових мігрантів, які планують здійснити трудову поїздку за кордон найближчим часом, до респондентів, які мають наміри щодо закордонного заробітчанства на перспективу. Незважаючи на те, що серед респондентів чоловічої статі було виявлено більше осіб, які найближчим часом, або у перспективі збираються здійснити закордонну поїздку для працевлаштування, аніж серед жінок, індекс готовності до здійснення зовнішньої трудової міграції чоловіків складав 0,07, що у 3,3 рази менше аніж відповідний показник у жінок. Це свідчить про те, що жінки більшою мірою аніж чоловіки, виражають свої наміри про зовнішнє заробітчанство вже тоді, коли вони готові у найближчому майбутньому втілити у життя ці задуми.

У третьому розділі “Концептуальні засади регулювання трудових міграційних процесів” розглядаються проблеми і перспективи управління трудовими міграціями.

 Особливості розробки державної політики у сфері трудових міграцій передбачають вивчення та імплементацію міжнародного міграційного досвіду. Регуляторні дії з боку держав  на перебіг міграційних процесів значною мірою оформилися під впливом політики, яку проводить Міжнародна організація праці (МОП). У міжнародному праві прийнято дотримуватися норм і стандартів, якими є положення Конвенцій та Рекомендацій МОП. У першому підрозділі третього розділу “Управління трудовими міграціями у рамках міжнародної системи” розглянуто зміст Конвенцій “Про працівників-мігрантів (переглянута)” (№94) 1949 р., “Про зловживання у сфері міграції та про забезпечення працівникам-мігрантам рівних можливостей і рівного ставлення” (№143) 1975 р., Рекомендації “Про працівників-мігрантів” (№151) 1975 р., а також зміст інших Конвенцій та Рекомендацій, що покликані регулювати перебіг міграційних процесів. Інтерес до вказаних документів викликаний тим, що вони акумулюють науковий та практичний світовий досвід з вироблення та реалізації міграційної політики.

У роботі здійснено критичний аналіз двосторонніх угод між Урядом України та Лівією (14.10.2003), Португалією (13.02.2003), Азербайджаном (3.06.2004), Республікою Білорусь (17.07.1995), Вірменією (17.06.1995), В’єтнамом (8.04.1996), Латвією (21.11.1995), Литвою (28.03.1995), Молдовою (13.12.1993), Польщею (16.02.1994), Росією (14.01.1993), Словаччиною (7.03.1993), Чехією (04.02.1997) в галузі трудової міграції та соціального захисту громадян, які працюють за кордоном. В основних положеннях вищезгаданих угод, що регламентують умови та форми здійснення трудової діяльності заробітчан, виявлено ряд недоліків та запропоновано напрями щодо удосконалення змісту зазначених документів.

У другому підрозділі третього розділу “Державна політика України у сфері трудової міграції та пропозиції щодо її удосконалення” розглядається процес формування національної міграційної політики України та правові засади діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, у контексті забезпечення захисту прав трудових мігрантів, особливо тих, які знаходяться у невизначеному становищі. На підставі дослідження теоретичних засад державного регулювання трудових міграцій, комплексного аналізу існуючих тенденцій міграційної сфери нашої держави, визначено основні елементи національної політики у сфері трудових міграцій, а саме визначено стратегічну довгострокову мету політики у галузі трудових міграцій, а також сформовано систему короткострокових цілей політики держави щодо регулювання трудових міграцій населення, складовими елементами якої виступають: зменшення обсягів нелегальної трудової міграції за кордон; забезпечення соціального захисту українських трудових мігрантів за кордоном; забезпечення зворотності зовнішніх трудових міграцій; залучення грошей; зароблених за кордоном в соціально-економічну систему України.

У висновках відповідно до поставленої мети та завдань роботи підбито підсумки, сформульовано основні результати дисертаційного дослідження.

 Встановлено, що теоретико-методологічні основи аналізу трудових міграційних процесів потребують удосконалення. На базі узагальнення теоретичних розробок та фактичних даних у дисертаційній роботі було уточнено соціологічний зміст поняття “трудова міграція”. Запропоновано розглядати трудову міграцію як територіальне переміщення особи або групи осіб між населеними пунктами різних країн або всередині держави, пріоритетним чи визначальним чинником яких виступає зміна (пошук) місця прикладання праці, і які впливають на динаміку соціальної структури та статусних характеристик різних прошарків населення, а також на характер і ступінь розвитку соціально-економічних відносин у районах прибуття і вибуття мігрантів.

          Важливим засобом комплексного вивчення міграційних процесів виступає їх упорядкування та систематизація. З огляду на складність структури, багатогранність трудової міграції розглянуто різні підходи до її класифікації і зроблено спробу об'єднання даних класифікаційних підходів до єдиної системи. 

           Наукове опрацювання теоретичних підходів з міграційної проблематики дозволило розкрити у роботі ті з концепцій, які доцільно використовувати при вивченні трудових міграцій населення України, а саме концепцію соціального капіталу, міграційних мереж, просторової самоорганізації населення, інституційну теорію, теорію ризиків тощо. Дані теоретичні підходи дали можливість визначити тенденції розвитку трудових міграцій сучасності, їх вплив на розвиток українського суспільства.

На основі вивчення трудових міграцій у руслі соціологічної теорії ризиків здійснено типологізацію основних соціальних ризиків міждержавної трудової міграції з України. До яких слід віднести ризики, пов’язані із працевлаштуванням; соціально-психологічні ризики та ризики порушення прав людини. Виявлено, що основними механізмами оптимізації соціальних ризиків української трудової міграції будуть виступати норми (у вигляді правових норм, що регулюють питання перебування мігрантів на території країни (регіону) прикладання праці, а також різні аспекти стосунків протягом виробничого процесу) та контракт (що у рамках зазначеного дослідження розглядається у вигляді трудового контракту між роботодавцем та працівником-мігрантом).

Використовуючи за основу здійснений автором комплексний аналіз зовнішніх трудових міграцій населення України, проведений на основі кількісних, просторово-часових оцінок з використанням офіційних статистичних даних та результатів соціологічних досліджень, надано характеристику тенденціям розвитку трудових міграцій населення України. Протягом років незалежності відбулися зміни основних соціально-демографічних характеристик учасників зовнішніх трудових міграцій: намітилася тенденція до помолодшання контингентів, що беруть участь у зовнішніх трудових переміщеннях; виявлено тенденцію щодо зменшення серед трудових мігрантів осіб з вищою освітою та збільшення частки заробітчан із загальною та спеціальною середньою освітою, а також випускників професійно-технічних закладів. Зазнали змін і такі параметри трудових міграційних поїздок як тривалість (що змінилася у сторону збільшення), структура мотиваційних чинників та форма організації трудових міграційних поїздок за кордон.

З точки зору структурної парадигми важливою віхою у дослідженні процесів трудової міграції виступає визначення місця трудових мігрантів у соціальній структурі як українського так і приймаючого суспільства. Запропоновано вирішення даного завдання з позицій об’єктивного підходу до виокремлення елементів соціальної структури, основними показниками якого виступають рівень доходів та матеріального забезпечення. На основі визначених показників запропоновано віднести дану категорію осіб до середньої та нижньої частини середньої верстви українського суспільства.

З метою вивчення особливостей поведінки населення в галузі внутрішніх трудових міграцій під час написання дисертаційної роботи за участі автора було проведене вибіркове соціологічне обстеження. На основі даних опитування немісцевих працівників м. Києва нами виявлено їх структуру, а саме: статево-вікові, освітні, сімейні, професійно-кваліфікаційні параметри та характеристики, виявлено умови праці та проживання, а також рівень задоволеності оплатою праці, визначено регіони походження немісцевих працівників столиці. Досліджено бажання іногородніх працівників столиці взяти участь у міждержавних трудових міграціях, визначено репродуктивні настанови внутрішніх трудових мігрантів, а також їх бажання продовжувати здійснювати трудову діяльність у м. Києві.

В контексті аналізу результатів проведеного дослідження для більш якісного вимірювання міграційного потенціалу респондентів авторкою розроблено показник для вимірювання готовності респондентів до здійснення зовнішньої трудової міграції за допомогою індексів співвідношення частки потенційних зовнішніх трудових мігрантів, які планують здійснити трудову поїздку за кордон найближчим часом, до респондентів, які мають наміри щодо закордонного заробітчанства на перспективу.

Міграційна політика розглядається в роботі як засіб регулювання і мінімізації проблемних тенденцій, що виникли при функціонуванні міграційних процесів. На підставі узагальнення результатів дослідження визначено стратегічну довгострокову мету політики у галузі трудових міграцій, що розглядається як стабілізація загальної соціально-економічної ситуації в Україні: підвищення рівня зайнятості, поліпшення умов та оплати праці тощо, що повинно призвести до скорочення масштабів зовнішньої трудової міграції, та повернення на батьківщину тих заробітчан, які виїхали раніше.

Сформовано систему короткострокових цілей політики держави щодо регулювання трудових міграцій населення, складовими елементами якої виступають: зменшення обсягів нелегальної трудової міграції за кордон; забезпечення соціального захисту українських трудових мігрантів за кордоном; забезпечення зворотності зовнішніх трудових міграцій; залучення грошей, зароблених за кордоном, в економіку України.

Основними напрямами державної політики у галузі трудових переміщень слід вважати протидію нелегальній трудовій міграції; збільшення легальних можливостей працевлаштування українських громадян за кордоном; стимулювання внутрішньої трудової міграції як альтернативу зовнішнім нелегальним поїздкам; покращання стану соціального захисту трудових мігрантів з України під час перебування за кордоном.

Відповідно до основних напрямів державної політики у сфері трудових міграцій розроблено комплекс заходів для досягнення основних цілей міграційної політики, а саме – розширення мережі міждержавних угод про працевлаштування та соціальний захист українських громадян за кордоном та ретельніша увага до змісту даних угод, спрощення процедури оформлення робочих віз, впровадження у дипломатичних і консульських установах за кордоном спеціальних посад, що передбачали б діяльність з надання трудовим мігрантам соціального та юридичного захисту, залучення мігрантів до профспілкового руху тощо.