У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформовано мету та завдання, предмет та об’єкт дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.
У першому розділі– «Теоретико-методичніаспекти управління інноваційною діяльністю підприємства на засадах проектного підходу»–розглянуто основні поняття інноватики,на основі чого здійснено відповідні узагальнення;прокласифіковано інновації відповідно до їх типу та сфер виникнення;обґруновано доцільність застосування проектного підходу до управління інноваційною діяльністю підприємства.
У процесі вивчення поглядів вчених-економістів зроблено узагальнення щодо тлумачення категорії «інновація», зокрема виокремлено основні два підходи: статичний і динамічний. Статичний підхід передбачає розуміння інновації як результату інноваційних процесів, який має конкретне втілення у вигляді нової продукції та технології, організаційних змін тощо. Тлумачення інновації як процесу створення нової або вдосконалення існуючої продукції (товару, роботи, послуги) знаходить своє відображення у динамічному підході.Виокремлення сучасних підходів до тлумачення категорії «інновація» дало підставу стверджувати, що інновації властиві як динамічний, так і статичний аспекти. Не можна не погодитися з тим, що це процес створення чогось нового (продукту, послуги, технології тощо), який закінчується матеріалізацією, тобто має конкретний результат.
Враховуючи погляди сучасних науковців, з метою узагальнення і використання в подальшому дослідженні, в результаті чіткого розмежування інноваційної та наукової-дослідної діяльності, в дисертації зроблено спробу сформулювати підхід щодо тлумачення інноваційної діяльностіяк комплексу заходів, що спрямований на використання результатів наукових, науково-технічних, управлінських досліджень та розробок у процесах створення і впровадження нових або вдосконалених товарів, послуг, технології, управлінського інструментарію та покращення шляхів вирішення соціально-економічних проблем.
Вирішення актуальних проблемних питань інноваційного розвитку підприємств та здійснення ними інноваційної діяльності вимагає витрат значних обсягів інвестиційних коштів та тривалого часу для практичної реалізації відповідних заходів для досягнення поставлених перед ними господарських цілей. Це спонукає підприємства до пошуку оптимальних шляхів зниження витрат коштів та часу виконання робіт. Інструментарієм розв’язання цього важливого завдання може стати застосування проектного підходу, який дає змогу досягти суттєвої економії коштів на фінансування інноваційного проекту разом зі скорочення термінів його виконання.Виявлено, що у процесі виконання унікальних, неповторювальних та нетипових робіт, одними з яких є розробка нових продуктів, в умовах мінливості зовнішнього середовища одним з найефективніших інструментів досягнення визначеної мети стає проектний підхід, що передбачає декомпозицію інноваційної діяльності підприємства на окремі інноваційні проектив межах створених проектних груп ів основі якого покладено чітке визначення цілей і результату, необхідних ресурсів та термінів виконання, обмеженість бюджету, прозорість грошових потоків, окресленість відповідальності за виконання конкретних робіт.
Встановлено, що для управління інноваційною діяльністю підприємства класичний функціональний підхід є недостатньо неефективним, оскільки інноваційна діяльність не може бути обмежена однією конкретною функцією, а має комплексний характер. Тому існує необхідність застосування проектного підходу до управління інноваційною діяльністю підприємства, орієнтації відповідальності за кінцеві результати інноваційного проекту, а не за виконання тієї чи іншої конкретної функції менеджменту.
У процесі дослідження було виявлено, що основними недоліками управління інноваційними проектами в межах найбільш поширених функціональних організаційних структур управління є:
1.Відсутність центру управління інноваційним проектом. У будь-якого функціонального підрозділу є щоденні типові операції, виконання яких грає першочергову роль, тому виконанню специфічних проектних робіт не може приділятися у повній мірі уваги. Існує ризик конфлікту інтересів у функціональних підрозділах. Якщо досягнення цілей певного інноваційного проекту є ключовим для одного з функціональних підрозділів, то для іншого – може бути другорядним.
2.Висока ймовірність слабких взаємозв’язків між окремими функціональними підрозділами в межах ієрархічної організації. Відбувається часткове оптимізування робіт окремими функціональними виконавцями, а не проекту в цілому.
3.Довша тривалість виконання проектних робіт в силу недостатнього та негоризонтального обміну інформацією між структурними підрозділами за певним інноваційним проектом, і другорядності досягнення проектних цілей порівняно з повсякденними функціональними.
4.Слабка мотивація виконавців проекту, як за другорядну роботу, не пов’язану з основним видом діяльності та службовим і професійним ростом, відсутність корпоративного усвідомлення відповідальності за досягнення цілей проекту.
Вищеподані передумови дають підставу стверджувати, що класичний функціональний підхід до управління інноваційною діяльністю підприємства (зокрема до управління інноваційними проектами) є недостатньо ефективний.
У дисертації показано, що при застосуванні проектного підходу досягається ряд переваг: відбувається концентрування на проекті, а не на виконанні тієї чи іншої функції менеджменту; існує повна влада проектного менеджера над інноваційним проектом; досягається швидше виконання проектними командамиробіт за проектом, оскільки йому приділяєтьсямаксимальна увага; проходження обміну інформацією здійснюється всередині проектної групи, а не каналами ієрархії; спостерігається явище крос-функціональної інтеграції, що пов’язане в корпоративному усвідомленні оптимізування проекту в цілому, а не окремих ділянок, у яких відповідні виконавці є фахівцями. Розглянуті вище передумови дозволяють зробити висновок про доцільність застосування проектного підходу сучасними промисловими підприємствами при управлінні інноваційною діяльністю.
Вивчення досвіду промислових підприємств дозволяє стверджувати, що не кожне підприємство в силу тих чи інших причин може бути спроможним реалізувати певний інноваційний проект. Це, з одного боку, може бути зумовлене недостатністю ресурсів для здійснення інноваційної діяльності, а з другого – відсутністю адаптивності організаційної структури до управління проектами та досвіду в проектному управлінні. В той же час потенційні інноваційні можливості промислового підприємства можуть бути «перекреслені» відсутністю проектного менеджменту у процесі реалізації інноваційного проекту, а значний досвід в управлінні проектами не зможе в повній мірі принести успішність інноваційному проекту через суттєву обмеженість ресурсів для здійснення інноваційної діяльності. Дані передумови дозволяють зробити висновок, що у того чи іншого промислового підприємства є певний потенціал управління інноваційними проектами, який формується з інноваційних та проектно-управлінських ресурсів і можливостей, тобто містить у собі інноваційний потенціал і рівень досвіду в управлінні проектами.У роботісформульовано визначення потенціалу управління інноваційними проектами як загальної спроможності до управління інноваційними проектами підприємства за наявних ресурсів для здійснення інноваційної діяльності та досвіду в управлінні проектами.Здійснено спробу показати місце рівня проектної зрілостіпромислового підприємства та його інноваційного потенціалу у формуванні потенціалу управління інноваційними проектами.
