УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ АВІАКОМПАНІЇ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, сформульовано мету та завдання дослідження, вказано зв’язок з науковими темами, визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, відображено їх апробацію.

У першому розділі «Теоретичні аспекти управління конкурентоспроможністю підприємства» досліджено погляди зарубіжних та вітчизняних науковців на сутність понять «конкурентоспроможність» та «конкурентні переваги підприємства», теоретичні основи їх класифікації, проаналізовано існуючі підходи до оцінки конкурентоспроможності підприємств та визначено їх переваги і недоліки.

Дослідження теоретичної сутності поняття «конкурентоспроможність» та порівняння точок зору вітчизняних і зарубіжних науковців дозволили автору здійснити узагальнення та запропоновувати визначення поняття «конкурентоспроможність» як здатність підприємства найбільш ефективно функціонувати в умовах конкурентного середовища завдяки оптимальному задоволенню існуючих та потенційних потреб споживачів шляхом максимального використання внутрішнього потенціалу та зовнішніх можливостей.

Конкурентоспроможність підприємства формується за рахунок конкурентних переваг. На сьогодні, існує велика кількість підходів до їх класифікації. Базова класифікація, запропонована М.Портером, передбачає поділ на 2 категорії: переваги першого класу («нижчого порядку») та другого («вищого порядку»). В дослідженнях вітчизняних учених класифікація більш розширена і здійснюється за наступними ознаками: за відношенням до підприємства, за характером походження, за характером прояву в часі, за складом фактору переваги, за підходами до формування, за рівнем реалізації, залежно від базової стратегії конкуренції тощо.

Проте, на думку автора, представлені класифікації є недосконалими. По-перше, виокремлення лише двох видів конкурентних переваг за однією ознакою є недостатнім. По-друге, визначення конкурентних переваг повинно здійснюватися з урахуванням специфіки діяльності підприємства, оскільки джерела їх походження, рівень стійкості та інші параметри можуть значно варіюватися, залежно від особливостей функціонування галузі. Автором запропоновано наступний варіант класифікації: за джерелами походження і, відповідно, за можливістю впливу – внутрішні та зовнішні; за вагомістю – надзвичайно важливі, важливі та незначної ваги; за терміном дії – довгострокові, середньострокові та короткострокові; за складністю набуття – легко повторювані та складно повторювані.

В результаті аналізу літературних джерел встановлено, що на сьогодні, немає єдиного підходу до оцінки конкурентоспроможності підприємства. Розглянуті методи оцінки мають різні переваги та недоліки. Найтиповішими недоліками є недостатня достовірність оцінки, зумовлена необхідністю поєднання показників різних розмірностей, використанням експертних оцінок, складністю визначення ступеню впливу різних факторів на рівень конкурентоспроможності підприємства та, в більшості випадків, неможливістю доступу до інформації конкурентів. Крім того, деякі методи не дають можливості глибокого аналізу та виявлення шляхів підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Більшість методів оцінки та управління конкурентоспроможністю підприємства запозичені з практики західних підприємств, що вже тривалий час функціонують в умовах розвинутого ринку, і, відповідно, не завжди можуть бути ефективно застосовані в умовах вітчизняної перехідної економіки.

Особливістю більшості методів оцінки є статичність оцінки, орієнтація на поточний рівень конкурентоспроможності, в той час, як стратегічний її рівень не оцінюється та, відповідно, практично не прогнозується.

Автор вважає за необхідне використання декількох методів оцінки одночасно, що підвищить її об’єктивність та якість управління конкурентоздатністю підприємства. Зокрема, доцільно використовувати метод порівняльних переваг, заснований на теорії конкуренції, а також інтегральний та графічний методи, для наочності представлених результатів.

У другому розділі «Аналіз середовища функціонування та конкурентоспроможності українських авіакомпаній» наведено загальну характеристику стану авіаційної галузі в Україні, проаналізовано основні показники діяльності українського ринку пасажирських авіаперевезень, досліджено основні тенденції факторів зовнішнього впливу та поточний стан внутрішніх чинників конкурентоспроможності авіакомпанії.

Незважаючи на невелику частку повітряного транспорту в загальних обсягах пасажирських перевезень в Україні (близько 0,18%), він є одним з найбільш динамічно зростаючих серед інших видів транспорту. Так, обсяги пасажиропотоків за 2000 – 2011р. зросли приблизно в 6 разів. Це єдиний вид транспорту, якому вдалося повністю відновити та, навіть, збільшити пасажиропотоки після кризового 2009 р. Зі збільшенням пасажиропотоків зросла і кількість іноземних авіаперевізників, з 47 у 2007р. до 56 у 2011р., що функціонують на українському ринку пасажирських перевезень. Слід зазначити, що експансія поширюється і на внутрішні рейси. Авіакомпанії «Візз Ейр – Україна» та «ЮТейр – Україна», які є дочірніми компаніями закордонних авіакомпаній, поступово нарощують свою присутність на міжнародних та внутрішніх рейсах, поступово збільшуючи свою ринкову частку.

Автором проведено оцінку ступеня монополізації ринку пасажирських авіаперевезень України з використанням чотирьохфакторного показника конкуренції, індексу Херфіндала-Хершмана та індексу Розенблюта. Отримані результати (CR₄= 0,95; Ih = 0,40 ; Ir = 0,52) свідчать про високий рівень монополізації ринку, найбільшу частку якого займають авіакомпанії, що входять в альянс «Українська авіаційна група» (авіакомпанії «Аеросвіт», «Донбасаеро», «Дніпроавіа» та «Вінд Роуз»), загальна частка яких складає близько 57%.

Незважаючи на зростаючі показники кількості перевезених пасажирів, ефективність використання повітряних суден залишається невисокою, про що свідчить значення середнього коефіцієнта завантаження, яке в 2011 р. склало 54%, що дорівнює показнику 2002 р. Показники валового доходу галузі також щорічно зростають і досягли показника 17,07 млрд. грн. в 2011 р. Однак, фінансовий результат залишається від’ємним і спадає уже третій рік поспіль, знизившись до – 2,07 млрд. грн. Причинами збитковості українських авіакомпаній є перевищення показників зростання витрат авіакомпаній над темпами зростання доходів. На таку тенденцію особливо вплинула зміна обсягів операційних та матеріальних витрат, які разом складають близько 80% у загальній структурі витрат авіакомпанії.

Фактори зовнішнього впливу на конкурентоспроможність авіакомпанії узагальнено поділяють на групи політико-правових, економічних та соціо-культурних чинників. Слід відмітити значну кількість обмежуючих факторів, пов’язаних з державним регулюванням цивільної авіації, що негативно відображається на рівні конкурентоспроможності українських авіакомпаній.

До факторів забезпечення зростання рівня конкурентоспроможності вітчизняних авіакомпаній в досліджуваному періоді, доцільно віднести зростання показників ВВП, зовнішньоторговельного обороту, що свідчить про посилення інтеграції України у світове співтовариство, та поступове збільшення ділових перельотів у довгостроковій перспективі. Зростання рівня заробітної плати населення також позитивно відобразилося на зростанні пасажиропотоків. Значну частину пасажирів авіакомпаній становлять туристи, тому зміни в туристичних потоках відповідно відображаються і на показниках діяльності авіакомпаній.

Крім кризових 2008-2009 рр., туристичні потоки як з України, так і в Україну постійно зростали, в середньому на 6% за рік. Зниження ставок рефінансування дозволило авіакомпаніям отримати доступ до джерел фінансування, необхідних для подальшого розвитку за нижчою вартістю, що також позитивно вплинуло на їх діяльність. Курс гривні відносно долара США залишався відносно стабільним, за винятком 2009 р., коли відбулася різка девальвація, що посилило негативні наслідки, спричинені фінансово-економічною кризою.