Ятвецька Г.В. Методи дослідження властивостей сталих структур у соціальних системах

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми роботи, визначено наукову проблему, сформульовано мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, вказані наукова новизна і науково-практична значимість отриманих результатів, наведені дані про апробацію роботи та публікації у спеціалізованих наукових виданнях.

У першому розділі “Методологічні підходи до дослідження соціальних систем” після викладення теоретичних засад розгляду соціальних систем на макрорівні, проаналізовано можливості та обмеження структурно-функціонального, системного та синергетичного підходів, представлено аналіз таких системних параметрів, як “цілісність” і “самодостатність”, та досліджено відображення їх взаємозв’язку, а також вказано необхідні умови їх ефективного застосування у дослідженні соціальних систем.

На основі критичного аналізу наукових джерел побудована найбільш загальна дефініція системи, а саме: системою є будь-який об’єкт, у якому має місце деяка визначена функція відношення, що задовольняє властивості визначеності, або такий об’єкт, у якому має місце якась функція відношення, що має деяку наперед визначену властивість. У роботі визначено смисл, у якому при подальшому аналізі буде розумітися “соціальна система” (на основі визначення Т. Парсонса); розглянуто основні функції систем у загальному вигляді.

На основі існуючих у науковій літературі досліджень здобувачем синтезовано визначення поняття “ціліснісної соціальної системи”, яке є найбільш загальним та охоплює усі його загальні аспекти.

Цілісною буде система, якій притаманні властивості емерджентності (сума елементів завжди менше усієї системи, а властивості елементів відрізняються від властивостей системи загалом); елементи системи існують лише у системі та завдяки їй, система визначає свої елементи та взаємозв’язки між ними, зміна якоїсь частини системи викликає зміни на загальносистемному рівні; системоутворюючий елемент (ядро системи) знаходиться усередині системи а не поза її границями. Емерджентність, як властивість цілісної системи, реалізується, зокрема, в структурах, що не просто впливають на соціальне життя в даний конкретний момент, але таких, що змушують визнати своє більш тривале і незалежне існування. Подібні структури не можливо зводити тільки до дій сучасних акторів, вони ведуть своє походження від минулих дій, що породили їх і створюють, таким чином, контекст нинішньої діяльності.

Методом аналітичного моделювання визначаються властивості цілісних систем, механізми їх взаємодії з зовнішнім середовищем, у тому числі способи підтримання цілісності у таких соціальних системах, як суспільства.

У роботі аналізуються критерії, за якими можливо діагностувати наявність та величину цілісності соціальних систем. На основі аналізу концепцій Н. Лумана, М. Крозьє та У. Шиманка стверджується, що сутнісною стороною цілісності є інтеграція, яку можна діагностувати на двох рівнях – системному і соціальному. Системний рівень прояву інтеграції виявляє ступінь включення індивідів до соціальної системи на рівні соціальних інститутів, існуючих у системі. Соціальна інтеграція показує ступінь включення індивідів до соціальної системи на рівні їх взаємодії з різними соціальними групами. При балансі системної і соціальної інтеграцій у соціумі створюється така структура, при якій індивід має можливість максимально самореалізуватися, не зазіхаючи на права і свободи інших індивідів і саму системну структуру.

У цьому розділі також розкривається зв’язок цілісності соціальних систем з такою їх властивістю, як усталеність, стабільність. У рамках цього аналізу вказуються можливості застосування теорії інституційних матриць при дослідженні стану соціальних систем. Крім того, аналізуються погляди на формування цілісності систем у теоріях самоорганізації та простежується взаємозв’язок цих поглядів з тезою про існування двох видів інтеграції у соціальних системах, вказуються можливі варіанти функціонування соціальних систем. Пропонуються попередні коментарі щодо можливостей виміру цілісності соціальних систем.

Здобувачем аналізується самодостатність, яка також є важливим системним параметром. У роботі представлено авторське визначення самодостатніх систем, як таких, які або зовсім не взаємодіють з оточуючим середовищем (абсолютно самодостатні), або не взаємодіють з середовищем за деякими напрямками (часткова самодостатність). Застосування наведеного визначення ілюструється здобувачем конкретними прикладами. Зазначається, що прояви самодостатності мають як позитивну, так і негативну сторони, а саме, з позитивної сторони самодостатність виступає важливою властивістю, завдяки якій соціальна система (та індивіди у тому числі) має можливість ефективно реалізувати свої цільові функції (зокрема, самостійність та індивідуальність, потреби та інтереси). Але, з іншого боку, надто велика самодостатність систем, що є складовими частинами інших систем більш високого рівня, може згубно впливати на стан та функціонування останніх. Крім того, стверджується що надто велика самодостатність також негативно впливає на власне систему, оскільки відсутність взаємодії із зовнішнім соціальним (у широкому розумінні цього терміну) середовищем призводить до “застою” у системі, ослабленню розвитку і, як наслідок, збільшенню ентропії та кризовості у ній.

На основі критичного аналізу концепцій функціонування соціальних систем та представленого автором визначення самодостатності синтезується низка критеріїв для визначення самодостатності соціальних систем: по-перше, повинні існувати внутрішні природні зв’язки і критерій, на підставі якого внутрішні елементи виділяються із середовища; по-друге, соціальна система повинна бути носієм культурної системи, достатньої для того, щоб легітимувати нормативний порядок; по-третє, наскільки норми та цінності, які формуються існуючими соціальними інститутами, приймаються і відтворюються у соціумі на рівні повсякденного буття (тобто на природному, а не на формальному рівні).

За допомогою аналітичного моделювання встановлюється взаємозв’язок між цілісністю та самодостатністю системи, з’ясовується, що самодостатність може бути виділена як окрема властивість системи, а не є тільки характеристикою цілісності, як стверджується у деяких наукових працях. Взаємозв’язок цілісності і самодостатності, зокрема, можна простежити через фактори, що визначаються через тип взаємодії: внутрішні і зовнішні. Зовнішніми факторами є взаємозв’язки системи з навколишнім середовищем і комунікації з ним. Внутрішніми факторами є ступінь зв’язності частин системи одна з одною та інтенсивність їх взаємодії.

Здобувачем зазначається, що така властивість системи, як організованість, з процесуальної точки зору відповідає за самодостатність, а з погляду на стан системи – формує її цілісність. Вона, з одного боку, установлює деякий конкретний тип системності, і є процесом забезпечення самодостатності складної соціальної системи, а з іншого боку, організованість може бути визначена, як хитка, нестала динамічна рівновага, що виражає функціональний принцип еволюційної побудови цілісності системи на основі процесів життя, тобто самоорганізації цієї системи.

У другому розділі “Емпіричні методи дослідження соціальних систем” здобувачем розглянуто методи діагностики стану соціуму як загалом, так і у різних його підсистемах на емпіричному рівні, на якому відбиваються суб’єктивні, оціночні (часто декларативні) судження і уявлення респондентів про досліджуване явище, а саме: представлено обґрунтування відносно загальної інтерпретації результатів багатомірного шкалювання; удосконалено групу методів, що дозволяють проводити вторинний аналіз одномірних розподілів, на підставі якого можна визначати стан системи з точки зору цілісності і самодостатності та напрямки кризовості системи; а також запропоновано застосування індексного методу для аналізу стану та процесів системної та соціальної інтеграції.

На основі аналізу наукових джерел здобувач представляє теоретичні засади методу багатомірного шкалювання – методу аналізу структури вихідних даних, при якому визначається розмірність простору істотних для даної задачі характеристик вимірюваних об’єктів і конструюється конфігурація точок (об’єктів) у цьому просторі на основі визначеної інформації про відстані між об’єктами. Вказуються основні припущення, що необхідні для побудови “простору сприйняття”, а саме: наявність “простору сприйняття”, наявність залежності між відстанями в цьому просторі та оцінками вимірюваних об’єктів респондентами. Проводиться аналіз критеріїв “якості” моделі, та вказуються ті з них, які доцільніше використовувати сьогодні, враховуючи рівень розвитку комп’ютерної техніки та обчислювальних процедур. Зокрема, використовується коефіцієнт RSQ, що являє собою квадрат коефіцієнта кореляції між матрицею перетворених відстаней і матрицею відхилень моделі від вихідних даних. В роботі обґрунтовуються способи та зауваження щодо вибору оптимальної розмірності “простору сприйняття”.

Здобувач пропонує модель неметричного багатомірного шкалювання з такою інтерпретацією осей: горизонтальна вісь – “індивідуальна значимість – соціальна значимість” вимірюваних об'єктів; вертикальна вісь – “об'єктність – суб’єктність” вимірюваних показників. Цю модель можливо застосовувати при дослідженні структури оціночних суджень респондентів, що стосуються тих властивостей або соціальних дій, у формуванні яких бере участь ціннісно-нормативна система. Така модель дозволяє проводити порівняльний аналіз різних досліджень, зроблених за близькими методиками.

Термін “соціальна суб’єктність” трактується автором таким чином: це готовність індивідів діяти самостійно та відповідально і свідомо у будь-яких галузях суспільного життя. На основі такого визначення здобувачем пропонується наступна інтерпретація отримуваних на основі представленої моделі результатів.

Інтеріорізованими та затребуваними є ті об'єкти, що знаходяться в суб'єктній області на індивідуальному або соціальному рівні як засади, мотиви, орієнтації соціально або індивідуально значущої дії відповідно.

Об’єкти, що знаходяться в об’єктній області, є незатребуваними для індивідів, “нав’язаними” їм суспільством (соціальною системою), і виявляються або як пасивне підпорядкування суспільству (якщо вони знаходяться у соціально-суб’єктній області), або в якості “соціального рефлексу”, визначеної звички (у разі знаходження у індивідуально-об’єктній області).

Багатомірне шкалювання зручно використовувати для діагностики того, що є більш інтеріорізованим, затребуваним у тій чи іншій соціальній системі, а що є менш затребуваним. Завдяки такому аналізу можливо виявити той базис, спирання на який буде більш ефективним при впровадженні тих чи інших управлінських рішень, ідей тощо. Також за допомогою розробленої моделі можливо визначати більш імовірні напрямки розвитку, які з погляду існуючої соціальної системи є оптимальними, та такі, за якими рух системи не є доцільним або можливим.

У роботі обґрунтовується, що усі спонтанно сформовані, існуючі досить тривалий час у соціумі розподіли (як на соціальному, так і на социєтальному рівнях) підкоряються закону золотого перетину, який є універсальним для усіх систем незалежно від їх природи. “Золотий перетин” являє собою відношення, що виникає при розподілі відрізку на дві частини таким чином, що довжина його більшої частини відноситься до довжини меншої так, як довжина усього відрізка відноситься до довжини більшої частини. У кількісному вираженні золотий перетин становить число 1,618, і входить у ряд “золотого перетину”. Цей ряд, як і ряд Фібоначчі, складається в такий спосіб: перше і друге числа ряду беруться 0,618 і 1,000, відповідно, а кожне наступне число є сумою двох попередніх, тобто 1,618; 2,618; 4,236 і т.д. Особливістю цього ряду є те, що відношення більшого числа до меншого (з двох послідовних чисел) дорівнює “золотому перетину”.

Здобувач аналізує основні показники, які використовуються у модульній теорії соціуму для дослідження соціальних систем. А саме: досліджувалися показник абсолютної структурної дисгармонії системи за обраним напрямком, який визначається як нормоване відхилення від еталонних частотних розподілів, у якості яких беруться частини ряду “золотого перетину” у відповідній кількості. Показник відносної структурної дисгармонії системи за обраним напрямком визначається як нормоване відхилення ентропії досліджуваного розподілу від ентропії розподілу ділянки ряду “золотого перетину”. Крім того, у роботі розглядався показник середньої пропорції системи за обраним напрямком, за допомогою якого можна досліджувати процесуальну сторону розвитку соціальної системи за обраним напрямком; він складає середнє арифметичне послідовних відношень досліджуваного розподілу, проранжованого у порядку зменшення його складових.

На підставі критичного аналізу теоретичних положень модульної теорії соціуму здобувачем уточнюється тлумачення і можлива інтерпретація основних показників, які застосовуються у цій теорії, що дозволяє уникнути основних дорікань до цієї теорії. Виходячи з цього робляться такі висновки щодо визначення тлумачення досліджуваних показників. Середня пропорція визначає стан системи за вимірюваним показником (розвиток елементів, властивостей, відношень або їх збереження). Показник абсолютної структурної дисгармонії свідчить про ступінь самодостатності системи (точніше її несамодостатності, оскільки з ростом даного показника збільшується керованість системи та знижується її самодостатність). Здобувачем на даному етапі аналізу керуюча підсистема виділяється з досліджуваної системи та розглядається як зовнішнє середовище системи, таким чином, у даному випадку внутрішньосистемними є тільки самоорганізаційні процеси, а організаційні (інституціональні) розглядаються як зовнішній керуючий вплив. Показник відносної структурної дисгармонії служить для визначення цілісності системи за досліджуваним напрямком, а також засад її формування – внутрішньосистемних (самоорганізаційних) або зовнішніх (організаційних, управлінських впливів).

Співвідносячи між собою показники відносної та абсолютної структурної дисгармонії, здобувач робить висновки щодо співвідношень об’ємів частин у соціальних системах. Як приклад досліджуються системи, що складаються з двох частин, оскільки ті системи, які складаються з більшої кількості частин ведуть себе аналогічним чином, для них лише змінюються відповідні співвідношення. Для системи, яка складається з двох частин, при співвідношеннях між ними від 50:50 до 55:45 система знаходиться в стані динамічної рівноваги, цілісна, але в ній ще слабко розвинуті самоорганізаційні процеси; від 56:44 до 68:32 – система цілісна і самодостатня, знаходиться в стані розвитку, при зростанні більшої частини у системі організаційні процеси поступово починають превалювати над самоорганізаційними; при співвідношеннях від 69:31 до 76:24 – система нецілісна і несамодостатня, а її розвиток підтримується за рахунок сильного зовнішнього впливу; від 77:23 до 96:4 - система нецілісна і несамодостатня, а збереження її властивостей і відносин відбувається за рахунок сформованої “жорсткої” організаційної структури; і, нарешті, якщо пропорція більше, ніж 96:4, організаційний вплив на систему стає настільки великим, що система колапсує і перетворюється в єдине ціле за рахунок “окостеніння” організаційної структури, що, однак, не є “органічним”.

Автором зазначається, що при збільшенні кількості частин у системі рівень її самодостатності буде підвищуватися при фіксованому співвідношенні між частинами в модулі, тобто, з одного боку, більша кількість частин у системі може взяти на себе більшу кількість функцій і, таким чином, підвищити незалежність системи від її середовища. А з іншого боку - при збільшенні кількості частин у системі складніше здійснювати контроль і керування системою. Для систем, які складаються не менш ніж із двох пропорційних частин, за умови що при цьому пропорція між ними знаходиться в інтервалі між 1,237 і 2,236 (тобто в цих системах відбувається розвиток нових елементів або властивостей), значення абсолютної структурної дисгармонії менше 7 %. Це означає, що такі системи є самодостатніми і некерованими.

Для аналізу соціальних систем з точки зору інтеграції, як сутнісного показника ступеню та напрямків утворення цілісності, здобувачем пропонується застосувати індексний метод. На основі представленого У. Шиманком та М. Крозьє підходу здобувач виділяє два види індексів: індекси системної та соціальної інтеграції. Індекс соціальної інтеграції дозволяє дослідити ступінь згуртованості у соціумі на рівні малих та середніх соціальних груп за напрямками: включеності до соціальних спільностей на мікрорівні, суб’єктного потенціалу та самовідчуття. Індекс системної інтеграції дозволяє визначити стан соціальної системи на макрорівні за показниками правової та моральної позиції, громадянської позиції та включенності до соціальних спільностей на цьому рівні. А завдяки індексам системної та соціальної дезінтеграції, є можливість виділити осередки соціальної напруженості та кризовості за вказаними напрямками. Сукупний аналіз запропонованих індексів надає змогу виявити перевагу того чи іншого виду інтеграції та визначити які процеси є переважними у досліджуваній соціальній системі – інтеграційні чи дезінтеграційні. Завдяки цьому виникає можливість більш ефективного керування соціальною системою та прогнозування її поведінки.

У третьому розділі “Дослідження сталих структур в українському соціумі” здобувачем представлено комплексне застосування запропонованих у попередніх розділах методів аналізу сталих структур у соціальних системах.

У роботі розкриваються можливості застосування методів теоретичного аналізу соціальних систем при аналізі реальних ситуацій. Оскільки у теоретичній частині дисертації був запропонований ціннісно-нормативний підхід до дослідження соціальних систем, то для демонстрації можливостей практичного застосування представлених у дисертації методів, серед основних чинників формування та підтримання цілісності та самодостатності соціальних систем здобувач вибирає ментальність, яка презентує сталі структури на субстанціональному рівні.

Спираючись на аналіз наукових джерел, здобувач наводить теоретичну інтерпретацію та дає операціональне визначення поняття “ментальність”. А саме: ментальність є надособистісною інтегральною та відносно сталою характеристикою культурного ядра соціальної системи. При цьому у комунікації актуалізуються її соціальні та психологічні складові. Основними елементами ментальності, з точки зору прояву соціального, є система цінностей, символічні системи, значимі життєві якості та властивості людини, а також система стереотипів, соціальних уявлень та "габітус". У роботі підкреслюється, що ментальність не може бути зведена тільки до свідомого. Ментальність є субстанцією, що зберігає специфіку локальних культур, цивілізацій, історичних варіацій культур. Ментальність з погляду форми – деякий вимір “культурного цілого”. Пронизуючи всі підсистеми соціуму, вона структурує свідомість і культуру, інтегрує суспільство, забезпечуючи еволюцію соціокультурного універсуму.

Здобувачем досліджується ситуація, яка склалася в українському соціумі на початку третього тисячоліття, виділяється її підґрунтя, а також робиться порівняльний аналіз процесів розвитку українського суспільства та деяких суспільств “західного світу”. На макросистемному рівні в Україні можна відзначити слабкість самоорганізаційних процесів, відсутність загальної “національної” або державної ідеї, а також досить помітні розходження у підґрунтях формування та функціонування соціально-культурної підсистеми у різних її регіонах. Тому для посилення цілісності українського соціуму необхідне створення на загальнодержавному рівні певної об’єднуючої ідеології (у широкому розумінні терміна), наприклад, ідеї підвищення конкурентноздатності країни, що спирається на соціально-економічні підстави, створення дійсно європейської держави.

Для дослідження стану українського суспільства та процесів, що відбуваються в ньому, здобувачем розроблена система показників для соціально-політичної, соціально-економічної та соціально-культурної підсистем суспільства. Кожна група розроблених показників розділяється на такі, що фіксують, як віддзеркалюється стан та зміни у відповідній підсистемі суспільства на рівні існуючих у ній соціальних інститутів у думках респондентів, та такі, що фіксують думку респондентів стосовно самоорганізаційних процесів у відповідній підсистемі. Крім того, у роботі пропонується можливе операціональне визначення складових індексів системної та соціальної інтеграції.

За допомогою аналізу індексів системної та соціальної інтеграції, розрахованих для Західного, Східного та Південного регіонів, здобувач робить наступні висновки. По-перше, можна говорити про відносну сталість та цілісність українського соціуму. По-друге, з точки зору використаних індексів соціальна інтеграція переважає над системною, тобто самоорганізаційні процеси і зв'язки на рівні малих та середніх соціальних груп мають більш вагомий вплив на суспільні зміни, ніж інституціональні, тобто такі, що відбуваються на рівні взаємодії з державними інститутами. У роботі також представлений порівняльний аналіз трьох великих міст України, які презентують її Західний, Східний та Південний регіони, на основі розрахованих індексів.

При дослідженні українського соціуму здобувач основний акцент робить на аналізі соціально-культурної підсистеми, оскільки вона є базовою для інших, і у ній зосереджені основні підґрунтя для ефективного функціонування інших підсистем. Але, з іншого боку, соціально-політична та соціально-економічна підсистеми створюють умови для функціонування соціально-культурної підсистеми, тому пропонується розглядати показники, виділені для аналізу соціально-політичної та соціально-економічної підсистем разом - як середовища функціонування соціально-культурної підсистеми українського соціуму. Тому за допомогою запропонованих методів здобувач робить такі висновки щодо середовища функціонування соціально-культурної підсистеми українського соціуму. Середовище функціонування соціально-культурної системи українського соціуму, за більшістю показників, знаходиться в цілісному стані і досить активно змінюється, тому можна зробити припущення, що соціально-культурна система для її адекватного функціонування у такій ситуації має досить швидко реагувати на ці зміни. Криза в політичній системі українського суспільства на сьогоднішній день частково вже розв’язана та Україна у даному напрямку минула точку біфуркації, проте, подальші зміни у цій підсистемі вбачаються необхідними, хоча і більш м’якими методами, оскільки стабільності у даному напрямку українське суспільство ще не набуло. Здобувач також відмічає такий дуже важливий момент: правові способи відстоювання своїх прав стають інтеріоризованими і починають активно застосовуватися на практиці.

Здобувачем представлені результати застосування багатомірного шкалювання та модульної теорії соціуму до показників, що визначають функціонування соціально-культурної підсистеми українського суспільства, на підставі чого зроблені такі висновки. Відтворення володіння російською та українською мовами відбувається у досліджуваних регіонах здебільшого за рахунок інституціонального впливу, зокрема, для російської мови кризовість відносно низька, а для української – висока, це свідчить про наявність внутрішньої напруженості у системі, отже в даному напрямку необхідно більш глибоке дослідження для пошуку причин та вирішення даної проблеми. Система соціально-територіальних ідентифікацій для досліджуваних регіонів знаходиться з одного боку у стані високої кризовості, а з іншого – у стані досить активного розвитку, причому в даному процесі переважає самоорганізаційна складова. Крім того, найбільш неблагополучним у цьому відношенні є Східний регіон. Найбільший потенціал для розвитку культурної складової українського соціуму з погляду системи цінностей представляє Західний регіон, тоді як Східний і Південний регіони відрізняються прагматичною спрямованістю, причому ціннісна система в досліджуваних регіонах сформована, здебільшого, за рахунок інституціонального впливу. Крім того, з погляду постматеріалістичних цінностей соціокультурна система перебуває у стані досить швидкого розвитку, що дозволяє припустити можливість наближення до європейської ціннісної системи найближчим часом. Система діючих негативних стереотипів у досліджуваних регіонах знаходиться в стані високої кризовості і розвитку, що досягається переважно за рахунок самоорганізаційних процесів. З огляду на це, можна припустити, що система стереотипів – одна з найменш рухомих складових ментальності - перебуває у стані біфуркації (або досить близько до нього). У Південному і Західному регіонах одним з актуалізованих стереотипів є “пріоритет життєвої мудрості над іншими видами знань і практики”; а в Східному – “сторожкість і виваженість стосовно всього нового, незвичного” і “допитливість у сполученні з недовірою до чужого досвіду”. Суб'єктними, актуалізованими є відповідні до них значимі особистісні якості. Тому можливо зробити висновок про те, що дані стереотипи беруть участь не тільки в побудові соціальних позицій індивідів, але і у завданні напрямків формування особистісних якостей.