ЗЛОЧИННІСТЬ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я: КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА, ДЕТЕРМІНАЦІЯ ТА ЗАПОБІГАННЯ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність та стан розробки теми дослідження, визначено його мету і завдання, об’єкт та предмет, методологічну і емпіричну основу дослідження, сформульовано основні положення, які виносяться на захист та становлять наукову новизну, розкрито теоретичне і практичне значення отриманих результатів, наводяться дані про їх апробацію.

Розділ 1 «Соціальна обумовленість дослідження та проблеми запобігання злочинності у сфері охорони здоров’я» складається з трьох підрозділів, де розглядається сфера охорона здоров’я як об’єкт злочинного посягання, кримінологічного та кримінально-правового дослідження, аналізуються стан, особливості, співвідношення криміногенної ситуації й організаційно-правової інфраструктури запобігання злочинності у вказаній сфері, а також розкриваються стан та етапи формування кримінально-правового забезпечення протидії злочинності у сфері охорони здоров’я.

У підрозділі 1.1 «Сфера охорони здоров’я як об’єкт злочинного посягання, кримінологічного та кримінально-правового забезпечення» прослідковано епідемічні тенденції захворюваності та депопуляції населення України. Встановлено, що однією із безпосередніх причин вказаного становища є те, що вітчизняна сфера охорони здоров’я перебуває в стані глибокої кризи, яка є складовою загальної кризи в державі, зумовленої спрямуванням політики держави на первісне накопичення приватних капіталів за рахунок звуження соціальних гарантій громадян, у тому числі і за рахунок обмеженого фінансування охорони здоров’я.

Соціально-конфліктна модель впроваджених в країні суспільних відносин зумовила виникнення нових, невідомих раніше, видів злочинів (службових зловживань повноваженнями, впливом медичних працівників, корупції, незаконне проведення дослідів над людиною, порушення порядку трансплантації органів або тканин людини, насильницьке донорство, підробка ліків тощо), а також широкомасштабне розповсюдження традиційних розкрадань (привласнень), підкупів, хабарництва, службових підроблень, які руйнують вказану галузь із середини, заважають реалізації конституційного права громадян на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу, спричиняють один із найвищих показників смертності і депопуляції населення в світі.

Аргументовано, що поняття «злочини (злочинність) у сфері охорони здоров’я» та «злочини (злочинність) у сфері медичної діяльності» не є тотожними, вони співвідносяться як ціле та частина, тобто перше охоплює всі посягання на суспільні відносини у сфері реалізації права на охорону здоров’я, друге відображає безпосередньо медичну діяльність і є складовим елементом цілого.

У підрозділі 1.2 «Стан, особливості та співвідношення криміногенної ситуації й організаційно-правової інфраструктури запобігання злочинності у сфері охорони здоров’я» встановлено, що офіційної статистики про рівень, структуру й динаміку злочинів, вчинюваних у сфері охорони здоров’я, фактично не існує. Поряд з цим за даними багатьох дослідників, кількість розглядуваних злочинів постійно збільшується.

Дослідження розглянутих судами України у 2002–2011 рр. понад 250 кримінальних справ про злочини медичних та фармацевтичних працівників дозволяють стверджувати, що найпоширенішими злочинами, вчинюваними у сфері охорони здоров’я, є службові (насамперед корупційні) злочини (86 %), на другому місці за кількістю виявлених випадків – професійні злочини медиків (14 %). Тобто до судового розгляду найчастіше доходять справи про одержання медичними працівниками (які є службовими особами) хабара (ст. 368 КК), про службове підроблення (ст. 366 КК), службову недбалість (ст. 367 КК), зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК), одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації (ст. 354 КК). Значно рідше зустрічаються кримінальні справи про неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140 КК), ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 КК) та ін. Не вдалося виявити жодної кримінальної справи, порушеної за: ст. 132 КК «Розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби»; ст. 141 КК «Порушення прав пацієнта»; ст. 142 КК «Незаконне проведення дослідів над людиною»; ст. 144 КК «Насильницьке донорство»; ст. 145 КК «Незаконне розголошення лікарської таємниці»; ст. 151 КК «Незаконне поміщення в психіатричний заклад»; ст. 184 «Порушення права на безоплатну медичну допомогу», тощо. Звідси витікає, що професійна злочинність у сфері охорони здоров’я України характеризується високим рівнем латентності, причинами якої є: недовіра пацієнтів до можливості і бажання правоохоронців притягати медиків-правопорушників до відповідальності; корпоративна кругова порука самих лікарів та керівників медичних закладів; неефективна організаційно-правова інфраструктура запобігання злочинності у сфері охорони здоров’я, яка не забезпечує належної протидії злочинності з таких причин: а) неефективна система державного і громадського контролю у сфері охорони здоров’я; б) недостатня кваліфікація працівників правоохоронних органів; в) високий рівень корупції в контролюючих, правоохоронних органах та судах; г) недосконалість вітчизняного законодавства; д) відсутність належного статистичного обліку порушень медичних працівників, тощо.

Далі відслідковано світові тенденції щодо зростання кількості медичних працівників, яких притягують до кримінальної та інших видів юридичної відповідальності за шкоду, заподіяну здоров’ю пацієнтів при виконанні своїх професійних обов’язків.

Обґрунтована необхідність внесення змін до Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині», в якому слід передбачити в ньому презумпцію згоди потенційного донора на вилучення у нього органів після смерті, а також його право і відповідну процедуру відмови від посмертного вилучення органів, що усуне посередників, а з ними і чорний ринок у сфері трансплантології.

Доведено також, що останніми роками в Україні відбувається масштабне поширення фальсифікованих лікарських засобів, оцінити яке надзвичайно складно. На думку експертів, незаконний обіг підроблених медикаментів в Україні сягає біля 20 % і щорічного збільшується.

Обґрунтовано доцільність виокремлення нового наукового напряму в кримінології – кримінології охорони здоров’я, до предмету якої слід включити вивчення криміногенних процесів у вказаній сфері.

У підрозділі 1.3 «Етапи формування кримінально-правового забезпечення протидії злочинності у сфері охорони здоров’я» зроблено аналіз правових пам’яток, які свідчать, що підходи до визначення кримінальної відповідальності за суспільно небезпечні діяння, вчинені у сфері охорони здоров’я, в різні часи були неоднаковими. Залежали вони від релігійних уявлень, розвитку медицини, суспільної правосвідомості тощо. Виділено три етапи розвитку законодавства з питань протидії злочинності у сфері охорони здоров’я: 1) дореволюційний період (до 1917 р.), коли законодавець приділяв підвищену увагу кримінально-правовій охороні здоров’я населення від протиправних посягань; 2) радянський період (1917–1991 рр.), характерний ранньою профілактикою захворювань через систему щорічних медоглядів громадян за місцем проживання та роботи, системи санаторно-курортної профілактики захворювань, контролем за ціною і якістю ліків, їх доступністю для всіх верств населення тощо. Державна власність на виробництво ліків практично виключала їх фальсифікацію, скрите випробування на людях, призначення пацієнтам дорогих непотрібних ліків з мотивів сприяння їх збуту чи інших корисливих мотивів. У Кримінальних кодексах майже не було спеціальних складів злочину, присвячених відповідальності медичних та фармацевтичних працівників за професійні злочини. Окремі випадки вимагань чи інших зловживань медиків кваліфікували за загальними складами службових злочинів; 3) зміна соціально-політичного устрою в державі зумовило масовидне виникнення вказаних вище нових, невідомих раніше суспільно-небезпечних діянь і прийняття у 2001 р нового КК України, який передбачає відповідальність за низку спеціальних складів злочинів у сфері охорони здоров’я й закріплює обставини, які виключають злочинність діяння, при виправданому ризику, одним з видів якого є лікарський ризик.

Розділ 2 «Кримінологічна характеристика злочинів та злочинності у сфері охорони здоров’я» складається з двох підрозділів, перший з яких поділений на чотири підпункти, і присвячений загальній характеристиці та класифікації злочинів у сфері охорони здоров’я, а другий – кримінологічній характеристиці та типізації осіб – суб’єктів вчинення злочинів у сфері охорони здоров’я.

У підрозділі 2.1 «Загальна характеристика та класифікація злочинів у сфері охорони здоров’я» здійснено класифікацію злочинів у сфері охорони здоров’я, а також наведено їх кримінологічну характеристику. Аналізу піддані різні підходи до класифікації злочинів у сфері охорони здоров’я. Відзначено різноманіття критеріїв класифікації вказаних злочинів (залежно від форми вини, статусу суб’єкта посягання, ступеня поширеності таких злочинів, напрямів і етапів лікарської роботи, залежно від галузі медицини тощо). Аргументовано, що меті даного дослідження найкраще відповідає найбільш узагальнена класифікація злочинів за ознакою професійно-функціонального статусу особи-злочинця, а саме: професійні злочини медичних працівників; службові злочини службовців установ охорони здоров’я та злочини, що вчиняють матеріально-відповідальні особи медичних установ. В свою чергу, професійні злочини доцільно характеризувати залежно від конкретних галузей медицини (у сфері трансплантації, психіатрії та ін.).

Доведено, що трактування значною частиною медичного персоналу поняття «лікарська помилка» як некараного діяння створює у лікарів хибне й неприпустиме уявлення про «право на помилку», що часто дезорієнтує і правоохоронні органи, внаслідок чого останні дуже рідко кваліфікують як злочинне діяння випадки неналежного надання медичної допомоги з тяжкими наслідками для пацієнта.

У підпункті 2.1.1 «Характеристика та класифікація злочинів у сфері трансплантації людських органів» здійснено класифікацію та надано характеристику трансплантологічним злочинам. Наведено різні критерії класифікації вказаних злочинів, зокрема, залежно від виду злочинних діянь (посмертне вилучення органів, вбивство з метою вилучення органів чи будь яке інше насильницьке донорство); від суб’єкта посягання (лікар, посередники, виконавці-вбивці чи інші «мисливці» за органами, перевізники органів тощо); від предмета трансплантації; від різновиду трансплантаційної діяльності та ін.

У підпункті 2.1.2 «Характеристика та класифікація злочинів у сфері психіатрії» наведено критерії класифікації вказаних злочинів: за мотивами вчинення злочинних діянь у сфері охорони здоров’я, які відобразили у КК України сучасну структуру криміногенних процесів у сфері охорони здоров’я, характерних зловживаннями службовими повноваженнями медичних працівників, спрямованих на незаконне поміщення в психіатричний заклад з метою привласнення квартири, бізнесу чи інших цінностей, усунення політичних конкурентів тощо.

У підпункті 2.1.3 «Характеристика та класифікація злочинів на ринку ліків» наведена класифікація та характеристика злочинів, вчинюваних на вітчизняному фармацевтичному ринку за функціонально-діяльнісними ознаками: виробнича діяльність (випуск фальсифікованих та недоброякісних ліків); торговельна діяльність (поширення бракованих, протермінованих та фальсифікованих препаратів); контрольно-дозвільна діяльність (хабарі за незаконне чи законне надання ліцензій, сертифікатів відповідності стандартам, дозволів допуску на ринок фальсифікатів, протермінованих, бракованих ліків, інші зловживання, пов’язані з клінічним випробуванням та державною реєстрацією лікарських засобів тощо); контрольно-перевірочна діяльність (незаконне прикриття реалізації фальсифікатів, протермінованих препаратів або наркотиків під виглядом ліків). Встановлено, що проблема якості та доступності медичних препаратів загрожує здоров’ю та життю як окремих осіб, так і всього населення України, оскільки фальсифікація фармацевтичних препаратів перестала бути справою випадкових виконавців і перетворилась на масштабне виробництво нелегальної та фальсифікованої продукції законними виробниками.

У підпункті 2.1.4 «Характеристика та класифікація службових злочинів у сфері охорони здоров’я» здійснено класифікацію та характеристику службових злочинів у розглядуваній сфері. На основі проведеного дослідження встановлено, що найпоширенішими службовими злочинами, вчинюваними в системі охорони здоров’я, є одержання хабара (ст. 368 КК), службове підроблення (ст. 366 КК), зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК) та інші злочини.

Доведено, що різноманіття корупційних діянь у сфері охорони здоров’я є надзвичайно широким – від «платежів» за отримання листків тимчасової непрацездатності до «верхівочної» корупції в органах охорони здоров’я, органах державного управління та контролю за вказаною сферою. У цьому зв’язку показано, що основною проблемою вітчизняної сфери охорони здоров’я є не стільки хронічний брак коштів, скільки тотальна корупція, яка через централізовану закупівлю ліків та інші загальнодержавні заходи медичного спрямування поглинає виділені бюджеті кошти. Відповідно недавня криміналізація корупційних діянь є обґрунтованою.

У підрозділі 2.2 «Кримінологічна характеристика та типізація осіб – суб’єктів вчинення злочинів у сфері охорони здоров’я» аргументовано, що відомі кримінологічній науці класифікації злочинців не підходять для типологізації осіб, що вчиняють злочини у сфері охорони здоров’я. Особа злочинця медичного працівника, який вчиняє злочини у сфері охорони здоров’я, характеризується низкою специфічних особливостей, які слід враховувати при їх загальній і індивідуальній профілактиці з метою запобігання притаманних їм діянням. Зокрема, аналіз понад 250-ти кримінальних справ свідчить про такий типовий кримінологічний портрет особи-злочинця медичного працівника. Це здебільшого особа жіночої статі у віці 30–55 років, яка перебуває у шлюбі, з формально високим освітнім рівнем, низьким офіційним рівнем доходів та морально-професійною деформацією, викликаною низькою заробітною платою медиків, надвеликими доходами окремих членів суспільства та комерційно (корупційно) накопичувальною моделлю суспільних відносин, до яких значна частина таких осіб бажає долучитися.

Медичних працівників-хабарників можна поділити на два типи – медичний працівник-хабароодержувач стійкого типу, який усвідомлено перетворив свою роботу на стійке джерело корупційних доходів та медичний працівник-хабароодержувач ситуативно-нестійкого типу, який нічого не вимагає але й не відмовляється від одержання винагороди.

Розділ 3 «Детермінація та шляхи удосконалення організаційно-правової інфраструктури запобігання злочинності у сфері охорони здоров’я» складається з трьох підрозділів, присвячених комплексному аналізу детермінант злочинності у сфері охорони здоров’я та удосконаленню системи заходів, спрямованих на запобігання та протидію вказаному виду злочинності.

У підрозділі 3.1. «Причини та умови відтворення злочинності у сфері охорони здоров’я» показано, що є загальні причини злочинності, які впливають на вчинення всіх видів злочинів у сфері охорони здоров’я та спеціальні, які є причинами та умовами вчинення окремих видів злочинів у сфері охорони здоров’я. До загальних слід віднести, насамперед, морально-етичні, соціально-економічні, політичні, організаційні, функціонально-технологічні, правові та деякі інші детермінанти. В результаті їх впливу відбувається загальна руйнація системи охорони здоров’я, виникає масштабна корупція під час надання громадянам медичної допомоги та в процесі освоєння бюджетних коштів, виділених на функціонування медичної галузі. Хронічне недофінансування медицини поряд з поглинанням бюджетних коштів корупцією, безконтрольність на ринку виробництва і реалізації ліків слід розглядати як цинічний і небезпечний виклик суспільству, як злочинне порушення конституційного права громадян на безплатну, доступну і ефективну медичну допомогу. Зміна соціального устрою в державі вимагає зміни джерел фінансування охорони здоров’я. Це потребує відповідних реформ та удосконалення державного управління й встановлення дієвого державного і громадського контролю у вказаній сфері. Відсутність реформ та ефективного соціального контролю з боку органів виконавчої влади, правоохоронних органів та суспільства, в цілому, створює благодатне підґрунтя для виникнення нових невідомих раніше суспільно-небезпечних діянь та зростання кількості традиційних злочинів, вчинюваних у сфері охорони здоров’я.

До спеціальних причин та умов вчинення професійних злочинів проти життя та здоров’я пацієнтів медичними та фармацевтичними працівниками слід віднести: низький рівень професійної підготовки та відсутність мотивації для самовдосконалення медиків; усвідомлення власної безкарності; глибока морально-етична деформація особистості значної частини медичних працівників; недосконалість нормативно-правової регламентації ведення медичної документації та відсутність належного механізму контролю за медичною документацією; інтенсивне робоче навантаження, що призводить до стереотипних, шаблонних необережних дій; низька правова грамотність як медичних працівників, так і пацієнтів тощо.

Причинний комплекс злочинності, пов’язаної з незаконною трансплантологічною діяльністю, складають: прогресуюче збідніння переважної частини населення, окремі представники якого зважуються на продаж органів з метою покращення умов життя членів сім’ї, розрахунку з боргами тощо; поява значної кількості маргінальних прошарків населення; недосконалість нормативно-правової бази (закріплена в законодавстві презумпція незгоди на вилучення органів у трупа призводить до катастрофічного браку трансплантатів, а з ним й до існування нелегального ринку органів); недостатня поінформованість населення про шкоду для здоров’я, пов’язану з продажем власних органів тощо.

Основними детермінантами злочинності у сфері психіатрії є: застарілість та неефективність самої системи психіатричної допомоги в Україні; розосередження психіатричних закладів між двома окремими відомствами (МОЗ та Міністерством праці і соціальної політики), що призводить до розпорошення й без того незначних фінансових ресурсів, які виділяються на психіатрію; закритість психіатричних закладів від «сторонніх» осіб, у т.ч. правозахисних організацій, що сприяє безвідповідальності чиновництва; прийом на низькооплачувану і непрестижну роботу у психіатричні заклади морально деградованих людей, раніше судимих та алкоголіків, які жорстоко поводяться з пацієнтами; відсутність професійно-освітніх вимог до молодшого медичного персоналу; відсутність можливостей у психічно хворих звернутися за правовою допомогою тощо.

Детермінанти злочинності на фармацевтичному ринку України складає: недосконалість нормативно-правової бази, яка б утворила цілісну систему управління і контролю за виробництвом, призначенням та реалізацією ліків; занадто складна, непрозора та корумпована схема просування лікарських засобів на фармацевтичному ринку; наявність значної кількості посередників на шляху доведення фармацевтичної продукції до споживача; неприпустима агресивна реклама лікарських засобів, яка замінила відповідальне призначення медпрепаратів лікарем; корупційна спорідненість фармацевтичних компаній з представниками політичної еліти та провладним чиновництвом; морально-етична деформація особистості суб’єктів відповідних злочинів тощо.

Підрозділ 3.2 «Кримінологічні підходи, напрями та шляхи удосконалення організаційно-правової інфраструктури запобігання злочинності у сфері охорони здоров’я» присвячено розробці системи заходів, спрямованих на запобігання злочинності у сфері охорони здоров’я. Обґрунтовано, що запобігання злочинності у сфері охорони здоров’я слід розглядати на двох взаємопов’язаних рівнях – загально-соціальному та спеціально-кримінологічному. При цьому, головне значення має загально-соціальне запобігання вказаній злочинності, в ході якого слід: усунути загально-соціальні причини відтворення злочинності, тобто змінити морально-етичні орієнтири в суспільстві з кланово-накопичувальних на соціально орієнтовані; провести реформу системи фінансування та управління медичної галузі; вдосконалити нормативно-правове забезпечення державного і громадського контролю за діяльністю медичних закладів, окремих медичних працівників та медичного відомства в цілому.

Встановлено, що заходи спеціально-кримінологічного запобігання злочинності у сфері охорони здоров’я є специфічними, залежними від конкретного напряму медичної діяльності. Зокрема, запобігання професійній злочинності медичних і фармацевтичних працівників має здійснюватись за такими напрямами: підвищити рівень оплати праці медичним працівникам; зробити професію медика престижною й тим самим закласти фінансові та морально-етичні мотивації до підвищення рівня професійної підготовки та самовдосконалення медиків; вдосконалити нормативно-правове регулювання з питань страхування професійної відповідальності медиків; підвищити морально-етичні критерії формування правосвідомості медиків через підвищення рівня заробітної плати, престижності професії, удосконалення державного і громадського контролю; професіоналізації судово-медичної експертизи; удосконалення механізму і процедур контролю за веденням медичної документації, виключення можливості її заміни чи підробки в цілях укриття винної помилки медиків, тощо.

Заходи, спрямовані на запобігання злочинності, пов’язаної з незаконною трансплантологічною діяльністю: призупинення маргіналізації та падіння життєвого рівня населення з метою усунення мотивацій до продажу власних органів; удосконалення відповідного законодавства (передбачення презумпції згоди на посмертне вилучення органів і тканин людини, передбачення жорстких правил встановлення моменту смерті потенційного донора та ін.); створення електронного реєстру осіб, що за життя висловилися проти пересадки їхніх органів у разі смерті; удосконалення методик діагностики смерті мозку й інформування про отримані результати широкої громадськості; сприяння поступальному розвитку транспланталогії у напрямку заміни справжніх органів штучними; посилення громадського контролю за дотриманням черговості осіб, які потребують трансплантологічної операції; проведення роз’яснювальної роботи серед груп населення, що потенційно здатні виставляти свої органи на продаж тощо.

Заходи запобігання злочинності у сфері психіатрії: реформування системи психіатричної допомоги в Україні; зосередження психіатричних закладів у МОЗ з метою протидії розпорошенню фінансових ресурсів, що виділяються на психіатрію; перегляд системи надання психіатричної допомоги з урахуванням позитивного досвіду провідних країн; перетворення психіатричних закладів на прозорі, доступні для широкого контролю, лікувальні заклади; удосконалення нормативно-правового визначення поняття «тяжкий психічний розлад», встановлення всебічних гарантій, які забороняють й карають використання психіатрії в політичних і корисливих цілях щодо людей, які в силу певних причин стали комусь неугодними; заснування спеціальних органів, відповідальних за дотримання прав пацієнтів; укомплектування правоохоронних органів співробітниками, які б спеціалізувалися на розслідуванні порушень законодавства у сфері психіатрії; перегляд існуючої практики прийняття на роботу на посади молодших медичних працівників осіб з сумнівною біографією, які не пройшли спеціального навчання або підготовки тощо.

Серед заходів, спрямованих на запобігання обігу фальсифікованих та неякісних лікарських засобів, слід назвати: удосконалення законодавства з питань встановлення ефективного державного та громадського контролю за виробництвом, призначенням та реалізацією ліків; відновлення і правове забезпечення рецептурного продажу ліків; підвищення правових механізмів стимулювання виробників фармпродукції у виготовленні оригінальних й ефективних препаратів; створення і регулярне поповнення баз даних про потенційних виробників та реалізаторів неякісних медикаментів; удосконалення методів і методик інформування споживачів лікарських засобів про підприємства-фальсифікатори та продавців фальсифікованих ліків тощо.

Серед найважливіших заходів, спрямованих на запобігання корупції у сфері охорони здоров’я: адекватне підвищення заробітної плати медичним працівникам; налагодження ефективного контролю у розглядуваній сфері (регулярно публікувати в ЗМІ інформацію про бюджети сфери охорони здоров’я та звіти про їх виконання на рівні усієї країни, місцевому рівні та рівні окремих медичних закладів, проведення незалежних аудиторських перевірок та ін.); антикорупційна експертиза нормативно-правових актів та їх проектів, насамперед тих, які стосуються порядку проведення тендерів; підвищення рівня культури, моральності, державного та громадського контролю у всіх сферах життєдіяльності суспільства, тощо.

У підрозділі 3.3 «Шляхи удосконалення кримінально-правової протидії злочинності у сфері охорони здоров’я» показано, що кримінально-правова протидія займає важливе місце у протидії злочинності у сфері охорони здоров’я. Між тим, потенціал кримінального закону щодо охорони конституційних прав громадян на безоплатну медичну допомогу не вичерпано. В контексті удосконалення кримінально-правової протидії злочинності у сфері охорони здоров’я обґрунтовано, що назва ст. 140 КК України «Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником» не повністю охоплює зміст норми, оскільки у ній передбачена відповідальність не лише за неналежне виконання професійних обов’язків вказаними суб’єктами, а й за невиконання ними цих обов’язків. Тому, назву ст. 140 КК України доцільно привести у відповідність з її змістом, виклавши в такій редакції: «Невиконання чи неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником».

Крім того, ч. 2 ст. 140 КК необхідно доповнити такими кваліфікуючими ознаками, як спричинення тяжких наслідків жінці, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності, а також спричинення тяжких наслідків кільком хворим. Ч. 2 ст. 140 КК запропоновано викласти у такій редакції: «2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому, жінці, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності, а також спричинення тяжких наслідків двом або більше хворим, – карається…».

Встановлено, що назва ст. 143 КК України «Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини» не повною мірою відповідає її змісту і стосується лише її першої частини, що є нелогічним та неприйнятним з точки зору законодавчої техніки; назва цієї статті потребує зміни (прийнятною, наприклад, є назва, запропонована А. В. Мусієнком, – «Незаконна діяльність у сфері трансплантації органів або тканин людини»); так само не повною мірою відповідає змісту назва ст. 144 КК «Насильницьке донорство», оскільки вона передбачає відповідальність не лише за насильницьке вилучення крові у людини з метою використання її як донора, а й за вчинення цього діяння, здійсненого шляхом обману; назву ст. 144 КК України слід змінити на «Насильницьке або шляхом обману вилучення крові у людини з метою використання її як донора» або на «Незаконне вилучення крові у людини з метою використання її як донора».

Обґрунтовано необхідність доповнення ст. 143 КК такою особливо кваліфікуючою ознакою, як «дії, вчинені щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності».

Аргументовано, що окрім уже існуючих пропозицій щодо доповнення статей 115 та 121 КК України такими кваліфікуючими ознаками, як «умисне вбивство з метою використання органів або тканин потерпілої особи» та «умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою використання органів або тканин потерпілої особи», кваліфікуючою ознакою «умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, вчинене з метою використання органів або тканин потерпілої особи» слід доповнити ст. 122 КК України.

Обґрунтовано доцільність визнання органів і тканини людини предметом контрабанди й включення їх до переліку, передбаченого диспозицією ч. 1 ст. 201 КК України.

Доведено, що підвищення рівня забезпечення конституційного права громадян на безоплатну медичну допомогу потребує:

– усунути різночитання в ч. 1. ст. 184 КК України, а саме – до слів «Незаконна вимога оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров’я, – додати слова, – на користь працівника чи в інтересах закладу»;

– збалансувати санкції загальної (ст. 354) і спеціальної норм (ч. 1 та ч. 2 ст. 184 КК), підвищивши санкції останньої до санкцій першої;

– санкцію ч. 1 ст. 184 КК слід також наблизити до санкцій, співрозмірних за суспільною небезпекою злочинних діянь (ст.ст. 182 та 183 КК), які посягають на майже однопорядкові, а то й менш важливі конституційні права громадян.