ЗОЛОТОТКАЦТВО ГАЛИЧИНИ XVIII – ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ ст. (ІСТОРІЯ, ТИПОЛОГІЯ, ХУДОЖНЬО-СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ)

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ
На правах рукопису
УДК 744.52

ЦИМБАЛА ЛАДА ІВАНІВНА

ЗОЛОТОТКАЦТВО ГАЛИЧИНИ XVIII ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ ст.
(ІСТОРІЯ, ТИПОЛОГІЯ, ХУДОЖНЬО-СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ)

спеціальність: 17.00.06. декоративне і прикладне мистецтво

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
мистецтвознавства

Науковий керівник:
доктор мистецтвознавства, професор
СТЕЛЬМАЩУК ГАЛИНА ГРИГОРІВНА

ЛЬВІВ 2003

ЗМІСТ

ВСТУП..................................................................................................4

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА, МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ . ..................................................................13
РОЗДІЛ 2. ЗОЛОТОТКАНІ ВИРОБИ В УКРАЇНІ: ІСТОРІЯ МИСТЕЦЬКОГО ЯВИЩА................................................................................28
РОЗДІЛ 3. ЗОЛОТОТКАЦТВО ГАЛИЧИНИ XVIII cт.
3.1. Попит. Замовники. Організація виробництва. Провідні майстри............................................................................................................55
3.2. Особливості технологій, технік виконання та маркування..............................................................................................74
3.3. Типологія та художньо-стильові особливості золототканих виробів.................................................................................................................79
РОЗДІЛ 4. ТРАНСФОРМАЦІЯ ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНИХ НАДБАНЬ ЗОЛОТОТКАЦТВА XVIII ст. У ВИРОБАХ БУЧАЦЬКОЇ ШОВКОТКАЛЬНІ (1879-1939 рр.)
4.1. Бучацьке золототкацтво і художня промисловість Східної Галичини..............................................................................................103
4.2. Типологія та художньо-стильові особливості бучацьких макат...............................119
4.3. Традиції бучацького золототкацтва...............................................140
ВИСНОВКИ.......................................................................................................152
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.................................................. 158
ДОДАТОК A. ТЕРМІНИ ЗОЛОТОТКАЦТВА...............................................172
ДОДАТОК Б. МАЙСТРИ. ...............................................................................181
ДОДАТОК В.ІЛЮСТРАЦІЇ............................................................................. 184

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ДМУНДМ Державний музей українського народного декоративного мистецтва у Києві.
МЕХП Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України.
ЛІМ Львівський історичний музей.
ТКМ Тернопільський краєзнавчий музей.
ЦДІАЛ Центральний Державний історичний архів у Львові.
MNW Національний музей у Варшаві.
MNK Національний музей у Кракові.
CMWL Центральний музей ткацтва в Лодзі.
MNWW Національний музей у Вроцлаві.

ВСТУП

Актуальність дослідження. Сучасні наукові дослідження українських мистецтвознавців у ділянці історії та теорії декоративно-прикладного мистецтва здебільшого спрямовані на вирішення проблематики художньо-стильових особливостей народного мистецтва того чи іншого регіону України чи певного мистецького осередка. Поза межами наукових зацікавлень вітчизняного мистецтвознавства залишилися певні мистецькі явища, що генетично не пов’язані з українською культурною традицією та в історії українського декоративно-прикладного мистецтва мали спорадичний характер залежно від економічних і суспільно-політичних чинників.
Саме до таких явищ в історії української художньої тканини належить золототкацтво виготовлення декоративних та ужиткових шовкових тканин, у структуру яких вводиться обкручена золотим чи срібним дротом шовкова нитка. Незаперечним фактом є те, що провідну роль в історії розвитку шовкоткацтва та золототкацтва посідає Схід, і всі види та способи виготовлення такого типу тканин маємо як наслідок впливу китайської чи пізніших візантійської, перської та турецької традицій.
Побутування золототканих виробів на теренах України можна простежити від доби Київської Русі, де коштовні привозні візантійські паволоки, парчі, коприни, золототкані стрічки використовувалися для пошиття й оздоблення князівського та боярського одягу. На жаль, власного шовкоткацького та золототкацького виробництва на Русі не було.
Особливо поширеними серед заможних верств населення стали золототкані вироби у другій половині XVI XVII ст. Галичина на той час була у складі Польського королівства і стала тим тереном, де виборювали собі право на існування здобутки західної та східної культур, відбувалося це своєрідним шляхом, через який зі Сходу на Захід транспортувалися багаточисленні товари, в тому числі і твори високої мистецької вартості. Значна частина східного експорту залишалася на місці і користувалася попитом серед місцевого населення.
Популярності в цей період на східних кордонах Речі Посполитої набули товари перських і турецьких купців і високоякісні художні тканини зокрема. Найціннішими і, звичайно, найкоштовнішими були шовкові та золототкані вироби, які настільки заполонили смаки знаті, що заповзятливі підприємці налагодили місцеве виробництво шовкових і золототканих виробів, яке процвітало більше століття на західноукраїнських землях.
Серед перших золототкацьких осередків на території Східної Галичини слід назвати бродівську майстерню грека Мануеля Корфінського, яка процвітала в кінці XVII ст. і уславилася виготовленням коштовних макат на східний зразок. Шовкові золототкані пояси виготовляли у дрібних майстернях ткачів- вірмен у Станіславові, Бродах, Бучачі, Лагодові, Куткорі.
На жаль, на початку ХІХ ст. золототкацьке виробництво в Східній Галичині занепадає, відроджується лише в кінці ХІХ на початку ХХ ст. в одному із ткацьких осередків, а саме в Бучачі, що на Тернопільщині в контексті розвитку художньої помисловості в Галичині. Вироби бучацької майстерні золототкані макати, які виготовляли брати Нагорянські, завдяки своїм високим художнім якостям після експонування на численних місцевих та світових виставках здобули широке визнання та стали окрасою європейських інтер’єрів.
Внаслідок багатьох політичних змін і з приходом на терени Східної Галичини радянської влади у 1939 р. зокрема, склалося так, що більшість золототканих виробів з майстерень Східної Галичини сьогодні є окрасою музейних збірок Польщі. Натомість, лише поодинокими зразками декоративних макат і золототканих поясів володіють музеї Львова, Тернополя, Києва. Звідси пильна увага до золототканих виробів Східної Галичини з боку польської мистецтвознавчої думки.
Аналізуючи золототкані вироби, що походять з терен Східної Галичини, польські дослідники наголошують на приналежності цього мистецького явища до історії польського мистецтва, хоча золототкані вироби виготовлялися в Галичині ткачами-вірменами із залученням до співпраці місцевих майстрів-українців.
Українські дослідники зверталися до проблем розвитку золототкацтва в Галичині фрагментарно, як правило, у вигляді окремих вислідів у контексті дослідження історії краю, торгівлі та розвитку ремесел.
До сьогодні не з’ясовано причин появи в Україні золототкацького ремесла, не окреслені хронологічні межі розвитку золототкацтва як мистецького явища та не визначено періодичності виготовлення золототканих виробів у Східній Галичині, не проведено також типології золототканих виробів як за функціональним призначенням, так і за способами художнього оздоблення. Мистецтвознавчого підходу потребує окреслення художньо-стильових особливостей золототканих поясів і макат, що виготовлялися як у XVIII, так і у XIX XX ст. та їх приналежності до тих чи інших мистецьких стилів, що панували на той час в інших видах декоративно-ужиткового мистецтва. Потребують введення в науковий обіг недосліджені зразки золототканих виробів Східної Галичини, що зберігаються в збірках Львівських, Тернопільських і Київських музеїв, а це б дозволило розгорнути наукову дискусію навколо даної проблематики.
Звідси, метою нашої роботи є виявлення художньо-стильових особливостей золототканих виробів, що продукувалися на теренах Галичини у XVIII першій третині ХХ ст., на основі аналізу процесів становлення і розвитку мистецьких осередків, творчості провідних майстрів, типології золототканих виробів та художніх прийомів їх орнаментації в контексті європейських художніх тенденцій.
Відповідно поставленої мети в процесі роботи було поставлено низку завдань:
- проаналізувати історико-культурні причини поширення та побутування серед населення Галичини золототканих виробів;
- окреслити історичні, політичні, економічні та соціальні чинники, що спричинили налагодження на теренах Галичини золототкацького виробництва у XVIII ст.;
- дослідити діяльність золототкалень, що функціонували в традиційних ткацьких осередках Східної Галичини, специфіку процесу виготовлення золототканих виробів;
- на основі атрибуції збережених зразків золототканих поясів і декоративних тканин із музейних збірок провести типологію золототканих виробів за функціональними та художніми ознаками;
- окреслити художні особливості золототканих виробів з урахуванням стильових ознак традиційного народного ткацтва Галичини, впливів перського та турецького золототкацтва, а також європейських художніх тенденцій;
- виявити процеси трансформації художньо-стильових особливостей золототкацтва Галичини XVIII ст. у виробах Бучацької золототкальні кінця XIX першої третини ХХ ст. як одного з найбільш продуктивних осередків розвитку золототкацтва на території України;
- простежити ремінісценції золототкацтва Галичини у художньому текстилі ХХ ст. Зокрема, вплив золототкацтва на традиційну тканину Карпатського регіону та трансформацію художньо-стильових ознак золототканих виробів Галичини у творчості польських художників;
- довести можливість творчого засвоєння та інтерпретації здобутків золототкацтва Східної Галичини в сучасному українському художньому текстилі.
Основою для написання роботи стали архівні джерела ЦДІА у Львові, історіографічні напрацювання українських, польських і російських дослідників, що присвячені історії, торгівлі, розвитку ремесел на теренах Східної Галичини; зразки золототканих виробів, що зберігаються у Львові (ЛІМ, МЕХП ІНАН України), Тернополі (ТКМ), Києві (ДМУДМ), Варшаві (MNW), Кракові (MNK), Лодзі (MWL), Вроцлаві (MNWW), в інтер’єрах замків та палаців Республіки Польща (Королівський замок у Варшаві, Маєток Й. Брандта в Оронську). Для проведення порівняльного аналізу до джерельної бази в роботі залучено зразки золототканих виробів із інших регіонів України, Білорусії, Польщі, а також зразки шовкових тканин, килимів. Дослідження обмежується аналізом золототканих виробів світського призначення (декоративних та одягових тканин і виробів), оскільки у більшості випадків золототкані тканини слугували лише основою для декорування сакральних тканин, які вирізняються своїми специфічними художньо-стильовими особливостями.
Об’єктом дослідження визначено процеси формування художньо-стильових особливостей золототкацтва Східної Галичини в контексті європейських художніх процесів.
Предметом дослідження є золототкані вироби, що походять з майстерень Галичини, зі збірок українських і польських музеїв, неопубліковані зразки заправних рисунків, за якими виконувалися тканини.
Територіальні межі дослідження окреслюються історичними теренами Галичини. Дослідження золототкацтва саме на теренах Галичини має певні причини. Перші золототкальні, відомі на території України від XVIII ст., зорганізовувалися в Станіславові (Івано-Франківськ), Львові, Бродах, Бучачі, Куткорі, Сокалі як найближчих пунктах міграції вірменських ткачів на європейські землі. Трасформація здобутків золототкацтва у XIX ст. простежується у виробах Бучацької майстерні (1879 1939 рр.), що на Тернопільщині. Для висвітлення історичних процесів, які передували місцевому золототкацькому виробництву, до роботи залучені матеріали з інших територій, зокрема, князівств Руси-України (ІХ ХІІІ ст.).
Хронологічні рамки дослідження. Оскільки процес побутування та виготовлення золототканих виробів у Східній Галичині є явищем перідичним, що процвітало в той чи інший період залежно від наявності капіталу та замовника, то хронологічні рамки дослідження можемо окреслити чотирма етапами: перший етап (давньоруський) ІХ ХІІІ побутування золототканих виробів на теренах Руси-України; другий етап XVII XVIII cт. доба налагодження золототкацтва в ткацьких осередках Східної Галичини; третій етап 1879-1939 рр. діяльність золототкальні в м. Бучачі (Тернопільська обл.), останній період фрагментарно охоплює двадцяте століття з огляду на звернення до золототкацької традиції в тих чи інших мистецьких школах.
Методологічною основою дослідження став комплексний мистецтвознавчий підхід до вирішення проблематики формування художньо-стильових особливостей золототкацтва. Для з’ясування процесів, що передували та зумовили розвиток золототкацтва в Україні, застосовано історико-генетичний метод. На синхронному рівні, в процесі виявлення художньо-стильових особливостей золототканих виробів проводиться типологія з метою виокремлення тих чи інших спільних ознак у золототканих виробах, застосовуються описовий метод, метод порівняльного аналізу та структурно-функціональний метод з урахуванням взаємодії творів мистецтва із середовищем.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше:
- комплексно досліджено золототкацтво як мистецьке явище в історії мистецтва Східної Галичини;
- проведено типологію золототканих виробів, що виготовлялися у XVIII XХ ст., де в окремі групи виділено золототкані вироби як за призначенням, так і за способом декорування;
- окреслено художньо-стильові особливості золототканих поясів і макат з урахуванням взаємовпливів східних (перських і турецьких) першоджерел, народних традицій ткацтва Галичини та європейських мистецьких стилів;
- введено в науковий обіг невідомі зразки золототканих виробів із збірок музеїв України та Польщі;
- проаналізовано ремінісценції золототкацтва Східної Галичини в народних тканинах Карпатського регіону та в творчості професійних художників ХХ ст. з урахуванням перспективи використання здобутків золототкацтва в сучасному текстилі.
Особистий внесок полягає у введенні у науковий обіг нових архівних матеріалів, збагаченні джерельної бази золототкацтва досі невідомими виробами з фондів українських музеїв, у проведенні типології золототканих виробів та в комплексному дослідженні золототкацтва Галичини загалом. Теоретичне значення дослідження. Висновки, які випливають у процесі роботи, дозволяють стверджувати, що золототкацтво Галичини, хоч і явище cхідного” походження, на українських землях дістало національний характер, збагатилося здобутками традиційного народного ткацтва та європейськими стильовими особливостями, і хоч було явищем періодичним в історії українського мистецтва, є його повноцінною складовою. Результати дисертаційного дослідження є важливим доповненням історії української художньої тканини такою складовою як золототкані вироби. Художньо-стильові особливості золототкацтва можуть стати важливими в дослідженнях взаємопроникнення тих чи інших форм, орнаментики в інші види декоративно-ужиткового мистецтва Східної Галичини. Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в навчальних курсах предметів Історія української художньої тканини”, Історія костюма”, Історія дизайну в Україні” та можуть бути складовою курсів лекцій чи навчальних посібників з історії українського декоративно-ужиткового мистецтва. Ілюстративний матеріал, додатки можуть стати джерелом творчих пошуків для мистців сучасного художнього текстилю.
Апробація результатів дисертаційної роботи здійснена у доповідях і повідомленнях на восьми наукових конференціях:
1. Західноукраїнське золототкацтво XVIII XIX ст. (до питання національної приналежності мистецької спадщини). // Другі міжнародні філософсько-культурологічні читання «Діалог культур: Україна у світовому контексті. Мистецтво і освіта». Львів, вересень 1998 р.
2. Східні впливи в українській художній тканині” // Міжнародна наукова конференція Між сходом і заходом”. Інститут народознавства НАН України. Львів, жовтень 1999 р.
3. Бучацьке золототкацтво кінця 19 поч. 20 ст”// ХХХХІ науково-творча конференція професорсько-викладацького складу ЛАМ. Львівська академія мистецтв. Львів, квітень 2000 р.
4. Вплив мануфактурного золототкацтва на народну тканину Українських Карпат // ХХХХІІ науково-творча конференція професорсько-викладацького складу ЛАМ. Львівська академія мистецтв. Львів, березень 2001 р.
5. Золототкацтво в Україні: проблема національної приналежності мистецької спадщини” // Cесія Античні корені у художній культурі Центральної та Східної Європи” в рамках Міжнародної гуманітарної школи Центральної та Східної Європи. Варшава, жовтень 2001р.
6. Золото” в сучасній народній тканині (на прикладі кіцманського ткацького осередка) // Всеукраїнська конференція Сучасне народне мистецтво України: теорія і реальність”. Львів, березень 2002 р.
7. Історія дизайну: аналітична модель викладання” // Наукова конференція професорсько-викладацького складу ЛАМ. Львівська академія мистецтв. Львів, березень 2002 р.
8. «Мода в народній тканині» // Наукова конференція Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Харків, квітень 2002 р.

Основні положення, висновки та результати роботи висвітлені у 7-ми публікаціях у провідних наукових виданнях:
1. Фундаторська діяльність Потоцьких на Бучаччині // 40-ва науково-творча студентська конференція. Тези доповідей. Львів, 1998. С. 31-33.
2. Маката як декоративна тканина в ткацтві західноукраїнського регіону // Європейське мистецтво XV XX ст. Дрогобич, 2000. С. 76-79.
3. Золототкацтво Західної України та художня тканина Українських Карпат (деякі аспекти взаємовпливів) // Берегиня. Всеукраїнський народознавчий квартальник. Число 4’00. (27). К., 2000. С. 43-50.
4. Західноукраїнське золототкацтво XVIII XIX ст. (До питання національної приналежності мистецької спадщини) // Народознавчі зошити. Зошит 4 (34). Липень-серпень. 2000. Львів. 2000. С. 693-696.
5. Золото” в сучасній народній тканині (на прикладі кіцманського ткацького осередку) // Матеріали Всеукраїнської конференції: Сучасне народне мистецтвоУкраїни: теорія і реальність”. Львів, 2002. С. 45-48.
6. Мода в народній художній тканині // Вісник Харківської Державної академії дизайну. Харків, 2002. С. 223-225.
7. Бучацьке золототкацтво та художня тканина Карпатського регіону // Вісник ЛАМ. Випуск 12. Львів, 2001. С 197-206.

Обсяг і структура дисертації зумовлені комплексним характером дослідження, його метою та завданнями. Дисертація загальним обсягом 157 сторінок складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Робота доповнена додатками, які містять термінологічний словник золототкацтва, список майстрів та ілюстрації.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У сучасному українському мистецтві актуалізуються проблеми збереження та трансформації багатовікових надбань національної культури. Саме тому вкрай необхідними видаються мистецтвознавчі висліди, що торкаються недосліджених сторінок в історії українського мистецтва. Внаслідок впливу багатьох політичних, соціальних та інших чинників до сьогодні в українському мистецтвознавстві не було комплексного мистецтвознавчого аналізу до такого явища в історії декоративно-ужиткового мистецтва як золототкацтво. Внаслідок того, що виготовлення шовкових тканин, у структуру яких вводяться золоті та срібні нитки традиція, принесена на українські землі зі Сходу, і продукування золотних тканин в Україні мало характер спорадичний, що зумовлювалося наявністю капіталу та замовника, в українському мистецтвознавстві золототкацтво згадувалося фрагментарно. Натомість польські науковці систематично проводять дослідження золототканих виробів, що продукувалися на українських землях і в Східній Галичині зокрема, вводять цей мистецький пласт в історію польського мистецтва і вважають надбанням польської культури, а сучасні художники текстилю Польщі творчо інтерпретують художньо-стильові особливості золототканих виробів, що виготолялися в Україні.
З огляду на це актуальним стало комплексне дослідження золототкацтва Галичини у контексті українського мистецтвознавства. В процесі роботи над дисертаційним дослідженням з метою виявлення художньо-стильових особливостей золототкацтва Галичини в контексті розвитку українського декоративно-ужиткового мистецтва, було поставлено низку завдань, після виконання яких можемо зробити певні висновки.
1. Привозні перські та турецькі тканини і золототкані вироби набули розповсюдження серед заможніх верств населення Галичини внаслідок налагодження торгівлі у ХVI-ХVII ст. між Сходом та Річчю Посполитою. Провідну роль в цьому процесі відіграли вірменські купці та колоністи, які проживали у Львові та інших містах регіону. Оскільки міста Східної Галичини, такі як Станіславів, Львів, були транзитними пунктами торгівлі між Сходом і Заходом, велика частка східних товарів, і золототканих виробів зокрема, залишалася на місці. Поширення попиту на східні шовкоткані та золототкані вироби у XVII ст. в Галичині слід пов’язувати також з діяльністю польської королівської верхівки, багатих замовників-міщан, та з теорією «сарматизму» в шляхетському середовищі тогочасної Речі Посполитої.
2. Мода на імпортовані золотні тканини серед шляхти та міщан Галичини, їх дороговизна спричинили налагодження місцевого шовкоткацького та золототкацького ремесла.
3. Початки налагодження місцевого золототкацтва пов'язуємо з виробництвом златоглаву та сріблоглаву греком Мануелем Корфінським у Бродах в кінці XVII ст. та продовженням традиції виготовлення златоглаву та декоративних золототканих тканин у XVIII ст. Перші ткацькі майстерні - персіярні - організовувались на теренах Східної Галичини як найближчих територіях сприятливих для діяльності ткачів-емігрантів зі Сходу. Серед перших персіярень були майстерні в Станіславові, Бучачі, Бродах (Лагодові), Олеську, Куткорі та Уневі.
Організація виробництва у персіярнях базувалася на поєднанні індивідуальних творчих та технологічних засад діяльності ткача -вірменина з місцевими ткацькими традиціями кожного конкретного регіону. Важливу роль в процесі виробництва відігравали власники майстерень, які були одночасно і замовниками - місцеві магнати (Конецьпольські, Потоцькі, Радзивили та інші.)
4. З початками зародження золототкацтва на західноукраїнських землях впроваджуються у виробництво складні багатосистемні ткацькі технології та використання інструментів, характерних лише для східного ткацтва (маґлів), та технологічні здобутки західноєвропейського ткацтва. Але надалі, особливо в невеликих персіярнях, золототкацтво базується на традиційних для українського ткацтва технологічних прийомах (різні варіанти полотняного переплетення в одноосновних тканинах) з використанням перебору.
Провідною продукцією, яку виготовляли у місцевих персіярнях XVIII ст. були золототкані пояси, одягові тканини та декоративні макати. Внаслідок проведеного аналізу зразків золототканих виробів другої половини XVIII ст. окреслено певні особливості, характерні саме для золототкацтва Галичини. В орнаментації золототканих виробів із Галичини до середини XVIII ст. панували художньо-стильові ознаки, що будувалися на засадах місцевої трансформації східних (мусульманських) первовзорів, Натомість у другій половині XVIII ст. в декоруванні одягових тканин, золототканих поясів, макат простежуються стильові особливості європейських мистецьких стилів (бароко, рококо) з урахуванням традицій українського мистецтва.
5. Художньо-стильові ознаки типологічних груп золототканих виробів, що виготовлялися в майстернях Галичини у XVIII ст., значно вирізнялися, а саме: в характері оздоблення декоративних тканин золототканих макат - домінували західноєвропейські стильові ознаки бароко, рококо, натомість композиції одягових тканин золототканих поясів - позначені суттєвим впливом стилістики мусульманського: перського та турецького мистецтва.
9. Елементи традиційного народного мистецтва Галичини найповніше виявилися в характері декорування золототканих виробів, що походять з невеликих провінційних ткацьких осередків, де засновувалися шовкоткальні (Куткір) та працювали місцеві ткачі.

7. Оскільки золототкацтво дороговартісний процес виготовлення художніх тканин і потребує капіталовкладень, виробництво шовкових тканин стало можливим у другій пол.овині ХІХ ст. завдяки підприємницькій діяльності гр. Потоцьких, що володіли маєтками на Тернопільщині і в Бучачі зокрема.
8. Процес налагодження золототкацького виробництва в Бучацькій ткальні відбувався шляхом пошуків першоджерел (золототкацтва Галичини XVIII ст.) та залученням до співпраці гуцульських ткачів. Впровадження в декор золототканих макат гуцульської орнаментики слід пов’язувати з творчими пошуками так званого «гуцульського» стилю в інших видах художньої промисловості Галичини, в кераміці та в різьбярстві зокрема.
9. Презентація золототканих макат на багатьох виставках художньо-промислового мистецтва як в Галичині, так і по всій Європі сприяла попиту й зумовила їх популярність серед заможніх верств здебільшого для оздоблення інтер’єрів.
10.Формування художньо-стильових особливостей бучацьких макат відбувалося в контексті стильових пошуків галицького декоративно-ужиткового мистецтва другої половини ХІХ початку ХХ ст. загалом, в кераміці і різьбярстві зокрема. Внаслідок проведеної типології бучацьких макат за композиційними схемами й аналізу орнаментальних мотивів можемо окреслити їх художньо-стильові особливості.
Переважну більшість бучацьких макат складають твори, що є стильово спорідненими із золототкацтвом Східної Галичини XVIII ст. Ця спорідненість полягає в прямому перенесенні в композиції золототканих макат узорів поясів XVIII ст. Самобутній характер має композиційна структура макат, а саме багаторазове повторення композицій поясів у одній тканині.
Своєрідним переспівом стилістики золототканих виробів XVIII ст. є група макат, у композиціях та орнаментиці яких цитуються фрагменти східних (перських та турецьких) чи європейських золототканих тканин XVII - XVIII ст.
Традиційно народними стилістичними особливостями позначена група бучацьких макат, де як у композиційній схемі, так і в застосуванні орнаментики простежуються певні аналогії з гуцульським килимарством і ліжникарством. Відмінність цієї групи тканин від їх народних прототипів полягає виключно в застосуванні шовкових та металевих ниток на відміну від вовняних в традиційних тканинах.
Окрему групу бучацьких золототканих виробів складають макати, позначені стилістикою «українського модерну», «українського стилю», «галицької сецесії». Художньо-стильові особливості творів будуються на засадах застосування народної гуцульської орнаментики в композиційних схемах, характерних для європейського стилю модерн у декоративно-ужитковому мистецтві. Способи декоративного оздоблення макат цієї групи співзвучні з орнаментикою керамічних виробів Львівської фабрики І. Левинського, художніми виробами з дерева гуцульської родини Шкрібляків і відповідно синтетично поєднувалися з цими виробами в інтер’єрах.
11. Причини занепаду золототкацького промислу в Бучачі та в Східній Галичині від 1939 р. слід пов’язувати з відсутністю цінної сировини та багатого замовника на коштовні тканини в радянському суспільстві.
12. Вплив золототкацтва на художню тканину Карпатського регіону подальших років обмежився виключно введенням у структуру народних тканин (декоративних макат) і окремих складових традиційного жіночого одягу горян золотих металевих ниток. В окремих випадках це знизило мистецьку вартість костюму.
13. Продовження традицій бучацького золототкацтва можна простежити на прикладі творчості польських мистців художнього текстилю 60-90 рр. XX ст. у рамках дослідження діяльності мистецьких товариств. Окрім прямого копіювання золототканих бучацьких макат, професійні художники текстилю в Польщі використовують композиційні схеми декорування, характерні для бучацьких тканин у стилістиці сучасних інтер’єрних тканин. В окремих випадках на сучасний мистецький грунт переносяться орнаментальні мотиви, які використовували бучацькі золототкачі.
14. Особливої уваги українського мистецтвознавства та подальшого наукового опрацювання потребує можливість застосування здобутків золототкацтва Східної Галичини в сучасному українському текстилі, а саме: не пряме копіювання золототканих зразків минулих епох, а застосування в сучасній формотворчості орнаментальних мотивів, композиційних схем декорування, чи колориту, властивого золототканим виробам.
Загалом, можемо констатувати, що золототкацтво в Східній Галичині, хоча й було явищем періодичним, без тяглої лінії розвитку, є однак повноцінною складовою українського декоративно-ужиткового мистецтва: художньо-стильові особливості золототканих виробів, що виготовлялися в майстернях Галичини, внаслідок своєрідного симбіозу східних першоджерел, традицій українського народного мистецтва та європейських стильових впливів мають самобутній характер.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Балушок В. Г. Світ Cередньовіччя в обрядовості українських цехових ремісників / АН України. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського К.: Наукова думка, 1993. 177 с.
2. Барвінський В. О. Замітки до історії мануфактурри в Лівобережній Україні XVIII ст. // Науковий збірник Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури. Вип. 2 3. Харків, 1926. 56 с.
3. Білецький П. Український портретний живопис XVIIXVIII ст. К.: Мистецтво, 1969. 319 с.
4. Білецький С. Т. Розвиток ремесла і промислів у Львові в середині XVII ст.// З історії західноукраїнських земель. Вип. 2. К.: Наукова думка, 1960. С. 15 - 24.
5. Бірюлов Ю. Львівська сецесія. Львів, 1986.
6. Бирюкова Н. Ю. Западноевропейские набивные ткани 16 18 вв. М.: Изобразительное искусство, 1973. 176 с.
7. Бобик І. Бучач і його міщанство // Бучач і Бучаччина. Нью-Йорк Лондон Торонто, 1972. С. 460 - 474.
8. Боплан Гійом Левасар де. Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Молдовії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способами життя і ведення воєн / Пер. з франц. Я.І. Кравця, З.П. Борисюк. К.: Наукова думка, 1990. 255 с.
9. Боряк О. Ткацтво в обрядах та віруваннях українців. (середина XIX початок XX ст.) / НАН України, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського К.: Наукова думка, 1997. 191 с.
10.Василенко Н. П. Очерки по истории Западной Руси и Украины. К., 1916. 234 с.
11.Войнаровський Т. Впливи Польщі на економічний розвиток України-Руси: Історико-економічна розвідка. Львів: накл. авт, 1910. 59 с.
12.Гайдукевич Я. М. Музеї Тернопільщини: Путівник Львів: Каменяр, 1989. 125 с.
13.Гнатюк В. Ткацтво у Східній Галичині // МУРЕ. Львів, 1900. Т. 3. С. 12 - 26.
14.Голод І. В. Осередки західноукраїнського художнього ткацтва барокової доби // Вісник ЛДІПДМ. Вип. 4. Львів, 1993. С. 32 - 41.
15.Гординський С. Бучач і його мистецькі традиції // Бучач і Бучаччина. Нью Йорк Лондон Торонто, 1972. С. 32 - 41.
16.Горобець В. Назви тканин та одягу в українських джерелах (за матеріалами XVIII ст.) // НТЕ. 1972. №4. С. 53 - 59.
17.Гошко Ю. Г. Промисли і торгівля в Українських Карпатах (XV XIX ст.) К.: Наукова думка, 1991. 252 с.
18.Гургула І. Народні тканини // Народне мистецтво західних областей України. К.: Мистецтво, 1966. С. 34 - 42.
19.Гургула І. В. Народні тканини // Нариси з історії українського декоративно-прикладного мистецтва / Відп. ред. Запаско Я.П. Львів, 1969. С. 22 - 23.
20.Гуржій І. О. Розвиток товарного виробництва і торгівлі на Україні (з кінця XVII ст. до 1861 року). К.: Наукова думка, 1962. 207 с.
21.Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4 х т. М.: Наука, 1955 1957. Т. 1- 4.
22.Дашкевич Я. Україна на межі між Сходом та Заходом (XIV XVIII ст. ) // Записки НТШ. Львів, 1991. Т. ССXXII. C. 28 - 44.
23.Дашкевич Я. Украинско-армянские связи в XVII веке. К.: Наукова думка, 1969. 165 с.
24. Дашкевич Я. Comptes rendus. T. Mankowski. Orient w polskiej kulturze artystycznej. Wrocław-Kraków, 1959. // Вірменія і Україна. Львів Нью-Йорк, 2001. 476 c.

25.Дерев’янкін Т. І. Мануфактура на Україні в кінці XVIII першій половині XIX ст.: Текстильне виробництво. К.: Вид-во Академії наук УРСР, 1960. 126 с.
26.Довнар-Запольский М. В. Государственное хозяйство Великого княжества Литовского при Ягеллонах. К., 1901. VIII, 807, СХПс.
27.Дъяконова Н. В. Сасанидские ткани. Труды Государственного Эрмитажа, Вып. Х. Ленинград: Аврора, 1969 С. 177 - 197.
28.Жолтовський П. М. Художнє життя на Україні в XVI XVII cт. К.: Наукова думка, 1983. 180 с.
29.Жук І. Народний мотив в архітектурі Львівського модерну // Народна творчість і етнографія. 1988. № 3. С. 35 - 39.
30.Ісаєвич Я. Д. Культура і побут міського населення Галичини XVIІ XVIII ст. // НТЕ. 1963. № 4. С. 91- 94.
31.Иранские ткани XVI XVII веков. Коллекции Эрмитажа: Компл. откр. Выпуск 26. Л.: Аврора, 1975.
32.Иранские ситцы XVIII нач. ХХ в. / Автор вст. ст. Арсеньева Е. В. Л.: Аврора, 1983. 29 с.
33.Кара-Васильєва Т. В. Гаптування. Кінець XVII початок XVIII ст. // НТЕ. 1994. №1. С. 9 - 15.
34.Кара-Васильєва Т. В. Шедеври церковного шитва України (XII XX століття). К.: Інформаційно-видавничий центр Української Православної Церкви, 2000. 96 с.
35.Каргер М. К. Археологические исследования древнего Киева. К.: Изд-во АН УССР, 1950. 125 с.
36.Кісь Я. П. Промисловість Львова у період феодалізму (13 19 ст. ) Львів: Видавництво Львівського університету, 1968. 224 с.
37.Кикнадзе Р. К. Из истории ремесленного производства в Иране XIII XIV вв. // Ближний и средний Восток. М.: Наука, 1972. 234 с.
38.Клейн В. Иноземные ткани, бытовавшие в России до XVIIІ века и их терминология // Сборник Оружейной палаты. М., 1925. С. 11- 72.
39.Компан О. С. Міста України в другій половині XVII ст. К.: Вид-во Академії Наук УРСР, 1969. 388 с.
40.Кравець І. М. Розвиток українського художнього ткацтва у дожовтневий період // Українське мистецтвознавство: Республіканський міжвідомчий збірник. Вип. 3. К.: Вид-во Академії Наук УРСР, 1969. С. 60 - 75.
41.Кривонос Н. К. К истории армянских ремесленников во Львове в первой половине XVII века. // Telekagir”. Ереван, 1962. № 8. С. 67- 83.
42.Кривонос В. Торгівля Левантійським шовком у Львові в XVI середині XVII ст. // Україна в минулому. Вип. VIII.: НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського. Київ-Львів, 1996. С. 117-136.
43.Крип’якевич І. П. Огляд історії українського ремісництва у Львові до початків XVIII ст. // Зоря”, її минуле і сучасне: Пропам’ятна книга з нагоди сорокових роковин. Львів, 1924. С. 3 - 20.
44.Левинсон-Нечаева М. Н. Одежда и ткани XVI XVIII вв. // Оружейная Палата Московского Кремля: Сб. науч. Трудов / Под ред. С. К. Богоявленского, Г. А. Новицкого. М.: Искусство, 1954. C. 305 - 386.
45.Літопис Руський за Іпатіївським списком / Перекл. Л. Махновець. К.: Дніпро, 1989. 591 с.
46.Лукіянович Д. Виставка домашнього промислу в Коломиї // Неділя. 1912. Ч. 37. С. 1 - 5.
47.Маркова В., Вишневская Т. Итальянские и французские ткани на Руси в XVI XVIII столетиях. М.: Искусство, 1976. 96 с.
48.Матейко К. Український народний одяг. Етнографічний словник. К.: Наукова думка, 1996. 196 с.
49.Мельгунов П. П. Очерки по истории русской торговли XI XV вв. М., 1905. 36 с.
50.Миллер А. Козацкие пояса // Сб. Харьковского историко-филологического общества. Харьков, 1913. Т. 19. 8 с.
51.Музей художественных тканей. Москва. М.: Изобразительное искусство, 1983. компл. откр.
52.Мусієнко П. Н. Тканини // Історія українського мистецтва: У 6 томах. К., 1969. Т. 4. Кн. 1. С. 265 275; 1970. Т. 4. Кн. 2. С. 320 - 328.
53.Нариси з соціально-економічної історії України дожовтневого періоду. К.: Наукова думка, 1963. 184 с.
54.Никорак О. І. Сучасні художні тканини Українських Карпат. К.: Наукова думка, 1988. 223 с.
55.Новицька М. О. Турецькі оксамити Лаврського музею // Cхідний світ. 1930. №10. С. 32 - 36.
56.Новицька М. О. Вишивання і гаптування шовками // Історія українського мистецтва: у 6 томах. К., 1968. Т. 3. С. 372 380.
57.Нога О., Шмагало Р. Між Сходом і Заходом. Кераміка Галичини кінця XIX початку ХХ ст. в контексті міжнародних зв’язків. Львів: Логос, 1994. 54 с.
58.Оглоблин А. П. Очерки истории украинской фабрики. Мануфактура в Гетьманщине. Киев: Госиздат, 1922. 270 с.
59.Павлуцький П. Історія українського орнаменту. К.: Мистецтво, 1927. 26 с.
60.Площанский В. М. Галицко-Русский торговый город Броды // Научный сборник Галицко-Русской Матицы. Львов, 1868. С. 56 69, 273 - 288.
61.Подолинський С. Ремесла і фабрики на Україні. Женева, 1880. 17 с.
62.Пономарев А. Мануфактурная промышленность Украины в XVIII веке (Левобережье, Слобожанщина, Юг) // Автореф. На соискание уч. степ. д- ра истор. наук. К., 1971. 48 с.
63.Сазонова М. Иранские художественные ткани сефевидской эпохи (К вопросу о технологии производства) // Східний світ. 1930. №11.
64.Свирин А. Н. Древнерусское шитье. М.: Изобразительное исткусство, 1963. 152 с.
65.Сидорович С. Й. Художня тканина Західних областей УРСР. К.: Наукова думка, 1979. 155 с.
66.Січинський В. Нариси з історії української промисловості. Львів: наукл. авт., 1936. 112 с.
67.Сицинский Е. Материалы для истории цехов в Подолии // Труды Подольского церковного историко-археологического общества. Камянец-Подольск, 1904. Т. 10. С. 417 - 494.
68.Сіцінський Є. Нариси з історії Подолії. Вінниця, 1927. Ч. 1. 72 с.
69.Соболев Н. Н. Очерки по истории украшения тканей. М.-Л.: Изобразительное искусство, 1934. 436 с.
70.Созанський І. З минувщини міста Бродів (причинки до історії міста в XVII в.). Записки Наукового Товариства ім. Т. Шевченка, том 97, рік 1910., кн. 5. // Броди і Брідщина: Історико-мемуарний збірник за ред. Ярослава Чумака. Торонто, 1988. С. 64 - 76.
71.Соколова Т. М. Орнамент почерк эпохи. Л.: Аврора, 1972. 127 с.
72.Сокровища прикладного искусства Ирана и Турции XVI XVIII вв. М.: Изобразительное искусство, 1979. компл. откр.
73.Станкевич М. Є. Бучацьке золототкацтво // Перемога. 1987. 19 берез. С. 4.
74.Cтельмащук Г. Г. Давній український стрій // Наше життя. 1997. № 6. Нью-Йорк, 1997. C. 1 - 4.
75.Стельмащук Г. Г. Українське вбрання заможніх станів XIV XVIII ст. // Літопис Червоної Калини: історико- краєзнавчий ччасопис. Львів, 1994. № 10 12. С. 72 - 75.
76.Тананаева Л. И. Польский портрет XVII XVIII вв. (К вопросу о «примитивных» формах в искусстве Нового времени // Советское искусствознание. 1977. № 1. С. 110 - 124.
77.Тананаева Л. И. Сарматский портрет. Из истории польського портрета эпохи барокко. М.: Наука, 1979. 303 с.
78.Текстильное искусство сафавидского Ирана. // Каталог выставки / Сост. Р. М. Поликарпова и др. М., 1980. 36 с.
79.Тищенко О. Р. Історія декоративно-прикладного мистецтва України (XIIІ XVIII ст. ). К.: Наукова думка, 1992. 189 с.
80.Тодийчук О. В. Украина XVI XVIII вв. в трудах Общества истории и древностей российских / АН УССР. Ин -т истории. К.: Вид-во Академії Наук УРСР, 1989. 167 с.
81.Торгівля на Україні XVI сер. XVIII ст. : Волинь, Наддніпрянщина. К.: Наукова думка, 1990. 405 с.
82.Український музей етнографії та художнього промислу. Довідник по фондах. Вип. 1. Львів, 1956. 97 с.
83. Фехнер М. В. Шелковые ткани в средневековой Восточной Европе // Советская Археология. 1982. №2. С. 57 - 69.
84.Фехнер М. В. Изделия шелкоткацких мастерских Византии в Древней Руси // Советская Археология. 1977. № 3. С. 54 - 67.
85.ЦДІА у Львові. Ф.24. Оп.1. Спр. 2. Арк.138.
86.ЦДІА у Львові. Ф.146. Оп. 88. Спр. 2. Од. Зб. № 514. С. 87 - 89.
87.ЦДІА у Львові. Ф.24. Оп.1. Спр. 56. Арк. 84.
88.Цимбала Л. І. Золото” в сучасній народній тканині (на прикладі виробів кіцманського осередку ткацтва) // «Сучасне народне мистецтво України: теорія і реальність»: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Львів, 2002. С. 45 - 48.
89.Шевченко Ф. П. Сторінки міжнародних економічнних зв’язків України у XVIII ст. // Старожитності Русі-України. К.: Наукова думка, 1994. С. 249 - 260.
90.Шевченко Є. Українська народна тканина. К.: Наукова думка, 1999. 416 с.
91.Шмагало Р. Т. Народні промисли і художньо-промислова освіта Галичини кінця XIX початку ХХ ст. // Українська керамологія. Опішне. 2002. С. 69 - 76.
92.Шугаев В. М. Орнамент на ткани. М.: Легкая промышленность, 1969. 87 с.
93.Шукуров Ш. М. Искусство средневекового Ирана. М.: Наука, 1969. 246 с.
94.Шульга З. Ткацький осередок в Глинянах // Художній текстиль. Львівська школа. Львів: Поллі, 1998. С. 22 - 25.

95.Щербаківський В. Українське мистецтво. К.: Наукова думка, 1995. 287 с.
96.Якунина Л. И. Слуцкие пояса. Минск: Издательство Академии наук БССР, 1960. 239 с.
97.Barącz Sadok. Pamiątki buczackie. Lwów: Zaklad Narodowy im. Ossolinskich. 1882. 127 s.
98.Barącz Sadok. Pamiętnik dzejów polskich. Lwów: Zaklad Narodowy im. Ossolinskich. 1868 1935. 248 s.
99.Barącz Sadok. Zywoty slawnych Ormian w Polsce. Lwów: Zaklad Narodowy im. Ossolinskich. 1856. 248 s.
100. Baranowski B. Znajomosc Wschodu w dawnej Polsce do XVIII wieku. Łódz: Łodzskie Tow. Naukowe, 1950. 146 s.
101. Baranowski B. Zrodla wschodnie w Archivum Koronnym do dziejów orientalizacji smaku artystycznego w Polsce XVI XVIII wieku // Materialy do Dziejów Sztuki I Kultury. 1946. Nr. 8. S. 38 - 49.
102. Biliewicz Нuber. Enklawa Ładu. Uwagi o tkaninach żakardowych w Ładzie” // Cepelia w zbiorach Centralnego Muzeum Wlókennicwa. Łodz, 1999. S. 51 - 66.
103. Bochnak A., Duczkowski K. Rzemioslo artystyczne w Polsce. Warszawa: Arkady, 1971. 500 s.
104. Bogdanowicz M. Wspomnienia, vol.1, Kraków, 1959. 470 s.
105. Bratkowski Wladyslaw. Krajowa wystawa kilimow dawnich I wspólchesnych. Lwów, 1913 1914. Lwów: Wyd. Gospodarcze, 1914. 46 s.
106. Bućać I Bućaććiana. New-York, 1972. 348 s.
107. Cox R. Les soiries d’art. Paris, 1914. 362 s.
108. Charewiczowa L. Lwowskie organizacji zawodowe za chasów Polski przedrozbiorowej. Lwów: Ossolineum, 1929. 194 s.
109. Chruszczyńska Jadwiga. Pasy kontuszowe z polskich manufactur