Чаграк Наталія Ігорівна Теорія і прак­тика освіти людей похилого віку у США (1962 - 2015 рр.)

Короткий опис

Чаграк Наталія Ігорівна, доцент кафедри іноземних мов і країнознавства ДВНЗ «Прикарпатський національ­ний університет імені Василя Стефаника»: «Теорія і прак­тика освіти людей похилого віку у США (1962 - 2015 рр.)» (13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки). Спецрада Д 26.053.01 у Національному педагогічному уні­верситеті імені М. П. Драгоманова

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДВНЗ «ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА»
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені М. П. ДРАГОМАНОВА
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
ЧАГРАК НАТАЛІЯ ІГОРІВНА
УДК 37.374.71
ДИСЕРТАЦІЯ
ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ОСВІТИ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ У США
(1962 - 2015 рр.)
13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки
Подається на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук. Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело Н. І. Чаграк
Науковий консультант - доктор педагогічних наук, професор
ДЕМЬЯНЕНКО Наталія Миколаївна
Київ - 2019

ЗМІСТ 18
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 20
ВСТУП 21
РОЗДІЛ 1. ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ОСВІТИ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ В СПОЛУЧЕНИХ ШТАТАХ АМЕРИКИ ЯК НАУКОВО- ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА 39
1.1. Аналіз і систематизація ідей та досвіду освіти осіб похилого віку в
науковій літературі 39
1.2. Філософсько-методологічні підходи до вивчення проблеми освіти людей
похилого віку (1960-ті - поч. 2000-х рр.) 62
1.3. Історико-педагогічний аналіз становлення та розвитку ідей освіти людей
похилого віку у США (1960-ті - поч. 2000-х рр.) 91
1.4. Поняттєво-категоріальний апарат дослідження 117
Висновки до першого розділу 130
Організація дослідження 134
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОСВІТНЬОЇ ГЕРОНТОЛОГИ У
ЦИВІЛІЗАЦІЙНОМУ ВИМІРІ 135
2.1. Теорії старіння в контексті ідей освіти людей похилого віку 135
2.2. Формування та розвиток освітньої геронтології як наукового напряму
(1971-2015 рр.) 164
2.3. Соціально-педагогічний конструкт «похилого віку» 187
Висновки до другого розділу 214
РОЗДІЛ 3. ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ ОСВІТИ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ В СПОЛУЧЕНИХ ШТАТАХ АМЕРИКИ (1950-ті -
2015 рр.) 220
3.1. Соціально-економічна детермінованість розвитку освіти людей похилого віку у США (1950-ті - 2015 рр.) 220
3.2. Люди похилого віку як соціально-демографічна група в структурі
американського суспільства 253
3.3. Суспільно-педагогічні передумови розвитку освіти людей похилого віку
у США (1962-2015 рр.) 270
3.4. Європейський досвід організації освіти людей похилого віку 289
Висновки до третього розділу 316
РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЗМІСТ ОСВІТИ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ У США (1962-2015 рр.) 322
4.1. Освіта людей похилого віку у США в контексті «позитивної
геронтології» (1970-ті - поч. 2000-х рр.) 322
4.2. Моделі та організація освіти людей похилого віку у США
(1962-2015 рр.) 343
4.3. Зміст освіти людей похилого віку у США (1962-2015 рр.) 376
Висновки до четвертого розділу 400
РОЗДІЛ 5. ПЕРСПЕКТИВИ ВПРОВАДЖЕННЯ АМЕРИКАНСЬКОГО ДОСВІДУ ОСВІТИ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ В УМОВАХ
ОСВІТНЬО-ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ УКРАЇНИ 405
5.1. Інституційна модель освіти людей похилого віку в Україні 405
5.2. Проект освітньої програми «Інституту освіти людей третього віку» в
Україні 419
Висновки до п’ятого розділу 431
ВИСНОВКИ 434
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 447
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
США - Сполучені Штати Америки ЗВО - заклад вищої освіти УТВ - Університет Третього Віку
LLI - Lifelong Learning Institute (Інститут освіти впродовж життя)
LRI - Learning in Retirement Institute (Інститут навчання на пенсії)
OLLI - Osher Lifelong Learning Institute (Інститут освіти впродовж життя фундації Б. Ошера)
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Демографічні процеси глобального постаріння населення, кількісне збільшення людей «третього» і «четвертого» віку (що прогнозовано до 2050 р. становитимуть третину всього населення планети) [672, с. 38], з одного боку, зумовлюють посилення ролі цих верств населення у сучасному суспільстві, вимагаючи переосмислення підходів до постпенсійної життєвої фази, а з іншого - на тлі прискорення соціально- економічних, науково-технічних та соціокультурних змін глобального і локального рівнів - поглиблюють проблеми дискримінації старості, «розриву» поколінь, ейджизму і геронтофобії. Шляхом до гармонійного співжиття, адаптації людини похилого віку в сучасному високотехнологічному суспільстві, а отже, збереження людського капіталу стає ціложиттєва освіта. В цьому контексті розвиваються концепції активного і позитивного довголіття, цілеспрямованої освітньої та освітньо- дозвіллєвої діяльності людей похилого віку, що останніми роками вмотивувало появу нового напряму педагогічного знання - герогогіки (освітньої геронтології), сприяло визначенню освіти людей похилого віку стратегічним напрямом освітньої політики держави (Стратегія сталого розвитку «Україна-2020» (2015), Стратегія державної політики з питань здорового та активного довголіття населення на період до 2022 р. (2018), Стратегія сталого розвитку України до 2030 р. (2018).
Водночас аналіз сучасної практики освіти людей похилого віку в Україні свідчить, що формування цієї галузі здійснюється доволі повільними темпами. Не створено сучасної законодавчої бази, не усвідомлюється потенціал навчання людей похилого віку для збереження культурної самобутності країни та її подальшого соціально-економічного розвитку. Доцільність дослідження підкреслюється низкою суперечностей: на рівні цілепокладання та концептуалізації: між об’єктивною необхідністю розвитку освіти людей похилого віку в контексті освіти впродовж життя як важливої умови інтеграції України у світовий освітній простір та відсутністю системного практико орієнтованого дослідження проблеми; між вимогами «суспільства знань» до компетентностей старшої людини, її соціальної мобільності, адаптивної здатності та реальним станом можливостей для освіти старших дорослих в Україні; між підвищенням ролі неформальної та інформальної освіти в житті людини похилого віку та повільним, не відповідним запитам демократичного громадянського суспільства реформуванням цих видів освіти; на організаційно-управлінському рівні: між процесами творення світової освітньої мережі інституцій освіти людей похилого віку та несформованістю відповідної інституціональної моделі в Україні; між зростаючими освітніми потребами сучасного покоління осіб похилого віку (характеризується вищим рівнем попередньої освіти, професійного та соціального досвіду, прагненням до активного довголіття) та нерозробленістю механізмів їх забезпечення; на сутнісно-змістовому рівні: між потребою в розробленні змісту освіти осіб похилого віку та недосконалістю програмних документів, навчально-методичного забезпечення з освітньої геронтології; між розширенням функцій закладу вищої освіти як відкритої освітньої системи для різновікових груп та відсутністю герогогічних практик реалізації змісту його діяльності, дотичного ситуативного і перспективного проектування.
Одним зі шляхів розв’язання цих проблем в умовах глобалізації та інтеграції України до світового освітнього простору є врахування загальних і специфічних тенденцій освіти людей похилого віку в розвинених країнах (Глобальний Звіт ЮНЕСКО щодо навчання та освіти дорослих (GRALE, 2015-2019), здобутків зарубіжної педагогічної науки і практики.
Особливий інтерес до досвіду Сполучених Штатів Америки в реалізації завдань освіти людей похилого віку зумовлений, по-перше, статусом США як високорозвиненої країни, де освіта і соціальне забезпечення - традиційні пріоритети державної політики, а освіті дорослих, зокрема й людей похилого віку, надається вагомий статус (White House Conference on Aging (Конференція Білого Дому з проблем старіння), 1961, 1971, 1981, 1995, 2005, 2015, 2018; Higher Education Act (Закон про вищу освіту), 1965-2018 та ін.); по-друге, визнанням та світовою апробацією герогогічних теорій і проектів американських учених (J. Cohen, D. Garwin, J. Row, W. Sadler та ін.); по- третє, наявністю вагомих педагогічних досягнень та добре розвинених структур освіти людей похилого віку (Institute for Learning in Retirement, Learning in Retirement Institute, Lifelong Learning Institute) зі сформованою суспільною традицією та високоякісними результативними показниками.
Методологічне обґрунтування освітніх процесів, напрямів державної політики розвитку освіти, стратегій її модернізаційого реформування в контексті неперервності належить В. Андрущенку, Б. Гершунському,
І. Іванюк, В. Кременю, В. Луговому та ін.
Науково-теоретичною базою дослідження стали праці з проблем: розвитку різнорівневих освітніх систем (Л. Березівська, А. Бойко, В. Бондар, С. Гончаренко, Н. Дем’яненко, В. Жуковський, О. Матвієнко, С. Сисоєва, О. Сухомлинська та ін.); педагогічної інноватики у неперервній освіті (В. Ващенко, В. Вербицький, Л. Вовк, С. Калашнікова, В. Паламарчук, Н. Рідей, О. Романовський, О. Шевнюк та ін.); педагогічної, андрагогічної компаративістики (О. Васюк, О. Галус, Т. Кошманова, Н. Лавриченко, Н. Мукан, А. Сбруєва, І. Фольварочний та ін.); освіти впродовж життя (Т. Десятов, В. Олійник, Л. Хомич, D. Garvin, R. Manheimer, J. Field, C. Hayes, та ін.); освіти дорослих (С. Вершловський, О. Добринська, Л. Лук’янова,
O. Огієнко, Л. Сігаєва, Л. Тимчук, T. Alexander, L. Baumgartner, S. Brookfield, R. Caffarella, K. Cross, P. Jarvis, M. Knowles S. Merriam та ін.).
Вагомий вплив на формування авторських герогогічних підходів мали: праці із загальної, соціальної геронтології та біології старіння (О. Богомолець, І. Мєчніков, О. Нагорний, В. Фролькіс, В. Чайковська, Д. Чеботарьов та ін.); обґрунтовані ідеї активного та успішного довголіття (О. Мікулін, О. Петрик, Л. Сущенко, M. Baltes, P. Baltes, S. Bass, F. Caro,
P. Crane, S. Cusack, T. Glass, R. Havighurst, G. Villiant та ін.); теоретико- прикладні дослідження освіти людей похилого віку (В. Альперович, І. Бєлєнька, Р. Яцемірська, D. Battersby, W. Bachmann, O. Bollnov, G. Boulton- Lewis, F. Glendenning, C. James, P. Laslett, H. McClusky, D. Peterson, W. Sadler, R. Swindell, A. Zych та ін.); визначене психологічне підґрунтя освіти людей старших вікових категорій (Т. Дзюба, О. Коваленко, О. Краснова, А. Лідерс, А. Реан, E. Erikson, D. Katz, J. Kohen, E. Schneider, W. Withnal та ін.); виявлені особливості навчання людей похилого віку (Т. Боровикова, Н. Ломакіна,
C. Handy, M. Fоrmosa та ін.); підняті проблеми організації інститутів для навчання пенсіонерів та функціонування університетів третього віку (А. Богуцька, Н. Кабаченко, В. Робак, Т. Скорик, A. Carle, J. Cowdell,
D. Martin, E. Midwinter, J. Thompson, T. Townsend, R. Fischer та ін.). Водночас проаналізовані науково-літературні джерела засвідчили відсутність цілісного, системного дослідження значущого для України досвіду США з організації й розроблення змісту освіти людей похилого віку (амер. «older adults» - «старші дорослі»).
Отже, потреба формування системи освіти осіб похилого віку в Україні за нових соціально-економічних та суспільно-політичних реалій в контексті інтеграції країни у світовий освітній і культурний простір, відсутність досліджень історично апробованих зарубіжних зразків із розвитку освіти людей похилого віку та вагомість накопиченого американського герогогічного досвіду зумовили вибір теми дисертації «Теорія і практика освіти людей похилого віку у США (1962-2015 рр.)».
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до зведеного тематичного плану науково-дослідної роботи у сфері освіти, науки та інноватики ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» за темою «Теоретичні та методичні основи формування системи післядипломної освіти на засадах сталого розвитку» (державний реєстраційний №0117U004914) та міжнародного інтегрованого (міждисциплінарного) проекту «Освітня геронтологія» кафедри педагогіки і психології вищої школи НПУ імені М. П. Драгоманова (протокол № 4 від 28 листопада 2018 р.).
Тему дисертаційного дослідження затверджено вченою радою ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» (протокол № 5 від 28 травня 2013 р.) та узгоджено в бюро Міжвідомчої ради з координації наукових досліджень у галузі освіти, педагогіки і психології в Україні (протокол № 9 від 26 листопада 2013 р.).
Мета дослідження: обґрунтування процесу становлення і розвитку освіти людей похилого віку у Сполучених Штатах Америки (1962-2015 рр.), розкриття його провідних тенденцій на рівнях теоретичного узагальнення і практичної реалізації, виявлення можливостей творчого використання американського досвіду організації освіти осіб похилого віку в Україні. Завдання дослідження:
1. Проаналізувати стан розроблення проблеми освіти людей похилого віку у дотичних наукових публікаціях з опертям на освітньо-законодавчу базу США і України та визначити багатомірний поняттєво- категоріальний апарат дослідження.
2. Дати психолого-педагогічну характеристику соціально-демографічної групи «американці похилого віку» і дослідити соціально-економічні, суспільно-політичні й освітньо-формувальні передумови становлення освіти людей похилого віку у США.
3. Здійснити аналіз теорій старіння і старості та практично реалізованих моделей освіти людей похилого віку у США в порівнянні з досвідом країн ЄС.
4. Обґрунтувати процес становлення і розвитку освіти людей похилого віку у США (1962-2015 рр.), розробити його періодизацію.
5. Виявити провідні тенденції та особливості теоретичного вмотивування і практичної реалізації освіти американців похилого віку, відповідно до виділених хронологічних етапів.
6. Актуалізувати конструктивний американський досвід організації і змісту освіти людей похилого віку в умовах освітньо-інтеграційних процесів України.
7. Розробити положення про структурний підрозділ і типову програму освіти людей похилого віку (з використанням американських аналогів), адаптовані до діяльності українських закладів вищої освіти.
Об’єкт дослідження: освіта людей похилого віку у Сполучених Штатах Америки.
Предмет дослідження: розвиток теорії і практики освіти людей похилого віку у США періоду 1962-2015 рр.
Хронологічні рамки дослідження. Нижня хронологічна межа (1962) обґрунтовується датою створення першого у США Інституту для навчання пенсіонерів (Institute for Learning in Retirement, ILR). Верхня хронологічна межа (2015) визначається рішенням «Конференції Білого Дому з проблем старіння» («White House Conference on Aging») щодо забезпечення старшим американцям умов для гідного та повноцінного життя, зокрема, й шляхом розширення освітніх можливостей.
Методи дослідження: теоретико-аксіологічний, структурно-логічний, порівняльний аналіз нормативних документів, наукової літератури, періодичних видань США, країн ЄС та України, що стало підґрунтям у виборі основних напрямів дослідження обраної теми, визначення опорної джерельної бази, виявлення об’єктивних даних із проблеми дослідження; структурно-системний аналіз - з метою сутнісного обґрунтування предмету дослідження; термінологічний аналіз - для визначення поняттєво- категоріального апарату дисертаційної роботи; історико-хронологічний, використаний для дослідження соціально-економічних, демографічних, соціокультурних та педагогічних фактів і явищ розвитку освіти людей похилого віку на історичних етапах суспільного поступу США; ретроспективний логіко-системний аналіз - як основа вивчення освітнього процесу в інститутах освіти людей похилого віку в логіці історико-системних
соціальних та освітніх трансформацій; історико-структурний - з метою розроблення періодизації процесу становлення і розвитку освіти людей похилого віку у США; історико-компаративний - для визначення тенденцій розвитку освіти людей похилого віку у США в порівнянні з відповідним європейським досвідом; системно-структурний, системно-функціональний, компонентно-структурний - дали можливість виявити основні компоненти та особливості моделі освіти людей похилого віку у США, обґрунтувати закономірності її розвитку; контент-аналіз освітніх програм інститутів освіти людей похилого віку у США - для визначення особливостей організації та змісту діяльності цих закладів; інтерпретації та узагальнення - з метою актуалізації конструктивного досвіду США щодо освіти людей похилого віку та визначення шляхів його впровадження в сучасну систему освіти України.
Основним у дослідженні став розроблений нами метод інтеграції ретро-системного моделювання і перспективного проектування задля формування зв’язків-залежностей історичного досвіду та сучасного стану освіти людей похилого віку у США, його врахування і трансформації відповідно до завдань та перспектив розвитку неперервної освіти в Україні. Застосування методу сприяло створенню історико-системної схеми розвитку освіти старших дорослих у США та на її основі -інституційної моделі, положення про підрозділ і проекту програми освіти людей похилого віку в Україні.
Джерельна база дослідження: офіційні документи: 1) закони, нормативні акти, урядові програми Сполучених Штатів Америки: Older Americans Act (Закон про американців похилого віку), 1965; Higher Education Act (Закон про вищу освіту), 1965, зі змінами 1968, 1972, 1976, 1980, 1986, 1992, 1998, 2008, 2018; Adult Education Act (Закон про освіту дорослих), 1966; Lifelong Learning Act (Закон про неперервну освіту), 1976; Higher Education Opportunity Act (Закон про можливості у вищій освіті), 2008; The National Literacy Act (Закон про національну грамотність), 1991; Actions for Investment in Adults (План дій щодо інвестицій у дорослих), 1990-1999; The workforce investment Act. Title II. Adult Education and Family Literacy Act (Закон про інвестиції в робочу силу. Пункт II. Закон про освіту дорослих і грамотність сім’ї), 1998-2000; Investment and Goals for the Future (Інвестиції та цілі на майбутнє), 2000-2013; President’s 2020 Goal for Education (Ініціативи Президента в галузі освіти до 2020 року), 2010; 2) міжнародні та європейські програми: Стратегія ЮНЕСКО «Освіта для всіх», 2000-2015; Стратегія освіти для сталого розвитку ЄЕК ООН, 2005-2015, European Commission’s Lifelong Learning Programme (Програма Європейського Союзу «Освіта впродовж життя», 2007-2013), 2006; 3) національні стратегічні плани України: Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 р. (2013); Стратегія сталого розвитку «Україна-2020» (2015); Стратегія державної політики з питань здорового та активного довголіття населення на період до 2022 р. (2018);
аналітичні матеріали: 1) державних департаментів, організацій, товариств і об’єднань США: National Institute on Aging (Національного Інституту Старіння), 2013, 2016; National Advisory Council on Aging (Національної Ради з проблем старіння), 2017; Gerontological Society of America (Геронтологічного Товариства Америки), 1962-2018; American Society on Aging (Американського товариства старіння), 2019; Aging in America Conference (Американських конференцій з проблем старіння), 2004¬2018; American Association of Retired People (Американської асоціації пенсіонерів), 1963-2015; White House Conference on Aging (Конференцій Білого Дому з проблем старіння), 1961, 1971, 1981, 1995, 2005, 2015; American Council on Education (Американської Ради з Освіти), 1962-2019; U.S. Department of Education (Департаменту освіти США), 1962-2019; Institute of Education Sciences (Інституту освітніх наук), 2002-2019; Institute for Higher Education Policy (Інституту політики у вищій освіті), 1993-2019; The Pell Institute for the Study of Opportunity in Higher Education (Інституту досліджень можливостей у сфері вищої освіти), 1980-2018; Lifelong Learning Institutes (мережі Інститутів освіти впродовж життя), 1970-2015; Osher Lifelong Learning Institutes (мережі Інститутів освіти впродовж життя фундації Б. Ошера), 2001-2015; 2) європейських та міжнародних організацій, асоціацій, інститутів, конференцій: UNESCO Institute for Lifelong Learning (Інституту освіти впродовж життя ЮНЕСКО), 1962-2019; CONFINTEA (Міжнародної конференції з освіти дорослих), 2009, 2017; UNESCO Global Report (глобальних звітів ЮНЕСКО), 2009, 2013, 2016; International Association of the Universities of the Third Age (Міжнародної асоціації Університетів третього віку), 2018; The Right to Education Initiative (Міжнародної організації «Ініціативи з права на освіту»), 2000-2019; 3) інститутів та організацій України: Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, 2006; Всеукраїнської асоціації пенсіонерів щодо діяльності Університетів третього віку в Україні, 2000-2019;
статистичні матеріали: 1) США: U.S. National Center for Educаtional Stаtistics (Національного центру освітньої статистики США, 1991-1999), 2002; U.S. Census Bureau (Американського Бюро перепису населення), 1960-2015; 2) світові та європейські показники: Department of Economic and Social Affairs (Департаменту ООН з економічних і соціальних справ), 1960-2015; European Commission (Європейської Комісії), 2012; Eurostat (Євростату), 2011, 2015;
фонди наукових бібліотек: Бібліотеки Конгресу (м. Вашингтон, округ Колумбія, США), Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського, Інституту геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України (м. Київ, Україна), Куцтаунського університету Державної системи вищої освіти штату Пенсильванія (м. Куцтаун, штат Пенсильванія, США), Флоридського Міжнародного університету (м. Маямі, штат Флорида, США), Варшавського університету (м. Варшава, Польща), Академії імені Якуба з Парадижа (м. Ґожув Великопольський, Польща);
періодичні видання: 1) українські: «Американська історія та політика», (2016-2017), «Демографія та соціальна економіка» (2008-2015), «Журнал Національної академії медичних наук України» (2013-2015), «Проблемы старения и долголетия» (1992-2017), «Український соціум» (2002-2014); 2) міжнародні: а) американські: «Adult Education Quarterly» (1960-2017), «Ageing and Society» (1980-1990), «American Psychologist» (1970-2006), «Educational Gerontology» (1976-2016), «Journal of Adult Development» (1994¬2017), «Journal of Gerontology» (1972-1994), «The International Review of Education - Journal of Lifelong Learning (IRE)» (1970-2017), «Human Development» (1973-1982); б) європейські: «The Gerontologist» (1969-2016), «International Journal of Lifelong Education» (1982-2015), «Age and Ageing» (1980-2006), «Higher education in Europe» (2000-2007);
результати вивчення зарубіжного досвіду організації і змісту освіти людей похилого віку під час особистих наукових стажувань: 1) у США: Kutztown University of Pennsylvania (Kutztown PA, USA), 2006; Florida International University (Miami FL, USA), 2013; 2) у Республіці Польща: Uniwersytet Warszawski (Warszawa, Polska), 2012-2014, 2016; Academia im. Jakuba z Paradyza (Gorzow Wielkopolski, Polska), 2014-2019;
Інтернет-сайти (https://www.researchgate.net,
https: //onlinelibrary. wiley.com, www. aghe. org, www. lifelonginstitute. com,
https://scholar.google.com, www.worldu3a.org) та ін.
Головною концептуальною ідеєю дослідження є розуміння процесу становлення і розвитку інституту освіти людей похилого віку у США як об’єктивної, соціокультурно зумовленої, послідовно втілюваної фундаментально-локальної освітньої системи, не позбавленої впливу соціально-економічних та суспільно-політичних суперечностей, що загалом позитивно позначається у трансформації ціннісних засад соціуму, є складовою і запорукою його сталого розвитку, важливим ресурсом узгодження інтересів особистості й громади, засобом розбудови демократичного суспільства. Це виявляється: 1) на основі цивілізаційного (тенденції глобалізації та інтернаціоналізації), парадигмального (освіта впродовж життя, акцентування на неформальному й інформальному її рівнях, динаміка освітніх потреб людини похилого віку), поступально-генетичного (просторово-часові, хронологічно-послідовні зміни, еволюційно- випереджувальний характер освітньої політики США), системно- синергетичного (структурна функціональність та міждисциплінарність освіти людей похилого віку як саморозвивальної системи, гармонізація глобального та локального, національного і міжкультурного) підходів; 2) в урахуванні теорії соціальних змін (стадійності), загальної теорії реформ (умов і постулатів реформування), теорії розвитку людського капіталу (зв’язку освіти і економічного розвитку), теорії гетерономічності (пристосування до соціально-демографічних та ринкових механізмів); 3) у досягненні наступності ретро-системного моделювання основних етапів розвитку освіти людей похилого віку у США, формування її сутності, організації, структури, змісту, управлінських засад (з урахуванням централізації та децентралізації на федеральному і місцевому рівнях, розвинутого соціального партнерства, наявних стратегій розвитку освіти людей похилого віку в контексті формування глобального освітнього простору) та перспективного проектування розвитку американської герогогічної системи; 4) в орієнтуванні на інтеграційно-інноваційні процеси у світовій освітній сфері, що зумовлюють необхідність урахування діалектики загальноцивилізаційних і національно-культурних цінностей та цілей, актуалізують взаємозв’язок між освітніми системами через збагачення і поповнення освітніх перетворень в Україні ідеями розвинутих країн; 5) у передбачуваному позитивному впливі досвіду організації освіти людей похилого віку (старших дорослих) у США на розвиток освіти людей похилого віку в Україні періоду розбудови національної системи неперервної освіти та її входження у світовий освітній простір, а звідси - необхідності узагальнення американської герогогічної теорії і практики з метою виявлення конструктивних надбань та їх творчого використання в українських освітньо-системних перетвореннях.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що:
- вперше обґрунтовано процес становлення і розвитку теорії і практики освіти людей похилого віку у США (1962-2015 рр.) як послідовну зміну організаційних форм відокремлених чи приєднаних інституцій, особливостей їхнього підпорядкування, фінансування, управління, розроблення і коригування змісту освітніх програм, залежно від соціально-економічного, суспільно-політичного розвитку країни, поступальної трансформації освітньої політики на загальнодержавному рівні (федеративної конституційної республіки) та на рівні адміністративно-політичних одиниць (штатів). Розроблену періодизацію представлено в єдності трьох основних етапів: 1962-1971 рр., 1972-1990 рр., 1991-2015 рр.;
- вибудовано поняттєво-категоріальний апарат дослідження за
принципом його багатомірності з позицій філософії, біології,
соціокультурного аспекту, демографії і соціології старіння,
геронтопсихології, промислової геронтології, герогогіки. Г ерогогічні поняття трактовано в загальному розвитку освітньої діяльності особистості та конкретно-цільовому призначенні освіти людей похилого віку. Підходи до інтегрованого змісту поняття «освіта людей похилого віку» виведено на соціокультурному, соціально-психологічному, соціально-економічному,
інституційному, особистісно-значущому рівнях, що дало можливість визначити «освіту американців похилого віку» як соціокультурний феномен, багатофункціональну, відкриту, нелінійну, складну, адаптивну систему у взаємозв’язку та взаємодії елементів, здатну до самоорганізації і саморозвитку в умовах швидких економіко-технологічних та
соціокультурних перетворень глобалізованого світу;
- виявлено передумови становлення і розвитку освіти людей похилого віку у Сполучених Штатах Америки, які диференційовано за наростанням соціально-економічних, суспільно-політичних змін та освітньо-
формувальними особливостями у хронології їх розвитку від початку 1950-х рр. по перше десятиліття 2000-х рр.;
- здійснено аналіз теорій старіння і старості у США, країнах ЄС та Україні, що дало можливість виділити серед них спільноспрямовані біологічні, психологічні, соціальні й педагогічні (герогогічні) та на основі практично реалізованих інституцій освіти людей похилого віку встановити, що американські зразки (Інститут навчання на пенсії, Інститут освіти впродовж життя) створено на засадах інтегрування європейських (британської і французької) моделей із набутими особливостями: афіліації до університету; широким залученням до планування програм і проведення освітніх курсів слухачів, викладачів, різнопрофільних фахівців та студентів; поєднанням навчання, дозвілля й туризму, волонтерської роботи;
- визначено, відповідно до виділених хронологічних етапів, особливості та провідні тенденції (пролонговані, короткотривалі й повторювані) теоретичного вмотивування і практики освіти американців похилого віку;
- актуалізовано конструктивні ідеї («успішне старіння» (P. Baltes, M. Baltes), «продуктивне довголіття» (R. Butler; J. Rowe, R. Kahn), «суспільна інтеграція осіб похилого віку» (R. Havighurst), «багатофункціональність освіти людей похилого віку» (A. Harrison) та ін.); досвід організації освіти старших дорослих у США (Institute for Learning in Retirement, Learning in Retirement Institute (Інститут навчання на пенсії), Lifelong Learning Institute (Інститут освіти впродовж життя), та ін.). Їх узагальнено в авторській історико-системній схемі, спрямованій на відображення діалектичної єдності й наступності ретродосвіду і сучасних змін у змісті, організації й управлінні освітою людей похилого віку у США (1962-2015 рр.);
- розроблено (з урахуванням американських зразків) та адаптовано до соціально-економічних і культурно-освітніх реалій в Україні проекти: 1) Положення про Інститут (факультет) освіти людей похилого віку (мета, завдання, структура, учасники, організація і забезпечення освітнього процесу, напрями співпраці на національному і міжнародному рівнях та ін.);
2) типової освітньої програми для навчання людей похилого віку: а) профіль програми (мета, сутнісна характеристика, особливості викладання та оцінювання, програмні компетентності, ресурсне забезпечення); б) перелік обов’язкових і вибіркових компонентів програми (навчальні курси, тренінги, практикуми);
- уточнено зміст понять «похилий вік», «соціальна активність людей похилого віку», «активне довголіття» та ін.;
- подальшого розвитку набули трактування структури та функцій освіти людей похилого віку; характеристика освіти людей похилого віку як соціального інституту; положення щодо оновлення форм і методів навчання старших дорослих.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що обґрунтування причинно-наслідкових зв’язків, виявлення тенденцій та особливостей становлення і розвитку освіти людей похилого віку у США дозволяє забезпечити об’єктивне трактування фактів і процесів щодо її організації та змісту в контексті суспільно-історичних подій і явищ, сприяє глибшому усвідомленню ресурсного потенціалу осіб цієї вікової групи, створенню оптимальної моделі освіти людей похилого віку, прогнозуванню можливостей її впровадження та перспектив розвитку в умовах соціально- економічних, суспільно-політичних та освітньо-культурних змін в Україні.
Матеріали дисертаційної роботи, її основні положення та висновки використано під час викладання інваріантних навчальних курсів: «Педагогіка», «Педагогіка вищої школи», «Порівняльна педагогіка», «Соціальна педагогіка». За результатами дослідження розроблено: 1)
науково-методичний посібник «Організація і зміст освіти людей похилого віку у США» (Івано-Франківськ, 2019); 2) варіативні (елективні) навчальні курси: «Розвиток освіти людей похилого віку у США» (3 кредити ЄКТС - 90 год.: 16 год. лекційних, 14 год. семінарських занять, 60 год. самостійної роботи), «Освіта людей третього віку в країнах Європи та США» (3 кредити ЄКТС - 90 год.: 18 год. лекційних, 12 год. семінарських занять, 60 год.
самостійної роботи), підготовлено комплекси їх навчально-методичного забезпечення (навчальні, робочі програми, методичні рекомендації, тьюторські завдання для самостійної навчальної діяльності студентів, системи тестового контролю і самоперевірки знань); 3) Положення про Інститут освіти людей похилого віку; 4) проект авторської Освітньої програми для людей третього віку (136 кредитів ЄКТС теоретичної і практичної підготовки); 5) тематика портфоліо, кейсів, ситуативного моделювання, проблемно-пошукових завдань, кваліфікаційних робіт за магістерськими освітньо-професійними програмами «Педагогіка вищої школи» і «Андрагогіка. Освіта дорослих» спеціальності 011 Освітні, педагогічні науки.
Положення, результати і висновки дослідження можуть бути використані у процесі створення та функціонування окремих закладів освіти людей похилого віку та відповідних підрозділів у структурі закладів вищої освіти; застосовуватися в наукових дослідженнях з теорії та історії педагогіки, герогогіки, освітньої геронтології, соціальної і порівняльної педагогіки, філософії та соціології освіти, в розробленні нормативних документів з проблем освіти впродовж життя, у створенні спецкурсів та спецсемінарів з напрямів неперервної освіти, у практичній роботі закладів вищої освіти та органів управління освітою.
Прогностичний потенціал дослідження зумовлений потенційною можливістю організації на його основі подальшої науково-дослідної роботи щодо розвитку освіти людей похилого віку в контексті інтеграції України у світовий освітній простір.
Основні положення та результати дослідження впроваджено, в освітній процес ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» (довідка № 01-15/032182 від 29.12.2018 р.); Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії ім. Тараса Шевченка (довідка № 05-16/105/1 від 19.10.2018 р.); Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України (довідка № 66/12/19 від 12.02.2019 р.); Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (довідка № 603-33/03 від 13.05.2019 р.); Академії імені Якуба з Парадижа в м. Ґожув Великопольський (Республіка Польща) у рамках міжнародної академічної програми Erasmus+ КА2, 2018 (довідка R-0712-11/2019/HU від 20.06.2019 р.).
Особистий внесок здобувача. У публікаціях, підготовлених спільно із співавторами, здобувачем представлено: [5] авторську концепцію, гіпотезу і структуру дослідження; [16] концептуальну ідею дослідження та сформульоване поняття «зміст освіти людей похилого віку»; [17] обґрунтовану актуальність проблеми та розроблений проект освітньої програми для осіб похилого віку; [24] інноваційні напрями в організації освіти дорослих у США з позицій актуальності для України; [26] порівняльний аналіз моделей освіти для осіб похилого віку в країнах ЄС; [27] проект Положення «Інституту освіти людей третього віку»; [28] наукову ідею дослідження, виявлені особливості американської моделі освіти старших дорослих, обґрунтовані результати; [29] сформульовані висновки дослідження; [39] інтерпретовані результати дослідження; [40] аналіз впливу освіти на процеси соціальної адаптації у пост-пенсійний період; [41] дослідження розвитку розумової активності в похилому віці; [43] порівняльний аналіз соціальних теорій старіння; [44] обґрунтування соціально-економічної детермінованості розвитку Інститутів освіти впродовж життя; [47] виявлені проблеми адаптації американського досвіду освіти старших поколінь в умовах демографічної ситуації в Україні.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження обговорювалися упродовж 2014-2018 рр. на засіданнях кафедр педагогіки і психології вищої школи Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова та іноземних мов і країнознавства ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника». Їх оприлюднено на науково-комунікативних заходах міжнародного рівня: «Warsaw East European Conference» (Варшава, 2012, 2013, 2014, 2016);
«Ефективність організаційно-економічного розвитку вищої освіти України» (Київ, 2013); «Економічний розвиток: теорія, методологія, управління» (Будапешт-Прага-Київ, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018); «Сполучені Штати Америки у сучасному світі: політика, економіка, право, суспільство» (Львів, 2015); «Чверть століття українсько-американської дружби: досвід, гідний майбутнього» (Львів, 2016); VIII-ї науково-практичної конференції «Актуальні дослідження в соціальній сфері» (Одеса, 2016); «Актуальні проблеми сучасної соціології, соціальної роботи та професійної підготовки фахівців» (Ужгород, 2016); «Наукові розробки, передові технології, інновації» (Будапешт-Прага-Київ, 2016); «Uwarunkowania rozwoju turystyki i rekreacji w regionie w swietle wspolczesnych wyzwan cywilizacyjnych» (Ґожув Великопольський, 2016); «Людина віртуальна: нові горизонти» (Монреаль, 2017), «Osobowosc, spoleczenstwo, polityka» (Люблін, 2017); «Проблеми особистості в сучасній науці: результати та перспективи дослідження» (Київ, 2017); «Актуальні дослідження в соціальній сфері» (Одеса, 2017); IV-x Морозівських педагогічних читаннях (Київ, 2018); «Scientific development, advanced technologies, innovations» (Прага, 2019); звітно-наукових конференціях ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» (Івано-Франківськ, 2013-2018) та Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (Київ, 2016-2018).
Кандидатська дисертація на тему: «Педагогічні погляди і просвітницька діяльність Антона Крушельницького» зі спеціальності 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки захищена автором у 2004 р. у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника. Матеріали кандидатської дисертації у тексті докторської дисертації не використовувалися.
Публікації. Основні теоретичні і практичні результати здійсненого дослідження відображено у 47 наукових працях, з яких: 1 одноосібна монографія, 1 науково-методичний посібник, 26 наукових статей (15 - у наукових фахових виданнях України у галузі педагогіки, 11 - у зарубіжних наукових виданнях та виданнях України, які входять до міжнародних наукометричних баз) та 19 публікацій у збірниках матеріалів і тез доповідей на міжнародних наукових конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається з анотацій (українською і англійською мовами),

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дослідженні вирішено наукову проблему обґрунтування процесу розвитку організації та змісту освіти людей похилого віку у Сполучених Штатах Америки (1962-2015), узагальнення, трансформації, моделювання і творчого застосування конструктивного американського досвіду для розвитку освітньої геронтології в системі неперервної освіти України.
1. На основі співставлення змісту дотичних досліджуваній проблемі освіти людей похилого віку наукових видань, з опертям на освітньо- законодавчу базу Сполучених Штатів Америки (Lifelong Learning Act (Закон про неперервну освіту), 1976; Higher Education Opportunity Act (Закон про можливості у вищій освіті), 2008; Actions for Investment in Adults (План дій щодо інвестицій у дорослих), 1990-1999; Higher Education Act (Закон про вищу освіту), 1965, зі змінами 2008); країн Європейського Союзу (European Commission’s Lifelong Learning Programme (Програма Європейського Союзу «Освіта впродовж життя», 2007-2013; Стратегія ЮНЕСКО «Освіта для всіх», 2000-2015 і України (Стратегія сталого розвитку «Україна-2020», 2015) вибудовано багатомірний поняттєво-категоріальний апарат дослідження з позицій: філософії старіння («якість життя у старості», «активне довголіття», «позитивне довголіття», «успішне старіння») (В. Андрущенко, В. Олійник,
D. Garwin, E. Midwinter, W. Sadler); біології старіння (гетерохронність, гетеротопність, фізіологічне, ретардоване старіння) (В. Горєв, І. Мєчніков, В. Фролькіс), соціокультурного аспекту старіння («пост-пенсійна фаза життя», «суспільна інтеграція осіб похилого віку», «соціальне навантаження», «змішана схема життя») (В. Чайковська, Д. Чеботарьов, M. Fоrmosa, P. Laslett, R. Swindell), демографії і соціології старіння («коефіцієнт демографічної залежності», «похилий вік», «третій вік», «старші дорослі») (В. Альперович, D. Bromley, B. Neugarten, E. Midwinter), геронтопсихології («адаптація до старості», «адаптаційно-інтеграційні труднощі», «міжпоколіннєва комунікація») (О. Краснова, А. Лідерс, P. Baltes,
E. Schneider, W. Withnal), економіки старіння / промислової геронтології («срібна / сива економіка», «продуктивне довголіття», «ресурсність старіння і старості») (С. Кузнець, Е. Лібанова, M. Gendell, E. Gonsales, N. Morrow- Howell); освітньої геронтології / герогогіки («освіта осіб похилого віку», «герогогічний освітній процес») (Н. Дем’яненко, Л. Лук’янова, О. Огієнко,
F. Glendenning, P. Jarvis, D. Peterson).
Герогогічні поняття трактовано: 1) в загальному розвитку освітньої діяльності особистості («освіта впродовж життя», «неперервність та багатофункціональність освіти», «формальна освіта», «неформальна освіта», «інформальна освіта») та 2) у конкретно-цільовому розвитку освіти людей похилого віку («освітня геронтологія», «герогогічна технологія», «вікова аудиторія», «освітньо-компенсаторно-розвивальний процес»).
Класифіковано підходи до інтегрованого змісту поняття «освіта людей похилого віку» на 5-ти рівнях (соціокультурному, соціально-психологічному, соціально-економічному, інституційному, особистісно-значущому), що дало можливість визначити «освіту американців похилого віку» як
соціокультурний феномен, багатофункціональну, відкриту, нелінійну, складну, адаптивну систему у взаємозв’язку та взаємодії елементів, здатну до самоорганізації і саморозвитку в умовах швидких економіко-технологічних та соціокультурних перетворень глобалізованого світу.
Поняття: «люди похилого віку», «старші дорослі» («older adults» - амер.), «люди третього віку» вживано у дослідженні як синонімічні, їх трактовано з опертям на основні положення теорії геротрансценденції (L. Tomstam, 1989, США), за якою старіння людини включає потенціал для розвитку та формування нового погляду на життя.
2. Досліджено передумови становлення і розвитку освіти людей похилого віку у Сполучених Штатах Америки від 50-х рр. ХХ ст., які диференційовано за хронологією активності соціально-економічних,
суспільно-політичних перетворень, зміною освітньо-формувальних
особливостей: 1950-ті - початок 1960-хрр.: соціально-економічні: стрімкий
розвиток промисловості, інфраструктури, технологій і техніки, інвестування у розвиток науки та промисловості, потреба у кваліфікованих фахівцях та підвищенні загальної освіченості людей, поступове зростання чисельності населення похилого віку; суспільно-політичні: прояви ейджизму на професійному та побутовому рівні, зародження культурно-просвітницьких товариств, об’єднань (асоціацій) пенсіонерів, суспільних рухів за соціальні права та можливості літніх людей; освітньо-формувальні: неписьменність, загальна та професійна неосвіченість значної частини населення, відсутність системи підвищення професійної кваліфікації та програм розвитку людського капіталу; 1960-ті - початок 1970-х рр.: соціально-економічні: інвестування у розвиток промисловості та в професійний розвиток робочого капіталу країни, демографічне старіння населення США, закріплення прав людей похилого віку на законодавчому рівні, створення урядових програм соціальної підтримки старших дорослих; суспільно-політичні: переосмислення ролі осіб похилого віку в суспільстві, боротьба з ейджизмом, наукове обґрунтування активного довголіття та усвідомлення необхідності освіти для усіх вікових груп населення, соціалізація та суспільна інтеграція людей похилого віку; освітньо-формувальні: збільшення можливостей для освіти старших дорослих, розширення функції університету в аспекті соціально-освітньої та культурно-дозвіллєвої підтримки пенсіонерів, створення інституційної моделі неформальної освіти пенсіонерів та мережі закладів і освітніх програм для осіб похилого віку; 1970-ті - початок 1990-х рр.: соціально-економічні: стрімкий розвиток науки, технологій та промисловості, поглиблення процесів демографічного постаріння населення, підвищення стандартів життя та соціального забезпечення пенсіонерів, поліпшення їх матеріального стану та здоров’я, збільшення частки працюючих пенсіонерів у робочому капіталі країни, інвестування (державне і приватне) у підвищення кваліфікації дорослих і старших дорослих з метою їх подальшого залучення до професійної діяльності; суспільно-політичні: вихід США на рівень наддержави, потреба у збільшенні людського потенціалу та підвищенні його якості, формування і розвиток нового підходу до старіння і старості як ціложиттєвого природного процесу розвитку, культурний вимір старіння населення, соціалізація та інтеграція осіб похилого віку; освітньо- формувальні: утворення нового напряму в педагогічній науці - освітня геронтологія, наукове обґрунтування активного і продуктивного довголіття, освітніх прагнень, потреб і можливостей людей похилого віку, розвиток концепції успішного старіння, стабілізація соціально-освітньої функції університету щодо освіти пенсіонерів, активна реалізація інституційної моделі неформальної освіти пенсіонерів, розширення мережі закладів та різновидів освітніх програм для осіб похилого віку; 1990-ті - перше десятиліття 2000-х рр.: соціально-економічні: підвищення темпів розвитку науки, технологій, промисловості, економіки, матеріальних та побутових стандартів життя осіб похилого віку, стрімке демографічне старіння населення США, вихід на пенсію генерації «бебібумерів», збільшення навантаження на сферу соціального забезпечення, зменшення програм соціальної підтримки, суттєве зростання рівня освіти, кваліфікації, економічної та соціальної активності людей похилого віку; суспільно- політичні: глобалізація суспільства, зростання громадянської та політичної активності осіб похилого віку, поступовий перехід людей похилого віку до вагомого сегмента споживачів матеріальних, культурних та освітніх послуг, формування і розвиток «суспільства знань», популяризація ідеї комунікації поколінь; освітньо-формувальні: динамізм провідної ідеї освіти людей похилого віку - від навчання як складової дозвілля та просвітництва до освіти впродовж життя задля ціложиттєвого особистісного розвитку, активного і продуктивного довголіття, урізноманітнення на тлі розширення мережі закладів, форм і програм освіти людей похилого віку, афіліація із закладами вищої освіти США, посилення самоорганізації людей похилого віку у освітній діяльності.
3. Відстежено розвиток соціально-демографічної групи «американці похилого віку» (чоловіків і жінок) у період 1962-2015 рр. Здійснено
психолого-педагогічну характеристику цієї групи - визначено фізіологічні, психологічні та педагогічні особливості людей похилого віку у здатності до навчальної діяльності: індивідуальність процесу старіння (D. Bromley), замінюваність інволюційних психоемоційних зрушень (G. Labouvie-Vief), «компенсаційний» тип психічного функціонування, новий досвід через освітню активність (P. Baltes, M. Baltes), інтеграція старіння в структуру розвитку особистості (F. Blanchard). Відповідно розкрито науково-теоретичні напрями: «позитивний трансфер» (S. Klonowicz), «резерв розумової активності» (P. Baltes), «збереження й розвиток інтелектуальних можливостей» (I. Karney, N. Coni, W.Davison). Констатовано, що зміни в здатності до навчання у третьому віці є незначними, а відмінність між процесом учіння молодих людей і людей похилого віку знаходиться радше у сфері сприйняття, уваги, мотивації та фізіологічному стані організму, аніж власне у змінах самої здатності навчатися (J. Birren), інволюційні когнітивні зміни компенсуються досвідом (освітнім, професійним, соціальним) (M. Thomas, С. Kaufmann).
4. Здійснено проблемно-диференційований аналіз теорій старіння і старості у країнах Європейського Союзу, США і Україні, що дало можливість виділити серед них спільноспрямовані (за класифікаціями): а) біологічні теорії старіння: біохімічна (Франція - L. Binet, 1951), біоморфозна (Німеччина - M. Burger, 1960), адаптаційно-регуляторна, вітаукт (Україна - В. Фролькіс, 1968), кумуляції стресів (Канада - H. Selye, 1978), балансова (Україна - В. Войтенко, 1984), еволюційна (США - S. Austad, 2004); б) психологічні теорії старіння: інтелектуального розвитку як ціложиттєвого процесу (США - R. Havighurst, 1972; G. Labouvie-Vief, 1982), селективної оптимізації і компенсації (Німеччина - P. Baltes, M. Baltes, 1980; США - F. Blanchard, A. Kalinauskas, 2001), динамічної інтеграції (США - G.Labouvie- Vief, 2003), когнітивної гнучкості (США - S. Willis, K. Schaie, M. Martin, 2009); в) соціальні теорії старіння: активності (Німеччина - Ch. Buhler, 1961; США - R. Havighurst, 1963; Канада - H. Selye, 1978), роз’єднання (E.
Cumming, W. Henry, 1961, A. Hochschild, 1973, B. Newgarten, 1974 (США)), субкультури (США - А.Rose, 1965), успішного старіння (США - R. Havighurst, 1961; J. Rowe, R. Kahn, 1997), боротьби за збереження середнього віку (Німеччина (боннська школа) - H. Т^тае, 1972); г) педагогічні (герогогічні) теорії старіння і старості: уповільнення процесів біологічного і психічного старіння завдяки підтриманню розумової активності (Польща - A. Kaminski, 1982; США - M. Lawton, 1990; Велика Британія - N. Longworth,
K. Davies, 1996).
Виявлено і досліджено зв’язки практично реалізованих моделей освіти людей похилого віку: 1) у Сполучених Штатах Америки: Інститут навчання на пенсії, Інститут освіти впродовж життя, Інститут неперервної освіти, Спільнота-резиденція пенсіонерів при університеті, програма-пансіонат «Elderhostel» («Road Scholar» з 2010 р.), Коледж старших дорослих, курси з подолання неписьменності, освітні програми при геріатричних пансіонатах та релігійних організаціях; 2) у країнах Європи: Університет Третього Віку як структурна одиниця ЗВО - (Франція, Велика Британія, Австрія, Німеччина, Фінляндія та ін.); як соціально-освітня послуга - (Польща, Словаччина, Чехія, Німеччина, Україна); самостійні заклади - Інститут неперервної освіти, «клуб сеньйора» (Італія, Греція, Мальта), «народні школи» (Німеччина, Австрія, Скандинавські країни); 3) єдині програми Європейського Союзу: «Grundtvig» (спеціальні курси для адаптації і підтримки у період виходу на пенсію), «Leonardo da Vinci» (навчальні курси і тренінги для працівників старшого віку - «активне старіння у сфері зайнятості»).
Встановлено: 1) найпоширенішою формою освіти людей похилого віку у Західній Європі є Університет третього віку (УТВ) за двома класичними моделями: а) французькою (м. Тулуза, Франція, 1973) - факультети чи відділи при університетах з широким залученням університетських викладачів до освітнього процесу; б) англосаксонською (британською) (м. Кембридж, Велика Британія, 1981) - відокремлена організація на основах взаємодопомоги, волюнтаризму, не розділяє учасників на слухачів і викладачів; 2) північно-американська модель (Інститут навчання на пенсії, Інститут освіти впродовж життя) створена на засадах інтегрування обох європейських моделей. Для неї характерні: афіліація до університету, широке залучення до планування програм і проведення освітніх курсів слухачів, викладачів, різноманітних фахівців та студентів, поєднання навчання, дозвілля й туризму, волонтерської роботи.
5. Обґрунтовано процес становлення і розвитку освіти людей похилого віку у США періоду 1962-2015 рр. як послідовну зміну організаційних форм відокремлених чи приєднаних інституцій, особливостей їхнього підпорядкування, фінансування, управлінських схем, розроблення та коригування змісту освітніх програм, залежно від соціально-економічного, суспільно-політичного розвитку країни, поступальної трансформації освітньої політики на загальнодержавному рівні (федеративної конституційної республіки) та на рівні адміністративно-політичних одиниць (штатів).
Розроблено періодизацію обґрунтованого процесу: І етап - 1962-1971 рр. - структурно-законодавчий; ІІ етап - 1972-1990 рр. - інституційно- формувальний; ІІІ етап - 1991-2015 рр. - соціально-освітній. Додатково виділено і проаналізовано підготовчий інтегративно-просвітницький етап - 1950-1961 рр., який, хоча й не входить у хронологічні рамки дослідження, але є суттєвим у поступальному розвитку системи освіти людей похилого віку та впливовим щодо сучасних тенденцій її функціонування у США.
Серед критеріальних характеристик визначеної періодизації враховано: особливості США як федеративної конституційної республіки (50 штатів і 1 федеральний (столичний) округ) та розподіл владних повноважень між федеральним урядом і управлінням штатів, етнічну мультикультурність країни, високі показники соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку, зростання життєвого рівня населення, демографічні процеси прискореного постаріння суспільства, збільшення чисельності й значення старших американців в структурі й розвитку суспільства, пріоритетність освіти для різновікових груп, розширення мережі й функцій закладів вищої освіти та узгодженість їх діяльності з освітньо-розвивальними потребами людей похилого віку, формування гнучкого змісту освітніх програм, поєднання державного і приватного фінансування освітніх послуг для старших дорослих.
6. Досліджено зміст, виявлено провідні тенденції та особливості теоретичного вмотивування і практичної реалізації освіти американців похилого віку, відповідно до виділених хронологічних етапів: підготовчого інтегративно-просвітницького (1950-1961): на теоретичному рівні: розвиток ідеї освіти людей похилого віку як складової дозвіллєвої і просвітницької діяльності (C. Houle, 1961); актуалізація питання освіти на пенсії, її соціального контексту; на загальнодержавному практико орієнтованому рівні: створення відділу освіти дорослих у Департаменті освіти США, «Американської асоціації пенсіонерів» (1958), державні інвестиції в освіту дорослих, програми розвитку робочої сили та професійної підготовки, програми з ліквідації неписьменності та формування базових умінь і навичок. Тенденції і особливості: масовий характер, залучення державних і приватних організацій, закладів освіти до планування, організації та здійснення освіти дорослого населення США, надання переваги проблемам соціальної геронтології, уведення до наукового обігу терміну «соціальна геронтологія» (K. Tibbits, 1954), несформованість змісту освіти дорослих; структурно-законодавчого (1962-1971): на теоретичному рівні: теорія «роз’єднання» (E. Cumming, W. Henry, 1961), активності (R. Havighurst, 1961; D. Bromley, 1966), концепція якості життя (M. Lawton, 1969). Урядові програми підтримки старших громадян щодо незалежної життєдіяльності, розширення можливостей для освіти людей похилого віку. Виникнення нового предмета досліджень - «старший дорослий»; на законодавчому рівні: Перша Федеральна Конференція Білого Дому з проблем старіння (White House Conference on Aging), 1961; Закон про економічні можливості (Economic Opportunity Act), 1964; Закон про американців похилого віку (Older Americans Act), 1965; Закон про освіту дорослих (Adult Education Act), 1966; на практичному рівні: створення першої інституційної моделі неформальної освіти людей похилого віку - «Інституту навчання на пенсії» (Institute for Learning in Retirement), 1962; заснування Адміністрації з проблем старіння та Національного Інституту старіння (National Institute on Aging), 1968; виникнення нових закладів освіти для людей похилого віку (клубів сеньйора, коледжів для старших дорослих, спільнот при бібліотеках). Тенденції і особливості: трансформація головної мети освіти людей похилого віку від просвітництва (елементарна грамотність) до освіти з метою продовження професійної кар’єри та активного способу життя на пенсії; контроверсійність наукових поглядів на старіння, пост-пенсійну фазу життя, активність осіб похилого віку, явище ейджизму (P. Butler), превалювання сприйняття осіб похилого віку з точки зору людського ресурсу зі значним професійним досвідом; інституційно-формувального (1972-1990): на теоретичному рівні: концепція якості життя (M. Lawton, 1969), концепція активного довголіття, успішного старіння (J. Rowe, R. Kahn, 1987), теорія субкультури (М. Rose, 1989), формування нового напряму в педагогічній науці - «освітня геронтологія», вивчення мотивації навчальної діяльності осіб похилого віку, впливу освітньої активності на якість життя. Впровадження терміну «освітня геронтологія», формування нової галузі наук про освіту - педагогіки старіння і старості (W. Bachmann, D. Battersby, K. Cross, D. Fisher, 1981), концептуалізація освітньої геронтології (D. Peterson, 1976), наукове обґрунтування освітніх прагнень і потреб людей похилого віку; на законодавчому рівні: Федеральна Конференція Білого дому з проблем старіння (1971), Lifelong Learning Act (Закон про неперервну освіту), 1976 і гарантування безоплатної вищої освіти особам віком 55+ за загальними освітніми програмами; на практичному рівні: підготовка фахівців-герогогів, створення програм і навчальних матеріалів для освіти осіб похилого віку, індивідуалізація навчальної діяльності. Розширення мережі існуючих закладів, відкриття першої ступеневої програми з освітньої геронтології (1971). Створення і поширення нових освітніх інститутів для старших американців (Lifelong Learning Institute, Elderhostel, 1975). Тенденції і особливості: формування і розвиток нового підходу до старіння і старості як ціложиттєвого природного процесу особистісного розвитку (M. Cameron, P. Treybig, R. Bennett, W. Cole, D. Harris), культурний вимір старіння населення, соціалізація та інтеграція осіб похилого віку, взаємодія з суспільством, компенсаторно-адаптивна функція навчання, організація навчальної діяльності людей похилого віку за сегрегаційною моделлю, освітня діяльність осіб похилого віку як фактор соціалізації та суспільної інтеграції; соціально-освітнього (1990-2015): на теоретичному рівні: теорія неперервності (Continuity Theory) (R. Atchley, 1989), концепції: адаптації до вікових змін (Adapting to age-related change) (P. Baltes, M. Baltes, 1990), продуктивного старіння (1993), самостійного успішного старіння (Self-related successful ageing) (L. Montross, 2006). Старість як фаза життя з особливим потенціалом; новий статус освіти осіб похилого віку як соціального інституту суспільства; люди похилого віку з перспективи повноцінного людського капіталу. Становлення освітньої геронтології у взаємозв’язку з концепцією освіти впродовж життя, дослідження оптимального освітнього середовища для освіти людей похилого віку. Наукове доведення позитивного впливу навчальної активності осіб похилого віку на здоров’я (фізичне, психічне, ментальне) та якість життя; на законодавчому рівні: Закон про національну грамотність (The National Literacy Act), 1991; План дій щодо інвестицій у дорослих (Actions for Investment in Adults), 1990-1999; Закон про інвестиції в робочу силу. Пункт II. Закон про освіту дорослих та сімейну грамотність (The workforce investment Act. Title II. Adult Education and Family Literacy Act), 1998-2000); Інвестиції та цілі на майбутнє (Investment and Goals for the Future), 2000-2013; Ініціативи Президента до 2020 року в галузі освіти (President’s 2020 Goal for Education). Децентралізація, зниження ролі держави та посилення університетської місії у забезпеченні освіти для осіб похилого віку; на практичному рівні: створення офіційних навчальних курсів, ступеневих програм, розширення мережі інституційних моделей освіти людей похилого віку (Інститути освіти на пенсії, Інститути освіти впродовж життя), інтенсивний розвиток мережі закладів освіти осіб похилого віку (Elderhostel (Road Scholar)), спільноти-резиденції пенсіонерів при університетах, «аудиторія без стін». Об’єднання зусиль закладів освіти, державних і приватних організацій, бізнесу для розширення освітніх можливостей старших дорослих; створення умов (фінансування, організація, пропагування) для продовження професійної кар’єри людей похилого віку. Тенденції і особливості: сприйняття освіти як невід’ємної складової успішного й активного довголіття; загальнонаціональний рух з ліквідації неписьменності; популярність та попит щодо освіти у похилому віці, збільшення сегмента старших дорослих з вищим рівнем освіти; трансформація головної мети освіти людей похилого віку - сприяння самореалізації, самодостатності, незалежності, забезпечення життєвого балансу осіб похилого віку, політичної, економічної та соціальної активності; зміна професій упродовж трудової кар’єри та професійної активності осіб похилого віку; розвиток формальної і неформальної освіти; ідея самовідповідальності людини, використання особистого досвіду на власну і суспільну користь з метою зниження навантаження у сфері соціального забезпечення; організація навчання за інтеграційною моделлю (міжпоколіннєва комунікація); самоорганізація та самоуправління в освітньому процесі старших дорослих, опертя на власний попередній досвід.
Узагальнення і порівняння етапних тенденцій і особливостей дало можливість виділити серед них: короткотривалі: затримання реалізації урядових та федеральних програм щодо освіти людей похилого віку (1950¬1961); скорочення державних видатків на освіту старших дорослих (1962¬1971); поширення мережі закладів освіти для фахівців на пенсії (1950-1961); зростання кількості автономних громадських інституцій для неформальної освіти пенсіонерів (1972-1990); повторювані: збільшення навчальних
програм з подолання неписьменності (1950-1961, 1990-2015); активне залучення приватного сектора (бізнесу) та громад до забезпечення освіти людей похилого віку (зокрема, підвищення кваліфікації та перекваліфікації) і фінансування відповідних програм (1962-1971, 1972-1990); інвестування у програми навчання працівників старшого віку (1962-1971, 1990-2015); пролонговані (властиві для етапів 1962-1971; 1972-1990; 1990-2015):
поступове перенесення відповідальності щодо реалізації освітніх програм для старших дорослих на університет; збільшення функцій закладів вищої освіти і кампусу у сфері соціальної та освітньої підтримки осіб похилого віку; розширення мережі інституцій освіти людей похилого віку; утвердження самоуправління в організації та здійсненні освітнього процесу для осіб похилого віку; комунікація і соціальна взаємодія поколінь.
7. Актуалізовано конструктивні ідеї («успішне старіння», «продуктивне довголіття», «суспільна інтеграція осіб похилого віку», «міжпоколіннєва комунікація та взаємодія поколінь», «багатофункціональність освіти людей похилого віку», «ресурсний підхід до старіння і старості», «адаптивно- продуктивний підхід до життя в похилому віці»), досвід організації освіти старших дорослих у США (Інститут навчання на пенсії, Інститут освіти впродовж життя, Інститут неперервної освіти, спільнота-резиденція пенсіонерів при університеті, програма-пансіонат «Elderhostel» («Road Scholar»), «Коледж старших дорослих», освітні програми при геріатричних пансіонатах та релігійних організаціях) та обґрунтовано можливість його упровадження в систему освіти України.
Розроблено авторську історико-системну схему освіти людей похилого віку у США (1962-2015), яка ґрунтується на базових поняттях і положеннях дослідження, його змістовій хронології, спрямована на забезпечення діалектичної єдності й наступності історичного досвіду і сучасних змін у змісті, організації й управлінні освітою людей похилого віку, сутнісно відображається у взаємодоповнюваності теоретичного обґрунтування і практичної реалізації.
8. Створено (з урахуванням американських зразків «Institute for Learning in Retirement», «Learning in Retirement Institute», «Lifelong Learning Institute») та адаптовано до соціально-економічних та культурно-освітніх реалій в Україні авторські проекти: 1) Положення про Інститут (факультет) освіти людей похилого віку (мета, завдання, структура, учасники, організація і забезпечення освітнього процесу, напрями співпраці інституції на національному і міжнародному рівнях та ін.); 2) типової Освітньої програми для навчання людей похилого віку: а) профіль програми (мета, сутнісна характеристика, особливості викладання та оцінювання, програмні компетентності, ресурсне забезпечення); б) перелік обов’язкових і вибіркових компонентів програми (навчальні курси, тренінги, практикуми й т. ін.).
Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми освіти людей похилого віку у США. Актуальними залишаються питання організації навчання за принципом комунікації та соціальної взаємодії поколінь, мотивації людей похилого віку до освітньої діяльності, впливу навчальної активності на якість життя у похилому віці, визнання результатів неформальної освіти осіб похилого віку, особливості організації дистанційного навчання для людей цієї вікової групи та ін.