Васильчук, Євген Олегович. Молодіжний політичний радикалізм та екстремізм у сучасній Україні

Короткий опис

Васильчук, Євген Олегович. Молодіжний політичний радикалізм та екстремізм у сучасній Україні : автореферат дис. ... докт. політ. наук : 23.00.03 / Є. О. Васильчук ; наук. консультант В. М. Вашкевич ; М-во освіти і науки України, Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. - Київ, 2016. - 41 с.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.03 – політична культура та ідеологія. – Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. – Київ, 2016. У дисертаційному дослідженні вперше у вітчизняній політичній науці здійснено комплексний аналіз виявів політичного радикалізму та екстремізму в молодіжному середовищі України. Узагальнено теоретичні підходи до явища політичного радикалізму та екстремізму, встановлено особливості і тенденції поширення політичного радикалізму та екстремізму серед сучасної української молоді. Проаналізовано ідейно-культурні витоки радикалістських ідеологічних доктрин та здійснено класифікаційний розподіл екстремістських спільнот. Установлено й обґрунтовано роль субкультурних та релігійних джерел у формуванні політико-ідеологічних концепцій суб’єктів екстремізму. Досліджено вплив соціально-економічних, соціокультурних і суспільно-політичних чинників на процес поширення екстремістських ідей та практик серед молоді. Проаналізовано стан інституційно-правового забезпечення запобігання і протидії виявам екстремізму в Україні щодо відповідності його можливостей реалізовувати завдання в цій сфері. Обґрунтовано пріоритетні напрямки вдосконалення інституційно-правового забезпечення державної політики та підготовлено авторські рекомендації щодо розроблення і впровадження інформаційно-психологічних та соціокультурних технологій із деактивації виявів екстремізму в молодіжному середовищі України.
Dissertation for the degree of Doctor of Political Sciences in specialty 23.00.03 – political culture and ideology. – National Pedagogical Dragomanov University. – Kyiv, 2016. The doctoral thesis has made a comprehensive analysis of signs of political radicalism and extremism among young people in Ukraine for the first time in the national political science. Theoretical approaches to the phenomenon of political radicalism and extremism have been summarized, features and expansion trends of political radicalism and extremism among young Ukrainians have been determined. Ideological and cultural origins of radicalize ideological doctrines have been analyzed and the classification of extremist communities have been made. The role of sub-cultural and religious sources in forming political and ideological concepts of extremism has been defined and proved. The impact of socio-economic, socio-cultural and socio-political factors on the propagation of extremist ideas and practices among young people has been studied. The state of institutional and legal provision and the ability to prevent and resist extremism in Ukraine has been considered. Priorities to improve the institutional and legal support of government policy have been substantiated and copyright recommendations on the development and implementation of information and psychological and socio-cultural technologies of extremism deactivation among Ukrainian youth have been designed.
Диссертация на соискание ученой степени доктора политических наук по специальности 23.00.03 – политическая культура и идеология. – Национальный педагогический университет имени М. П. Драгоманова. – Киев, 2016. В диссертационном исследовании впервые в украинской политической науке осуществлен комплексный анализ проявлений политического радикализма и экстремизма в молодежной среде Украины. Обобщены теоретические подходы к явлению политического радикализма и экстремизма, установлены особенности и тенденции распространения политического радикализма и экстремизма среди современной украинской молодежи. Доказано, что деструктивное идеологическое влияние и специфическая социальная практика субъектов экстремистской деятельности является катализатором дестабилизации общественно-политической ситуации в государстве или ее отдельных регионах. Это обусловлено бескомпромиссностью радикально настроенных лиц в отношении необходимости проведения общественных изменений, фанатизмом и нетерпимостью экстремистских группировок, жестокостью, цинизмом и значительным общественным резонансом совершаемых ими преступлений. Проанализированы идейно-культурные истоки радикалистских идеологических доктрин и осуществлено классификационное деление экстремистских сообществ. Установлена и обоснована роль субкультурных и религиозных источников в формировании политико-идеологических концепций субъектов экстремизма. Доказано, что изучение идейно-культурных источников экстремизма позволяет установить и конкретизировать мотивацию индивидов к экстремистской деятельности, выявить формы и методы манифестации экстремистских группировок в политической жизни. Исследовано влияние социально-экономических, социокультурных и общественно-политических факторов на процесс распространения экстремистских идей и практик среди современной украинской молодежи. Констатируется, что распространение радикалистских идей и экстремистских практик свидетельствует об определенном уровне разбалансированности общественной системы. Появление и распространение таких деструктивных воздействий обуславливается диалектической связью психосоциального состояния индивида с социальными условиями существования. Проанализировано состояние институционально-правового обеспечения предотвращения и противодействия проявлениям экстремизма в Украине относительно соответствия его возможностей реализовывать задачи в данной сфере. Доказано, что наиболее актуальными проблемами для Украины в сфере осуществления антиэкстремистской деятельности являются разобщенность правовых норм, несогласованность и фрагментарность законодательных актов, регламентирующих вопросы предотвращения и противодействия политическому радикализму и экстремизму в Украине. Констатируется, что, несмотря на актуальность вызовов и угроз национальной безопасности Украины со стороны субъектов экстремистской деятельности, в украинском законодательстве до сих пор не сформулировано правовое определение экстремизма. Поэтому экстремистские действия квалифицируются в рамках преступлений общеуголовной направленности, что, безусловно, не охватывает всех форм проявлений экстремизма. Исследованы приоритетные направления совершенствования институционально-правового обеспечения государственной политики, и подготовлены авторские рекомендации по разработке и внедрению информационно-психологических и социокультурных технологий по деактивации проявлений экстремизма в молодежной среде Украины. Обосновано, что надлежащего законодательного урегулирования требуют порядок и механизмы проведения профилактических бесед, вынесения предписаний и официальных предупреждений гражданам и их объединениям, деятельность которых содержит признаки экстремистской деятельности.

Список літератури

ВИСНОВКИ
На сучасному етапі вияви політичного радикалізму та екстремізму посідають чільне місце в системі викликів та загроз демократичному розвитку політичної культури молоді, та загалом національній безпеці України. Проведене дослідження дало змогу сформулювати такі висновки.
Для вітчизняного наукового дискурсу переважно характерні загальні уявлення про сутність політичного радикалізму та екстремізму. Згідно з ними, радикалізм є особливим способом мислення та специфічним набором настанов, що передбачають здійснення суспільних перетворень, відкидаючи можливості соціальних компромісів. Екстремізм розглядається як соціальна практика, базована на цих настановах, яка поєднує насильницькі методи політичної боротьби і створює загрозу для національної безпеки держави.
Водночас згадані академічні викладки не охоплюють усього різноманіття цих виявів. У межах соціально-філософських і соціологічних підходів радикалізм й екстремізм розглядаються як результат розпаду ціннісно-нормативної системи суспільства, порушення процесу соціалізації та адаптації індивіда до мінливих умов сучасного життя. Згідно із культурологічним підходом екстремістські методи політичної боротьби є способами знаково-символічної декодифікації сутнісних засад суспільства і держави або тотальним руйнуванням ціннісної системи без будь-яких альтернативних пропозицій. У межах правового осмислення екстремізм ототожнюється зі спробами насильницького захоплення влади, незаконного втручання у діяльність уповноважених органів держави, порушення принципів міжнаціонального рівноправ’я, посягання на засади конституційного ладу. Політологічне розуміння радикалізму та екстремізму пов’язується з новими формами політичної соціалізації та політичної участі, що з’являються у кризових обставинах. Вияви радикалізму й екстремізму найчастіше спричинені кризою системи міжнаціональних відносин, несформованістю демократичної політичної культури, використанням протестних настроїв населення окремими політичними елітами тощо.
Поширення радикалістських настанов та екстремістських настроїв у молодіжному середовищі характеризують певні особливості. Поступове відчуження депривованої частини молоді від соціуму спричинює появу неформальних груп та ініціатив, субкультурних спільнот, що може сприяти зростанню економічної підприємливості, реалізації себе в різних формах творчості. Разом з тим, ці тенденції можуть також спричиняти звернення молодих людей до деструктивних політизованих соціальних практик.
Сьогодні особливо небезпечною видається тенденція залучення молоді до діяльності радикальних рухів та екстремістських угруповань. Домінування в їх складі молодих осіб свідчить про те, що у віці від 18 до 35 років у свідомості найлегше формується екстремістський потенціал, що об’єктивно виникає з невизначеності та нестабільності соціальної ролі й статусу молодої особистості. Така трансформація у різні форми екстремістської практики пов’язана зі впливом низки кризових соціальних чинників. Поглиблення системної кризи обумовлюється, насамперед, транзитивністю сучасного українського суспільства, що спричинює десинхронізацію політичних і соціально-економічних процесів, правову дезорієнтованість населення. Відтак актуалізація радикалістських ідей та екстремістських практик є загальним закономірним наслідком розвитку пореформеного українського суспільства, що характеризується фрагментарністю політичної культури, поглибленням соціально-економічних суперечностей, корозією ціннісно- нормативної системи та правовою невизначеністю норм політичної поведінки і політичної участі населення.
Конспіративні умови визрівання і розвитку зумовлюють статус екстремізму як одного із найнебезпечніших та складно прогнозованих суспільних явищ, результативна деактивація якого безпосередньо залежить від ефективності заходів ранньої діагностики і профілактики. Завдання компетентних органів держави, на які покладаються функції захисту національної державності, полягають, насамперед, у виявленні й усуненні умов, що спричинюють поширення радикалістських, інтолерантних настроїв у суспільстві, появу та інституціоналізацію їх виразників.
Особливого гостро постають завдання з вироблення і впровадження виваженої стратегії протидії цим явищам, яка б збалансовувала превентивні та репресивно-правові можливості держави, що сприятиме подальшому розвитку демократичної політичної культури та громадянського суспільства в Україні. Такі заходи мають, з одного боку, гарантувати безпеку людини і держави від злочинних посягань екстремістських спільнот, а з іншого - упереджувати можливе перетворення антиекстремістського законодавства та відповідної правозастосовчої практики на інструмент утиску придушення свободи слова і демократії.
Різноманітність радикалізму та екстремізму обґрунтовує доречність детального аналізу духовно-мотиваційної матриці протиправних діянь їхніх суб’єктів, докладного вивчення їхніх ідейно-культурних джерел задля встановлення мотивації індивідів до екстремістської діяльності, форм і методів маніфестації екстремістських угруповань у політичному житті. Дослідження відповідних ідеологічних доктрин дозволяє структурувати вітчизняне екстремістське середовище за «лівим» і «правим» складниками.
Ліворадикальний табір поєднує декілька ідейно-політичних течій, які орієнтуються на різні проекти перебудови суспільного життя. У структурі лівого радикалізму в Україні виокремлено такі течії: консервативно- комуністичну (включає неосталіністський, неотроцькістський, неомаоїстський напрями); «нові ліві» (поєднує антиглобалістські, антифашистські, феміністські та екологічні рухи); лівонаціоналістичну (еклектично сполучає націоналістичні концепти зі соціальною риторикою); анархічну (представлена анархо-комунізмом, анархо-синдикалізмом, анархо- індивідуалізмом, субкультурним анархізмом і націонал-анархізмом).
Досить різноманітним є й правоекстремістське середовище, у межах якого поєднуються традиціоналістська націоналістична течія або «старі праві» (схильні до надмірної абсолютизації ідейно-теоретичної спадщини класиків українського націоналізму) та модерна націоналістична течія або «нові праві» (намагаються синтезувати постулати класичного українського націоналізму із сучасними соціально-революційними ідеями). Окрему увагу заслуговують зарубіжні ідеологічні впливи, представлені насамперед осередками російських правоекстремістських об’єднань, що орієнтуються на різноманітні версії російського націоналізму.
Орієнтації екстремістських угруповань на демонстративне протиставлення суспільству зумовлюють тенденції їхньої субкультуризації. Компонентами субкультурних стилів маніфестації екстремістських об’єднань є внутрішньоорганізаційні міфи, специфічний зовнішній стиль та символіка, вербальний фольклор, комплекс культурних цінностей, система ритуалів тощо. Звернення до таких тактичних прийомів власного вираження дозволяє тісніше об’єднати членів екстремістських груп, ускладнюючи можливості для проникнення в це середовище осіб, чия діяльність може призвести до дезінтеграції та розпаду таких груп.
Значущими є релігійні джерела радикалістських доктрин і екстремістських практик. Використання квазірелігійних ідей розглядаються як своєрідна психотехніка впливу на свідомість активу екстремістських об’єднань. Це унеможливлює раціонально-прагматичне освоєння соціальної реальності шляхом підміни його емоційно-чуттєвим сприйняттям. Нерідко довкола харизматичних представників екстремістських угруповань створюється ореол «непогрішимості», що дозволяє їм ефективно маніпулювати свідомістю і поведінкою низового членства при здійсненні протиправних заходів.
Основні причини зростання екстремістських настроїв формуються у соціально-економічній площині. Трансформаційний період українського суспільства супроводжується низкою економічних катаклізмів, пов’язаних із переходом до ринкових форм господарювання. Економічні негаразди призвели до майнового розшарування населення, масового безробіття, посилення соціального напруження і зростання недовіри населення до органів державної влади. Екстремістські форми соціальної активності є специфічною реакцією на відсутність життєвих перспектив, зубожіння та соціальне приниження переважної більшості населення країни.
Незбалансованість економічного розвитку відображаються також на аномічному стані українського суспільства, що призводить до порушення процесу соціалізації та адаптації молодої людини у складних умовах життя, кризи інститутів сім’ї, освіти і виховання, браку можливостей для проведення змістовного дозвілля. Комплексно така соціокультурна ситуація зумовила появу девіантних і делінквентних тенденцій у молодіжному середовищі, які стали своєрідним живильним ґрунтом для виникнення та поширення екстремістських практик.
Серед суспільно-політичних чинників ескалації політичного радикалізму та екстремізму в молодіжному середовищі України вирізняються брак ефективних механізмів політичної соціалізації сучасної молоді, надмірна поляризація політичної системи, криза ліберальних цінностей, ідей толерантності, несформованість концепції патріотичного виховання. Наслідками впливу цих чинників є пошук представниками молодого покоління альтернативних джерел реалізації свого потенціалу, зростання протестної активності молоді, участь у діяльності суб’єктів політики, заснованих на етноцентристських ідеях.
У межах концепції запобігання і протидії виявам молодіжного політичного радикалізму та екстремізму мають поєднуватись правоохоронні та інформаційно-просвітницькі заходи. Окремої уваги потребує розроблення механізму професійної відповідальності державних службовців і посадових осіб органів місцевого самоврядування за ухвалення управлінських рішень, що спричинили зростання протестних настроїв серед окремих прошарків населення, ескалацію суспільно-політичного напруження у державі або її окремих регіонах, поширення виявів нетерпимості на етнонаціональному та релігійному ґрунті.
Дослідження інституційно-правового забезпечення антиекстремістської діяльності держави засвідчило наявність окремих проблемних точок. Насамперед - це розпорошеність правових норм, неузгодженість законодавчих актів, що регламентують питання запобігання і протидії політичному радикалізму та екстремізму в Україні.
У вітчизняному законодавстві й досі не сформовано правового визначення екстремізму. Попри низку законодавчих ініціатив вагомою проблемою досі лишається відсутність профільного закону, який має внормовувати систему запобігання екстремізму, визначати межі професійної компетенції органів державної влади, уповноважених забезпечувати протидію цьому явищу. Серед слабких місць законопроектів варто відзначити їхню популістську спрямованість і неконкретне визначення механізмів протидії виявам екстремізму. Нормативно-правова неврегульованість блокує розроблення ефективної системи протидії екстремізму в українському суспільстві.
Враховуючи суттєві недоліки законодавчих ініціатив, обґрунтовано необхідність зосередження антиекстремістського законодавства на проблемах профілактики цих виявів, що сприятиме унеможливленню його перетворення на інструмент утиску інакомислення та опозиційно налаштованих політичних сил, як це подекуди спостерігається, зокрема, у Російській Федерації та Республіці Білорусь.
З огляду на необхідність посилення гуманістичного складника інституційно-правового забезпечення антиекстремістської діяльності Української держави, актуальною лишається проблема розроблення освітніх, соціокультурних та інформаційно-психологічних технологій, спрямованих на зниження деструктивного потенціалу молодіжного політичного радикалізму та екстремізму. Серед них перспективними є зосередження зусиль і можливостей Міністерства молоді та спорту України, Міністерства освіти і науки України та центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Міністерства соціальної політики України на профілактичній діяльності через реалізацію цільових програм із популяризації принципів патріотизму і толерантності, забезпечення соціального супроводу молодих людей, які за різних умов потрапили до екстремістських угруповань.
Окремої уваги заслуговують питання налагодження конструктивної взаємодії органів державної влади та ЗМІ у сфері протидії екстремізму серед молоді, сприяння розвитку міжнаціонального та етноконфесійного діалогу з метою запобігання поширенню радикалістських ідей та екстремістських псевдоцінностей у молодіжному середовищі України.
Зважаючи на ескалацію збройного насильства у східних регіонах України, перспективними напрямами подальших досліджень є розроблення та обґрунтування політико-правових механізмів запобігання виникненню і протидії діяльності незаконних воєнізованих формувань задля унеможливлення втягнення до них, насамперед, молодих людей.