Швечикова-Плавська Ярослава Павлівна Трансформація європейського регіонального комплексу безпеки в постбіполярний період

Короткий опис

Швечикова-Плавська Ярослава Павлівна, державний експерт експертної групи з питань міжнародної діяль­ності генерального департаменту цифрової трансфор­мації Держагентства з питань електронного урядування України: «Трансформація європейського регіонального комплексу безпеки в постбіполярний період» (23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку). Спецрада Д 26.001.29 у Київському національ­ному університеті імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ШВЕЧИКОВА-ПЛАВСЬКА ЯРОСЛАВА ПАВЛІВНА
УДК 327.7
ДИСЕРТАЦІЯ
“ТРАНСФОРМАЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО РЕГІОНАЛЬНОГО
КОМПЛЕКСУ БЕЗПЕКИ В ПОСТБІПОЛЯРНИЙ ПЕРІОД”
23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем
та глобального розвитку
Міжнародні відносини
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
____________
Науковий керівник Манжола Володимир Андрійович,
доктор історичних наук, професор
Київ – 2017

ЗМІСТ
ВСТУП...............................................................................................................13
РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТІЧНИ ЗАСАДИ ТА
ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ.......................................................22
1.1. Основні підходи до вивчення міжнародної та регіональної
безпеки……………………………………………………………...22
1.2. Теорія комплексів регіональної безпеки............................................39
1.3. Стан наукового дослідження теми і джерельно-документальна
база дослідження.........................................................................................56
Висновки до розділу 1.................................................................................64
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РЕГІОНАЛЬНИХ КОМПЛЕКСІВ
БЕЗПЕКИ НА ЄВРОПЕЙСЬКОМУ КОНТИНЕНТІ...............................66
2.1. Регіональні комплекси безпеки в процесі становлення
європейського міжнародно-політичного простору ……………………66
2.2. Регіональний комплекс безпеки Європа-ЄС після розпаду
біполярної системи МВ..............................................................................81
2.3. Регіональний комплекс безпеки навколо РФ та формування
простору спільного сусідства ..................................................................101
Висновки до розділу 2...............................................................................115
РОЗДІЛ 3. ТРАНСФОРМАЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО
РЕГІОНАЛЬНОГО КОМПЛЕКСУ БЕЗПЕКИ В
ЗАГАЛЬНОКОНТІНЕНТАЛЬНУ СТРУКТУРУ....................................119
3.1. Конфлікт концепцій нового атлантизму та континенталізму
на європейському просторі та його вплив на структуру
регіонального комплексу безпеки……………………………………..132
3.2. Формування європейського регіонального комплексу безпеки
конфліктного характеру у загально континентальному масштабі
Висновки до розділу 3...............................................................................167
ВИСНОВКИ....................................................................................................170
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………...…………178
ДОДАТКИ…………………………………………………………………...216

Список літератури

ВИСНОВКИ
Концептуальною основою даного дисертаційного дослідження є ідея
формування єдиного комплексу регіональної безпеки на Європейському
континенті від Лісабону до Владивостоку, який включає держави Західної,
Центральної Європи, межового простору (Україну, Молдову, Грузію), а також
Білорусь та Росію. Проведений аналіз таких напрацювань і практики дозволив
автору зробити наступні висновки:
1. Регіоналістський підхід до вивчення міжнародної безпеки отримав
актуальність після закінчення блокового протистояння. З початку 90-х років,
динаміка безпекових процесів на регіональному рівні пришвидшилася. Загрози,
які за часів холодної війни пригнічувалися за рахунок блокового протистояння,
актуалізувалися і отримали розповсюдження в рамках регіонів, адже мали
транскордонний характер. Таким чином, глобальний рівень безпекової системи,
який раніше домінував у дослідженнях, адже саме на ньому формувалися
ключові тенденції, що впливали наскрізно на всю ієрархічну структуру,
поступився своїм місцем регіональному рівню, на якому аналіз процесів став
більш доцільним з причини деполяризації міжнародних відносин та міжнародної
безпеки. До того ж на національному рівні практично не можливо відслідкувати,
яким чином загрози формуються, розповсюджуються і отримують відповідну
реакцію з боку акторів. Отже, динаміка безпекових процесів на регіональному
рівні набуває такого значення, що формує комплекс тенденцій, які є найбільш
значущими у всій системі. До того ж за законами синергетики система отримує
за рахунок взаємодії регіональних одиниць нові ознаки, які не притаманні
окремо жодному з елементів.
2. Окрім виділення регіонального рівня безпекових взаємодій посилюється
тенденція секторального уявлення про безпеку. Гельсінський процес, який
почався у 1975 році зі створення Наради з безпеки та співробітництва в Європі,
став втіленням уявлення про важливість для забезпечення безпеки держав не
тільки класичної, військової сфери, але і економічної, соціальної, інформаційної,
171
гуманітарної складових. Врешті, саме загрози економічній та гуманітарній
сферам життя держави спричинили розпад СРСР.
Цей період став початком деформації парадигми неореалізму та посилення
конструктивістських шкіл. Неореалістичні підходи мали охопити нові загрози та
механізми їхньої нейтралізації в державах різних типів. Класичні загрози безпеці
продовжували домінувати у дискурсі, проте поступилися монополією на користь
загроз іншого характеру. Конструктивістські школи, які базують власні
постулати на соціальному характері міжнародних відносин більш гнучко
відреагували на зміни у міжнародній системі. Основою підходу Копенгагенської
школи до вивчення міжнародної безпеки стали секторальний підхід - виділення
секторів військової безпеки, економічної, соціальної, безпеки навколишнього
середовища та політичної безпеки, кожен з яких є повноправною частиною
системи; категорії сек’юритизації та десек’юритизації - відображення
соціалізації переведення певного питання у безпековий дискурс та, відповідно,
виведення окремих явищ та процесів з цього дискурсу; теорія комплексів
регіональної безпеки - всебічно розроблений інструмент дослідження
міжнародної системи безпеки на регіональному рівні, який дозволяє охопити всі
вищенаведені сектори і дати комплексне уявлення про регіональні процеси
різних характерів.
Дисертанткою було поглиблено розуміння конфліктних відносин, навколо
яких може формуватися комплекс регіональної безпеки в рамках вищезазначеної
теорії. Таким чином окреслено, поняття структуротворчого конфлікту, який є
кросрівневим та кроссекторальним, здатен деформувати уявлення учасників про
безпеку та посилити антагонізм між суб’єктами регіонального комплексу
безпеки таким чином, щоб це позначилося на всіх сферах міжнародної взаємодії
і створило нову структуру безпекового простору.
Отже, безпекові дослідження перестали концентруватися виключно на
питаннях конфліктів, альянсів та організацій, військових потенціалах акторів
міжнародних відносин. Тепер це комплексні дослідження, що охоплюють
великий кластер питань у всіх сферах міжнародної взаємодії, зовнішньої
172
політики, транснаціональних зв’язків. Вони включають дослідження соціалізації
безпекових процесів, ролі суб’єктів, об’єктів, предметів сек’юритизації та
десек’юритизації. Враховуючи вищенаведені аргументи, автор використав у
дослідженні принципи конструктивізму, поєднаного з деякими
неореалістичними підходами та структурним аналізом. Окрема увага у
дослідженні приділена історичним передумовам формування безпекового
контексту досліджуваного регіону.
3. Враховуючи вищенаведені теоретичні рамки, на думку автора, найбільш
доцільним є аналіз з точки зору комплексного бачення структури регіональних
утворень. Теорія регіональних комплексів безпеки, розроблена представниками
Копенгагенської школи міжнародних відносин Б. Бузаном та О. Вівером, є
інструментом дослідження регіональних безпекових утворень, який дозволяє на
належному рівні провести аналіз різних не типових для підходів інших шкіл
характерів взаємодії, включаючи конфліктні формації, регіональні утворення, які
не відбулися, а також регіональні безпекові режими. Регіональний комплекс
безпеки являє собою певну сукупність акторів міжнародних відносин, чиї
процеси сек'юритизації і десек’юритизації настільки пов'язані між собою, що не
можуть бути на належному рівні проаналізовані та вивчені окремо один від
одного. Географічний фактор в даному контексті відіграє значну роль, проте не
має ключового значення. Теорія регіональних комплексів безпеки є втіленням
поєднання матеріалістичного та конструктивістського підходів, де
матеріалістичними є принципи обмеженої територіальності та розподілу сили,
які під впливом конструктивізму набувають нового втілення.
Вищезазначена теорія надає широкий інструментарій аналізу, що дозволяє
провести докорінний структурний аналіз комплексів регіональної безпеки,
виокремити комплекси один від одного у просторі та часі, прослідкувати етапи
становлення і розвитку комплексів, встановити залежність формування
комплексів від загроз, які найбільш актуальні для визначеного регіону. Теорія
надає можливість прослідкувати сценарії можливого розвитку регіональних
173
комплексів, підійти з різних точок зору до одних і тих самих факторів
зовнішнього та внутрішнього впливу на регіональні утворення.
4. З метою коректно визначити сучасні межі та структуру європейського
регіонального комплексу безпеки на додачу до вищенаведених теоретичних
інструментів необхідне історичне підгрунтя. Європейський континент, з точки
зору історичного розвитку, відрізняється від решти регіонів світу, як такий, де
міжнародні відносини взагалі і безпекові форми зокрема почали формуватися
раніше. Спираючись на теорію комплексів регіональної безпеки, можна зробити
висновок, що Європейський регіон з часів падіння Римської імперії проіснував в
умовах постійно мінливої структури: починаючи від багатьох міні-комплексів до
єдиного континентального комплексу.
Велику роль у європейській безпековій структурі відігравали системні
конфлікти, які не тільки змінювали правила функціонування систем
міжнародних відносин, але і вводили в дискурс і практику нові загрози, а отже,
змушували створювати нові механізми та інструменти нейтралізації цих загроз,
змінюючи з кожним новим конфліктом системного характеру складові уявлення
про те, чим є безпека як така.
Наприкінці ХVІІ - початку ХVІІІ століття виділяється комплекс, який
охоплює весь Європейський континент, включає Московську державу, а потім
Російську імперію. Європа в цей час є центральним регіоном, саме тут
формуються тенденції, які впливають на динаміку безпекових взаємодій у світі.
Ця центральна роль буде зберігатися до кінця Другої світової війни.
Біполярна система міжнародних відносин в контексті безпекового
структурування на регіональному рівні справила визначальний вплив на
просторі Європи. Кордон між Західним та Радянським блоками проходив
посеред Європи і рівень напруженості тут завжди був високим. Безпековий
дискурс було зосереджено на питаннях блокового протистояння, і для Європи це
означало пригнічення безпекових взаємодій, а також деформування
регіональних питань з врахуванням реалій глобального рівня. Навіть в 1960-ті
коли почалася хвиля деколонізації і процеси регіоноструктурування охопили
174
Азію, Африку та Латинську Америку, європейський регіон був фактично
поглинутий блоковим протистоянням. Початок зміни ситуації було покладено зі
створенням НБСЄ у 1970-ті роки, коли секторальні безпекові питання
європейського простору було виокремлено. Проте ситуація докорінно змінилася
з розпадом СРСР.
5. З початку 1990-х років на просторі Європейського континенту існувало
два окремих комплекси регіональної безпеки: комплекс Європа-ЄС, який
поступово включив держави Центральної Європи, що раніше входили до
радянської сфери впливу, а також держави Балтії, що безпосередньо були
союзними республіками; та комплекс регіональної безпеки навколо РФ, яка
залишила вплив на всі інші колишні республіки СРСР.
Починаючи з підписання Маастрихтського договору комплекс Європа-ЄС
формується навколо міждержавних інституцій. Ці інституції являють собою
центр комплексу, що є унікальною ситуацією. Особливе місце належало в
комплексі НАТО – з домінуванням в альянсі США і більшій вагомості в
контексті глобальної системи безпеки, НАТО в рамках комплексу Європа-ЄС
відігравав роль інструменту забезпечення військової, класичної безпеки, тоді
коли самі європейські держави буди зайняті іншими секторами. Ще одним з
дієвих інструментів формування не лише безпекового порядку денного
всередині комплексу, але і найближчого навколишнього середовища була
інтеграція або перспектива інтеграції. За допомогою цього інструменту за
рахунок невеликих ресурсних витрат виконувалися завдання контролю процесів
всередині учасників регіону, а також м’який контроль навколишнього
середовища, шляхом формування лояльного, а отже, відносно безпечного
простору.
В свою чергу РКБ навколо РФ був структурою іншого характеру. Після
розпаду СРСР зв’язок між державами був об’єктивно досить сильним в
економічній, в політичний, культурній, соціальній сферах. Утворення СНД мало
забезпечити зв’язність простору, що складався з незалежних держав. Одним з
дієвих інструментів формування лояльного відношення до російського
175
домінування в короткотерміновій перспективі виявилася підтримка
проросійських еліт в колишніх республіках. Також значну роль відіграла
військова присутність РФ в пострадянських державах і участь у врегулюванні
етнічних конфліктів і сепаратистських криз. Регіональний простір мав
централізовану структуру, де кожен з учасників мав тісні двосторонні стосунки з
РФ, за вітсутності ефективної мережі взаємозв’язків між всіма учасниками. З
боку РФ формувався варіант «жорсткого» регіоналізму, за якого учасники
комплексу практично не мали можливості брати участь у позакомплексних
об’єднаннях без участі в них РФ.
6. Період функціонування двох окремих комплексів на просторі
Європейського континенту, на думку автора, був перехідним. В цей період
закладається конфлікт концепцій нового атлантизму і континенталізму щодо
бачення майбутнього європейської безпеки. Концепція нового атлантизму
спирається на герметичність та самодостатність Атлантичної спільноти.
Прихильники концепції наголошують на факторі демократичного вибору, як
завданні для НАТО і відновленні функції організації у стриманні РФ. Новий
атлантизм тісно пов’язаний з уявленням про ширшу Європу - розгортанням
інтеграційних процесів на основі розширення ЄС і розповсюдження ідей, на
яких Союз засновано.
Поряд з вищенаведеною концепцію існує концепція європейського
континенталізму, яка передбачає мультиполярний континент з декількома
центрами сили і без єдиної ідеологічної складової. Основною ідеєю є плюралізм
і зміщення ядра загальноєвропейського комплексу безпеки до геополітичного
місця знаходження, де Росія та ЄС є двома рівними частинами великого
європейського простору, а держави межового положення (Україна, Молдова,
Грузія) є транзитними, вузловими у поєднанні та співіснуванні ідей,
економічних систем, політичних устроїв.
У даному дослідженні під конфліктом концепцій нового атлантизму та
континенталізму вбачається не лише концептуальний підхід, проте практичний і
стратегічний конфлікт бачень основних рис системи регіональної безпеки на
176
Європейському континенті, на тлі якого виділяється регіональний комплекс
безпеки.
7. Вже з 2008 року року, базуючись на вищенаведеному концептуальному
зіткненні, почався процес об’єднання комплексів регіональної безпеки на
Європейському континенті у єдиний безпековий комплекс з конфліктом у своїй
основі. Витоки даного конфлікту були закладені ще на початку 1990-х років.
Закінчення Холодної війни не призвело до нормативної перебудови системи
міжнародних відносин, тобто формально нові принципи міжнародної взаємодії,
в першу чергу в галузі безпеки, не було вироблено. Спроби адаптацій
біполярних інструментів, що діяли на європейському просторі (надання більших
повноважень ОБСЄ і перетворення організації та спільноту безпеки
інклюзивного характеру, перегляд ДЗЗСЄ, ініціювання створення всеосяжного
європейського Договору про безпеку на континенті) провалилися і фактично
тривав період розпаду старого порядку.
У 2008 році кілька подій засвідчили початок регіональних перетворень.
Мова, зокрема, йде про економічну кризу, яка значно послабила Європейський
Союз, і силу перспектив інтеграції як інструменту формування лояльного
простору; ініціювання з боку ЄС програми «Східне партнерство», яка мала
посилити зв’язки ЄС з державами межового простору між Союзом та Росією;
надання Україні та Грузії перспективи членства в НАТО, що раніше вважалося
недопустимим з точки зору РФ; і врешті грузинський конфлікт, який відбувся в
серпні 2008 року і став свідченням того, що РФ готова підтвердити свій статус
великої держави власними практичними діями. Ці події позначили структурні
складові конфліктних відносин, які стали центром процесу трансформації в
регіоні.
8. Так починається формування регіонального коплексу безпеки, що
охоплює весь Європейський континент. Конфлікт, який є центром нового
комплексу регіональної безпеки, має багаторівневий та кроссекторальний
характер і є комплексним явищем. Саме така форма сучасного комплексу є
втіленням континентального бачення європейської системи безпеки.
177
Декілька проявів центрального комплексного конфлікту позначили
трансформаційні процеси в регіональній безпеці. Мова йде про російськогрузинську війну 2008 року, газові конфлікти, анексію Криму Російською
Федерацією у 2014 році, санкційний конфлікт спричинений цією подією та
врешті реалізацію конфліктного потенціалу в Україні. Дані етапні прояви
конфліктогенності розкривають кроссекторальну природу конфлікту, його роль
в процесах сек’юритизації та десек’юритизації в регіоні.
Отже, наразі регіональний комплекс безпеки на Європейськогому
континенті, на думку автора, має єдине ядро у своїй основі, яким виступає
комплексний конфлікт. Автор визначає, що конфліктність була закладена на
етапі розпаду біполярної системи міжнародних відносин, а оформлення її триває
і понині. Конфлікт проявляється в усіх секторах, виділених згідно з теорією
комплексів регіональної безпеки. Таким чином, безпекова архітектура в Європі з
1990-го року до сьогоднішнього дня пройшла етап невизначеності і знаходиться
на етапі завершення оформлення єдиного комплексу регіональної безпеки. До
2008 року на просторі можна було виділити два регіональні комплекси - ЄвропаЄС та комплекс навколо РФ. У 2008 році почався період об’єднання комплексів
навколо конфлікту, що зародився на просторі спільного сусідства, а
завершальний етап цього процесу позначив 2014 рік, коли відбулися анексія
Криму, втручання Росії на Сході України та розгортання системного
протистояння Росії та Заходу.