ТЕКСТОТВІРНІ ФУНКЦІЇ ЕПІСТЕМІЧНОЇ МОДАЛЬНОСТІ В ДАВНЬОГРЕЦЬКОМУ ФІЛОСОФСЬКОМУ ДИСКУРСІ (на матеріалі текстів Геракліта і Платона)

Короткий опис

Інститут філології
Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

ШАДЧИНА АННА СЕРГІЇВНА

УДК 811.14 : 81'42

ТЕКСТОТВІРНІ ФУНКЦІЇ ЕПІСТЕМІЧНОЇ МОДАЛЬНОСТІ В ДАВНЬОГРЕЦЬКОМУ ФІЛОСОФСЬКОМУ ДИСКУРСІ
(на матеріалі текстів Геракліта і Платона)

Спеціальність 10.02.14 - класичні мови. Окремі індоєвропейські мови.

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
д.філол.н., проф. Собуцький М.А.

КИЇВ 2005

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

5

ВСТУП

6

РОЗДІЛ 1.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ давньогрецького філософського ДИСКУРСУ

13

1.1.

Визначення семантичного обсягу понять ‘текст’ та ‘дискурс’

14

1.2.

Соціолінгвістична інтерпретація давньогрецького
філософського дискурсу

21

1.2.1.

Соціокогнітивні параметри філософського дискурсу

22

1.2.2.

Антична філософська школа та її інструментарій

28

1.2.3.

Лінгвосеміотична аргументація

37

1.2.4.

Стильові норми давньогрецького філософського дискурсу

50

1.3.

Когнітивна та психолінгвістична інтерпретація дискурсу

60

1.3.1.

Моделі текстової організації

60

1.3.2.

Інформаційна організація повідомлення

63

РОЗДІЛ 2.

ЕПІСТЕМІЧНА МОДАЛЬНІСТЬ ТА ФОРМУВАННЯ
МЕТАДИСКУРСУ

77

2.1.

Лінгвістичний статус поняття ‘метадискурс’

77

2.2.

Функції епістемічної оцінки в аргументації

85

2.2.1.

Семантична інтерпретація епістемічної модальності

89

2.2.2.
2.2.3.

Прагматична інтерпретація епістемічної модальності
Контексти модально етикетизованого мовлення

100
106

РОЗДІЛ 3.

СЕМАНТИКА І ПРАГМАТИКА ЕПІСТЕМІЧНОЇ МОДАЛЬНОСТІ В ДАВНЬОГРЕЦЬКОМУ ФІЛОСОФСЬКОМУ ДИСКУРСІ

114

3.1.

Ірреальний індикатив (indicativus irrealis)

115

3.1.1.

Семантика ірреального індикатива

115

3.1.2

Контекст вживання ірреального індикатива

122

3.1.3.

Функції ірреального індикатива в аргументації

126

3.1.4.

Інтерактивне значення ірреального індикатива

130

3.2.

Оптатив (optativus)

133

3.2.1.

Волюнтативна семантика (optativus desiderativus)

136

3.2.2.

Функції семантики можливості (optativus potentialis) в аргументації

138

3.2.3

Інтерактивне значення optativus potentialis

143

3.2.4.

Семантика гіпотетичності (optativus hypotheticus)

149

3.2.5.

Ітеративна семантика (optativus iterativus)

152

3.2.6.

Референційне значення (optativus orationis obliquae)

154

3.3.

Кон’юнктив (conjunctivus)

156

3.3.1.

Волюнтативна семантика (conjunctivus hortativus, prohibitivus, imperativus)

157

3.3.2.

Деліберативна семантика (conjunctivus deliberativus)

158

3.3.3.

Кон’юнктив сумнівного ствердження і сумнівного заперечення

162

3.3.4.

Функції футуральної семантики (conjunctivus prospectivus) в аргументації

163

3.4.5.

Інтерактивне значення conjunctivus prospectivus

167

3.4.

Аналітичні засоби вираження модальності в давньогрецькій мові

170

3.4.1.

Дієслово eivmi,

172

3.4.2.

Дієслово e;cw

173

3.4.3.

Дієслово du,namai

174

3.4.4.

Дієслова qe,lw( bou,lomai

176

3.4.5.

Дієслово me,llw

179

РОЗДІЛ 4.

КІЛЬКІСНІ ПОКАЗНИКИ ВЖИВАННЯ МОДУСІВ ТА ЇХ КУЛЬТУРОЛОГІЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ

183

4.1.

Вживання модусів з епістемічним значенням

183

4.2.

Вживання модусів з інтерактивним значенням

186

4.3.

Вживання модусів з референційним значенням

189

4.4.

Культурологічна інтерпретація контекстів епістемічної модальності в давньогрецькому філософському дискурсі

190

ВИСНОВКИ

199

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

202

ВСТУП

Розвиток лінгвістики кінця ХХ століття позначений зміною фокуса уваги з iманентної структури мови до комунікативних процесів у межах різних дискурсивних практик. На початку 70-х років ХХ сторіччя роботи М.А.К.Халлiдея, Р.Хасана, Т. ван Дейка заклали фундамент для систематичних дослiджень залежностi синтаксису вiд текстової структури. Зростаючий iнтерес до комунікативної функції мови, пошуку параметрів для оцінки мовленнєвої діяльності зумовив появу великої кiлькостi праць як у когнітивному, психолінгвістичному напрямі, так і в соціопрагматичному. Однак усі роботи, зокрема Д.Крістела (D. Crystal), Р. Томліна (R. Tomlin), Д. Нанана (D. Nunan), М. Кульхарда (M. Coulthard), О.С. Кубрякової, Г.Г. Почепцова, Ф.С.Бацевича, А.Д.Бєлової, Т.В.Радзієвської, О.М.Ільченко, К.С.Серажим, висловлюють спільну ідею потребу розглядати мову як феномен динамічної, інтерактивної та соціальної природи.
Зростаюче усвідомлення залежності мовної норми і мовного розвитку від соціальних факторів зумовили виникнення історичної прагматики, представники якої (Е.Траготт, Л.Брінтон, Б.-Л. Гуннарссон) почали залучати для вивчення давніх періодів мов методи дискурсивного аналізу. У рамках класичної філології ще в 1979р. Т.А.Міллер [88, с.120] запропонував пошук „нової одиниці дослідження” текстів Платона, а саме: „реакції співбесідників на слова один одного”. Увагу до риторичних прийомів, за допомогою яких досягається контакт співбесідників і створюється атмосфера відкритості, незавершеності діалогу, частково вже було приділено в роботах Х.Беццеля, О.Ф.Лосєва. У коло лінгвістичного аналізу Х.Беццеля потрапили ті метадискурсивні, а саме епістемічні, елементи, які почали цікавити філологів 70-х років (М.Бахтін, 1972, А.Вежбицька, 1978 [22]), а наприкінці 90-х років та початку ХХІ сторіччя вивчення епістемічної оцінки як феномену інтерактивної природи стало однією з найпопулярніших тем лінгвістичних студій.
У давньогрецькій мові категорія граматичного способу є головним засобом вираження епістемічної модальності поряд з модальними дієсловами, прислівниками, частками. Однак у мовленні, навіть у синхронії, пропорція граматичних і лексичних форм, не кажучи про конкурування декількох засобів у межах кожного типу, може коливатись. Прагматичний аналіз покликаний віднайти нові системні зв’язки для пояснення стратегій і норм функціонування епістемічних модальних значень у давньогрецькій мові та в давньогрецькому філософському дискурсі, тим самим розвиваючи формально-граматичні та функціонально-семантичні дослідження з давньогрецької модальності С.І.Соболевського, О.Ф.Лосєва, С.Я.Лур’є, Г.Сміта, Б.Гілдерсліва, А.Робертсона, а також дослідження мовленнєвих форм репрезентації знання в архаїчних епістемологічних культурах, яким присвячені працї М.П.Грінцера, Ю.А.Шичаліна, С.С.Аверінцева, В.М.Топорова, Вяч.Вс.Іванова, І.П.Меркулова, Г.А. Тихолаза.
Актуальність дослідження випливає з необхідності опису мовної компетенції не тільки як відтворення граматичних правил, а й того, що уможливлює їх правильне застосування: мовного контексту на рівні синтаксичної валентності та позамовного на рівні відповідності культурним та інтерактивним конвенціям. Однак досі граматичний спосіб та модальні дієслова давньогрецької мови не підлягали такому поглибленому функціонально-прагматичному аналізу. Актуальними є також визначення шляхів формування модальних значень у давньогрецькій мові, питання модальної граматикалізації та лексикалізації відповідно до розвитку аналітичних тенденцій в індоєвропейських мовах на різних етапах їхнього існування.
Зв’язок теми з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах теми Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Актуальні проблеми філології” (код 02 БФ 044-01), затвердженої Міністерством освіти і науки України.
Метою дослідження є інтерпретація комунікативних стратегій та визначення відповідних до них функцій модальних одиниць у текстах давньогрецьких філософів Геракліта і Платона з урахуванням сучасних лінгвістичних уявлень про інтерактивний потенціал мовних одиниць та динаміку комунікативної норми в дискурсі, спрямованого на пізнавальну діяльність. Поставлена мета передбачала розв’язання таких завдань:
- визначити семантичний обсяг базових понять комунікативної лінгвістики: текст, дискурс, метадискурс, мовна ввічливість;
- визначити рівні організації мовленнєвого повідомлення в когнітивному аспекті з відповідною проекцією на референційні засоби та риторичні кроки в аргументації;
- дослідити макрорівневу організацію давньогрецьких філософських текстів Геракліта і Платона у зв’язку з різними мовленнєвими параметрами (вербальна/невербальна комунікація, усне/письмове мовлення, поетичне/прозове мовлення, діалектні ознаки тощо);
- описати функціональні значення граматичних способів та модальних дієслів у давньогрецькій мові;
- виявити семантичні й прагматичні відмінності функціональних значень, а також відношення їх еквівалентності як у рамках однієї граматичної категорії, так і між різними засобами вираження епістемічної модальності в оригінальних давньогрецьких текстах VI-IV ст. до н.е;
- установити пріоритетні модальні варіанти для когнітивних та інтерактивних стратегій у давньогрецькому філософському дискурсі;
- визначити типові контексти вживань модальних засобів у текстовому матеріалі Геракліта і Платона.
Об’єктом дисертаційного дослідження є основні засоби вираження епістемічної модальності в давньогрецькій мові епістемічні функціональні значення вторинного (ірреального) індикатива, оптатива, кон’юнктива та модальних дієслів eivmi,( e;cw( du,namai( $ev%qe,lw( bou,lomai, me,llw.
Предметом дослідження виступає риторична маніфестація мовця в тексті, яка здійснюється шляхом мовленнєвих виборів позначення епістемічної модальності, визнаних прийнятними відповідно до мовної норми та епістемологічних кодів давньогрецького філософського дискурсу VI-IV ст. до н.е.
Матеріалом лінгвістичного аналізу послужили 126 текстових фрагментів Геракліта, твори Платона Апологія Сократа”, Кратіл”, Тімей”, фрагменти з діалогів Бенкет”, Федр”, що становить понад 6500 рядків тексту давньогрецькою мовою. Кількість контекстів вживання модальних одиниць дорівнює 1004.
Методи дослідження:
1. Метод дискурсивного аналізу застосовувався для диференціації мовленнєвих регістрів, в яких знаходила своє вираження мовно-стильова норма давньогрецького філософського дискурсу; для фіксації інтертекстових відношень та жанрової диференціації фрагментів тексту в межах одного твору; а також для встановлення риторичних кроків в аргументації.
2. Метод культурологічної інтерпретації доповнював лінгвістичну компетенцію інтерпретатора матеріалом, необхідним для встановлення історичної та культурної перспективи. Так, зіставлення мовленнєвих практик філософів різних епістемологічних культур (міфологічна/філософська форма пізнання; рання давньогрецька філософія (Геракліт)/класична (Платон); давній/сучасний науковий дискурс) прояснили деякі аспекти в лінгвістичній аргументації та риторичних стратегіях та принципах мовного вибору в давньогрецьких філософських текстах.
3. Метод контекстуального аналізу дав змогу оцінити прагматичні функції модальних одиниць відповідно до їхньої ролі в аргументації.
4. Описовий метод залучений для отримання формальних критеріїв прагматичної інтерпретації, а саме для визначення типових контекстів для вживання ірреального індикатива (коректив) та контекстів для реалізації стратегії мовної ввічливості (директив, модусна рамка).
5. Лінгвостатистичний метод. Кількісні показники вживань відповідних одиниць були використані для демонстрації нормативних тенденцій певного явища, наприклад, шляхом надання переваги якомусь засобу вираження епістемічного, інтерактивного чи текстотвірного значення або відображення пропорції певного модального значення серед інших значень для досліджуваної мовної одиниці.
6. Метод польового моделювання дозволив узагальнити та систематизувати дані, отримані попередніми контекстуальними та статистичними методами.
7. Порівняльно-історичний метод є одним із джерел додаткової інформації, що допомагав уточнювати інтерпретацію даних. Зокрема, йдеться про етимологію функціональних одиниць (умовного сполучника eiv, частки dh,); огляд аналітичних тенденцій в діахронії. З іншого боку, отримані результати могли розглядатися як матеріал для формування чи конкретизації гіпотез, які традиційно вивчаються порвіняльно-історичним методом (питання походження способів індоєвропейських мов).
8. Зіставний метод виявився корисним при вивченні проблем, які ще не знаходили належного опрацювання в класичній філології. Це стосується принципу побудови текстового повідомлення (питання метадискурсу), теорії мовної ввічливості, особливо в науковому дискурсі.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше шляхом комплексного лінгвістичного аналізу епістемічної оцінки встановлено семантичні і прагматичні градації та відношення еквівалентності трьох граматичних способів (indicativus, optativus, conjunctivus) і модальних дієслів давньогрецької мови. Для цього на основі функціональних трансформацій модальної семантики у діахронії було проведено диференціацію епістемічних, інтерактивних та референційних значень модальних одиниць. Уперше для з’ясування функцій давньогрецьких способів та модальних дієслів у структурі філософської аргументації застосовано не лише локальний, а й епізодичний та культурно-історичний контекст. У дисертаційній роботі здійснено також спробу інтерпретувати з погляду семіотики культури вживання модально етикетизованого мовлення та виявити динаміку комунікативної норми в давньогрецькому філософському дискурсі.
Практичне значення роботи. Запропонована методика вивчення модальних одиниць та контекстів їх вживань може використовуватися щодо інших мов; інших засобів вираження епістемічної оцінки; інших функціональних стилів давньогрецької мови. Результати лінгвістичного аналізу є важливим ілюстративним матеріалом для теорії граматикалізації, теорії мовної ввічливості, зокрема етикетизації професійного мовлення. Раніше не зафіксовані функції давньогрецьких модальних одиниць можуть поповнити матеріал словників давньогрецької мови, використовуватися для укладання навчальних та методичних посібників із теоретичної та історичної граматики, у викладанні курсів з граматики давньогрецької мови, спецкурсів з герменевтики давньогрецьких філософських текстів, античної риторики та культури.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження представлені в наукових доповідях на щорічних конференціях Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Міжнародних наукових конференціях: Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 2000р.), ЛІНГВАПАКС VIII: На межі тисячоліть: через вивчення мов і культур до культури миру, злагоди і співпраці” (Київ, 2000р.), Міжнародна конференція пам’яті С.В. Семчинського” (Київ, 2001р.), Культурний потенціал мовного знака і концептосфера етносу” (Київ, 2001р.), ХІ та ХІІ Міжнародні конференції Мова і культура” імені проф. Сергія Бураго (Київ, 2002р., 2003р.), Прикладна лінгвістика у ХХІ столітті: лінгводидактичні та культурологічні стратегії” (Львів, 2003р.), на Всеукраїнській науковій конференції Семантика мови і тексту” (Ялта, 2002р.).
Публікації.
Результати дисертаційного дослідження опубліковано у фахових виданнях.
1. Шадчина А.С. Лiнгвiстичний аналiз у парадигмi термiнiв ‘текст’ та ‘дискурс’ // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КДЛУ. Серія Філологія. Педагогіка. Психологія. 2000. Вип. 1. С. 279-290.
2. Шадчина А.С. Вплив архаїчних мовно-теоретичних уявлень на формування античних філософських текстів (на матеріалі фрагментів Геракліта) // Мовні і концептуальні картини світу. Зб. наук. праць. Факультет іноземної філології Київського університету ім. Тараса Шевченка. 2001. №5. C. 269-273.
3. Шадчина А.С. Прагматична функція епістемічної модальності в науково орієнтованому дискурсі // Культура народов Причерноморья. 2002. №22. C. 367-370.
4. Шадчина А.С. Семантика і прагматика давньогрецького оптатива // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КДЛУ. Серія Філологія. Педагогіка. Психологія. 2003. Вип. 6. С. 216-222.
5. Шадчина А.С. Семантика ірреального індикатива в давньогрецькій мові // Українське мовознавство. 2003. Вип. 26. С. 73-77.
6. Шадчина А.С. Прагматичні функції віртуальн

Список літератури

висновкИ

1. Діахронічна послідовність трансформацій модальної семантики від деонтичних та епістемічних значень до метадискурсивних дає можливість виявити для епістемічних одиниць мови на позначення ступеня достовірності фізичної чи ментальної дійсності інтерактивну функцію (вираження ставлення мовця до самої комунікативної події), та референційну (сприяння зв’язності повідомлення).
2. Основними засобами передачі епістемічних значень у давньогрецькій мові є функціональні модуси граматичних способів. Ірреальний індикатив передає значення недійсності, причому виступає в ідентичних до заперечення контекстах, зокрема з корективом, введеним словами nu/n de ”тепер же”. Епістемічний спектр оптатива складають optativus potentialis, optativus hypotheticus та optativus iterativus. Найпродуктивнішими епістемічними значеннями кон’юнктива є conjunctivus deliberativus і conjunctivus prospectivus з футуральним та ітеративним значенням. До його епістемічної периферії належить кон’юнктив сумнівного ствердження/заперечення. У термінах сучасної теорії аргументації у філософському дискурсі Геракліта і Платона в доведенні за аналогією використовувалися епістемічні значення всіх трьох способів (ірреального індикатива, оптатива, кон’юнктива), а в доведенні від протилежного лише ті, що містять сему заперечності, тобто ірреальний індикатив і оптатив.
3. Застосування епістемічної модальної семантики може створювати додатковий чи посилений перлокутивний ефект. Для ірреального модусу це відтінок прохання, виправдання, риторичної афектації тощо. Потенційний оптатив завдяки своїй семантичній двофокусності здатен передавати складні комунікативні коди парадоксальних висновків, іронії. Гіпотетичний оптатив на позначення недостовірних припущень містить більше абстрактності, ніж indicativus hypotheticus. Проспективний кон’юнктив посилює абстрактність достовірних положень.
4. У давньогрецькій мові поруч із граматичними засобами вираження епістемічної модальності існували лексичні модальні дієслова eivmi,( e;cw( du,namai( $ev%qe,lw( bou,lomai, me,llw, які виступали семантичними, рідше прагматичними еквівалентами граматичних способів. Вибір між граматичним чи лексичним варіантом міг регулюватися комунікативними інтенціями: зокрема, семантика можливості, виражена за допомогою du,namai, містить менше інтерактивних конотацій, порівняно з її репрезентацією граматичним модусом optativus potentialis.
5. Інтерактивні функції модальних засобів, що полягають у зниженні ілокутивної сили висловлення, підкоряються стратегії етикетизації, яка може застосовуватися щодо (1) деонтичних та (2) епістемічних комунікативних актів, які формально ідентифікуються за допомогою (1) директивів: дієслів необхідності та бажання, (2) риторичних питань і констативів: дієслів мовлення та мислення в контекстах з підвищеним рівнем достовірності. Негативна ввічливість (захист ‘обличчя’ мовця) орієнтована на зміст і стосується висловлень про можливість, здатність, компетентність досліджувати якусь проблему, де модальна форма служить маніфестацією традиційної наукової ‘скромності’ або відсутності знання, неможливості досліджувати якусь проблему, очевидно, для захисту ‘обличчя’ мовця як суб’єкта знання. Основними мовними засобами вираження негативної ввічливості виступають optativus potentialis, conjunctivus prospectivus, а периферійними indicativus potentialis, дієслова eivmi,( bou,lomai( $ev%qe,lw, conjunctivus deliberativus) Менш поширена у філософських текстах позитивна ввічливість (посилення позиції адресата) виражається семантикою conjunctivus prospectivus.
6. Референційну функцію мають такі модуси: optativus obliquae, optativus iterativus, ei=en оптативна форма дієслова eivmi, у функції дискурсивного маркера, що вживається на початку реплік і служить для підтримання зв’язності та комунікативного контакту. Значно рідше в референційній функції виступає indicativus obliquae.
7. Перехід від символічної до раціональної парадигми репрезентації знання в ранньому давньогрецькому філософському дискурсі та наступний комунікативний досвід філософських шкіл став причиною зростання діалогічності викладу, дискретності аргументації, мовно-стильового нормування, термінологічного вживання окремих лексем. Створення інтерактивного простору з реципієнтами знання, що відбилося спочатку у жанровій формі діалогу, а потім виникненні метадискурсу, зумовило зростання кількості модальних форм, а також чіткішу диференціацію їх інтерактивних функцій, що призвело до зміни пріоритетних для давньогрецької мови граматичних епістемічних засобів більш експлікованими, лексичними. Культурно маркованими контекстами застосування модальних засобів у текстах Платона є: введення віртуальних промов як форми відображення у свідомості греків фрейму суспільної поведінки; дистанціювання за допомогою модальної семантики від мовної сигніфікації поняття, що відбиває важливий для філософського знання принцип ‘критики мови’; метадискурсивна частина в монологічному викладі, яка є однією з ознак регламентації наукового стилю в давньогрецькій мові.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авеличев А.К. Вступительная статья // Дюбуа Ж. Общая риторика / Пер. с фр. Е.Э. Разлоговой, Б.П. Нарумова. М.: Прогресс, 1986. С. 3-25.
2. Аверинцев С. Слово и книга // Декоративное искусство. 1977. №3. С. 42.
3. Аверинцев С. Классическая греческая философия как явление историко-литературного ряда // Новое в современной классической филологии. Вып.1. М.: Наука, 1979. С.41-81.
4. Аверинцев С.С. Античная риторика и судьбы античного рационализма // Риторика и истоки европейской литературной традиции. М.: Языки русск. культ., 1996. С. 115-146.
5. Автономова Н.С. Заметки о философском языке: традиции, проблемы, перспективы // Вопросы философии. 1999. №4. С. 13-29.
6. Алєксєєва І.О. Семантика та прагматика англійських часток // Автореф. дис канд. фiлол. наук: 10.02.04. / Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2001. 20с.
7. Александрова Л.Н. Риторика и герменевтика // Неориторика: генезис, проблемы, перспективы / Отв. ред. Н.А. Безменова. М. 1987. С. 70-90.
8. Аристов С.А., Сусов И.П. Коммуникативно-когнитивная лингвистика и разговорный дискурс // Лингвистический вестник. 1999. Вып. 1. Ижевск. http://homepages.tversu.ru/~ips/Aristov.htm
9. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М., 1955. 416c.
10. Барт Р. Лингвистика текста // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. VIII. - М.: Прогресс, 1978. С. 442-450.
11. Барт Р. От науки к литературе // Избранные работы: Семиотика: Поэтика / Пер. с фр., сост., общ. ред. и вступ. ст. Г.К. Косикова. М.: Прогресс, 1989. C. 375-384.
12. Барт Р. От произведения к тексту // Избранные работы: Семиотика: Поэтика / Пер. с фр., cост., общ. ред. и вступ. ст. Г.К. Косикова. М.: Прогресс, 1989. C. 413-424.
13. Баткин Л.М. Итальянский гуманистический диалог XV века // Из истории культуры Средних веков и Возрождения. М.: Наука, 1976. С. 175-222.
14. Бацевич Ф.С. Регістр як текстова категорія: аспекти ідеостилю // Культура народов Причерноморья. 2002. №22. С. 320-324.
15. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики. К.: Академія”, 2004. 342с.
16. Бенвенист Э. Уровни лингвистического анализа // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 4. М.: Прогресс, 1965. С. 434-449.
17. Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации. К.: Астрая, 1997. 310 с.
18. Биссималиева M.K. О понятиях ‘текст’ и ‘дискурс’ // Филологические науки. 1999. №2. С. 78-85.
19. Бок Ф.К. Структура общества и структура языка // Зарубежная лингвистика I: Пер. с англ. В.А.Звегинцева, Н.С.Чемоданова. М.: Прогресс, 1999. С. 115-129.
20. Боровицька О.М. Соцiальна прагматика: вiдхилення у дискурсi (фiлософсько-методологiчний аналiз) // Автореф. дис канд. фiлос. наук: 09.00.09. / Ін-т фіілософії ім. Г.С. Сковороди НАН України. К., 1998. 17с.
21. Бурбело В.Б. Художнiй дискурс в iсторiї французької мови та культури 9-18 ст. // Автореф. дис д-ра. фiлол. наук: 10.02.05. / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 1999. 36с.
22. Вежбицка А. Метатекст в тексте // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. VIII. М.: Прогресс, 1978. С. 402-425.
23. Витгенштейн Л. Философские исследования // Философские работы. Ч.1. М.: Гнозис, 1994. С. 80-319.
24. Гадамер Х.-Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики / Общ. ред. и вступ. ст. Б.Н. Бессонова. М.: Прогресс, 1988. 704 с.
25. Гадамер Х.-Г. Актуальность прекрасного. М.: Искусство, 1991. 367с.
26. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М., 1981. 128с.
27. Гаспаров М.Л. Поэзия и проза поэтика и риторика // Об античной поэзии: Поэты. Поэтика. Риторика. СПб.: Азбука, 2000. С. 374-424.
28. Гиндин Л.А., Цымбурский Л.В. Гомер и история Восточного Средиземноморья. М.: Восточная литература” РАН, 1996. 328с.
29. Глухов А.А., Шичалин Ю.А. Апология” Сократа исторический документ? (Особенности литературной формы). Структура речи // Платон. Собрание сочинений. Апология Сократа. Т.1. М.: Греко-лат. кабинет Ю.А. Шичалина, 2000. С. 12-25.
30. Гогешвили А.А. Ещё раз об анаграмме в начале ’Энеиды’// Colloquia classica et Indo-Europeica под ред. Н.Н. Казанского. СПб.: Алетейя, 2000. С.262-292.
31. Голубовська І.О. Етноспецифічні константи мовної свідомості. Автореф. дис. д-ра. филол. наук: 10.02.15 / Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2005. 38с.
32. Гончаров А.Ю. Філософський аналіз поняття аргументації // Вісник Київського унiверситету. Філософія. Політологія. Вип. 28. К., 1998. С. 13-15.
33. Григорьева Н.И. Поэзия и проза в диалогах Платона // Взаимосвязь и взаимовлияние жанров в развитии античной литературы. М.: Наука, 1989. С. 113-119.
34. Гринбаум Н.С. Структура и подразделения древнегреческого литературного языка // Гринбаум Н.С., Мисько С.Д. Язык и стиль древнегреческих писателей / VI-Vвв. до н.е. / Кишинёв, Штица, 1973. С.91-109.
35. Гринбаум Н.С. Ранние формы литературного языка (древнегреческий) . Л.: Наука”, 1984. 128с.
36. Гринцер Н.П. Протопоэтика” становление античного научного мышления // Балканские древности: Тез. и материалы симпоз. Вып. 1. М., 1991. С. 37-54.
37. Гринцер Н.П. Структура и смысл диалога Платона Кратил” // Знаки Балкан. М., 1994. C. 184-211.
38. Гринцер Н.П. Лингвистические основы древнегреческой философии // Язык о языке / Под. общ. ред. Н.Д. Арутюновой. М., 2000. С. 45-63.
39. Гутнер Г.Б. Теоретический и философский дискурс // Тезисы межвузовской конференции Особенности философского дискурса”. 1998. М. http://www.philosophy.ru/library/konf/all_tez_fevr.html
40. ван Дейк Т. Вопросы прагматики текста // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. VIII. М.: Прогресс, 1978. С. 259-337.
41. ван Дейк Т. Язык. Познание. Коммуникация. М.: Прогресс, 1989. 310с.
42. ван Дейк Т. К определению дискурса. URL 1998 http://www.nsu.ru/psych/internet/bits/vandijk2.htm
43. Демірська І.О. Сучасна логіка і філософія: проблема взаємозв’язку // Вісник Київського унiверситету. Філософія. Політологія. Вип. 30. К., 1999. С. 13-16.
44. Елизаренкова Т.Я. Об искусстве ведийских риши // Переднеазиатский сборник. Древняя и средневековая история и филология. Вып. IV. М.: Наука, 1986. С. 146-156.
45. Елизаренкова Т.Я., Топоров В.Н. О ведийской загадке типа brahmodya // Паремиологические исследования: Сб. статей. М.: Глав. ред. вост. лит-ры, 1984. С. 14-47.
46. Евдокимова И.И. Динамика текстовой информации и средства её выражения: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04 Тбилиси, 1986. 20с.
47. Жмудь Л.Я. Наука, философия и религия в раннем пифагореизме. СПб.: Алетейя, 1994. 376с.
48. Звонська-Денисюк Л.Л. Давньогрецька мова. К.: Томіріс, 1997. 592с.
49. Засєкін С.В. Дискурсні маркери англомовної бесіди: когнітивно-прагматичний аспект // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КДЛУ. Серія Філологія · Педагогіка · Психологія. 2000. Вип. 3А. С. 184-189.
50. Ільченко О.М. Дискурс як структура і процес та дослідження етикету англомовного наукового дискурсу // Наука і сучасність. — К., 2000. — Вип. 2, ч. 1. — С. 85-96.
51. Ільченко О.М. Інтелектуальний стиль в аспекті етикетизації // Мовні і концептуальні картини світу. К.: Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. 2001. №5. C. 269-273.
52. Иванов Вяч.Вс. О взаимоотношении динамического исследования эволюции языка, текста и культуры // Исследования по структуре текста / Отв. ред. Т.В. Цивьян. М.: Наука, 1987. С. 5-27.
53. Иванов Вяч.Вс. О возможности реконструкции литературы как совокупности текстов // Исследования по структуре текста / Отв. ред. Т.В. Цивьян. М.: Наука., 1987 С. 58-78.
54. Иванов Вяч.Вс. Дионис и прадионисийство. - СПб.: Алетейя, 1994. 342с.
55. Игнатьева Т.Г. Типология старофранцузского текста // Красноярский гос. ун-т., Красноярск, 2001. 201с.
56. Ищенко И.А. Мышление как толерантный дискурс // Рациональность и семиотика дискурса / Отв. ред. Б.А. Парахонский. К.: Наукова думка, 1994. 239-251.
57. Казарин Ю. В. Анаграмма как способ смысловыражения в поэтическом тексте. 2000. - http://proceedings.usu.ru/proceedings/N17_01/win/08.html
58. Кацнельсон С.Д. Общее и типологическое языкознание. Л.: Наука, 1986. 297с.
59. Кессиди Ф.Х. Стиль Гераклита; его отношение к мифу и религии // От мифа к логосу. М.: Мысль, 1972. С.175-209.
60. Kёнгез-Маранда Э. Теория и практика анализа загадок (пер. с англ. Т.Погибенко) //Паремиологические исследования: Сб. статей. М.: Глав. ред. вост. лит-ры, 1984. С. 47-61.
61. Кобзарь В.И., Сергеев К.А. Особенности формирования философского языка досократиков // Вестник Ленинградского университета. Сер. Экономика, философия, право. 1983. Вып. 1, №5. C. 36-41.
62. Козаржевский А.Ч. Учебник древнегреческого языка. М.: Греко-лат. кабинет Ю.А. Шичалина, 1993. 280с.
63. Козловський В.В. Речення непрямої мови з кон’юнктивом 1 як засіб реалізації стратегії дистанційність” (на матеріалі сучасної німецької мови) // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. Факультет іноземної філології Київського ун-ту ім. Тараса Шевченка. 2001. №5. C. 89-93.
64. Корнилов Н. О преподавании греческого синтаксиса // Филологическое обозрение. Т.16. 1899. C. 201-220.
65. Корнилова Е.Н. Риторика искусство убеждать. Своеобразие публицистической античной эпохи: Учебное пособие. М.: Изд-во УРАО, 1998. 208с.
66. Крикманн А.А. Некоторые аспекты семантической неопределённости пословицы // Паремиологический сборник. Пословица. Загадка. (Структура, смысл, текст). М., 1978. С. 82-105.
67. Крымский С.Б., Парахонский Б.А., Мейзерский В.М. Эпистемология культуры: Введение в обобщённую теорию познания. К.: Наукова думка, 1993. 216с.
68. Кубрякова Е.С., Александрова О.В. Виды категоризации пространств текста и дискурса // Категоризация мира: пространство и время. М., 1997. C. 19.
69. Курдюмов В.А. Предикация и природа коммуникации. Автореф. дис д-ра.филол.наук: 10.02.19. М., 1999. 39с.
70. Лайонз Дж. Лингвистическая семантика: Введение / Под общ. ред. И.Б. Шатуновского. М.: Языки слав. культуры, 2003. 400с.
71. Левин Ю.И. Семантическая структура загадки // Паремиологический сборник. Пословица. Загадка. (Структура, смысл, текст). М., 1978. С. 283-315.
72. Лосев А.Ф. О законах сложного предложения в древнегреческом языке // Статьи и исследования по языкознанию и классической филологии / Уч. записки Моск. пед. ин-та им. В.И. Ленина, под ред. Василенко И.А. 1965. №234. С. 38-131.
73. Лосев А.Ф. О коммуникативном значении грамматических категорий // Статьи и исследования по языкознанию и классической филологии / Уч. записки №234 Моск.пед.ин-та им. В.И. Ленина, под ред. Василенко И.А. М., 1965. С. 196-232.
74. Лосев А.Ф. История античной эстетики: Аристотель и поздняя классика. М., 1975. С.178-180.
75. Лосев А.Ф. Знак. Символ. Миф. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. 479с.
76. Лотман Ю.М. Структура художественного текста. Семиотические исследования по теории искусства. М.: Искусство, 1970. 384с.
77. Лотман Ю.М. Внутри мыслящих миров. Человек текст - семиосфера история. М.: Языки русск. культуры, 1996. 464с.
78. Лурье С.Я. К вопросу о происхождении условного союза в греческом языке // Питання класичної філології. 1959. Вип.1. С. 52-60.
79. Марру А.-И. История воспитания в античности (Греция). М.: Греко-лат. кабинет Ю.А. Шичалина, 1998. 425с.
80. Максимова М.В. Стилистические параметры текстовой модальности (на материале англ. научн.-лингвист. теорет. монографий): Автореф. дис. канд.филол.наук: 10.02.04 / Моск. гос.лингв.ун-т. М., 1993. 23с.
81. Малікова О.В. Структурно-семантичні і комунікативно-прагматичні особливості метатекстових одиниць сучасної англійської мови: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04 / КГУ ім. Т.Г. Шевченка. К., 1993. 24с.
82. Малікова О.В. Про метатекстові модифікатори прагматичної сили висловлювання // Наука і сучасність. — К., 2000. — Вип. 2, ч. 1. — С. 208-215.
83. Мейзерский В.М. Философия и неориторика. К.: Лыбидь, 1991. 192с.
84. Меликова-Толстая С. Античные теории художественной речи // Античные теории языка и стиля. СПб.: Алетейя, 1996. С.155-157.
85. Мельчук И.А. Опыт теории лингвистических моделей Смысл - текст”. Семантика, синтаксис. М.: Языки русск. культ., 1999. 314с.
86. Меркулов И.П. Формирование ‘пропозициональной’ парадигмы в античной философии // Эволюция. Язык. Познание. М., 2000. С. 163-216.
87. Мечковская Н.Б. Язык и религия: пособие для студентов гуманитарных вузов. М.: Агенство ’ФАИР’, 1998. 352с.
88. Миллер Т.А. Об изучении художественной формы платоновских диалогов // Новое в современной классической филологии. Вып.1. М.: Наука, 1979. С. 82- 125.
89. Миллер Т.А. Греческая литература классического периода (V-IV вв. до н.э.). Проза. // История всемирной литературы. Т.1. М.: Наука, 1983. С. 378-388.
90. Мисько С.Д. К вопросу о роли Демокрита в формировании языка и стиля греческой научно-философской прозы // Гринбаум Н.С., Мисько С.Д. Язык и стиль древнегреческих писателей / VI-Vвв. до н.е. / Кишинёв, Штица, 1973. С. 56-71.
91. Морозова И.И. Стратегии вежливости как способ редукции когнитивного диссонанса (на матереале пьес викторианской эпохи) // Вісник Харківського нац. ун-ту Комунікативні та когнітивні проблеми дискурсу”. 2001. №537. С. 86-91.
92. Мочалова И.Н. Метафизика Ранней Академии и проблемы творческого наследия Платона и Аристотеля //AKADEMEIA. Материалы и исследования по истории платонизма. Межвуз. сб. Под ред. докт. филос. наук Р.В.Светлова и канд. филос. наук А.В.Цыба. 2000. Вып. 3. http://www.centant.pu.ru/centrum/publik/akadem/2000_2/mochal01.htm
93. Муравьёв С.Н. Силлаботоничность ритмической прозы Гераклита Эфесского // Античность и современность. М., 1972. С. 236-250.
94. Надь Г. Греческая мифология и поэтика / Пер. с англ. Н.П. Гринцера. М.: Прогресс-Традиция, 2002. 432с.
95. Нiкульшина T.M. Iнформацiйна стратегiя у спонукальному дискурсi: Автореф. дис. канд. фiлол. наук: 10.02.04 /Київський держ. лінгв. ун-т К., 1998. 16с.
96. Оліщук Р. Грецька мова. Синтаксис. Львів: Вид-во ЛБА, 1996. 274с.
97. Остин Дж. Как производить действия при помощи слов. Смысл и сенсибилии / В.П. Руднев (пер.с англ.), Л.Б. Макеева (пер.с англ.). — М. : Идея-Пресс, 1999. — 329с.
98. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. К.: Либідь 1999.- 447с.
99. Панасенко Ю.Ф. Эпитеты Зевса в гимне Клеанфа ’К Зевсу’ // Актуальные проблемы классической филологии. 1982. Вып.1. С. 76-91.
100. Парахонский Б. А. Стиль мышления. Философский аспект анализа стиля в сфере языка, культуры, и познания. К.: Наукова думка, 1982. 119 с.
101. Парахонский Б.А. Структури говорения” в античном и средневековом сознании// Отечественная философская мысль XI-XVII веков и греческая культура. К.: Наукова думка, 1991, С.138-147.
102. Петренко I.В. Соцiофонетичний аспект лекцiйного дискурсу в дидактичнiй сферi // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КДЛУ. Серія Філологія · Педагогіка · Психологія. 2000. Вип. 1. С. 49-57.
103. Пешьо M., Фукс К. Итоги и перспективы по поводу автоматического анализа дискурса // Квадратура смысла: Французская школа анализа дискурса / Пер. с фр. и португ. Общ. ред. и вступ. ст. П. Серио. М.: Прогресс, 1999. С. 105-123.
104. Попов А.Н. Краткая грамматика греческого языка. М.: Греко-лат. кабинет” Ю.А.Шичалина, 2001. 199с.
105. Почепцов Г.Г. Послекомуникативные процессы // Рациональность и семиотика дискурса / Отв. ред. Б.А. Парахонский. К.: Наукова думка, 1994. С. 134-135.
106. Пролеев С.В. Античный мир: философия, история, культура. М.: Академ-Пресс, 2000. 472с.
107. Радзиевская Т.В. Прагматические противоречия при текстообразованиии Логический анализ языка: противоречивость и аномальность текста. М.: Наука, 1990. С. 148-162.
108. Радзиевская Т.В. Текстовая коммуникация. Текстообразование // Человеческий фактор в языке: Коммуникация, модальность, дейксис. М.: Наука, 1992. С.79-108.
109. Радзiєвська T.В. Комунiкативно-прагматичнi аспекти текстотворення: Автореф. дис. д-ра фiлол. наук: 10.02.15 / Ін-т укр. мови НАН України. К., 1999. 33с.
110. Разлогова Е. Модальные слова и оценка степени достоверности высказывания. 2002. http://www.infolex.ru/razl_modal.html
111. Рубцова Н.А. О предметности наименования в молитвах ‘Иллиады’ Гомера // Актуальные проблемы классической филологии. 1982. Вып.1. С. 26-41.
112. Ряполова Л.Г. Аргументацiя у спонукальному дискурсi: Автореф. дис. канд. фiлол. наук: 10.02.04 / КДІМ ІМ. К., 1993. 15с.
113. Сарновська С.О. Сучасна соцiальна комунiкативна культура //Автореф. дис. канд. фiлософ. наук: 09.00.03/ Ін-т філос. ім. Г.С.Сковороди НАН України. К., 2000. 18с.
114. Семчинская Н.С. Нелинейный текст как новый тип текста // Язык и культура. 1997. Т.2. C. 139-143.
115. Семчинська Н.С. У пошуках сенсу. Когнітивні моделі значень // Мовні та концептуальні картини світу. &ndas