ІВАШКІВ-ВАЩУК ОРИСЛАВА ВАСИЛІВНА. МОВНО-КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ПРОСТІР ІДИЛІЙ ТЕОКРІТА

Короткий опис

ІВАШКІВ-ВАЩУК ОРИСЛАВА ВАСИЛІВНА. Назва дисертаційної роботи: "МОВНО-КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ПРОСТІР ІДИЛІЙ ТЕОКРІТА"

Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка
На правах рукопису
ІВАШКІВ-ВАЩУК ОРИСЛАВА ВАСИЛІВНА
УДК 811.14ʼ02ʼ42:821.14‒133.09.Теокріт.08
Мовно-концептуальний простір ідилій Теокріта
10.02.14 − класичні мови. Окремі індоєвропейські мови
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник
Чернюх Богдан Васильович,
кандидат філологічних наук, доцент
Львів − 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………..…..4
РОЗДІЛ 1. ГОЛОВНІ СКЛАДОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОАВТОРСЬКОГО КОНЦЕПТУАЛЬНОГО ПРОСТОРУ…………………..…14
1. 1. Питання індивідуального поетичного стилю ………………………....14
1. 1. 1 Стилістичні засоби як неодмінна складова авторського
ідіостилю …………………………………………………………………..…18
1. 2 Авторський концептуальний простір як сукупність художніх концептів:
проблематика вивчення …………………………………………………...….22
1. 2. 1 Основні поняття когнітивної лінгвістики …………………...…22
1. 2. 2 Визначення термінологічної суті концепту та його
структури …………………………………………………………………..….25
1. 2. 3 Таксономія концептів……………………………………….……29
1. 2. 4 Об’єктивація концептів………………………………..…………33
1. 2. 5 Субʼєктивація концептів…………………………………………38
1. 2. 5. 1 Метафорична субʼєктивація концепту ………………39
1. 2. 5. 2 Субʼєктивація концептів через епітети.…….…….…..43
1. 2. 5. 3 Порівняння як один із засобів субʼєктивації
концептів…………………………………………………………….….46
1. 3 Методологія дослідження лексико-стилістичної організації тексту:
когнітивний аспект………………………………………….……………..….50
1. 3. 1 Основні принципи лінгвістичного аналізу.……………………..51
1. 3. 2 Загальні положення методики концептуального аналізу……...54
1. 3. 3 Застосування концептуального аналізу для дослідження
художнього тексту……………………………………………………………58
Висновки до розділу 1.……………………………………….………………61
3
РОЗДІЛ 2. ПАРАДИГМА МАКРОКОНЦЕПТУ “ПРИРОДА” В ТЕКСТІ
ІДИЛІЙ ТЕОКРІТА……………………………………………….…………..64
2. 1 Концептуальне поле “Нежива природа” …………………..……………65
2. 1. 1 Концепт ЧАС.……………………………………………………67
2. 1. 2 Концепт НЕБЕСНІ ЯВИЩА…………………………………...77
2. 1. 3 Концепт ВОДА………………………………………….……….83
2. 1. 4 Концепт ЗЕМЛЯ………………………………………..……….90
2. 1. 5 Концепт ВОГОНЬ……………………………………….……....94
2. 2 Концептуальне поле “Жива природа”………………………….………..97
2. 2. 1 Концепти рослинного світу…………………………………….97
2. 2. 2 Концепти тваринного світу…………………………………….109
2. 2. 2. 1 Концепт СВІЙСЬКА ТВАРИНА……………….……………109
2. 2. 2. 2 Концепти ДИКИЙ ЗВІР, ПТАХ, КОМАХА………………...116
Висновки до розділу 2……………………………………………………….123
РОЗДІЛ 3. ПАРАДИГМА МАКРОКОНЦЕПТУ “ЛЮДИНА” В ТЕКСТІ
ІДИЛІЙ ТЕОКРІТА………………………………………………………….126
3. 1 Загальні характеристики людини….…………………………….128
3. 2 Концепти ЖИТТЯ / СМЕРТЬ…………………..…………….….145
3. 3 Концепти ментальної діяльності………………………..……….148
3. 4 Концепт КОХАННЯ………………………………….……..……..151
Висновки до розділу 3……………………………………………………….160
ВИСНОВКИ………………………………………………………………….162
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………169
ДОДАТКИ……………………………………………………………………200
4
ВСТУП
Історія розвитку будь-якої літературної мови, що включає різноманіття
літературних норм та стильових різновидів, багатий лексичний склад та
повноту значень, безпосередньо повʼязана з мовною практикою майстрів
слова ‒ письменників. Це закономірно, бо їхня спадщина яскраво
репрезентує творчі можливості мови. Відтак, формується художній стиль,
який складають індивідуальний стиль, стиль окремого художнього твору або
жанру, функціональний стиль тощо. З кожним із них пов’язані особливі
підходи та спеціальні методи дослідження, а особливої ваги набуває
вивчення ідіостилю окремого митця.
Дослідження ідіостилю загалом та його мовного аспекту зокрема дає
змогу увиразнити індивідуальну неповторність письменника. Можемо
оцінити внесок письменника у систему словесних художніх засобів мови, а
на цьому матеріалі простежити загальні закономірності й провідні тенденції
розвитку літературної мови.
Сучасні вчені все частіше аналізують ідіостиль певного письменника
крізь призму художніх концептів його творів, а основне завдання вбачають у
встановленні відповідностей між ментальними феноменами і засобами їх
лексичної репрезентації. Методологічні передумови таких досліджень у
середині XX ст. створили С. Аскольдов й Д. Ліхачов. Відтак, окремі аспекти
когнітивної лінгвістики ставали усе популярнішими темами праць
українських та іноземних дослідників, котрі вважали концепт головною
одиницею термінологічної бази когнітивістики. Деякі вчені розглядали його
як один із аспектів культурології (Ю. Степанов, В. Телія та ін.) та семантики
(Н. Арутюнова, М. Алефіренко та ін.), однак більшість дослідників
інтерпретувала концепт у широкому значенні, вважаючи його посередником
між словом і дійсністю. У цьому контексті вкажемо на праці А. Вежбицької,
А. Бабушкіна, І. Голубовської, О. Кубрякової, В. Карасика, Ж. Краснобаєвої-
5
Чорної, М. Піменової, М. Скаб, М. Кочергана, А. Приходька, О. Селіванової,
І. Стерніна, З. Попової, В. Іващенко, О. Воробйової, В. Маслової,
С. Жаботинської, а також В. Еванс (V. Evans), М. Ґрін (M. Green), С. Пурсел
(S. Pourcel), Дж. Лакоффа (G. Lakoff), М. Джонсона (M. Johnson), Е. Семіно
(E. Semino) та багатьох інших.
Різноманітною є й таксономія концептів, що повʼязано зі зверненням
до когнітивної структури залежно від матеріалу дослідження. На нашу
думку, поняття “концепт” серед таких організаційно-структурних типів, як
концепт-фрейм, концепт-скрипт, концепт-схема тощо, є найоптимальнішим
терміном для відображення особливого бачення світу обраного автора.
Досліджуючи концептуальний простір творів письменника, важливо
зосередитися на вивченні художніх концептів ‒ певних ментальних утворень,
представлених лексико-стилістичними засобами поетичної мови. Їхня
наповненість залежить від жанрової специфіки тексту та особливостей
авторського світосприймання. Художні концепти, наявні у літературному
творі, містять як авторську оцінку дійсності, так і певні універсальні знання.
Вони обʼєднуються у концептуальні поля і групи, які своєю чергою
складають концептосферу як найбільше відоме ментальне утворення.
Фундамент картини світу, що охоплює різні сфери природи та життя людини,
складають так звані базові концепти (М. Піменова), котрі поділяються на
космічні, соціальні та психічні.
Досягнення когнітивної лінгвістики й лінгвокультурології сприяли
виробленню свіжого погляду на питання ідіостилю. Із використанням методу
концептуальної інтерпретації мовних явищ проведено наукове дослідження
ідіостилю давньогрецького письменника Лонга на основі його роману
“Дафніс і Хлоя” [113]. Авторка роботи використовує поняття концептуальнотематичних полів, груп і підгруп, вважаючи, що саме вони створюють
семантико-концептуальну основу роману і відображають його жанровотематичну специфіку [112, с. 10].
6
Ґрунтовним, на нашу думку, є дослідження художніх концептів та
когнітивних структур, яке виконала І. Тарасова [185]. В центрі уваги
дослідниці ‒ індивідуальна концептосфера як ментальна основа поетичного
ідіостилю в аспекті її структурної організації і типології базових одиниць.
Авторка докладно розглянула типи художніх концептів і основні способи
їхньої вербалізації. І. Тарасова пропонує розглядати структуру художнього
концепту за такими “прошарками”: понятійним, предметним, образним,
асоціативним, символічним і ціннісно-оцінним, не відкидаючи при тому
думку І. Стерніна про польову будову концепту.
Варто назвати й розвідку В. Маслової про концептосферу лірики
М. Цвєтаєвої [117]. Дослідниця формує концептуальну сітку творів поетеси,
виділяючи такі концепти, як час і вічність, концепти простору, концепти
“поет”, “любов”, “розлука”, “смерть”, “сон”, “доля” тощо. Крім того, авторка
аналізує концептосфери кольору й артефактів, а також концепти природи.
Вкажемо й на нещодавно виконане дослідження концептуального
простору лексики поетичної збірки Уолта Уїтмена “Листя трави” [121], в
якому здійснено спробу реконструкції художніх концептів як одиниці
індивідуально-авторського світобачення. Авторка дійшла висновку, що
визначені за методикою польового підходу лексико-семантичні поля і групи
загалом передають змістово-концептуальну інформацію твору, а ключові
слова складають основу авторських тропів і фігур. Когнітивне бачення
мовного феномену і мовної особистості зауважуємо у дослідженні грецької
патристики [100], яке здійснив О. Левко. Науковець переважно акцентував на
вербалізації ключових концептів аналізованих творів.
Як нам відомо, дослідження ідіостилю Теокріта у руслі когнітивної
лінгвістики не проводилися. Втім, загальні питання його творчості та місця у
давньогрецькій літературі елліністичного періоду опрацьовано у роботах
М. Грабар-Пассек [192], Т. Сінко (T. Sinko) [268], Я. Лавінської-Тишковської
(J. Ławińska-Tyszkowska) [243] та інших. На особливостях буколік як
7
важливого жанру у літературній спадщині Теокріта акцентують Т. Попова
[150], О. Слобода [169], Є. Ковальські (J. Kowalski) [242], Л. Станкєвіч
(L. Stankiewicz) [270], Р. Претаґостіні (R. Pretagostini) [254], А. Цісик [197;
198; 199]. Відзначимо розвідку П. Саконі [158], в якій розглядаються
структурні та семантичні особливості ідилій з міфологічним сюжетом. В
нашій роботі враховано також літературознавчі напрацювання, що
розкривають окремі аспекти творчості Теокріта, зокрема особливості
художнього змісту деяких ідилій [212; 216; 252; 265; 274 тощо].
Отож, вивчення творчості Теокріта під новим кутом зору, зокрема
через реконструювання концептуального простору його творів, видається
достатньо обґрунтованим.
Каркасом цього дослідження є аналіз концептуального простору ідилій
Теокріта через ключові художні концепти, виражені у номінативних полях
відповідних лексичних репрезентантів. Саме номінативне поле, на нашу
думку, є найбільш коректним терміном на позначення широкого спектру
мовних і стилістичних засобів, які відображають концепт. Основними
репрезентантами художніх концептів Теокріта вважаємо субстантивні
форми, що найповніше відображають суть поняття.
Пошук художнього концепту здійснюється через семантичний аналіз
репрезентантів концепту. В роботі акцентовано на засобах вираження
сенсорної образності (зорові, слухові, нюхові, смакові і тактильні образи) та
метафоричності (художньо-образні / метафоричні сфери та моделі).
Проаналізовано також асоціативний, символічний і ціннісно-оцінний
компоненти у структурі певного художнього концепту.
Лексичний склад ідилій визначається двома головними концептами,
тобто макроконцептами (термін А. Приходька): ПРИРОДА і ЛЮДИНА.
Такий вибір зумовлено перш за все жанровими особливостями творів
письменника та їхньою тематикою. Центральними художніми елементами
Теокрітових ідилій є змалювання різносторонніх характерів людей та
8
майстерне зображення картин природи [192, с. 209]. Письменника можна
вважати прибічником малих поетичних форм, зокрема ідилії (грец. εἰδύλλιον
‒ замальовка, картинка): це невеликий, переважно віршовий твір, що
поетизує сільське життя [105, с. 52]. В історично-літературному плані термін
“ідилія” перекликається з назвами “пастораль” і “буколіка”.
Буколіки та їхні різновиди у творчості Теокріта і його послідовників,
зокрема Мосха і Біона, Вергілія, Лонга, Діона Хрисостома та ін., тривалий
час привертають увагу дослідників. Вчені відзначали, що Теокріт не
обмежувався описом пастушого побуту, а змальовував і життя мешканців
міст (жанр міського міму). Кілька його ідилій обʼєднано міфологічним (жанр
епілії) та еротичним (жанр ліричного вірша) сюжетами. Теокріт пробував
себе і в жанрі послання та енкомії (під цим терміном розуміють хвалебну
пісню переважно на честь тодішнього правителя).
Отже, актуальність дослідження зумовлена необхідністю
поглибленого вивчення ідіостилю та концептуального простору творів
знаного давньогрецького поета Теокріта ‒ яскравого представника
елліністичної епохи, засновника жанру буколіки.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дослідження виконано у межах наукової теми “Структурно-семантичні і
когнітивно-дискурсні парадигми германських, романських і класичних мов”
(код державної реєстрації 0111U008010), затвердженої Міністерством освіти
і науки України, яка розробляється на факультеті іноземних мов Львівського
національного університету імені Івана Франка. Тему дисертації затверджено
на засіданні Вченої ради Львівського національного університету імені Івана
Франка 28 березня 2012 р., протокол № 37/3.
Мета роботи ‒ визначення особливостей індивідуального стилю
Теокріта через конструювання концептуальної сітки його творів, вираженої у
макроконцептах ПРИРОДА і ЛЮДИНА, та виявлення суб’єктивного
характеру вербалізації ключових концептів ідилій.
9
Мета роботи передбачає вирішення таких завдань:
‒ визначити базові теоретичні позиції дослідження;
‒ виділити головні конституенти концептуального простору ідилій
Теокріта;
‒ проаналізувати структуру макроконцептів;
‒ побудувати та розглянути номінативні поля художніх концептів;
‒ з’ясувати домінанти полів, синонімічні, антонімічні та гіперогіпонімічні відношення між складовими поля;
‒ виявити предметний, образний, асоціативний, символічний та
ціннісно-оцінний компоненти у структурі художніх концептів;
‒ зафіксувати, систематизувати та проаналізувати засоби субʼєктивації
концептів, виражені в метафоричних моделях, епітетних структурах та
порівняльних конструкціях.
Об’єктом дослідження є художні концепти природи і людини у тексті
тридцяти ідилій Теокріта, а його предметом ‒ особливості вербалізації
художніх концептів та стилістичні засоби твору.
Матеріалом роботи є текст тридцяти ідилій Теокріта обсягом 234
сторінки за виданням Е. Ґова (A. Gow) [230], в яких виокремлено і
опрацьовано 936 іменникових лексем, що вербалізують концепти, та близько
350 мікроконтекстів.
Методи дослідження. Оскільки мова є основним засобом доступу до
людської концептосфери, провідними для лінгвокогнітивного дослідження є
лінгвістичні методи. Художній концепт вважається різновидом концепту
культури з аналогічним іменем, представленим у літературному тексті.
Відтак виявляються спільні структурні і змістові характеристики та ознаки,
властиві й лінгвокультурним концептам, а це передбачає використання
аналогічних методик. Для досягнення поставленої мети та розв’язання
завдань дослідження використовуються положення концептуального аналізу
(О. Кубрякова, Л. Бабенко, О. Кагановська та ін.), що дає можливість
10
виявити особливості структури концептів, їх класифікацію та інтерпретацію.
Застосовуються також деякі прийоми поетико-когнітивного аналізу
художнього тексту (В. Ніконова, О. Воробйова, Л. Бєлєхова, Р. Цур (R. Tsur),
М. Фрімен (M. Freeman), П. Стоквелл (P. Stockwell)).
Важливі особливості художніх концептів виявляються завдяки
методиці вивчення їхньої компонентної структури (В. Карасик,
С. Воркачов, Г. Слишкін, М. Алефіренко, М. Нікітін, В. Пищальнікова,
І. Тарасова). Як засіб моделювання смислового простору концептів
використовуються також елементи польового методу, що дає змогу виділити
вербальну (у вигляді номінативного поля) частину концепту (І. Стернін,
З. Попова).
Значну роль у проведеному дослідженні відіграють також
загальнонаукові методи. Для вивчення окремих фрагментів поетичного
концептуального простору використовуються прийоми аналізу і синтезу,
дедукції та індукції. Застосовуються й методи опису, лінгвістичного
спостереження, класифікації і систематизації словесних репрезентантів
концептів, а також елементи кількісних підрахунків.
Наукова новизна дослідження виявляється в тому, що тут уперше:
‒ зроблено спробу осягнути зміст художньої картини світу Теокріта, що
відображає індивідуальне світобачення автора;
‒ виокремлено художні макроконцепти та концепти як елементи
унікального концептуального простору творів Теокріта;
‒ розглянуто структурованість концептів через серію актуалізованих
компонентів;
‒ проаналізовано ключові художні концепти та їхнє лексичне
наповнення, виражене у номінативних полях;
‒ відзначено вагомість стилістичних засобів як засобів субʼєктивації
художніх концептів.
11
Наукову новизну результатів дослідження підтверджують положення,
які виносяться на захист:
1. Лексико-стилістична організація тексту у когнітивному аспекті
виявляється у системі художніх концептів, які об’єктивуються та
суб’єктивуються у творі, відображаючи індивідуальність автора.
2. При аналізі художнього концепту слід переходити від поняття до
його ословлення в тексті. У нашому розумінні концепт у художньому творі
представлено лексичними і стилістичними засобами, котрі складають його
номінативне поле. Це переважно досить широкі об’єднання, однак лише
певні їхні елементи мають художню цінність.
3. Головними складовими концептосфери ідилій Теокріта є сюжетно і
жанрово зумовлені макроконцепти ПРИРОДА і ЛЮДИНА, що у свою чергу
складаються з концептів, об’єднаних у концептуальні поля і групи за
тематичним принципом.
4. У кожному концептуальному полі виокремлюються ключові
концепти, які найбільше виражені у тексті. Суть концепту передається через
домінантні лексеми, які мають в основному субстантивні форми. Концептам
у творах Теокріта притаманна компонентна структура: предметний,
образний, асоціативний, символічний та ціннісно-оцінний компоненти.
5. Різноманітність лексичного складу концепту виявляється у
синонімічних рядах та словотвірних ланцюжках.
6. Суб’єктивація концептів забезпечується стилістичними засобами,
зокрема метафоричними моделями, епітетними структурами та
порівняльними конструкціями.
Теоретичне значення дисертації полягає в уточненні та поглибленні
вивчення ключових питань когнітивної лінгвістики і стилістики, зокрема
докладному аналізі природи художніх концептів, способах їх обʼєктивації та
субʼєктивації. Комплексна методика дослідження художніх концептів у
ідиліях Теокріта узагальнює здобутки лексико-семантичної та поетико-
12
когнітивної парадигм. Результати проведеного аналізу доповнюють і
розширюють знання про особливості світоглядних позицій автора, його
унікальний ідіостиль та місце поета у загальнокультурній художній традиції.
Практична цінність роботи полягає у використанні результатів
дослідження для вивчення ідіостилів та концептуальних просторів інших
письменників, зокрема античних. Головні положення дисертації можна
застосовувати у лінгвостилістичному підході до вивчення художнього тексту
крізь призму індивідуальних художніх концептів. Методика дослідження
концептуального простору творів Теокріта може бути використана при
викладанні історії античної літератури, поетики, лексикології та стилістики
давньогрецької мови, написанні курсових та дипломних робіт.
Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено на
спільному засіданні кафедр класичної філології та загального мовознавства
Львівського національного університету імені Івана Франка (протокол № 7
від 8 лютого 2016 року) та на засіданні кафедри загального мовознавства і
класичної філології Інституту філології Київського національного
університету імені Тараса Шевченка (протокол № 9 від 10 березня 2016 р.).
Основні положення та результати дослідження апробовано на
Всеукраїнській науковій конференції молодих учених “Творчість Івана
Франка в загальноєвропейському контексті” (Секція “Із секретів філологічної
творчості: літературознавство та фольклористика”; Львів, 2012), ХXІ
Міжнародній науковій конференції “Мова і культура” імені Сергія Бураго
(Київ, 2012), ХXІI Міжнародній науковій конференції “Мова і культура”
імені Сергія Бураго (Київ, 2013), Міжнародному колоквіумі мовознавчих
наук “Євген Кошеріу” (Чернівці, 2013), Наукових читаннях “Античний світ і
сучасність” (Київ, 2014), а також звітних наукових конференціях кафедри
класичної філології Львівського національного університету імені Івана
Франка (2013 ‒ 2016 роки).
Публікації. Основні положення, висновки і результати викладено в
13
шести публікаціях, з котрих чотири у наукових фахових виданнях ДАК МОН
України і дві у провідних зарубіжних наукових журналах.
Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох
розділів із висновками, загального висновку, списку використаних джерел
(275 найменувань) і додатків (тематичний покажчик іменників-вербалізаторів
макроконцептів ПРИРОДА і ЛЮДИНА). Загальний обсяг роботи − 226
сторінок, із них 168 сторінок основного тексту

Список літератури

ВИСНОВКИ
Проблема ідіостилю окремого письменника, висвітлена в когнітивному
аспекті, на наш погляд, є актуальною для сучасного мовознавства, адже саме
через ідіостиль можна з’ясувати ключові аспекти антропоцентричності мови,
мовної та когнітивної картин світу, концептосфери і концептуального
простору. Це важливо і для дослідження особливостей творчої
індивідуальності письменника, його світогляду, котрі значною мірою
простежуються через мову художніх творів, вивчення якої є значущим
питанням сучасної лінгвістики.
Ідіостиль перекликається з поняттям концептуального простору,
котрий включає в себе також елементи індивідуального простору, коли
йдеться про певного автора. Концептосфера як найвище системне утворення
в рамках когнітивної лінгвістики у своєму підпорядкуванні має ментальні
одиниці ‒ концепти, що у творі набирають ознак художніх концептів.
Вважаємо концепт певним ментальним утворенням, що є результатом
пізнавальної діяльності людини та несе в собі інформацію про той чи інший
обʼєкт.
У літературному творі концепт об’єктивується за допомогою слів, котрі
складають номінативне поле концепту. Таке поле своєю схожістю до
понятійного є достатньо широким об’єднанням та може охопити всі основні
аспекти вияву концепту в художньому творі. Відтак, для визначення
сукупності елементів вербального вираження концептів у межах ідилій
Теокріта використовуються елементи польового методу.
Чи не найбільше дискусій у сучасній когнітивістиці викликає питання
структури концепту. Вчені досі не можуть виробити загальноприйнятого
підходу до концепту, проте більшість відзначає його польову модель або
багаторівневу будову. У процесі дослідження з’ясовано, що різнобічне
вивчення відповідного концепту забезпечується врахуванням понятійного,
163
предметного, образного, асоціативного, символічного й ціннісно-оцінного
компонентів.
Належне дослідження ідіостилю письменника можливе лише за умови
вдумливого вчитування у художній текст, що можна зробити, поєднуючи
стилістичний та лінгвістичний методи аналізів. Вважаємо, що варто також
використовувати методику концептуального аналізу тексту, зокрема поетикокогнітивного, який дає змогу виявити ключові художні концепти твору, що,
актуалізуючи різноманітні смисли, відображають індивідуальність автора.
Використання методу поетико-когнітивного аналізу художнього тексту
дало змогу виокремити головні макроконцепти концептуального простору
Теокріта ‒ ПРИРОДА і ЛЮДИНА. Це зумовлено тематикою і лексичним
наповненням його творів. Названі макроконцепти складаються з концептів,
котрі своєю чергою об’єднуються у відповідні концептуальні поля.
Встановлено, що макроконцепт ПРИРОДА (другий розділ дисертації)
складається з двох концептуальних полів. Перше КП “Нежива природа” є
організацією концептів, ключові з яких ЧАС, НЕБЕСНІ ЯВИЩА, ВОДА,
ЗЕМЛЯ, ВОГОНЬ. Усі ці поняття можна сприймати як космічні концепти,
адже вони позначають переважно категорії часу і простору. Кожен із них
вербалізується різним набором лексем, хоча деякі можуть бути одночасно
присутніми у кількох номінативних полях. Так, лексема “ранкова зірка” як
світило належить до номінативного поля концепту НЕБЕСНІ ЯВИЩА, однак
поява ранкової зорі на небі означає настання світанку, відтак ця лексема
позначає й категорію часу. Широко представлені у творах Теокріта, особливо
в буколічних ідиліях, концепти ВОДА і ЗЕМЛЯ. Найбільш поширеними тут є
слова на позначення джерел, річок, морів, гір, скель та печер. Ці елементи
пейзажу додають опису природи мальовничості, що вербально реалізується в
ідиліях через численні синоніми та художні означення.
КП “Жива природа” об’єднує низку концептів, що представляють
рослинний і тваринний світи. Ключовими тут є такі: ДЕРЕВО, КУЩ,
164
КВІТКА, ТРАВА, ПЛІД, СВІЙСЬКА ТВАРИНА, ДИКИЙ ЗВІР, ПТАХ і
КОМАХА. Слідом за вченими, котрі досліджували ботанічну лексику в
ідиліях Теокріта, відзначаємо схильність письменника до вживання власних
назв. У пейзажному описі поет не лише зазначав, що в певному місці ростуть
дерево, кущ і трава, а обов’язково вказував, про яку ж рослину йдеться.
Відтак у творах Теокріта зустрічаємо близько ста видових назв листяних і
хвойних дерев, кущів, трав, квітів та плодів. Всі ці назви гармонійно
поєднуються у тексті, не створюючи зайвої деталізації.
Вражають художні порівняння людей із свійськими тваринами, яскраві
епітети і цікаві метафори. Вкажемо й на низку апострофів-звертань до
тварин, що виявляє ставлення до них. Інші концепти, незважаючи на те, що
їх менше, довершують картину живої природи у творах Теокріта важливими
деталями.
Теокріт наділив різноманітні явища неживої природи ознаками живих
істот. Головними тут є метафоричні моделі час – жива істота, зірка – жива
істота, гора – жива істота та інші. Для автора ключовою є образна сфера
час – колісниця, що виявляється в образних інваріантах день – колісниця, ніч
– колісниця, весна – колісниця, рік – колісниця тощо.
В ідиліях Теокріта яскраво представлено предметний компонент
художніх концептів природи. Численні сенсорні образи ‒ зорові, звукові,
смакові, нюхові, тактильні ‒ створено передусім завдяки використанню
відповідних епітетів. Важливу роль відіграють й інші частини мови, котрі
творять перцептивні образи.
Унікальними елементами концептуального простору ідилій Теокріта є
й образні асоціації. Так, вода і вогонь асоціюються з очищенням, джерело і
затінок дерев ‒ відпочинком та прохолодою, світанок ‒ співом птахів,
полудень ‒ спекою, соловей і цвіркун ‒ приємним співом, стадо корів ‒
багатством, лебідь ‒ красою тощо.
Символічний компонент, що ґрунтується на стійких асоціаціях
165
міфологічного або художньо-поетичного походження, виявляється переважно
у символізації явищ природи. Так, Геліос сприймається як символ дня,
Селена ‒ символ ночі, Еос ‒ символ ранкової пори, орел ‒ символ Зевса,
троянда і яблука ‒ символи кохання.
Важливим у структурі виявлених концептів природи є цінніснооцінний компонент. Зазначимо, що в Теокріта естетична оцінка природи
позитивна. Письменник вживав чимало яскравих епітетів (гарний, красивий,
добрий тощо) щодо квітів, дерев, птахів, тварин, небесних явищ, води.
Зрозуміло, наявна й негативна оцінка деяких явищ природи, наприклад,
вітрів, моря, окремих тварин.
Організація макроконцепту ЛЮДИНА (третій розділ) має свою
специфіку щодо макроконцепту ПРИРОДА. Матеріал ідилій дає підстави
розглядати сферу людського існування у трьох аспектах: біологічному,
духовному і соціальному. Перший аспект ‒ це характеристика людини за
фізіологією, статтю та віком, другий ‒ ментальним, душевним та емоційним
станом, третій ‒ становищем у суспільстві.
У кожному з цих сегментів яскраво виражені такі концепти: ЖИТТЯ /
СМЕРТЬ, ДУША / СЕРЦЕ / РОЗУМ і КОХАННЯ. Виявлено набір лексики,
що вербалізує кожен із виокремлених концептів, проаналізовано особливості
її вживання. Одразу зазначимо, що структуру складових макроконцепту
ЛЮДИНА було не просто виявити, оскільки він суттєво відрізняється від
макроконцепту ПРИРОДА. Це пов’язано з тим, що предметний компонент
актуалізується переважно зоровими образами, які характеризують зовнішній
вигляд людини. Образний компонент натомість представлено
метафоричними моделями смерть – сон і кохання – хвороба. Концептів
людської сфери стосуються і виявлені асоціації: смерть – човен, смерть –
вода, кохання – вогонь, кохання – поцілунок, кохання – стріла, шлюб ‒
страждання, шлюб ‒ танець, шлюб ‒ діти, пастух – музикант, життя
‒ біг оленя, життя ‒ корабель, молодість ‒ крилата істота, молодість ‒
166
цвітіння тощо. Символічність у структурі макроконцепту ЛЮДИНА
забезпечено усталеними асоціаціями кохання – Ерот і кохання – Афродіта.
Естетична оцінка сфери людського буття визначається психологічними
епітетами, котрі характеризують людину як позитивного або негативного
персонажа: щасливий / нещасний, грізний, страшний, сміливий, терплячий,
добрий та інші.
Виявлено, що Теокріт значно деталізував свої описи, насичуючи тексти
анатомічною лексикою. Це дало змогу письменникові увиразнити загальну
картину, додати їй реалістичності. Із суспільної лексики поет надавав
перевагу відображенню побуту, а тому часто вживав лексику на позначення
домашніх артефактів і військових предметів. Слід зауважити, що Теокріт
намагався не порушувати законів певного жанру, тому найбільше назв зброї
використовував в епіліях ‒ малих формах епосу з міфічними сюжетами.
Насамкінець зазначимо, що суб’єктивація концепту у творах Теокріта
відбувається переважно за посередництва епітетів, порівнянь та метафор.
Крім тематичного поділу, який покладено в основу цієї роботи, виокремимо
й такі дві категорії епітетів: сенсорні та психологічні. Сенсорні, котрі
характеризують переважно зовнішність об’єкта, поділяються на зорові,
звукові, одоративні, смакові і тактильні ‒ це ознаки, котрі людина може
виявити завдяки своїм органам чуттів. Найбільшою групою є зорові епітети,
зокрема засвідчено 36 назв кольорів та відтінків. Психологічні епітети
позначаються головно семами “оцінка”, “характер”, “здібності”, “настрій”.
Вони також передають емоції та почуття людини.
Порівняння у Теокріта виражено способами, притаманними
давньогрецькій мові загалом: у формі порівняльного речення (56 фіксацій), із
використанням Genetivus comparationis (30) та порівняльних слів (29).
Особливу групу становлять паратактичні порівняння, побудовані на
принципах паралелізму. В пасторальній поезії Теокріта, до прикладу,
переважає використання суб’єктів порівнянь зі світу природи (ріки, дерева,
167
квіти, домашні тварини та дикі звірі, продукти харчування). Рідкісними є
порівняння загального характеру, де в основному використовуються типові
для античної літератури приклади з міфології. Об’єктом порівняння
переважно виступають кохані чоловік або жінка. Так, за допомогою
авторських стилістичних засобів поет, акцентуючи увагу на тій чи іншій ідеї,
розкриває своє бачення світу.
Статус ключових у тексті отримали найчастіше вживані лексеми, що
представляють певні концепти. Це зокрема “день” ‒ τό ἦμαρ / τό ἆμαρ / ἁ
ἁμέρα / ἡ ἀμέρα (20), “ніч” ‒ ἡ νύξ (20), “вода” ‒ τό ὕδωρ (28), “земля” ‒ ἁ γᾶ /
γαῖα (15), “гора” ‒ τό ὄρος / ὦρος / οὖρος (27), “вогонь” ‒ τό πῦρ (14), “дуб” ἡ
δρῦς (12), “троянда” ‒ τό ῥόδον (7), “яблуко” ‒ τό μᾶλον / μῆλον (13), “коза” ‒
ἡ ἆιξ (27), “вівця, баран” ‒ ὁ, ἡ οἶς / ὄϊς (15), “корова, бик” ‒ ὁ, ἡ βοῦς / βῶς
(23), “лев” ‒ ὁ λέων (5) і ὁ λῖς (4), “вовк” ‒ ὁ λύκος (11), “бджола” ‒ ἡ μέλισσα
(12), “людина” ‒ ὁ ἄνθρωπος (17), “чоловік” ‒ ὁ ἀνήρ (58), “жінка” ‒ ἡ γυνή
(17), “дівчина” ‒ ἡ κόρα / κούρα / κώρα (15), “серце” ‒ ἡ φρήν (20), “дух” ‒ ὁ
θυμός (15), “душа” ‒ ἡ ψυχή / ψυχά (9), “розум” ‒ ὁ νόος (15), “кохання” ‒ ὁ
ἔρως (36), “господиня” ‒ ἡ πότνα / πότνια (20), “дім” ‒ τό δῶμα (16), “волопас”
‒ ὁ βουκόλος (19), “пісня” ‒ ἡ ἀοιδή (22), “батько” ‒ ὁ πατήρ (22), “матір” ‒ ἡ
μάτηρ / μήτηρ (29), “дитина” ‒ ὁ, ἡ παῖς (62) та деякі інші.
Отже, унікальність концептосфери Теокріта виявляється у таких
аспектах:
1. Особливості індивідуального бачення світу Теокріта простежено
через базові концепти, акцентовані у макроконцептах ПРИРОДА і
ЛЮДИНА.
2. Встановлено, що для вербалізації концептів письменник застосовує
широкий спектр лексичних засобів, в основному іменників (936 лексем),
впорядковуючи їх у синонімічні ряди, словотвірні ланцюжки, гіперогіпонімічні групи, антонімічні пари.
3. Високий рівень метафоричності концептуальної картини світу поета
168
досягається вживанням розгалуженої системи художніх засобів.
4. Актуалізовано предметний, образний, асоціативний, символічний та
ціннісно-оцінний компоненти у структурі концептів.
Перспективою подальшого дослідження вважаємо більш докладний
аналіз складових концептуального простору ідилій Теокріта, виявлення його
нових особливостей, а також з’ясування звʼязків концептів із жанровою
специфікою окремих творів. Важливим буде вивчення аспектів
ідіостилістики на фонетичному, морфологічному та синтаксичному рівнях.
Ретельнішого студіювання заслуговує й тропеїстика ідилій.
Вивчення концептів у художньому творі, їхня взаємодія у структурі
художнього цілого допомагає зрозуміти світобачення не лише автора, а й
цілої епохи. Відтак, перспективним бачимо майбутнє порівняльне
дослідження художніх концептів Теокріта і відповідних культурних
концептів, що відображають менталітет цілого грецького народу в
елліністичну або іншу епоху розвитку. Проведене дослідження сприятиме
здійсненню першого повного українського перекладу ідилій, які відкриють
унікальний різнобічний світ Теокріта ще більшому колу читачів та науковців.