ЄРЬОМІНА ОЛЕНА ЮРІЇВНА. КОМПОЗИЦІЯ У СЛОВОТВОРІ ЛАТИНСЬКОЇ МОВИ: СТРУКТУРНО-ТИПОЛОГІЧНИЙ ТА СЕМАНТИЧНИЙ АСПЕКТИ

Короткий опис

ЄРЬОМІНА ОЛЕНА ЮРІЇВНА. Назва дисертаційної роботи: "КОМПОЗИЦІЯ У СЛОВОТВОРІ ЛАТИНСЬКОЇ МОВИ: СТРУКТУРНО-ТИПОЛОГІЧНИЙ ТА СЕМАНТИЧНИЙ АСПЕКТИ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТІТУТ ФІЛОЛОГІЇ
НА ПРАВАХ РУКОПИСУ
ЄРЬОМІНА ОЛЕНА ЮРІЇВНА
УДК 811.124’373.611
КОМПОЗИЦІЯ У СЛОВОТВОРІ ЛАТИНСЬКОЇ МОВИ: СТРУКТУРНОТИПОЛОГІЧНИЙ ТА СЕМАНТИЧНИЙ АСПЕКТИ
10.02.14 – класичні мови. Окремі індоєвропейські мови
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник:
кандидат філологічних наук,
доцент В.Ф. Чемес
Київ - 2016
1
ЗМІСТ
ВСТУП 5
РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЯВИЩА
КОМПОЗИЦІЇ 10
1. Проблема визначення поняття «композит» 10
1. 1. Поняття про явище композиції та основні її терміни у римських граматиків 10
1.1.1. Складне слово (композит) vs похідне слово (дериват) 10
1.1.2. Преверб (praeverbium), прийменник (praepositio), префікс (praepositio) у
тлумаченні римських граматиків 13
1.2. Терміни «композиція» і «композит» у сучасному мовознавстві 14
1.2.1. Термінологічна синонімія поняття «композит» 16
1.2.2. Класифікації способів композиції 17
1.2.3. Проблема розмежування композита і суміжних явищ 21
1.2.3.1. Відмінність композита від словосполучення 21
1.2.3.2. Композиція і афіксація 21
1.3. Розвиток латинської композитології на сучасному етапі 26
1.4. Сучасні класифікації латинських композитів 28
Висновки до І розділу 30
РОЗДІЛ ІІ. ПРОБЛЕМА ІДЕНТИФІКАЦІЇ СКЛАДНОГО СЛОВА І КРИТЕРІЇВ ЙОГО
ВИДІЛЕННЯ 32
1. Фонетичний критерій виділення композита 32
1.1.Фонетичні зміни голосних 32
1.2. Фонетичні зміни у приголосних 38
2. Етимологічний критерій ідентифікації композитів 43
2.1. Народна етимологія 45
2.2. Наукова етимологія 51
2.3. Етимологічні труднощі ідентифікації композитів і процедура визначення
композитної структури 54
2
2.4. Відновлення структури композита за лексемами романських мов 56
3. Формальний критерій виділення латинського композита 56
4. Семантичний критерій виділення композита 62
5. Функціональний критерій виділення композита 65
6. Морфологічний критерій виділення композита 66
7. Синтаксичний критерій виділення композита 67
8. Словотвірний критерій виділення композита 68
Висновки до ІІ розділу 68
РОЗДІЛ ІІІ. ТИПОЛОГІЯ ЛАТИНСЬКИХ КОМПОЗИТІВ 70
1. Словоскладання 71
1.1. Юкстапозити 71
1.1.1. Композити біномінальної структури 75
1.2. Редуплікати 79
1.3. Гіпостатичні композити 81
2. Зрощення 83
2.1. Лексикалізація у композитах-зрощеннях 87
2.2. Граматикалізація у композитах-зрощеннях 90
3. Основоскладання 93
3.1. Особливий статус префіксальних слів 93
3.2. Класифікація основокомпозитів за частиномовною віднесеністю 100
3.2.1.Прикметник 100
3.2.2. Іменник 112
3.2.3. Дієслово-основокомпозит 120
3.2.4. Числівник-основокомпозит 125
3.2.5. Прислівник-основокомпозит 125
3.3. Особливості основокомпозитного латинського словотвору 126
3.3.1. Формальні засоби творення осново композитів 126
3.3.1.2. Багатокомпонентні композити 130
3.3.1.3. Основокомпозити, утворені на базі гіпостазу і
словоскладання 131
3
3.3.2. Запозичення і калькування 132
3.3.2.1. Гібридні композити 135
3.3.2.2. Композити-кальки 136
3.3.3. Аналогія 139
4. Композиція компресивного типу 144
4.1. Композити, утворені способом абревіації 144
4.2. Усічені композити 147
4.3. Еліптичні композити 148
Висновки до ІІІ розділу 152
РОЗДІЛ ІV. СЕМАНТИКА КОМПОЗИТНИХ УТВОРЕНЬ ЛАТИНСЬКОЇ МОВИ 154
1. Структурно-семантична характеристика латинських композитів. 154
1.1. Лексико-тематичні групи композитів 154
1.2. Словотвірна продуктивність компонентів композитів 158
2. Когнітивний і етнокультурний потенціал латинських композитів 159
3. Семантичні явища у латинських композитах 165
3.1. Полісемія латинських композитів 168
3.2. Омонімія латинських композитів 172
3.3. Синонімія в латинських композитах 177
3.4. Антонімія латинських композитів 181
4. Композити латинської мови у функціонально-стилістичному вимірі 183
4.1. Історичний розвиток стилістичної диференціації латинських композитів 183
4.2. Композити як текстові маркери високого і низького стилю 187
4.3. Композиція в народній латині 188
Висновки до ІV розділу 191
ВИСНОВКИ 194
ЛІТЕРАТУРА 200
ДОДАТКИ 217
4
ВСТУП
Мова є виразником матеріальної і духовної культури народу, у мові найбільш
яскраво відображаються процеси розвитку суспільства, пов’язані з виробничою і
духовною діяльністю людини, що неодмінно проявляється у мові, передусім у її
лексичному складі. На думку відомої дослідниці О. А. Земської, завдяки словотвору мова
постійно поповнюється величезною кількістю нових слів різноманітної будови і
семантики, які відбивають всі сторони життя народу [67, 5].
Латинська мова стала не тільки основою народження романських мов, а й могутнім
джерелом майбутніх терміносистем інших мов. Тому і досі залишається актуальним
питання дослідження механізму словотворення у латинській мові. Як вважає Т. Вендіна,
«словотвір відкриває можливості для концептуальної інтерпретації дійсності. Він
дозволяє зрозуміти, які саме елементи позамовної дійсності і яким чином словотвірно
маркуються, чому вони утримуються свідомістю, бо вже сам вибір того чи іншого явища
дійсності у якості об’єкта словотвірної детермінації свідчить про його значущість для
носіїв мови. Словотвір дає можливості зрозуміти, які цінності утримує свідомість» [34,
103]. Це твердження повною мірою можна віднести до складних слів – композитів,
оскільки завдяки своїй компресованій формі вони здатні передавати найбільш вагому
інформацію. До того ж, сам механізм утворення одиниць складної структури яскраво
виявляє особливості менталітету того чи іншого народу.
Дослідження присвячене проблемі словотвірної композиції у латинській мові.
Вибір його теми обумовлений наявним протиріччям між мовно-емпіричним матеріалом і
існуючою у мовознавчих колах думкою про непродуктивність явища композиції в
латинській мові. Пор. думку французького дослідника Ф. Бівіля щодо упередженого
ставлення до її «непродуктивності»: «Іменна композиція в латинській мові страждає з
часів Античності на несприятливу упередженість. Зазвичай говорять, що вона насправді
не притаманна живим структурам мови, що, навіть коли і має місце її розвиток, то лише
під впливом грецької мови, що перш за все її царина – це літературні і наукові рівні мови»
[199, 55]. У. М. Ліндсей зазначав, що «в латинській мові складні слова не відігравали такої
великої ролі, як у грецькій» [98, 149]. Й. М. Тронський також стверджував, що «в галузі
5
іменного словотвору латинська мова відносно мало користувалася давнім способом
словоскладання, який отримав найширше застосування в числі деяких мовних гілок,
зокрема в грецькій мові» [160, 103]. Така сама думка висловлювалася А. Мейє і
Ж. Вандрієсом [236, 393], Ж. Марузо [233, 134-135], В. Ваананеном [260, 92] та іншими
вченими. При цьому дослідники, посилаючись на римських авторів, часто стверджують,
що «відмінність латинської від грецької стосовно легкості утворення складних слів
відчувалася вже римлянами» [160, 103]. Однак, аналіз наявних композитів у текстах
латинських авторів, на нашу думку, зовсім не свідчить про те, що явище композиції давні
римляни вважали чужим і не властивим латинській мові – швидше йдеться про труднощі
перекладу грецьких слів і нових понять, про проблему «добору» слів і, зокрема, про
спонтанне калькування грецьких моделей складних слів.
Незважаючи на тривалу історію вивчення латинської мови, питанню композиції у
латинській мові присвячено не так вже й багато праць. Ґрунтовні дослідження таких
учених, як Ф. Баде [191], В. Ф. Новодранової [116], М. Бенедетті [195], Р. Оніга [242],
М. Фрюї [215], присвячені переважно лише іменній композиції або ж її окремим
способам. Праць, присвячених комплексному аналізу цього явища, фактично не існує.
У нашому дослідженні поставлено завдання з’ясувати, як формувався механізм
утворення композитів у латинській мові, які типи композиції були властиві їй, як
розвивалися способи композиції протягом тривалого періоду розвитку мови і якими
особливостями вони відзначаються. Також надзвичайно важливим є питання про
поширеність цього явища у латинській мові загалом і у розмовній латинській, зокрема.
Отже, актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю теоретичного
осмислення процесів утворення композитів, потребою комплексного підходу до вивчення
системи засобів композиції, а також недостатнім опрацюванням проблем латинської
композитології як системи творення лексем складної структури, що відображає
когнітивний та етнокультурний потенціал римської цивілізації.
Зв’язок із науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у
межах загальної наукової теми Інституту філології Київського національного університету
імені Тараса Шевченка «Мови та літератури народів світу: взаємодія та самобутність»
(номер державної реєстрації 11БФ044-01).
6
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є системний аналіз явища
композиції в латинській мові в діахронному та синхронному аспектах.
Мета роботи зумовила реалізацію таких завдань:
1) здійснити аналіз наявних теоретичних джерел різної хронології (від античності до
нашого часу) щодо виділення, тлумачення, термінологічного визначення феномену
словотвірної композиції;
2) укласти алгоритм і процедуру виділення латинського композита і провести
розмежування способів композиції за критеріями опрацьованої схеми аналізу;
3) здійснити типологічну класифікацію мовних втілень явища композиції у латинській
мові;
4) проаналізувати фонетичні, морфологічні та лексико-семантичні явища, що виявляють
себе як на макрорівні – власне композитному, так і на мікрорівні – компонентному;
5) описати динаміку появи та історичного розвитку композитних лексичних одиниць
відповідно до запропонованої їх типології;
6) з’ясувати деривативні кроки в історичному розвитку латинських композитів і ступінь їх
успадкованості в романських мовах;
7) подати структурно-семантичну характеристику латинських композитів за лексикотематичними групами та їх словотвірною продуктивністю;
8) схарактеризувати семантичні явища у латинських композитах на рівні лексем і на
компонентному рівні як показників системної організації лексики;
9) з’ясувати приналежність латинських композитів до різних стилів мови в діахронічному
та синхронічному вимірах.
Об’єктом дослідження виступають композити як клас специфічних словотвірних
одиниць в історії латинської мови.
Предметом дослідження є композиція в латинській мові як сукупність історично
сформованих способів словотвору з його формальними, функціональними і
етномаркованими семантичними ознаками.
Матеріал дослідження становить укладена автором картотека засвідчених лексем
латинської мови від архаїчного періоду її існування до середньовіччя (VIII ст. до н. е. –
XIII ст.) загальним обсягом близько 5,5 тис. одиниць, об’єднаних в робочу електронну
7
базу, яка постала за результатами суцільної вибірки з лексикографічних і оригінальних
джерел. При створенні картотеки обов’язково враховувалися контекстуальні параметри
вживання відповідних лексем.
Методологія дослідження ґрунтується на концепції тяглості мовного розвитку,
соціально-культурної зумовленості мовних змін, єдності внутрішніх і зовнішніх чинників
у становленні формальних і змістових категорій латинського композитного дериватикону.
У дослідженні застосовувалися такі методи, методики і прийоми: описовий (для
виявлення загальних характеристик композита як особливої лексичної одиниці),
історичний (для аналізу динаміки формування і розвитку явища композиції як
специфічного засобу латинського словотвору), прийоми словотвірного і компонентного
аналізу (для з’ясування формальних засобів і функціональних ознак композитів),
зіставний метод (для виявлення подібностей та відмінностей композитного
словотворення у латинській та «неолатинських» мовах), прийом лінгвостатистики (для
квантитативного аналізу явищ композиції в усіх її типологізаційних ознаках).
Наукова новизна полягає у розширенні лінгвального поля об’єкта дослідження, у
залученні до аналізу лексем різної частиномовної належності (іменники, прикметники,
дієслова, займенники, числівники, прислівники). Вперше в українському мовознавстві
опрацьовується діахронний модус дослідження латинських композитів у єдності і
протиставленні їх власне словотвірних і семантичних характеристик, пропонується
словотвірна типологія композитів з аналізом феномена формальної і змістової
варіативності їх складників. Вперше в українській класичній філології композити
латинської мови досліджено в аспекті їх когнітивних та лінгвокультурних характеристик.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що результати
дослідження можуть бути використані як теоретична база подальшого вивчення феномена
композиції при екстраполяції основних засад, положень, процедур аналізу, висновків
дослідження на інші класичні мови, зокрема індоєвропейські, з метою розбудови
предметно-операційного поля словотвору як галузі лінгвістичних знань.
Практична цінність роботи полягає в тому, що її результати можуть бути
використані в університетській практиці викладання нормативних курсів «Історія
латинської мови», «Латинська лексикологія», у спецкурсах «Термінознавство»,
8
«Словотвір латинської мови», «Біологічна і медична латина», а також при укладанні
підручників і посібників з відповідних дисциплін, у лексикографічній та перекладацькій
практиці.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Комплексний аналіз латинських композитів дозволив зробити такі висновки:
Огляд наукової літератури про композити виявив широку представленість
проблематики композитології, що дозволило з’ясувати історичну спадковість таких
термінів, як «композит», «композиція», «дериват», які народилися у надрах римської
лінгвістичної думки (Варрон, Квінтилліан, Прісціан, Донат, Харізій та ін.). Разом з тим,
поняття «композиція» і «композит» у мовознавчих колах трактується неоднозначно, що
призводить до термінологічної синонімії. Аналіз концепцій різних дослідників щодо
визначення поняття «композит» і «композиція», а також підходів до класифікацій
композитних утворень виявив, що основна проблема полягає: 1) у відмежуванні
композитів від суміжних понять, таких як словосполучення і афіксація; 2) у авторському
підході до явища композиції відповідно до конкретних завдань дослідження і
типологічної приналежності аналізованої мови.
Латинська композитологія має свою історичну традицію, особливістю якої є увага
насамперед до іменної сфери. Класифікації композитів укладалися на основі
терміносистеми індійських граматиків, що призвело до значної термінологічної синонімії
у типології цього явища. Розгляд латинських композитів стосовно різної частиномовної їх
віднесеності, періоду в розвитку мови, різновидів слів складної структури, діахронічного
чи синхронічного підходів до вивчення явища композиції обумовив появу різноманітних
класифікацій, відтак єдиної цілісної класифікації латинських композитів дотепер не
існувало.
Внаслідок опрацювання теоретичних джерел зі словотвору та проекції їх положень
на емпіричний матеріал дослідження було вироблено авторське визначення понять
«композиція» і «композит». Оптимальним несуперечливим тлумаченням явища
композиції у діахронії (у нашому дослідженні – від архаїчної до середньовічної латини)
вважаємо визначення понять «композиція» і «композит» у широкому значенні.
Композиція – явище утворення лексичних одиниць складної будови, мотивоване
структурно-семантичною сполучуваністю їх складників – слів та основ. Композит – це
складна лексична одиниця, утворена об’єднанням двох чи більше слів або основ, яка має
195
нову предметну віднесеність, характеризується семантичною єдністю і функціональносинтаксичною нерозчленованістю.
Здійснена в роботі типологічна класифікація композитів латинської мови, базується
на комплексі критеріїв їх виділення, що включає фонетичний, етимологічний,
формальний, семантичний, функціональний, морфологічний, синтаксичний, словотвірний
критерії. Кожний критерій дозволив з’ясувати особливості латинських композитів як у
загальному розумінні, так і на рівні приналежності їх до різних способів композиції.
Фонетичний критерій виявив, що латинські композити мають обмеження у кількості
складів, пов’язане з природою латинського наголосу; редукція короткого голосного у
серединному складі призвела до виникнення особливої сполучної голосної ĭ (інтерфікс),
яка у більшості композитів є ознакою морфемного шва; латинським композитам
притаманне явище вокалічної рекомпозиції для усвідомлення мовцем етимологічної
прозорості лексеми. Для ідентифікації композита виявився надзвичайно плідним
етимологічний критерій, який дозволив розглянути композити з точки зору як народної
етимології, так і наукової. Спеціально опрацьовані процедури ідентифікації латинського
композита дозволили визначити його морфемний шов, компоненти, з’ясувати значення
кожного компонента, значення композита загалом. Залучені дані романських мов
дозволили з’ясувати ступінь семантичної і морфологічної єдності композитів.
Встановлено, що не всі критерії однаковою мірою можна застосувати для аналізу
різних способів композиції. Так, формальний критерій, пов'язаний з поняттям
«цільнооформленості», не можна застосувати до композитів, утворених способом
словоскладання, які можуть бути двочленними лексемами. Морфологічний критерій
виділення композита, що включає аналіз морфологічного оформлення другого
компонента, інтерфіксації, частиномовної віднесеності композита за другим компонентом,
виявився ефективним лише для аналізу основокомпозитів. Інтегральними для всіх типів
композитів виявилися семантичний, функціональний, словотвірний і синтаксичний
критерії аналізу, оскільки майже всі латинські композити характеризуються: семантичним
нарощуванням, демонструючи нове композитно мотивоване значення; особливою
номінативною функцією; номінативною відтворюваністю за певними моделями, зокрема
196
й за аналогією; здатністю сполучатися з іншими словами, а також внутрішньою
функціонально-синтаксичною нерозчленованістю.
На основі вироблених у роботі критеріїв виділення композита встановлено, що
структура композитів є неоднорідною. Застосування зазначеного комплексу критеріїв
аналізу латинських композитів з урахуванням різноманітності їх структури дозволило
укласти загальну типологію способів композиції в латинській мові: 1) словоскладання, 2)
зрощення, 3) основоскладання, 4) композиція компресивного типу.
Встановлено, що за своєю структурою латинські композити належать до
морфолого-синтаксичної композиції (словоскладання, основоскладання, композиція
компресивного типу) та до лексико-синтаксичної композиції (зрощення).
Серед композитів, утворених способом словоскладання, виділено юкстапозити,
зокрема композити біномінальної структури, що характеризуються більш вузькою
термінологічною спрямованістю, а також редуплікати і гіпостатичні композити.
Типологічною рисою для всіх композитів, утворених способом словоскладання є їх
двочленна структура і паралельне існування в мові їх компонентів як окремо вживаних
лексичних одиниць. Юкстапозити мають опорний компонент, який визначає
частиномовний показник, і залежний, який визначає синтаксичну функцію композита.
Інтегральною ознакою редуплікатів і гіпостатичних композитів є синтагматична
застиглість, однак встановлено, що вони знаходяться на різних рівнях діахронічного
розвитку: редуплікати – це архаїчний тип композиції, успадкований від індоєвропейської
прамови, і навпаки, гіпостатичні композити – «щойно народжені», а відтак і перші, і другі
мають тенденцію до витіснення їх іншими способами композиції, такими як зрощення і
основоскладання.
Латинські композити всіх способів творення демонструють архаїчний характер
морфологічної і синтаксичної структури, який проявляється: 1) в усіченні або стягненні
першого компонента (основокомпозити); 2) у явищі апофонії у другому компоненті,
спричиненої історичним силовим наголосом на початку слова (основокомпозити); 3) у
нерозвиненості флексії другого компонента кореневих композитів (основокомпозити); 4)
у наявності реліктових індоєвропейських основ у складі композитів (зрощення,
основокомпозити); 5) у поширеності nomina agentis, які являють собою найдавнішу
197
іменну форму з дієслівним значенням (основокомпозити); 6) у наявності давніх
синтаксичних конструкціяй з прийменниками і частками, інколи у постпозиції і тмезі
(зрощення, основокомпозити); 7) у регресивному порядку слідування компонентів,
особливо з атрибутивною препозицією детермінуючого члена у Genetivus (композити,
утворені способом словоскладання, основокомпозити).
Поряд з цим, з’ясовано, що у латинських композитах спостерігається активний
процес префіксалізації і суфіксалізації окремих компонентів внаслідок стягнення,
часткової десемантизації і розвитку більш абстрактного значення (словоскладання,
основоскладання, зрощення). У певній частині композитів також виявлено значну
компресію їх структури (композиція компресивного типу).
Аналіз також показав, що композити, утворені всіма способами композиції, можуть
демонструвати плинність від одного способу до іншого, з одного боку, а з другого боку –
від композитів латинської мови – до лексем (простих і складних) романських мов.
Деривативнi кроки латинських композитів можуть мати вигляд:
1) a, b → a + b (словоскладання) (argentum vivum «живе срібло» → argentum vivum
«меркурій»);
2) a, b → a + b → ab (основоскладання) (latus clavus «широка стрічка» → latus
clavus «туніка з широкою стрічкою» → laticlavium «латиклавій, широка пурпурова
стрічка на туніці; право носіння латиклавію» → laticlavius «той, що має право носити
латіклавій – тогу (і туніку) з широкою стрічкою»);
3) a, b → ab (основоскладання, зрощення) (os durum «нахабний вигляд» → oridurius
«нахабний» (основоскладання); ad amussim «за теслярською лінійкою» → adamussim
«точно» (зрощення);
4) a, b → a + b → a (b) (композиція компресивного типу) (noctua avis «нічний птах»
→ noctua avis «сова» → noctua «сова»);
5) ab (зрощення) → ab (основоскладання) (duodeviginti «вісімнадцять» →
duodevicesimus «вісімнадцятий»);
6) ab (основоскладання, зрощення) → ab (просте слово в романських мовах)
(solistitium «сонцестояння» → solstice (фр.), solstizio (іт.), solsticio (ісп.), solstício (порт.)
(основоскладання); deretro «позаду» → derrière (фр.), dietro (іт.) (зрощення);
198
7) a + b → ab (просте слово в романських мовах) (maris lucius «морська щука» →
merluche (фр.), merluzzo (іт.), merluza (ісп.) «мерлуза, хек».
Дослідженням виявлено частиномовну «спеціалізацію» способів композиції за
найбільшою репрезентацією лексем: словоскладання та композиція компресивного типу –
іменник, основоскладання – прикметник, зрощення – прислівник.
Для утворення композитів латинська мова використовує питомі словотвірні моделі,
а також розвиває одиниці вторинної номінації із суфіксальним нарощуванням, особливо в
основокомпозитах. При цьому словотвірне значення формантів у словах складної
структури ідентичне простим словам. Досить поширені у латинській мові композитикальки, а також гібридні композити творяться за словотвірними моделями власне
латинських композитів. Відповідно до усталених у мові моделей латинським композитам
властиві утворення за аналогією, найбільше представлені в основоскладанні.
Аналіз семантики латинських композитів дозволив дійти висновку, що вони
репрезентують різноманітний спектр значень як на лексико-граматичному,
категоріальному рівні, так і на власне лексичному. Аналіз словотвірної продуктивності
латинських композитів показав, що найбільш продуктивними компонентами композитів
виступають дієслова facio «робити», fero «нести», gigno «народжувати», *plek- «плести»,
ago «діяти», loquor «говорити», числівники bi- «два», tres «три», unus «один», quattuor
«чотири», decem «десять», іменники semis «половина», pes «нога», manus «рука», dies
«день», vir «чоловік», annus «рік», прислівники circum «навколо», versus «у напрямку»,
male «погано», bene «добре», прийменники de, ex «без», sub «під», con «з», in «в».
Очевидно, що ці лексеми опосередковано моделюють важливі фрагменти мовної
свідомості римлян і є відображенням їх орієнтації у просторовому, кількісному,
предметному і діяльнісному відношеннях. Разом з тим, внутрішня форма латинського
композита розкриває значення численних термінів, що відображають не тільки історичні
реалії Давнього Риму, але й історичну динаміку розвитку їх значень. Відтак, латинські
композити мають неабиякий когнітивний та етнокультурний потенціал при «декодуванні»
визначальних рис римського менталітету і цивілізації загалом.
Латинським композитам властиві ті самі семантичні явища, що й словам простої
структури, а саме: розширення і звуження значення, семантичне підкреслення,
199
конотативна і експресивна маркованість. Нове денотативне значення композита часто
характеризується переносним значенням, найчастіше метафоричністю, метонімічністю,
які виявляються у композитах, утворених різними способами композиції –
словоскладанням, зрощенням, основоскладанням і композицією компресивного типу.
Відношення полісемії, синонімії, омонімії і антонімії дуже поширені у латинських
композитах як на рівні лексем складної структури, так і на компонентному рівні. Аналіз
цих явищ дозволив зробити висновки про те, що складна структура не може бути
обмеженням для їх розвитку. Омонімія і синонімія компонентів у композитах є найбільш
поширеним типом семантичних явищ. Синонімія може спостерігатися у рядах композитів
з несинонімічними компонентами, антонімія – набагато рідше. Серед композитівантонімів майже не зустрічаються антонімічні пари у їх другому компоненті, що
спричинено особливостями основних словотвірних моделей латинського композита, а
саме – значним кількісним обмеженням прикметників, що можуть виступати у другому
компоненті.
Важливим фактором впливу на розвиток латинських композитів, як з’ясувалося, є
культурно-історичні умови розвитку самого римського суспільства. Залежно від
історичного періоду складалася і стилістична диференціація композитів у напрямку
офіційний стиль – художній стиль – науковий стиль. Однак це зовсім не означає, що
латинські композити були «обмежені» певною сферою вживання. Аналіз приналежності
композитів до різних стилів показав, що вони демонструють весь стильовий спектр: від
високого стилю до зниженого. Однак слід визнати, що оскільки йдеться про мовленнєві
явища, то в латинській мові точно провести цю диференціацію досить складно –
необхідне спеціальне дослідження цієї проблеми. Основні труднощі викликає
фрагментарність відомостей про народну розмовну мову. Однак, виділені критерії
«народності» явища композиції як зовнішні (прямі свідчення римлян), так і внутрішні
(семантико-референтні, морфолого-синтаксичні, функціонально-синтаксичні,
словотвірні), дозволяють стверджувати, що всі способи композиції виявилися
поширеними в і народній латині.
Результати дослідження спростовують упередженість певної частини мовознавців
щодо непродуктивності композиції у словотворі латинської мови