ГЕНЕЗА ОБРАЗНОЇ ПРЕДИКАЦІЇ В ЕТНОЛІНГВІСТИЧНОМУ АСПЕКТІ : ГЕНЕЗИС образной предикации В этнолингвистическом АСПЕКТЕ

Короткий опис

Волинський національний університет ім. Лесі Українки МОН України

На правах рукопису

ЖУЙКОВА МАРГАРИТА ВАСИЛІВНА

УДК [811.161.2 +811.161.1]-112 + [811.161.2 +811.161.1]’373 + [811.161.2 +811.161.1]’373.7

ГЕНЕЗА ОБРАЗНОЇ ПРЕДИКАЦІЇ В ЕТНОЛІНГВІСТИЧНОМУ АСПЕКТІ

10.02.01 — УКРАЇНСЬКА МОВА, 10.02.02 — РОСІЙСЬКА МОВА

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Науковий консультат
Мокієнко Валерій Михайлович,
доктор філологічних наук, професор

Луцьк — 2009

ЗМІСТ
Вступ 7
Розділ 1. Образна номінація в контексті антропоцентризму мови 32
1.1. Мовна номінація та її основні типи 32
1.2. Номінація та принцип антропоцентризму в мові 43
1.3. Образність вторинних номінантів 51
1.3.1. Поняття образу та образності в лінгвістичних дослідженнях 51
1.3.2. Образність та внутрішня форма мовної одиниці 57
Висновки до Розділу 1 65
Розділ 2. Культурний компонент у семантичному просторі предикатної метафори 68
2.1. Метафора і культурно мотивовані концептуальні структури 68
2.1.1. Метафоризація як лінгвокультурне явище 68
2.1.2. Базові культурні концепти як джерело метафоричних моделей 78
2.1.2.1. Метафоричне моделювання в етнолінгвістичному аспекті 78
2.1.2.2. Метафора частування у знаках вторинної номінації 84
2.1.2.3. Когнітивна історія метафоричних номінацій, що позначають обстріл з вогнепальної зброї 86
2.1.2.4. Культурні підстави застосування метафоричної моделі частування 94
2.1.3. Поняття "символ метафори" і культурна зумовленість семантики метафоричних предикатів 101
2.1.3.1. Лінгво-когнітивний статус ознак подібності в метафорі 101
2.1.3.2. "Символ метафори" образного предиката обрости 106
2.1.3.3. Поняття "символ метафори" в когнітивному аспекті 117
2.2. Взаємозв’язок образності й оцінки в предикатній метафорі 121
2.2.1. Логічні та емоційні оцінки в метафорах 123
2.2.2. Кореляція між оцінністю та образністю в семантиці предикатної метафори 128
2.2.3. Оцінка та культурна інформація в предикатній метафорі 135
2.2.3.1. Предикати докопатися / докопуватися 136
2.2.3.2. Предикати підкопатися / підкопуватися 141
2.3. Лінгвокультурна специфіка поліметафоричних предикатів 148
Висновки до Розділу 2 156
Розділ 3. генеза образних предикатів фізичних та емоційних станів людини у контексті обрядової практики 161
3.1. Слово і магічний обряд 161
3.2. Способи концептуалізації сфери почуттів та емоцій 172
3.3. Семантична деривація в напрямку "ознака рослини" → "ознака людини" 179
3.3.1. Розвиток семантики предикатів сохнути (сохнуть) та сушити (сушить) 179
3.3.1.1. Постановка проблеми 179
3.3.1.2. Базове значення та базовий концепт 181
3.2.1.3. Розвиток семантики метафори фізичного стану 184
3.2.1.4. Розвиток семантики предиката емоційного стану 193
3.3.2. Семантична еволюція російських предикатів присушить, отсушить 210
3.3.3. Розвиток образних значень предикатів в’янути (вянуть), в’ялити (вялить) 212
3.4. Семантична деривація у напрямку "ознака предмета" → "ознака людини" 216
3.4.1. Розвиток семантики образного предиката танути (таять) 216
3.4.2. Семантична евоюція образних предикатів кипіти (кипеть), горіти (гореть) 225
3.4.2.1. Основні типи сполучуваності емоційних предикатів кипіти та горіти в сучасних українській і російській мовах 226
3.4.2.2. Кипіння і горіння в магічних діях 235
3.4.2.3. Особливості семантичного розвитку образних предикатів кипіти та горіти 250
Висновки до розділу 3 260
Розділ 4. Взаємодія одиниць лексичного та фразеологічного рівнів мови в процесах вторинної номінації 263
4.1. Компресія сталих виразів як механізм утворення образних предикатів 264
4.2. Огляд компресії сталих виразів за науковими та лексикографічними джерелами 267
4.3. Характер дериваційних відношень між образними предикатами та предикатними фразеологічними одиницями 282
4.3.1. Від сталого виразу до предиката: деякі складні випадки компресії та відфразеологічної деривації 284
4.3.1.1. Генеза образного дієслова втяти (втнути) 284
4.3.1.2. Семантична еволюція українського образного дієприкметника причмелений 294
4.3.1.3. Генеза образного російського дієслова нагреть 301
4.3.2. Від предиката до сталого виразу: особливості нарощення образного предиката іменними компонентами 309
4.3.2.1. Мотиваційні відношення між предикатом влипнути та ідіомою влипнути в історію 312
4.3.2.2. Мотиваційні відношення між предикатом різати та ідіомою різати правду (рос. резать правду-матку) 316
Висновки до Розділу 4 321
Розділ 5. Механізми вторинної номінації у сфері фразеоматики 325
5.1. Діахронні аспекти фразеології 325
5.2. Механізми фразеотворення: традиційний погляд та його критика 329
5.3. Творення ідіом на основі вільних словосполучень 341
5.3.1. Метафоризація у фразеологічній сфері 341
5.3.2. Метонімізація у фразеологічній сфері 356
5.4. Утворення ідіом незалежно від вільних словосполучень: конструювання ідіом 359
5.4.1. Постановка проблеми 359
5.4.2. Ідіоми на позначення ситуацій, сприйнятих в одному перцептивному акті 362
5.4.3. Ідіоми, що позначають інтегральні ситуації 370
5.5. Типологія процесів фразеотворення 381
5.5.1. Утворення фразеологічної одиниці на основі вільного словосполучення 382
5.5.2. Комбінування фразеологічної одиниці з окремих лексем 384
5.5.3. Утворення фразеологічної одиниці шляхом трансформації плану змісту та плану вираження іншого сталого виразу 387
Висновки до Розділу 5 389
Висновки 394
Список використаної літератури 403
Наукові праці 403
Словники 452
Фольклорні та етнографічні джерела 457
Художня література 464

ВСТУП
Одним із найважливіших завдань сучасної лінгвістики є виявлення та опис механізмів взаємодії мови та мислення, адже мова, за висловом В. фон Гумбольдта, є "третім світом", що лежить між світом реалій і внутрішнім світом особистості; характер та спосіб сприйняття позамовної дійсності не може не залежати від цього "третього світу". Як зазначав Е. Бенвеніст, "ми осмислюємо світ таким, яким нам оформила його спочатку наша мова" [42, с. 36]. Уже в другій половині XX ст. у лінгвістиці спостерігається загострена увага до різноманітних проявів діади "мова" — "людина", прагнення до інтеграційного розуміння сутності мови як динамічної системи, у центрі якої знаходиться мовленнєва особистість. Підкреслюючи роль мови в житті людини та колективу, Л. Єльмслев писав: "Мова — інструмент, завдяки якому людина формує думку й почуття, настрій, бажання, волю та діяльність, інструмент, яким людина впливає на інших людей... Мова глибоко пов’язана з людським розумом. Це багатство пам’яті, успадковане особистістю та племенем, це свідомість, що нагадує та застерігає..." [123, с. 131]. Відомо, що однією з найважливіших функцій мови є пізнавально-репрезентативна (кумулятивна), яка виявляється в її здатності опосередковано висловлювати, фіксувати та зберігати результати соціально-історичного, культурного досвіду народу. Ще в XІX ст. у мовознавстві було висунена думка про те, що кожна мова є унікальною не лише за своїм фонетичним ладом, лексичним складом і граматичною системою — вона є відбиттям специфічної картини світу, витвором унікального історичного шляху, який пройшов народ, що нею говорить, а водночас віддзеркаленням його духовного життя, менталітету та системи цінностей. Напрямок, започаткований В. фон Гумбольдтом та О.О. Потебнею, — вивчення різноманітних зв’язків між мовою та національною культурою — у лінгвістичних дослідженнях кінця XX ст. став особливо актуальним, що спричинило відродження етнолінгвістики, формування неогумбольдтіанства та становлення лінгвокультурології — "наукової дисципліни, що досліджує втілені в живому мовленні національну мову, матеріальну культуру та менталітет" [386, с. 216].
Сучасний рівень лінгвістичної науки потребує комплексного підходу до мовних одиниць, у якому, по-перше, поєднані прийоми традиційних (описових, порівняльних) досліджень мовного матеріалу з новітніми когнітивними та етнолінгвістичними методиками, по-друге, аналіз синхронного рівня доповнюється аналізом мовних явищ у діахронії, тобто статика розглядається як частковий вияв та реалізація динаміки, по-третє, виявлення типових мовних процесів (описуваних у вигляді схем чи моделей) супроводжується докладним обстеженням унікальних, поодиноких мовних явищ — "атомарним" підходом до мовного матеріалу, що дозволяє максимально повно описати специфіку як найбільш характерних, продуктивних виявів лінгвістичних процесів, так і малопомітних, нерегулярних явищ. Актуальною лінгвістичною проблемою є аналіз когнітивних процедур, завдяки яким мовці можуть не лише оперувати готовим, набутим раніше знанням та орієнтуватися у світі, а й породжувати нове знання та втілювати його в семантиці мовних одиниць. Дослідження мисленнєвої діяльності, на думку когнітологів, стає можливим саме завдяки наявності у мові їхніх результатів — одиниць лексичного та фразеологічного рівня. Як зауважує О.Б. Нікіфорова, саме в нових словах та значеннях, у напрямках семантичних змін об’єктивуються "латентні механізми когнітивної діяльності людини" [281, с. 8]. Отже, особливої ваги в новій, антропоцентричній, парадигмі набуває питання про дії механізмів породження нових знаків мови, зв’язок цих процесів з історичним надбанням мовно-етнічного колективу, відбиття в семантичній структурі слова культурних, зокрема й національно-специфічних, змістів.
Утворення нових мовних одиниць і трансформація семантики вже наявних у мові є одним із виявів мовної динаміки, ознакою невпинного процесу розвитку мовної системи. Науковці слушно зазначають, що знаки вторинної номінації "характеризуються взаємодією мовного, комунікативного, психічного та культурного аспектів" [2, с. 157]. Всебічне дослідження генези знаків вторинної номінації неможливе без урахування їхньої зумовленості культурними явищами, без пошуків тих національно-специфічних чинників, які позначилися на їхній семантичній своєрідності. Адже в одиницях мови відображені не самі по собі явища дійсності, а спосіб їх бачення і сприйняття, тобто результат концептуалізації світу, характерний для носіїв певної етнічної культури. Вивчаючи давні стани мови, наголошує В.В. Колесов, "ми повинні зрозуміти те, що саме і яким чином колись відкривали для себе наші предки, відновити, хоча б у загальних рисах, картину їхнього пізнання світу й пояснити собі ці досягнення як успіх цивілізації та людського духу в їх національних формах" [204, с. 8]. Як справедливо зауважила Т.Б. Лукінова, "успішний розвиток слов’янської порівняльно-історичної лексикології вимагає широкого залучення екстралінгвальних чинників" [248, с. 119]. Якщо мовний та комунікативний (прагматичний) аспекти семантики одиниць мови часто є об’єктом інтересів лінгвістів і ґрунтовно вивчаються віддавна, то культурний аспект значення став предметом дослідження лише в останні десятиліття. На його виявлення й аналіз скеровані зусилля фахівців, що працюють у ділянці етнолінгвістики, яка, за визначенням С.М. та М.І. Толстих, "вивчає мову через призму людської свідомості, менталітету, побутової та обрядової поведінки, міфологічних уявлень та міфопоетичної творчості" [СД 1, 5]. М.І. Толстой, засновник радянської школи етнолінгвістики (70-і роки ХХ ст.), розумів її як самодостатній напрямок мовознавства, який вивчає різні форми взаємодії мови й народної культури і вбирає в себе діалектологію, фольклористику та історію мови.
Як зазначає О.В. Юдін, російська (радянська) етнолінгвістика суттєво відрізняється від відповідного напрямку в американській науці, сформованого працями Ф. Боаса, Е. Сепіра, Б. Уорфа, Е. Дюркгейма, Б. Малиновського, З. Харриса та ін., що ставили за мету осягнути специфіку етнічних культур через етнічні мови та досліджувати мовленнєві повідомлення в культурному контексті. Основну відмінність американського та російського напрямків в етнолінгвістиці О.В. Юдін бачить як у самих завданнях, що ставлять перед собою представники школи, так і в наукових методах, якими ці завдання розв’язують: "Основні риси [етнолінгвістики] у версії Толстого — дослідження народної культури слов’ян у поєднанні з акцентом на історичний (діахронний) та генетичний аспект досліджень" [474, с. 410]. Таким чином, однією зі сфер зацікавлень представників російського напрямку етнолінгвістики є народна культура як знакова система та сукупність використаних у ній культурних кодів, серед яких провідна роль належить мовному. Таке спрямування досліджень, зокрема, реалізоване в багатотомному енциклопедичному виданні "Слов’янські древності", що створюється великим колективом московських дослідників, див. [СД], у ґрунтовних монографічних працях О.В. Бєлової "Етнокультурні стереотипи в слов’янській народній традиції" [39], О.В. Гури "Символіка тварин у слов’янській народній традиції" [113], Т.О. Агапкіної "Міфопоетичні основи слов’янського народного календаря" [3], Л.М. Виноградової "Народна демонологія та міфо-ритуальна традиція слов’ян" [88], І.О. Сєдакової "Балканські мотиви в мові та культурі болгар. Родинний текст" [344] та ін., у яких аналіз спрямований переважно від фактів народної культури до фактів мови.
Етнолінгвістика активно застосовує до свого матеріалу ті прийоми і методи, які плідно використовуються в інших галузях мовознавства, зокрема, діахронний аналіз, виявлення парадигматичних та синтагматичних відношень між компонентами системи, побудову бінарних опозицій та ін. Як зауважує С.М. Толстая, це стає можливим завдяки тому, що між мовою та культурою є глибокий внутрішній зв’язок: "Принципова спорідненість культури й мови як двох систем, що подібним чином організовані й однаково функціонують, дозволила застосувати до матеріалу традиційної культури концептуальний апарат та методи лінгвістичного дослідження, починаючи від прийомів лінгвістичної географії, мовної реконструкції, семантики й синтаксису та закінчуючи поняттями й методами лінгвістичної прагматики, теорії мовленнєвих актів, когнітивної лінгвістики, концептуального аналізу" [406, с. 8]. На перший план при етнолінгвістичному підході до мовних явищ виходить етнокультура, яка, за словами М.Ф. Алефіренка, є "душею народу, що відбиває своєрідність його світогляду, світосприйняття та світорозуміння, які стимулюють, програмують, регулюють і відтворюють діяльність та поведінку людей певної культурно-мовної спільноти" [2, с. 16].
Разом з тим для слов’янського напрямку сучасної етнолінгвістики характерна висока увага до мовних явищ, які розглядаються як результат взаємодії законів внутрішньомовної еволюції та позамовних чинників, таких, як традиції матеріальної культури, історичні реалії, система духовних цінностей та пріоритетів, стиль мислення, ментальність ("дух народу" за В. фон Гумбольдтом), обрядовість, вірування та ін. Як зауважує О.Л. Березович, для дослідників етнолінгвістичного напрямку визначальним є постулат про ізоморфізм мови та культури. "Етнолінгвістичні дослідження в будь-якому випадку є комплексними. Вони можуть бути скеровані або на опис того чи того фрагмента традиційної картини світу за даними різних культурних кодів, або на виявлення специфіки відбиття духовної культури в мові (на тлі інших культурних кодів)" [44, с. 7—8]. Таке розуміння завдань етнолінгвістики, на нашу думку, вимальовує широкі перспективи цієї галузі науки, яка здатна об’єднати матеріал та проблематику традиційних лінгвістичних дисциплін (діалектології, фразеології, історичної лексикології, топоніміки, антропоніміки, етимології) із завданнями, що виходять за їх межі і розв’язані в дослідженнях з етнології, історії, релігієзнавства, археології, когнітології, семіотики, фольклористики та інших гуманітарних наук.
Так, комплексний підхід до вивчення культурного та мовного матеріалу в їх тісному взаємозв’язку представлений у двох монографіях російських науковців В.В. Іванова та В.М. Топорова "Слов’янські мовні семіотичні моделюючі системи: древній період" [176], "Дослідження в області слов’янських древностей: лексичні та фразеологічні питання реконструкції текстів" [177], де генеза фактів архаїчної народної культури ставиться у відповідність до семантики мовних одиниць. Одним з результатів етнолінгвістиних праць має стати відтворення фрагментів архаїчної (дохристиянської) картини світу. Як зауважив М.І. Толстой, цей напрямок "оперує передусім історично значущими фактами, … намагаючись у сучасному матеріалі виявляти та історично витлумачувати факти й процеси, доступні історичному впорядковуванню" [412, с. 28]. На діахронній спрямованості етнолінгвістичних досліджень (на противагу студіям з лінгвокультурології) наголошує також і В.М. Телія, яка поділяє погляди М.І. Толстого: "У центрі інтересів лінгвокультурології — дослідження й опис взаємодії мови і культури в діапазоні сучасної культурно-національної самосвідомості та її знакової презентації. Ця синхронна орієнтація суттєво відрізняє її від етнолінгвістики... Її [етнолінгвістики] основні завдання зводяться до реконструкції за даними мови відбиття в мові культурних, народно-психологічних та міфологічних уявлень … у діахронному русі" [387, с. 16].
У зв’язку з тим, що в сучасній східнослов’янській лінгвістиці існує декілька різних підходів до розуміння етнолінгвістичної проблематики, напрямків, об’єктів та завдань цієї науки, вважаємо за необхідне визначити місце нашого дослідження серед інших праць етнолінгвістичного спрямування, окреслити його ракурс та методологічні напрямки. Ми виходимо з розуміння мови як відкритої, динамічної, різнорівневої системи, утвореної внаслідок пізнавальної діяльності етнокультурної спільноти, відбиває її світосприйняття, систему цінностей, настанов та історичний досвід. Головним об’єктом дослідження є мовні одиниці лексичного і фразеологічного рівнів, які розглядаються в динамічному аспекті, в плані їх виникнення, становлення й розвитку. Отже, ми робимо акцент на діахронному підході до мовних одиниць, на виявленні тих антропокультурних чинників та ментальних процедур, що сприяли генезі та еволюції їх плану змісту та плану вираження. Ми бачимо своє завдання в тому, щоб, говорячи словами М.І. Толстого, "історично витлумачувати факти й процеси" в мовній системі, вписуючи їх у широке культурне тло. Таким чином, у співвідношенні "мова" — "традиційна народна культура" чільну роль буде відведено першому компоненту, тоді як другий буде служити чинником, наділеним пояснювальною силою.
Ознайомлення з масивом праць сучасних східнослов’янських етнолінгвістів дозволяє дійти висновку, що предметом аналізу в етнолінгвістичному ключі найчастіше стають мовні одиниці, безпосередньо пов’язані з традиційною народною культурою: номінації обрядів та їх компонентів, назви рослин і тварин, космічних та ландшафтних об’єктів, предметів побуту, теологічних та демонологічних персонажів, див. роботи українських науковців П.Ю. Гриценка, Й.О. Дзендзелівського, Т.Б. Лукінової, В.В. Жайворонка, В.Л. Конобродської, Н.В. Хобзей, О.В. Юдіна, В.М. Мойсеєнка, Г.М. Яворської, російських етнолінгвістів М.І. Толстого, С.М. Толстої, О.В. Бєлової, О.Л. Березович, Т.І. Вендіної, С.О. Кошарної, О.О. Черепанової, Л.М. Виноградової, О.Є. Левкієвської, С.Є. Нікітіної, А.Ф. Журавльова, А.Л. Топоркова, Т.В. Цив’ян, В.В. Колосової, М.О. Єрьоміної, білоруських дослідників Г.П. Цихуна, О.М. Руденко, М.П. Антропова, Т.В. Володіної, В.А. Маслової, а також представників польської етнолінгвістичної школи на чолі з Є. Бартмінським, найвідомішим науковим проектом яких є багатотомний "Словник народних стереотипів та символів" [493], [494]. Науковці постійно наголошують на кумулюючій функції іменної лексики, її ролі у формуванні мовної картини світу: "Картина світу знаходить своє відбиття вже в самому факті йменування того чи того об’єкта дійсності окремим мовним знаком" [408, с. 192]. "Слова, — пише Є. Бартмінський, — є кристалами, які переломлюють у собі образ світу та поєднують його окремі аспекти; слова пов’язані мережею відношень з іншими словами, з предметами, з людиною, з фактами її власної історії та історії всіх носіїв мови" [37, с. 25]. Центральна позиція слова як конденсатора культурного досвіду визначає і прийоми аналізу лексики як джерела інформації про традиційну народну культуру. Як пише О.Л. Березович, знання про світ можуть відбиватися через такі аспекти слова, як "внутрішня форма; дериваційні зв’язки; концептуальне ядро значення; конотації, типова (узуальна) сполучуваність; парадигматичні зв’язки (синонімія, антонімія і т. п.); “вільна” текстова сполучуваність; асоціативні зв’язки" [44, с. 34].
Крім іменних лексем, об’єктом етнолінгвістичних досліджень стають одиниці фразеологічного рівня як такі мовні знаки, що відбивають специфіку народного світобачення, особливості категоризації та інтерпретації світу носіями традиційної культури (див. праці М.Ф. Алефіренка, А.М. Баранова, Д.О. Добровольського, Л.Г. Золотих, С.В. Кабакової, Л.В. Ковальової, В.І. Коваля, М.Л. Ковшової, О.П. Левченко, В.М. Манакіна, В.М. Мокієнка, І.О. Подюкова, С.М. Толстої, В.М. Телія, О.О. Селіванової, В.Д. Ужченка та ін.).
Значно рідше в етнолінгвістичному аспекті вивчається не іменна, а предикатна лексика, яка вербалізує фрагменти концептосфери абстрактної природи. Як відомо, термін "предикат" потрапив у лінгвістику з логіки, де він позначає один із двох необхідних компонентів судження [246, с. 392], [368, с. 354]. У сучасному мовознавстві "предикат" розуміють у двох сенсах: по-перше, як структурно-пропозитивну, а по-друге, як семантико-функціональну одиницю. В першому випадку предикатом називають центральний елемент пропозиції (мовної моделі ситуації), яка має певну кількість обов’язкових учасників із типізованими ролями (агент, пацієнс, адресат, інструмент, засіб, місце і под.). Цим типізованим ролям у семантичній структурі предиката відповідає декілька валентностей, див. докладніше праці [16, с. XXVIII], [390], [54, с. 23—25]. У другому розумінні предикати (інакше — ознакові, нереферентні слова) протиставляються іменам, тобто номінативним (предметним, референтним) одиницям мови як знаки з характеризуючою функцією — знакам з функцією найменування, див. основні ознаки цього протиставлення у ґрунтовній праці Н.Д. Арутюнової [18]. Розмежування імен та предикатів є базовою опозицією в межах як словника, так і граматичного рівня мови. Предикатам належить важлива роль не лише в оформленні думки й вербалізації пропозиції (судження), а й у накопиченні і трансляції в часі культурно-історичного досвіду народу. Повнозначні одиниці мови, що мають непредметне значення, служать для фіксації "всіх понять, які склалися в кожного народу в ході його пізнавальної, трудової, соціальної та духовної діяльності і які визначають спостереження, судження, думки та оцінки, що виражаються в мові і що їх мовці повідомляють один одному" [18, с. 189].
Наше дослідження, продовжуючи й розвиваючи проблематику взаємодії мови та народної культури, спрямоване на образні дієслова та дієслівні фразеологічні одиниці предикатної природи. Під фразеологічною одиницею (далі ФО) ми, слідом за більшістю дослідників фразеології, розуміємо "роздільнооформлену одиницю мови, що є стійким, повністю або частково семантично перетвореним складним знаком" [260, с. 11]. З метою лаконічного найменування об’єкта дослідження — предикатів лексичного та фразеологічного рівнів мови — ми запроваджуємо термін "предикація" в його нестандартному значенні. Під предикацією ми розуміємо не тільки процес приписування ознаки певному суб’єктові, а й сукупність мовних одиниць, що можуть виступати у предикативній функції в структурі висловлювання. Застосоване в нашій роботі використання терміна "предикація" аналогічне стандартному вживанню терміна "номінація", який одночасно позначає і процес номінування явищ позамовної дійсності, і самі одиниці мови, що виконують цю функцію, див. [246, с. 336]. Таким чином, "предикація" у сенсі, прийнятому в роботі, — це будь-які предикатні одиниці мови (дієслова, прикметники та дієприкметники, предикативи, предикатні фразеологічні одиниці), що виконують характеризуючу функцію щодо позамовних сутностей, названих іменною (референтною) лексикою.
На відміну від іменної лексики, предикатні одиниці служать знаками для згорнутих ситуацій і, як показали дослідження в галузі лексичної семантики (Ю.Д. Апресян, А. Вежбицька, Ф.С. Бацевич, Л.М. Васильєв, В.М.Манакін, О.В. Падучева, Г.І. Кустова, Анна А. Залізняк, О.Д. Шмельов та ін.), мають складну, багаторівневу семантичну мікроструктуру. Специфіка образних предикатів як знаків вторинної номінації значною мірою зумовлена саме лінгвокультурними чинниками, що впливають на спосіб концептуалізації конкретного явища дійсності та його місце у мовній картині світу того чи того етносу.
Дослідження вторинної номінації неможливе без звернення до діахронної проблематики, без аналізу минулих станів мовної системи. Як писав О.М. Трубачов, етимологічні зв’язки слова та трансформації його значення не лише викликають історичний інтерес, вони дають "ключ до розуміння сучасної семантики слова, де може відтворюватися етимологічне значення" [424, с. 116]. На важливості вивчення та осмислення будь-яких закономірностей семантичної деривації мовних одиниць наголошує і Ж.Ж.Варбот: "Уявляється, що корисно, якщо й не для семантики, то для потреб … етимології, постійно узагальнювати накопичений нею … досвід семантичного анализу, точніше, відомості про закономірності змін значень лексем" [72, с. 20]. Тому в нашому дослідженні постійно робиться наголос на механізмах переходу від одного значення до іншого, на процесах мовної динаміки, на реконструкції всіх можливих етапів генези семантики мовних одиниць. Ці проблеми зближують діахронну етнолінгвістику з етимологією, одним із завдань якої є відтворення вихідного значення (етюмона) та всіх етапів семантичних переходів у межах лексеми.
Знаки вторинної номінації часто співіснують у мові з тими одиницями, що послужили мотиваційною основою їхнього семантичного розвитку; таким чином, перед дослідниками постає проблема полісемії мовних знаків як системного явища. В лінгвістиці ХХ ст. домінує погляд на багатозначну лексему як на цілісну одиницю лексичного рівня мови, що складається з окремих лексико-семантичних варіантів (термін О.І. Смирницького), пов’язаних між собою мотиваційними зв’язками. Лінгвістами були запропоновані класифікації моделей переосмислення слів, виявлені різноманітні чинники, що сприяють (чи не сприяють) розвитку регулярної багатозначності (Є.Л. Гінзбург, О.О. Тараненко, Анна А. Залізняк, О.О. Кретов, Е.В. Кузнєцова, О.В.Падучева, Р.Й. Розіна, Й.А. Стернін, А.П. Чудінов, Н.П. Тропіна та ін.). Зростає інтерес науковців до процесів породження сенсу, створення нових значень на основі наявних у мові, до виявлення системності подібних семантичних трансформацій. Актуальним є розроблення методик дослідження регулярної полісемії. Ми розглядаємо полісемію в когнітивному аспекті, акцентуючи увагу не на питаннях класифікації наявних значень, а на прийомах й способах утворення нових значень, інтерпретуючи ці процеси як історичні явища. На необхідності вивчення полісемії саме в діахронному плані наголошують чимало дослідників, пор. думку, висловлену В.В. Виноградовим: "У синхронній тотожності слова є відгомін його минулих змін та натяки на майбутній розвиток … Синхронне та діахронне — лише різні сторони того ж історичного процесу" [85, с. 17].
Полісемія в лексичній системі мови може виникати і як одиничне, унікальне явище, що не вписується в схеми регулярних моделей. Такі випадки, що часто залишаються поза увагою дослідників саме через свою одиничність, потребують уважного вивчення і можуть послужити джерелом важливої інформації про механізми мислення та сенсотворення. На нашу думку, інтенсивне вивчення семантичних процесів у лексичній та фразеологічній системах має бути скероване не лише на типові моделі семантичної деривації, а й на унікальні випадки семантичного розвитку, що реалізуються в нечисленних групах мовних одиниць, інколи навіть в одному-двох випадках (передусім це стосується одиниць фразеологічного рівня мови, оскільки вони часто проходять унікальний шлях розвитку). Високими зразками такого інтенсивного, інтеграційного підходу до генези знаків вторинної номінації є дослідження В.В. Виноградова, Б.О. Ларіна, В.М. Мокієнка.
Традиційно чільне місце серед цих механізмів, що породжують полісемію, відводиться метафоризації. Сучасні семасіологія та когнітивістика (Дж. Лакофф, М. Джонсон, Н.Д. Арутюнова, В.М. Телія, А.М. Баранов, Д.О. Добровольський, Ю.М. Караулов, І.М. Кобозєва, О.С. Кубрякова, Р.Й. Розіна, Г.М. Скляревська, О.О. Селіванова та ін.) розглядають метафоризацію як базову мисленнєву операцію над знанням, що зберігається в концептосфері людини та колективному досвіді народу, а також як важливий спосіб пізнання й пояснення світу. "Людина не лише виражає свої думки за допомогою метафор, а й думає метафорами, творить за допомогою метафор світ, у якому живе" [462, с. 11]. Попри величезну кількість наукових праць, присвячених метафоризації, у її вивченні залишається чимало білих плям. Особливо актуальним, на нашу думку, є дослідження метафоричних одиниць, які характеризуються так званою "стертою" образністю, в силу чого носії сучасної мови перестають відчувати їх колишню семантичну двоплановість. Проте саме у стертих метафорах у ході діахронного аналізу можна виявити яскраве національно-культурне підґрунтя, що дає вагомі докази зумовленості семантики мовних одиниць світоглядом та ментальністю певного етнічного колективу.
У лінгвістичній науці дедалі більшого поширення набуває думка про те, що лексику та фразеологію не можна вивчати як дві самостійні підсистеми мови, оскільки в них діють загальні еволюційні тенденції, спільні закономірності функціонування та розвитку. Єдність лексичної та фразеологічної підсистем мови виявляється у постійній взаємодії їхніх одиниць, які беруть участь у мотиваційно-дериваційних процесах у межах лексико-фразеологічної підисистеми мови, що зрештою приводить до збагачення обох підсистем. Однак не всі аспекти цієї взаємодії вивчаються однаково активно; якщо в сучасній русистиці плідно досліджується явище відфразеологічної деривації — як на рівні наповнення дериваційних гнізд, так і на рівні побудови продуктивних моделей деривації (див. праці М.Ф. Алефіренка, О.М. Єрмакової, М.А. Алексєєнка, О.В. Петрова, Т.П. Бєлоусової та ін.), то у вивченні двох різноскерованих процесів — компресії (редукції) предикатних фразеологізмів, а також нарощення образного предиката іменними компонентами — ще не спостерігається вагомих наукових досягнень.
Як відомо, особлива роль у маніфестації національно-культурної специфіки засобами мови належить саме фразеології, проте абсолютизація цього положення може спричинити зменшення уваги науковців до культурного навантаження, яке несуть у собі одиниці лексичного рівня мови. Разом з тим очевидно, що значна частина образних номінацій лексичного рівня має глибокі культурні корені, лексика, поряд з фразеологією, також виступає у ролі мовного пласта, насиченого екстралінгвальною інформацією, а тому її вивчення може стати цінним джерелом знань про архаїчні стани культури. На культурному аспекті лексичної семантики, на ролі лексичних одиниць у фіксації колективних культурних здобутків наголошує В.Б. Касевич: "Мовна семантика (як правило, майже завжди) відбиває архаїчну картину світу, актуальну для прастанів культури. Мова консервативна, що абсолютно необхідно для забезпечення тяглості в існуванні суспільства, і вона — включно з семантикою — змінюється помітно повільніше, аніж знання про світ" [192, с. 14]. Тому лексика (передусім образна) поряд з фразеологією має стати важливим джерелом реконструкії культурної спадщини народу.
Вибір для дослідження двох близькоспоріднених мов зумовлений спільністю еволюційних механізмів, що діють у сфері семантичної деривації; спільністю тих архаїчних світоглядних підвалин носіїв української та російської мов, що значною мірою визначають їхню мовну картину світу; неможливістю розмежувати деякі процеси вторинної номінації та співвіднести їх з конкретною мовою. В українській і російській мовах простежуються спільні явища, що сягають корінням різної часової глибини; через брак писемних фіксацій важко або й неможливо встановити час виникнення певного мовного явища та його мовну приналежність.
Актуальність теми дослідження визначає його проблематика, що перебуває на одному з головних напрямків розвитку сучасного мовознавства, — виявлення та вивчення різноманітних зв’язків мови, мислення й духовної культури. Актуальність зумовлена також активізацією у слов’янському мовознавстві етнолінгвістичних досліджень, які мають на меті характеристику та аналіз конкретних мовних проявів співвідношення "мова" — "традиційна народна культура", а також потребою у вивченні в етнолінгвістичному аспекті тих мовних одиниць, які позначають культурно значущі та національно-специфічні концепти. Подібні праці набувають особливої ваги в межах нового — когнітивного — напрямку розвитку лінгвістичної науки. Наш внесок у проблему вивчення динаміки розвитку лексичної та фразеологічної систем бачимо в реконструкції лінгвальних процесів з позицій етнолінгвістики. Тому базою, на яку спирається наше дослідження, стають не лише різноманітні мовні дані, а й фольклорні твори, народні вірування, описи обрядів та ритуалів, традиційних для народної культури видів діяльності, звичаєвого права, побутової поведінки, мовленнєвого етикету, які традиційно досліджуються у фольклористиці, етнографії та культурології.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в межах проблематики кафедри прикладної лінгвістики Волинського національного університету ім. Лесі Українки. Тема дослідження затверджена на засіданні бюро Наукової ради "Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності" Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 26.06.2007 (протокол № 3).
Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у виявленні та аналізі механізмів вторинної номінації, внаслідок дії яких у лексичній і фразеологічній системах двох споріднених мов з’являються образні предикати та предикатні фразеологізми, а також зумовленість цих процесів традиціями та практикою української та російської народної культури. Попри те, що в роботі окремо аналізується внутрішньослівна семантична деривація та механізми фразеологізації, мета роботи полягає в тому, щоб показати єдність когнітивно-дискурсивних механізмів, які беруть участь у процесах вторинної номінації.
Відповідно до мети дослідження визначено такі завдання:
1. Схарактеризувати особливості етнолінгвістичного підходу до вивчення динаміки мовних одиниць лексичного та фразеологічного рівнів.
2. Описати метафоризацію предикатів як мисленнєвий процес, зумовлений специфікою колективної етнокультурної свідомості, виявити роль світоглядного чинника в метафоризації предикатів та вільних словосполучень.
3. Проаналізувати місце метафоричних моделей в когнітивній теорії метафори, на конкретному матеріалі визначити роль базових культурних концептів при метафоризації, виявити каузативний зв’язок між одиницями різних граматичних класів, залучених у метафоризацію семантичного поля.
4. Визначити зміст поняття "символ метафори" в концептуально-когнітивному аспекті, виявити роль символу метафори при метафоризації предикатів, а також його джерела та межі варіювання.
5. Виявити специфіку поліметафоризації предикатів як лінгвально-ментального процесу, що приводить до утворення декількох метафоричних одиниць концептуально віддалених сфер досвіду; схарактеризувати різні типи поліметафоризації.
6. Визначити типи оцінок у структурі предикатної метафори, описати випадки незбігу логічної та емоційної оцінки, виявити національно-культурну зумовленість емоційних оцінок у метафорі.
7. Визначити способи та характер впливу магічної практики на внутрішньослівну деривацію предикатів, співвіднести акціональну та вербальну частини магічних обрядів.
8. Виявити відносну продуктивність різних процесів семантичної трансформації у сфері предикатної лексики.
9. Схарактеризувати різноспрямовані процеси взаємодії одиниць лексичної та фразеологічної підсистем мови при породженні знаків вторинної номінації, зокрема, проаналізувати явище компресії ідіом, виявити зумовленість відфразеологічної деривації культурними чинниками.
10. Проаналізувати та описати культурні й когнітивні основи неметафоричних механізмів породження одиниць фразеологічн

Список літератури

ВИСНОВКИ
Лексичній та фразеологічній системам української та російської мови властиві такі засадничі ознаки: відкритість, динамізм та антропоорієнтованість. Остання ознака виявляється у вибірковій вербалізації тих фрагментів дійсності, які для певного мовно-культурного колективу мають високу релевантність.
Вивчення семантичних процесів у лексичній та фразеологічній системах з точки зору принципів етнолінгвістики та на основі її методик виявляє свою вищу продуктивність у порівнянні з традиційними діахронними дослідженнями лексичних одиниць, оскільки залучення широкого світоглядно-культурного тла (інформації про форми та способи господарювання, ведення військових дій, промислів, торгівлі, календарних й оказіональних обрядів, традицій та вірувань, побутової поведінки тощо) дає надійні підстави для реконструкцій процесів номінації, що відбувалися в минулому. Етнолінгвістичні дослідження мають багато дотичних питань з такими галузями мовознавства, як семасіологія, діалектологія, етимологія, історія мови, текстологія, а крім того, оперують даними суміжних дисциплін: фольклористики, етнографії та етнології, антропології, історії, палеографії, що дозволяє досягнути високого рівня достовірності отриманих результатів.
В українській та російській мовах діє декілька семантичних механізмів, які приводять до утворення образних знаків вторинної номінації — предикатів та предикатних ідіом. Універсальним прийомом виникнення образних значень є метафоризація, розглядувана в сучасних когнітивних дослідженнях не лише як процес перенесення найменування, а як базова мисленнєва операція над знанням, яка структурує реальний досвід колективу, допомагаючи людині розуміти предмети, явища й події навколишнього світу, а також й себе саму як фізичну та духовну сутність. При породженні метафори мовець здійснює зіставлення двох понятійних сфер, виявляє між ними ознаки подібності, внаслідок чого об’єкт, що метафоризується, збагачується новими уявленнями, пов’язується різноманітними асоціативними зв’язками із засвоєними раніше сферами досвіду. Метафоризація заторкує найфундаментальніші культурні цінності певного народу, відбиває архаїчні світоглядні настанови й менталітет. Для осмислення базових культурних концептів, таких як "ЛЮДИНА", "ВСЕСВІТ", "ЖИТТЯ", "СМЕРТЬ", "МОВЛЕННЯ", "ДУША", "РОЗУМ", "КОХАННЯ", залучаються не окремі, ізольовані концептуальні структури, а цілісні концептосфери, в яких зберігається інформація про засвоєний конкретний (чуттєвий чи соціальний) досвід. Зближення при метафоризації цілих фрагментів досвіду, що виявляється у використанні знаків одної сфери для номінації іншої, називають метафоричним моделюванням. Ознакою універсальності метафоризації в ході пізнання світу є поширеність метафоричних моделей як на рівні сучасної свідомості (у сфері політичної чи комп’ютерної метафори), так і на рівні міфопоетичної свідомості, яка сягає своїм корінням у добу індоєвропейської мовної спільності. У мовній традиції для осмислення значущих концептів часто застосовується не одна, а декілька метафоричних моделей, за допомогою яких інтерпретуються різні аспекти певної ментальної структури.
У ході нашого дослідження виявлено специфіку метафоричної моделі "обстріл з вогнепальної зброї" — це "частування гостя", яка має більше поширення в українському фольклорному та художньому дискурсі в порівнянні з російським. У метафоричний процес, що відбувається за типовою для певної мови метафоричною моделлю, залучаються мовні одиниці з різною семантикою та з різними граматичними характеристиками. З одного боку, це дієслова, що позначають пригощання та обдаровування гостя (укр. пригостити, почастувати, привітати, рос. попотчевать, угостить), а з другого іменники — назви харчів, які своїм кольором, розміром, формою нагадують порох, кулі й гарматні ядра (пшоно, мак, сливи, галушки, кавуни). Основою для зближення ментальних образів двох ситуацій стають їхні спільні ознаки, виявлені свідомістю мовців в ході когнітивних процедур. Серед них домінує передача певного об’єкта від суб’єкта до адресата (у випадку пригощання — це їжа, у випадку військових дій — кулі чи гарматні ядра), а також аксіологічне протиставлення двох соціально-культурних ролей (гостя і господаря). На формуванні метафоричної моделі військових дій як частування вплинув добре засвоєний культурний сценарій, що визначає поведінку протиставлюваних сторін, проте в ході метафоризації відбулася трансформація оцінного навантаження, притаманного базовому концепту "ДАР". Внаслідок цього метафоричні вирази набули іронічного забарвлення, зросла їхня експресивна напруга. У виборі мовних засобів для експлікації значень, що співвідносяться з обстрілом супротивника, проявляється висока релевантність концептів "ГІСТЬ" та "ДАР" у східнослов’янських традиційних культурах.
Важливу роль у процесах метафоризації відіграє символ метафори, який ми розуміємо як сукупність елементів подібності, виявлених свідомістю носія мови між об’єктами донорської та реципієнтної зон, наслідком чого стає можливим перенесення найменування з об’єкта (ситуації) донорської зони на об’єкт (ситуацію) реципієнтної зони. Потреба в понятті "символ метафори" та його ефективність зумовлюються тим, що метафора часто буває семантично розмитою, дескриптивно неокресленою, синкретичною, а ознаки концепту донорської зони, на основі яких відбувається метафоричне перенесення, можуть сильно варіюватися. Внаслідок експлікації символу метафори в ході дослідницьких процедур з’являється можливість не лише "проанатомувати" вторинний зміст лексеми, а й виявити характерні типи метафоричних перенесень, статус компонентів подібності в донорській та реципієнтній зонах досвіду.
У роботі проаналізовано символ метафори на прикладі деяких образних предикатів української та російської мов. Будучи вербалізованим, символ метафори на семантичному рівні стає тим інваріантом у семантиці вихідного та образного дієслова, який забезпечує їхню семантичну єдність навіть у тих випадках, коли дієслово за типом референції наближається до багатозначних. Так, незважаючи на те, що укр. метафоричне дієслово обростати / обрости (як й його російський еквівалент обрасти) співвідноситься з гетерогенним класом позамовних ситуацій, його можна розглядати як моносемічне, якщо в дефініцію включити абстрактні, позбавлені ознак конкретності компоненти символу метафори: "в оточенні Х-а поступово з’являється / з’явилось багато однорідних об’єктів Y". Цей дескриптивний компонент переходить в семантичну структуру образного дієслова з базової концептуальної структури, концентруючи в собі ознаки подібності між елементами донорської та реципієнтної зон. Конкретні типи метафоричних перенесень можуть бути засновані на різноманітних варіантах вихідної концептуальної структури, які відіграють важливу роль у культурному освоєнні дійсності і відбиває чітку соціально-культурну орієнтацію носіїв мови.
Досліджений матеріал дозволив зробити висновок, що до символу метафори обов’язково слід включати й оцінні компоненти, якщо вони переходять у прагматичний зміст метафоричного предиката. Проведені у роботі спостереження над оцінними предикатами української та російської мов дозволяють твердити, що існують два основних джерела оцінних змістів. По-перше, це базова концептуальна структура, яка, отримуючи стійку оцінку в межах ціннісної картини світу, передає її в семантику метафоричного предиката. Прикладом оцінки першого типу служать, зокрема, метафоричні дієслова докопатися та підкопатися, які виникають на основі концептів з близьким конкретним змістом, однак по-різному навантажених у культурних уявленнях та практичній діяльності носіїв мови. Докопатися пов’язується з архаїчними уявленнями про ті цінності, що приховані у глибинах землі, і може бути вписане у широке коло мовних засобів, в яких протиставляється заглиблення і поверховість. У дієслова підкопатися, орієнтованого на практику підкопів, що застосовувалися в минулому у військових операціях, навпаки, виявляється не загально-культурна оцінка явища, а зумовленість оцінки точкою зору мовця, який осмислює власну приналежність до "своїх" на противагу "чужим". З точки зору етнолінгвістичного підходу до мовних явищ важливо, що оцінка в цій метафорі сформувалася на основі позиції захисника, а не агресора. В обох випадках оцінний компонент слід вводити в символ метафори поряд з дескриптивними ознаками. По-друге, джерелом оцінок в метафорі виступає концептуальна структура реципієнтної зони, яка оцінюється безвідносно до донорської; у переважній більшості випадків оцінка метафоричного предиката формується на тлі нейтрального вихідного значення.
В ході дослідження під кутом зору когнітивної теорії метафори було схарактеризовано специфіку поліметафоризації предикатів. При поліметафоризації на основі вихідного значення слова паралельно (а не послідовно) розвиваються декілька метафоричних значень, що описують різні фрагменти дійсності, між якими нема онтологічного зв’язку. Виділяємо два типи поліметафоризації предикатів. В першому типі в символ метафори щоразу входять різні ознаки базового концепту, актуалізовані під впливом ментальної інтерпретації фрагменту реципієнтної зони. У другому, слабо поширеному в мові типі поліметафоризації активізуються різні концептуальні структури донорської зони, вербалізовані за допомогою того самого предиката. В останньому випадку можуть спостерігатися глибші культурні основи метафоричного перенесення, ніж у першого типу поліметафоризації. Важливо підкреслити, що кожний крок у процесі поліметафоризації відбувається незалежно від інших, між ними немає взаємозумовленості.
Особливим різновидом метафоричних перенесень, тісно пов’язаним з архаїчною культурною практикою східнослов’янських народів, слід вважати каузативну метафору, яка охоплює кількісно невелику, проте важливу для культури групу дієслів української та російської мов. Цей тип метафори сформувався під впливом магічної функції мови, в ті часи, коли мовці не лише практикували магічні дії, а й були цілком впевнені в силі промовленого слова (благопобажання, прокльону, замовляння). Як вважають дослідники традиційної культури, замовляння виникли як вербальний супровід магічного обряду, в якому називалися дії, виконувані в обряді. Кожен магічний обряд має темпоральний, локальний, предметний та акціональний компоненти, необхідні для того, щоб певний стан (атрибут) було перенесено з одного предмета на інший. У ході обряду предмет-посередник піддають якійсь конкретній дії: розв’язують чи зав’язують, спалюють, нагрівають, висушують, що, за уявленнями носія архаїчної культури, обов’язково спричиняє зміни в іншому об'єкті, просторово віддаленому від того місця, де відбуваються чари. Для підсилення результату в замовлянні використовується двочленна вербальна формула, якій приписується здатність ототожнювати об’єкти і викликати тим самим у відсутнього предмета ті самі властивості, які має предмет-посередник. Характерною особливістю таких двочленних формул є повторювання предиката: як горить (тане, в'яне, кипить, розв'язується) А, так горить (тане, в'яне, кипить, розв'язується) Б. Завдяки цьому предикат розширює сферу своєї референції і починає сполучатися з назвами істот або їх органів. Нова ситуація, що виникає внаслідок магічних дій, осмислюється в цільовому аспекті, адже кожен магічний обряд використовується з певною метою. Імплікація з нової ситуації і стає зрештою переносним значенням предиката. Так, якщо метою обряду є позбавлення людини життєвих сил, саме цей зміст приписується тому предикату, який у своєму буквальному значенні називає процес спалювання свічки чи висушування слідів. Отже, новий зміст слова генерується з імплікації, отриманої при осмисленні базової ситуації у певних культурних параметрах. Такий тип семантичного розвитку ми називаємо каузативним перенесенням найменування. Доречно вважати, що в минулому (орієнтовно у праслов’янську добу) предикати типу розв'язати, сохнути, в'янути, кипіти, горіти були не полісемічними, а моносемічними, а їх значення мало нечітко окреслений, дифузний характер, що дозволяло співвідносити ці предикати з широким колом позамовних ситуацій.
У процесі дослідження схарактеризовано специфіку взаємодії одиниць лексичного та фразеологічного рівнів мови, що має різноспрямований характер. Матеріал свідчить, що в українській та російській мовах можуть синхронно існувати дві формально й семантично близькі одиниці: незалежний образний предикат та сталий вираз з цим предикатом. Таке співіснування може бути наслідком різних процесів. З одного боку, предикат може виокремлюватися зі складу сталого виразу, зберігаючи значення останнього (використовуємо для цього явища термін "компресія ідіоми"); з другого — образний предикат може доповнюватися іменними компонентами, передаючи своє значення утворюваному таким чином сталому виразу. Внаслідок компресії в мові з’являється дієслово-омонім щодо вихідного значення, оскільки між ними немає жодних семантичних переходів, які могли би забезпечувати їхню внутрішню єдність. У багатьох випадках виявлення дериваційних зв’язків між образним предикатом та ідіомами, до яких він входить, потребують ґрунтовних досліджень із залученням широкого мовного й культурного матеріалу. Пошук мотиваційної бази компресії має відбуватися з урахуванням комплексу функціонально-семантичних та прагматичних особливостей як ідіом, так і окремих образних предикатів. Існує також чимало випадків, коли на діахронному рівні зв’язки між предикатом та сталим виразом були складнішими і тому не можуть бути описані в термінах "компресія ідіоми" чи "доповнення предиката". Врахування діахронного аспекту є надзвичайно важливим, адже лише звернення до фактів історії мови, а також до даних традиційної народної культури можуть дати надійні підстави для встановлення напрямку мовного розвитку, для розмежування явищ компресії сталого виразу, з одного боку, та перетворення образного метафоричного предиката на ідіому шляхом долучення до нього іменного компонента, з другого.
Встановлено, що у сфері фразеоматики діють різноманітні еволюційні механізми, які приводять до поповнення фразеологічного масиву мови. Попри усталену думку дослідників фразеології щодо визначальної ролі метафоризації та метонімізації вільного словосполучення в процесах утворення фразеологічних одиниць, лише частина сталих виразів предикатного типу виникає на основі семантичної деривації готового словосполучення. Як у літературній мові, так і в діалектному мовленні та субстандарті активно діє інший механізм: конструювання сталих виразів з окремих лексем, який не заторкує стадії вільного словосполучення того ж компонентного складу, що й сталий вираз. Шляхом конструювання утворюються ідіоми двох типів: в одних внутрішня форма вказує на якийсь реальний образ (поцілувати клямку, грати на піаніно), а в інших — на фантомний, що не відповідає концептуальній картині світу носіїв мови (переливати з пустого в порожнє, рос. пудрить мозги). В українській та російській мовах існує чимало фразем, які, збігаючись з вільними словосполученнями в плані вираження, не мають з ними жодних семантичних і мотиваційних зв’язків. Процес конструювання відбувається на основі певних закономірностей, серед яких на першому місці — встановлення асоціативних зв’язків на ментальному, концептуальному рівні, у свідомості членів мовно-культурного колективу. Відправною точкою номінативного процесу при конструюванні ідіом служить не готова мовна одиниця — вільне словосполучення, а той зміст, який мовець прагне втілити в новому мовному засобі, отже, думка носія мови рухається у напрямку від значення до форми. Створюючи новий фразеологізм, мовець використовує номінації тих реалій, які мають лише віддалений, асоціативний стосунок до актуальної ситуації; це приводить до формування такої мовної одиниці, форма якої пов’язана з її змістом лише через деякі опорні компоненти спостережуваної чи ментальної природи. Базою для утворення нових сталих виразів, що виникають шляхом конструювання, найчастіше служать не індивідуальні, а колективні, стереотипні уявлення про речі та явища, вкорінені у культурній практиці відповідних народів.
Виділяємо три великі групи фразеологічних одиниць за способом творення: а) сталі вирази, що утворилися внаслідок переосмислення вільних словосполучень шдяхом їх метафоризації чи метонімізації, б) фразеологізми, що виникли внаслідок комбінування окремих лексичних одиниць, в) фразеологізми, що утворилися на основі інших фразеологізмів, паремій чи прецедентних текстів.
У процесах творення образних одиниць мови активно взаємодіють концептуальний (національно-культурний) та лінгвальний рівні. Специфіка генези лексичних та фразеологічних одиниць повною мірою може бути виявлена лише з урахуванням широкого культурного тла: міфологічних уявлень, аксіологічної системи носіїв мови, побутової та обрядової поведінки, поетичної творчості — тобто основ народного буття, взятих у їх цілісності. Образним одиницям лексичного та фразеологічного рівня притаманна властивість зберігати національно-культурну інформацію і виступати засобом її трансляції в часі.
Достовірність результатів, отриманих у дисертаційному дослідженні, забезпечується комплексним характером роботи, залученням значного масиву фактичних даних з різних сфер науки (мовний, фольклорний, етнографічний матеріал), використанням сучасної методики проведення наукових досліджень, зокрема, методів когнітивної лінгвістики та концептуального аналізу. Достовірність засвідчується несуперечливістю отриманих результатів, узгодженням їх з мовними та екстралінгвальними даними, можливістю їх верифікації та відтворення.
Загальна кількість проаналізованих у процесі роботи лексичних та фразеологічних одиниць (включно з пареміями) сягає тисячі. До розгляду залучалися переважно одиниці української та російської мов, а для зіставного аналізу — образні лексеми та фразеологізми білоруської мови.
Отримані в роботі результати можуть бути використані при укладанні лінгвістичних (особливо діахронних лексичних та фразеологічних) словників української та російської мови, словників народної культури енциклопедичного типу, при створенні узагальнюючих праць, присвячених питанням еволюції лексичної та фразеологічної систем української та російської мови. Крім того, результати проведеного дослідження можуть послужити важливим матеріалом для університетських курсів та спецкурсів з лексикології, фразеології, загального мовознавства, етнолінгвістики, лінгвокультурології.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
НАУКОВІ ПРАЦІ
1. Авксентьєв Л. Г. Сучасна українська мова. Фразеологія : посібник для студ. філолог. фак. ун-тів / Л. Г. Авксентьєв. — Харків : Вища школа, 1983. — 137 с.
2. Агапкина Т. А. Концепт движения в обрядовой мифологии славян (на материале весеннего календарного цикла) / Т. А. Агапкина // Концепт движения в языке и культуре. — М. : Индрик, 1996. — С. 213—255.
3. Агапкина Т. А. Мифопоэтические основы славянского народного календаря. Весенне-летний цикл / Т. А. Агапкина. — М. : Индрик, 2002. — 816 с.
4. Ажнюк Б. М. Англійська фразеологія у культурно-етнічному висвітленні / Б. М. Ажнюк. — К. : Наукова думка, 1989. — 134 с.
5. Азнаурова Э. С. Прагматика художественного слова // Э. С. Азнаурова; Ташкентский гос. пед. ин-т иностр. языков. им. Ф. Энгельса. — Ташкент : Фан, 1988. — 121 с.
6. Алефиренко Н. Ф. Фразеологическое значение в системе семантических единиц других уровней языка / Н. Ф. Алефиренко // Теоретические проблемы семантики и ее отражения в одноязычных словарях. — Кишинев : Штиинца, 1982. — С. 176—180.
7. Алефіренко М. Ф. Теоретичні питання фразеології / М. Ф. Алефиренко. — Харків : Видавництво при Харківському держ. університеті видавничого об’єднання "Вища школа", 1987. — 135 с.
8. Алефиренко Н. Ф. Поэтическая энергия слова. Синергетика языка, сознания и культуры / Н. Ф. Алефиренко. — М. : Academia, 2002. — 394 c.
9. Алефиренко Н. Ф. Спорные проблемы семантики : Монография / Н. Ф. Алефиренко. — М. : Гнозис, 2005. — 326 с.
10. Алпатов В. М. Об антропоцентричном и системоцентричном подходе к языку / В. М. Алпатов // Вопросы языкознания. — 1993. — № 3. — С. 15—26.
11. Антонович В. Б. Колдовство : Документы. — Процессы. — Исследования / В. Б. Антонович. — Пб., 1877. — 140 с.
12. Апресян Ю. Д., Апресян В. Ю. Метафора в семантическом представлении эмоций / Ю. Д. Апресян, В. Ю. Апресян // Апресян Ю. Д. Избранные труды. Т. 2. Интегральное описание языка и системная лексикография. — М. : Школа "Языки русской культуры", 1995. — С. 453—465.
13. Апресян Ю. Д. Дейксис в лексике и грамматике и наивная модель мира / Ю. Д. Апресян // Апресян Ю. Д. Избранные труды. Т. 2. Интегральное описание языка и системная лексикография. — М. : Школа "Языки русской культуры", 1995. — С. 629—650.
14. Апресян Ю. Д. Коннотация как часть прагматики слова (лексикографический аспект) / Ю. Д. Апресян // Апресян Ю. Д. Избранные труды. Т. 2. Интегральное описание языка и системная лексикография. — М. : Школа "Языки русской культуры", 1995. — С. 157—177.
15. Апресян Ю. Д. Образ человека по данным языка / Ю. Д. Апресян // Апресян Ю. Д. Избранные труды. Т. 2. Интегральное описание языка и системная лексикография. — М. : Школа "Языки русской культуры", 1995. — С. 348—388.
16. Апресян Ю. Д. Лингвистическая терминология словаря / Апресян Ю. Д. // Новый объяснительный словарь синонимов русского языка. Первый выпуск / Под общ. рук. акад. Ю. Д. Апресяна. — М.: Школа "Языки русской культуры", 1997. — С. XVI—XXXIV.
17. Апресян Ю. Д. Отечественная теоретическая семантика в конце ХХ столетия / Ю. Д. Апресян // Известия РАН. Серия литературы и языка. Т. 58. — № 4. — 1999. — С. 39—53.
18. Арутюнова Н. Д. К проблеме функциональных типов лексического значения / Арутюнова Н. Д. // Аспекты семантических исследований / Под ред. Н. Д. Арутюновой и А. А. Уфимцевой. — М. : Наука, 1980. — С. 156—249.
19. Арутюнова 1988 — Арутюнова Н. Д. Типы языковых значений: оценка, событие, факт / Н. Д. Арутюнова. — М. : Наука, 1988. — 341 с.
20. Арутюнова Н. Д. Язык и мир человека / Н. Д. Арутюнова. — М. : Языки руской культуры, 1998. — 896 с.
21. Архангельский В. Л. Устойчивые фразы в современном русском языке : основы теории устойчивых фраз и проблемы общей фразеологии / В. Л. Архангельский. — Ростов-на-Дону : Из-во Ростовского уни-та, 1964. — 316 с.
22. Архангельский В. Л. Проблема устойчивости фразеологических единиц и их знаковые свойства (на материале современного русского языка) / В. Л. Архангельский // Проблемы устойчивости и вариативности фразеологических единиц. — Тула, 1968. — С. 21—29.
23. Афанасьев А. Н. Поэтические воззрения славян на природу / В 3-х т. / А. Н. Афанасьев. — М. : Современный писатель, 1995.
24. Бабич Н. Д. Фразеологія української мови : навчальний посібник. Ч. 1-2. / Н. Д. Бабич. — Чернівці, 1970—1971.
25. Бабкин А. М. Русская фразеология, ее развитие и источники / А. М. Бабкин. — Л. : Наука, 1970. — 264 с.
26. Бабушкин А. П. Типы концептов в лексико-фразеологической семантике языка / А. П. Бабушкин. — Воронеж : Из-во Воронежского университета, 1996. — 104 с.
27. Байбурин А. К. Ритуал: свое и чужое / А. К. Байбурин // Фольклор и этнография : проблемы реконструкции фактов традиционной культуры. — Л. : Наука, 1990. — С. 3—17.
28. Байбурин А. К. Ритуал в традиционной культуре. Структурно-семантический анализ восточнославянских обрядов / А. К. Байбурин. — СПб. : Наука, 1993. — 270 с.
29. Байбурин А. К. Жилище в обрядах и представлениях восточных славян / А. К. Байбурин. — М. : Языки славянской культуры, 2005. — 218 с.
30. Байбурин А., Беловинский Л., Конт Ф. Полузабытые слова и значения : словарь русской культуры XVIII-XIX вв. — СПб. : Европейский дом; М. : Знак, 2004. — 680 с.
31. Балашова Л. В. Когнитивный тип метафоры в диахронии (на материале перцептивной лексики русского языка) / Л. В. Балашова // Вестник Омского университета. 1999. — Вып. 4. — С. 81—84.
32. Баранов А. Н. Дескрипторная теория метафоры и типология метафорических моделей / А. Н. Баранов // Труды международного семинара Диалог'2002 “Компьютерная лингвистика и интеллектуальные технологии”. — [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.dialog-21.ru/Archive/ 2003/Baranov.pdf.
33. Баранов А. Н., Добровольский Д. О. Внутренняя форма идиом и проблема толкования / Баранов А. Н., Добровольский Д. О. // Известия АН. Серия литературы и языка — 1998. — Т. 57. — № 1. — С. 36—44.
34. Баранов А. Н., Добровольский Д. О. Аспекты теории фразеологии / Баранов А. Н., Добровольский Д. О. — М. : Знак, 2008. — 656 с. — (Studia philologica).
35. Баранов А.Н., Караулов Ю.Н. Словарь русских политических метафор / Баранов А.Н., Караулов Ю.Н.. — М. : Редакция САМ, "Помовский и партнеры", 1994. — 351 с.
36. Бартминский Е., Небжеговска С. Когнитивное определение, профилирование понятий и субъектная интер-претация мира // Когнитивная лингвистика конца XX века : материалы международной научной конференции. — Ч. 1. — Мн., 1997. — С. 4—8.
37. Бартминьский Е. Языковой образ мира : очерки по этнолингвистике / Перев. с польского / Ежи Бартминьский. — М. : Индрик, 2005. — 528 с.
38. Беларуская міфалогія : энцыклапед. слоўнік. — Мн. : Беларусь, 2004. — 592 с.
39. Белова О. В. Этнокультурные стереотипы в славянской народной традиции / О. В. Белова. — М. : Индрик, 2005. — 288 с. — (Традиционная духовная культура славян. Современные исследования).
40. Белоусова Т. П. Словообразование на базе именных фразеологизмов в современном русском языке / Т. П. Белоусова // Русская филология. Украинский вестник. — № 1-2. — Харьков, 2000. — С. 22—27.
41. Беляева Е. В. Проблемы определения границ фразеологических единиц / Е. В. Беляева // Фразеография в Машинном фонде русского языка. — М. : Наука, 1990. — С. 67—72.
42. Бенвенист Э. Общая лингвистика / Эмиль Бенвенист. — М. : Прогресс, 1974. — 447 с.
43. Березович Е. Л. Топонимия Русского Севера : этнолингвистические исследования / Е. Л. Березович. — Екатеринбург : Из-во Урал. ун-та, 1998. — 340 с.
44. Березович Е. Л. Русская топонимия в этнолингвистическом аспекте / Е. Л. Березович. — Екатеринбург : Из-во Урал. ун-та, 2000. — 532 с.
45. Березович Е. Л. Интерпретационная семантика в парадигме лингвистического исследования / Е. Л. Березович // Язык. Система. Личность. — Екатеринбург : Урал. гос. пед. университет, 2003. — С. 38—60.
46. Березович Е. Л. Язык и традиционная культура : этнолингвистические исследования / Е. Л. Березович. — М. : Индрик, 2007. — 600 с.
47. Березович Е. Л., Пьянкова К. В. Пищевой код в тексте игры: каша и квас / Е. Л. Березович, К. В. Пьянкова // Славянский и балканский фольклор : семантика и прагматика текста. — М. : Индрик, 2006. — С. 425—459.
48. Бессарабова Н.Д. Метафора как языковое явление / Н. Д. Бессарабова // Значение и смысл слова : художественная речь, публицистика / Под ред. Д. Э. Розенталя. — М. : Издательство МГУ, 1987. — С. 156—173.
49. Бєлова А. Д. Вербальне відображення концептосфери етносу : сучасний стан вивчення проблеми / А. Д. Бєлова // Мовні і концептуальні картини світу. — 2001. — № 5. — С. 15—22.
50. Бирих А. К диахроническому анализу фразеологических полей / А. Бирих // Вопросы языкознания. — 1995. — № 4. — С. 14—24.
51. Бирих А., Матешич Й. Фразеология в русском и хорватском субстандарте / А. Бирих, Й. Матешич // Słowo. Tekst. Czas. VI. Nowa frazeologia w nowej Europe. — Szczecin — Greifswald, 2002. — S. 34—46.
52. Блинова О. И. Русская мотивология : учебно-методическое пособие / 3-е изд., перераб. и доп. / О. И. Блинова; Томский гос. университет. — Томск : Изд-во Том. ун-та, 2005. — 65 с.
53. Богатырев П. Г. Вопросы теории народного искусства / П. Г. Богатырев. — М. : Искусство, 1971. — 544 с.
54. Богуславский И. М. Исследования по синтаксической семантике : сферы действия логических слов / Богуславский И. М. — М. : Наука, 1985. — 176 с.
55. Болдырев Н. Н. Когнитивная семантика / Н. Н. Болдырев. — Тамбов : Из-во Тамбовского университета, 2001. — 123 с.
56. Брагина Н.Г. Память в языке и культуре / Н.Г. Брагина. — М. : Языки славянских культур, 2007. — 520 с. — (Studia philologica).
57. Бугорская Н.В. Антропоцентризм как категория современного языкознания / Н.В. Бугорская. — [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.psycholing.narod.ru/bugorsk-1.htm.
58. Будагов Р. А. История слов в истории общества / Р.А. Будагов. — М. : Просвещение, 1971. — 270 с.
59. Булаховський Л. А. Вибрані праці в 5-ти т. / Л. А. Булаховський. — Т. 3. — К. : Наукова думка, 1978. — 588 с.
60. Булыгина Т. В. К построению типологии предикатов в русском языке / Т. В. Булыгина // Семантические типы предикатов / Отв. ред. О. Н. Селиверстова. — М. : Наука, 1982. — С. 7—85.
61. Булыгина Т. В., Шмелев А. Д. Языковая концептуализация мира (на материале русской грамматики) / Т. В. Булыгина, А. Д. Шмелев. — М. : Школа "Языки русской культуры", 1997. — 574 с.
62. Булыгина Т. В., Шмелев А. Д. Перемещение в пространстве как метафора эмоций / Т. В. Булыгина, А. Д. Шмелев // Логический анализ языка : языки пространств. — М. : Индрик, 2000. — С. 277—288.
63. Бурмистрович Ю. Я. Образование фразеологизмов как процесс, осуществляемый по моделям (к постановке проблемы) / Ю. Я. Бурмистрович // Вопросы семантики фразеологических единиц (на материале русского языка). — Часть 1. — Новгород, 1971. — С. 9—12.
64. Бурмистрович Ю. Я. Основные моменты образования фразеологизмов / Ю. Я. Бурмистрович // Системные связи и отношения фразеологизмов : сборник научных трудов. — Свердловск : Свердловский гос. педаг. институт, Курганский гос. педаг. институт, 1989. — С. 114—122.
65. Бурмистрович Ю. Я. Основные вопросы русского фраземообразования / Ю. Я. Бурмистрович // Актуальные проблемы изучения языка и литературы : материалы Всероссийской научной конференции, 25-27 ноября 2002 г., Абакан. — Абакан, 2002. — С. 31—35.
66. Буров А. А. Синтаксические аспекты субстантивной номинации в современном русском языке : в 3 ч. / А. А. Буров. — Пятигорск; Ставрополь, 1999. — Ч. 3. — 184 с.
67. Василюк Ф. Е. Структура образа / Ф. Е. Василюк // Вопросы психологии. — 1993. — № 5. — С. 5—19.
68. Валодзіна Т. Семантыка рэчаў у духоўнай спадчыне беларусаў / Таццяна Валодзіна. — Мн. : Тэхналогія, 1999. — 167 с.
69. Валодзіна Т.В. Крылішчы ў традыцыйнай педыятрыі беларусаў: міфалагічны анамнез / Валодзіна Т. В. // Міфалогія – фальклор – літаратура: праблемы паэтыкі : Зборнік навуковых прац. — Вып. 3. — Мн. : РІВШ, 2004. — С. 11—15.
70. Варбот Ж. Ж. Древнерусское именное словообразование (ретроспективная формальная характеристика) / Ж. Ж. Варбот. — М. : Наука, 1969. — 231 с.
71. Варбот Ж. Ж. Праславянская морфонология, словообразование и этимология / Ж. Ж. Варбот. — М. : Наука, 1984. — 256 с.
72. Варбот Ж.Ж. Из семантического опыта этимологии / Ж. Ж. Варбот // Белорусский и другие славянские языки: семантика и прагматика : материалы междунар. науч. конф. "Вторые Супруновские чтения", Минск, 28—29 сент. 2001 г. — Минск : БГУ, 2002. — С. 19—26.
73. Варбот Ж. Ж. Диахронический аспект проблемы языковой картины мира / Ж. Ж. Варбот // Русистика на пороге ХХІ века : проблемы и перспективы : материалы международной научной конференции (Москва. 8—10 июня 2002 г.). — М., 2003. — С. 343—347.
74. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание / Анна Вежбицкая. — М. : Русские словари, 1997. — 416 с.
75. Вежбицкая А. Понимание культур через посредство ключевых слов / Пер. с англ. А. Д. Шмелева / Анна Вежбицкая. — М. : Языки славянской культуры, 2001. — 288 с. — (Язык. Семиотика. Культура. Малая серия).
76. Величковский Б. М. Когнитивная наука : основы психологии познания : в 2-х т. / Б. М. Величковский. — М. : Смысл, 2006.
77. Вельмезова Е. В. Чешские заговоры : исследования и тексты / Е. В. Вельмезова. — М. : Индрик, 2004. — 280 с. — (Традиционная духовная культура славян).
78. Вендина Т. И. Русская языковая картина мира сквозь призму словообразования (макрокосм) / Т. И. Вендина. — М. : Индрик, 1998. — 236 с.
79. Верещагин Е. М., Костомаров В. Г. Национально-культурная семантика русских фразеологизмов / Е. М. Верещагин, В. Г. Костомаров // Словари и лингвострановедение. — М. : Русский язык, 1982. — С. 89—98.
80. Верещагин Е.М., Костомаров В. Г. Язык и культура : лингвострановедение в преподавании русского языка как иностранного / Е. М. Верещагин, В. Г. Костомаров / 4-е изд., перераб. и доп. — М. : Русский язык, 1990. — 246 с.
81. Виноградов В. В. Основные типы лексических значений слова / В. В. Виноградов // Виноградов В. В. Избранные труды. Лексикология и лексикография. — М. : Наука, 1977. — С. 162—189.
82. Виноградов В. В. Основные вопросы и задачи изучения истории русского языка до XVIII в. / В. В. Виноградов // Виноградов В. В. Избранные труды. История русского литературного языка. — М. : Наука, 1978. — С. 254—287.
83. Виноградов В. В. Очерки по истории русского литературного языка XVII—XІХ веков : Учебник / Изд. 3-е. — М. : Высшая школа, 1982. — 528 с.
84. Виноградов В. В. Русский язык : грамматическое учение о слове / В. В. Виноградов / Изд. 3-е, исправл. и дополн. — М. : Высшая школа, 1986. — 640 с.
85. Виноградов В. В. История слов / В. В. Виноградов. — М. : Российская академия наук, Институт русского языка им. В. В. Виноградова, 1999. — 1138 с.
86. Виноградова Л. Н. Фольклор как источник для реконструкции древней славянской духовной культуры / Л. Н. Виноградова // Славянский и балканский фольклор. Реконструкция древнейшей славянской духовной культуры : источники и методы. — М. : Наука, 1989. — С. 101—121.
87. Виноградова Л. Н. Календарные переходы нечистой силы во времени и пространстве / Л. Н. Виноградова // Концепт движения в языке и культуре. — М. : Индрик, 1996. — С. 166—184.
88. Виноградова Л. Н. Народная демонология и мифо-ритуальная традиция славян / Л. Н. Виноградова. — М. : Индрик, 2000. — 432 с. — (Традиционная Духовная Культура Славян. Современные исследования).
89. Володина Татьяна. Мифоритуальный и этнолингвистический аспекты народной медицины белорусов: эпилепсия / Татьяна Володина // Studia Litteraria Polono-Slavica. 6 : Morbus, medicamentum et sanus — Choroba, lek i zdrowie. — Warszawa : SOW, 2001. — S. 99—108.
90. Володина Т.В. Орнитоморфные образы в этнокультурном тексте кожных болезней у восточных славян / Володина Т. В. // Проблемы семантики языковых единиц в контексте культуры (лингвистический и лингвометодический аспекты): Международная научно-практическая конференция 17-19 марта 2006 г. — М., 2006. — С.186—192.
91. Вольф Е. М. Метафора и оценка / Е. М. Вольф // Метафора в языке и тексте. — М. : Наука, 1988. — С. 52—62.
92. Вольф Е. М. Функциональная семантика оценки / Изд. 3-е. / Е. М. Вольф. — М. : КомКнига, 2006. — 261 с.
93. Выготский Л. С. Собрание сочинений : в 6 т. Т. 2. Проблемы общей психологии / Выготский Л. С. / Под. ред. В. В. Давыдова. — М. : Педагогика, 1982. — 504 с.
94. Габинская О.А. Причины современного русского словотворчества : автореф. дис. … док. филолог. наук : спец. 10.02.01 "Русский язык" / О.А. Габинская; Ленинградский госуд. педаг. институт им. А.И.Герцена. — Л., 1985. — 32 с.
95. Габышева Л. Л. Слово в контексте мифопоэтической картины мира (на материале языка и культуры якутов) : автореф. дис. … доктора филол. наук : спец. 10.01.09 "Фольклористика" / Л. Л. Габышева; Российский госуд. гуманитарный университет. — М., 2003. — 44 с.
96. Гак В. Г. Беседы о французском слове (Из сравнительной лексикологии французского и русского языков) / В. Г. Гак. — М. : Международные отношения, 1966. — 336 с.
97. Гак В.Г. Языковые преобразования / В.Г. Гак. — М. : Школа “Языки русской культуры”, 1998. — 768 с.
98. Гаспаров Б. М. Язык, память, образ : лингвистика языкового существования / Б. М. Гаспаров. — М. : Новое литературное обозрение, 1996. — 352 с.
99. Гамкрелидзе Т. В. Лингвистическая типология и праязыковая реконструкция / Т. В. Гамкрелидзе // Сравнительно-историческое изучение языков разных семей. Теория лингвистической реконструкции. — М. : Наука, 1988. — С. 145—157.
100. Гвоздарев Ю. А. Основы русского фразеобразования / Ю. А. Гвоздарев. — Ростов на Дону : Издательство Ростовского ун-та, 1977. — 184 с.
101. Гвоздарев Ю. А. Рассказы по русской фразеологии / Ю. А. Гвоздарев. — М. : Просвещение, 1988. — 192 с.
102. Гиздатов Г. Г. Когнитивные модели в речевой деятельности : монография / Г. Г. Гиздатов. — Алматы : ₣ылым, 1997. — 176 с.
103. Гинзбург Е. Л. Конструкции полисемии в русском языке. Таксономия и метонимия / Е. Л. Гинзбург. — М. : Наука, 1985. — 223 с.
104. Герд А. С. Введение в этнолингвистику : курс лекций и хрестоматия / 2-е изд., исправл. / А. С. Герд. — СПб. : Из-во С.-Петербург. университета, 2005. — 457 с.
105. Глазунова О. И. Логика метафорических преобразований / О. И. Глазунова. — СПб., 2000. — 190 с.
106. Голев Н. Д. Заметки об условно-символической номинации в русском языке / Н. Д. Голев // Актуальные проблемы лексикологии и слообразования : научные труды Новосиб. госуд. ун-та. Вып. 9. — Новосибирск, Изд-во НГУ, 1980. — С. 47—59.
107. Голев Н. Д. Динамический аспект лексической номинации / Н. Д. Голев. — Томск : Изд-во ТГУ, 1989. — 252 с.
108. Голубовская И. А. Этнические особенности языковых картин мира : Монография / И. А. Голубовская. — К. : Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2002. — 293 с.
109. Гловинская М. Я. Многозначность и синонимия в видо-временной системе русского глагола / М. Я. Гловинская. — М. : Институт русского языка и