КОЛОМИЦЕВА МАРІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА. ФОЛЬКЛОРИСТИЧНА СПАДЩИНА ГРИГОРІЯ НУДЬГИ

Короткий опис

КОЛОМИЦЕВА МАРІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА. Назва дисертаційної роботи: "ФОЛЬКЛОРИСТИЧНА СПАДЩИНА ГРИГОРІЯ НУДЬГИ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
КОЛОМИЦЕВА МАРІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК 398:821.161.2.09.Нудьга
ФОЛЬКЛОРИСТИЧНА СПАДЩИНА ГРИГОРІЯ НУДЬГИ
Спеціальність 10.01.07 – фольклористика
ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник –
доктор філологічних наук, професор
Івановська Олена Петрівна
Київ – 2015
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ …………………………………………………4
ВСТУП ………………………………………………………………………………….5
Розділ 1. ФОЛЬКЛОРИСТИЧНА СПАДЩИНА Г. НУДЬГИ В НАУКОВІЙ ВІЗІЇ
ВЧЕНИХ-ГУМАНІТАРІЇВ…………………………………………………………....12
1.1. Становлення науковця-фольклориста в культурно-історичному контексті
ХХ ст.…………………………………………………………………………………..12
1.2. Вивчення наукової спадщини Г. Нудьги в дискурсі гуманітаристики
ХХ ст……………………………………………………………………………………29
Висновки до розділу 1 ……………………………………………………………….46
Розділ 2. ПОЛЬОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ Г. НУДЬГИ …………………………………48
2.1. Парадигма дослідницьких акцентів Г. Нудьги у фольклорних матеріалах,
зібраних на Чернігівщині, Харківщині у 1929-1938 рр …………………………..48
2.2. Дискурс польових фольклористичних пошуків Г. Нудьги (Кіровоградщина,
1937 р.)………………………………………………………………………………….65
2.3. Контент-аналіз польового матеріалу, зібраного Г. Нудьгою у 30-х рр. ХХ ст.
(заводу ім. Дзержинського, м. Київ)………………………………………………….83
2.4. Трансформаційний характер фольклору в контексті ідеології доби ………….99
2.5. Інтенційність жанрів і мотивів фольклорних текстів, записаних Г. Нудьгою на
Чернігівщині у серпні 1937 р. ………………………………………………………115
Висновки до розділу 2………………………………………………………………..134
Розділ 3. ФОЛЬКЛОРИСТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ Г. НУДЬГИ…………………….136
3.1. Методика і методологія дослідницької діяльності фольклориста…………...136
3.2. Теоретичні засади дослідження пісенного фольклору………………………..147
3.3. Фольклорно-літературні взаємовпливи у наукових студіях
Г. Нудьги……………………………………………………………………………...164
3.4. Народний гумор у теоретичних розвідках Г. Нудьги ………………..............174
3
Висновки до Розділу 3 ………………………………………………………………182
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………………….184
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………..190
ДОДАТКИ ....................................................................................................................219
Додаток А……………………………………………………………………………..219
Додаток Б……………………………………………………………………………..238
Додаток В……………………………………………………………………………..255
Додаток Г……………………………………………………………………………..270
Додаток Д……………………………………………………………………………..278
4
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
АНФРіФ ІМФЕ – архівні наукові фонди рукописів і фонозаписів Інституту
мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського
НАН України
5
ВСТУП
У сучасній гуманітаристиці виникла нагальна потреба в ретельному
осмисленні національних наукових доробків, що сприяло б їх об’єктивації та
адекватному поцінуванні. В історії української фольклористичної науки зокрема
подібна проблема постала найгостріше, адже на початку ХХІ ст. український
внесок у світову наукову думку не лише належно не осмислено, але й містить
чимало прогалин, які потребують фактологічного наповнення. На часі також інше
завдання – ґрунтовно й системно проаналізувати наукову діяльність, світоглядні
концепції та теоретико-методологічні преференції тих українських учених, чиї
імена вже стали відомі світовій науці. До них належить Григорій Антонович
Нудьга (далі – Г. Нудьга, М. К.) – фольклорист і культуролог, учений-філолог, –
репрезентант наукового й громадянського опору радянській тоталітарній системі,
з її тенденціями до вульгарно-соціологічної кон’юнктури. Його монографій,
колективних наукових збірників, наукових статей та досліджень вистачило б на
декількох академіків, а він упродовж усього життя у своїй Батьківщині залишався
молодшим науковим співробітником. Наукові праці Г. Нудьги неодноразово
публікувалися на сторінках іноземних журналів та академічних видань. Учений
був обраний дійсним членом декількох зарубіжних етнографічних товариств, але
поїхати жодного разу за кордон виголосити свою доповідь, як цього вимагало
дійсне членство цих товариств, не міг. Г. Нудьга ставив перед собою амбіційне
завдання: з різноманітних національних «зображень» української пісні скласти
«світовий вітраж», показати її монументальний, планетарний лик, водночас
фольклорист, культуролог свідомий, що український фольклор – ключ і до
таємниці власної ідентичності, і самопізнання очима інших націй, інших
національних культур. Без жодних перебільшень, як один із визнаних (щоправда,
не одразу), найавторитетніших фольклористів у світі Г. Нудьга стверджував, що
6
«лише пісня й мова українська здатні відчувати глибоку душу нації та виливати в
мистецькій формі людські думки, мрії, почуття й сподівання» [248].
Актуальність дослідження. Науковий доробок Г. Нудьги має особливе
значення для філологічних досліджень у цілому та фольклористичних зокрема і є
унікальним як за своєю сутністю, так і за обсягом предмета вивчення та вагомою
джерельною базою, яку згромадив учений впродовж тривалого часу копіткої
праці. Оскільки його наукові розвідки прикметні надзвичайно широким
діапазоном наукових інтересів у сфері усної словесності, літератури, історії
культури, філософії, етномузикології та генології, скрупульозністю, точністю та
об'єктивністю наукових спостережень, глибинним зондажем діахронного й
синхронного зрізів досліджуваних явищ, згромадженням історичних фактів,
всебічністю і своєрідним синкретизмом аналітичних висновків, то потребують
глибинної комплексної аналітики із залученням новітнього методологічного
інструментарію, випробуваного сучасною гуманітаристикою.
Попри численні праці, присвячені Г. Нудьзі – власне його життєвому шляху
та науковому доробку, додаткової аргументації потребують питання
фольклористичного аналізу записаних текстів у результаті експедицій у різні
регіони України. Обрана нами методологія, що ґрунтується на зіставленні
фольклорних зразків тексті із генологічною концепцією Г. Нудьги, передбачає
комплексний та системний аналіз внеску вченого в розвиток науки про українську
народну словесність. Незважаючи на численні гоніння вченого радянською
владою, штучно створену неможливість для Г. Нудьги працювати на повну силу,
варто відзначити системність фахового інтересу, виявленого водночас до постаті
самого вченого та його наукового доробку: починаючи з 1957 р., постійно
виходять рецензії, відгуки, наукові статті, монографічні видання тощо, у яких
подано високу оцінку діяльності Г. Нудьги. Зокрема, в такому контексті особливо
показовими є фахові дослідження як зарубіжних (П. Ахрименко, Вл. Блажев,
Є. Гіппіус, М. Євстахевич, О. Зілинський, М. Інгльот, М. Касіян, С. Козак,
7
М. Мольнар, П. Кремінський, Г. Романська та ін.), так і вітчизняних учених
(Н. Балюк, І. Бачун, І. Березовський, І. Білодід, М. Богуцький, В. Бойко,
А. Боривітер, М. Борисенко, Р. Братунь, В. Брюховецький, А. Бурдейний,
М. Вальо, Т. Володимирський, Л. Гарасим, М. Гресь, М. Дмитренко,
О. Дніпровський, М. Жулинський, П. Загребельний, Ю. Івакін, В. Іванишин,
М. Ільницький, А. Кацнельсон, Р. Качурівський, Б. Кирдан, Є. Кирилюк,
Ф. Кириченко, Р. Кирчів, О. Кізлик, А. Костенко, С. Крижанівський, Г. Литвак,
М. Матвійчук, Л. Махновець, Р. Марків, Л. Новиченко, В. Олійник, Д. Павличко,
В. Панченко, М. Петренко, Є. Прісовський, Ф. Погребенник, М. Прядко,
М. Рильський, М. Родько, П. Ротач, В. Скуратівський, П. Супруненко, С. Тельнюк,
М. Ткаченко, М. Трофимук, М. Хаєцький, П. Хропко, В. Черкаський,
О. Чехівський, М. Чорнопиский, Є. Шабліовський та ін.). Проте, як не
парадоксально, більшості досліджень притаманний спорадичний характер, адже
праці,я к правило, присвячені окремим студіям Г. Нудьги, аналізу його внеску в
розвиток окремої проблеми гуманітаристики. Відтак, існує нагальна потреба в
комплексному систематизованому дослідженні творчого доробку вченого, що
передбачає врахування автобіографічних фактів, не опублікованих досі, а відтак, і
не врахованих науковцями раніше студій Г. Нудьги.
Оприлюднення результатів більш ніж за півстоліття (1935 – 1993 рр.)
наукового студіювання над українським фольклором Г. Нудьги, його досі не
досліджених польових матеріалів, які не отримали широкого розголосу та будуть
уведені до наукового обігу сучасної науки про народну творчість, проллє світло на
маловідомі та зовсім незнані факти вітчизняної фольклористики, сприятиме
об’єктивації біографії ученого-сподвижника національної ідеї.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Проблематика дисертації відповідає науковим програмам і навчальним планам
кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного
університету імені Тараса Шевченка, зокрема темі «Мови та літератури народів
8
світу: взаємодія і самобутність» (державний реєстраційний номер 06 БФ 044-01;
науковий керівник – доктор філологічних наук, професор Г. Семенюк).
Об’єктом дослідження стали опубліковані фольклористичні праці
Г. Нудьги та архівні матеріали експедицій фольклориста 20-30-х рр. ХХ ст.
Предмет дослідження – еволюція фольклористичної думки ученогофольклориста; науково-теоретична концепція дослідження фольклору Г. Нудьги.
Метою дослідження є заповнення інформаційної лакуни з історії
вітчизняної фольклористики через уведення до наукового обігу не оприлюдненого
досі фактологічного матеріалу щодо біографічних даних Г. Нудьги, його
фольклорних записів та фольклористичних праць.
Поставлена мета потребує вирішення таких завдань:
- здійснити науковий аналіз доробку Г. Нудьги, з’ясувати ступінь та
характер вивченості фольклористичної спадщини дослідника у вітчизняній та
зарубіжній гуманітаристиці;
- проаналізувати динаміку й еволюцію методологічних уподобань
Г. Нудьги;
- схарактеризувати результати експедиційної роботи фольклористапрактика у царині регіональної фольклористики;
- з’ясувати науково-методологічні принципи збору та фіксації
фольклорного тексту;
- визначити тематичну та жанрову парадигми фольклорного дискурсу
20-30-рр. ХХ ст., дослідити текстові модифікації, фіксовані Г. Нудьгою, у зразкахфальсифікатах;
- визначити науково-методологічні інновації, започатковані Г. Нудьгою
в українській фольклористиці.
Теоретико-методологічною основою дослідження є історикофольклористичні та теоретичні праці українських та зарубіжних учених:
О. Білецького, О. Бодянського, В. Бойка, А. Бурдейного, В. Буряка, Я. Гарасима,
9
Й. Гердера, М. Грушевського, В. Давидюка, І. Денисюка, М. Дмитренка,
М. Драгоманова, Л. Дунаєвської, О. Івановської, В. Івашківа, Р. Кирчіва,
Л. Копаниці, О. Лосєва, М. Максимовича, Р. Марківа, С. Мишанича,
В. Погребенника О. Потебні, С. Росовецького, В. Сокола, М. Чорнопиского,
Н. Шумади [14; 15; 23; 35; 36; 37; 62; 63; 64; 69; 70; 71; 79; 81; 82; 83; 84; 87; 88;
89; 92; 108; 109; 110; 111; 123; 124; 125; 140; 141; 157; 161; 162; 163; 164; 173; 224;
225; 226; 235; 236; 242; 243; 256; 281] та ін.
Джерелами дослідження стали праці, опубліковані в різні періоди життя
Г. Нудьги, зокрема: «Пісні та романси українських поетів», «Українська пісня
серед народів світу», «Українська пісня в світі», «Українська дума і пісня в світі»,
«У колі світової культури», «Український поетичний епос», «Пародія в
українській літературі», «Листування запорожців з турецьким султаном»,
«Українська балада», «На літературних шляхах: Дослідження, пошуки, знахідки»,
«Слово і пісня», «Народний поетичний епос України»; «Козак, філософ, поет».
Також до фольклористичного аналізу вперше залучено матеріали експедицій 20-
30-х років ХХ ст. (Архівні наукові фонди рукописів і фонозаписів ІМФЕ НАН
України: Ф. 8-3.194; Ф. 8-3.190; Ф. 8-3.210; Ф. 8-4.351; Ф. 8-3.206).
Методи дослідження обрано відповідно до специфіки теми, яка передбачає
певний методологічний плюралізм. Для вирішення поставлених завдань у
дисертації використовувалися текстуальний, біографічний, реконструктивний
(декодування архаїчних смислів), індуктивний, порівняльно-історичний методи.
Застосовано системний підхід, зокрема поєднання історико-генетичного,
порівняльно-типологічного методів сучасної фольклористики, а також описовий,
структуральний та аналітичний підходи.
Наукова новизна: дисертація – перше комплексне дослідження методології
фольклористичного пошуку Г. Нудьги, в якому наукові методи ученого
поставлено в контекст і української, і загальносвітової науки про народну
творчість; увиразнено наукову концепцію Г. Нудьги щодо вивчення українського
10
фольклору, чимало положень якої актуальні дотепер; здійснено аналіз наукових
праць дослідника, що дає змогу по-новому окреслити й значення української
фольклористики ХХ ст. у розвитку основних європейських тенденцій цієї науки
загалом.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження. Матеріали
дисертаційної роботи сприяють вирішенню важливої наукової проблеми, яка
полягає в осмисленні феномену фольклористичного спадку Г. Нудьги; уведенні в
науковий обіг та опрацюванні архівного першоджерельного матеріалу зібрання
Г. Нудьги в різних регіонах України початку ХХ ст.
Результати дослідження можуть стати складовою методологічного ґрунту
для численних прикладних досліджень процесу фольклоризації авторського
тексту, бути використані при розробці нормативних та спеціальних курсів із
вивчення питань теорії фольклору, історії фольклористики, фольклорних і
літературних жанрів, феномену фольклорно-літературних взаємин для профільних
кафедр вищих навчальних закладів, при написанні курсових, кваліфікаційних
робіт ОКР «бакалавр» і «магістр», створенні підручників і навчально-методичних
посібників з народнопоетичної творчості. Уведений фольклорний матеріал польових
досліджень Г.Нудьги, уміщений в додатках, може бути об’єктом майбутнього наукового
студіювання.
Практичне значення дисертації полягає у тому, що основні положення
дисертації можуть бути використані для розробки курсів з історії та теорії
фольклористики, з української усної народної творчості, при написанні
дисертаційних, магістерських, дипломних та бакалаврських робіт, при написанні
навчальних посібників, підручників, програм з української фольклористики та
укладанні фольклорних збірників і хрестоматій.
Апробація результатів дисертації. Дисертація є самостійним дослідженням,
наукову концепцію якого апробовано у формі доповідей та статей на таких
наукових і науково-практичних конференціях: на ІІ Всеукраїнській науково-практичній
11
конференції «Павло Чубинський і сучасність. Проблеми інтерпретації творчої спадщини»
(Бориспіль, 2004 р.); Міжнародній науковій конференції «Філологія в Київському
університеті: історія та сучасність», присвяченій 200-річчю від дня народження
М.О.Максимовича (К., 2004 р.); ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції
«Фольклор і література в історичному розвитку та державотворенні України» (Бориспіль,
2005 р.); Міжнародній науковій конференції «Київські філологічні школи: історикотеоретичний спадок і сучасність» (К., 2005 р.); ІVМіжнародній науковій конференції
«Наукова та літературна спадщина Павла Чубинського у державотворчих процесах України»
(К., 2006 р.); ІV Всеукраїнські щорічні наукові практичні читання «Фольклор і література в
історичному розвитку та державотворенні «України», присвячені Павлу Чубинському
(Бориспіль, 2008 р.); Шості міжнародні фольклористичні читання, присвячені професору Лідії
Дунаєвській (К., 2012 р.); Сьомі міжнародні фольклористичні читання, присвячені професору
Лідії Дунаєвській (К., 2013 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації
викладено у п’яти наукових статтях, вміщених у наукових фахових виданнях
України та Росії.
Структура дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів,
висновків, списку використаних джерел (287 позицій) та додатків (71 сторінка).
Загальний обсяг дисертації – 289 сторінок, із яких 189 – основного тексту. Також
дисертаційне дослідження супроводжується додатками, у яких вміщено
розшифровані фольклорні матеріали, зібрані Г. Нудьгою та досі не опубліковані.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Наявні у вітчизняному літературознавстві та фольклористиці студії над
працями Г. Нудьги мають фактологічну вагу. Глибинну аналітику окремих
аспектів наукової діяльності ученого здійснили І. Березовський, Р. Кирчів,
М. Дмитренко, В. Івашків, М. Ільницький М. Чорнопиский, Я. Гарасим. Водночас,
у вітчизняній історії фольклористики відсутнє комплексне дослідження наукової
спадщини фольклориста.
Вивчення біографічної, епістолярної та щоденникової інформації дало
можливість панорамно представити постать ученого-дисидента, з’ясувати роль
університетських викладачів, зокрема С. Савченка, С. Маслова, О. Білецького,
А. Кримського, А. Хвилі, М. Гунського та інших, установленні наукової долі
ученого. Фольклористична школа Київського університету, започаткована
М. Максимовичем, отримала в особі Г. Нудьги гідного продовжувача.
Науковий доробок Г. Нудьги має особливе значення для філологічних та
фольклористичних досліджень і є унікальною систематизацією зразків української
словесної культури, зібраних та опрацьованих упродовж усього життєвого шляху
дослідника. Характер наукових розвідок Г. Нудьги дозволяє означити широкий
спектр фахових пріоритетів у сфері усної словесності, літератури, історії
культури, філософії, етномузикології та генології тощо.
Встановлено, що для об’єктивної оцінки процесів становлення світоглядних
парадигм Г. Нудьги-фольклориста важливим є врахування життєвих обставин, у
яких проведено віхові дослідження вченого. У результаті проведеного
дослідження нами умовно виділено п’ять основних періодів життєвого шляху
Г. Нудьги, науковий світогляд якого формувався у винятково складних
політичних, соціологічних, культурно-історичних обставинах.
Дослідження усної поетичної творчості Г. Нудьги узгоджуються з
основними періодами розвитку національної фольклористики ХХ ст. в її
185
неперервному й поступальному зв’язку з фольклористичною думкою ХІХ ст.,
відтак, учений увиразнив етапи формування цілісного теоретичного підґрунтя
сучасної фольклористичної науки.
Обраний дослідником плюралізм та синергетизм наукового пошуку та
дослідницького прочитання фактологічного матеріалу уможливив зверненість
ученого до інтегрованих із фольклористикою літературознавчих проблем,
присвячених питанням розвитку української літератури від найдавніших часів до
сучасної йому епохи. Серед пріоритетних векторів наукових інтенцій ученого є
вивчення історії української культури у її нерозривних зв’язків з культурною
спадщиною інших народів, світового культурно-історичного розвитку тощо.
Проаналізований історіографічний матеріал свідчить про те, що серед
наукових пріоритетів Г. Нудьги завжди були питання теорії та поетики
фольклорного жанру, проблеми фольклоризації пісень літературного походження,
трансформації етнічного фольклорного матеріалу в іноетнічному середовищі
(зокрема, пісенного та думового), питання виникнення, еволюції та поширення
української пісні, думи, а також інших жанрів в українському та світовому
духовному континуумі, аналіз особливостей українського етносу, а відповідно, і
впливу української мелодики на розвиток світової пісенної традиції. Питання
дослідження української пісні та думи завжди перебували в колі постійної уваги
Г. Нудьги, тому правомірно вважаються у фольклористичному дискурсі
сьогодення справою всього життя вченого.
Різновекторність, дуалістичний характер праць з урахуванням взаємовпливів
світової та української культури в інтелектуальному розвитку народного
уснопоетичного мистецтва з його проекцією на надбання літератури уможливили
ознайомлення з українською культурою світового загалу, пізнання її витоків та
особливостей.
186
У своєму творчому пошуку Г. Нудьга не задовольнявся фактами,
наведеними чи описаними іншими авторами, а в кожному конкретному випадку
намагався дійти до їх першоджерела, взяти і подати їх з перших рук.
Проведений нами аналіз експедиційних записів Г. Нудьги засвідчив те, що у
польовій роботі дослідник застосовував стаціонарний та гніздовий методи збору
фактологічного матеріалу, використовував технічні засоби фіксації (фонограф,
фотоапарат). Кожен зразок містить паспортизацію, на жаль, не завжди подано дату
фіксації тексту.
Застосування емпіричного методу транскрипції, який забезпечував
максимально можливе відтворення локальної традиції, дало можливість
фольклористу застенографувати реалістичний факт фольклорного процесу.
Г. Нудьга грамотно підходить до вибору методики польової роботи. Так,
стаціонарний метод працює при з’ясуванні діахронних змін текстового простору
с. Боцмани, Сильченкове, Юрківка. Зіставлення фольклорного матеріалу 20-30-х
років із варіантними відповідниками запису експедиції П. Гнідича (1916 р.) дає
підстави для теоретичних висновків щодо стабільного функціонування
традиційних жанрів «дожовтневого періоду» (чарівна казка, родинно-побутова
лірика, лірична пісня, балада), процесу радше табуювання аніж згасання народної
псальми, думи, та абсолютного «незнання» календарно-обрядової лірики.
Натомість репертуар «жовтневого періоду» демонструє з’яву фольклорних
модифікацій, текстів фольклоризованих російськомовних популярних пісень,
відверто сфальшованих думових, ліричних творів.
У записах фольклорних матеріалів відображено буттєві реалії початку
ХХ ст.: зросійщення населення, більшовицька ідеологія, політика колективізації та
«культурної революції» викликали до життя нові різновиди суспільно-побутової
лірики – колгоспні, трудові пісні, комсомольські частівки («В нашім селі новина»,
«Смотрю на улице толпа», «Ой піду я у колбуд»). Саме кінець 20-х років був
часом інтенсивного нищення традиційної культури українців і примусового
187
насадження штучної, так званої пролетарської, цій меті було підпорядковано
роботу «Комісії з радянських традицій, свят і обрядів» при Раді Міністрів УРСР.
Фальшування традиції, штучний «виплід» творів-симулякрів із домінантною
тематикою: уславлення радянських партійних керманичів, електрифікація села,
оспівування праці на благо радянської батьківщини. Серед пісенних жанрів
особливої популярності у селянському середовищі набуває частівка («частушка»),
в якій розкриваються «переваги» нового колгоспного життя.
Підсумовуючи та узагальнюючи аналіз зразків радянської фольклорної
творчості 30-х рр., зібраних під час експедицій Г. Нудьги в різні регіони України,
слід вказати на характерну ідеологічну заангажованість того часу та тематичну
спрямованість творів різних жанрів, серед яких переважають пісенно-поетичні, що
акумулюють у собі стереотипізовані клішовані образи «нової» радянської
дійсності. Попри кваліфікування таких зразків як квазі- чи псевдо-фольклору, тим
не менше, в цих текстах відображено певні суспільно-історичні ідеологеми, які є
невід’ємною частиною загалом літературної творчості радянського періоду, що
дає змогу розглядати такі зразки як історико-культурологічні джерела у вивченні
усної народної творчості початку ХХ ст.
Відмінною ознакою фольклору 30-х рр. стають пісні, де головними героями
є історичні діячі, характеристика яких відбувається в притаманних
народнопісенним творам сатирично-іронічних чи й навіть негативних рамках, тим
самим, надаються певні оцінні судження відносно до тієї чи іншої особи чи подій
на момент складання таких текстів.
Фіксація Г. Нудьгою народнопоетичного матеріалу в різних регіонах дає
можливість констатувати: у фольклорному репертуарі зберігають стабільне
функціонування традиційні жанри «дожовтневого періоду» (чарівна казка,
родинно-побутова лірика, лірична пісня, балада), водночас з’являються текстові
утвори «жовтневого періоду» – результат процесів контамінації, фольклоризації
(«Українські кислиці» «Сміло товариші в ногу»), смислової модифікації («Через
188
сад, через гай», «Комсомолка Галя по саду гуляла»). З’являються текстифальсифікати («Як любо, як гарно», «Наша люба, наша мила Конституція нова»),
які функціонально зорієнтовані на утвердження більшовицької ідеології.
Суттєвим доповненням до вивчення пародійного жанру в українській
літературі стала праця «Листування запорожців з турецьким султаном» (1963), що
містить аналітичну розвідку, в якій розкрито питання вивчення жанру, історію
його виникнення, специфіку мистецьких засобів і прийомів, а також наведено
багатий фактичний матеріал, зібраний переважно з малодоступних джерел.
У праці Г. Нудьги «Пародія в українській літературі» (1961) зроблено огляд
всього дослідженого в галузі української пародії, подано докладну бібліографію з
історії і теорії цього питання, приведено в систему розрізнені факти. Автор
зупиняється на складній еволюції пародійного жанру у різні епохи, веде доцільну
полеміку з вульгарно-соціологічними та формалістичними визначеннями меж і
функцій її. У монографії дослідник порушує питання класифікації пародій. Він
досить аргументовано заперечує твердження П. Беркова про два типи пародій –
наступальну і розважальну – і обстоює схему О. Морозова та Арго, які
розрізняють пародії гумористичні, сатиричні та пародійні використання. Г. Нудьга
зібрав і старанно опрацював великий фактичний матеріал.
Значну увагу вчений приділяє проблемі витоків з фольклорної традиції та
впливу упродовж процесу розвитку української літературної пародії, робить цікаві
спостереження про зумовлені цим впливом особливості естетичної природи і
сюжетно-образної та ідейної структури цього жанру українського письменства.
Відтак, до пріоритетних напрямів фольклористичних наукових зацікавлень
ученого належать питання теорії й поетики фольклорного жанру (із тонким
аналітичним підходом до вивчення символічних особливостей поетичної мови
фольклорних творів, їх естетичної природи), взаємодії фольклору та літератури на
різних рівнях художнього тексту (так, метою довготривалої роботи вченого було
висвітлення проблеми фольклоризації пісень літературного походження),
189
трансформації етнічного фольклорного матеріалу в іноетнічному середовищі
(зокрема пісенного та думового), питання виникнення, еволюції та
розповсюдження української пісні, думи й інших жанрів в українському та
неукраїнському духовному континуумі, особливостей українського мелосу,
впливу української етномелодики на розвиток світової пісенної традиції тощо.