ЩЕГЕЛЬСЬКИЙ Валерій Васильович. ІГРОВИЙ ФОЛЬКЛОР ПОДІЛЛЯ: РЕГІОНАЛЬНА СВОЄРІДНІСТЬ ТА НАЦІОНАЛЬНА ТРАДИЦІЯ

Короткий опис

ЩЕГЕЛЬСЬКИЙ Валерій Васильович. Назва дисертаційної роботи: "ІГРОВИЙ ФОЛЬКЛОР ПОДІЛЛЯ: РЕГІОНАЛЬНА СВОЄРІДНІСТЬ ТА НАЦІОНАЛЬНА ТРАДИЦІЯ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА
ШЕВЧЕНКА
ЩЕГЕЛЬСЬКИЙ Валерій Васильович
УДК 394.3:398 (477.43)
ІГРОВИЙ ФОЛЬКЛОР ПОДІЛЛЯ : РЕГІОНАЛЬНА
СВОЄРІДНІСТЬ ТА НАЦІОНАЛЬНА ТРАДИЦІЯ
10. 01.07 – фольклористика
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник:
доктор філологічних наук,
професор
Івановська Олена Петрівна
Київ –2015
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………...3
РОЗДІЛ І. НАРОДНА ГРА В НАЦІОНАЛЬНІЙ КУЛЬТУРНІЙ
ТРАДИЦІЇ...........................................................………………………………..12
1.1. Народна гра як фольклористична проблема…………………...…...20
1.2. Поетика часу і простору у народній грі…………………………….28
1.3. Міфологічні концепти ігрового текстового простору подолян..….41
1.4. Дитячі ігри та забави на пасовиську…………………………...……83
РОЗДІЛ ІІ. ІГРОВИЙ СКЛАДНИК ОБРЯДОВОГО ФОЛЬКЛОРУ
ПОДІЛЛЯ………………………………………………………………………119
2.1. Весільні ігри подолян: інклюзивний характер та своєрідність
сюжетики…………………………………………..…………………………....120
2.2. Ігрова основа весільної «перепустки» на Поділлі……….……......133
2.3. Поховальна гра подолян: генеза мотивної парадигми…..……..…156
ВИСНОВКИ………………………………………………………….…176
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………….………....184
3
ВСТУП
Дослідження генези й поетики народної ігрової творчості як невід’ємної
складової частини української культури та багатовимірної художньої системи є
не лише актуальними для фольклористики початку ХХІ ст., а й нагально
необхідними, адже фольклор не лише активно реагує на суперечливі
прогресуючі зміни цивілізаційного розвитку, насамперед, у царині духовності, а
й сам формує образ національної культури.
Актуальність теми дослідження. Сучасне наукове осмислення
подільської ігрової культури передбачає насамперед розкриття основних етапів
формування фольклорної свідомості подолян, що створювалася століттями, а
саме: зв’язок народних ігор, забав із давніми ритуалами та міфологічними
уявленнями, поступове «звільнення» подільського фольклору від реліктових
форм та культів, перехід до відносно «автономного» функціонування
регіональних ігрових форм. На часі вивчення поліваріантності сучасних
трансформаційних процесів у національному фольклорі (творча інтерпретація
фольклорних ігор, створення гібридних, «осучаснених» варіантів святковоігрової реальності та автентичне відтворення народних ігор, співіснування, а в
окремих випадках – протистояння національної та «ігрової ідентичності», що
базується на «проживанні» у глобальних інформаційних мережах, віртуальних
світах комп’ютерних ігор), спостереження за зіткненням різних семіосфер –
масової культури та фольклору. Таким чином, увиразнюється динамічний
процес своєрідного історичного «змагання» між, з одного боку, віковічним
прагненням зберегти колективну пам’ять, збагатити людину новими
перспективами, з іншого, стандартизованими, стереотипними напрямами
маскультури, що іноді «заграє» із фольклорною спадщиною, примітивізуючи
фольклорні образи.
Розвиваючи традиції вітчизняних учених-гуманітаріїв, сучасні
дослідники народної творчості намагаються глибинно осмислити предметне
поле і науковий статус фольклору та фольклористики, утвердити необхідність
4
поліаспектного аналізу різножанрових фольклорних форм. Враховуючи сучасні
тенденції вітчизняної науки про народну творчість аналізувати фольклорний
об’єкт на перехресті предметних полів філології, філософії, соціології (адже
«філологія має на меті дослідити фольклорний текст як гармонійний, цілісний,
не лише власне філологічний, продукт архетипної пам’яті, емоції, думки,
психологічних настанов людини як члена суспільства (О. Івановська)), існує
наукова потреба у представленні ігрового фольклору українців, подолян
зокрема, як синкретичного творчого явища, де процес текстотворення постає як
креативна сила народу, соціуму, індивіда. Народна гра як спосіб трансляції
традиційних смислів у їх семіотичному вияві впродовж тривалого часу
досліджувалася спорадично, а окремі монографічні дослідження провадилися
на загальнонаціональному матеріалі, вивчення ж локальної традиції об'єктивує
перспективу осягнення повноти загальнонародної ігрової практики у всій її
розмаїтості. Актуальним також є вивчення можливостей реконструктивної
фольклористики в аспекті «реанімації культурних пережитків» (І. Франко)
шляхом популяризації та уведення елементів нематеріальної культурної
спадщини, зокрема ігрового фольклору, до фольклорного комунікативного
простору сьогодення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційну роботу виконано на кафедрі фольклористики Інституту
філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Дослідження здійснено в межах затвердженої Міністерством освіти і науки
України наукової комплексної теми «Мови та літератури народів світу:
взаємодія і самобутність», що розробляється в Інституті філології Київського
національного університету імені Тараса Шевченка (державний реєстраційний
номер 11БФ044-01) та узгоджено з планом наукових досліджень кафедри
фольклористики. Тему роботи затверджено на засіданні вченої ради Інституту
філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка
(протокол №3 від 20 листопада 2006 року).
5
Метою дослідження є системний аналіз ігрового фольклору Поділля,
з'ясування етапів становлення ігрової традиції та визначення її ролі в розвитку
подільського фольклору.
Реалізація поставленої мети передбачає необхідність послідовного
вирішення таких завдань:
– розкрити зв’язок подільських народних ігор та забав з національною
духовною культурою;
– вивчити сучасний стан та динаміку розвитку ігрової творчості подолян;
– визначити специфіку функціонування часу і простору у народних іграх;
– дослідити етимологію образної системи подільської народної гри;
– окреслити парадигму сюжетних типів найпоширеніших народних ігор
Поділля;
– дослідити специфіку ігрової інклюзії в родинно-обрядовому (весільному,
поховальному) фольклорі подолян.
Об’єкт дослідження – тексти ігрового фольклору українців.
Джерельною базою дослідження є матеріали рукописного фонду
навчально-наукової лабораторії етнології Кам’янець-Подільського
національного університету імені Івана Огієнка, у яких зберігаються записи
народних дитячих ігор Поділля (понад 500 фольклорних зразків), результати
фольклорно-етнологічних експедицій, здійснених протягом 1992 – 2014 років, а
також тексти різножанрової ігрової творчості, представленої у фольклорних
збірниках сучасних дослідників-подолян О. Аліксійчук, С. Маховської,
В. Прокопчука, Т. Прокопчук, З. Яропуда та ін. У дисертації використано
матеріали фольклорних зібрань: «Праці етнографічно-статистичної експедиції в
Західно-Руський край» (за ред. П. Чубинського); «Українські народні пісні в
записах Зоріана Доленги-Ходаковського (з Галичини, Волині, Поділля,
Придніпрянщини і Полісся)» (за ред. О. Дея); «Народні пісні в записах Степана
Руданського» (упоряд. Н. Шумади, З. Василенко); «Ігри та пісні: Весняно-літня
поезія трудового року» (1963), «Колядки і щедрівки: Зимова обрядова поезія
6
трудового року» (1965) (за ред. О. Дея); «Українські народні пісні: Родиннопобутова лірика» (Г. Сидоренко), (1964); «Українські народні ігри та забави»
(за ред. А. Цьося); «Козацькі забави» (упор. В. Завацького, А. Цьося, О. Бичука,
Л. Пономаренка); «Дзига. Українські дитячі й молодечі народні ігри та розваги
/ композиція» (П. Черемського, укл. В. Семеренський, П. Черемський) та ін., а
також з архіву автора, сформованого на основі власних польових досліджень.
Предметом дослідження обрано регіональну своєрідність ігрового
фольклору Поділля у контексті національної традиції.
Теоретико-методологічною базою дисертаційної роботи є праці
О. Бодянського, М. Грушевського, М. Максимовича, О. Потебні, Лесі Українки,
І. Франка, П. Чубинського та ін., а також сучасні концепції С. Грици,
П. Гуменюк, В. Давидюка, М. Дмитренка, Л. Дунаєвської, О. Івановської,
Т. Колотила, Л. Копаниці, Я. Левчук, О. Чебанюк, С. Щербак та ін.
У дослідженні враховано досвід відомих подільських дослідників
І. Галька, А. Димінського, М. Доорохольського, П. Ланевського,
М. Сімашкевича, Є. Сіцінського, В. Шероцького, К. Шероцького, В. Якубовича,
Х. Ящуржинського та ін.
Методологічним підґрунтям стали також концепції зарубіжних
дослідників: В. Анікіна, А. Байбуріна, К. Богданова, О. Веселовського,
Г. Гачева, Є. Мелетинського, В. Проппа, Б. Путилова та ін.
Об’єднавчим моментом для композиційно-структурної побудови
дисертаційної роботи є дослідження подільських народних ігор як національноідентичних форм української культури, що спрямовані на відновлення
внутрішньої цілісності особистості. Водночас зосереджується увага на
універсальній здатності гри долати межі реального світу, бути одним із
фундаментальних способів пізнання у контексті феноменальної антропології
Е. Фінка. З метою багатовимірного осмислення святково-ігрової реальності
(термін О. Івановської) у дисертації звертається увага на уявлення про ігрові
аспекти культури, починаючи з Платона, Плотіна, Геракліта. Поступове
7
формування ігрових концепцій культури засвідчили ідеї Дж. Віко, Ф. Боаса,
І. Канта, Л. Фробеніуса, Ф. Шіллера. Особливе значення мають концепції
Г.-Г. Гадамера, Й. Гейзінги, Х. Ортеги-і-Гасета, Р. Кайуа та ін.
Методи дослідження. Оскільки обрана наукова проблема є у своїй основі
міждисциплінарною, необхідним і науково виправданим вважаємо поєднання у
роботі фольклористичних та загальнонаукових підходів, а тому базовий
джерельний метод для фіксації, паспортизації та систематизації матеріалів
польових досліджень доповнювався елементами методу історичної
реконструкції.
Винятково важливим для дослідження є компаративістський метод, що
дозволив не лише зіставляти фольклористичні, філософські, етнологічні,
культурологічні та ін. характеристики регіональної ігрової культури, а й
віднаходити у них точки збігу, контекстні та загальнотеоретичні узагальнення.
Історико-генетичний метод допоміг визначити наукові етапи осмислення
подільського ігрового фольклору та його впливу на формування фольклорної
свідомості подолян. У роботі використано також описовий, структурнотипологічний, структурно-семіотичний та герменевтичний методи.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що у ньому вперше
здійснено спробу комплексного підходу до визначення особливостей народної
гри на Поділлі як складника загальнонаціональної традиції.
– Уперше здійснено системний аналіз ігрового фольклору Поділля у його
різноаспектному вираженні.
– Проаналізовано матеріали рукописного фонду навчально-наукової
лабораторії етнології Кам’янець-Подільського національного університету
імені Івана Огієнка, у яких зберігаються записи народних дитячих ігор Поділля
(понад 500 фольклорних зразків), результати фольклорно-етнологічних
експедицій, здійснених упродовж 1992-2014 років, тексти різножанрової ігрової
творчості, представленої у фольклорних збірниках сучасних дослідників
Поділля: О. Аліксійчук, С. Маховської, В. Прокопчука, Т. Прокопчук,
8
З. Яропуда та ін., а також архів автора, сформований на основі власних
польових досліджень.
– З’ясовано ступінь прирощування новітніх смислів та засвоєння їх
протоваріантом фольклорного ігрового тексту у досліджуваному етнорегіоні.
– Визначено роль ігрової традиції в розвитку подільського фольклору та її
вплив на формування фольклорної свідомості подолян.
– Досліджено етапи становлення ігрової традиції, зв’язок регіональних
особливостей з національною традицією ігрового фольклору.
– Уведено в науковий обіг автентичний ігровий матеріал, підкріплений
додатками записів народних ігор та забав, зібраних на території досліджуваного
етнорегіону.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що
матеріали та висновки роботи можуть бути використані при підготовці
навчальних курсів з української народної творчості, теорії фольклору,
етнографії; при написанні дисертаційних робіт, підручників та навчальних
посібників з української фольклористики, укладанні збірників фольклору.
Уведений в обіг фольклорний матеріал польових досліджень, уміщений в
додатках, може бути об’єктом подальшого наукового студіювання.
Апробація результатів дисертації. Основні висновки дослідження були
представлені на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних
конференціях: ІІІ Всеукраїнська наукова-практична конференція «Сучасні
проблеми розвитку теорії та методики спортивних та рухливих ігор»
(Львівський державний інститут фізичної культури, 1999), ІІ міжнародні
науково-практичні читання, присвячені пам’яті українського фольклориста
Михайла Пазяка (Кам’янець-Подільський державний педагогічний університет,
2002), ІІІ Всеукраїнська наукова конференція «Проблеми етнології,
фольклористики, мистецтвознавства Поділля та Південно-Східної Волині:
історія і сучасність» (Кам’янець-Подільський державний педагогічний
університет, 2002), Всеукраїнська науково-практична конференція «Микола
9
Леонтович і сучасна освіта та культура (до 125-річчя від дня народження)»
(Кам’янець-Подільський державний університет, 2002), Міжнародна науковопрактична конференція «Народна культура Поділля в контексті національного
виховання» (Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла
Коцюбинського, 2004), ХІ Подільська історико-краєзнавча конференція
(Кам’янець-Подільський державний педагогічний університет, 2004),
Всеукраїнська наукова-практична конференція «Юхим Сіцінський в історії та
культурі Поділля» (Кам’янець-Подільський державний педагогічний
університет, 2004), засідання сьомого круглого столу «Культура, освіта і
просвітницький рух на Поділлі» (Кам’янець-Подільський національний
університет, 2008), звітна наукова конференція викладачів, докторантів і
аспірантів, присвячена 90-річчю Кам’янець-Подільського національного
університету (Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана
Огієнка, 2008), Звітна наукова конференція викладачів, аспірантів і здобувачів
(Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2009),
ІІІ Міжнародна науково-практична конференція «Фальклор і сучасная
культура» (Мінський державний університет, 2011), Всеукраїнський науковометодичний семінар «Фольклор та етнографія Поділля: історична динаміка»
(Хмельницький, 2011), міжнародна науково-методична конференція «Музеи
евразийских университетов в поддержании и развитии общеобразовательного
пространства» (Томський університет, 2012), ІV всеукраїнська науковопрактична конференція «Кам’янець-Подільський у контексті українськоєвропейських зв’язків» (Кам’янець-Подільський національний університет
імені Івана Огієнка, 2012).
Результати дослідження апробувались у Кам’янець-Подільському
національному університеті імені Івана Огієнка при проведенні лекційних та
практичних занять для студентів спеціальності «Українська мова та
література», лекційних занять у Київському національному університеті імені
Тараса Шевченка. У 2013 році пошукувач організував поїздку студентів
10
факультету української філології та журналістики Кам’янець-Подільського
національного університету імені Івана Огієнка з метою ознайомлення із
зразками подільського ігрового фольклору студентського та викладацького
складу Академії технічно-гуманітарних наук (м. Бельсько-Бяла, Польща),
беручи участь у роботі міжнародної Школи вищого розуму та поглиблюючи
процес обміну наукової інформації між вишами сусідніх держав.
Робота завідувача навчально-наукової лабораторії етнології та керівника
фольклорно-етнологічними експедиціями поєднувалася з обов’язками
координатора співпраці з кафедрою фольклористики Інституту філології
Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Інститутом
мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН
України, Інститутом народознавства НАН України, Народознавчим центром
Вінницького державного педагогічного університету
ім. Михайла Коцюбинського, Львівським національним університетом імені
Івана Франка, Центром дослідження історії Поділля Кам’янецьПодільського національного університету імені Івана Огієнка, Державним
історико-краєзнавчим заказником «Межибіж», Погребищенським краєзнавчим
музеєм імені Насті Присяжнюк. Участь у сладі журі та роботі практичного
семінару, майстер-класу в жанрі українського автентичного фольклору
Хмельницького обласного відбіркового конкурсу Всеукраїнського фестивалю
«Червона рута» (2010), проведенні І етапу Всеукраїнського конкурсу-захисту
наукових робіт учнів-членів МАН (2013), організації державних та релігійних
свят («Дух українства у предковічних звичаях та обрядах», «Андріївські
вечорниці», «Вертеп», «Подільська Масляна» та ін.), майстер-класів для
учнівської та студентської молоді («Різдвяна зірка», «Подільська писанка» та
ін.) активізували апробаційні методи дослідження.
Із метою удосконалення форм і методів пошуково-збирацької діяльності
фольклорно-етнологічних експедицій опубліковано навчально-методичний
посібник «Фольклорно-діалектологічна практика» (2015). Результати
11
дослідження також апробувалися під час проведення методичних семінарів при
Кам’янець-Подільському міському та районному відділах освіти. Разом із
вчителями-методистами був розроблений курс «Українознавство» (творча
група «Краєзнавство» під керівництвом вчителя Вербецької ЗОШ
Н. І. Ядвигун), програма «Народна гра як засіб духовного та фізичного
виховання», гра-подорож «Подоляночка» для учнів початкових класів,
структурно-функціональні моделі співпраці шкільного колективу з родиною.
Дисертацію обговорено на засіданні кафедри фольклористики Київського
Національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Концептуальні положення дисертації висвітлені у 15-ти
одноосібних публікаціях автора, з них 5 надруковано у фахових виданнях,
затверджених ВАК України, 1 – в закордонному виданні.
Обсяг та структура роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу,
двох розділів, висновків, списку використаних джерел, який нараховує 350
позицій. Загальний обсяг роботи – 538 сторінок, із них 183– основного змісту,
319 – додатки.

Список літератури

ВИСНОВКИ
За допомогою базового джерельного методу фіксації, паспортизації та
систематизації матеріалів польових досліджень із залученням методу
історичної реконструкції проведено текстологічне дослідження матеріалів
рукописного фонду навчально-наукової лабораторії етнології Кам’янецьПодільського національного університету імені Івана Огієнка, у яких
зберігаються записи народних дитячих ігор Поділля, результатів фольклорноетнологічних експедицій, здійснених упродовж 1992–2014 років на території
досліджуваного етнорегіону – Кам’янець-Подільський, Чемеровецький,
Дунаєвецький, Віньковецький, Волочиський, Новоушицький, Ярмолинецький,
Хмельницький, Городоцький, Красилівський, Летичівський, Теофіпольський
райони Хмельницької області, Борщівський, Чортківський, Гусятинський
районів Тернопільської області. До аналізу залучено фольклорні ігрові тексти,
представлені у вітчизняних фольклорних збірниках ХІХ–ХХІ ст., де вміщено
зразки з досліджуваного в дисертації етнорегіону; матеріали з архіву автора,
сформованого на основі власних польових досліджень. Джерельна база дала
можливість здійснити системний аналіз локальної ігрової традиції Поділля в
загальнонаціональному контексті в синхронії та діахронії, простежити
контамінаційні процеси, образно-стильової та функціональної модифікації
всередині парадигми святочно-ігрової реальності українців.
Запропоновано авторське визначення фольклористичної категорії «гра»
– уявна реальність, яка досягається внаслідок продуктивної творчої взаємодії
двох і більше суб’єктів ігрової комунікативної діяльності у межах усталених
(традиція) добровільно прийнятих умовних правил із обумовленим рівнем
імпровізації (новація). А також уточнено поняття «ігровий текст» –
«синкретичний комплекс, який передбачає єдність вербального, акціонального
та предметного складників». Акцентовано на тому, що грі властиве чітке
окреслення ігрового часо-простору та гендерного, вікового, соціального цензу
учасників.
177
Доведено, що в ігровому фольклорі збереглися структурні елементи, що
є відбитком ранніх періодів формування фольклорної свідомості подолян,
зокрема виразно представлені архаїчні риси міфологічних персонажів, які
підпорядковані образам-символам Дунаю та Раю.
Визначальною у часових і просторових характеристиках аналізованих
народних ігор є домінантна роль пісенного субтексту ігрового тексту. Ігровий
час пов’язаний насамперед зі змістовою спрямованістю веснянок, а тому
абсорбував і час сприйняття міфологічного персонажа («веснянки-панянки»,
«подоляночки-водопляночки», «католяночки» та ін.), однак зберіг для гравця
відчуття певної автономної участі. Текстологічний аналіз гаївки
«Подоляночка» пояснює її архаїчність та зосереджує увагу на регіональній
фольклорній традиції, яка зумовлена місцевими реаліями, особистісними
характеристиками виконавців, що призводить до витворення нових варіантів,
які й пояснюють її часову тривалість та популярність. Характерним є
визначення її жанрової регіональної ідентифікації, яка на Поділлі, переважно
Західному, називається гаївкою з вираженими локальними варіантами:
«Ягілочка» (Тернопільщина, Хмельниччина), веснянка «Католяночка»
(Хмельниччина), дитяча гра «Ганусенька» (Хмельниччина), де «Подоляночка»
є інваріантом.
Історико-фольклорна реставрація жанрової системи подільських ігрових
гаївок дала можливість простежити ієрархію трансформаційних процесів
усередині жанру. Водночас спостерігаємо і трансформацію образу Дунаю у
Рай, які стають рівносильними образами подільського фольклору (значна
частина текстів, записаних на Західному Поділлі – Тернопільщині). Образисимволи «віночок», «зайчик-братчик», «зайчик-білодайчик», «воротарчик»,
«жельман», «лебедайчик» та ін. передають окремі смислові відтінки, нюанси,
збагачують регіональну і загальнонаціональну систему ігрових символів.
В ігрових текстах синтезуються дохристиянські та християнські
світоглядні уявлення: з одного боку, політеїстичний варіант «вертикального»
178
простору, що відтворює тричленну модель світу: нижня сфера, яку
символізувала вода («біжи до Дунаю»), середній рівень, земні реалії («та
берися в боки»), верхній рівень («встань, встань, Подоляночко»), з іншого,
варіант «вертикального» простору, що відображає монотеїстичні вірування
про рай («Підскочи до раю»).
Зразки подільських ігор, зафіксовані від респондентів, народжених у
першій третині ХХ ст., зберігають гендерну стратифікацію. Первісні ритуальні
смисли (ініціального переходу, парування) з часом десакралізуються,
поступаючись розважальній функції, проте транслюють архаїчну константу –
чоловічий образ із яскраво вираженою еротичною символікою (заїнька,
зайчик-братчик, зайчик-білодайчик, женчик-бренчик та ін.) та рольовим
навантаженням, за яким акціональний складник ігрового тексту зберігає
функцію змагальності й перемоги.
Доведено стійке побутування народних ігор, у яких центральний
персонаж є породженням давніх міфологічних уявлень про божество-медіатор
між потойбіччям і земним простором, для яких характерним є
переструктурування функціональної парадигми: жіночі містерії → колективна
дитяча гра («Куці-баба», «Цюця-баба», «Баба-цюця», «Баба», «Цибаб» і
«Бабиця», «Чурибаба» і «Чирибаба» «Нічка»). Водночас ігри («Сліпа баба»,
«Бабин пуп»), у яких відсутній вербальний субтекст ігрового тексту, на рівні
акціональному (вигуки, плескання в долоні тощо) є ймовірним протоваріантом
ігрового сюжету, а прототипом ігрового образу «Баба» міг бути образ «Сліпа
Курка».
Текстовий подільський матеріал переконує в тому, що головний образперсонаж «Дід» («Дід Макар», «Дід Мазай») є варіантним відповідником
давнішого ігрового образу-персонажу «Баба». Таку образну модифікацію
пояснено історичним фактом – переходом від матріархату до патріархату.
Текстовий матеріал проаналізовано відповідно до часу ігрової практики,
виокремлено сезонні та повсякчасні дитячі ігри, які забезпечують соціалізацію
179
та розвиток індивіда (фізичний, психологічний, духовний), а також творять
дитячу субкультуру внаслідок трансформаційних змін.
Уперше виокремлено фольклорну підсистему ігрової парадигми
українців, зокрема подолян, – ігри на пасовиську. Аналізований текстовий
матеріал класифіковано за п’ятьма типами ігрових завдань, простежено
етимологію номінації текстів ігрових сюжетів. Встановлено, що характерною
особливістю ігор на пасовиську є наявність сюжетотворчого ігрового атрибуту
– «цурки-палки», навколо якого розгортаються ігрові завдання.
Гра «Палка» у своїй поліваріантності сягає давніх міфологічних уявлень
і містить ритуальні смисли, трансформовані з часом у форму гри: еротичні
мотиви, трансльовані вербальним складником ігрового тексту; рефлексії
звичаєвого права (статева міць, репродуктивна спроможність передбачає
правову домінанту); мотив сліпоти (відгадування «наосліп» – релікт давніх
магічних практик). Саме мотив сліпоти, поєднаний із мотивом «гаркання»
(качання палицею по спині гравця), водночас вказує на паралелі з
поховальними ритуальними іграми («Бити лубка»).
Етимологія номінації текстів ігрового сюжету «Пекар» пов’язана з
іменем персонажа української міфології – Пеком (Чуром, Цуром, Щуром). За
уявленнями українців, він є обожненим предком (пор. пра_«щур»). Отже,
ігровий фольклор, представлений демонологічним пластом, засвідчує
збереження язичницької міфологічної системи та демонологічних культів і є
однією з джерельних ланок реконструкції світоглядних і поетичних основ
народної традиції. Пізнішим варіантом номінації зазначеної гри є «Чорт», що
збігається з негативними конотаціями дохристиянської демонології у добу
християнства.
Мисливські та скотарські мотиви характерні і для ігор третього типу
(«Свинка», «Галка», «Гра в галку», «Ямка», «Волосяна кулька», «Коця»),
зокрема рольова функція «котити м’яча» («кульку», «свинку», «галку»)
вербалізується як «пасти свинку».
180
Ігри четвертого типу («Цурка») зберігають рефлексії історичних реалій:
родоплемінних протистоянь та займанщини як давнього звичаю набуття
земельного права, а відтак – поляризації («поляни» / «городяни»). Наявність в
окремих варіантах текстів ігрового атрибуту «шапки», «кашкета» тощо
підтверджує гіпотезу, оскільки головний убір є символічним маркером
індивідуального правового поля його власника.
Ігри п’ятого типу («Шпак», «Кулік») демонструють наближеність до
обрядовості весняного календарного циклу («Жайворонки»). Номінація ігор
цього типу зумовлена тотемістичними уявленнями, пов’язані з птахами –
провісниками весни.
Окрему ігрову групу складають «дурні» ігри (із використанням
тваринних екскрементів), ігри-збитки. Вони формують ініціальний комплекспосвяту в пастухи, виховують повагу до старших досвідчених пастухів,
дисциплінованість у пастушків-неофітів.
Ігрову діяльність подолян досліджено комплексно у взаємозв’язку з
обрядовим фольклором, де гра водночас є і самостійною фольклорною
системою, й органічним складником системи святочно-ігрового фольклору
загалом. Доведено, що наявність ігрового елемента в сучасному обряді є
спрощеною скомпресованою формою давнього ритуалу. Так, гра-складник
весільного обряду зберігає релікти первісної магії, спрямованої на
прогностику парування та репродукції. Весільні ігри подолян у дослідженні
згруповано за ігровою сюжетикою у три типи відповідно до прогностичної
мети: набуття знань і навичок; пошук пари; підтвердження спроможності
«бути в парі».
У сучасному побутуванні відсутня чітка гендерна рольова стратифікація
весільних ігор, попри свідчення респондентів, що в минулому рольова
домінанта належала чоловікам; зусилля гравців спрямовані на подолання
ініціальних щаблів соціалізації (ігри «Циган», «Яблуко», «Каратута»,
«Каперуша», «Гандзя» та ін.).
181
Етимологія називання окремих ігор випрозорює розв’язку ігрового
сюжету (назви «Каратута», «Ремінець») – покарання. Назва гри «Каперуша»
прямо залежить від семантики лексеми «капер» – «іновірець», «інородець»
(варіантний відповідник – гра «Циган»), «порушник звичаєвого права», а
також діалектного слова «капарити» із семантичним навантаженням
«псувати», «руйнувати еталон», «невдало копіювати». Ігри такого сюжетного
типу містять звичаєві рефлексії покари за недотримання правових норм
(поведінкового еталону).
Більшість ігор другого сюжетного типу виконують із використанням
ігрової атрибутики. Ігровий атрибут – віник, який «заміщує» пару одному з
гравців і є символічним антагоністом ритуального атрибуту весілля – «гільця».
У варіантах ігрового тексту «Флєшка» вибір пари здійснюється відповідно до
давніх магічних практик – ворожіння: віра в те, що «суджений» дається
Долею, продукувала численні способи її розпізнання (кидання чобота, вінка,
дослухання до голосів тощо). У грі ж функцію «компасу Долі» виконує
ігровий атрибут-пляшка.
Ігри третього сюжетного типу («Голубка», «Голуб і голубка», «Танець з
макогоном» та ін.) містять мотиви, що розгортають мотифему шлюбу: образиперсонажі творять дуальну єдність («голуб-голубка»); ігрове завдання полягає
у підтвердженні спроможності «бути в парі».
Сучасне весілля здебільшого зберегло давні оргаїстичні рефлексії, які
виявляються в ігрових інклюзіях (ігри з яйцем, макогоном тощо) і сьогодні
сприймаються у розважальній площині.
Ігрові ситуації розігруються впродовж усіх етапів проведення весілля,
починаючи від сватання (від вдалої ігрової поведінки старостів залежить
значний успіх продовжувати гру далі) і аж до «понеділкування» («весілля
навиворіт», «дурне весілля», «весілля для сусідів», «на посміховисько»).
Ігровий простір весільної перепустки зосереджений навколо мотифеми
ініціального переходу. Фольклорні ж матеріали, зафіксовані на межі ХХ-ХХІ
182
ст., свідчать про втрату цією обрядодією первісної звичаєвої ритуальної
функції і набуття нею ознак ігрового тексту: респонденти часто вживають
дієслово «грати» (тобто відтворювати «уявну реальність», наголошуючи на
розважальному значенні весільної перепустки у сучасному побутуванні).
Найпоширенішим на Поділлі є поховальний ігровий сюжет «Лубок»,
представлений рядом текстових варіантів і самої назви: «Ляшок», «Лапта»,
«Парун», «Гадалка», «Лопо», «Лупанка», «Лупак», «Лупко», «Сліпак»,
«Питка», «Стояка», «Жучок», «Кнєзь», «Хто підходив», – які у сучасному
побутуванні трансформувалися у дитячі ігри із сюжетною компресією.
Популярний сьогодні у дитячому середовищі ігровий сюжет «Кольцо»
(блок варіантів – «Камінчик», «Гілочка», «Шпилька», «Кольцо на ліцо», «До
мене», «Перстень», «Гратись дзьоба», «Ключик», «Роздавати сірника»,
«Платочок») є похідним від гри «Перстенець» («Обручка»), яка, за
етнографічними даними ХІХ ст., відбувалася на «посижінні» (ритуального
перебування біля покійника).
Ігрова атрибутика (перстень, шпилька, сірник, хустинка тощо)
характеризується високим ступенем семіозису: у поховальному обряді це речі-
«адаптери», які «допомагають душі померлого оселитися на «тому світі».
Пояснено етимологію назви обрядової гри поховального циклу «Лубок»,
яка на сьогодні перейшла до календарно-обрядового комплексу (ігри під
загальною назвою «Лупака» грають на Великдень біля церкви
(Хмельниччина)) чи трансформувалася в дитячу гру на пасовиську
(Тернопільщина). Ігри сюжетного типу «Кольцо» увійшли до повсякчасної
ігрової практики дітей. З’ясовано мотифемну константу названих ігрових
сюжетів, а саме тему переходу, зреалізовану в мотивах угадування та
визначення «наступного». Вивчено сучасну атрибутику ігор, похідних від
поховальних комплексів, які зберегли первинну семантику.
Моніторинг стану побутування ігрової реальності засвідчує локальну
збереженість традиції ігор на Поділлі. Перевагу її проявів в усній традиції
183
родинно- та календарно-обрядового характеру у західній та південно-західній
частинах Поділля підтверджено зібраними варіантами назв гри та форми і часу
їх проведення.