Покровська Ірина Леонідівна Діалектика релігійного і світського в турецькій лінгвокультурі

Короткий опис

Покровська Ірина Леонідівна, завідувач кафедри тюр­кології Інституту філології Київського національного уні­верситету імені Тараса Шевченка: «Діалектика релігійного і світського в турецькій лінгвокультурі» (10.02.13 - мови народів Азії, Африки, аборигенних народів Америки та Ав­стралії). Спецрада Д 26.001.50 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ПОКРОВСЬКА ІРИНА ЛЕОНІДІВНА
На правах рукопису
УДК 811.512.161:130.123.1
ДІАЛЕКТИКА РЕЛІГІЙНОГО І СВІТСЬКОГО
В ТУРЕЦЬКІЙ ЛІНГВОКУЛЬТУРІ
Спеціальність 10.02.13 – мови народів Азії, Африки,
аборигенних народів Америки та Австралії
Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук
Науковий консультант –
доктор філологічних наук, професор
Людмила Петрівна Дядечко
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 6
ВСТУП 8
РОЗДІЛ 1. ДІАЛЕКТИКА СЕМАНТИЧНИХ ВІДНОШЕНЬ
ЛЕКСИЧНИХ І ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ ЯК ОБ’ЄКТ
ЛІНГВІСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ 17
1.1. Становлення поняття „діалектика” 17
1.2. Еволюція діалектики як універсальної категорії: від
філософії до лінгвістики 28
1.3. Діалектика семантичних відношень лексичних і
фразеологічних одиниць у мовно-культурному просторі 35
1.3.1. Типи семантичних відношень у лексемах та
фразеологізмах 35
1.3.2. Національна маркованість лексико-фразеологічного
рівня мови 49
1.3.3. Прецедентність як експлікатор діалектики
семантичних відношень лексем і фразеологізмів 61
1.3.4. Метафоризація та метонімізація як результат
розвитку вторинної номінації в різних дискурсах 67
1.3.5. Закономірності семантичних змін наукової
термінології 82
Висновки до розділу 1 86
3
РОЗДІЛ 2. РЕЛІГІЙНЕ І СВІТСЬКЕ:
МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ АНАЛІЗ 90
2.1. Інтеракція мови та релігії 90
2.2. Взаємозв’язок релігійного й світського 108
2.2.1. Поняття сакралізації, її функції та різновиди 119
2.2.2. Проблема десакралізації в сучасних наукових
студіях 122
2.3. Методика дослідження діалектики релігійного і світського
в турецькій лінгвокультурі 126
Висновки до розділу 2 130
РОЗДІЛ 3. САКРАЛІЗАЦІЯ В ТУРЕЦЬКОМУ МОВНОКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ 133
3.1 Сакралізація антономазійних номінацій у релігійному
дискурсі турецької мови 133
3.2. Суфійська термінологія як різновид сакралізації 149
3.3. Сакралізація в енігматичному дискурсі 159
3.3.1. Сакралізація в турецьких загадках 159
3.3.2 Сакралізація текстів турецьких кросвордів 167
Висновки до розділу 3 180
РОЗДІЛ 4. ДЕСАКРАЛІЗАЦІЯ МОВНИХ ОДИНИЦЬ У
ТУРЕЦЬКІЙ ЛІНГВОКУЛЬТУРІ 184
4.1. Детермінологізація релігійних лексем у турецькій
літературній мові 184
4.2. Релігійний складник турецького ономастикону 188
4
4.2.1. Антропоніми: від релігії до традиції 189
4.2.2. Топоніми: релігійні релікти 197
4.2.3. Ергоніми: атракція назв 205
4.2.4. Заголовки художніх творів: еволюція образності 208
4.3. Розвиток значень відрелігійних лексем і фразеологізмів у
художньому і публіцистичному дискурсах 216
4.3.1. Метафоризація, метонімізація та фразеологізація
відрелігійних лексем 216
4.3.2. Функціонування цитатних релігійних фразеологізмів
у сучасній турецькій мові 282
4.3.3. Символічні значення релігійної лексики та мовна гра
в турецьких прислів’ях 308
4.3.4. Десакралізація релігійної лексики в турецьких
загадках 323
4.4. Десакралізація релігійної лексики в науковій термінології 336
4.4.1. Релігійний слід у ботанічній термінології 341
4.4.2. Релігійна метафора в зоологічній термінології 350
4.4.3. Релігійна метафора в гастрономічній термінології 352
Висновки до розділу 4 358
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 362
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 372
ДОДАТОК 1. ЗРАЗОК АНКЕТИ ДЛЯ ОПИТУВАННЯ
РЕСПОНДЕНТІВ 445
ДОДАТОК 2. ВІЗЕРУНОК «СЛЬОЗА АЛЛАХА» 447
5
ДОДАТОК 3. ЕРГОНІМИ З РЕЛІГІЙНИМ КОМПОНЕНТОМ 448
ДОДАТОК 4. НАЦІОНАЛЬНІ СТРАВИ, НАЗВИ ЯКИХ МІСТЯТЬ
РЕЛІГІЙНИЙ КОМПОНЕНТ 451
6
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
араб. – арабізм
букв. – буквально
грец. – грецька мова
досл. – дослівно
ЕСУМ – Етимологічний словник української мови*
Ж – жіноче ім’я
ЛЕ – Літературознавча енциклопедія
мн. – множина
СУМ – Словник української мови
пор. – порівняйте
печ. – печера
ПтП – Прислів’я та приказки
РС – Релігієзнавчий словник
CПЄК – Святе Письмо в європейській культурі
СДК – Словник-довідник з культурології
СЛТ – Словник лінгвістичних термінів
СРЯ – Современный русский язык
УПП – Українські прислів’я і приказки
УППІ – Українські приказки, прислів’я і таке інше
СФ – Славянськая фразеология и Библия
TA – Türk Ansiklopedisi
тюрк. – тюркізм
Ч – чоловіче ім’я
ФО – фразеологічна одиниця
________
*Повні дані про джерело див. у Списку використаних джерел.
7
GTB – Güzel Türkçe bulmacalar
SGB – Sizlerin gönderdiği bilmeceler
ADS – Atasözleri ve deyimler sözlüğü
BM – Behur-i Meryem
EÇKAİ – En çok kulanılan ad istatistiği
KKTAT – Kuran-ı Kerim ve Türkçe Açıklamalı Tercümesi
MMK – Malatya Mutfak Kültürü
RTDS – Rusça-Türkçe Deyimler Sözlüğü
TBTS – Türkçe Bilim Terimleri Sözlüğü
TS – Türkçe Sözlük [Başkan prof. Dr. Hasan Eren].
8
ВСТУП
Розвиток лінгвістичних студій кінця ХХ – початку ХХІ ст.
характеризується активним зверненням до антропоцентричної
парадигми, розширенням міжгалузевих зв’язків. Протягом останніх
десятиліть активно здійснюються дослідження в межах когнітивної
лінгвістики й лінгвокультурології, виокремлюються нові
міждисциплінарні напрями. Одним із них є теолінгвістика, завдання якої
полягає у вивченні інтеракції мови та релігії.
Протягом останніх років теолінгвістика, підґрунтям якої можна
вважати герменевтику й релігійну філософію, а її засновником –
Й. - П. ван Ноппена, динамічно розвивається (див. праці А. Вагнера,
О. К. Гадомського, В. І. Постовалової та ін.) і стає „полем взаємодії
богослов’я та світських наук” (О. К. Гадомський). На її взаємозв’язок
саме з лінгвокультурологічними дослідженнями вказує і В. А. Маслова,
яка відносить проблему „мова і релігія” до найбільш перспективних
напрямів лінгвокультурології. На думку О. В. Малікової, „лінгвістичне
осмислення релігійного дискурсу […] не лише як засобу спілкування та
набуття, збагачення, репрезентації теологічних знань, а й відображення
релігійної картини світу […] у контексті сучасності є важливим з огляду
на розвиток масштабного міжкультурного діалогу на всіх рівнях
християнського соціуму” [Малікова 2011: 150].
На сьогодні аналіз взаємозв’язку релігійного й світського є
особливо важливим, оскільки він дозволяє сформувати уявлення про
мовну й концептуальну картини світу тих країн, де релігія активно
впливає на всі сфери життя народу.
У турецькій лінгвокультурі такий зв’язок є особливо помітним,
оскільки релігія є невід’ємною частиною офіційно світської турецької
держави.
9
Актуальність дослідження зумовлена спрямованістю сучасних
наукових розробок на аналіз специфіки мовних явищ певного етносу,
детермінованої типом мислення народу, особливостями його свідомості
й культури. До цієї лінгвокультурологічної проблематики лінгвістична
тюркологія лише починає долучатися.
Оскільки релігія з давніх часів посідає важливе місце в житті
народу й сягає „витоків людського в мові” [Мечковская 1998], вона тісно
пов’язана із суспільством і після її відділення від світського життя
продовжує впливати на інші сфери людського буття, зокрема, на
мовному рівні – на формування лексики різних функціональних стилів.
Інтерес до аналізу взаємовпливу мови і релігії у вітчизняному
мовознавстві зумовлений різними причинами: по-перше, атеїстичною
ідеологією в радянські часи й відсутністю у зв’язку з цим ґрунтовних
досліджень мовної репрезентації релігійного дискурсу, по-друге, зміною
вектора наукових інтересів кінця 90-х років, які зосереджувалися на
аналізі взаємозв’язку мови і культури, зокрема на особливості
відображення специфіки культури в мові. Мова і релігія – „це дві
семіотики, два образи світу, два найбільш глибоких, несхожих і
взаємопов’язаних начал у людській культурі” [Мечковская 1998: 36].
Релігійна сфера посідає важливе місце в мовно-культурному
просторі певного етносу (Н. Д. Арутюнова, О. А. Корнілов,
В. А. Маслова, С. М. Толстая та ін.).
У сучасній лінгвістиці спостерігається активізація досліджень
окремого пласту лексики – сакронімів, зокрема, їх розглядають у
когнітивному, семантичному, лінгво- і соціокультурному аспектах
(С. В. Бібла, Ю. Г. Борейко, І. В. Бугаєва, Т. П. Вільчинська, В. Лаба,
М. Лесюк, Н. Піддубна, М. Скаб та ін.). Викликає зацікавленість
науковців й аналіз релігійної лексики тюркських мов (О. М. Гаркавець,
І. М. Дрига, Л. О. Покровська, І. П. Юзвяк, З. Б. Ях’яєва). Проте наукові
10
розробки, присвячені аналізу розвитку семантики сакронімів, мають
спорадичний характер.
Так, питання вживання християнської релігійної лексики в інших
функціональних стилях частково розглянуто в біблійному словнику
„Святе Письмо в європейській культурі”. На матеріалі турецької мови
створено словник А. Гьольпинарли „Фразеологізми та прислів’я, які
прийшли в нашу мову із суфізму”, де описано образні вирази, що
вживаються в повсякденному житті. Явища мовної сакралізації
зафіксовані також у тлумачних і термінологічних словниках турецької
мови.
Окремі питання десакралізації на матеріалі фразеології Корану та
релігійно маркованих лексичних одиниць розглядали такі вчені, як
Л. К. Байрамова, Л. В. Базарова, А. Більгін, В. А. Бушаков,
Т. В. Кондратюк, В. Д. Ушаков та ін., сакралізація у прикладному аспекті
представлена в словниках суфійської термінології тощо.
Закономірні процеси в мовній системі, а також осучаснення
турецького суспільства посприяли використанню релігійно маркованої
лексики на всіх рівнях мовленнєвого спілкування. Слова та
словосполучення з Корану та хадисів, релігійні формули й терміни
ввійшли в повсякденне мовлення та науковий, газетно-публіцистичний,
художній стилі. І, хоча власне релігійна лексика є об’єктом окремих
наукових досліджень, питання зміни значень лексем зафіксоване лише
частково у турецьких тлумачних та турецько-іншомовних словниках.
В етнолінгвістичному аспекті важливими на сьогодні є дослідження
взаємозв’язку мови та релігії, впливу свідомості й підсвідомості
індивідуума на утворення та сприйняття мовних знаків, переосмислення
значень лексичних одиниць. При цьому, незважаючи на зафіксовані
явища мовного зв’язку між сакральним і світським, на сучасному етапі у
тюркології відсутнє дослідження, присвячене теоретичному
11
обґрунтуванню тих мовних переходів, які мають місце в турецькій мові й
реалізуються у процесі їх практичного застосування мовцями.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дослідження виконане в межах наукових тем Інституту філології
Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Мови та
літератури народів світу: взаємодія та самобутність” (номер державної
реєстрації – 11 БФ 044-01) та “Україна і сучасний світ: міжмовний та
міжкультурний діалог” (номер державної реєстрації – 16 БФ044-01).
Мета роботи полягає у комплексному аналізі сакралізації і
десакралізації у лексиці турецької мові, визначенні дискурсів, у яких
фіксується взаємозв’язок світського й релігійного.
Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань:
– визначити еволюцію поняття „діалектика” та його зміст у
сучасній науці, у т. ч. у лінгвістиці;
– охарактеризувати діалектику семантичних відношень лексикофразеологічних одиниць;
– здійснити аналіз закономірностей семантичних змін в різних
стилях мовлення;
– охарактеризувати специфіку взаємодії мови та релігії як важливих
чинників формування ідентичності турецької лінгвокультури;
– визначити місце процесів сакралізації/ десакралізації в сучасних
лінгвістичних студіях;
– встановити методику дослідження діалектики релігійного і
світського в турецькій лінгвокультурі;
– з’ясувати особливості десакралізації лексичних одиниць,
фразеологізмів і паремій в художньо-фольклорних та публіцистичних
текстах, а також у терміносистемах різних галузей науки;
– проаналізувати специфіку функціонування релігійного складника
в турецькому ономастиконі;
12
– дослідити явища сакралізації антономазійних номінацій у
релігійному та енігматичному дискурсах.
Об’єктом дисертаційної роботи є лексико-фразеологічний пласт
релігійно маркованих одиниць публіцистичного, художнього, наукового,
релігійного та енігматичного дискурсів, які представляють турецьку
лінгвокультуру як ментальний простір органічної взаємодії релігійних
вірувань, традицій і світського життя.
Предмет дослідження – динаміка трансформації значень мовних
одиниць турецької мови у процесах сакралізації / десакралізації.
За матеріал дослідження релігійної лексики взято тлумачні
(М. Доган, М. А. Агакай, словник Турецького мовного товариства
2009 р.), галузеві (С. Акалін, Т. Байтоп, Б. Вардар, К. Нуреттін,
М. Пултар, А. Тімучін, А. Турані), турецько-іншомовні словники
(М. О. Баскаков, Л. Єрмакова, С. Учгюль), словники суфійської
термінології (Е. Джебеджіоглу, Дж. С. Седжаді, С. Улудаг), словники
фразеологізмів (Х. Адигюзель, О. А. Аксой, Н. Акялчин, М. З. Пакалин,
А. Пускюллюоглу, Й. Чотуксокен), словники прислів’їв (Н. Албайрак,
Х. А. Пар, М. Юртбаши), антропонімічні словники (Х. Кая), збірки
загадок (М. Їлмаз, Дж. Суаві, З. Ю. Оксюз, А. Челебіоглу), збірки
кросвордів (Б. Ерміш, Н. Кафли, Г. Озтюрк, М. С. Чошкунтюрк).
Для визначення контекстуальних значень лексем та фразеологізмів
залучено художні твори письменників різних епох – від літератури
дивану та середньовічної народної літератури до творів новітньої
турецької літератури, публіцистичні видання (газети „Bir Gün”, „Vatan”,
„Zaman”, „Milliyet”, „Аkşam”, „Star”, „Cumhuriyet”, „Sabah”, „Yeni
Şafak”, „Hürriyet” за 2008–2016 рр.), інтернет-видання, релігійні збірки
(тлумачення та переклади Корану, хадисів, збірки релігійних оповідань,
турецькомовних молитов, зокрема, „Захист з молитвою” А. Арсланa,
„Молитва 365 днів” М. Дікмена, Б. Ерена) тощо.
13
Методологічну основу дослідження становлять погляди науковців
різних епох на поняття діалектики як способу світорозуміння, як теорії та
методу пізнання буття в єдності протилежностей (Аристотель, Г. Гегель,
Р. Декарт, І. Ерігена, М. Кузанський, Б. Спіноза та ін.) та типи
семантичних відношень у лінгвокультурології та етнолінгвістиці
(Н. Д. Арутюнова, Т. В. Весна, В. В. Жайворонок, В. І. Карасик,
В. В. Красних, В. А. Маслова, О. О. Потебня, Т. Б. Радбиль,
З. К. Сабитова, інтеракцію мови і релігії (Ю. М. Антонян, Ю. Г. Борейко,
М. Еліаде, С. Екер, Е. Еркан, С. В. Євраєва, Р. Кайуа, Х. Караман,
О. М. Набока, В. С. Рибалкін, Д. В. Цолін), специфіку лексичних (у т.ч.
термінологічних) та фразеологічних одиниць мови (З. А. Алізаде,
Л. К. Байрамова, Л. В. Базарова, В. О. Колесник, Л. П. Дядечко,
А. М. Емірова, Х. Ерен, А. П. Коваль, О. В. Мазепова, В. О. Колесник,
Т. О. Панько, О. О. Тараненко, В. М. Телія, К. М. Тищенко,
В. Д. Ушаков).
Методи дослідження зумовлені специфікою роботи та
поставленими завданнями. У дисертації використовуються загальні
(індукція, дедукція, аналіз, синтез, спостереження) і спеціальні (власне
лінгвістичні) методи, а саме: описовий – відбір та інтерпретації мовних
явищ; функціональний –лінгвокультурологічний аналіз лексичного
матеріалу, що використовується в різних дискурсах; зіставний –
визначення специфіки сприйняття інформації членами різних
лінгвокультур; метод контекстуального аналізу та словникових
дефініцій – встановлення базових семантичних компонентів мовних
одиниць і фіксація змін значень лексем у різних дискурсах. Для
виявлення асоціативних значень окремих лексем у дослідженні
застосовується також метод асоціативного експерименту.
14
Наукова новизна полягає в тому, що:
– уперше здійснено аналіз діалектики взаємодії світського й
релігійного на мовному рівні; зокрема, у дисертації запропоновано
методику дослідження такої взаємодії, яка може активно застосовуватися
і на матеріалі інших мов;
– уперше виявлено особливості сакралізації лексем у релігійному
дискурсі турецької мови;
– уперше досліджено процес десакралізації лексичних і
фразеологічних одиниць у турецькому мовно-культурному просторі на
матеріалі текстів різних стилів турецької мови (художнього, газетнопубліцистичного, наукового);
– уперше залучено цілком новий турецькомовний матеріал різних
стилів і жанрів, що уможливлює у майбутньому зіставні лінгвістичні
дослідження;
– уперше визначено незафіксовані словниками додаткові значення
відрелігійних лексичних і фразеологічних одиниць;
– удосконалено підхід до таких наукових термінів, як діалектика,
семантичні відношення, метафоризація, метонімізація та ін., у т.ч.
залучено у науковий обіг теоретичні розробки турецьких мовознавців.
Теоретична цінність роботи полягає в розробці методики аналізу
діалектики релігійного і світського в певній лінгвокультурі. Виконане на
матеріалі турецької мови дослідження може лягти в основу теоретичних
лінгвокультурологічних і когнітивних розробок інших мовних картин
світу.
Пропоноване дослідження розширює межі теолінгвістики і
поглиблює загальнолінгвістичні принципи визначення закономірностей
національно-культурної специфіки мови певного етносу на основі
аналізу лексико-фразеологічних засобів, концепції аналізу
трансформаційних динамічних процесів у семантичній структурі лексем,
15
фразеологізмів, паремій, онімів (антропонімів, топонімів, ергонімів
тощо), наукових термінів і сприяють подальшому з’ясуванню глибинних
механізмів функціонування певної мови.
Практичне значення дисертаційної праці полягає в можливості
застосування її результатів у викладанні таких нормативних навчальних
дисциплін, як «Практичний курс турецької мови» (розділи «Лексика»,
«Фразеологія»), «Лексикологія турецької мови», «Стилістика турецької
мови», «Вступ до перекладознавства», «Теорія та практика перекладу», а
також розробці нових спецкурсів з лінгвокультурології, етнолінгвістики,
теолінгвістики, філософії мови.
Практична та ілюстративна частини дисертації можуть бути
використані для укладання двомовних чи багатомовних тематичних
словників, підготовки та публікації довідкових видань з
лінгвокраїнознавства та релігієзнавства, що надає пропонованому
дослідженню міждисциплінарного значення.
Особистий внесок здобувач полягає у розкритті діалектики двох
важливих концептів – релігійного та світського, що виявляється в
антиномії різнопланових понять. На вербальному рівні світобачення
турецького народу відображено у вторинних номінаціях – метафорах,
метоніміях тощо.
Викладені в дисертаційній роботі положення і висновки отримані
самостійно. Усі наукові праці з теми дисертації написані без
співавторства.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації
було представлено на міжнародних і всеукраїнських конференціях:
Міжнародна наукова конференція „Фразеологія і мовна гра”
(м. Сімферополь, 10–14 вересня 2012 р.), Міжнародній науковій
конференції „Мови та літератури в глобалізованому світі: взаємодія та
самобутність” (м. Київ, 18 жовтня 2012 р.), Міжнародній науково-
16
теоретичній конференції „Граматичні читання – VII” (м. Донецьк, 5–6
лютого 2013 р.), XLII Міжнародній філологічній конференції (м. СанктПетербург, 11–16 березня 2013 р.), Науковій конференції „Нові
дослідження пам’яток козацької доби в Україні” (м. Київ, 20–21 березня
2013 р.), VII Міжнародній науково-практичній конференції „Мова і світ:
дослідження та викладання” (м. Кіровоград, 28–29 березня 2013 р.),
Всеукраїнській науковій конференції „Мова, свідомість, художня
творчість, Інтернет у дзеркалі сучасних філологічних студій” (м. Київ,
11 квітня 2013 р.), Міжнародній науковій конференції, присвяченій 870-
літньому ювілею великого азербайджанського поета та мислителя Нізамі
Генджеві (м. Київ, 23 квітня 2013 р.), Міжнародній конференції “Вода” у
слов’янській фразеології і пареміологія” (м. Будапешт, 9–11 вересня
2013 р.), Міжнародній науковій конференції “Махтумкулі Фрагі та
загальнолюдські культурні цінності” (м. Ашхабад, 14–16 травня 2014 р.),
Міжнародній науково-практичній конференції „Сучасні проблеми
філології та лінгвістики” (м. Будапешт, 31 жовтня 2014 р.),
Міжнародному симпозіумі з питань лексикографії і фразеографії
(м. Магнітогорськ, 27–29 листопада 2014 р.), Міжнародна наукова
конференція „Ісмаїл-бей Гаспринський – видатний син
кримськотатарського народу” (до 100-річчя від дня смерті) (м. Київ,
12 листопада 2014 р.), Всеукраїнські наукові читання за участю молодих
учених „Дух нового часу у дзеркалі слова і тексту” (м. Київ, 8–10 квітня
2015 р.), Міжнародна науково-практична конференція „Актуальні
проблеми викладання іноземних мов (української, російської,
англійської, китайської, турецької) у вищих навчальних закладах”
(м. Київ, 24 квітня 2015 р.), Міжнародна конференція „Українськоазербайджанські відносини”, присвячена 100-річчю закінчення
університету імені Святого Володимира Ю. В. Чеменземінлі (м. Київ,
20 травня 2015 р.), Міжнародна наукова конференція „Сучасна
17
філологічна наука в міждисциплінарному контексті” (м. Київ, 8 жовтня
2015 р.), Міжнародна конференція „Роль турецької мови на Балканах”
(м. Скоп’є, 21 грудня 2015 р.), Всеукраїнські наукові читання за участю
молодих учених „Мова і література в глобальному і локальному медіапросторі” (м. Київ, 5–6 квітня 2016 р.).
Публікації. Основні положення дисертації висвітлено у 37
авторських публікаціях (33 наукових статтях, 18 із яких опубліковано в
наукових фахових виданнях України, 6 – у закордонних, монографії
“Діалектика релігійного і світського в турецькому мовнокультурному просторі” (К., 2016), а також у трьох тезах за
матеріалами міжнародних конференцій).
Структура та обсяг дисертації. Робота складається з переліку
умовних скорочень, вступу кожного з них, загальних висновків, списку
використаної літератури (664 позиції, у т. ч. 190 – іноземними мовами) і
чотирьох додатків. Повний обсяг дисертації складає 458 сторінок, з них
основного тексту – 371 сторінка., чотирьох розділів і висновків до

Список літератури

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Виконане дисертаційне дослідження започатковує новий напрям
теолінгвістичних студій, пов'язаний із глибинним аналізом причин і
ступенів сакралізації / десакралізації лексем і фразеологізмів різних мов.
Проведене студіювання релігійного і світського в турецькій
лінгвокультурі дало змогу отримати нові дані щодо розвитку турецької
мови в релігійно неоднорідному турецькому суспільстві.
У сучасній наукові парадигмі превалює діалектичний підхід, що
визначає спосіб світорозуміння, теорію пізнання, методологію. Поняття
“діалектика” з філософії увійшло до термінологічного апарату інших
наук: культурології, економіки, педагогіки, біології, мистецтвознавства
та лінгвістики. Остання не обмежується власне мовними питаннями,
лінгвістичні студії набувають міждисциплінарного характеру,
актуалізуючи питання діалектики мови і мислення. У цьому дослідженні
діалектика позначає філософські принципи взаємодії, розвитку і єдності,
перенесені у площину інтеракції релігійного і світського компонентів у
турецькій лінгвокультурі.
Аналіз взаємозв’язку світського і релігійного в турецькій
лінгвокультурі є теоретично складним, але актуальним і
малодослідженим питанням. Для досягнення поставленої мети було
висвітлено низку найважливіших теоретичних та методологічних основ
дослідження. Науковий пошук об’єктивований уніфікацією базових у
роботі термінів діалектика, мовна картина світу, сакральність
(релігійність), десакралізація, сакралізація, прецедентний феномен
тощо.
Сучасне розуміння поняття „діалектика” пройшло довгий шлях
становлення й підлягало суттєвим змінам. Перший діалектик в історії
363
філософії Геракліт в основу його розуміння покладав думку про вічну
плинність буття, піфагорійці – співвідношення протилежностей як
поєднання, що переростає в певне злиття. Парменід визначав
метафізичну основу всього сущого, заперечуючи при цьому діалектику
взагалі.
Античні філософи розуміли діалектику як мистецтво знаходити
істину в процесі комунікації (Сократ). Ідеалістична діалектика Платона,
який першим використав цей термін, полягала в умінні вести діалог і
суперечки. Аристотель, діалектику якого називають негативною,
частково пов’язував її з логікою. Теорія універсалій П. Абеляра базується
на двозмістовності понять, за допомогою яких „фіксується” єдність
сущого (космічно-божественного) світу і сущого, скінченного
(людського).
Епоха Відродження ознаменувалася бажанням усунути
суперечність між двома світами й обґрунтувати їхню єдність.
Г. В. Ф. Гегель наголошував на єдності всього сущого, визначав
рушійними силами розвитку буття суперечності, а діалектику методом їх
пізнання.
Сучасна наука в діалектиці бачить взаємодію всіх речей, їхні зміни
та характер відношень. На сьогодні це багатозначне поняття, яке означає
і спосіб світорозуміння, і теорію пізнання, і його метод.
Встановлено, що в сучасній наукові парадигмі превалює
діалектичний підхід, що визначає спосіб світорозуміння, теорію
пізнання, методологію. Термін «діалектика» з філософії увійшов до
термінологічного апарату інших наук: культурології, економіки,
педагогіки, біології, мистецтвознавства та лінгвістики. Остання не
обмежується власне мовними питаннями, лінгвістичні студії набувають
міждисциплінарного характеру, актуалізуючи питання діалектики мови і
364
мислення. Саме мислення сприяє розумінню семантики лексем,
детермінованою культурою етносу.
Як правило, семантика всіх лексем у мові прив’язана до
конкретного фрагмента дійсності, тобто віддзеркалює мовну картину
світу певного народу. Відповідно постає проблема дослідження й
ментальних репрезентацій понять, що характеризують психологію та
принципи когнітивних процесів мовців.
Семантична структура лексем складається не лише з сукупності
загальномовних значень, маркованих національною культурою, а й
індивідуальних, побудованих на абстрактності й асоціативності.
Протягом існування слова в лексичному складі мови його
семантична структура може модифікуватися. Одна з причин цього
процесу – поява можливості вживання слова в іншому дискурсі. Як
наслідок, основне денотативне значення слова відходить на периферію, а
актуалізується вторинне, переносне, що базується на вторинних
поняттях, символах, враженнях. Вторинна номінація властива лексиці
різних сфер життєдіяльності людини, але чи не найповнішу розгалужену
систему асоціацій має релігійна лексика. Існуючи впродовж століть, вона
збагачувалась новими образами, що стало основою багатьох порівнянь,
метафор, метонімій. Через це конфесійна лексика активно співіснує з
іншими групами слів у художніх творах, публіцистиці, мові науки, а
також у розмовній практиці.
Національна мовна картина світу певного народу – складне явище,
що включає лексико-семантичний, морфологічний та синтаксичний
рівні. У дослідженні розглянуто перший рівень. Він передбачає аналіз
реалій навколишньої дійсності, явищ, екзотизмів, понять, які спільні для
різних мов, проте мають неоднаковий лексичний фон. Специфічні
поняття розглядаємо в межах категорії прецедентності, що дає змогу
визначити їх як експлікатори культури конкретного етносу.
365
Різні народи неоднаково ставляться до одних і тих самих явищ
дійсності, що зумовлює неоднорідність вербального вираження їхніх
матеріальних і духовних цінностей. Одним із актуальних і нових
міждисциплінарних напрямів сучасної науки є дослідження
взаємозв’язку мови і релігії та їхнього взаємного впливу. Цими
питаннями займається теолінгвістика, яка вивчає релігійні, а також
далекі від цієї області сфери й тексти, у яких використано лексику
релігійного дискурсу.
Релігійний дискурс, зокрема турецький, привертає увагу сучасних
дослідників, оскільки релігія цієї країни вже багато століть є важливим
елементом її культури.
Розглядаючи питання відображення та особливостей
функціонування в різних стилях сучасної мови конфесійної лексики,
дослідники послуговуються поняттям „сакральне”. Дехто ототожнює
його з поняттями „релігійне”, „священне”. Проте вживання терміну
“cакральний” є більш доцільним, оскільки під ним розуміють
надприродних істот, яким поклоняються, а також усе, що стосується
релігійного життя, – таїнства, віровчення, цінності, предмети, дії, тексти
тощо.
Сакральне і світське традиційно утворюють опозицію, проте
дослідження цих сфер життя турецького народу було здійснено в аспекті
їхнього зв’язку і протиставлення. Життєві цінності турків, як і інших
народів, кореняться не тільки в текстах світського дискурсу, а й у
релігійному, оскільки релігія відіграє важливу роль у формування
етносвідомості народу.
Діалектика двох протилежностей – релігійного та світського –
виявляється в антиномії різнопланових понять. На вербальному рівні
світобачення турецького народу відображено у вторинних номінаціях –
метафорах, метоніміях та ін.
366
Встановлено, що взаємовпливи мови і релігійної культури
відображені у процесах десакралізації та сакралізації лексем. У
запропонованій нами концепції десакралізація – це семантичний процес
віддалення від релігійних ідеалів, тобто втрата релігійно маркованими
лексемами первинного значення й набуття нового (або нових) у різних
контекстах. Сакралізація – протилежний процес, перехід світських
лексем у релігійний дискурс.
У дисертаційній роботі на матеріалі турецької мови розглянуто
процес втрати сакрального значення базовими релігійними термінами,
найбільш відомими коранічними висловами в текстах різних стилів –
художньому, газетно-публіцистичному, науковому, епістолярному,
частково – розмовному. Аналіз семантики релігійно маркованих одиниць
у різних світських дискурсах показав, що вони здатні повністю втрачати
зв’язок зі своїм первинним значенням і першоджерелом, набуваючи
різнопланових, характерних для побутового стилю конотацій.
Діалектика семантичної структури лексем базується на різного
типу відношеннях між ними – антонімічних, синонімічних, гіпогіперонімічних та полісемічних.
Нове значення будь-якого слова виникає внаслідок актуалізації
його певної ознаки, найбільш характерної і важливої для певного
соціуму. Цей процес уможливлює зміну сфери функціонування лексики –
перехід з одного функціонального стилю в інший, при цьому лексеми
можуть десемантизуватися.
Найпродуктивнішими засобами семантичних змін у лексемах і
словосполученнях є метафоризація та метонімізація. Метафора в
когнітивному аспекті демонструє спосіб категоризації світу певним
етносом, вона завжди має зв’язок із культурним контекстом. Аналіз
метафор – важливий крок до розуміння лінгвістичної, когнітивної та
прагматичної інформації. На мовному рівні – це виявлення у контексті
367
лексем, побудованих на асоціаціях, з когнітивного боку метафори –
свідчення уміння людини категоризувати навколишню дійсність.
Прагматичний складник структури цього тропа апелює до свідомості
читача, викликає в нього відповідну реакцію, ставлячи конкретну мету.
У дисертаційному дослідженні під час аналізу різновидів
сакралізації лексичних одиниць, об’єктом дослідження виступають
переважно тексти релігійного дискурсу, зокрема оповідання, тексти
молитов, релігійні загадки та інші жанри сучасної релігійної літератури,
на основі яких здійснюється аналіз лексики та фразеології, що
використовуються для позначення релігійних осіб і понять.
При цьому антономазія розглядається як стилістичний троп, який
використовується для описових характеристик сакронімів Аллах та
Мухаммед. У сучасній науці існує багато дефініцій цього терміна, ми
взяли до уваги такий: номінації людини без називання імені, в основі
чого перебувають метафора, метонімія, перифраз.
Антономазійні номінації, які мають одно-, дво- та
багатокомпонентну структуру, дають уявлення про Творців як про
володарів, учителів, послів, номінуючи їх позитивно конотованими
лексемами нерелігійної семантики.
Явище сакралізації понять має місце і в текстах загадок, де
символізується та набуває образності загальновживана лексика.
Контекстуальна валентність лексем та фонові знання, інтуїція
допомагають знайти відгадки, якими виступають релігійні поняття.
У загадках набуває сакрального значення семантика чисел. Такі
лексеми в текстах загадок набувають ознак сакральності й символізують
Аллаха, головний храм мусульман у Мецці, кількість намазів і основних
мусульманських свят, час проведення молитов, стовпи ісламу, конкретні
дні тижня, важливі в релігійній культурі.
368
Образ Аллаха найбільш уживаний у текстах різних стилів. Його
важливість і першість у релігійній сфері покладені в основу
метафоризації та символізації цієї постаті. Так, він асоціюється з
Абсолютом. Перша літера алфавіту, цифра 1 і багато епітетів та
порівнянь з позитивною конотацією (навіть порівняння великих людей із
Аллахом) свідчать про винятковість цього образу для турецької культури
– релігійної і світської.
Релігійна тематика представлена і в кросвордах, де відповідями на
завдання або лексичними вкрапленнями в текст завдань є реалії та
поняття релігійної сфери.
На особливу увагу заслуговує суфійська термінологія, яка є, по
суті, окремим лексичним прошарком у турецькій мові. Утворена на
основі розмовної мови муридів і мюршидів, художніх творів суфійських
поетів, вона містить надзвичайно велику частку реалій і фонової лексики,
зрозумілої лише тим, хто досконало володіє релігійною термінологією
певної епохи. Спеціальними термінами суфії послуговувались і в
побутовій мові, але для емоційно-забарвлених слів обирали мову поезії.
У дослідженні здійснено тематичну класифікацію термінів
суфійського походження, на основі якої було виокремлено такі групи
суфізмів: терміни на позначення представників тарикатів та їх ступенів,
певних обрядових місць, одягу суфіїв, терміни, пов’язані з певними
станами в суфізмі (радість, хвилювання, надія, страх) і поведінкою та
звичаями суфіїв.
З результатів аналізу мови суфіїв випливає, що питання
походження більшості суфійських термінів точно не з’ясоване. Деякі
слова потрапили у вжиток з Корану, хадисів, але основну частину було
переосмислено й надано нового значення. Ці дані дають відповіді на
питання про вплив свідомості та підсвідомості етносу на формування
мовних знаків.
369
Для дослідження процесу десакралізації у процесі дослідження
було використано мовні засоби та лексеми, пов’язані безпосередньо з
релігією іслам та напрямом в ісламі – суфізмом, а також певною мірою з
іншими релігіями, які впливали на турецьке суспільство. Аналіз показав,
що окремі слова та цілі вислови релігійного походження з Корану й
хадисів (збірки правил поводження та обов’язків правовірного
мусульманина) покладені в основу нових метафор. Зокрема процес
отримання нових значень релігійних лексем яскраво виявляється у
фразеологічних одиницях. Частина їх є цитатами зі священних книг,
решта сформувалися на основі уявлень народу про певні явища
релігійної сфери.
Лексеми, що підлягають десакралізації в текстах фразеологізмів,
тематично поділяються на такі групи: учасники релігійного дискурсу,
назви місяців, назви місць потойбічного світу, назви п’яти стовпів
ісламу, назви релігійних книг та їхніх частин, назви культових споруд та
їхніх елементів, назви загальнорелігійних і суфійських понять. Ці
лексеми в світських текстах виконують різні функції, зокрема
використовуються для характеристики людини з позитивною чи
негативною конотацією або реалій сучасності, набувають символічних
значень і входять до лінгвокультурних концептів („Людина”, „Час”,
„Кількість” та ін.). Реалізуючи нову семантику в текстах нерелігійного
характеру, релігійні вислови можуть передавати абсолютно відмінне від
свого первинного значення аж до іронічного й жартівливого.
Деякі зразки усної народної творчості, зокрема прислів’я,
демонструють явище мовної гри – зміну контексту для створення ефекту
комічності та неординарності сприйняття певного образу. Це
реалізується за допомогою метафор, порівнянь, перифраз, каламбурів,
іронії тощо.
370
Своєрідними засобами кодування об’єктів навколишньої дійсності
є загадки. Релігійний спосіб життя турецького народу знайшов
відображення і в цих мовних феноменах. Тексти загадок містять
релігійну лексику, частина якої демонструє втрату семантики.
Отже, лексеми, що належать до термінології віросповідання,
протягом їх тривалого функціонування у розмовній мові та свідомості
турецького етносу набули переносних і метафоричних значень,
вербалізувалися на рівні фразеологічних одиниць, прислів’їв, загадок,
збагатили і продовжують збагачувати турецьку національну мову
образними та колоритними засобами вираження.
Релігійна лексика активно входить у систему топонімії, зокрема
для номінації об’єктів навколишнього середовища послуговуються
лексемами – назвами учасників релігійного дискурсу, культових споруд,
номінаціями святих, релігійних свят, суфійських елементів, станів
потойбічного світу (раю та пекла).
Десакралізація відбувається на лексичному рівні в текстах
художнього (назви творів літератури) та наукового стилів. На підставі
аналізу особливостей функціонування релігійної лексики в ботанічній,
зоологічній, гастрономічній, анатомічній, астрономічній, економічній,
метеорологічній, літературознавчій, медичній, мистецькій, хімічній
терміносистемах було з’ясовано, що конфесійна лексика слугує основою
для створення наукових метафор, що є цінним матеріалом для
усвідомлення специфіки турецької мовної та наукової картин світу.
Отже, діалектика світського й релігійного лексем і фразеологізмів
турецької мови знаходить свій вияв у багатьох сферах людського життя,
що реалізується на мовному рівні завдяки процесам сакралізації та
десакралізації назв реалій релігійного і світського аспектів існування
турецького етносу.
371
Проведене дослідження доводить перспективність подальшого
аналізу діалектики світського та релігійного у сучасних мовах, актуалізує
необхідність подолання етноцентричних конотацій у діалогах культур та
вивчення мовних моделей їх репрезентації.