ТВОРЧІСТЬ ЛІНИ КОСТЕНКО В ІДЕЙНО-ХУДОЖНЬОМУ КОНТЕКСТІ ЛІТЕРАТУРНОЇ ДОБИ : Творчестве Лины Костенко В идейно-художественом контексте литературных СУТОК

Короткий опис

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

БАРАБАШ Світлана Григорівна

УДК 821. 161.2 82 1

ТВОРЧІСТЬ ЛІНИ КОСТЕНКО
В ІДЕЙНО-ХУДОЖНЬОМУ КОНТЕКСТІ ЛІТЕРАТУРНОЇ ДОБИ

Спеціальність 10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Львів 2003

ЗМІСТ
ВСТУП4
РОЗДІЛ 1. Художній світ Ліни Костенко в історіософській проекції14
1.1. Мистецька концепція самооприявлення людини й нації
в історичному часопросторі творчості Ліни Костенко14
1.2. Категорія національного буття крізь призму часу35
1.3. Психологічний аспект проблеми мистецького вибору
в історичній екстраполяції (драматична поема Сніг у Флоренції”).48
1.4. Особистість в контексті мислячої історії
(історичний роман у віршах Маруся Чурай”)69
1.5. Поетична модель українського історіософського буття
в особистісних параметрах
(історичний роман у віршах Берестечко”)106
І.6. Етична проекція історичних аналогій
(Дума про братів неазовських”). Традиція і модерн118
Розділ 2. Філософія природи в художній концепції Ліни Костенко135
2.1. Принципи внутрішньої організації поетичного пейзажу135
2.2. Часопросторова модель пейзажу Ліни Костенко:
процесуальність і подійність143
2.3. Взаємозбагачення і взаємодифузія
як спосіб існування явищ у пейзажі Ліни Костенко..160
2.4. Пейзаж як сфера поетичного філософствування174
2.5. Моделі психологічних станів
у малярській ліриці Ліни Костенко.190
2.6. Філософія хронотопу у поезії І засміялась провесінь”..209
2. 7. Художня сублімація українського світомислення
(Люблю чернігівську дорогу”)219
2.8. Символ дороги як сфера самопізнання.229
2.9. Поетика духовних перехресть242
РОЗДІЛ 3. Лірика кохання в етично-естетичній структурі
поетичного самооприявлення Ліни Костенко258
3.1. Українська мистецька традиція
і сучасна інтерпретація проблеми кохання258
3.2. Модель стосунків у діалозі він вона”,
сублімованому поетичним словом у часових вимірах.267
3.3. Інтимне переживання світу в континуумі
жіночої і чоловічої лірики285
3.4. Психологічні параметри здобутків і втрат
у духовному контексті ліричного Я”295
3.5. Духовна субстанція ліричної героїні Ліни Костенко
в параметрах української ментальності307
3.6. Психологічні аспекти лірики кохання 321
3.7. Етичні проекції інтимної лірики
в українському поетичному контексті331
3.8. Філософія української чуттєвості.
Лірика кохання Ліни Костенко як простір самопізнання340
ВИСНОВКИ.349
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ355

ВСТУП

Актуальність теми. Ліна Костенко глибоко сучасна, глибоко українська поетеса, та навдивовижу це не те, що не заважає, а, навпаки, допомагає бути відкритою, як у космос український, так і в космос історії наших народів, в космос загальнолюдської історії; і та історія в неї не скам’янілі чи спорохнявілі релікти, а живе дійство, яке начебто продовжує звершуватися й сьогодні, все ще перебуває у творчому світі, й так само часто певна подія нинішнього дня в її сприйнятті та під її пером виглядає не локально й самодостатньо, не ізольовано, а пропонується в єдиному потоці світової історії, сповнюється масштабності й значення історичного”.
Ці слова Євгена Гуцала влучно визначають масштаб геніальної особистості нашої сучасниці, її художнього світу в єдиному потоці світової історії”. Але водночас (чи насамперед) Ліна Василівна Костенко є знаковою постаттю українського шістдесятництва”.
Увага літературознавців, мистецтвознавців, істориків, публіцистів, читацького загалу до літературного шістдесятництва як особливого явища, що характеризується новим світовідчуттям і світобаченням, новою якістю мистецтва з ключовою постаттю митця, концентрується на окремих авторських феноменах. У межах означеного явища фіксується розширення і поглиблення зацікавлень античністю, середньовіччям, бароко, романтизмом, модернізмом. Багатогранністю пошуків українських літераторів цього періоду зумовлена й багатоаспектність філософських, естетичних та етичних позицій дослідників.
Шістдесятництво у його художньому оприявленні визначало напрямки подальшого розвитку рідної літератури на українських землях і прокладало мости до мистецтва світової української діаспори. Література в цьому процесі ставала наймобільнішою ланкою, демонструючи такі естетичні горизонти, яка у своїй повноті часом не піддаються раціональному розмислові. Проте, „активні центри художнього твору” (М.Жулинський) обіймали найголовніший феномен образ України, який Ліна Костенко окреслила у праці „Гуманітарна аура нації або ефект головного дзеркала”. У творчості шістдесятників симбіоз долі народу і стану культури постає як постійно чинний центр подеколи у трагічному звучанні, розпростореному дисонансним світовідчуванням. Шістдесятників тому і назвали митцями національної ідеї. Категорія поетичного світобачення митців цієї когорти втілюється багаторівнево, творячи художню модель світу, яка увібрала потрійну проекцію: сприймання сучасності у світлі минулого і прогностичного майбутнього. Їхнє письмо об’єднує єдина системоутворююча тенденція: пристрасть у широкому розумінні як духовна, ідейно-психологічна, і словесно-зображальна енергія творчої індивідуальності Креатора.
Так витворювався контекст, що обсягом своїм дорівнювався суспільній свідомості світової культури. Контекст зближення модерної поезії шістдесятників хоча б Ліни Костенко, Ірини Жиленко, Івана Драча, Миколи Вінграновського, Бориса Олійника, Ігоря Калинця та ін. з діаспорною поезією природно поєднував їх із культурним феноменом, з одного боку, неокласиків і ширше мистецтва Розстріляного відродження, а з другого постмодерну світового мистецтва. І тут непосутня належність когось із них до тієї чи іншої культурно-стилістичної епохи, як і реґіональна паспортизація” чи відокремленість, бо література, як і все мистецтво, перебуває у загальносвітовому вирі культурності. Найбільше важить у цій мистецькій єдності та якість, яка й складає справжню вартість філософії культури. Печать творчої особистості об’єднувала у потужний естетичний світ українського слова поетів, які солідаризувалися у процесі мистецького осягнення Всесвіту. Опановуючи колосальну духовно-емоційну енергію українського слова, вони прагнули „своїм життям до себе дорівнятись”, тому кожне вищеназване ім’я вже за життя ставало більшим за власне літературний спадок. Цим і визначається вагомість того акценту, який фокусується концептом ідейно-художній контекст літературної доби”.
Літературна доба поняття широкоформатне і багатогранне. Воно охоплює не тільки панораму тривалого періоду в культурі народу (від реґіону до континенту), а й ті пізнавальні повороти”, які відбувалися в теоретико-методологічній стратегії гуманітарних наук. Друга половина ХХ століття, особливо остання його чверть, позначена частими змінами парадигм освоєння світу в його об’єктивних і суб’єктивних вимірах, в історії людства і в людяності історії. В такій ситуації (власне, конситуації) концептуалізувалося саме явище контексту. Важливою методологічною засадою мислення стала контекстуальність.
У цьому зв’язку ідейно-художній контекст літературної доби” охоплює і як феномен, і як концепт ряд змістових рівнів і семантичних сегментів у сферах творчості та її дослідження. Тут і проблемно-тематичні, і жанрологічні, і стильові (поетикальні), і рецептивно-комунікативні аспекти художніх світів, змодельованих митцями; тут і філософсько-світоглядні, етико-естетичні, історіософські, культурологічні підходи до рецепції й осмислення цих художніх світів, що поставали на ґрунті національно-ідентифікованих культур, етноментальних домінант чи у вирі багатокультурності певних реґіонів. І тільки ґеніальні особистості оприявнювали у своїх мистецьких здобутках далекосяжні візії, глибинне проникнення в соціокультурні епіфеномени. Художні світи, вся творчість таких митців немислима поза глобальним, реґіональним і локальним контекстом культури, бо вони не тільки абсорбували в себе довкілля, контексти, а й творили їх ці ближні і віддалені горизонтами контексти.
Згадані процеси та закономірності не залишали осторонь усіх літераторів другої половини ХХ століття, хоча геополітичні, соціокультурні бар’єри їх дуже часто розділяли. Приклад українських шістдесятників один з найпромовистіших. Їхні долі, творча еволюція кожного постають виразно та рельєфно тільки в контексті глобальних поворотів кінця ХХ початку ХХІ століття. Тому погляд на творчість навіть одного з українських поетів-шістдесятників дає можливість збагатити уявлення про індивідуальну еволюцію особистості, а сам український літературний процес осягати під потужним діянням енергетичних сил світосприймання і світорозуміння цих особистостей. Українську модель взаємодії і співвідношення неповторної індивідуальності із сукупною енергією літературного потоку періоду шістдесятих років можна збагнути шляхом поглибленого системного аналізу еволюції яскравої особистості.
Творчий доробок Ліни Костенко з огляду на сказане має особливу значущість. У ньому багатоаспектно переосмислено і реалізовано найрадикальніші творчі потенції і прагнення української мистецької еліти.
Літературознавча думка протягом останніх десятиріч не випускає з поля своєї пильної уваги постать Ліни Костенко та її творчий доробок. Серед дослідників імена українські вчені В’ячеслав Брюховецький, Анатолій Макаров, Григорій Сивокінь, Микола Жулинський, Євген Сверстюк, Володимир Моренець, Володимир Базилевський, Євген Гуцало, Галина Кошарська, Микола Ільницький, Елеонора Соловей, Тарас Салига, Григорій Клочек, Володимир Панченко, Михайло Кудрявцев, Людмила Таран, Михайло Слабошпицький, Олена Никанорова, Валентина Саєнко. Особистість майстра, що визначає одне з найвищих досягнень шістдесятництва, викликає відповідний резонанс у творчих колах усіх наступних десятиліть після свого дебюту.
Результати осмислення творчого феномену Ліни Костенко засвідчують, що кожен етап його вивчення вносить певні корективи, розширює горизонти бачення. Подальші осягнення художнього простору поетеси викликані потребою нового вирішення проблем, які досі осмислювалися частково. Розгляд лірики Ліни Костенко як самобутнього художнього світу в його цілісності видається нам особливо репрезентативним, бо продовжує пошуки продуктивних шляхів аналізу творчості окремого митця як виразника свого часу. Зауважимо при тім, що йдеться не про спрощену формулу краще-гірше”, а про, скористаємося термінологією Е.Фромма, екзистенційні антиномії, які не цілком надаються до адекватного відтворення у формі тільки рефлексивних конструкцій. Для Ліни Костенко важливою є мова буття, а не ґвалтована цивілізацією мова, і це її вибір буттєвий, естетичний, образотворчий. Їй ідеться про правдиву опозицію, справдішню антитезу до пластмасової глобалізації”, а не про стилізаторську дисгармонійну риторику; письменниця протиставляє баченню, розщепленому на маніакальний аналіз деталей, онтологічну цілісність первинної емоції, буттєвого первня. Ліна Костенко щонайрішучіше заперечує відмежування власне літературного досвіду від безпосереднього переживання реального світу. В її творах абсолют тексту, ширше письма” все ж підпорядковується абсолютові життя з багатоманіттям його форм і пульсацій.
Під цим оглядом поезія Ліни Костенко одна з тих небагатьох перлин сучасної літератури, в яких образотворення не обмежується лише власною герметикою, вона розпросторюється, здобувається на дотикову всеприсутність.
Багаторівнева рецепція творчого доробку Ліни Костенко свідчить, що актуальність митця в сучасному літературознавстві забезпечується не лише статусом одного з найяскравіших репрезентантів нинішнього поетичного плину, не тільки талантом світового масштабу, а передусім тим, що ця поезія усвідомлюється як невичерпний матеріал і для історико-літературних, і для теоретичних висновків та узагальнень.
Прикметно, що помітна своєю масштабністю художня особистість Ліни Костенко сприяє інтенсивному оновленню літературознавчої думки у зв’язку з яскраво вираженою тенденцією до актуалізації її поетичного доробку в часі. Кожен наступний етап осягнення її творчості оприявнює нові аспекти естетичного мислення в культурологічному просторі України. Цим зумовлюється актуальність нашої праці.
Зв’язок роботи з науковими планами, темами, програмами. Дисертаційне дослідження виконувалося як складова частина комплексної кафедральної теми Проблема відродження України: історичний і культурологічний аспекти”, над якою працювали члени кафедри українознавства Кіровоградського державного технічного університету в 1997-2002 роках. Тема схвалена координаційною радою Інституту літератури ім.Тараса Шевченка НАН України.
Об’єктом дослідження став увесь корпус текстів Ліни Костенко поетичних, публіцистичних, літературознавчих.
Предметом дослідження є образне мислення Ліни Костенко, у просторі якого твориться цілісна картина художнього світу.
Мета нового дослідження пролягає у поглибленому аналізові природи художньо-образного мислення Ліни Костенко у контексті духовних осягнень авторкою людського буття. Цілісний і комплексний аналіз картини художнього світу Ліни Костенко на підставі іманентної адекватності стилю світопереживання і стилю світовираження у власному метатексті поетеси магістральний напрям нашого думання.
Досягнення мети уможливили виконані завдання:
простежити шляхи формування художнього світу Ліни Костенко в аспектах поетичної історії, поезії кохання, пейзажної лірики;
осмислити світ лірики Ліни Костенко крізь призму законів його функціонування та ролі в ньому образів, речей і явищ;
систематизуючи основні принципи віталізму та екзистенціоналізму, проаналізувати особливості їх художнього вираження в текстах Ліни Костенко;
дослідити на основі мікро- й макроаналізу художніх текстів Ліни Костенко модель часопросторової картини художнього світу;
виявити та проаналізувати константи художнього світу: структуру і характер перебігу об’єкт-суб’єктних процесів у ньому;
здійснити систематизацію особливостей поетичного світомислення Ліни Костенко на основі узагальнення результатів проведеного мікроаналізу поетичних текстів.
реконструювати поетичну картину українського світу, створеного поеткою у сфері її лірики та ліро-епіки.
Теоретико-методологічна основа дисертаційного дослідження. У дослідженні проблеми художнього світомислення ми опираємося на естетично-філософські засади Арістотеля, Платона, Гегеля, І.Канта, І.Франка, Р.Барта, Г.Г.Гадамера, М.Гайдеггера, М.Мамардашвілі, З.Фройда, Е.Фромма, К.Г.Юнга. В роботі посилаємося на досягнення, представлені в дослідженнях М.Бахтіна, Ю.Лотмана, В.Топорова. Посутнє підґрунтя реферованої дисертації становлять праці сучасних українських істориків і теоретиків літератури В.Базилевського, В.Брюховецького, Р.Гром’яка, М. Жулинського, М.Ільницького, І.Денисюка, Л.Сеника, Г.Клочека, Г.Кошарської, М.Кодака, А.Макарова, В.Моренця, О.Никанорової, В.Панченка, В.Саєнко, Т.Салиги, Е.Соловей, К. Фролової, Л.Таран та інших.
Осягнення творчого доробку художника передбачає процес осмислення через призму законів його існування та характеру буття речей і явищ у ньому, виявлення й аналіз констант авторського поетичного світу: структури і характеру перебігу процесів у ньому; розгляд принципів організації художнього світу лірики та ліро-епосу Ліни Костенко; здійснення систематизації особливостей поетичного світомислення авторки на основі узагальнення результатів проведеного мікроаналізу поетичних текстів.
Методика дослідження ґрунтується на принципах, що випливають зі специфіки самого предмету дослідження: іманентної інтертекстуальності та синтезу мислення. Комплексно-системний, структурно-функціональний, типологічний, порівняльно-історичний наукові методи, елементи герменевтичного та психоаналітичний лягли в основу літературознавчого аналізу.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у специфіці вперше в українському літературознавстві поставлених завдань щодо комплексного дослідження художнього світу Ліни Костенко. У роботі вперше зроблено спробу нового концептуально-аналітичного підходу до філософії творчості письменниці під кутом зору синтезу образного мислення, який простежено на різножанровому матеріалі творчого доробку. Такий підхід до творчості Ліни Костенко поглиблює герменевтичне прочитання текстів і їх метатекстуальну дискурсивність.
Теоретична цінність дисертації зумовлена, по-перше, збагаченням фактичного матеріалу для арґументації доконечної взаємодії і взаємоінспірацій художньої (поетичної) і рефлексивної (есеїстичної) сфер діяльності митця; по-друге, додатковою експікацією, увиразненням деяких змістових аспектів категорії художній світ письменника”; по-третє, розкриттям історіософських, культурологічних міркувань (поглядів) поета на ґрунті мікроаналізу його ліричних та ліро-епічних творів і, по-четверте, реконструкцією поетичної картини українського світу на матеріалі різножанрових творів Ліни Костенко.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані у лекційних курсах з історії української літератури ХХ століття, під час читання спецкурсів та спецсемінарів. Цей матеріал вже використовується у спецсемінарі Людина в сучасному поетичному контексті” в Кіровоградському національному технічному університеті.
Основні положення і висновки, викладені в роботі, можуть використовуватися при написанні підручників, посібників для вищої та загальноосвітньої шкіл, при написанні дисертаційних, магістерських і дипломних робіт. Дисертація є самостійним дослідженням автора.
Апробація та впровадження результатів реферованої дисертаційної роботи. Дисертацію обговорено та схвалено на засіданні кафедри українознавства Кіровоградського національного технічного університету. Основі її положення викладено у доповідях на республіканській науковій конференції Творчая спадчына Янкі Купалы і Якуба Коласа і развіццё славянскіх моу і літаратур, присвяченій 100-річчю з дня народження Янки Купали і Якуба Коласа (Мінськ, 1982), міжнародній науковій конференції Євген Маланюк: література, історіософія, культурологія” (Кіровоград, 1997), всеукраїнській науково-методичній конференції Проблеми гуманізму і освіти”, присвяченій 10-річчю АПН України (Вінниця, 2002), всеукраїнській науково-методичній конференції Формування національних і загальнолюдських цінностей у студентів вищих технічних навчальних закладів” (Полтава, 2002), міжнародній науково-практичній конференції Формування національних, загальнолюдських ціннісних орієнтацій студентської молоді” (Київ, 2002), всеукраїнській науковій конференції Поетика художнього тексту” (Дніпропетровськ, 2002), четвертій всеукраїнській науково-практичній конференції Духовність українства” (Житомир, 2003), третій всеукраїнській науково-теоретичній конференції Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2003); щорічних наукових конференціях у Кіровоградському національному технічному університеті (1998, 1999, 2000, 2001, 2002, 2003, 2004).
Основі наукові результати дослідження відображено у 30 публікаціях (монографія, посібники, статті у фахових виданнях).
Обсяг і структура роботи. Структура дисертації визначається поставленими в ній метою і завданнями. Вона складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та бібліографії. Повний обсяг дисертації 382 сторінки, із них 354 сторінки основного тексту. Список використаних джерел нараховує 438 позицій.

Список літератури

ВИСНОВКИ

1. У дисертації Творчість Ліни Костенко в ідейно-художньому контексті літературної доби”, як свідчить її назва, збережено історико-літературну домінанту дослідження всього корпусу текстів письменниці лірики, ліро-епосу, публіцистики в їх різножанровому вияві (інтимна, пейзажна, філософська поезія; балади, драматичні поеми, поетичні драми, роман у віршах, есеї, рецензії, інтерв’ю, культурологічні праці, публічні лекції). Водночас історико-літературний дискурс ґрунтовано на історикософських, культурологічних (значною мірою і психологічних) дослідженнях, які оприявнили та обґрунтували онтологічно-буттєву і рецептивно-комунікативну модель осмислення літературно-художніх творів як текстуалізованих художніх світів.
2. У системі понять / термінів і провідних концептів, якими вербалізувалися результати спостережень над цілісними окремими творами, поетичними циклами чи тематично-жанровими пластами, є не тільки власне літературознавчі (традиційні) засоби, категорії філософії, етики, естетики і психології, а й такі загальнонаукові концепти, як проекція, модель, сублімація, симбіоз тощо. Це засвідчено в основних формулюваннях структурних розділів і підрозділів праці, як-от: Художній світ Ліни Костенко в історіософській проекції (р. І); Лірика кохання: етично-естетичні проекції (Дума про братів неазовських”). Традиції і модерн” (п. 1.6); Етичні проекції інтимної лірики в українському поетичному контексті” (3.10).
Разом з тим дисертант вважав доречним для проникнення в особливості художнього мислення Ліни Костенко врахувати і сучасні тенденції в терміносистемах літературознавства, використовувати поняттєво-термінологічний апарат із певними конотаціями метафоризму: Художня сублімація українського світомислення” (2.7), Поетика духовних перехресть” (2.9), Мистецьке осягнення емоційної енергії закоханої душі у любовній ліриці” (3.2), Духовна субстанція ліричної героїні Ліни Костенко в параметрах української ментальності” (3.8) тощо.
У таких і подібних випадках пильна увага до художніх текстів, їх мікроаналізи утримували рефлексії автора дисертації в текстуальному світі мистецтва слова, а метафоричні сполуки не полишали семантичного поля літературознавства завдяки наявності в них інших лексем із усталеним значенням, як наприклад, у назві підпункту 3.5 Модель стосунків у діалозі він вона”, сублімованому поетичним словом у часових вимірах”, Українська мистецька традиція і сучасна інтерпретація проблеми”.
У такий спосіб дисертант прагнув подолати псевдодилему традиційна українська термінологія запозичені терміни з іншокультурних ареалів”, входячи в міждисциплінарний контекст сучасної гуманітаристики.
3. Наріжні основи художнього світу Ліни Костенко, на яких постає оригінальна поетика і стильове обличчя письменника, текстуалізуються в дисертації такими концептами, як самооприявлення людини й нації в історичному часопросторі”, особистість у контексті мислячої історії”, внутрішня організація поетичного пейзажу”; моделі психологічних станів у малярській ліриці”, філософія хронотопу”, символ дороги як сфера самопізнання”, інтимне переживання світу в континуумі жіночої і чоловічої лірики” і філософія української чуттєвості”. Вони виконують функцію маркування і позначають онтологію та епістемологію Ліни Костенко.
4. Опис і реконструкція художнього світу Ліни Костенко в ідейно-художньому контексті її доби, наголосимо ще раз , не спираються на жорстку хронологію і лінійну послідовність публікацій творів, збірок письменниці. Зрештою і на жанрологію родо-видо-жанрові домінанти творчості Ліни Костенко тільки в основних моментах збігаються у нас із літописом фактів. Нас цікавила логіка руху і функціонування мистецьких відкриттів геніальної особистості. Цим пояснюємо (і певною мірою виправдовуємо) композиційні параметри багатьох підрозділів ІІ і ІІІ розділу дисертації: їх початки і завершення часом не уникають однотипних повторів, оскільки презентують читачеві кожен раз одну із граней цілісного поетичного світу лірика. Тому метатекстові маркування у викладі спостережень і узагальнень дисертантові видавалися і доцільними, і неуникненними, як наслідок лінійно сукцесивного викладу на письмі того, що існує симультанно, в одночассі духовного світу.
Художній світ поезії Ліни Костенко це простір, здатний продукувати унікальний самоцінний мистецький феномен. Його аналіз привів нас до загального висновку про високу художню впорядкованість цілісної художньої системи, котра живе відповідно до внутрішніх законів лірики. Сфера поетичного живопису, світ любовних почувань, переживання української історії засвідчили стильову єдність і художню продуктивність поетичного письма Ліни Костенко.
У світлі цих загальних інтенцій і висновків аргументовано аналізами конкретних текстів і наступні узагальнення:
А. У сфері культурософії:
Мобілізація етично-естетичного фонду творчого доробку Ліни Костенко стала тим процесом у культурологічній сфері, в котрому кожна мисляча особистість відчуває художню історію свого народу як співпережиту, а традиційну й новітню словесність як джерело самовдосконалення.
Гостра публіцистична думка у просторі самоосмислення вже стала міркою мислетворчої потужності окремої особистості як автономного явища в загальнонаціональному контексті.
Оптимізм поетеси концентрується на тому, що саме українська культура у її довершеності й неповторності стає передумовою визнання світом нашої історичності, нашого активного тривання в духовному часопросторі, забезпечуючи значущість нації у загальнолюдському духовному контексті.
Ідеали духовного відродження нації, активізуючи моральний обов’язок кожного, здатні окреслити індивідуальний шлях у процесі самоідентифікації особистості.
Активізація української національної ідеї з її самоохоронною функцією залишається постійно чинною формою збереження українства у процесі національного самоусвідомлення на ґрунті культурної ідентичності.
Художня рефлексія Ліни Костенко в історіософському просторі, поєднуючи гносеологічну енциклопедичність з онтологічною глибиною, опанувала історичний часопростір на рівні духовних екстраполяцій в сучасність.
Естетична експресія національно-духовної ідентифікації в контексті історичних полотен Ліни Костенко стала особистісною формою збереження нації.
Концепція особистості як втілення певних національно-психічних констант національного менталітету, історико-культурних персоналій, топосів рідного краю, національних моральних принципів, фольклорної системи, етичної сутності родинних зв’язків, національних традицій, рідної мови найважливіший засіб національної ідентифікації у просторі історичних полотен Ліни Костенко.
Б. У сфері живописного пейзажу:
Унікальна властивість таланту письменниці, її художнього мислення ґрунтується на здатності опановувати часопростір доконечно, згущуючи на малій площі поетичного тексту філософію цілісного буття у проекції на вічність.
Творення симбіозу почувань земної людини-жінки успадковане від величних особистостей українського культурологічного простору. Здатність відчувати золоте переплетіння мотивів внутрішніх борінь власного Я” у неперебутності з неповторним спектром реального буття найрельєфніше сконцентровано в поетичному живописі.
Динаміка реального осягнення духовного поступу особистості у текстах поетеси вивіряється масштабом чуттєвого заглиблення в архетипічні структури.
Поетичний живопис у Ліни Костенко це той простір, в якому авторові вдається упорядкувати хаос, облагороджуючи шляхи, котрими рухається людський розум.
Єдність емпіричного й трансцендентного в постаті ліричного героя забезпечує пізнання найглибших сутностей екзистенціалів, оскільки саме в людині природній простір живого буття об’єднується з історичним фактом культури.
Час і простір як фундаментальні категорії художнього освоєння дійсності в пейзажній ліриці розкривають свій естетично-філософський потенціал, котрий акумулював індивідуальне світобачення поетеси, вписавши його в космогонічне мислення всесвітнього розуму, оптимізувавши цим буття особистості в реальному світі.
В. У сфері інтимної лірики:
Художній світ інтимної лірики Ліни Костенко сублімував найкращі якості української жінки здатність до поетизації інтимного переживання, романтичне світопочування, вроджену емоційність і наближення до світу природи, витончену чуттєвість.
Спектр внутрішніх станів закоханої душі в комплексі творить жіночий ідеал у просторі національної етики взаємин осіб протилежної статі.
Автономне буття людської душі у стані закоханості проектується у світ обранця, не розчиняючись у ньому.
Симбіоз язичництва і християнства коригує світопростір ліричної героїні від пристрасної, гарячої емоції до строгого самоконтролю й самообмеження.
Моральність поведінки закоханої особи виписана Ліною Костенко у руслі національної традиції, яка передбачає строгу етику взаємин у симбіозі із глибокою ніжністю, вірністю, надійністю.
Естетизація почуття кохання межує із максималізмом в оцінці внутрішніх порухів і вчинків, як власних, так і свого обранця.
Еротичні мотиви означуються у поезії Ліни Костенко на рівні натяків, алюзій, тому сублімація інтимної енергії у слові має цнотливий характер.
Симбіоз суперечливих станів закоханої душі парадоксально підкреслює глибину і цілісність жіночої натури, життєздатність українського натури, котра випробовується найвищим людським почуттям.
Ліна Костенко всією творчістю потверджує потужність власних духовних вібрацій любові до України, оскільки її поетичний часопростір справді набув гідного одухотвореного буття, репрезентуючи нову авторську концепцію художньої моделі українського світу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверинцев С. Поэитка ранневизантийской литературы / АН СССР, Ин-т мир. лит. им. А.М.Горького М.: Наука, 1977. 320 с.
2. Аврахов Г.Г. Леся Українка: Семінарій. К.: Рад. школа, 1971, 45 с.
3. Аврахов Г.Г. Леся Українка, якої ми не знаємо // Літературна Україна. 1992. 12 листопада.
4. Аврахов Г.Г. Художня майстерність Лесі Українки, Лірика. К.: Рад. школа, 1964. 231 с.
5. Автономова Н. Мишель Фуко и его книга «Слова и вещи» // Фуко М. Слова и вещи. Санкт-Петербург, 1994. С.7-27.
6. Агамджанова В.И. Семантическая интерактивность как проецирование глобального смысла высказывания на лексико-семантическом варианте слов// Контекстуальная семантика. Сб. науч. трудов. Рига: Латв. ун-т, 1982. С. 3-9.
7. АгеєваВ. Поетеса зламу століть: Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації. К.: Либідь, 1999. 261 с.
8. АндрусівС. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ ст.. Львів: Джура, 2000. 340 с.
9. Антокольский П. Поэты и время. М., 1957. 201 с.
10. Антологія світової літературно-критичної думки. За ред. М.Зубрицької. Львів, 1996. 634 с.
11. Антонич Б.-І. Поезії (Упор. Д. Павличко, вступ. ст. М. Ільницький). К.: Рад письм., 1989. 441 с.
12. Арендт Г. Становище людини. Львів, 1999. 254 с.
13. Аристотель. Сочинения. В 4-х томах. М.: Наука, 1971. Т.1. 552 с.
14. Аристотель. Сочинения. В 4-х томах. М.: Наука, 1971. Т.2. 688 с.
15. Аристотель. Сочинения. В 4-х томах. М.: Наука, 1971. Т.3. 621 с.
16. Аристотель. Сочинения. В 4-х томах. М.: Наука, 1971. Т.4. 630 с.
17. Арістотель. Поетика // Антична література. Хрестоматія. К.: Радянська школа, 1968. С.305-313.
18. Антонишин С. Над річкою буття на березі крутому”, або лілеї для Ліни. До ювілею Ліни Костенко // Дзвін. 2000. № 3. С. 125-132.
19. Аскольдов С.А. Время онтологическое, психологическое и физическое// Философия и мировоззрение. М.: Изд-во полит. литературы, 1990. С. 398-402.
20. Астахов И. Искусство и проблема прекрасного. М.: Сов. писат., 1963. 171 с.
21. Афанасьев А. Формула любви. М.: Знание, 1993. 64 с.
22. Ахундов М.Д. Концепция пространства во времени. М., 1982. 213 с.
23. Багалій Д. Український мандрівний філософ Григорій Сковорода. К.: Орій, 1992. 470 с.
24. Бажан М. Поема про кохання і безсмертя // Твори в 4 томах. К.: Дніпро, 1985. Т. 4. С. 340-343.
25. Базилевський В. Поезія як мислення // Дніпро. 1990. № 3. С. 106-116.
26. Бакула Б. Історія і поезія // Дивослово. 2000. № 3. С.42-45.
27. Барнетт А. Род человеческий. М.: Мир, 1968. 279 с.
28. Барт Р. Две критики // Избр. работы: Семиотика. Поэтика / Пер. с фр. М.: Прогресс, 1989. 616 с.
29. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики: Исслед. разных лет. М.: Худож. лит., 1975. 502 с.
30. Бахтин М. М. Время и пространство в произведениях Гете // Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство,1986. С. 216-249.
31. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство,1986. 444 с.
32. Бахтин М. М. Литературно-критические статьи. М.: Худож. лит., 1986. 543 с.
33. Бахтин М. М. Формы времени и хронотопа в романе // Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Худож. литература, 1975. С.237-407.
34. Башляр Г. Предисловие к книге Поэтика пространства” // Вопр.
философии. 1987. № 5. С. 113-121.
35. Бердяев Н. Времена и вечность // Философия и мировоззрение. М.: Изд-во полит. лит, 1990. С. 402-410.
36. Бердяєв Н. Національність і людство // Сучасність. 1993. № 1. С. 154-157.
37. .Бердяев Н.Самопознание: Опыт философских автобиографий. М.: Книга, 1991. 446 с.
38. Бердяев Н. Смысл истории. М, 1990. 175 с.
39. Бердяев Н. Философия свободы. Смысл творчества. М.: Правда, 1989. 607с.
40. .Бердяев Н. Эрос и личность: Философия пола и любви. М.: Прометей, 1989. 159 с.
41. Березінець В., Мойсеїв І. Національна ідея в духовній культурі України ХІХ-ХХ століть // Філос. і соціол. думка. 1993. № 11/12. С. 238-247.
42.Бовуар С. де Друга стать: У 2 т. К.: Основи, 1994. Т. 1. 390 с.
43. Бовуар С. де Друга стать: У 2 т. К.: Основи, 1995. Т. 2. 392 с.
44.Бокий И. Душа принадлежит человечеству и эпохам: Перечитывая судьбу и поэзию Лины Костенко // Радуга. - 1990. - № 6. - С. 154-162.
45. Бочаров С.Г. Время в четырёх измерениях // Бочаров С.Г. Литература и время. М.: Худож. литература, 1988. С. 189-200.
46. Брюховецький В.С. Ліна Костенко: Нарис творчості. - К.: Дніпро, 1990. 260с.
47. Будний В. Імператив постколоніального слова // Сучасність. 1998. №9. С. 150 152.
48. Бурбан В. Как зеркало украинской ментальности // Зеркало недели. 2000. 18 марта. С. 11.
49.Василев К. Любовь. М: Прогресс, 1982. 384 с.
50.Василишин Я. Знак Образ Символ у художньому арсеналі літератури опору // Слово і час. 2000. №5. С. 33 38.
51. Вейнингер О. Пол и характер. М.: ТЕРРА, 1992. 480 с.
52. Вернадский В. Философские мысли натуралиста: Сб.: К 125-летию со дня рождения / АН СССР. М.: Наука, 1988. 519 с.
53. Вінграновський М. З обійнятих тобою днів К.: Веселка, 1999. 313 с.
54. Вінграновський М. „ У синьому небі я висіяв ліс...” // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст../ Упорядники В.Яременко, Є.Федоренко. К.: Дніпро, 1994. 340 с.
55. Вінграновський М. Цю жінку я люблю. - К.: Дніпро, 1990. 204 с.
56. Виготский Л.С. Психология искусства. М.: Наука, 1968. 245 с.
57. Виноградов В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Изд.-во АН СССР, 1963. 255 с.
58. Винокур Г. О языке художественной литературы. М.: Высшая шк. 1991. 448 с.
59. Возняк Т. Тексти та переклади: Семантичний простір мови. Одвічні запитання. Мартін Гайдеггер. Ганс-Георг Гадамер. Габріель Марсель. Харків: Фоліо, 1998. 667с.
60. Волкова Т. Проблема жанра в лирике: На материале рус. и укр. поэзии. Львов: Свит, 1991. 188 с.
61. Волкова Т. Філософська лірика: до проблеми пошуків художніх і теоретичних// Рад. Літературознавство. 1983. № 1. С. 40-45.
62. В поисках нового мировидения: И. Пригожин, Е. и Н. Рерихи М.: Знание, 1991. 64 с. Сер. Философия и жизнь”. № 7.
63. Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного. М.: Искусство, 1991. 367 с.
64. Гадамер Г.-Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики. М.: Прогресс, 1988. 699 с.
65. Гадамер Г.-Г. Про вклад поезії у пошук істини // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світ. літературно-критичної думки ХХ століття / За ред. М.Зубрицької. Л.: Літопис, 1996. С. 216 222.
66. Гадамер Г.-Г. Герменевтика і поетика. К.: Юніверс”, 2001. 280 с.
67. Гайдеггер М. Навіщо поет? // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світ. літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. Л.: Літопис, 1996. С. 162 167.
68. Галеацці Паола Сніг у Флоренції” Ліни Костенко: історичний симбіоз двох культурних світів // Літературознавство. Ш міжнародний конгрес україністів. Харків 26-29 серпня 1996 року. К.: Обереги, 1996. 160-175.
69. Гальперин И.Г. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 138 с.
70. Гарденберг Ф. фон (Новаліс). Вера и любовь, или король и королева// Эстетика немецких романтиков Сборник. М.: Искусство, 1987. С. 47-54.
71. Гаспаров М. Очерк истории европейского стиха / Отв. ред. Н.Гей; АН СССР, Ин-т мир. лит. им. А.М. Горького М.: Наука, 1989. 302 с.
72. Гаспаров М. Избранные статьи. М.: Новое лит. обозрение, 1995. 475 с.
73. Гачев Г. Содержательность художественных форм: Эпос. Лирика. Театр. М.: Просвещение, 1968. 303 с.
74. Гегель Г.В.Ф. Философии Духа // Энциклопедия философских наук. В 3-х томах. Т.3. М.: Мысль, 1977. 471 с.
75. Гегель Г.В.Ф. Эстетика: В 4 т. М.: Искусство, 1969. Т. 2. 326 с.
76. Геевский И. Любви таинственная власть: от древности до наших дней. М.:Мысль, 1995. З82с.
77. Гей Н.К. Время и простанство в структуре произведения // Контекст. 1974: Литературно-теоретические исследования. М.: Наука, 1975. С. 23-229.
78. Гиршман М.М. Стиль как литературоведческая категория. Донецк. Ун-т, 1984. 26 с.
79. Гозман Л.Я., Ажгихина Н.И. Психология симпатий. М.: Знание, 1988. 94с.
80. Гозман Л.Я. Психология эмоциональных отношений. - М.: Изд-во МГУ, 1987.174с.
81. Головаха Е.И., Панина Н.В. Психология человеческого взаимопонимания. К.: Политиздат Украины, 1986. - 189 с.
82. Гордасевич Г. "Під галактик очима карими" / Ліна Костенко // Силуети поетес: Літературні портрети. -К.: Рад. письменник, 1989. -С. 108-143.
83. Горський В. Історія української філософії: Курс лекцій. К.: Наук. думка, 1996. 285 с.
84. Горський В. Парадокс історичної свідомості сучасної культури // Світогляд і духовна творчість. К.: Наукова думка, 1993. С.45-51.
85. Горячева О. Інтимна лірика Ліни Костенко // Українська мова і література. 2000. № 11. С. 7.
86. Грабович Д. Поет як міфотворець: Дослідження семантики символів у Тараса Шевченка // В сім’ї вольній, новій: Шевченківський зб. / Упор. Н.Дзюбенко. К.: Рад. письменник, 1984. Вип. 5. С. 133- 146.
87. Гром’як Г. Естетика і критика. К.: Мистецтво. 1975. 224 с.
88. Гром’як Р. Давнє і сучасне: Вибр. Статті з літературознавства. Тернопіль: Лілея, 1997. 265 с.
89. Гуцало Є. Експромт грози, її палке натхнення // Золотий гомін: Українська поезія світу / Упорядн. А. К.Мойсеєнко. К.: Молодь, 1991. С. 71.
90. Гуцало Є. На всесвітніх косовицях смерті // Літ. Україна. 22 березня. 1990. С. 1-5.
91. Денисюк І. Невичерпність атома: Франкознавчі студії. Львів: ЛДУ ім.Івана Франка, 2001. 318 с.
92. Дзюба І. "Секс", "секс"... і трохи "антисексу" (жіночий ідеал у поезії)// Слово і час. - 1991. № 8. С. 26-33.
93. Діброва В. Проблема збереження національної тотожності за умов тоталітаризму: (Досвід української літератури) // Слово і Час. 1991. № 3. С. 15-23.
94. Дильтей В. Введение в науки о духе // Зарубежная эстетика и теория литературы ХІХ-ХХ века: Трактаты, статьи, эссе / Сост. Г.Косикова. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. С. 108-135.
95. Дністровий А. Що таке поезія? // Література плюс. 1999. січень.
96. Добрянський І.А., Марко В.П. Дружні бесіди: Радіопубліцистика. Вип. 1. Кіровоград: Код, 2002. 170 с.
97. Додонов Б.И. В мире эмоций. К.: Политиздат Украины, 1987. -141с.
98. Донців Д. Дух нашої давнини. Вільнюс: Відродження. 1992. 342 с.
99. Донцов Д. Поетика українського рісорджіменту (Леся Українка) // Українське слово: Хрестоматія укр. літ. та літ. критики ХХ ст.: У 4 кн.: К., 1994. Кн.1. С. 149-183.
100. Донченко Е.А., Титаренко Т.М. Личность: Конфликт, гармония. - К.: Изд-во политической литературы Украины, 1989. - 174 с.
101. Дончик В. Національна історія як духовне опертя української літератури // Слово і Час. 1997. № 9. С. 6-9.
102. Драч І. Анатомія блискавки: Поезії, проза / Упорядкув., коментарі та примітки В.О. Брюґґена . Харків: Фоліо, 2002. 509 с.
103. Еліаде М. Священне і мирське; Міфи, сновидіння і містерії; Мефістофель і андрогін.; Окультизм, ворожбитство та кулінарні уподобання / Пер. з нім., фр., англ. Г.Кьорян, В.Сахно. К.: Вид-тво Соломії Павличко «Основи» 591 с.
104. Ентоні Д. Сміт. Національна ідентичність. К.: Основи, 1994. 223с.
105. Энциклопедия символов, знаков, эмблем / Сост. В.Андреева, В.Куклев, А.Ровнер. М.: Локид, Миф, 1999. 576 с.
106. Эпштейн М. Природа, мир, тайник Вселенной. М., 1990. 298 с.
107. Эрос: Антология / Под ред. П.С. Гуревича. М.: Алетейа, 1998. 360с.
108. Етнос і соціум. К.: Наукова думка, 1993. 170 с.
109. Жулинський М. Лицарство духа. Про творчість Ліни Костенко// Вітчизна. 200. №3-4, С.2-5.
110. Жиленко І.В. Автопортрет у червоному: Лірика. К.: Рад. письменник, 1971. 104с.
111. Жиленко І.В. Вибране: Поезії. К.: Дніпро, 1990. 333 с.
112. Жиленко І.В. Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна... : Поезії. К.: Рад. письменник, 1979. 113 с.
113. Жиленко І.В. Пори року: Поезія. К.: Укр. письменник, 1999. 132 с.
114. Жирмундский В.М. Задачи поэтики // Жирмундский В.М. Теория литературы. Поэтика. Л.: Наука, 1977. С. 15-55.
115. Житецький П. Теорія поезії. К., 1988. 293 с.
116. Жулинський М.Г. Із забуття в безсмертя: Сторінки призабутої спадщини. К.: Дніпро 1990. 447 с.
117. Жулинський М. Лицарство духа // Вітчизна. 2000. № 3-4. С. 2-5.
118. Забужко О.С. Автостоп: Поезії. К.: Укр. письменник, 1994. 95 с.
119. Забужко О.С. Диригент останньої свічки: Поезії. К.: Рад. письменник, 1990. 143с.
120. Забужко О.С. Травневий іній: Поезії. К.: Молодь, 1985. 62 с.
121. Забужко О.С. Жінка-автор у колоніальній культурі // Хроніки від Фортінбраса. Вибрана есеїстика 90-х. К.: Факт, 1999. С. 152-193.
122. ЗабужкоО. Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу. К.: Абрис, 1997. 144 с.
123. ЗабужкоН. Вивчення роману Ліни Костенко Маруся Чурай” // Укр. мова і література в школі. 1989. № 12. С. 16-19.
124. ЗаверталюкН.І., НаєнкоМ.К. Про специфіку публіцистики письменників// Слово і Час. 1992. № 7. С. 69-73.
125. ЗадураБ. Правда життя суть поезії” // Всесвіт. 1991. № 3. С. 177-180.
126. Закидальський Т. Поняття серця в українській думці // Філос. і соціол. думка. 1991. №8. С. 127 138.
127. Зборовська Н. Ільницька М. Феміністичні роздуми // На карнавалі мертвих поцілунків. Львів: Літопис, 1999. 336 с.
128. Здоровега В. Мистецтво публіциста: Літературно-критичний нарис. &n