Жанрово-стильові особливості української історичної повісті 20 – 30-х років ХХ століття : Жанрово-стилевые особенности украинской исторической повести 20 - 30-х годов ХХ века

Короткий опис

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Разживін Віктор Миколайович

УДК 821.161.2 311.6 19”

Жанрово-стильові особливості української історичної повісті 20 30-х років ХХ століття

Спеціальність 10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Шевченко Віталій Федорович
доктор філологічних наук, професор

Запоріжжя 2008

ЗМІСТ

ВСТУП 3
Розділ 1. ТЕОРЕТИКО-ЛІТЕРАТУРНІ ПРОБЛЕМИ ЖАНРОВОЇ СПЕЦИФІКИ ІСТОРИЧНОЇ ПОВІСТІ 11
1.1. Теоретичні аспекти визначення жанру 11
1.2. Ретроспектива розгляду зв’язків історіографії та художньої інтерпретації у вітчизняному літературознавстві 29
1.3. Жанрова диференціація історичних повістей 40
Розділ 2. СПІВВІДНЕСЕННЯ ІСТОРИЧНИХ РЕАЛІЙ І ХУДОЖНІХ ВЕРСІЙ 62
Розділ 3. ОСОБЛИВОСТІ ВНУТРІШНЬОЇ І ЗОВНІШНЬОЇ ФОРМИ ТВОРІВ 105
3.1. Композиція, сюжет 105
3.2. Форми концентрації художнього часу і простору 128
3.3. Специфіка образотворення 137
3.4. Історична стилізація мови 148
ВИСНОВКИ 162
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 168

ВСТУП

Процес створення та розбудови незалежної української держави посилив зацікавленість дослідників як сторінками історичного минулого нашої країни, так і художніми творами історичної тематики, викликав нові погляди в літературі ХХ ст., необхідність системного аналізу певних літературних явищ та періодів.
20 30-ті рр. ХХ ст. особливий етап у розвитку української нації. Бурхливі соціальні події початку століття ( революція 1905 р., Перша світова війна, революція 1917 р., громадянська війна, розв’язана більшовицьким урядом, поразка у національно-визвольних змаганнях українського народу ) призвели до того, що український народ опинився на межі існування двох світів, двох антагоністичних політичних систем. У часи таких кризових явищ для кожного народу характерні поглиблений інтерес до подій минулого, намагання осмислити їх причинність, ідентифікувати власну національність, співвіднести її з іншими, створити художню „автобіографію” [92, 248], щоб довести право на втрачене та на власне існування.
Актуальність теми дослідження. Українська історична проза є своєрідним комплексом художньої інтерпретації минулого нашого народу. Її витоки йдуть ще від фольклору, житійної літератури, літописних хронік, віршів, поем і драм на історичну тематику. Упродовж тривалого часу сюжети з нашої минувшини були чи не єдиною можливістю заявити про себе, донести своє розуміння історичної правди цивілізованому світу. Звернення письменників до історичного минулого зумовлювалося реаліями життя українського народу, яке було насичене справді значними подіями. Найбільше уваги історичні белетристи приділяли тим періодам історії України, коли вона виступала як формально незалежна або автономна держава. Тобто вони намагалися протиставити минуле сучасному. Оскільки історична проза є одним із найпродуктивніших і найпопулярніших виявів художньої свідомості, то саме їй належало відіграти значну роль у формуванні та вихованні читача-громадянина. Можливо, саме цим пояснюється розквіт української історичної прози зазначеного періоду, представленої жанрами повісті, роману, оповідання та нарису.
Вітчизняне літературознавство досягло значних успіхів у дослідженні історії та поетики історичної прози (Л. Александрова, С. Андрусів, Є. Баран, А. Гуляк, З. Голубєва, І. Денисюк, В. Дончик, М. Ільницький, Ф. Кейда, Г. Павленко, М. Сиротюк, В. Фащенко, В. Чумак та ін.). І все ж історична повість як оригінальний епічний жанровий різновид, що має міцні національні традиції та багату історію розвитку, лише недавно стала об’єктом наукових досліджень. Така ситуація характерна і для російського літературознавства, де повість функціонує в однаковому жанровому визначенні.
Вибір теми зумовлено відсутністю в сучасному літературознавстві цілісного аналізу, системного осягнення української історичної повісті 20 30-х рр. ХХ ст. Незважаючи на наявність публікацій, присвячених жанровій специфіці повісті, окремих творів чи особливостям поетики та стилю окремих авторів, історична повість як жанровий різновид загалом є малодослідженим пластом української літератури, бо в аспекті цілісної жанрової системи здебільшого аналізувалися твори історичної романістики, а не повістярства. Поза всяким сумнівом, значним досягненням у системному аналізі творів досліджуваного періоду, їх типологічному порівнянні є монографія М. Сиротюка „Українська історична проза за 40 років” [185]. Однак ретельному розгляду в ній піддано лише твори радянських письменників і, зважаючи на час публікації, відчувається відбиток негативних тенденцій заідеологізованого та кон’юнктурного підходу до здійснення цього аналізу.
Слід відзначити, що хоча й проза історичних белетристів зі Східної України неодноразово ґрунтовно висвітлювалася у статтях, розвідках та оглядах радянськими літературознавцями, все ж видань, присвячених життю і творчості окремих авторів, маємо зовсім мало. Із письменників досліджуваного періоду можемо назвати лише літературно-критичний нарис Б. Буряка про творчість Я. Качури [35]. Значно більше уваги приділялося романам і повістям на так звані „історико-революційні” теми. Зате маємо унікальне дослідження Ю. Балеги „Література Закарпаття двадцятих-тридцятих років ХХ століття” [16], де зокрема є сторінки, присвячені творчості В. Гренджі-Донського.
Дещо пізніше з’явилися синтетичні праці про історичну та біографічну прозу, де дослідники значну увагу приділили й розгляду повісті [2, 3, 4, 5, 25, 37, 39, 44, 51, 52, 61, 80, 88, 93, 95, 115, 118, 127, 130, 133, 144, 152, 153, 170, 171, 177, 190, 205, 207, 216, 229]. До таких належить і монографія І. Ходорківського „Образ митця: Огляд історико-біографічних творів про письменників” [218], але автор будує своє дослідження лише на матеріалі літератури України підрадянської. Та все ж справді фундаментальні зрушення у вивченні української історичної повісті пов’язані з кінцем ХХ ст.: часами перебудови і незалежності. З’явилися праці, в яких зроблено спроби аналізу й узагальнення досвіду прози, зокрема історичної повісті [139, 173, 203]. На сучасному рівні розглянуто актуальні питання історико-біографічної літератури та простежено шляхи її розвитку від часів Київської Русі до сьогодення в монографії Б. Мельничука „Випробування істиною: Проблема історичної та художньої правди в українській історико-біографічній літературі (Від початків до сьогодення)” [132].
Через політичні обставини історична проза Західної України майже не вивчалася радянськими науковцями, твори її кращих представників довгий час залишалися невідомими для широкої читацької аудиторії. До початку перебудови на сході були опубліковані лише кілька повістей західноукраїнських авторів: В. Будзиновського, К. Гриневичевої, Ю. Опільського. Справжнє вивчення їх творчої спадщини розпочалося пізніше з часів повторної публікації або з появою відділів бібліотек, сформованих із книг подарованих українцями діаспори, які сьогодні є в багатьох обласних центрах. Значним здобутком у дослідженні західноукраїнської історичної прози зазначеного періоду стали праці С. Андрусів, зокрема дисертація й монографія „Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х рр. ХХ ст.” [6]. У них дослідниця, спираючись на досягнення сучасного світового та вітчизняного літературознавства, розглядає твори історичної белетристики із Західної України на міфопоетичному рівні. У монографії О. Харлан „Історична проза Катрі Гриневичевої” [217] ґрунтовно проаналізовано повісті письменниці.
Одним із надзвичайно позитивних впливів у літературознавстві другої половини 90-х років є зняття „табу” з образів деяких історичних осіб: (І. Мазепи, І. Виговського, почасти П. Дорошенка), що дозволило поширити проблемний спектр аналізу художнього моделювання історичних постатей [36, 201, 227]. Новаторським трактуванням особливостей співвідношення історичної та художньої правди, рис системи образотворення, поетики та побудови художнього хронотопу відзначаються праці П. Будівського Олекса Довбуш в історії, фольклорі та літературі (проблема художньої та історичної правди)” [33], Ф. Кейди Відлуння далекої доби: Гайдамаччина в українській літературі” [98], Д. Пешорди „Жанрові модифікації сучасного історичного роману” [156].
Значний внесок у дослідження історичної прози здійснили на початку ХХІ ст. науковці Т. Блєдних [28], К. Ганюкова [47], І. Голубовська [52], Н. Горбач [58], С. Дзюрман [76], В. Ніколаєнко [143], В. Поліщук [163], О. Проценко [168], Л. Ромащенко [175], О. Тарасова [201] та ін.
Однак з усіх цих праць безпосередньо жанру історичної повісті присвячено лише дослідження К. Ганюкової. Це перша спроба системного висвітлення еволюції української історичної повісті ХІХ першої чверті ХХ ст. К. Ганюкова наголошує на її дидактичності, притчовій основі, виділяє окремі її різновиди. У своїх пошуках вона опирається на аналіз трансформації історичної достовірності в художній системі повісті. Інші дослідники розглядають цю жанрову форму або в контексті вивчення творчості окремого автора, або в аналізі специфіки історичної прози взагалі, або у висвітленні певної теми чи інтерпретації певної історичної постаті.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах наукового напрямку „Література та історія”, включеного до комплексного плану науково-дослідних робіт Запорізького національного університету, деякі аспекти дослідження історичних повістей пов’язані з науково-дослідною темою „Запорозьке козацтво в літературі”. Тему і план-проспект дисертації затверджено на засіданні бюро науково- координаційної ради з проблеми „Класична спадщина і сучасна художня література” при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України 14 вересня 2004 р.
Мета дослідження полягає у визначенні основних напрямів художнього руху, типології жанрових різновидів та в системному аналізі особливостей поетики української історичної повісті 20 30-х рр. ХХ ст..
Поставлена мета визначає такі завдання роботи:
охарактеризувати основні проблеми жанрової специфіки повісті та провідні чинники виокремлення і функціонування жанрового різновиду української історичної повісті;
розглянути усталені класифікації історичної прози в аспекті їх проекції на жанр історичної повісті;
окреслити поняття „домислу” та „вимислу” в контексті літерату-рознавства досліджуваного періоду;
дослідити основні питання трансформації історичної правди в художню, особливості функціонування принципу історизму, удосконалення його параметрів, авторських інтерпретацій історичних реалій;
з’ясувати роль художніх засобів у зображенні персонажів, особливості композиції, сюжету, концентрації художнього часу і простору, мовленнєвої стилізації як основних змістово- і формотвірних елементів історичної повісті.
Об’єктом дослідження є сукупність (понад 40 повістей 20 авторів) текстів української історичної повісті 20 30-х рр. ХХ ст., зокрема твори Г. Бабенка („В тумані минулого”, „Шляхом бурхливим”), В. Бірчака („Проти закону”), С. Божка („Над колискою Запоріжжя”), В. Будзиновського („Гримить”, „Осаул Підкови”, „Під одну булаву”, „Пригоди запорозьких скитальців”), М. Горбаня („Козак і воєвода”), В. Ґренджі-Донського („Петро Петрович”), К. Гриневичевої („Шоломи в сонці”, „Шестикрилець”), Ф. Дудка („Стрибожа внука”), Я. Качури („Іван Богун”), Н. Королеви („Сон тіні”), І. Крип’якевича („Під прапори Хмельницького”, „Спільними силами, або ж План майстра Дмитра”),Б. Лепкого („Вадим”, „Каяла”, „Крутіж”, „Орли”, „Сотниківна”), А. Лотоцького („Кужіль і меч”, „Лицар в чорнім оксамиті”), О. Назарука („Роксоляна”), Ю. Опільського („Аллах”, „Вовкулака”, „Гарміоне”, „Золотий лев”, „Ідоли падуть”, „Іду на вас”, „Під орлами Роми”, „Поцілунок Іштари”, „Танечниця з Пібасту”), С. Ордівського („Багряний хрест”), Г. Смольського („Олекса Довбуш”), Л. Старицької-Черняхівської („Діамантовий перстень”), В. Таля („Незвичайні пригоди бурсаків”), І. Филипчака („Будівничий держави”, „Дмитро Детько”, „Іванко Берладник”, „Княгиня Романова”, „Кульчицький герой Відня”), А. Чайковського („Козацька помста”, „На уходах”, „Сонце заходить”, „Богданко”, „Полковник Михайло Кричевський”, „Перед зривом”).
Предмет дослідження жанрово-стильові особливості української історичної повісті 20 30-х рр. ХХ ст. як системного літературного явища.
Теоретико-методологічну основу дисертації склали праці українських та зарубіжних літературознавців про діалектику пізнання, світ і людину, про літературу як вид мистецтва М. Бахтіна [20], О. Білецького [24], В. Бурсова [34], П. Волинського [43], Р. Гром’яка [66], М. Гуляєва [70], Г. Поспєлова [166], А. Ткаченка [204], В. Фащенка [210], про національну специфіку літератури Д. Донцова [78], В. Дончика [79], М. Жулинського [85], Є. Маланюка [131], М. Сиваченка [182], про історизм у художній творчості, зв’язки літератури й історії, співвідношення історичних реалій і художньої інтерпретації М. Ільницького [88, 89], М. Кодака [99], Г. Ленобля [118], Б. Мельничука [132], А. Ніковського [142], В. Оскоцького [151, 152], Б. Реїзова [170-172], М. Слабошпицького [191-193], про літературні напрями, школи, роди, види, жанри, зокрема про історичні Л. Александрової [2-4], Ю. Андреєва [5], С. Андрусів [7-9], А. Баканова [15], Є. Барана [18], О. Білого [25], І. Варфоломєєва [39], А. Гуляка [71], І. Денисюка [72], І. Дзюби [75], С. Єфремова [84], Д. Пешорди [156, 157], Л. Чернець [229], В. Чумака [230], А. Юриняка [231, 232], історіографічні праці М. Аркаса [11], М. Грушевського [67, 68, 69], М. Котляра [108], М. Костомарова [107], І. Крип’якевича [109], Д. Яворницького [233].
Для реалізації поставленої мети та завдань дисертант опирався на історико-літературний, порівняльно-історичний та системний методи дослідження.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є першим системним дослідженням української історичної повісті 20 30-х рр. ХХ ст. У дисертації розвинено й поглиблено вивчення зв’язків історіографії та художньої творчості, жанрової специфіки та диференціації, зображально-виражальних засобів і типології історичної повісті, розглянуті як аналізовані, так і малодосліджені твори репресованих чи заборонених письменників з урахуванням авторських світоглядних і естетичних позицій.
Особистим внеском здобувача є з’ясування специфіки художньої інтерпретації історичних реалій, художнього моделювання, історичних постатей, тематики і проблематики, жанрових особливостей, провідних засобів образотворення, конструювання художнього хронотопу, словесної майстерності. Робота доповнює й конкретизує літературознавчі погляди на спільні й відмінні формозмістові чинники, художньо-естетичну, пізнавальну та виховну цінність історичного повістярства 20 30-х рр. ХХ ст.
Теоретичне значення дисертації полягає в уточненні й доповненні літературознавчої характеристики понять „повість”, „історична повість”, у спробі системного вивчення й аналізу поглядів на еволюцію жанру і жанрових різновидів, на індивідуально-авторські ознаки творчості. Наукові судження і висновки роботи можуть сприяти поглибленню знань про ідейно-тематичний комплекс і жанрово-стильові особливості літературного процесу 20 30-х рр. ХХ ст.
Практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані під час читання лекцій з історії української літератури ХХ ст., у спецкурсах і спецсемінарах, присвячених проблемам розвитку історичної прози, при написанні дипломних та курсових робіт студентами-філологами, а також у факультативних курсах з історії української літератури в школах і закладах нового типу з поглибленим вивченням філологічних дисциплін.
Апробація роботи. Окремі розділи та дисертацію в цілому обговорено на засіданнях кафедри української літератури Запорізького національного університету.
Основні положення й висновки дисертації знайшли відображення у доповідях, виголошених на міжнародній науково-теоретичній конференції „Проблеми жанру, стилю, літературного напряму” (Запоріжжя, 2003), ХV міжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго „Мова і культура” (Київ, 2006), міжнародній науковій конференції „Масова література: від давнини до сучасності” (Бердянськ, 2006), міжвузівській науково-практичній конференції „Російсько-український філологічний дискурс” (Запоріжжя, 2006), та на щорічних наукових конференціях Запорізького національного університету (2004, 2005, 2006).
Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 5 статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи визначається завданнями та методикою дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів із підрозділами, висновків і має обсяг 167 сторінок основного тексту. Список використаних джерел включає 238 найменувань, його подано на 19 сторінках.

Список літератури

ВИСНОВКИ

1. Поява нових поглядів на знайомі події та постаті в літературі сприяла вивченню й частковому переосмисленню історичної прози, зокрема й жанру повісті.
Історична повість 20 30-х рр. ХХ ст. явище малодосліджене. У сучасному українському літературознавстві термін „повість”, не зважаючи на досить тривале його існування, однозначного визначення, що б сприймалося більшістю науковців, не має. Відсутнє також і визначення жанрового різновиду історичної повісті, яке б мало формальну фіксацію у словниках та довідниках, тому пропонуємо своє розуміння його суті.
Українська історична повість один із різновидів жанру, що здебільшого має сукупність ознак, які утворюють систему, що моделює події минулого, які віддалені від автора (наратора) відстанню життя хоча б одного покоління. Героями такої повісті є як історичні, так і вигадані особи, але вони виглядають статичнішими в порівнянні з героями романів. Історична повість дидактична за своє суттю, здатна „укрупнити” предмет художнього моделювання, показати його, ніби під збільшувальним склом. Якщо історичний роман намагається відтворити в художній формі певну епоху чи важливу історичну подію в цілому, то завдання повісті значно вужчі. Вона є своєрідною хронікою життя певного суспільного середовища в межах вибраної письменником історичної епохи.
2. Історична повість у 20 30-х рр. ХХ ст. була в стані активного розвитку, що проявився в кількісному зростанні, розширенні тематики, освоєнні нових географічних просторів. Загальний масив творів цього жанрового різновиду постає перед дослідником як велике і неоднорідне ціле, єдність якого проявляється в домінуванні ідеологічного чинника. На формуванні жанрових засад позначилося те, що письменники досліджуваного періоду були розділені не тільки адміністративно польсько-радянським кордоном, а й світоглядними позиціями. Орієнтація на різні ідеологічні настанови призвела до виникнення в історичній повісті 20 30-х рр. ХХ ст. двох її типів: радянського та західноукраїнського. Різниця між ними полягає не у формі, а у змісті. Вона проявилася у відборі матеріалу для художньої інтерпретації та специфіці трактування історичних реалій. Радянські письменники прагнули поставити на перший план при відображенні будь-якої епохи соціальні протиріччя. Їх західноукраїнські опоненти, незалежно від політичних уподобань, надавали перевагу відтворенню національної, державницької ідеї.
3. У літературознавчій думці 20 30-х рр. ХХ ст. відсутні чіткі критерії розмежування термінів „повість” і „роман”, що утруднює визначення жанру окремого твору, не мають чіткого розмежування й авторські назви жанру. Радянські письменники та представники старшого покоління західноукраїнських (В. Будзиновський, А. Чайковський), даючи їх, орієнтувалися на обсяг творів. Молодші (Ю. Опільський, І. Филипчак та ін.) до повістей відносили лише основані на історичному матеріалі твори, де факт переважав вигадку. Всі інші твори, які за своєю жанровою суттю були повістями, мали авторське визначення „історична картина”, „нарис із життя” або ж „історичне оповідання”. Автори історичної прози 20 30-х рр. ХХ ст. намагалися надавати перевагу факту над вигадкою, але стара романтична традиція була ще досить відчутною, тому розмежування повісті, роману та оповідання як самостійних епічних жанрів часто було інтуїтивно-еклектичним.
4. Загальний доробок авторів історичних повістей досліджуваного періоду складає понад 80 творів. Тематично вони сконцентровані навколо подій козаччини, княжої доби та інонаціонального життя. Значну частину складають також історико-біографічні повісті. Порівняно з початком століття, коли історична повість була переведена в пригодницьку сферу й обмежувалася лише висвітленням подій із козацьких часів, можна вести мову про значне розширення тематичних обріїв.
Домінуючою була тема козаччини. Вона широко представлена як радянськими (Г. Бабенко, С. Божко, М. Горбань, Я. Качура, В. Таль), так і західноукраїнськими авторами (В. Будзиновський, С. Даушків, Ю. Косач, Б. Лепкий, А. Лотоцький, О. Назарук, Ю. Опільський, С. Ордівський, М. Ценевич, А. Чайковський). Хронологічно твори про козацькі часи охоплюють весь період існування Запорозької Січі: від її заснування („Над колискою Запоріжжя” С. Божка) до цілковитого знищення („Надзвичайні пригоди бурсаків” В. Таля) і навіть після нього („Пригоди запорожських скитальців” В. Будзиновського). Найплідніше історичні повістярі висвітлили часи Визвольної війни українського народу середини ХVІІ ст. на чолі з Богданом Хмельницьким та часи Руїни.
Друга тема княжа доба розроблена лише західноукраїнськими повістярами. Серед авторів слід виокремити імена К. Гриневичевої, Ю. Опільського, І. Филипчака як найталановитіших та найпродуктивніших. Основою їхніх творів є висвітлення життя та діянь князів Галицько-Волинської династії. Привернула увагу авторів і діяльність князів Київської Русі.
Третю групу складають твори, в яких інтерпретована тема інонаціонального історичного минулого. Вона досить умовна, оскільки охоплює твори, що хронологічно та географічно розірвані між собою. Її репрезентують повісті Г. Бабенка, Н. Королеви, А. Лотоцького та І. Сенченка. Найбільші творчі здобутки в освоєнні цієї теми належать Ю. Опільському.
Окрему групу становлять історико-біографічні повісті С. Васильченка, О. Ільченка, В. Петрова, Л. Смілянського, В. Чередниченко та ін. Вони представлені лише радянськими авторами, але працювали в цьому напрямку й західноукраїнські, зокрема Г. Хоткевич.
Лише декілька творів виокремлюються із зазначених тем: „Олекса Довбуш” Г. Смольського, „Бунтарі” О. Соколовського, „Діамантовий перстень” Л. Старицької-Черняхівської.
5. Характерний для початку ХХ ст. процес жанрової диференціації історичної прози позначився й на історичній повісті 20 30-х рр. ХХ ст. Вона представлена такими жанровими різновидами, як історико-пригодницька, власне історична та історико-біографічна. Такий поділ ґрунтується на співвіднесенні історичних реалій та художніх версій. Існує також його певна узгодженість із тематичним. Історико-пригодницька повість зосереджена на висвітленні подій часів козаччини та інонаціонального життя, сюди ж відносимо твори, які виокремлюються за тематикою. Власне історичні повісті хронологічно прив’язані до художнього літопису життя Київської та Галицько-Волинської Русі. Вони є втіленням еволюції західноукраїнської історичної прози до документалізму.
6. Тогочасні автори опирались на зарубіжний досвід і вітчизняні засоби художньої трансформації історичних реалій, прикмет часу, сюжетно-композиційні ідеї, художні конструкції. Структура сюжету історичної повісті поєднує елементи різних романних структур: авантюрного, біографічного, пригодницького, роману випробування, мандрів та ін. Національний колорит у повістевій структурі оновлений слабкіше.
7. Відповідно до завдань тогочасної історичної прози, повість сконцентрована на відтворенні суті, обраної для художнього моделювання доби. Важливою жанровою особливістю є те, що її характеристика подана через короткий влучний опис, у стислій формі її найважливіших ознак. Повнота, виразність та історична правдивість ґрунтуються на описі конкретних подій із життя персонажів, на контрастах і гармонії, на полярності й багатозначності, на аналогіях і бінарних опозиціях. Рух подій служить для розкриття особливостей характерів і вчинків, поведінки персонажів.
Головний герой, його життєвий шлях, деякі вчинки є втіленням прийнятої автором політичної ідеї. Вона потребує від персонажу дотримування своєрідного поведінкового кодексу. Внутрішня одержимість, сконцентрованість на громадянських ідеалах відвертають головного героя від характерних для персонажів літератури початку ХХ ст. самозаглиблення та саморефлексії. Він рідко переймається загальнофілософськими проблемами людського буття, питаннями життя та смерті. Ідеологічна акцентація виражена також у здатності героя до неординарного вчинку, часто подвигу. Наявні й негативні її прояви: деяка одноманітність у рисах характеру, прогнозованість вчинків, застосування певних кліше в художній інтерпретації образу.
8. Жанрова специфіка історичної повісті найчіткіше проявлена на рівні образотворення, як у кількісному обмеженні персонажів, так і у відображення процесу розвитку їхніх характерів. Коло головних дійових осіб у повісті звужене. Не відзначається значним розмаїттям і число епізодичних персонажів. Більшість із них не позбавлена певних специфічних індивідуальних рис, що дозволяє виділити їх із-поміж інших. Однак автори не ставили своїм завданням подати їх детальне моделювання. Характер персонажів у романі протягом твору зазнає певних змін, часто еволюційних, спричинених як об’єктивними, так і суб’єктивними чинниками. Дійові особи повісті у більшості випадків статичні. Вплив зовнішніх обставин на характер персонажу мінімалізовано. Він не призводить до духовної еволюції чи деградації. Цільність характерів, правильність вчинків залежать не від зовнішніх чинників, а від точності усвідомлення власного призначення.
9. Характерною властивістю історичної повісті 20 30-х рр. є конкретизація часових координат, яка набуває ознак чіткої організованості. Домінування авантюрного часу, пов’язаного з перебуванням на ворожій території, спостерігається у творах письменників старшого покоління А. Чайковського та В. Будзиновського. Притаманна їх повістям абстрактна часова різниця між інтерпретованими подіями та власне авторським буттям колись/тепер поступається місцем точній фіксації сюжетного часу в молодших, які намагаються передати його плинність.
Часопросторові параметри зафіксовані не лише за допомогою спеціальних засобів: підзаголовків, датування, маркерів та ключових фраз. Письменники досить часто використовували циклічний час зміну пір року чи доби. Це зумовлено перш за все жанровою специфікою історичної повісті. Значно менший обсяг твору в порівнянні з романом спрямовував авторів до фрагментарності зображення, різкого переносу в часі, задля цього ж випущено значні періоди в лінійному розвитку подій. Такі пропуски різні за тривалістю і зазвичай тягнуться від кількох днів чи місяців до кількох років.
10. У кращих зразках української історичної повісті 20 30-х рр. ХХ ст. письменники прагнули уникати зловживання архаїчною лексикою, надмірного захоплення етнографізмами в описах старовини. При всій різноманітності ідеологічної орієнтації, індивідуальних смаків у доборі і групуванні історичних деталей вони досить вдало поєднували досконале знання модельованої епохи з естетичним чуттям і художнім тактом. У мовних партіях персонажів майстерно використані скарби фольклору, зокрема приказок, прислів’їв, лексична індивідуалізація. Однак у повістях В. Будзиновського помітна перенасиченість діалектизмами.
11. Українська історична повість 20 30-х рр., розвиваючись за несприятливих умов, у своїх кращих зразках прагнула до розширення тематичних обріїв, до оригінальності у відтворенні минулого, переймалася проблемами збереження і відтворення національної культурної свідомості. У тематично розмаїтій і жанрово-стильовими особливостями розгалуженій історичній повісті утверджено значний арсенал виражально-зображальних засобів художньої інтерпретації минувшини, її спроектованості на сучасність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акимов В.М. Где же искать ответ? // Звезда. 1968. № 5. С. 210-211.
2. Александрова Л.П. Советский исторический роман и вопросы историзма. К.: Издательство Киевского университета, 1971. 155 с. Библиогр. в подстроч. примеч.
3. Александрова Л.П. Советский исторический роман: Типология и поэтика. К.: Вища школа. Изд-во при Киев. гос. ун-те, 1987. 160 с. Библиогр. в примеч.: с.152-159.
4. Александрова Л.П. Советский патриотический роман. Некоторые вопросы жанра. К.: Издательство Киевского университета, 1982. 160 с.
5. Андреев Ю.А. Русский советский исторический роман: 20-30-е годы. М. Л.: Издательство АН СССР, Ленинградское отделение, 1962. 167 с.
6. Андрусів С.М. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х рр. ХХ ст. Тернопіль: Джура; Львів: Львів. ун-т ім. І. Франка, 2000. 340 с.
7. Андрусів С.М. Мости між часами: Про типологію історичної прози // Українська мова і література в школі. 1987. № 8. С. 14-20.
8. Андрусів С.М. Проблеми національної ідентичності // Слово і час. 1997. № 3. С. 18-22.
9. Андрусів С.М. Український історичний роман: онтологія та типологія жанру // Artline. 1997. № 4. С. 36-37.
10. Антофійчук В.І. Євангельський контекст у творчості Наталени Королевої // Слово і час. 2000. № 8. С. 36-44.
11. Аркас М.М. Історія України- Руси. К.: Вища школа, 1990. 456 с.: іл., карт.
12. Бабенко Г. Шляхом бурхливим / Підг. тексту, передм. С. Іванюка; Прим. Б. Тихонова. К.: Веселка, 1995. 269 с.
13. Баган О. та ін. Лицарі духу: (Українські письменники-націоналісти-„вісниківці ”): Зб. ст. / О. Баган, З. Гузар, Б. Червак. Дрогобич: Видавнича фірма „Відродження”, 1996. 285 с.: іл.
14. Багрій Р. Шлях сера Вальтера Скотта на Україну („Тарас Бульба” М. Гоголя і „Чорна рада” П. Куліша в світлі історичної романістики В. Скотта) / Пер. з англ. Л. Шарінової. К.: Ред. журн. „Всесвіт”, 1993. 296 с. Бібліогр.: с. 258-289.
15. Баканов А.Г. Современный зарубежный исторический роман. К.: Вища школа. Изд-во при Киев. ун-те, 1989. 184 с. Библиогр.: с. 177-183.
16. Балега Ю.І. Література Закарпаття 20-30-х років ХХ століття. К.: Радянський письменник, 1962. 248 с.
17. Бандура О.М. Теорія літератури: Посібник для вчителів. К.: Радянська школа, 1969. 286 с.
18. Баран Є.М. Українська історична проза другої половини ХІХ початку ХХ століття і Орест Левицький. Львів: Логос, 1999. 143 с.
19. Баран Є.М. Художня проза Ореста Левицького // Київська старовина. 1997. № 5. С. 127-133.
20. Бахтин М.М. Эпос и роман. Санкт-Петербург: Азбука, 2000. 304 с.
21. Белинский В.Г. О русской повести и повестях г. Гоголя // Белинский В.Г. Собрание сочинений. В 9-ти т. М.: Художественная литература, 1976. Т. 1: Статьи, рецензии и заметки 18341836. Дмитрий Калинин. С. 138-192.
22. Бєляєв В.Г. „...Україна стоїть повсякчас перед очима” (Історична проза Адріана Кащенка) // Кащенко А.Ф. Зруйноване гніздо. К.: Дніпро, 1991. С. 597-645.
23. Бірчак В. Проти закону: Іст. повість із княжих часів. Вінніпеґ: Видавець Іван Тиктор, 1953. 128 с.
24. Білецький О.І. Зібрання творів: В 5 т. К.: Наукова думка, 1965. Т. 2. 671 с.: іл.; Покажчик імен с.: 639-659.
25. Білий О.В. Літературний герой в контексті історії. К.: Наукова думка, 1980. 120 с.: Бібліогр. в підрядк. приміт.
26. Білоус-Гарасевич М. Творчість Андрія Чайковського // Ми не розлучались з тобою, Україно: Вибране (1952-1998). Детройт, США, 1998. С. 169-182.
27. Блєдних Т.Ю. Історія в прозі Валерія Шевчука // Слово і час. 1993. № 4. С. 52-57.
28. Блєдних Т.Ю. Історичний дискурс Валерія Шевчука повістяра і романіста: Автореф. дис. ... канд. філол. наук / Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова. К., 2003. 20 с.
29. Боднарук І. Між двома світами: Вибрані статті про українських письменників / Упор. В.В. Оліфіренко. Донецьк: Український культорологічний центр, 1996. 173 с.
30. Будзиновський В.Т. Осаул Підкови. Львів: Червона калина, 1990. 376 с.
31. Будзиновський В. Під одну булаву. Нью-Йорк: Говерля, 1956. 122 с.
32. Будзиновський В. Пригоди запорозьких скитальців. Нью-Йорк: Говерля, 1957. 210 с.
33. Будівський П.О. Олекса Довбуш в історії, фольклорі та літературі (проблема художньої та історичної правди). К.: Бланк-Сервіс, 1999. 495 с.
34. Бурсов Б.И. Пути к художественной правде // Пути к художественной правде: Статьи о современной советской прозе. Л.: Советский писатель, 1968. С. 3-44.
35. Буряк Б.С. Яків Качура. Життя і творчість. К.: Радянський письменник, 1962. 151 с.
36. Вальнюк Б.І. Поетика історичної романістики Богдана Лепкого: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Івано-Франківськ, 1998. 18 с.
37. Ванюков А.И. Русская советская повесть 20-х годов: Поэтика жанра. Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1987. 200 с.
38. Варфоломеев И.П. Советская историческая романистика: проблемы типологии и поэтики. Ташкент: Фан, 1984. 180 с.
39. Варфоломеев И.П. Типологические основы жанров исторической романистики. Классификация видов. Ташкент: Фан, 1979. 168 с.
40. Велика історія України / До 1923 р. опрацювали проф. д-р Іван Крип’якевич і ред. Микола Голубець. До 1948 р. доповнив проф. д-р Дмитро Дорошенко. Праісторію України доповнив проф. д-р Ярослав Пастернак. Вінніпеґ: Тризуб, 1948. 967 с.
41. Власенко В.О. Про жанрові дефініції великих форм української дожовтневої прози // Радянське літературознавство. 1986. № 10. С. 72-84.
42. Войтович Л.В. Друга Галицька династія. Загадки і проблеми досліджень // Пам’ять століть. 2002. № 8. С. 35-48.
43. Волинський П.К. Основи теорії літератури. Вступ до літературознавства. К.: Радянська школа, 1967. 366 с.
44. Воробьева Н.Н. Принцип историзма в изображении характера: Классическая традиция и современная литература. М.: Наука, 1978. 263 с.
45. Ворон Д.Д. На путях становления: Особенности сюжетики советской прозы 20-х годов / Под ред. П.К. Дюбайло. Минск: Вышэйша школа, 1979. 112 с. Библиогр.: с.107-110; Указ имен: с. 111-112.
46. Галич О.А., Назарець В.М., Васильєв Є.М. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. Олександра Галича. К.: Либідь, 2001. 488 с.
47. Ганюкова К.О. Еволюція історичної повісті в українській літературі ХІХ початку ХХ ст..: Дис. ...канд. філол.. наук: 10.01.01; Захищена 05.12.2003; Затв. 14.04. 2004 Дніпропетровськ, 2004. 218 с.
48. Геродот. Історія в дев’яти книгах / Пер. А.О. Білецького. К.: Наукова думка, 1993. 576 с.
49. Гнатишак М. [рец. на] Опільський Ю. Ідоли падуть // Дзвони. 1938. Т. 8. С. 392.
50. Гнатюк М.І. Майстер історичної прози // Опільський Юліан. Іду на вас. Ідоли падуть. Львів: Вища школа, 1988. С. 3-11.
51. Голубєва З.С. Український радянський роман 20-х років / Відп. ред. В.П. Іванисенко. Х.: Видавництво Харківського університету, 1967. 216 с.
52. Голубовська І.В. Творчість Наталени Королевої в контексті розвитку української літератури ХХ ст.: Автореф. дис. ... канд. філол. наук / Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. К., 2003. 20 с.
53. Горак Р.Д. Перехресні стежки В’ячеслава Будзиновського // Будзиновський В. Осавул Підкови. Львів: Червона калина, 1997. С. 368-375.
54. Горак Р.Д. Покута Катрі Гриневичевої // Дзвін. 1990. № 2. С. 77-81.
55. Горбань М.М. Галичина та Волинь на порозі ХІІІ сторіччя // Катря Гриневичева. Шоломи в сонці. Х.: Рух, 1929. С. 5-33.
56. Горбань М.М. Козак і воївода. Х.: Рух, 1929. 192 с.
57. Горбань М.М. Слово й діло государеве. К.: АТ „Обереги”, 1994. 240 с.
58. Горбач Н.В. Історична проза Юрія Мушкетика: Автореф. дис. ... канд. філол. наук / Запорізький держ. ун-т. Запоріжжя, 2002. 19 с.
59. Гординський С.Я. Із сучасних історико-літературних розслідів // Літературно-науковий вісник. Львів, 1922. Т. 77. Кн. 5. С. 114-125.
60. Гординський Я.А. Межі реалізму в історичному романі // Ми. 1939. Кн. 1. С. 72-84.
61. Горский И.К. Исторический роман Сенкевича. М.: Наука, 1966. 307 с.
62. Грабович Г.Ю. До історії української літератури: Дослідження, есе, полеміка. К.: Основи, 1997. 604 с.
63. Гречанюк Ю.А., Нямцу А.Є. Проблеми історизму в літературі ХІХ ХХ ст. / Чернівецький держ. ун-т ім. Ю. Федьковича. Чернівці: Рута, 1997. 124 с.
64. Гриневич Я. Катря Гриневичева: Біографічний нарис. Торонто: Гомін України, 1968. 95 с. Бібліогр.: с. 89-90.
65. Гриневичева Катря. Шестикрилець; Шоломи в сонці: Іст. повісті / Упоряд., авт. післямови та приміт. О.В. Мишанич. К.: Дніпро, 1990. 342 с.
66. Гром’як Р.Т. Історична проза Юліана Опільського // Опільський Юліан. Золотий лев. К.: Дніпро, 1989. C. 398-411.
67. Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11т., 12 кн. / Редкол.: П.С. Сохань (голова) та ін. К.: Наукова думка, 1991 Т.1. 736 с.
68. Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11т., 12 кн. / Редкол.: П.С. Сохань (голова) та ін. К.: Наукова думка, 1992 Т.2. 640 с.
69. Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11т., 12 кн. / Редкол.: П.С. Сохань (голова) та ін. К.: Наукова думка, 1993 Т.3. 592 с.
70. Гуляев Н.А. Теория литературы. Учеб. Пособие для филол. специальностей ун-тов и пед. ин-тов. М.: Высшая школа, 1977. 278 с. Библиогр.: с. 275-276.
71. Гуляк А.Б. Становлення українського історичного роману. К.: Міжнародна фінансова агенція, 1997. 293 с.
72. Денисюк І.О. Розвиток української малої прози ХІХ початку ХХ ст. К.: Вища школа. Голов. вид-во, 1981. 215 с. Бібліогр.: с. 208-214.
73. Декс П. Семь веков романа / Пер. с фр. Я.З. Лесюка и Ю.П. Уварова; Под. ред. и предисл. Ю.Б. Виппера. М.: Изд-во иностранной литературы, 1962. 482 с.
74. Державин В.М. Сучасна українська історична белетристика // Критика. 1929. 12. С. 31-51.
75. Дзюба І.М. Несходимі стежки минувшини: Пригодницькі мотиви в історичній прозі // Київ. 1986. №10. С. 86-95.
76. Дзюрман С.С. Поетика історичної прози Юліана Опільського: Автореф. дис. ... канд. філол. наук / Львівський нац. ун-т ім. І. Франка. Львів, 2002. 20 с.
77. Дніпровський О. Спроба епічної повісти // Назустріч. 1934. Ч. 21. С. 4-5
78. Донцов Д.І. Дух нашої давнини. Дрогобич: Відродження, 1991. 342 с.
79. Дончик В.Г. Національна історія як духовне опертя української літератури // Слово і час. 1997. № 9. С. 6-9.
80. Дончик В.Г. Рух часу і художні шукання прози // Художнє розмаїття сучасної радянської літератури: Процеси жанрово-стильової еволюції в українській літературі періоду розвинутого соціалізму. К.: Наукова думка, 1982. С. 67-135.
81. Дорошенко В.В. Катря Гриневичева // Слово і час. 1994. № 9-10. С. 48-51.
82. Дудко Ф. Стрибожа внука. Авґсбурґ. 1948. 88 с.
83. Эльяшевич А.П. Что есть повесть? // Звезда. 1968. № 5. С. 144.
84. Єфремов С.О. Історія українського письменства / Фахове ред. і передм. М.К. Наєнка. К.: Феміна, 1995. 688 с.
85. Жулинський М.Г. На чорних хлібах національної історії // Тулуб З. Твори: У 3 т. К.: Дніпро, 1991. Т.1.: Людолови: Роман, кн.1. С. 5-28.
86. Заклятий козак / Упорядкування та передмова О.В. Мишанича. К.: АТ „Обереги”, 1994. 544 с.: іл.
87. Ільницький М.М. Критики і критерії: Літературно-критична думка в Західній Україні 20-30-х рр. ХХ ст. Львів: ВНТЛ, 1998. 148 с.
88. Ільницький М.М. Людина в історії (Сучасний український історичний роман). К.: Дніпро, 1989. 356 с.
89. Ільницький М.М. У вимірах часу. Літературно-критичні статті. К.: Радянський письменник, 1988. 277 с. Бібліогр. в підрядк. прим.
90. Ільницький М.М. Минувшина наука на майбутнє // Опільський Ю. Твори: В 4 т. Львів: Каменяр, 1994. Т. 1. С. 3-17.
91. Історія Русів / Пер. І.Ф. Драча; Вступ. ст. В.О. Шевчука. К.: Радянський письменник, 1991. 318 с.
92. Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн.: Підручник / За ред. В. Г. Дончика. К.: Либідь, 1998. Кн. 1: Перша половина ХХ ст. 464 с.
93. Калениченко Н.Л. Українська проза початку ХХ ст. К.: Наукова думка, 1964. 447 с. Бібліогр. в підр. приміт.
94. Калинчук А.М. Особливості характеротворення в історичних романах І.С. Нечуя-Левицького // Слово і час. 2000. № 11. С. 26-31.